130 років нтш: спроба оцінок І підведення підсумків



жүктеу 164.82 Kb.
Дата05.10.2018
өлшемі164.82 Kb.

Олег Романів
(голова НТШ в Україні та генеральний секретар Світової Ради НТШ)


130 років НТШ: спроба оцінок і підведення підсумків
Шановне товариство! Коли ми збиралися у непроминальному 1989 р. усім великим гуртом ентузіястів відродження Наукового товариства ім. Шевченка, а також на перших його наукових сесіях, тоді, очевидно, для більшости з нас історія НТШ та подвиг його багатьох поколінь трудівників національної науки були справді новим одкровенням того часу, яке хоча, можливо, й сьогодні не дійшло до свідомости багатьох наших сучасників. Проте за цей час славні сторінки історії Товариства висвітлювалися публічно неодноразово: особливо на ювілейному Конґресі до 125-ліття НТШ, а також на Конґресах славістів та різних міжнародних конґресах українознавства. Якщо ж мова йде про публікації, то ще до тепер ми не спромоглися створити достатньої великої Історії НТШ, подібної, наприклад, до багатотомної Історії Матиці Сербської — наукової установи, яка в історії Сербії відіграла подібну роль, як НТШ в історії України. Проте потік публікацій з нашої історії наростає: особливо відзначу наш ювілейний збірник до 125-ліття, численні публікації „Вісника НТШ", врешті-решт і сьогодні ви отримали хай невеликий, але випущений вперше за нашу історію такого роду буклет про історію та діяльність НТШ. Все це, разом взяте, дає мені підставу для того, щоб у цій ювілейній доповіді не робити вичерпного системного аналізу історії НТШ та його здобутків, а більше уваги звернути на певні оцінки та підсумки, як в історичному контексті, так і особливо, з позицій нашого нового, так мінливого, сьогодення і тих не надто рожевих перспектив нашого національного майбутнього. Саме тому ця доповідь матиме, можливо, не традиційно описовий і формально дещо незвичний характер.

І разом з тим на початку дозвольте накреслити історичну канву розвитку Товариства, діяльність якого у просторовому вимірі розтягнулася вже на третє століття від ХІХ до ХХІ-го.

Наукове товариство ім. Шевченка — це перша наша національна академія наук, створена соборними зусиллями інтелектуалів-патріотів розшматованих на той час двома імперіями Сходу і Заходу України. Відлік нашої історії починається 11 грудня 1873 р., коли галицьке намісництво зареєструвало статут організації з початковою назвою „Товариство ім. Шевченка". Ми першими в історії взяли у назву це велике ім'я, вже тоді усвідомлюючи цю майже сакральну роль його, Шевченка, яка вже упродовж двох століть продовжує бути ґенетичним кодом нашої національної еґзистенції.

Безумовними ідейними рушіями створення та програмних завдань Товариства були діячі Сходу В. Антонович, О. Кониський, плеяда меценатів усіх часів, проте головну працю в ньому виконували насамперед покоління галицьких інтелектуалів.

На першому етапі літературного розвитку Товариство зробило особливий внесок в становлення української преси та друкованих видань, які у противагу валуєвському циркулярові та емському указу утверджували на всіх наших етнічних теренах національний статус української мови та культури.

Найяскравішим і найважливішим для утвердження НТШ в ролі національної академії наук був другий етап його розвитку від 1892 р. і до Першої світової війни. Незважаючи на незмінний пріоритет проблем нації, себто українознавства, Товариство набирає академічної всеохопности, не тільки за рахунок піонерської українізації усього спектра стислих наук, але також за рахунок утвердження академічної інфраструктури елітного членства, потоку наукових видань, музеїв, бібліотек, архівів та світової наукової взаємодії, зокрема, через посередництво славетного іноземного членства НТШ.

Цей особливий проґрес в діяльности НТШ на другому етапі його розвитку став можливим завдяки формуванню навколо секцій Товариства унікальної плеяди особистостей. Безумовно, абсолютним організаційним і науковим рушієм діяльности Товариства був його президент Михайло Грушевський, а разом з ним ще два діячі „золотої трійці" — неперевершений голова філологічної секції Іван Франко та довголітній науковий секретар етнограф Володимир Гнатюк. Разом з тим у такій меморіяльній доповіді не можна не назвати ще й діячів, що творили цю унікальну плеяду подвижників національної роботи:

філологи: Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов. Кирило Студинський, Сергій Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський;

етнологи: Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Філарет Колесса, Володимир Шухевич, Іларіон Свенціцький;

історики: Михайло Грушевський, Степан Томашівський, Іван Кревецький, Іван Джиджора, Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба;

суспільники та правники: Олександр Барвінський, Кость Левицький, Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський, Михайло Лозинський, Василь Панейко.

Особливо цікавим був розвиток третьої секції, що охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від математики до медицини, і в рамках якої вперше в нашій історії почато генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького, природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави біохеміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря Євгена Озаркевича.

Світовий рівень діяльности НТШ підтверджує участь його делеґатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія, Санкт-Петербурґ), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них Альберт Айнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид Гільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон, Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав Ягич та інші.

З 1892 р. вперше в українській національній історії почали появлятись різноманітні славетні українознавчі серійні видання, насамперед „Записки НТШ", а також численні архівні, літературні, історичні, етнологічні, правознавчі збірники.

В 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук — „Збірник Математично-природописно-лікарської секції", а також далі окремо „Лікарський збірник". У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної та технічної термінології.

Другий етап розвитку НТШ ознаменувався розбудовою потужної матеріяльної бази товариства, завдяки сприянню жертвенних меценатів, а також, хоча неповному, але все ж таки академічному визнанню НТШ в Австро-Угорщині.

Перша Світова війна і наступна польська окупація Галичини значно ослабили розвиток НТШ на третьому етапі його історії, що тривав до приходу в наш край більшовиків у 1939 р. Незважаючи на польську економічну дискримінацію та навіть репресії, цей етап теж приніс вагомі здобутки в ділянці історії, етнографії, стислих наук. В плеяді діячів того періоду: Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба, Василь Сімович, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. Появилися видатні особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський (металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий, Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшли географічні студії під проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати проф. Івана Раковського, під редакцією якого вийшла перша „Українська Загальна Енциклопедія" 1937 р. Серед численних праць Географічної комісії НТШ вийшов „Атлас України та сумежних країв" під редакцією Володимира Кубійовича. У 30-х роках напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця часописів культурологічного спрямування. Серед них „Українська книга" (з 1937 р.), „Українська музика" (з 1939 р.), журнал, „Сьогочасне і минуле" (1939 р.). Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 р. складав майже 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо.

Більшовицький розгром Товариства, що був офіційно зафіксований на ліквідаційних зборах 14 січня 1940 р., мав своїми наслідками не тільки незворотню втрату багатьох фондів, збірок і колекцій. Його жертвами стали численні діячі Товариства, зокрема Кость Левицький, Володимир Старосольський, Роман Зубик, Кирило Студинський, Петро Франко, Іван Фещенко-Чопівський. І наш обов'язок у найближчі роки встановити на будові НТШ меморіяльну таблицю знищеним і закатованим діячам нашого Товариства.

Проте вже у 1947 р. починається четвертий діяспорний етап діяльности Наукового товариства ім. Шевченка. Немає жодних сумнівів, що відновлення діяльности НТШ в Західній Європі та наступна імплантація Осередків Товариства в США, Канаді та Австралії — це один із найважливіших позитивних наслідків екзодусу загрожених червоноросійською окупацією українських еліт, який забезпечив тяглість української національної наукової традиції вже поза теренами скованої тоталітаризмом України. І ми сьогодні, у цій ювілейній урочистості, висловлюємо слова вдячности тим, хто в складних умовах післявоєнних негараздів і непевности та нових трудних умовах виживання продовжив цю естафету наукової творчости та національного обов'язку. Саме тут варто назвати поіменно хоча би деяких, які, на жаль, вже сьогодні відійшли у засвіти на вічну варту: Іван Раковський, Володимир Кубійович, Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Григор Лужницький, Євген Юлій Пеленський, Євген Вертипорох, Ярослав Пастернак, Богдан Стебельський, Осип Андрушків, Василь Лев, Іван Кошелівець, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Володимир Мацьків, Юрій Шевельов.

За браком місця ми тут лише укрупнено назвемо основні осяги НТШ в діяспорі. Унікальним осягом НТШ в діяспорі слід назвати 4 багатотомні „Енциклопедії Українознавства", понад 50 томів „Записок НТШ", десятки томів „Українського Архіву" з краєзнавчо-мемуарними матеріялами про західно-українські реґіони, більше сотні інших томів та видань, це врешті-решт власна матеріяльна і духовна база, що утримується в Нью Йорку, Сарселі, Торонто.

Раніше, ніж перейти до другої частини доповіді, пов'язаної з п'ятим сучасним етапом діяльности Товариства, започаткованим у 1989 р., необхідно зробити загальнонаціональний підсумок здобутків НТШ на додержавному етапі розвитку України.

Ще з кінця ХІХ ст., коли ще й гадки не було про нашу офіційну академію наук та українські університети, саме перші покоління діячів НТШ у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

Ще у 80-х роках XX століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діялектний рівень нашої мови.

Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у своїй схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк. С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання Товариства створювали ефективну протидію заборонам валуєвського і емського циркулярів, діячі НТШ від імени усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конґресах, а також на підросійських археологічних з'їздах, на ювілеї І. Котляревського тощо.

Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутности в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльности Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляла вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 30 і 40-х років XX ст.

За роки української несвободи після Другої світової війни НТШ в діяспорі залишилося виразником вільної української наукової думки, яка протидіяла імперській дезинформації в ділянці історії, мовознавства, культури, політології, і цю наукову правду доносила світові через нові енциклопедії, наукові збірники та форуми.



Діяльність НТШ в нових реаліях від 1989 р.

А тепер, шановні друзі, стисло і більш узагальнено про п'ятий етап діяльности НТШ, що розпочався з нашого відновлення у 1989 р. Поза всяким сумнівом, це етап особливий, бо він започаткував спробу реконструкції та модернізації Товариства на його органічній материковій базі, у той час, коли виникли особливі умови виснаження кадрових ресурсів для наших осередків в діяспорних умовах.



Праця з розбудови відновленого НТШ в Україні не була легкою. На самих початках нашої праці ще діяли номенклатурно-репресивні обмеження і загрози. Далі, коли такі застереження відпали, виявилося, що ми практично нікому не потрібні, пущені на самоплив виживання без реальної підтримки влади в час, коли все було підпорядковане священному принципові приватизації та відомчого виживання академії, її інститутів та університетів. Проте нам вдалося досягнути чималих успіхів, особливо на перших етапах діяльности, коли ринок і чистоган не стали ще всеохопним імперативом поведінки чиновників і політиків.

Організаційний розвиток. Вже з перших зборів Товариства почала вирисовуватись досягнута сьогодні організаційна структура Товариства. Вона включає 6 секцій та 35 комісій (з них частина поза секціями). На жаль, секції не показали цієї життєздатности, якою вони відзначалися у довоєнному Львові, а комісії практично діють за власними автономними програмами. Вперше в нашій історії відкрито територіяльні осередки НТШ на території усієї України: тепер їх 15 — деякі з них проявляють чималу здатність автономної самоорганізації (Донецьк, Черкаси, Івано-Франківськ, Ужгород). На жаль, ми не маємо належного кадрового ініціятивного та економічного потенціялу, щоб надавати їм потрібну допомогу. Ця допомога зводиться лише до певного інформаційного забезпечення та обміну виданнями.

Господарсько-виробнича база Товариства. Незважаючи на те, що ми починали від пустого листа, сьогодні наша господарська база чи не найсуттєвіший здобуток відновленого Товариства. Товариство закріпилося у чотирьох будинках, де створено конференцзали, комп'ютерний центр, друкарню, бібліотеку, книгарню, канцелярію, розміщено редакційно-видавничу групу. Нашу діяльність здійснює в залежності від окремих обставин від 30 до 40 оплачуваних співробітників. За нами великий обсяг робіт з реконструкції і модернізації приміщень, хоча ще чекають нас дальші роботи упродовж наступних років: це стосується книгарні, других поверхів в офісному будинку на вул. Ген. Чупринки та технічного відділу на вул. Винниченка 26. У нас попри все гострий дефіцит площ для розширення бібліотеки, створення архіву. Ми володіємо значними об'ємами обладнання для поліграфічних робіт, що дозволяє нам значну частину видань здійснювати власними силами.

Наукові проєкти Товариства пов'язані насамперед з підготовкою окремих фундаментальних лексиконів та покажчиків. Серед них в деяких проєктах ведеться підготовка „Енциклопедії НТШ", „Розширеної бібліографії „Записок НТШ", „Словника українських прізвищ", „Бібліографії етнологічних збірників НТШ". Редагування і підготовка „Записок НТШ" теж вимагає часто узагальненого наукового пошуку. Товариство у цьому році досягнуло знаменного рубежа: під редакцією Олега Купчинського вийшов друком вже 25-й том „Записок НТШ".

Видавнича діяльність сьогодні є найяскравішим показником дієздатности Товариства. Наш каталог, який Ви отримали, фіксує понад 400 видань, з них понад 300 — це кровний, безпосередній доробок редакційного ядра, зокрема теж найактивніших комісій. Крім „Записок НТШ", що відбивають осяги гуманітарних, насамперед українознавчих дисциплін, у нас успішно функціонують наступні серіали: „Праці НТШ" (стосуються стислих наук) , „Фізичний збірник", „Лікарський збірник", „Екологічний збірник", а також „Хроніка НТШ" і „Вісник НТШ". Дещо сповільнилася підготовка випусків мемуарної бібліотеки НТШ та монографій в серії „Визначні діячі НТШ". Ми безумовно вийшли на вищий видавничий щабель у порівнянні з „польським періодом" діяльности НТШ, досягла високого рівня поліграфічна ошатність наших видань.

Економічні механізми діяльности Товариства. Відсутність стабільних статутних джерел фінансування Товариства, які повинен би створити хай скромний бюджет від імені української держави чи якийсь адміністративно-державний фонд, що його надавала Австро-Угорщина, чи навіть і Польща, стає фактором непевности еґзистенції Товариства, і в сучасних „ринкових" умовах економіки та суспільства робить явно непривабливою для багатьох участь в праці для НТШ. І тим не менше, по-моєму, зроблене за попередні роки є по-справжньому дивовижним.

Серед джерел нашого фінансування особливе місце займає спонсорування з різних джерел видань НТШ — особливе значення цього виду підтримки засвідчує, крім усього іншого, і наша висока видавнича активність, зниження собівартости, що досягається за рахунок організації власного поліграфічного циклу.

До наших серйозних проблем сьогодення треба віднести низький рівень наукової консолідації та творчої активности на двох традиційно найважливіших для НТШ напрямках, які забезпечувала діяльність Історично-філософської та Філологічної секцій. На такий стан впливає декілька причин: 1) відповідні фахівці з цих напрямків тепер реалізують часто свої локальні програми в університетах чи академічних інститутах, мають свої збірники і не відчувають потреби гуртуватися в НТШ; 2) на жаль, ці напрямки не мають, зокрема у Львові, потужного наукового програмного запліччя, щоб ґенерувати суттєвий новий науковий продукт (з цієї точки зору ми можемо говорити про прояви галицької марґіналізації та провінціялізації; 3) так зв. ринкова ситуація в освіті змінила ставлення інтелектуалів до жертвенної, зокрема, народознавчої в широкому спектрі його напрямків, наукової праці.

Таку кризу у згаданих напрямках ми в певній мірі компенсуємо іншими, можливо, менш стратегічними з точки зору статутних цілей НТШ напрямками (і це видно, зокрема, з тематики „Записок НТШ": архітектура, мистецтвознавство, музикознавство, театрознавство).

Що стосується стислих наук, де рівень редакційної „опіки" над науковими проблемами і виданнями є менший, як в гуманітарній сфері, то тут ми бачимо прояви ініціятиви і навіть видавничо-редакційної самодостатности на деяких напрямках: екологія, фізика, геологія, хемія, медицина; можливо, найближчим часом проявить себе як новий для нас видавничий напрямок — математика.

Шановні колеги! Якщо подивитись на діяльність НТШ на австрійському та польському етапі, то чітко вирисовується роль Товариства як інтелектуальної совісті науки. Думати нам сьогодні про таку роль з точки зору глобального впливу на українство, це, очевидно, забагато брати на себе, але все ж таки, виходячи із цієї відповідальности, яку відчувало колись НТШ за долю народу і нації, очевидно, все ж нам належить подивитися на сучасні українські проблеми — до таких роздумів нас, зрозуміло, зобов'язує історія НТШ.

Отже, своїми працями в ділянці історії, культури, етнології попередні покоління діячів НТШ однозначно декларували головну тезу про те, що Україна, її народ має право у межах своїх етнічних земель на власну державність, яка забезпечила би свій культурний розвиток та економічне процвітання. Причому йдеться про державність, яка, виходячи з етнічного складу цих територій та тисячолітньої української культури, побудована на етнонаціональних засадах. Такий підхід не означає дискримінації етнічних меншин, проте він передбачає, що українська етнічна нація як домінантна, відповідно до європейської традиції та звичаєвого права, формує з усього населення українську політичну націю.

На жаль, на цьому шляху появилися серйозні загрози і перешкоди.

— Загроза перша: посилення небезпеки глобальної русифікації українства, насамперед на східних теренах — в орбіті масмедійного російськомовного тиску як у сфері масової культури, ділових взаємин, характеру політичних владних середовищ. Ця загроза формується не тільки стихійно в середині держави, її втілюють потужні програми сусідньої Російської держави.


  • Загроза друга: пов'язана з тенденціями національної деструкції, обумовлена космополітичними тенденціями західної псевдокультури, суспільства максималізованого стандарту життя і насолод, а також діяльність в Україні цілого потоку зарубіжних фондів, сект, цілеспрямованою політикою реалізації своїх програм багатших від нас західного та східного сусідів. І ці програми мають у нас багато адептів в університетських та культурологічних середовищах, їх діяльність підкріплюється їхньою масмедійною (особливо пресовою) монополією.

  • Ці „дві загрози" є особливо небезпечними, оскільки накладаються на кволий організм несформованого в політичну націю етносу, зруйнованого голодоморами та 70-літнім ідеологічним русифікаторським терором.

  • Нарешті, третя загроза виходить від антинародного владно-олігархічного режиму, який своєю діяльністю не тільки руйнує національний соціум, провокує масовий екзодус народу, але повністю вбиває у народу віру у власну державу, свою націю.

Хто ж за таких умов і загроз повинен нести відповідальність за еґзистенцію і майбутнє нації? Крім письменників, очевидно, цією совістю нації повинні бути інтелектуали — вчені, зосереджені в Академії наук, університетах.

Дегуманізація і смерть української масової культури, повна русифікація естради, телесеріалів, масової преси, подальша русифікація міст, зокрема столиці Києва, хіба це не є генеральною проблемою відповідальности гуманітарних інститутів академії та університетів?

Демографічна і соціяльна катастрофа, драматична соціяльна поляризація суспільства, вимирання і алкоголізація села, колапс етичних засад — хіба це не справа наших суспільствознавців України?

Далі моніторинг процесів вселенської корупції, формування псевдопарламентсько-президентського олігархічного режиму російських людей — хіба це не справа наших політологів, економістів, правознавців, які спокійно працюють над толкуваннями фіктивної конституції, в умовах якої всі гілки влади (включаючи пресу) є інструментарієм цинічного владно-олігархічного режиму?

На жаль, ці проблеми не обговорювалися на щойно завершеному ювілеї 85-ліття НАНУ, не підлягають вони також дискусії в наших університетах. Так що ж сталося з нашими інтелектуалами, які причини такої безвідповідальности перед суспільством і нацією? Апатія, самоцензура, нові ринкові пріоритети праці в університетах, за якими ніколи подивитись в небо, подумати про своє покликання, бути рушієм добра і справедливости. На жаль, цей стан бездіяльности передається на студентські маси — ще ніколи в українській історії, включаючи епоху тоталітаризму, в них не домінували так яскраво виражені тваринно-еґзистенційні тенденції безідейности та навіть професіональної безвідповідальности.

Саме за таких обставин піддається поясненню цей брак в Товаристві „волонтерів громадської національної науки", який в певній мірі ставить під загрозу існування НТШ як неформалізованої дієздатної структури національної науки.

Виходячи з такої існуючої ситуації, Науковому товариству ім. Шевченка сьогодні випадає, незважаючи на обмеженість наших засобів як матеріяльних, так і впливу, роль каталізатора націотворчих процесів підтримки українства як самодостатнього європейського феномену. Підлягаючи з однієї сторони впливові інших суспільних інститутів, зокрема Академії, університетів, церкви, масмедіа, ми повинні здійснювати зворотний вплив на ці суспільні інститути, з метою реалізації наших статутних засад, які практично залишаються незмінними упродовж 130 років.

Важливим інструментом досягнення цих цілей повинні залишатися наші видання, зокрема, „Записки НТШ", які незабаром досягнуть свого 250-томового ювілею. Ми будемо неухильно змагати до утвердження державного ідеалу Української України, і це вимагатиме також суспільно-політичної заангажованости в цих складних обставинах розвитку України, які нам готує близьке політичне майбутнє.

Перед нами попереду реалізація важливих науково-видавничих проєктів, зокрема, „Енциклопедії НТШ", фоліянтів з бібліографічного опрацювання спадщини НТШ. Очевидно, назрів час приступити до розробки проєкту „Історії НТШ". Відповідальні завдання у нас пов'язані з розширенням бібліотечної і архівної бази, поліграфічної самодостатности Товариства, а також капітальним ремонтом будинку на вул. Чупринки. На цьому шляху великою перепоною є брак коштів, тому потрібні дієві кроки в напрямку надання НТШ, подібно як і НАНУ, статусу організацій з частковим бюджетним фінансуванням.

Дуже гострою є проблема омолодження управи і керівних кадрів, незважаючи на відсутність поки що фактора матеріяльного стимулювання науково-організаційної та науково-редакційної праці.

Шановні колеги, пані і панове, Наукове товариство ім. Шевченка, виходячи зі своїх статутних засад, сформованих в документі ще від 11 грудня 1873 р., продовжуватиме і надалі свою працю, яка витікає із взятої 130 років тому відповідальности перед народом і нацією.

Дякую за увагу!


2002 рік.

Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет