Довідка щодо осіб, причетних до організації політичних репресій, встановлення та укріплення радянської влади, боротьби проти н



жүктеу 95.64 Kb.
Дата26.04.2019
өлшемі95.64 Kb.
түріДовідка


Довідка щодо осіб, причетних до організації політичних репресій, встановлення та укріплення радянської влади, боротьби проти незалежності України та увічнених у топонімах запорізької області
Артем (справжнє ім’я – Сергєєв Федір Андрійович) – російський більшовик, активний учасник встановлення радянської влади в Україні протягом 1917-1920 рр. Один з керівників збройних формувань радянської Росії під час війни проти Української Народної Республіки. Ініціатор проголошення та голова Ради народних комісарів Донецько-Криворізької Республіки, створеної для розчленування та поступової окупації території України. Брав участь у організації та здійсненні «червоного терору».

Бабушкін Іван Васильович – професійний революціонер, учасник революції 1905-1907 р. Виходець з Вологодської губернії. З 1894 р. брав участь у засіданнях марксистського гуртка під керівництвом В. Леніна. Організатор Катеринославського відділення РСДРП, кореспондент газети «Іскра». Один з керівників збройного повстання у м. Чита. Вбитий 1906 р.

Бауман Микола Ернестович – російський більшовик. Член «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» з 1896 р. Член редакції підпільної газети «Іскра». Вбитий під час демонстрації 1905 р.

Дем’ян Бідний (справжнє імʼя Придворов Юхим Олексійович) – радянський поет. Член РСДРП з 1912 р. Працював агітатором, згодом почав писати вірші, що прославляли Леніна та Троцького. Протягом 1926-1930 рр. активно підтримував політику Сталіна, що дозволило отримати визнання та матеріальне забезпечення. У 1930 р. потрапляє в опалу, однак продовжує писати оди партії та вождю. Помер 1945 р.

Дзержинський Фелікс Едмундович – голова Всеросійської надзвичайної комісії (рос. абревіатура «ВЧК») та Державного політичного управління (рос. абревіатура «ГПУ») протягом 1917-1926 рр. Народився 1877 р. у Віленській губернії Російської імперії. Брав активну участь у діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), зокрема в організації диверсій. У дореволюційний період провів близько 11 років на каторзі та засланні. З грудня 1917 р. очолив створену Надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією та саботажем, на яку було покладено функцію переслідування політичних противників більшовиків.

Як керівник органів державної безпеки радянської Росії, Ф. Дзержинський відповідав за організацію кампанії «червоного терору», одним з епіцентрів якої стали українські землі. Її метою була фізична ліквідація ворожих до радянських влади соціальних груп. Точна кількість жертв серед населення України до цих пір не встановлена. Лише за травень-грудень 1921 р. в одній тільки Запорізькій губернії було розстріляно 1076 осіб. Загалом по Україні мова йде про десятки тисяч розстріляних. Апогеєм репресивної політики під керівництвом Ф. Дзержинського стала зачистка Криму від «контрреволюційних елементів». 16 листопада 1920 р. за допомогою шифрованої телеграми він особисто віддав наказ начальнику особливого відділу Південного фронту В. Манцеву про початок операції]. Згідно з планом, усі іноземні піддані та колишні члени Добровольчої армії мали в триденний термін зареєструватися в органах ВЧК. За кілька днів абсолютна більшість зареєстрованих була страчена: розстріляна, втоплена у морі чи повішена. Поранених добивали прямо в госпіталях. За оцінкою очевидця, кримського комуніста М. Султан-Галієва, що написав лист до ЦК РКП(б) про становище на півострові, кількість жертв операції склала від 20 до 25 тисяч людей.

Ф. Дзержинський розробив та обґрунтував практику використання заручників органами державної безпеки. У рамках її реалізації протягом 1920-1921 рр. на території нинішньої Запорізької області було утворено концентраційні табори у містах Олександрівськ, Мелітополь, Бердянськ та селищі Кічкас. Як правило, до них потрапляли люди, що не скоїли злочинів, але належали до нелояльних, з точки зору більшовиків, груп населення. У випадку протестів проти радянської влади заручників розстрілювали.

Запорізький регіон Ф. Дзержинський не відвідував та безпосереднього відношення до нього не має.



Калінін Михайло Іванович – радянський політичний діяч. Учасник підпільного марксистського руху з 1899 р. Організовував видання нелегальних газет та здійснював агітацію на користь більшовиків. Брав активну участь у підготовці Жовтневого збройного повстання. З 1919 р. очолював формально вищий орган радянської влади – Всеросійський центральний виконавчий комітет. Протягом 1926-1946 рр. був членом партійної верхівки – політбюро ЦК ВКП(б). Як номінальний голова СРСР брав участь у юридичному оформленні усіх практик тоталітарного режиму: масових репресій, голодоморів, знищенні свободи слова і совісті тощо. Помер 1946 р.

Котовський Григорій Іванович – радянський військовий діяч. Протягом 1900-х – 1910-х рр. неодноразово заарештовувався за грабежі, фінансові махінації та вбивства. Дезертир. Приєднується до більшовиків у 1918 р. Очолює Тираспольський загін маріонеткової Одеської республіки, з яким проводить ряд пограбувань. Надалі воює під керівництвом Й. Якіра проти армії УНР та поляків. Причетний до військових злочинів та злочинів проти людяності, зокрема, під час придушення антибільшовицьких виступів 1920 р. в Україні та на Тамбовщині та катувань полонених солдатів армії УНР поблизу с.Базар 17 листопада 1921 р. Вбитий 1925 р.

Куйбишев Валеріан Володимирович – радянський політичний діяч. Член РСДРП з 1904 р. Організував ряд підпільних друкарень та організацій партії, займався агітацією. У 1917 р. встановлював радянську владу в Самарі, очоливши губернський ревком губком партії більшовиків. Надалі входив до складу революційно-військової ради Туркестанського фронту. Після закінчення бойових дій керував роботою Робітничо-селянської інспекції та Державного планового комітету. Вважався наближеним до Й. Сталіна. Протягом 1930-х рр. був ініціатором розгортання терору в Узбекистані та брав безпосередню участь у його реалізації. Раптово помер 1935 р.

Кіров Сергій Миронович справжнє прізвище – Костриков) – радянський політичний діяч, член РСДРП з 1904 р. У 1919 р. очолює тимчасовий революційний комітет Астрахані, організовує придушення виступів робітників та розстріли церковних діячів. З 1920 р. стає членом Кавказького бюро ЦК РКП(б), з наступного року очолює Компартію Азербайджану (до 1926 р.). Сприяє становленню та закріпленню влади більшовиків на Закавказзі. Протягом 1927-1934 рр. працює в Ленінградській партійній організації. Входив до складу позасудової «трійки», що виносила розстрільні вироки. Його вбивство в 1934 р. стало приводом для розгортання в СРСР масових репресій.

Красін Леонід Борисович – радянський політичний діяч. Брав участь у підпільному русі з 1890 р. Очолював терористичну «Бойову технічну групу при ЦК РСДРП», відповідав за постачання її зброєю та пошук грошей для партії. За окремими даними, мав відношення до вбивства російського підприємця Сави Морозова в 1905 р. Протягом 1912-1917 рр. не вів політичної діяльності. Після Жовтневої революції працював в радянському уряді в наркоматах торгівлі та промисловості, шляхів сполучення, зовнішньої торгівлі. Одночасно займався дипломатичною роботою. Помер у 1926 р.

Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище – Ульянов) – засновник Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), один з організаторів Жовтневої революції 1917 р., голова Ради народних комісарів Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки протягом 1917-1924 рр. Є вкрай неоднозначною історичною постаттю. Прихильники його діяльності відзначають виняткову роль В. Леніна у формуванні політичного ладу СРСР та велику спадщину суспільно-політичних творів. Образ Леніна відігравав центральну роль у радянській ідеології й культурі як «вождь світового пролетаріату».

Після захоплення влади 7 листопада 1917 р. під керівництвом В. Леніна розпочалася підготовка до війни з Українською Народною Республікою. Її метою була ліквідація УНР та встановлення контролю над її територіями. 17 грудня 1917 р. В. Ленін особисто підписав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» з погрозою початку бойових дій протягом 48 годин. Це стало відправною точкою для першої війни радянської Росії з УНР, у ході якої війська більшовиків захопили більшу частину української території. Для легалізації агресії було проголошено Українську Народну Республіку Рад (з 1919 р. Українська Соціалістична Радянська Республіка), повністю підконтрольну Раді народних комісарів РСФРР. Обставини встановлення влади більшовиків на території України у 1917-1921 рр. (військове вторгнення, опора на насильство і терор як головні методи встановлення влади, фактична відсутність підтримки серед місцевого населення, експорт моделі державного устрою та керівних кадрів з радянської Росії, експлуатація матеріальних та людських ресурсів країни на користь іншої держави) дають підстави стверджувати про воєнну окупацію Української Народної Республіки.

В. Ленін обґрунтував та втілив у політичній практиці теорію «диктатури пролетаріату» як влади «завойованої та підтримуваної насильством пролетаріату проти буржуазії; влади, що не стримується жодними законами». Вона стала основою для формування в СРСР тоталітарного режиму. Логічним наслідком втілення цієї теорії стали репресії проти опозиційних до більшовиків політичних об’єднань та цілих прошарків населення. Як керівник правлячої партії В. Ленін протягом 1917-1923 рр. мав безпосереднє відношення до планування та здійснення масових убивств. Зокрема, був одним з ініціаторів прийняття постанови «Про червоний терор», згідно з якою було визначено необхідність «забезпечити Радянську Республіку від класових ворогів» через їх ізоляцію у концентраційних таборах та розстріли. Також він особисто наполягав на розширенні використання практики розстрілів уже після закінчення громадянської війни, у мирний час. З цією метою у листах 15 та 17 травня 1922 р. від голови Раднаркому РСФРР Наркомат юстиції отримав завдання юридично обґрунтувати розширення практики розстрілів та депортацій щодо політичних конкурентів більшовиків.

В. Ленін також є причетним до виникнення в Україні голоду 1921-1923 рр. Внаслідок руйнувань, спричинених громадянською війною, та несприятливих погодних умов ряд регіонів, підконтрольних більшовикам, опинилися на порозі продовольчої катастрофи. У радянській Росії найбільш гостро дефіцит продуктів харчування відчули Поволжя, Башкирія, Південний Урал. Схожа ситуація склалася і в українських губерніях. Однак Раднарком РРФСР продовжував розглядати їх як основних постачальників зерна. В. Ленін особисто контролював вивезення зерна з України протягом 1920-1922 рр. 12 травня 1921 р. за його підписом надійшла телеграма до Раднаркому УСРР з вимогою відправити не менше 1 млн. пудів хліба до Росії протягом місяця. 28 червня того ж року від нього надійшла схожа за змістом телеграма з вимогою відправляти не менше 30 вагонів зерна щодня. Зокрема, на Запорізьку губернію було покладено обов’язок щодня відвантажувати 7 вагонів зерна. Особлива увага зверталася на Мелітопольський повіт, де пропонувалося посилити хлібозаготівлі. У липні 1921 р. В. Ленін запропонував ідею мобілізувати з голодуючого Поволжя від 0,5 до 1 млн. осіб і розмістити їх в Україні. На його думку, вони повинні були стати вирішальною силою, що дозволить зібрати потрібне для більшовиків продовольство. Наслідком реалізації усіх цих заходів став початок масового голоду на території Української СРР. Його епіцентр знаходився на Півдні України, включаючи Запорізьку губернію. З її 1,3-мільйонного населення станом на початок 1922 р. голодували вже понад 700 тисяч людей. Щоденно фіксувалися сотні смертей. Губернський виконком звернувся з проханням про продовольчу допомогу, констатуючи, що на порозі загибелі знаходяться десятки тисяч людей. Однак центральна влада не поспішала надавати підтримку. На відміну від голоду в Поволжі, катастрофа на південноукраїнських територіях була вигідна Раднаркому РСФРР. Вона дозволяла придушити базу селянського повстанського руху, у першу чергу махновців. Це була перша спроба використання терору голодом на території України.



Запорізький регіон зокрема та Україну загалом В. Ленін не відвідував та безпосереднього відношення до них не має.

Менжинський В’ячеслав Рудольфович – радянський чекіст. У 1902 р. увійшов до складу РСДРП, підтримавши політичну платформу більшовиків. Виконував підпільну роботу протягом дореволюційних років. Наприкінці 1917 р. увійшов до керівництва новоствореної ВЧК. Безпосередній організатор «червоного терору» під час громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії. Після смерті Ф. Дзержинського в 1926 р. очолив ВЧК, перейменовану на Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ). Під його керівництвом було здійснено масштабні репресії проти селянства (розкуркулення), робітників та технічної інтелігенції («шахтинська справа», справа «Промпартії»), культурних діячів в СРСР. Організатор системи виправно-трудових таборів, зокрема «Бєлбалтлагу» (для будівництва Біломорканалу) та «Дмитровлагу» (для спорудження каналу Москва-Волга). Під час їх будівництва через неналежні умови утримування та фізичне виснаження загинуло понад 30 тисяч ув’язнених. Помер у 1934 р.

Свердлов Яків Михайлович – член РСДРП з 1901 р. Професійний революціонер, вів агітаційну роботу протягом 1903-1906 рр. на Уралі. Неодноразово заарештовувався та відправлявся на заслання. Після Жовтневої революції очолив Всеросійський центральний виконавчий комітет – формально вищий орган влади радянської Росії. Брав активну участь у проголошенні «червоного терору», зокрема розстрілі царської родини, розкозаченні, розстрілі демонстрації на підтримку Установчих зборів 5 січня 1918 р. Помер у 1919 р.

Урицький Мойсей Соломонович – виходець з Черкащини, російський більшовик єврейського походження. Член РСДРП з 1898 р. Неодноразово заарештовувався. Один з безпосередніх організаторів Жовтневого збройного повстання. Після 1917 р. комісар закордонних справ. Відповідав за розпуск Всеросійських установчих зборів. У 1918 р. очолив Петроградську ЧК. Мав відношення до здійснення репресій проти політичних противників більшовиків. У серпні 1918 р. був убитий, що послужило приводом для офіційного проголошення «червоного терору».

Фрунзе Михайло Васильович – радянський військовий діяч. Член РСДРП з 1904 р. Проводив активну підпільну діяльність, зокрема організації збройних повстань проти царської влади. Протягом 1919-1920 рр. командував Східним, Туркестанським та Кримським фронтами. Приймав активну участь у захопленні території України більшовиками. Зокрема, з 1920 р. працював на посаді уповноваженого революційної військової ради України, командував збройними силами України та Криму, входив до складу політбюро ЦК КП(б)У. Керував розгромом повстанських загонів Н. Махна та Ю. Тютюнника. З 1924 р. – начальник штабу Червоної армії. Помер при загадкових обставинах у 1925 р.

Щорс Микола Олександрович – український військовий діяч, уродженець Чернігівської губернії. З серпня 1918 р. – уповноважений Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету, організатор пробільшовицьких партизанських загонів та регулярних частин. Командир Богунського полку, що на початку лютого 1919 р. витіснив війська УНР з Києва. Активно боровся проти українського визвольного руху. Загинув 1919 р. при нез’ясованих обставинах (за однією з версій убитий своїми однополчанами).

Методичні матеріали надані управлінням з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю, Департаментом культури, туризму, національностей та релігій ЗОДА





Каталог: fileadmin
fileadmin -> Жоба Орал қаласы бойынша 2015 жылға өсiмдiк шаруашылығындағы мiндеттi сақтандыруға жататын өсiмдiк шаруашылығы өнiмiнiң түрлерi бойынша егiс жұмыстарының басталуы мен аяқталуының оңтайлы мерзiмдерiн белгiлеу туралы
fileadmin -> №251 (25221) 13 тамыз сәрсенбі 2008 жыл
fileadmin -> Жетісу №6(17132) 17 қаңтар 2009 жыл
fileadmin -> Бағдарламасы және "Мемлекеттік бағдарламалар тізбесін бекіту туралы"
fileadmin -> Бағалы ұсыныстар сұранысы арқылы тауар, жұмыс, қызмет көрсету түрлеріне мемлекеттік сатып алу байқауын өткізу туралы хабарландыру
fileadmin -> Европейская экономическая комиссия
fileadmin -> «Ќазаќстан Республикасыныѕ Азаматтыќ процестік Кодексі» Ќазаќстан Республикасыныѕ 2015 жылєы 31 ќазандаєы №377-v кодексі
fileadmin -> Ќазаќстан Республикасыныњ


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет