Ірина шовковець



жүктеу 60.59 Kb.
Дата10.04.2019
өлшемі60.59 Kb.

http://www.umoloda.kiev.ua/

Ірина ШОВКОВЕЦЬ

Козацьке місто на Самарі
Ідеологічно корисна археологія // Україна молода. – 2008. – 31 жовтня. - №205. – С.19

















Лукавив, ох, лукавив ряджений козак Грицько Нечеса (в миру, тобто при дворі імператриці, «светлейший» князь Григорій Потьомкін), розповідаючи Катерині ІІ про «бесплодные степи» та «обиталище зверей», які нібито її монаршою волею перетворені в «благоприятное пристанище людям». На місці одного лише Катеринослава (теперішнього Дніпропетровська) містилося з десяток козацьких поселень та два степових міста–фортеці! Про одне з козацьких міст, розташування якого дослідники визначили нещодавно, наша розповідь.

 

«Дніпропетровськ незнаний,



Як став же Божий

світ світати,

стали вони на своїх

коней сідати,

через річку Самарку

в городи християнські

утікати...», —

говориться в народній думі «Про братів азовських». На цій легендарній річці, взявши від неї назву, стояло козацьке місто Самар, що в документах вперше згадується у XVI столітті. Зараз ця територія належить до Самарського району міста Дніпропетровська.

На затишному березі річки до цього часу височать могутні вали Старосамарської фортеці, побудованої в 1688 році українським гетьманом Іваном Мазепою. Цю фортецю збудовано на місці давнього козацького укріплення за наказом Петра І, відповідно до звички російського уряду. За принципом: «Щоб і дух не пах...» За таких умов легендарне місто Самар могло назавжди лишитися абстракцією лише в писемних згадках та уяві науковців, якби не допитливість краєзнавців та не гідні подиву знахідки співробітників Лабораторії археології Придніпров’я Дніпро­пет­ровського національного університету.

Чоботам — півтори тисячі років

Щоб бути вже зовсім чесними, почнемо з давніх–давен. Не козаки і не царі були першими в цьому благословенному краї — люди жили тут із доісторичних часів. Про це свідчить досліджена археологами черняхівська землянка періоду пізньої Римської імперії. Землянка є частиною великого тогочасного поселення, що тягнеться вздовж Самари. Обстежено не так і багато, але відкрилося вже чимало. Навіть металургійні горна! Сенсаційною знахідкою стали розкопані тут минулого року шкіряні жіночі чоботи, які датуються першими століттями нашої ери, — коротенькі, згори призібрані, зі шнурівкою. «Від такої взувачки не відмовилися б і сучасні красуні», — зовсім не жартує керівниця археологічної експедиції, професор Дніпропетровського університету Ірина Ковальова.



Уже тоді в Європі

Та повернімося до часів козацьких. Те, що на території фортеці був потужний торговельний центр, підтверджують знайдені тут шість товарних пломб, найбільш рання з яких датується 1524 роком. Майже всі вони європейського походження. Так, наприклад, напис «GEL» на пломбі ідентичний позначенню міста Гельдерн на золотих та срібних монетах Голландської республіки початку XVII століття. Іншу товарну пломбу прикрашає герб балтійського міста Гданськ та гордий напис BESTE SORTE. За знахідками пломб та монет (значна частина яких теж примандрували із Західної Європи) дізнаємося про добробут місцевих мешканців: не кожному по кишені придбати цілу штуку іноземного сукна!

А там, де гроші, завжди є ті, котрі прагнуть взяти їх легким шляхом. Не обійшлося у Старій Самарі без крадіїв. Про це свідчать виявлені тут прилади для зрізання гаманців — загострені монетки зі спеціальними заглибленнями під палець.

Одна нога в церкві, інша — в шинку

Найекзотичнішим об’єктом Старосамарської фортеці виявився козацький шинок. Дослідники вирахували його за розкиданими на поверхні фрагментами посуду — кухлів, чарок, пляшок, мисок, у тому числі дорогих, полив’яних. На території шинку розкопано рештки печі, обкладеної здоровенними кахлями з рослинним та геометричним орнаментами, знайдено безліч гральних шашок та... вишукану сережку заможної пані.

Серед монет, загублених відвідувачами хмільного закладу, скандально уславилася срібна копійка. Одна її половинка (раніше металеві гроші коштували рівно стільки, скільки в них було коштовного металу, тому, коли за послугу чи товар ціна в одну монетку виявлялася завеликою, її розрізали навпіл або й на чотири частини) залишилася в шинку, друга ж примудрилася випасти з кишені власника... у церкві. Чи то з гріховної корчми прийшов чоловік до храму замолювати гріхи, чи навпаки — невідомо.

До початку ХІХ століття на Старосамарській (або Богородицькій, як її ще називають) фортеці стояла збудована 1688 року дерев’яна церква в ім’я живоносного джерела Пресвятої Богородиці. На фортеці знайдено понад сто натільних хрестів. Фрагменти церковного начиння, уламок дзвону. А проте... Схоже, в багатій на сюрпризи старовинній Самарі водилася й нечиста сила. Або її дуже остерігалися там побачити. Бо що ж інше може означати куля з вилитим на ній хрестом? Судячи з того, що куля ця розплющена, в когось (або в щось) нею таки поцілили.



...І свій фальшивомонетний двір

Відомо, що козаки полюбляли жартувати. Славнозвісна історія з написанням листа турецькому султану, можливо, й не відповідає історичній правді, проте відтворює атмосферу молодецького завзяття, що панувала на Січі. Нумізматичний аналог такого листа виявили дніпропетровські археологи.

Багато хто здивується, довідавшись, що трохи не половина знайдених на Старосамарській фортеці монет — фальшивки. Дослідників же здивувало те, що зроблені гроші на високому (майже державному!) технологічному рівні, проте... з чудернацькими помилками.

Ось, наприклад, як таємні хулігани познущалися над польським «півтораком».

На цій величенькій (як сучасні наші 50 копійок) монеті замість родового знака польського короля Сигізмунда ІІІ у центрі герба Польщі розквітнув косий Андріївський хрест. Самого ж Сигізмунда ІІІ прописано не третім, а п’ятим по черзі правителем (хоча такого короля в Речі Посполитій взагалі ніколи не було). У латинському слові «RЕХ» («король») ніби випадково загубилася перша літера — вийшло «ЕХ», тобто «колишній». У святая святих католицької віри абревіатурі DG («Божою милістю») літери «випадково» помінялися місцями...

Чи могли такі помилочки з’явитися на королівському монетному дворі? Звичайно, що ні. Очевидно, хтось навмисне зазіхав на символи Польської держави. У джерелах є згадки про карбування власної монети Богданом Хмельницьким, однак ще досі ніхто не бачив грошей з ім’ям гетьмана. А чи не міг пан Богдан штампувати їх на Самарі від імені польського короля? З одного боку — приємно підточити економіку супротивника (фальшиві «півтораки» лише ззовні блищали сріблом, а всередині були мідними), а з іншого — розважитися. Цілком у дусі козацького гумору. До того ж використовувати звичні офіційні гроші простіше, аніж впроваджувати серед населення нові.



Смітник у головах

Багато можна розповісти, крокуючи вздовж порослих пір’їнками димчастого полину фортечних валів. Пам’ятка національного значення Богородицька фортеця цікава і з погляду історичного, дослідницького, і туристичного. Вона така велика (близько 10 гектарів) та розкішна, що Самарський райвиконком Дніпропетровська, якому пам’ятка передана на баланс, не може цей об’єкт «підняти». У районних господарників немає ні людей, ні грошей, щоби впорядковувати та охороняти цю землю. От і везуть туди сміття — і мешканці сусіднього селища Шевченкового возиками, і дачники місцевого кооперативу «газельками», і спритні підприємці «краниками».

Сміття, харчові відходи та розбиті пляшки, залишені шанувальниками «відпочинку на природі», поступово перетворюють фортецю на звалище. Та ще цвинтар неподалік. Його давно вже закрито, але — люди як люди — продовжують дозаховувати родичів, прихоплюючи шматки фортечної землі... Що це? Моторошна метафора, яка показує, що на українське минуле насувається забуття?!

Захистити пам’ятку намагаються громадські організації. Вже кілька років поспіль проводити розкопки археологам Дніпропетровського національного університету допомагає місцева громадська організація «Інститут суспільних досліджень». Дніпро­пет­ров­ські активісти влаштовують тут суботники, в яких брала участь і авторка цих рядків. Місцеві козаки встановили шлагбаум та організували цілодобове чергування.



Однак таких свідомих — десятки. Тисячі ж дніпропетровців не «зрять у корінь». Ходячи по козацькій землі та споглядаючи сміття, яке лежить на поверхні, вони щиро вірять, що їх «облагодєтєльствувала» російська цариця Катерина ІІ, заснувавши місто своєї слави серед голого степу. І вдячно плекають імперську традицію. Якщо дивитись на проблему з цього боку, виявляється, що археологія — наука ідеологічно корисна. Адже добуває з–під землі речові докази, які підтверджують, що й Дніпропетровськ, незважаючи на генеалогічну амнезію, — земля козацька, українська.

Ірина ШОВКОВЕЦЬ


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет