1. Як відомо, ефективність найрізноманітніших технологій вирішальним чином залежить від людей, які (передусім, у рамках своєї професійної діяльності) їх розробляють і використовують



жүктеу 51.85 Kb.
Дата04.03.2018
өлшемі51.85 Kb.

Балл Г.О.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України
Інтелектуальна культура осіб і спільнот у контексті раціогуманістичного світогляду
1. Як відомо, ефективність найрізноманітніших технологій вирішальним чином залежить від людей, які (передусім, у рамках своєї професійної діяльності) їх розробляють і використовують. З огляду на це, у професійній освіті й у менеджменті персоналу надають великої ваги професійній компетентності працівників, тобто володінню кожним із них системою знань, умінь і навичок, достатньою для успішного розв’язання того кола трудових задач, яке відповідає його поточним і передбачуваним на найближче майбутнє функціональним обов’язкам. Разом із тим дедалі більшу увагу дослідників і практиків привертає більш містке поняття, а саме: професійна культура. Остання містить у собі професійну компетентність, але до неї не зводиться. Розглядаючи культуру, у найширшому сенсі, як притаманну особі, спільноті або цілому людству систему засобів соціальної пам’яті та соціально значущої творчості й виокремлюючи, відповідно, нормативно-репродуктивну (у розвиненому суспільстві  цивілізаційну) й діалогічно-творчу функції культури, можна схарактеризувати професійну компетентність як цивілізаційний бік професійної культури. Складниками професійної культури особи, які виходять за межі її професійної компетентності (або, краще сказати, не обов’язково охоплюються нею), є, по-перше, психологічні засоби творчої діяльності (потрібні для неї мисленнєві стратегії, трансльовані у спілкуванні професіоналів особистісні знання, професіна інтуїція) і, по-друге, професійно значущі компоненти мотивації й самосвідомості, розвинені на рівні, який дозволяє казати про духовність професіонала. Остання втілює в собі специфічні для певної професії ціннісні настановлення й почуття, передусім  любов до неї; водночас для гармонізації внеску професіонала у культуру спільнот і людства, а також і його власного особистісного розвитку є вельми бажаним, аби вказана духовність була зорієнтована гуманістично.

2. Поняття “інтелектуальна культура” охоплює ті компоненти культури осіб, спільнот і людства загалом, істотну роль у творенні й функціонуванні яких відіграють процеси мислення (включно із їх моделюванням в технічних і специфічною реалізацією в антропо-технічних системах). Обговорюване поняття виявляється вельми значущим у контексті раціогуманізму, який постає чи не найактуальнішою для сьогодення формою гуманістичного світогляду. Її сутнісними властивостями є:

 визнання інтелектуальної культури (найпослідовніше втіленої у науках  “точних” і гуманітарних, а також у філософії) одним із найважливіших надбань осіб, спільнот і цілого людства та настановлення на максимальне використання цього багатства, у його гармонійній взаємодії з іншими складовими культури, у пізнавальних і практичних цілях;

 спирання на гармонійний інтелект. Останній (у його досить розвиненій формі): а) не зводиться до стандартизованих, суто цивілізаційних (і тому таких, що легко піддаються технологізації й автоматизації) елементів, об’єднуваних під назвою розсудку, а постає творчим, готовим до роботи із суперечностями діалектичним розумом; б) налаштований на якнайповніше та найглибше охоплення світу із доланням часових, просторових і змістових обмежень; в) становить єдність дискурсивних (фіксованих у знаковій формі) та інтуїтивних складових.

Надання належної ваги інтуїції як складовій творчого мислення й гармонійного інтелекту цілком узгоджується із засадами раціогуманізму. Для поступу у розв’язанні складних проблем у різних сферах життя є вельми бажаним діалог логічно обґрунтованої та інтуїтивної (відповідної голосу сумління, коли проблема є етично значущою) позицій: він пом’якшує специфічні вади кожної з них, компенсуючи їх перевагами іншої. Заохочення такого діалогу принципово відрізняється від антиінтелектуалістичних підходів, у сучасному світі дуже поширених, до того ж парадоксальним чином підтриманих рафінованими інтелектуалами  постмодерністами. За В.С. Біблером, “філософський розум стикається зараз із потужним опором всемогутнього розсудку й такого, що сперечається із розсудком за владу над свідомістю й мирно поділяє цю владу, ірраціонального екстазу” (Библер В.С. На гранях логики культуры.  М., 1997.  С. 244). Раціогуманізм спрямований на подолання зафіксованої у цих словах небезпеки.

3. Антиінтелектуалістичні настрої у світі великою мірою стимульовані вельми загрозливими (навіть у плані виживання людства) тенденціями розвитку сучасної, базованої на науково-технічному прогресі, цивілізації. Проте насправді, як на це не раз вказувалось (див., наприклад: Фромм Э. Искусство любить.  СПб., 2002.  С. 220), людство потерпає не так від розуму, як від глупоти, або, в наукових термінах, від браку інтелектуальної культури, від дисгармонійності інтелекту. За Р. Трачем (див.: Трач Р. Нігілізм як виклик (Сучасна духовна криза і психологія) // Гуманістична психологія: Антологія в 3-х т. – К., 2005. – Т. 2), вказана дисгармонійність знаходить вияв у „диктатурі раціонально-технічного інтелекту” й нехтуванні „голосом серця” та „ідейно-інтуїтивним мисленням”. Звісно, і констатація деформованості сучасного інтелекту (як він постає у своїх типових проявах), і заклик до його гармонізації заслуговують на всіляку підтримку. Водночас постають сумніви у тому, чи варто вважати людські дії, що спричинюють деградацію довкілля, провокують загрозливі конфлікти тощо, – гідними проявами інтелекту, нехай раціонально-технічного.

Конкретизую ці сумніви, звернувшись до поняття алгоритму. Адже одна з головних функцій раціонально-технічного інтелекту полягає у створенні алгоритмів, керуючись якими чи то люди (мінімальною мірою залучаючи інтелект), чи то автомати стають здатні розв’язувати різноманітні задачі. Проте чіткості у розумінні й застосуванні цього поняття бракує. Як відомо, воно народилося в математиці, де алгоритми здавна розроблялися як засоби розв’язання будь-якої задачі певного класу (як, скажімо, алгоритм знайдення добутку двох багатоцифрових чисел). Становлення інформатики, з її першорядною зацікавленістю в автоматичному відтворенні самої алгоритмічної процедури (чітко визначеної послідовності однозначно виконуваних операцій), стимулювало запровадження ширшого поняття алгоритму (як припису про виконання такої процедури) – поняття, абстрагованого від задач, які завдяки цій процедурі розв’язуються (або не розв’язуються). Отже, необхідно чітко розрізняти це широке поняття і вужче традиційне поняття алгоритму розв’язання задач певного класу. На вказану обставину свого часу звернула увагу відомий український вчений у галузі програмування Катерина Логвинівна Ющенко (див.: Ющенко Е.Л. Адресное программирование. – К., 1963). Комп’ютерні програми є засобами представлення й реалізації алгоритмів, трактованих у широкому сенсі, – і тому зовсім не завжди забезпечують розв’язання усіх задач навіть того класу, з огляду на який ці програми розроблялися.

У сучасному суспільстві алгоритмізовані технології широко використовуються для здійснення перетворень, які зачіпають долю людських спільнот, екологічних систем тощо. Тож застосовувані при проектуванні технологій моделі перетворюваних систем мають бути якомога адекватнішими, формульовані у рамках цих моделей задачі (включно із задачами технологічної й екологічної безпеки)  якомога чіткішими, запроваджувані алгоритми  такими, що забезпечують надійне розв’язання вказаних задач. Якщо поступу в реалізації цих вимог не спостерігається, це значить, що погано діє не лише „ідейно-інтуїтивне мислення”, а й раціонально-технічний інтелект, що може бути поставлений під сумнів рівень не лише професійної культури, а й професійної компетентності працівників, які розробляють і впроваджують обговорювані технології. Інша річ, що до цього спричиняється, зокрема, й недостатній рівень мотивації їхньої діяльності з удосконалення моделей, задач, алгоритмів, а ця мотивація, у свою чергу, залежить від рівня їхньої духовної культури. Та це якраз аргумент на користь єдності, цілісності культури осіб і спільнот. Ця мета досягається тісною, взаємозбагачувальною взаємодією складових культури – заради чого, власне, усі ми маємо працювати.









Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет