Ми Рождаемось, народжуемо дітей, вмираемо



жүктеу 331.13 Kb.
Дата07.02.2019
өлшемі331.13 Kb.

Ми Рождаемось , народжуемо дітей, вмираемо.

Таке наше людське життя, в кожного із нас воно складаеться особливо, і не повторно.

Але в кожного з нас є особливі, особисті речі які ми на счастья або на жаль, не можемо змінити.

Це наша родина, батьки, належність до певної національної групи, і місце, земля де ми народилися.

Я народився на Поділлі, у місті яке мае чудову та не повторну назву, ім:я видатного гетьмана України Богдана Хмельницького-місто Хмельницький.

Нат. дорога яка веде до Хмельницького день

Біля дороги стоїть Ведучий, людина 50 десяти років.

Повертаеться обличчям до нас.

Голос ведучого
Люди люблять подорожувати, вівідвідувати різні краї, країни, сповнюватись надзвичайними враженнями вивчающи чужу історію.

Ведучий обертаеться у сторону міста, йде до далі….

Проходить біл стенду з назвою міста.

Камера крупним планом показуе напис ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.


Але шукающи чужого ми часто забуваємо про свое, а як відомо людина яка не знає своєї історії немає майбутнього.

Инт. Краезнавчій музей міста Хмельницького.

Камера позказуе експонати які свідчать про життя на Поділлі древніх людей.

У центрі музею стоїть

Керівник музею якій розказуе історію міста Хмельницького.

керівник


На Поділлі люди жили з давних давен………

.

Крупний план



Археологічна Карта Хмельницької області.

Курсор показуе старовинну назву селища Лезнево-Глезнів.

Голос керівника музею
Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи.

В IV-III тисячоліттях до н.е.В IV-III тисячоліттях до н.е. на цій території Були перші поселення трипільської культури.

Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе – поселення з матеріалами доби бронзи 2 тис. до н.е. та скіфського часу 7-3 ст. до. н.е., у мікрорайоні Озерна – багатошарове поселення з матеріалами раннього залізного віку І тис. до н.е., у мікрорайоні Дубове – поселення скіфського часу 7-3 ст. до. н.е., у мікрорайонах Гречани та Озерна – поселення черняхівської культури 3-4 ст. тощо.

Нат. кургани в районі заріччя.

Камера показуе схили на якіх розташованні сучасні дома.

Ведучій стоїть на одному з курганів.

ведучій

До наших днів збереглися кургани, які датуються археологами 7-3 ст. до. н.е. (скіфський час) – один у тут у мікрорайоні Заріччя.


Нат. курган мікрорайона раково

Ведучій стоїть на кургані.

Ведучій

і два на південному східі від мікрорайону Ракове.



Архіологічна карта хмельниччини

На карті курсор прямуе до міста з написом ГЛЕЗНІВ.

Голос ведучого

На археологічній карті північно-східний район сучасного Лезнево (старовинне село Глезнів над Бугом) віднесено до середини XIII століття.

Ведучий стоїть на початку селища Лезніво, йде його древніми вулицями.

ведучій


Це древне поселення стало первісним осередком Проскиріва….
Ведучий виходить із пригорода на погорб з якого видно місто Хмельницький.
Ведучий дивиться на місто.

Ведучій


(продовжуе)
…якій у нашому майбутньому отримав назву Хмельницький.

титри


Перша офіційна згадка про Проскурів відноситься до 1431 року.

титри


Крупним планом.1431 рік

Звін колокола.


нат. невеличке село(приблизно 20 домів) яке знаходиться у місті де впадають дві невеличькі річкі.
Це аналог древнього села Проскурів.

По вулиці міста іде ВЕДУЧІЙ.

ведучій

Дата заснування міста остаточно не відома, а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова або Плоскировець вже у першій половині XV ст.


Кадри з документальних та кіно фільмів в якіх зображені битви між Польськими та Литовськими вояками.

Голос ведучого

На той час Поділля стало ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської.

Інт. Кімната польського короля

Титри 10 лютого 1431 року

У кімнаті стоїть Польський король Владислав другий Ягайло, до нього у кімнату в ходить шляхтичь Ян Часнстуловський.


Голос автора
Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 р. надає вірномуй шляхтичу Яну Часнстуловському

привілегії на подільські володіння.


Карта тогочасного подільского краю.

Курсор рухаеться по карті у напрямку селища Проскирівці.

Голос автора

Серед Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення під назвою Плоскирівці та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському .

владислав

ось я даю тобі Яне 100 гривень на володіння селами Голисин та Плоскирівці на річці Бог, у Летичівському повіті Подільської землі.

Ян дякуе, кланяеться, бере з рук короля бумагу з підписом.

Голос автора

В роки королювання (1434-1444 рр.) нового Польского короля Владислава ІІІ….
Портрет Владислава третього.
…нова згадка – підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Плоскирів.
Нат. вход в міський парк

Ведучий йде біля річки Плоскої.

ведучий

Плоскирів (Плоскирівці) виник серед грузьких заплав у місця впадіння річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Саме таким місцерозташуванням й пояснюється перша назва поселення. Справа в тому, що ще на початку ХХ ст., Плоска при впадінні в Буг мала “безіменний” рукав, завдяки якому утворювався природній острів. Ймовірно той рукав у XV – XVI ст. мав назву Рів (до речі, доволі поширений гідронім на землях Поділля), а поселення що заснували на острові між Плоскою та Ровом, стало іменуватися Плоскирів (Плоскирівці). Таке подвійне написання назви зустрічаємо лише у XV ст. Від XVI ст. і фактично до початку ХІХ ст. вживалася лише назва Плоскирів


Нат. вход в Комсомольскій парк

У входа в парк стоїть ведучій. Дивиться навколо, обводить руками місцевість.

Глосс ведучого

Це було приблизно тут, на згадку про початок нашого міста встаноаленно символічний камінь, памьятку.


камера крупним планом показує табличку з написом. «Початок міста Проскурова»


титри

Друга половина XV ст.

Голос ведучого за кадром

Плоскирів входить до складу маєтків роду Бедрихів – одного з найдавніших та найзаможніших у ті часи на Поділлі. Зокрема, після середини XV ст. володарем Плоскирова (Плоскировець) згадується Микола Бедрих…….

Портрет Миколи Бедріха.

… відомий як перший кам’янецький каштелян.


ведучій іде вулицями села.

Ведучий йде вулицями первісного Села Проскирів.

Титри рік 1493
голос ведучого

У 1493 році був проведенний проведено перший перепис населених пунктів Подільського воєводства.

Портрет М.С Грушевського.

Голос ведучого за кадром

Документ, у якому впершее офіційно згадується Плоскирів, виявив і опублікував у 1894 році видатний український історик М. С. Грушевський.
Нат.кімната краезнавчог музею.

За столом сидить ведучій.

Перед ним лежить документ, ПОДИМНИЙ РЕЕСТР ПОДІЛЬСЬКОГО ВОЕВОДСТВА.

ведучій


Це - подимний реєстр Подільського воєводства 1493 року, укладений за часів польського короля Яна Ольбрахта
Ведучий читае документ

Перед нами лягае цей документ.


Голос ведучого

Ведучий читае назви старих сіл, серед якіх е назва Проскирів.

Курсор іде уздовш документа.
…В ньому згадується понад 20 сіл на верхній течії Південного Бугу. Серед них названо і село Плоскирів, що розкинулося на впадині річки Плоскої в річку Південний Буг. В ньому нараховувалось 7 димів, або окремих господарств.

титри (1493-1793 рр.)

голос автора

Наступні триста років Плоскирів, перебувае під польською владою. отримавши статус містечка, виконує функції центра плоскирівського староства.


З’являються цехи, розвиваються ремесла й торгівля, проводяться ярмарки, базари.

Тоді мало хто міг здогадатись що майже через півтисячоліття, невеличке тоді за обсягом торгівлі місто увійде до десяткі найбільших оптових ринків світу.

На той час Плоскирів був просто незначним населеним пунктом, чисельність мешканців якого не перевищувала 2-3 тисячі, а іноді, під час та після нападів загарбників, містечко взагалі перебувало спустощенним.
Инт. Комната у дворці Польського короля Сигізмунда

Титри 1551

У кімнаті стоять Польській король та шляхтичь Станіслав Гурсікий. На столі між ними лежить грамота.

Король схиляеться до столу, підписуе грамоту, віддае її шляхтичу.

Дякуе йому за Чудову службу, обіймае його у своїх обіймах, віддае йому в рукі грамоту.

Голос ведучого за кадром

Польський король Сигізмунд перший Старий за вірну службу пожалував Плоскирів шляхтичу Станіславу Гурському в довічне володіння. Це означало, що всі мешканці села переходили у власність Гурського і ставали його кріпаками.

Ведучий відкривае документ якій лежить перед ним на столі.

Ведучий

Ось документ Кам'янецького земського суду.



Ведучій відкривае документ.

ведучий


(Читае)
з 1521 року Гурський володів селами Плоскирів і Голішин (сучасний Олешин).

У ЗО-40 роках XVI століття Плоскирів в адміністративно-територіальному відношенні входив до складу Меджибізької волості Летичівського повіту.

Нат. вулиці меджибожа.

Ведучий стоїть на його центральній вулиці.

ведучий

Тоді це древне місто початок якого датуеться (дата завснувння Меджибожа)



Було центром Меджибіжскої волості, Летичівського повіту, одним із невеликіх містечок якої був Проскирів.
Ведучий стоїть на городі біля старої хати, тримае у руках лопату.

ведучій


Основним заняттям його мешканців у ті часи було сільске господарство.

Ведучий встромляе в землю лопату, перекопуе землю.

ведучий

Серед інших поселень волості, яких було понад 60, уже тоді Плоскирів вирізнявся своєю величиною,



а відповідно і чисельністю жителів.

Ведучій розгортае поборовий документ 1530 року.

Ведучий

(читае)


населення села мало 10 плугів землі.

В люстрації (переписі) 1530 року село Плоскирів знову назване королівським (припускається, що на той час Гурський помер, а на його нащадків право феодальної власності не розповсюджувалось). Відповідно в 1530 і 1542 роках в Плоскирові було 10, а

Відповідно в 1530 і 1542 роках в Плоскирові було 10, а потім 8 плугів, в кожний з яких входило дві або три селянські родини

нат. околиця села проскурів.


На горизонті видно столби пилу які піднімаються із під копит воїнів крмських татар.

Орда воїнів на велкій швидкості вриваеться в село.

Воїни на скаку рубать меншканців села.

Чиловікі хватають мечі, вила, вступають у бій з воїнами орди, прочинаеться битва.

Голос автора

На бігі кримських татар досить частими.

В середині XVI століття для захисту від їх набігів уряд Польщі вирішив побудувати низку фортець, для протидії цим набігам.

Відстань між фортецями була приблизно 50 кілометрів.

Останки деякіх з них залишилися до нашого часу.

Крепость у місті Зіньків.

Староконстантинівська крепость.

Камянецька фортеця.


І одна з цих твердинь на початку другої половини XVI століття була побудована в Плоскирові, на острові посеред великого озера-ставу, яке поділяло поселення на дві частини, було споруджено невеличкий дерев'яний замок.
Непрямим свідченням цього є дарування у довічне володіння в 1550 році села Плоскирів старості Кам'янецькому Мацею Владку, який був начальником (каштеляном) всіх фортець.

на екрані зявляеться компьюторний макет фортеці.


Наявнісь фортеці, де можна було, в разі нападу, сховатись від ворога, сприяла значному зростанню села. За неповних 20 років кількість мешканців збільшилась майже в три рази і нараховувала 22,5 плуги.

титри 1578 рік

Голос автора за кадром

польський король Стефан Баторій надае Плоскирову привілей.

Автор сидить за столом, читае постанову Польського короля Стефана Батия.

Я Король Польщі Стефан Батий дозволяю проводити що тижденеві ярмаркі, торгі,та Базари у місті Проскирів.
,

Згодом Плоскирів стає містечком.

1578 -це рік найбільш великіх гонінь протестантів і еврейскіх погромів у Західній Европі .

Нат. поле

По полю їде невеличкій гурт людей, віз на якому лежать декілька мішків звьязанних речей.

Наблизившись до них ми помічаемо що це родини Евреїв. Вони засмученні. Серед натовпу з понуренною до долу головою йде Еврейський раввин, та його діти…

Біля нього йде Ведучий.

Ведучий


Гнані жорстокою інквізіціею з Европи, стомленні життям, немаючи своеї рідної землі Евреї йшли на південь шукаючи місцевість для поселення.
Частина з них оселилася шукаючи своеї долі у цьому невеличкому на той час містечку..

Компьюторна графіка.

Проскурівську фортецю з усіх сторін отчують вояки.

Йдуть запеклі бої, воїни повстанці вриваються до міста, через ворота.


Титри.
1594 рік.

(звін колокола)

Саме у цьму році зьявилася перша офіційна згадка про Проскурів. Її зробив Еріх Лясота посол австрійського імператора Рудольфа.

Посол з дочкою сидять у кібітітці.

Коли кібітка вїзжае у місто посол висовуеться. Дивиться на вкруги.

Кібітка проїзжае через центер міста. Посол бачить напроти себе Чудове красиве озеро і фортецю біля нього.

Посол

(звертаеться кучера)



Остановіть! Будь ласка…

Кібітка останавлюеться.

Посол звертаеться до Дочкі.

Посол


Подивись у вікно, доня, яка краса!

Дочка дивиться у вікно, виходить з карети, здивованно дивиться на красиве озеро, хати і деревьнну фортецю яка стоїть біля нього.

Посол вілкривае свій щоденник робить запис.

Голос посла

Якій чудовий замок і озеро біля ньго бачили ми сьогодні!
вересень 1648 рік

Нат. поле навколо фортеці.


Неподалік від фортеці на коні зьявляеться козак з великою трубою (Сурмою) у руках.

Подивившись на фортецю він трубить у сурми.

Велика армія вояків-запоріжськіх козаків почувши його Сурм, настцупають на місто.

Лізуть на стіни фортеці, вриваются до міста.

Проскуріску фортецю з усіх сторін отчують вояки.

Йдуть запеклі бої, воїни повстанці вриваються до міста, через ворота


Голос автора

запорозькі козаки штурмом захопили Плоскирівський замок і містечко.


Начолі козаків стояв гетьман Максим Кривоніс.

Він жорстоко помстився жителям міста

Массовим вбиством Поляк-католиків та Евреїв які состовляли на той час більшу частину міста.

Кадри із фільмів де проказана страта козаками людей.

Кадри з фільму про Богдана Хмельницького.

Голос автора

В наступні роки біля Плоскирова проходили війська України під проводом Богдана Хмельницького.

1653 році війска Богдана Хмельницького стали біля містечка табором.


Кадри із фільмів на якіх зображені війска Богдана Хмельницького.

Голос ведучого за кадром

Але Поділля залишилося у складі Польщі.

Кадри із фільмів на яких зображенно бої козаків, напади на села кримських татар.


Тривала спустошлива війна, безперервні татарські наскоки середини XVII століття призвели до руїни цілого краю.

Поборові документи 1661 року зафіксували Плоскирів зруйнованим.

титри рік 1665
орендним власником міста став полковник коронного війська Мартин Замойський.

Фото, портрет Замойського.


Ведучий тримае у свїх руках податковий документ 1665 року.
Згідно податкових документів того часу Плоскирів тоді мав 12 димів. а його жителі були тимчасово звільнені від податків, оскільки недавно тут поселилися.
Титри 1671 рік

через місто Прискуров проїджае відомий фрізький мандрівник, агент французького короля Ульріх фон Вердум.

Нат. оклиці міста проскурів.

До міста вїзджае карета Ульріха фон Вердума.

У кареті сидить мандрівник.

Побачивши фортецю він наказуе кучеру остановитися.

Карета стае напроти острова.

Инт. Кімната вердума

Вердум сидить за столом, перед ним розкриттий його щоденник.

Вердум записуе в нього.

вердум

Тоді я прибув у невеличке селище Плоскирів якій розташований над низиною, серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу. На озері є чотирикутний острів, на якому, оточена валами і частоколами, стоїть місцева фортеця.


Він застав містечко розореним, з якого татари чотири роки назад забрали відразу півтори тисячі душ.
Озерами він називав штучні ставки (водосховища), створені людьми за допомогою гребель.
Компьюторна графика.

Модель фортеці

.

На пагорбі серед болота була збудована фортеця. А потім за допомогою гребель була піднята вода в Бузі і затоплені болота. Фортеця на пагорбі стала островом. При цьому село опинилось на смузі землі між озером і річкою Плоскою (назва зафіксована ще у 1442 році). За річкою Плоскою починалось велике болото (зараз це територія міського парку). Ймовірно, що під водою озера опинилась і частина безіменної річки (зараз закута в колектори)



Камера показуе невеличку річку у цінтрі парку..

І саме ця річка до того часу називалась "Рів" ( в Україні і зараз не одна річка має таку назву). Назва "Плоскирів" означала село, розташоване між Плоскою і Ровом, а тому добре захищене.

З метою більшої надійності мешканці почали будуватись і з другого озера. Було споруджено довгий міст через озеро, що свідчить про невелику його глибину (основою неприступності фортеці було болотяне дно).

Під час Визвольної війни 1648-1654 років Плоскирів кілька разів переходить з рук в руки і після війни залишаеться у складі Польщі.

В 1665 році його орендним власником став полковник Марцин Замойський.

На той час у містечку було всього 12 будинків з дворами.


Ульріх фон Вердум- вказував на те, що фортеця була цілою (це спростовує твердження польських авторів, що її знищили козаки). Ще за кілька років перед тим татари забрали з Плоскирова одразу півтори тисячі душ. Після цього набігу в ньому уціліло 30 будинків і православна церква. Будинки і церква знаходились на суходолі між озером і річкою Плоскою.
Раніше Плоскирів містився по обидва боки озера і був досить великим. Через озеро від одного берега до іншого вів довгий міст. На 1671 рік уціліли лише замок і частина містечка на клаптику землі уздовж Плоскої- близько тридцяти будинків і православна церква. Як зазначив Ульріх, Плоскирів належав тоді до спадку Замойського і за нього велася суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Грізельдою Замойською - матір'ю тогочасного польського короля Михала Корібута Вішневецького. У

Титри 1672 рік

Після короткої кривавої війни Поділля захопила Туреччина.

Кадри з фільмів де показано як турецькі вояки грабують населення.

Голос автора

Майже тридцятирічне панування турків на території краю привело до спустошення багатьох сіл і містечок, між іншим і Плоскирова. У

Титри 1699 рік

Карта Польщі.

На карті видно місто Проскиров.

Теріторія Поділлья покртита чорною хмарою.

Хмара постопово відходить, ми бачимо на карті назви селищ, серед якіх видно Проскирів.
У 1699 році турецька армія залишае Поділля і сюди знову повертається польська влада.

Письмових джерел про перебування в самому Плоскирові турків у 1672-1699 роках досі не виявлено.

Повернувши собі за мирним договором Поділля, Польща взяла курс на ліквідацію правобережних козацьких полків. Посилення шляхетського гніту викликало в

Титри червнь 1702 року

титри повстання.
Напр Посилення шляхетського гніту викликало в

В кінці листопада серед вояків повстання .


Повстанці визволили Плоскирів.

У в січні 1703 року козаки зазнали під містечком поразки і відступили до Фастова.

Кадри з фільмів.

голос автора за кадром


У лютому 1703 року козаки змушені Були покинути місто і відступити від Проскурова під Фастов.
У 1703 році Плоскирів спіткав наїзд шляхтичів Дубинського, Саковича і Гриви.
Кадри з фільмів на якіх зображенно як польські війска грабують мирне населення.
голос ведучого за кадром

Розгнівані Шляхтичі бажающи помститися повстанцям увірвалися у містечко, зруйнували винокурню, загарбали начиння і худобу.

Инт. Кімната Проскурівського управителя Адама Белевського.

За столом сидить управитель, бере у свою руку перо, пише на бумазі скаргу.

Крупний план.

Рука Адама Балевського пером в центрі бумаги малюе слова.

СКАРГА

Шляхтичі Дубинський, Саковичь, та Грива, у супроводі своїх військ у вірвалися до селища Присківрів і зруйнували винокурню, повбивали багато ходоби.



Я управитель Прискіріва Адам Балевський прошу вас Панове судьї розібратися по данній справі.

Ведучого за кадром


З цього приводу управитель Плоскирова, шляхтич Адам Белевський (якій управляв містом від імені власника, Замойського) написав скаргу в Кам'янецький земський суд на шляхтичів Дубинського, Саковича, Гриву та інших.

Управитель ставить свою печатку на документ.


1717 рік.

Кадри на якіх показано засідання польського сейму.

Голос автора

Польський сейм приймае рішення реорганізувати усі православні церкви на Україні в уніатські.

За кілька років це було примусово здійснено і в Плоскирові.

Це було проявом нової влади.




Інт. Православного Храму. через деякій час він змінюеться, плавно переходить у католичний вид ікон та проведення служби.
титри. 22 грудня 1775 року

Новорічна ярмарка.

Торговці продають хлопушкі, ялинкові іграшкі і таке іньше.

автор


Цьго дня король Станіслав Август офіційно наддав право Плоскирову привілей право- проводити ярмарки на Новий рік та на зачаття святої Анни за православним календарем (обидва ці ярмарки тривали по два тижні).

Нат.центральна площа міста

Ведучий стоїть навпроти міської адміністрації.

ведучій


На той час Замойські вже не призначали свого управителя містечком, а залишали за своїми представниками право контролю.

Плоскирову було надано статус обмеженого самоврядування.

Ведучий йде коридором міськвиконкому.

ведучий


Його мешканці обирали війта (бурмістра), двох лавників і писаря.

Урядовців вибирали перед новим роком.

Ведучий підходить до вікна за якім йде сніг. дивиться у вікно.

Управа була першою судовою інстанцією, але тільки городський суд, призначений власниками містечка, розглядав тяжкі кримінальні злочини.

титри 1786 рік

Голос ведучого за кадром

Бурмістром Плоскирова стае Войцех Яцентій Завадський, він був неписьменний, тому засвідчував свою персону у документах звичайним хрестиком.

Портрет Войцеха Завадьського.

Під поротретом сидить Ведучій.

Ведучий Бере у руки перо мокае у чернильницю,ставить крестик на документі.


Кадри де показано життья тяглових селян, бурлаків.

Їхні халупи.

Голос автора

Через три роки у Плоскирові було вже 96 міщан і тяглових селян, які мали свої господарства, певний прибуток і сплачували значні податки. Крім того було і 126 нетяг (бурлаків) і піших, які жили у жалюгідних халупах або й не мали житла зовсім. Після другого поділу Польщі у

Титри 1793 рік

Кадри з фільмів.

Російські царські війска входять до міста, йдуть вулицями міста.

Голос ведучого

У 1795 році польських урядовців замнили Російські тут була утворена Подільська губернія і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові.

Цікаво що ніякого указу про перейменування містечка не було видано…

Інт. Зал у православній церкві

Ведучий стоїть у Православній церкві, Бере з тарілочкі невелику просфору(прісний хліб).

священник(ведучій)

Нова назва міста була співзвучна із словом "проскура" - так в українській мові іменується круглий хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.

Остаточно ця назва утвердилася в офіційних документах з 1801 року. У 1797 році у камеральному і топографічному описі Проскурівського повіту зазначаеться:

Ведучий відкривае документ.

ведучий

"Повітове місто Проскурів має розташування на рівнім місці на правому березі річки Бога і впадаючої у неї річки Плоскої, оточене з одного боку річкою Плоскою, за якою село Гречани. з другого - річкою Богом, за якою село Заріччя, з інших двох боків - полем. У ньому є дерев'яна невелика православна обернена з уніатської в ім'я спасителя Христова Миколи-чудотворця соборна церква, у якій іконостас неабиякого живопису. Єврейська дерев'яна мала школа з пришкілком. Посеред міста у гостинному старому домі дерев'яних лавок 68, з яких деякі пусті, а в інших продаються євреями дрібні товари. З заводів - пивоварний дерев'яний, старий, невеликий завод, в якому виварюється пиво з ячмінного солоду. На річці Бозі на двох греблях млинів два...".



Текст супроводжуется показом старих фотографий з життя міста.

Титри 1801 рік

ведучий

Наа пагорбі колишнього острова за кошти ревностного католика, поміщика Летичівського повіту Матвія Журавського було споруджено костьол святої Анни.



Ведучий стае на місці знаходження строго костьолу.

Ведучий


Костьол стояв приблизно тут.

Це булла велична камьянна споруда.

В часи войовничого комунізму, культову споруду було знищенно.

Кадри на якіх зображенно як взривають церкви костьёли.

Титри 1820 рік

На екрані видно як палають старі будинкі , церкви….

Голос за кадром

У двадцяті роки Девятнадцятого столтттья по всій Російській імперії прокотилася хвиля пожеж. Горіли старі деревьянні будинкі.

Необминула ця подія і Проскурів.

титри. рік 1822

у 1822 у місті спалахуе велика пожежа.

Кадри из кінофільмів на якіх видно як палають старі дома.

Компьюторна графіка. Палаючі деревьянні будинкі міста.

Голос автора

На той час більшість будівль у місті Були деревьянними тому старе місто Проскурова яке на сто відсотків було деревьнним пожежа винищила повністью, що спричинило пожежу доволі невідомо.

У наслідок ціеї пожежи

згоріла і церква з унікальним, чудовим іконостасом.

Інт. Краезнавчий музей.

Ведучий стоїть біля поротрету Російського Царя Олександра першого.

ведучій


Новий план забудови Проскурова затвердив імператор Олександр 1 у 1824 році.

Тоді Мешканці міста відбудувалися в основному на старих фундаментах.

ведучій

І вже у 1837 році на місці згорілої церкви виріс новий собор, якій за традиціею став точною копіею деревьянної церкви…



Ведучий Йде через арку до собору Перевятої Богородиці.

Ведучий підходить до Собору.

ведучій

Нині це найстаріша будівля із тих, що збереглися у місті.



Голос ведучого за кадром

Саме в цей період виникають промислові підприємства:

Фабрика мідних виробів,- фото.

тютюнова фабрика, -фото.

миловарний,-фото.

свічковий-фото.

два цегельних заводи.фото.

ведучий йде до Елеватора.

Стоїть на току.бере у руку пригоршню зерна.

ведучий


Проскурів поступово стає значним центром переробки та вивезення зерна і завезення солі.

У місті споруджуються великі зернові і соляні комори.

Камера показуе перші зерноховища зерна та солі.

Титри рік.1870

Чути звук наближаючогося до нас паровоза.

Карта залізнодорожніх шляхів України. Вид зверху.

На карті видно як з сторони міста Жмеренка до Проскурова їде перший Потяг(паровоз).

Камера опускаеться в низ і стае напроти поїзда.

Нат. перрон вокзалу.

На пероні вокзалу в очикуванні поїзда стоїть гурт людей.

На перон прибувае поїзд.

Ведучий стоїть на пероні вокзалу, серед людей, дивиться на часи на очикующи поїзд.

Голос ведучого за кадром

У 1870 році закінчуеться будівництво залізничної колії Жмеринка –Проскурів-Волочиськ.


На перрон прибувае поїзд.

Жителі міста заходять у вагони прибувшого потяга.


Ведучий

Це означае що з цього часу любий житель міста міг скористатися послугами залізничного транспорту.

Ведучий подае квиток проводнику, сідае у вагон поїзда.

Поїзд рушае.

Голос Ведучого

Від тепер місто отримало прискоренний вихід на Київ, Одессу та на кордон який пролягав тоді по річці Збручь.

Голос за кадром

. Наприкінці 80-х років XIX століття у Проскурові починаеться будівельний бум.

Він був викликаний переведеннямеюди великих військових з'єднань із Кавказу.

Місто Поскурів отримало статус Прикордонного міста Російської імперії.


Щойно прибувші солдати стали споруджувати казарми для кавалерійського і піхотного полків, артиллерійської бригади, полігонів.

веДучій стоїть натеріторії сучасного міського парку.

Ведучий

Одна із ціх казарм стояла на теріторії сучасного міського парку.



Фото рафінадного заводу.

З розрахунку на попит армії місцевий купець Маранц вкладає кошти у зведення пісково-рафінадного заводу, котре було завершене 1891 року.

Починаючи з 1870 року у місті почало активно будуватися житло для родин прибуваючих офіцерів.

ведучий стоїть у центрі мікрорайона Дубово.

Ведучий

новозабудована територія між залізницею і хутором Дубово більше п'ятдесяти років називалося "Передмістя Кавказ", і лише у другій половині XX століття за нею закріпилася назва Дубово.



Ще у 1869 році у Проскурові було відкрито двокласне народне училище, а його смотритель Тищенко користувався серед людей великою популярністю.

Титри 1890 рік

У місті розташувався 35-й драгунський Белгородській полк, 12 артелірійска бригада, штаб 12 пехотной дівізії у основний склад якої входив вже розквартированний 1875 року у міських казармах 46-й пехотний Дніпровський полк.

Саме в цей час там ніс свою службу відомий Російський письменник Олександр Купрін.

Ведучій стоїть у парку.

Ведучий


Под час того коли до влади прийшли більшовики казарми у якіх жив Купрін були зруйнованні, але місто яке побачив своїми очима, майбутній великій письменник назавжди залишилося на сторінках його багатьох творів.

Ведучій читае за кадром частину з повісті «Поединок»

На екрані кадри із військового житья, вулиці осінного міста.
Солдаты разошлись повзводно на квартиры. Плац опустел. Ромашов некоторое время стоял в нерешимости на шоссе. Уже не в первый раз за полтора года своей офицерской службы испытывал он это мучительное сознание своего одиночества и затерянности среди чужих, недоброжелательных или, равнодушных людей, - это тоскливое чувство незнания, куда девать сегодняшний вечер.

Мысли о своей квартире, об офицерском собрании были ему противны. В собрании теперь пустота; наверно, два подпрапорщика играют на скверном, маленьком бильярде, пьют пиво, курят и над каждым шаром ожесточенно божатся и сквернословят; в комнатах стоит застарелый запах плохого кухмистерского обеда - скучно!..

"Пойду на вокзал, - сказал сам себе Ромашов. - Все равно".

В бедном еврейском местечке не было ни одного ресторана. Клубы, как военный, так и гражданский, находились в самом жалком, запущенном виде, и поэтому вокзал служил единственным местом, куда обыватели ездили частенько покутить и встряхнуться и даже поиграть в карты. Ездили туда и дамы к приходу пассажирских поездов, что служило маленьким разнообразием в глубокой скуке провинциальной жизни.

Ромашов любил ходить на вокзал по вечерам, к курьерскому поезду, который останавливался здесь в последний раз перед прусской границей. Со странным очарованием, взволнованно следил он, как к станции, стремительно выскочив из-за поворота, подлетал на всех парах этот поезд, состоявший всего из пяти новеньких, блестящих вагонов, как быстро росли и разгорались его огненные глаза, бросавшие вперед себя на рельсы светлые пятна, и как он, уже готовый проскочить станцию, мгновенно, с шипением и грохотом, останавливался - "точно великан, ухватившийся с разбега за скалу, - думал Ромашов. Из вагонов, сияющих насквозь веселыми праздничными огнями, выходили красивые, нарядные и выхоленные дамы в удивительных шляпах, в необыкновенно изящных костюмах, выходили штатские господа, прекрасно одетые, беззаботно самоуверенные, с громкими барскими голосами, с французским и немецким языком, с свободными жестами, с ленивым смехом. Никто из них никогда, даже мельком, не обращал внимания на Ромашова, но он видел в них кусочек какого-то недоступного, изысканного, великолепного мира, где жизнь - вечный праздник и торжество...

Проходило восемь минут. Звенел звонок, свистел паровоз, и сияющий поезд отходил от станции. Торопливо тушились огни на перроне и в буфете. Сразу наступали темные будни. И Ромашов всегда подолгу с тихой, мечтательной грустью следил за красным фонариком, который плавно раскачивался сзади последнего вагона, уходя во мрак ночи и становясь едва заметной искоркой. "Пойду на вокзал", - подумал Ромашов. Но тотчас же он поглядел на свои калоши и покраснел от колючего стыда. Это были тяжелые резиновые калоши в полторы четверти глубиной, облепленные доверху густой, как тесто, черной грязью. Такие калоши носили все офицеры в полку. Потом он посмотрел на свою шинель, обрезанную, тоже ради грязи, по колени, с висящей внизу бахромой, с засаленными и растянутыми петлями, и вздохнул. На прошлой неделе, когда он проходил по платформе мимо того же курьерского поезда, он заметил высокую, стройную, очень красивую даму в черном платье, стоявшую в дверях вагона первого класса. Она была без шляпы, и Ромашов быстро, но отчетливо успел разглядеть ее тонкий, правильный нос, прелестные маленькие и полные губы и блестящие черные волнистые волосы, которые от прямого пробора посредине головы спускались вниз к щекам, закрывая виски, концы бровей и уши. Сзади нее, выглядывая из-за ее плеча, стоял рослый молодой человек в светлой паре, с надменным лицом и с усами вверх, как у императора Вильгельма, даже похожий несколько на Вильгельма. Дама тоже посмотрела на Ромашова, и, как ему показалось, посмотрела пристально, со вниманием, и, проходя мимо нее, подпоручик подумал, по своему обыкновению: "Глаза прекрасной незнакомки с удовольствием остановились на стройной, худощавой фигуре молодого офицера". Но когда, пройдя десять шагов, Ромашов внезапно обернулся назад, чтобы еще раз встретить взгляд красивой дамы, он увидел, что и она и ее спутник с увлечением смеются, глядя ему вслед. Тогда Ромашов вдруг с поразительной ясностью и как будто со стороны представил себе самого себя, свои калоши, шинель, бледное лицо, близорукость, свою обычную растерянность и неловкость, вспомнил свою только что сейчас подуманную красивую фразу и покраснел мучительно, до острой боли, от нестерпимого стыда. И даже теперь, идя один в полутьме весеннего вечера, он опять еще раз покраснел от стыда за этот прошлый стыд.

- Нет, куда уж на вокзал, - прошептал с горькой безнадежностью Ромашов. - Похожу немного, а потом домой...

Было начало апреля. Сумерки сгущались незаметно для глаза. Тополи, окаймлявшие шоссе, белые, низкие домики с черепичными крышами по сторонам дороги, фигуры редких прохожих - все почернело, утратило цвета и перспективу; все предметы обратились в черные плоские силуэты, но очертания их с прелестной четкостью стояли в смуглом воздухе. На западе за городом горела заря. Точно в жерло раскаленного, пылающего жидким золотом вулкана сваливались тяжелые сизые облака и рдели кроваво-красными, и янтарными, и фиолетовыми огнями. А над вулканом поднималось куполом вверх, зеленея бирюзой и аквамарином, кроткое вечернее весеннее небо. Медленно идя по шоссе, с трудом волоча ноги в огромных калошах, Ромашов неотступно глядел на этот волшебный пожар. Как и всегда, с самого детства, ему чудилась за яркой вечерней зарей какая-то таинственная, светозарная жизнь. Точно там, далеко-далеко за облаками и за горизонтом, пылал под невидимым отсюда солнцем чудесный, ослепительно-прекрасный город, скрытый от глаз тучами, проникнутыми внутренним огнем. Там сверкали нестерпимым блеском мостовые из золотых плиток, возвышались причудливые купола и башни с пурпурными крышами, сверкали брильянты в окнах, трепетали в воздухе яркие разноцветные флаги. И чудилось, что в этом далеком и сказочном городе живут радостные, ликующие люди, вся жизнь которых похожа на сладкую музыку, у которых даже задумчивость, даже грусть - очаровательно нежны и прекрасны. Ходят они по сияющим площадям, по тенистым садам, между цветами и фонтанами, ходят, богоподобные, светлые, полные неописуемой радости, не знающие преград в счастии и желаниях, не омраченные ни скорбью, ни стыдом, ни заботой...

Неожиданно вспомнилась Ромашову недавняя сцена на плацу, грубые крики полкового командира, чувство пережитой обиды, чувство острой и в то же время мальчишеской неловкости перед солдатами. Всего больнее было для него то, что на него кричали совсем точно так же, как и он иногда кричал на этих молчаливых свидетелей его сегодняшнего позора, и в этом сознании было что-то уничтожавшее разницу положений, что-то принижавшее его офицерское и, как он думал, человеческое достоинство.

И в нем тотчас же, точно в мальчике, - в нем и в самом деле осталось еще много ребяческого, - закипели мстительные, фантастические, опьяняющие мечты. "Глупости! Вся жизнь передо мной! - думал Ромашов, и, в увлечении своими мыслями, он зашагал бодрее и задышал глубже. - Вот, назло им всем, завтра же с утра засяду за книги, подготовлюсь и поступлю в академию. Труд! О, трудом можно сделать все, что захочешь. Взять только себя в руки. Буду зубрить, как бешеный... И вот, неожиданно для всех, я выдерживаю блистательно экзамен. И тогда наверно все они скажут: "Что же тут такого удивительного? Мы были заранее в этом уверены. Такой способный, милый, талантливый молодой человек

Титри 1891 рік

у 1892 році в місті відкрився перший театр.фото.

1901 - бібліотека імені Пушкіна. фото .

Невдовзі стали до ладу реальне, восьмикласне комерційне і чотирикласне єврейське училища.

Тільки за сорок років промислове виробництво зросло у 13,3 раза. Більше половини такого зростання сталося за останнє десятиріччя XIX століття.

У дев'ять разів збільшилася кількість робітників. З початком революції 1905 року у липні застрайкували робітники чавуно-ливарного заводу Ашкеназі. Вони вимагали запровадженння ІО-годинного робочого дня і підвищення заробітної плати.

У вересні того ж року з подібними вимогами виступили робітники цукрового заводу та будівельники.

А 19 жовтня 1905 року, у відповідь на царський маніфест, у місті на вулиці Олександрівській (тепер Проскурівська) відбулася перша багатолюдна демонстрація під гаслами "Геть самодержавство!", "Геть царя!"

. 9 березня 1906 року міська управа вперше зібрала сход для попередніх виборів кандидатів у члени Державної Думи.

рік 1909


ведучій стоїть на вулиці покритій бруківкою.

Ведучий в руках своїх тримае камінь-булижник.

ведучий

В 1909році центральні вулиці міста були вперше вкриті бруківкою.



Різниця між грунтовою дорогою і тою якою вона стала завдяки тому що її вкрили бруківкою булла сутьева.
Перевага камьянної дороги перд грунтовою була очевидна.

Ведучий топае ногою по бруківкі

Ведучий

Вона булла міцна, поцій дорозі могли спокійно їздити не тількі на конях а і на автомобілях які все частіше зявлялися на дорогах Поділлья.



З того часу з більшості вулиць міста відійшли у минуле грязь і болото.
Від тепер у центрі міста замість грунтових доріг Були камянні.

У деякіх містах вони залишилися і до нашого часу….

Ведучій стоїть в типографії, біля печатного станка.

Витягуе із стопки свіжо напечатанних газет, газету з назвою "Tygodnik Podolski" «Подільській тиждневик»

ведучий

У цьому ж році виходить перша газета « Подільський тиждневик».



Газета виходила польською мовою і розповідала про події у країні та місті.

Рік 1912


Ведучій знаходитиься у залі де була перша телефона станція міста.

ведучій


Ще однією важливою подією було відкриття у Проскурові у 1912 році телефонної станції на 40 абонентів.

Ведучій бере у рукі слушавку тепефонного аппарату.

Ведучій

, набирае номер абонента.



Ведучій

Від тепер кожний житель міста якій

Підключився до телефонної мережі, міг у будь якій час позвонити кому завгодно ….

Ведучій розказуе

Про місце знаходження першої у місті тел станції, принцип роботи тогочасного устаткування.

. тири груднь 1913 рік.

Страйк

Історичні документи підтверджують факти великого розшарування серед верст населення.



Більшість Проскурівчан на той час жили за межою бідності.

невдоволення таким життям вилилося у страйк підмайстрів та учнів ремісничих майстерень міста.

Кадри де показанні страйкуючи люди.

Страйкующи Люди вимагали поліпшиння умов життя, підвищення зарплати.


Статистика: З 1897 до 191 1 року населення Проскурова зросло більш як наполовину і становило 35 тисяч чоловік.

Проте потреби населення обслуговували лише одна земська і дві приватні лікарні, розраховані лише на 46 хворих.

титри 10 березня 1917 року

Ведучий стоїть у залі де ідуть збори людей.

ведучий

Після повалення самодержавства у Проскурові, у приміщенні Олексіївського реального училища 10 березня 1917 року відбулися збори представників робітничих колективів, які обрали Раду робітничих і солдатських депутатів

Одночасно продовжувала функціонувати міська дума. 4 березня Рада провела демонстрацію військ і робітників, котра відбувалася під гаслом встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, укладання миру. Тоді ж з тюрми були звільнені політичні в'язні.

Напружені події 1917 року завершилися встановленням у місті 20 листопада (3 грудня) радянської влади за допомогою 6-го Фінляндського стрілецького полку. А під час громадянської війни влада у Проскурові змінювалася 9 разів. Зокрема, влітку 1918 року гречанські залізничники взяли участь у загальному страйку проти німецьких окупантів.

У ніч з 14 на 15 лютого 1919 року у Проскурові почалося повстання проти Директорії двох її полків і місцевого робітничого загону. Одначе вірним Директорії військам вдалося штурмом взяти казарми місцевого гарнізону. Більше тисячі захоплених у полон солдатів-повстанців було розстріляно.

Усе це переросло у кривавий єврейський погром на Соборній вулиці, котрий вчинили солдати Дієвої армії УНР на чолі із отаманом Семусенком. Загинуло 600 невинних людей. Щоправда, Директорія цей злочин засудила, Семусенко був усунений з посади, згодом заарештований і в 1920 році розстріляний.

Наприкінці квітня 1919 року Проскурів захопили частини Червоної Армії. А вже в червні 1919 року місто заняли підрозділи Корпусу Січових Стрільців. А потім ним хотіли оволодіти денікінці, та так і не зуміли. Ще згодом з'явилися у Проскурові польські солдати, які двічі брали та залишали місто протягом 1920 року.

Прикордонне становище Проскурова обумовило розташування в ньому після завершення громадянської війни частин корпусу Червоного козацтва. Почалася відбудова промисловості. Вже у 1921 році у Проскурові діяли чотири школи. Тоді ж було створено постійні педагогічні курси, які невдовзі реорганізувалися у педагогічний технікум. А медична школа була перетворена у медичний технікум. Ще одна яскрава сторінка у культурно-освітньому житті міста- із театру у 1925 році народжується український музично-драматичний театр. Свій сезон він почав спектаклем за п'єсою Миколи Куліша "97". Ще у 1924 році став до ладу цукровий завод. З роками на промисловій карті Проскурова з'являється дубівський цегельний завод, птахо- і м'ясокомбінати, кондитерська, макаронна і деревообробна фабрики. А в 1929 році місто нарешті одержує водогін. У роки сталінських репресій кілька тисяч проскурівців було репресовано, серед них радянських працівників, партійних функціонерів, військових, звичайних службовців та робітників. З утворенням 22 вересня 1937 року Кам'янець-Подільської області Проскурів опинився у її географічному центрі. Це обумовило перенесення навесні 1941 року у Проскурів адміністративного центру області. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, тисячі жителів міста стали на боротьбу з ворогом. Званням Героя Радянського Союзу у 1944 році був посмертно удостоєний колишній житель Проскурова, офіцер-танкист Володимир Вайсер. 8 липня 1941 року місто заняв противник; під час окупації тисячі проскурівців були примусово вивезені на роботу до фашистського рейху. Окупанти знищили у місті понад 16 тисяч його мешканців, а в таборі для військовополонених у Раково замучили 65 тисяч чоловік. Та місто ворогу не корилося. Вже восені 1941 року в місті виникли підпільні групи опору. В вересні з ініціативи Миколи Храновського вони були об'єднані в окружну підпільно-партизанську організацію, котра діяла 2,5 року. У 1943 році значна кількість підпільників пішла до лісу і створила партизанський загін "Народний месник". В травні того ж року Проскурівське підпілля зазнало відчутних втрат: загинули його керівники М. Храновський, П. Семенюк, були схоплені і розстріляні Марія Трембовецька, Ольга Кшевінська та інші підпільники. Але на місце загиблих ставали нові бійці, і підпільна організація продовжувала діяти - під керівництвом Федора Назарова. А 25 березня 1944 року до міста прийшла жадана воля - з'єднання та частини 1-го Українського фронту звільнили Проскурів від німецько-фашистських загарбників. Швидко була відновлена робота промислових підприємств, і вони почали працювати на Велику Перемогу.

По війні місто дістає свого нового економічного і соціального розвитку. У січні 1954 року Кам'янець-Подільська область була перейменована у Хмельницьку, а Проскурів - у місто Хмельницький, чим було вшановано пам'ять видатного державного та війсь

В фільм повинні бути вклюсенні розповіді прожиття Відомих людей які народилися у Поскурові.



Розповідь прозьёмкі фільма «Щорс»О. Довженка.


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет