Міністерство аграрної політики України



жүктеу 4.45 Mb.
бет20/21
Дата26.08.2018
өлшемі4.45 Mb.
түріРішення
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Гончарова И.И., научный руководитель, канд. с.-х. наук

Харьковская государственная зооветеринарная академия, г. Харьков
Актуальность исследований. Медоносные пчелы приносят исключительно большую пользу. Они производят мед, являющийся диетическим продуктом питания, и воск, широко применяемый во многих отраслях народного хозяйства. От пчел получают маточное молочко, цветочную пыльцу, прополис и яд, имеющие лечебное значение. Пчелы являются опылителями многих сельскохозяйственных медоносных культур, повышают их урожайность [3]. В нашей стране имеются благоприятные природные и экономические условия для успешного развития общественного и индивидуального пчеловодства, но, его доходность может резко снижаться из-за болезней пчел. Больные матки откладывают мало яиц, иногда совсем прекращают их откладку. В результате пасеки недополучают большое количество меда, воска и другой продукции пчеловодства [1-3].

Целью наших исследований было изучить заболевания пчел, методы борьбы с ними и их профилактику.



Методы исследований. Изучение, анализ учебной, научной литературы о заболеваниях пчел и их профилактике.

Результаты исследований. Незаразные болезни. Незаразными называются такие заболевания пчелиных семей, которые возникают в результате неблагоприятных условий кормления, содержания и не передаются от больных семей к здоровым. Незаразные болезни пчел протекают в любое время года, особенно часто в весенне-зимний период. К ним относят:

Застуженный расплод. Болезнь появляется ранней весной и осенью, когда во время возвратных холодов пчелы сжимаются в клуб, оставляя крайние рамки с расплодом непокрытыми. Расплод погибает от холода. Заболевание можно определить только тогда, когда пчелы начинают прогрызать крышечки ячеек и удалять погибших личинок и куколок. По этому признаку застуженный расплод легко отличить от гнильцовых болезней.

Замерший расплод. Так называется вымирание яиц, личинок и куколок, расположенных среди здорового расплода. Возникает в результате близкородственного разведения пчелиных семей, когда матка воспроизводит нежизнеспособное потомство. Внешняя картина болезни напоминает гнильцовый расплод, так как отмечается пестрота расплода.

Падевый токсикоз. Заболевание вызвано отравлением взрослых пчел, а иногда и личинок, возникающим при питании их падевым медом или падью. Болезнь сопровождается расстройством пищеварения, гибелью пчел, в результате чего наблюдается ослабление, а иногда и гибель семей.

Нектарный токсикоз. Заболевание вызвано отравлением пчел-сборщиц нектаром с ядовитых растений : чемерицы, багульника, аконита, жимолости, рододендрона, лука, подбела, крестовника и др. В течении дня заболевает много пчел. Они теряют способность летать, ползают или лежат около ульев. Болезнь не продолжительна, часто совпадает с периодом цветения какого-либо вида ядовитого растения.

Пыльцовый токсикоз. Заболевание вызвано отравлением молодых пчел-кормилиц цветочной пыльцой, собранной с ядовитых растений (борец, живокость, багульник, чемерица и др.). Наблюдается в мае, реже в июне-июле, когда взяток в природе отсутствует. Пчелы питавшиеся ядовитой пыльцой, быстро погибают. Брюшко у больных пчел раздуто, кишечник переполнен густым содержимым охряно-желтого цвета. Больные пчелы выползают из улья, падают на землю и погибают.

Химический токсикоз. Заболевание вызвано отравлением взрослых пчел и личинок химическими препаратами, применяемыми для борьбы с вредителями растений. Отравление пчел ядохимикатами можно определить по их массовой гибели (трупы лежат кучками у летка, около ульев и на всей территории пасеки), множеству пчел, едва ползающих по стекам улья [1-2].

Заразные болезни. Заразными болезнями называются болезни пчелиных семей, вызываемые различными возбудителями и передающиеся от больных семей здоровым. К ним относятся инфекционные и инвазионные заболевания [2].

Инфекционные болезни. Американский гнилец болезнь печатного расплода. Личинки превращаются в гнилостную бесформенную и тягучую массу кофейного цвета. Крышечки ячеек с таким расплодом в центре имеют небольшие отверстия и несколько вдавлены внутрь. Личинки высыхают и от них остаются небольшие корочки, прочно прилипшие к нижним стенкам ячеек.

Европейский гнилец. Инфекционное заболевание пчелиных семей, характеризующееся гибелью открытого расплода (реже закрытого расплода). Возбудителями болезни является группа микробов: бактерия плютон, бацилла альвей, стрептококк апис [1-2].

Мешетчатый расплод. Инфекционная (вирусная) болезнь взрослых личинок, появляется в первой половине лета. Способствует ее развитию недостаток корма и охлаждение гнезда [1].

Каменный расплод (аспергиллез). Инфекционная болезнь пчелиных семей, сопровождающаяся гибелью расплода, а иногда и взрослых пчел. Возбудителем болезни служит плесневый грибок аспергиллюс.

Известковый расплод (перецистоз). Инфекционная болезнь трутневого, реже пчелиного расплода, вызываемая плесневым грибком – перецистисом. Споры грибка заносятся в улей пчелами-воровками и блуждающими трутнями с медом из больных семей.

Паралич пчел (черная болезнь). Инфекционное вирусное заболевание пчелиных семей, сопровождающееся гибелью взрослых пчел с явлениями острого или хронического паралича [1-2].

Инвазионные болезни. Нозематоз. Медленно протекающая инвазионная болезнь пчелиных семей, наблюдающаяся в конце зимы и весной среди рабочих пчел и маток. Нозематоз наносит огромный ущерб пчеловодству. Гибель семей от этой болезни составляет 12-20 %. Особенно много гибнет слабых семей и нуклеусов с запасными матками [2].

Акарапидоз. Очень опасная инвазионная болезнь взрослых пчел. Возбудитель болезни клещ акарапис попадает в здоровую семью через больных пчел во время пчелиного воровства и при блуждании пчел. Клещ живет только в теле пчелы, во внешней среде он быстро погибает.

Браулез. Болезнь, вызванная поражением пчел и маток наружным паразитом браулой (пчелиная вошь), которая питается кормом пчел [1].

Аскосферозболезнь открытого расплода, преимущественно в 3-4 дневном возрасте. Личинки сверху покрываются белой плесенью, высыхают и твердеют. Более подвержены заболеванию слабые пчелиные семьи.

Варроатозболезнь взрослых особей и расплода. Возникает в пчелиных семьях с заносом в ульи клещей Варроа Якобсони, что чаще всего происходит при кочевках пчел, завозе пчелиных семей и маток из других хозяйств, залете на пасеку чужих роев, пчелином воровстве [2].

Сенотаиниоз. Болезнь взрослых пчел, вызываемая личинками паразитической мухи сенотаинии, которая распространена на юге страны [1].

Насекомые, паразитирующие в пчелиной семье. Восковая моль. Паразит пчелиной семьи, наносящий пчеловодству огромный ущерб, особенно на юге страны. Личинки восковой моли уничтожают соты, повреждают расплод, пергу, а также служат разносчиками гнильцовых болезней пчел. Пораженные восковой молью семьи слабеют и снижают продуктивность.

Уховертки. В прохладное дождливое лето уховертки массами поселяются в ульях, особенно в слабых семьях. Они живут в утепляющем материале, а иногда занимают ячейки на крайних сотах, питаются медом и пергой. Переходя из больных семей в здоровые, уховертки могут распространять гнильцовые болезни.

Ульевые клещи. Клещи питаются пергой, трупами пчел, ульевым сором, а хищные разновидности паразитируют на пчелах, питаясь их соками. Эти вредители беспокоят пчел, загрязняют и засоряют своими отходами ульи и соты, уничтожают запасы перги, а иногда и распространяют инфекционные болезни [1].

Выводы. Все представленные заболевания можно предотвратить, если их своевременно обнаружить. Но перед этим нужно знать, как делать профилактику. Для этого нужно, чтобы руководители и специалисты хозяйств пасек приняли меры по обеспечению пчел взятком в течении всего пчеловодного сезона и обильными запасами доброкачественного корма на зиму, созданию сильных, высокопродуктивных семей, устойчивых к болезням. Общая профилактика: обновление гнезд, замена старых маток, дезинфекция ульев и инвентаря, соблюдение на пасеках санитарно-ветеринарных правил. Пчеловоды должны твердо усвоить истину: болезнь легче предупредить, чем искоренить !

Список использованной литературы. 1. Котова Г.Н., Буренин Н.Л. Практические советы пчеловоду // Болезни пчел. - М., 1971. – С. 176-205. 2. Нуждин А.С Пасека на приусадебном участке // Наиболее распространенные болезни пчел - М., 1991. –С. 90-95. 3. Доброхотов Г.Н., Косынкин А.А., Онисовец В.К. Справочник зоотехника // Краткие сведения из биологии пчел. -М., 1980. – С 477-478.

УДК 638.1



СУЧАСНІ МЕТОДИКИ РОЗВЕДЕННЯ У БДЖИЛЬНИЦТВІ
Філінюк Т. О., студентка 2 курсу, факультету ветеринарної медицини

Гончарова І. І., науковий керівник канд. с. - х. наук

Харківська державна зооветеринарна академія, м. Харків
Актуальність. На сучасному етапі галузь займається розведенням бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур і одержання цінних продуктів бджолиної сім’ї, а також створенням і збереженням умов, необхідних для існування та розмноження бджіл у природному середовищі й утриманні їх на пасіках [1-3].

У країнах з розвиненим сільським господарством, на густо населених територій, бджолиних сімей у дикому стані немає, їх розводять тільки на пасіках з метою одержання продукції та запилення рослин. Витіснивши бджіл з природних жител і пересиливши їх у вулики, люди зобов’язані створювати їм умови належним доглядом, розмножувати сім’ї, водночас поліпшуючи племінні якості. Бджоли різною мірою пристосувались проти враження хворобами, до збирання корму, зимового похолодання, захисту свого гнізда тощо. Ці ті інші ознаки та якості бджіл змінювались протягом тривалого часу і генетично закріплювались. Менш пристосовані сім ’ї в процесі еволюції виду гинули внаслідок малих запасів корму, недостатньої холодостійкості ті інших несприятливих факторів. Так, під впливом природного середовища відбувалось створення місцевих, тобто аборигенних порід бджіл [4-6].

У бджільництві відповідно до загальних положень зоотехнічної науки про принципи й методи розмноження та якісного поліпшення сільськогосподарських тварин застосовують такі методи розведення: чистопородне і схрещування [1].

Мета дослідження. Тому метою нашої роботи було вивчити сучасні методи розведення у бджільництві.

Методи дослідження. На підставі вивчення наукової, навчальної літератури, методичних рекомендацій було проаналізовано сучасні методи розведення у бджільництві

Результати дослідження. За чистопородного розведення бджолина матка і трутні, що спаровуються з нею, належать до однієї породи і їх нащадки зберігають ознаки і породні якості. Схрещування, на відміну від чистопородного розведення, характеризується належністю спаровуваних особин до різних ліній, наслідок чого нащадки генетично поєднують породні ознаки і якості батьків. Потомство, одержане в результаті схрещування, називають помісями. Помісні бджоли і матки успадковують через яйцеклітину і сперматозоон, що зливаються в процесі запліднення, генетичну основу своєї матері та батька (трутня) [1-3].

Гібридизацію як метод розведення у тваринництві, що характеризується схрещуванням тварин різних видів, типів і ліній, у бджільництві практично не використовують. Ф. А. Лаврьохін, спостерігаючи за вільним співіснуванням в одному ареалі двох видів бджіл ( Apis mellifera i Apis indica ) в Уссурійській тайзі, дійшов висновку про неможливість спаровування маток і трутнів різних видів. Метою чистопородного розведення і схрещування є якісне поліпшення бджіл, удосконалення існуючих та створення нових порід і типів. Природний відбір протягом тривалого історичного розвитку бджіл відбувався переважно методом чистопородного розведення в ареалі кожної аборигенної породи. Виживали та інтенсивніше розмножувались ті сім’ї, які цілісно ( матка, робочі бджоли, трутні ) забезпечували збір найбільшої кількості корму, були добре пристосованими до умов середовища, мали здатність протистояти несприятливим факторам. На межі ареалів порід внаслідок взаємопроникнення створювались зони, де природним шляхом від схрещування з’являлись помісі, від яких на породи поширювались урізноманітнення ознак і якостей. Однак виживали най життєздатніші форми, а інші втрачались на шляху еволюції.

Штучний добір і підбір здійснюється цілеспрямовано, інтенсивніше, ніж у природі, й забезпечує отримання бажаних результатів порівняно за короткий період.

У бджільництві метод чистопородного розведення вважається основним. Він дає змогу зберегти породу в чистому для майбутнього як важливий елемент живої природи з її усталеними зв’язками між рослинами та їх запилювачами. При цьому внутрішньопородна мінливість, парування матки з кількома трутнями і висока плодючість її сприяють поліпшенню породних якостей бджолиних сімей. На загальному фоні консолідованих ознак і якостей порода характеризується певною генетичною неоднорідністю, що є обов’язковою умовою її прогресу. Використанням чистопородного матеріалу забезпечується будь-яка форма племінної роботи [3-6].

Проте зміни у бджільництві в останні 50 років ускладнили умови чистопородного розведення. Завдяки науково-технічному прогресу, розвитку комунікацій і технологій бджолярської справи на пасіках та в цілих регіонах з’явились завезені не типові для ареалу породи бджіл, які впливають на ознаки та якості місцевих порід бджіл. Так, в ареалі української степової породи на пасіки протягом тривалого часу завозили бджоли з Кавказу, а згодом – з Карпат. Замість чистопородного розведення поширилось безсистемне ( не заплановане ) і неконтрольоване схрещування. Тому на пасіках з’явились помісі бджіл різних поколінь і якостей.

Хаотичність помісного розведення зумовлюється такими обставинами: неконтрольованим спаровуванням маток і трутнів у зоні їх льоту ( до 5 км і більше ), зльотом рою завезеної породи, відсутністю потужних ре продуктів чистопородних маток аборигенної породи і недотриманням правил бракування сімей найнижчої якості.

Планове чистопородне розведення здійснюється за обов’язкової умови використання для парування маток і трутнів однієї породи від кращих сімей. Основним напрямом удосконалення породи є підвищення продуктивності сімей. Систематичний добір здійснюють за комплексом ознак, багато з яких взаємозв’язані й допомагають інтенсифікувати розмноження племінного матеріалу.

Схрещування як метод розведення поширилось і на бджільництво. Залежно від мети його застосування, характеру використання помі сей і особливостей схрещуваних порід розрізняють різні види схрещування.

Промислове схрещування застосовують з метою підвищення продуктивності бджолиних сімей використанням маток, що спаровувались з трутнями певного походження іншої породи. Протягом усього періоду функціональної діяльності такої матки ( переважно 2 роки ) в сім’ї виводяться бджоли – помісі схрещуваних порід. Помісні бджоли внаслідок гетерозису (гібридної сили ) виявляють у першому поколінні підвищену порівняно з батьківськими сім’ями продуктивність, життєздатність, стійкість проти захворювань. Хоча ці якості в наступних поколіннях втрачаються, пасічників все-таки приваблює позитивний результат гетерозису в перші роки.

Наукові установи розробили кращі варіанти схрещування порід бджіл і показали економічну ефективність його впровадження. Українська дослідна станція обґрунтувала доцільність схрещування сірої гірської кавказької породи з українською степовою і карпатською. При промисловому схрещуванні не передбачається використання помі сей для розведення в наступних поколіннях. У бджільництві воно не допустиме. У разі порушення цього правила на пасіках відбувається безсистемне і неконтрольоване схрещування, територіальну і генетичну межу якого визначити важко.



Відтворне схрещування передбачає одержання помі сей від двох або більше порід з наступним розведенням їх «в собі» і ставить за мету створення нових порід і типів. Методом відтворного схрещування виведена бакфестовська порода бджіл в Англії і приокська племінна група в Росії.

Ввідне схрещування ( прилиття крові ) ставить за мету поліпшення в породі певної якості впливом відповідних генетично зумовлених ознак поліпшувано породи. Незаплановане стихійне прилиття крові має місце на ряді пасік в ареалі української степової породи внаслідок завезення сірих гірських кавказьких бджіл. Воно спричинило до прояву у місцевих порід бджіл цілого ряду негативних якостей, однак сприяло збільшенню довжини хоботка.

Вбирне ( поглинальне ) схрещування у багатьох галузях тваринництва проводять шляхом одержання помісей, яких у першому та наступних поколіннях спаровують з чистопородними плідниками однієї поліпшувано породи. Методика застосування його у бджільництві складна і практично не відпрацьована. В перспективі воно можливе у разі вдосконалення контрольованого природного спаровування чи інструментального осіменіння маток [1-6].

Висновки. Таким чином, світовий досвід великомасштабного схрещування порід бджіл показав необхідність перегляду концепцій методів розведення в цій галузі. Підвищити продуктивність бджіл-помісей, яка перевищує батьківські форми на 40-50%, у наступних поколіннях не вдається. Настає хаотичне безсистемне розведення помісних сімей, яке без належного вибраковування призводить до втрати господарсько корисних ознак і зниження продуктивності пасік. Практика підтверджує наукові положення про те, що основою вдосконалення порід бджіл є чистопородне розведення.
Література: 1. Аветисян. Г. А. Разведение и содержание пчел. – М.:Колос, 1983. – 272 с. 2. Билаш Г. Д., Кривцов Н. И. Селекция пчел. – К.:Урожай, 1991. – 240 с. 3. Буренин Н. Л., Котлова Г. Н. Справочник по пчеловодству. – М.: Агропромиздат, 1985. – 288с. 4. Мегедь О. Г., Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища шк., 1987. – 336 с. 5. Полищук В. П., Пилипенко В. П. Пчеловодство. – К.: Вища шк., 1990. – 312 с. 6. Шеметков М. Ф., Головнев В. И. Советы пчеловоду. – М.: Урожай, 1991. – 399 с.

ПТАХІВНИЦТВО

УДК 636.521.58.03.08



ПОВЫШЕНИЕ ПРОДУКТИВНОСТИ ПОЛТАВСКОЙ МЯСО - ЯИЧНОЙ ПОРОДЫ КУР
Браженко В.В., студентка 2 курса факультета ветеринарной медицины

Иванов Л.Н., научный руководитель, канд. с-х. наук, профессор ХГЗВА

Харьковская государственная зооветеринарная академия
Актуальность исследования. По данным Катерыныча О. и Бондаренко Ю.,сейчас в Украине отсутствуют мясо - яичные породы и популяции кур, которые удовлетворяли б по яйценоскости, живой массе и экстерьеру. Мясо - яичные породы, выведенные в XI- XX ст., еще разводятся в некоторых хозяйствах (суссекс светлый, австралорп, нью - гелемпшир), уже не отвечают потребностям современного рынка через небольшую массу и низкую яйценоскость [2].

Цель и методы исследования. Исходя из этого, предстоит выяснить при каких условиях содержания можно вырастить полтавских мясо – яичных кур, которые имели б высокий показатель яйценоскости и улучшенные мясные формы.

На основании изучения научной литературы, проанализированы методы повышения продуктивности полтавской мясо - яичной породы.



Результаты исследования. По материалам Кузнецова, на рост и развитие кур влияет их выращивание.

В настоящее время курочек выращивают по различным технологическим схемам в клеточных батареях или на полу. Для нормального роста и развития полтавских мясо – яичных кур прадительских, родительских форм должны быть созданы необходимые условия. Поэтому к выращиванию курочек надо готовиться заблаговременно. Птичник очищают от мусора и грязи, моют, а стены с внутренней стороны белят свежегашеной известью. Оборудование и инвентарь моют горячей водой и дезинфицируют. Необходимо проверить готовность и исправность инвентаря и оборудования, а также всех систем и приспособлений. Недопустимо вести подготовительные работы после приёма партии цыплят.

Положение подножной решетки (пола клетки), высота борта кормушки, размер отверстий дверки должны обеспечивать свободный доступ птицы к корму и воде и препятствовать ее выпадению из клеток. Перед посадкой птицы необходимо проверить освещенность кормушек и поилок, так как к плохо освещённым кормушкам и поилкам цыплята не подходят [4].

С первых дней жизни цыплят необходимо предохранять от воздействия неблагоприятных условий внешней среды – стресс – факторов, вызывающих замедление их роста и снижение резистентности организма.

Как утверждает П. Миллер такими стресс- факторами являются: нарушение полноценности кормления, несоблюдение температурного режима, механические травмы (особенно при выпадении цыплят из клеток) [5].

В тех случаях, когда нет возможности создать равномерный микроклимат по всей высоте клеточной батареи, суточных цыплят обычно помещают в клетки верхнего и среднего ярусов, при этом исходную плотность посадки несколько увеличивают, а в 3- недельном возрасте цыплят равномерно рассаживают по всем клеткам.

Дверки в клетках должны хорошо фиксироваться. Выпавших цыплят сажают в отдельные клетки. В течение первых 2 недель жизни сухой корм раздают цыплятам 6 раз, с 2 до 3 недель жизни- 4 раза, а с 3 недель до конца выращивания- 2 раза, соблюдая точность и равномерность кормления. По данным А. Королёва увеличение кратности раздачи корма стимулирует потребление корма цыплятами. Помёт убирают дважды в сутки при механизации этого процесса [9].

Смирнов С.Б.установил, чем раньше цыплята получают корм и воду, те быстрее происходит рассасывание остаточного желтка, тем выше деловой выход курочек. Птица должна иметь одновременный доступ к кормушкам. Это особенно важно для цыплят старше месячного возраста, когда увеличивается опасность расклёва [6].

С целью постоянного контроля роста и развития, полтавских мясо - яичных кур их периодически взвешивают. Ежедневно учитывают потребление корма и воды цыплятами. Резкое отклонение от нормы в потреблении корма и воды свидетельствует о нарушении режима выращивания.

Урдзик Р.М. отмечает, что на повышение яйценоскости полтавских мясо - яичных кур влияет протеиновое питание.

Природа всего живого тесно связанна с двумя классами химических соединений - белками и нуклеиновыми кислотами. Если в птицеводческом хозяйстве нет достаточного количества высокобелковых кормов, то нельзя ставить цель – любой ценой повысить яйценоскость кур. Производство яиц и мяса птицы должны быть прежде всего, рентабельным. Иногда целесообразно использовать не самые полноценные, но более дешевые источники протеина, добиваясь не самой высокой продуктивности, но получать продукцию, себестоимость которой приемливая для хозяйства.

Многие специалисты доказывают, что для максимальной яйценоскости курам достаточно в сутки 14-15г протеина, если он взбалансирован по аминокислотам. Более того в отдельных исследованиях утверждается, что минимальным уровнем протеина в комбикормах для кур следует считать 13,5%.

Установлено также, что на продуктивность мясо -яичных кур влияет не только уровень незаменимых аминокислот в рационе, но и соотношение их с обменной энергией, то есть, энерголизиновое (ЭЛО) и энергометиониновое (ЭМО) отношение. Так, яйценоскость была у тех кур, которые получили рацион с ЭЛО, равным 300, а ЭМО-400 независимо от уровня обменной энергии.

Немаловажным условием эффективного использования низкопротеиновых комбикормов является их многокомпонентность. Они должны включать не два-три, а пять-шесть видов зерновых комбикормов разные шроты или жмыхи, дрожжи и травяную муку из бобовых культур. Такая кормосмесь, как правило, биологически более ценная, чем смесь с ограниченным набором ингредиентов. Аминокислоты в них лучше сбалансированы. Хотя это не означает, что рацион для птицы нельзя составлять из 2-3 зерновых компонентов.

По исследованиям Фионона Н., Сорокиной И., Кулишовой О. [8] для повышения яйценоскости полтавской мясо - яичной породы кур используют Spirulina platensis - это одноклеточная сине- зеленая водоросль. Сначала ее стали применять для увеличения пигментации желтка яиц. В настоящее время добавляют для стимуляции яйценоскости, повышения прочности скорлупы, а также вывода цыплят.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет