Міністерство аграрної політики України



жүктеу 4.45 Mb.
бет7/21
Дата26.08.2018
өлшемі4.45 Mb.
түріРішення
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

БОРОТЬБА З МИШОПОДІБНИМИ ГРИЗУНАМИ В ГОСПОДАРСТВІ
Удовиченко О.М., студент 3 курсу технологічного факультету спеціальність "Мисливське господарство"

Авдєєв А.С., науковий керівник, старший викладач

Харківська державна зооветеринарна академія, м. Харків
Актуальність проблеми. Висока продуктивність сучасних сільськогосподарських угідь, посіви багатолітніх трав, зрошення, лісосмуги, втрати при збиранні врожаю створюють сприятливі умови для масового поширення гризунів. Таку ж роль відіграють населені пункти, склади, тваринні комплекси, канави, зруби. Гризунам властива висока плодючість і міграційна здатність. Так звані "мишині роки", коли гризуни великими групами переміщуються з однієї території на іншу, повторюються практично через 2-3 роки. Метеорологічні умови можуть або сприяти розмноженню гризунів, або гальмувати його.

У фауні України понад 40 видів гризунів. За кількістю вони перевищують кількість людей майже в чотири рази. Найбільшої шкоди господарству завдають миші, полівки і пацюки. Вони всеїдні, мають добре розвинутий нюх, уловлюють запахи, яких люди не відчувають. Запах олії, укропної води, плодових вижимок і т.п. їх приваблює; скипідару, камфори, сірководню, нафталіну, карболки — відштовхує.

Гризуни схильні до міграцій, які у них бувають кормовими (при виснаженні кормової бази) та епізодичними (при поширенні масових хвороб). Інші причини міграцій: необхідність розселення при збільшенні чисельності популяції, вихід з ферм на поля і городи при переведенні тварин на літнє утримання, перехід на інші об'єкти при ремонтних або винищувальних роботах. Під час міграцій можуть збиратися у великі групи, спільно долати перешкоди і проходити великі відстані.

Тваринницькі комплекси заселюють переважно сірі пацюки і хатні миші, періодично (особливо під час розтавання снігів та пізно восени) в них з'являються звичайні полівки. Часто цілі сім'ї полівок і деяких інших гризунів завозять на ферми з полів разом із сіном.

Добова порція їжі миші (вона віддає перевагу насінню або зерну) 20-25% маси тіла. При недостатньому живленні у гризунів припиняється розмноження, зимою витрати енергії на підтримання температури тіла не покриваються, це призводить тваринок до загибелі. Гризуни переносять більше 60 заразних хвороб людини та свійських тварин, передають їх і безпосередньо, забруднюючи продукти та воду, і через паразитуючих на тілі кліщів, бліх та інших комах [1-6].

Завдання досліджень. Дослідити методи боротьби з мишоподібними гризунами.

Результати дослідження. Заходи боротьби з гризунами розподіляють на запобіжні та винищувальні. До запобіжних відносяться заходи агротехнічні (на полях), лісівничі (у лісах) та санітарно — профілактичні (у населених пунктах). Основна їх мета: створювати для шкідливих гризунів несприятливі умови існування і цим самим обмежити чисельність. До винищувальних відносяться хімічні заходи боротьби — винищування гризунів безпосередньо отрутами, або отруєними принадами; механічні — виловлювання ловчими засобами (пастки, капкани, ловчі канави), заливання нір водою тощо; біологічні — залучення до боротьби З гризунами хижих птахів і ссавців, поширення серед шкідників бактеріальних Захворювань. Найбільший ефект дає комбіноване застосування кількох заходів на значних площах.

Запобіжні заходи. Зменшенню кількості гризунів у польових умовах значною мірою сприяють правильна агротехніка та сівозміни, вчасне і якісне збирання врожаю. Вкрай несприятливі умови для життя і розмноження гризунів створюються на технічних і просапних культурах при систематичному їх обробітку. Особливо швидко розмножуються гризуни на зернових культурах у період їх росту та дозрівання. Тому важливо своєчасно зібрати урожай, провести лущення стерні, а пізніше — глибоку оранку на зяб. Після збирання врожаю просапних культур поле потрібно залишити чистим від бадилля та стебел, які служать гризунам притулком. Стоги сіна чи соломи обкопують канавками з вертикальними бічними стінками, які перешкоджають гризунам забігати в стоги і заселяти їх. В канавках викопують ловчі колодязі глибиною до 50см, на дно яких кладуть отруєну принаду.

Посіви багаторічних трав використовувати більше трьох років не рекомендується, бо вони стають вогнищами сірих полівок та інших гризунів. Після трьох років ці площі треба переорювати.

Щоб запобігти масовому розмноженню гризунів у лісах, що прилягають до посівних площ, урожаї букових і ліщинових горішків, жолудів та плоди інших деревних порід потрібно збирати відразу після дозрівання та осипання на землю.

В окремі роки гризуни сильно пошкоджують фруктові сади, особливо під час ожеледі і глибоких снігів. Миші, полівки обгризають кору яблуні, груші, Сливи, абрикоса переважно в другій половині зими: в січні — лютому, а також у березні. Якщо мишоподібних у саду небагато, пізно восени, до настання Листопаду, їх виловлюють різними механічними знаряддями. Пізніше, перед Снігопадом, опале листя збирають і спалюють або використовують на підстилку худобі.

Коли з осені мишей у садах багато, виявляють усі нори і закладають у них отруєні принади або застосовують інші винищувальні захода. Міжряддя переорюють разом з опалим листям. Коли ж міжряддя зайняті багаторічними травами, Які будуть використовуватись і в наступному році, опале листя необхідно зібрати, оскільки воно створює добрий захист і схованку для різних шкідників.

Несприятливі умови для гризунів потрібно створювати і в житлових та Господарських будівлях. У коморах, на складах, у зерносховищах повинна бути зразкова чистота і порядок. Харчові продукти слід зберігати в ящиках, які виключають можливість проникнення до них пацюків та мишей. У будиночках, де зберігаються харчові або зернові продукти, основу стін та підлогу найкраще зробити з бетону чи залізобетону. Миші та пацюки часто прогризають входи по кутках, біля дверей та вікон, тому ці місця вкривають листовим залізом. Отвори на вікна на складах захищають дротяною сіткою (вічка 12 × 12мм). Коли зерно або харчові продукти зберігаються в сховищах, побудованих на стовпах (наприклад, кукурудзосушарки), навколо стовпів на висоті 50см прикріплюють металеві поперечні комірці завширшки 20см. Комірці перешкоджають гризунам діставатись у сховище.

Запобіжні заходи в боротьбі з мишоподібними гризунами передбачають утруднення їх доступу до поживи, позбавлення сховищ (місць розмноження), і забезпечення гризунонепроникності об'єктів, особливо складських приміщень. У тваринницьких приміщеннях та поблизу них необхідно забезпечити чистоту, прибрати залишки корму, хлам, ліквідовувати старі покинуті приміщення, знищувати зарості бур'яну, корми тримати в спеціально обладнаних недоступних для гризунів місцях. Встановлено, що для попередження заселення ферми гризунами, треба систематично винищувати їх в радіусі 2-3км.

Для умов великих міст, де пацюки почувають себе комфортно і впевнено, розроблено ультразвуковий дератизаційний прилад. Найменша його модифікація діє в радіусі 50м , тривалість дії 5 років. Ультразвук відлякує пацюків, створює для них дискомфорті умови, такі місця вони покидають.



Біологічні способи боротьби. З птахів найактивнішими винищувачами шкідливих гризунів є канюк звичайний, канюк-зимняк, боривітри — степовий і звичайний, кібчик, польовий лунь, орел-карлик, підорлик малий, сипуха, сич хатній, вухата, сіра, довгохвоста та інші сови. Мишей і полівок активно поїдають сорокопуди, граки, галки, сороки і навіть куріпки. Не менш важливе значення в боротьбі з шкідливими гризунами мають звірі: лисиця, тхір, ласка, куниці кам'яна і лісова, кіт лісовий, горностай. Активно переслідують гризунів їжаки і землерийки.

Хижі птахи, ссавці, плазуни природним шляхом обмежують чисельність шкідливих гризунів. Тому потрібно всіляко збільшувати корисну діяльність цих ворогів гризунів шляхом утворення сприятливих умов для їх життя, охорони гнізд і виводків.

Добре знищують пацюків собаки (фокстер'єри, пінчери, такси, вівчарки) і кішки.

Механічні способи боротьби. Механічні способи боротьби з гризунами включають винищування гризунів за допомогою різних капканів, пасток, мишоловок тощо. Найкращою принадою є хліб, змащений олією. Пацюків можна ловити дротяною вершею, в яку протягом доби потрапляє кілька гризунів. На складах хороші результати дає звичайна пляшка, яку закопують у збіжжя так, щоб отвір пляшки був на рівні зерна, картоплі тощо. В середину пляшки наливають трошки олії, або змазують її смальцем. Почувши запах принади, гризуни залазять у пляшку, а вийти з неї не можуть.

Дуже ефективною при виловлюванні гризунів у приміщеннях та на складах є так звана падаюча пастка. Принцип її дії такий: на кінець довгої дошки прикріплюється легко рухома дощечка, а до неї принада. Гризун, бажаючи дістатись до принади, потрапляє на рухому дощечку, яка під вагою гризуна приймає вертикальне положення і зштовхує тваринку у посудину з водою (відро, діжка, металевий ящик), що стоїть під рухомою дощечкою.

Добрі результати при винищуванні гризунів на полі дають згадані вище відгороджувальні рівчаки та ловчі канави з ямами — колодязями. Відгороджу-вальні рівчаки застосовують для захисту скирт, стогів сіна, соломи, парників, розсадників, а також посівів, що межують з лісами. Попадаючи в рівчаки, гризуни скупчуються в ямах — колодязях, їх знищують і закопують.

Механічні способи найдавніші, найдоступніші і найпоширеніші, безпечні для свійських тварин і людей. Ефективність їх залежить від ряду умов. Треба періодично змащувати спусковий механізм механічних засобів лову, перевіряти їх справність, не зберігати в приміщеннях з хімікатами та сильно пахнучими речовинами.



Хімічні способи боротьби. Хімічні способи боротьби передбачають застосування різноманітних отрутохімікатів, що викладаються у вигляді приманок: суміші приманочного продукту і отрути. Найбільш привабливі приманочні продукти для пацюків, мишей і полівок — смажене соняшникове насіння, пшениця з доданими в кількості 2-3% олією і цукром — піском, кукурудза молочно — воскової стиглості, спеціальний комбікорм. Можна також використовувати зерно (пшениця, жито, овес) зернові відходи, хліб.

Приманки бувають сухі, вологі і водні; готують їх і викладають спеціалісти санітарно — епідеміологічних служб з дотриманням усіх вимог щодо роботи з отрутами. Ці ж спеціалісти проводять газацію приміщень, здійснюють штучне зараження гризунів патогенними мікробами, що викликають загибель гризунів (бактеріоцид та інші препарати).

Отрути, що використовуються для боротьби з гризунами, поділяють на дві групи: гострої і кумулятивної дії. З отрут гострої дії найбільш широко використовують фтористі (фтороценат натрію, фтороцетамід, монофторид та ніші) і фосфорорганічні сполуки (фосфід цинку, гліфтор). Отрути кумулятивної дії — антикоагулянти — створені на основі кумарину (варфарин, зоокумарин) і індаліона (ратидран, фентолацин і інші).

При використанні приманок з отрутами гострої дії у гризунів проявляється настороженість і відмова від повторного поїдання приманки. Це відчувається в тому випадку, якщо поїдається приманка з сублетальною дозою отрути.

Для полів, пасовищ, лісосмуг, скирт ефективний препарат бактороденцид. На 1га площі його витрачають 0,5-2кг, на м³ скирти 5-30г, на 100м² парника або складу 50-100г. Час застосування — рання весна і осінь. Інший препарат — бактокумарин — розкладають по 30-60г біля нір мишей і пацюків (в місцях, доступних для людей і тварин — у спеціальних ящичках).

Для винищення гризунів в ізольованих складських приміщеннях, на кораблях, у залізничних вагонах, в окремих випадках у літаках використовують газоподібні речовини: діоксид сірки, оксид і діоксид вуглецю, хлорпікрин, препарати синильної кислоти, бромистий метил. Перспективне використання хемостерилянтів — речовин, діючих на генеративну систему гризунів і знижуючих темпи розмноження в популяціях.

Речовини, пропоновані в якості репелентів, повинні відповідати таким вимогам: не бути токсичними, при введенні в матеріали не втрачати відлякуючих властивостей, не змінювати властивостей самого матеріалу і не змінюватись під дією факторів зовнішнього середовища. З числа апробованих репелентів добрий ефект дають речовини з різким специфічним запахом, наприклад, альбіхтом (масляниста рідина, у складі якої 12% сірки), цинкова сіль, діметілітиокарбамінова кислота (цимат) та інші. Препаратами опилюють, зрошують поверхню, додають у штукатурку. У цимбата коефіцієнт відлякування перевищує 90%. Приміщення, оброблені цимбатом гризуни довго (більше року) не заселюють.

Мишовидні гризуни в неволі швидше гинуть без води, ніж без їжі. В природних умовах пацюки в пошуках води долають значні відстані, В залежності від вологості корму добова потреба вологи складає від 2,5 до 37,5мл. В місцях, де пацюки живляться в основному сухим кормом і там, де відчувається нестача води (особливо посушливим літом) можливе застосування водних приманок: воду з отрутою виставляють у будь — якій доступній для пацюків посудині.

Сухі приманки в приміщеннях викладають відкрито — на листах паперу, картону, фанери або у змочених олією пакетиках в місцях, недоступних для свійських тварин, а якщо це неможливо — застосовують спеціальні лотки та інші пристрої. В полях, на розсадниках отрутохімікати найбільш раціонально застосовувати весною (березень — початок квітня). В цей час кількість гризунів, що пережили зиму, порівняно невелика, вони зосереджуються на посівах багаторічних трав, озимих, в бур'янових та чагарникових заростях та в місцях з максимально сприятливими для існування виду умовами. Такі місця називають стаціями виживання, в роки депресії тут зберігається помітна чисельність гризунів і звідси йде розселення їх у прилягаючі угіддя.

У населених пунктах і приміщеннях мишоподібних гризунів найкраще винищувати в зимовий період. Місця, якими пересуваються гризуни, опилюють порошковими масами (крім фосфіду цинку), нори закупорюють отруйною піною. Пересуваючись по опиленій поверхні, тваринки вимазують лапи, хвіст і т.д., очищаючи їх язиком отруюються. Опилення не застосовується у вологих приміщеннях і там, де зберігають корми, де гризуни перестали брати отруйну приманку. В цих випадках отруту вводять у вигляді піни глибоко в нори.

Ще один спосіб винищення гризунів: обмазування карнизів, труб і інших шляхів їх пересування липкою масою, у складі якої порошкоподібна отрута і липкий наповнювач (наприклад, клей з каніфолі і олії, його отримують підігріванням рівних частин цих двох складників). На шляху пересування гризунів можна покласти лист фанери, покритий липкою масою.

Способи захисту споруд з допомогою звуків високої частоти і ультразвуку дають короткочасний позитивний ефект, у гризунів швидко настає звикання, відлякуюча дія зникає.

При малій чисельності гризунів та з профілактичною метою на складах, овоче — та зерносховищах, тваринницьких комплексах застосовують так звані довготривалі точки отруєння, де встановлюють у місцях найбільш ймовірного пересування або поселення гризунів спеціальні годівниці — ящики або відрізки труб з поміщеною всередину сухою харчовою приманкою. На 100м² площі приміщення влаштовують для пацюків 1-3 довготривалі точки отруєння, для мишей — 6-10. Якщо протягом місяця гризуни до точки не з'являються, її ліквідовують.

Миші і пацюки не терплять запаху нафталіну: суміші рівних частин нафталіну і деревної тирси насипають біля лазівок і ходів гризунів. Проти мишей використовують ще рослини, кладуть їх біля місць, де миші мають гнізда: чорнокорінь, черемху — пагони з листям, дикоростучу м'яту — сухі гілочки.

Заходи по боротьбі з гризунами здійснюються в кілька етапів:


  1. Підготовка — обстеження стану об'єктів, облік заселеності гризунами (види гризунів, місця їх концентрації, наявність води і т.д.);

  2. Вибір і обґрунтування локальних профілактичних заходів (прибирання сміття і відходів, ізоляція найбільш цінних об'єктів і т.п.);

  3. Здійснення винищувальних заходів;

  4. Визначення ефективності здійснених заходів;

  5. Закріплюючі заходи.

Висновки. 1. Для досягнення найбільшого ефекту всі заходи проводяться систематично і в комплексі. 2. Успіх залежить від вибору найбільш придатних в кожному конкретному випадку способів боротьби і правильного визначення місць їх проведення. 3. Санітарно-профілактичні заходи зменшують чисельність мишоподібних гризунів до мінімуму.
Література: 1. Бондаренко В.Д. Біотехнія. Навчальний посібник. Ч.2. – Львів, 2002. – 352с. 2. Бондаренко В.Д., Делеган І.В., Татаринов К.А. та ін. Мисливствознавство. – К., 1993. – 200с. 3. Турянин І.І. Боротьба з шкідливими гризунами. – Ужгород, 1969. – 62с. 4. Особенности экологии грызунов. – М., 1987. – 125с. 5. Природа Украинской ССР. Животный мир. – К., 1985. – 265с. 6. Экология и поведение грызунов. Зб. – М., 1988. – 109с

УДК 636.7.



ФОКСТЕРЬЕР. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА. ОХОТА С ФОКСТЕРЬЕРОМ
Чорный И. В., студент 2 курса, технологического факультета специальность "Охотничье хозяйство"

Коваленко Б.П., научный руководитель, канд. с.-х. наук, профессор ХГЗВА

Харьковская государственная зооветеринарная академия, г. Харьков
Актуальность работы. Четкие требования к внешнему виду собаки, приведенные в данной работе, необходимы для того, чтобы было возможным определить чистоту ее породы. В работе также приведено описание особенностей поведения собак породы фокстерьер и некоторые советы по применению их в охоте.

Материал и методы исследования. Материалы исследований были взяты из литературы по охотничьему собаководству, использованы общепринятые зоотехнические методы исследования.

Результаты исследований. Происхождение.Фокстерьеры существуют в Англии с XVI века. Из 2 разновидностей породы - жесткошерстной фокстерьер и короткошерстной фокстерьер - вторая более древняя. Среди исходных пород были бигли, древние породы черно-подпалых, белых и других терьеров, бультерьеры. Современный фокстерьер выведен в первой половине XIX века специально для охоты на лисиц в норах (откуда пошло его название), кабанов и барсуков. Стандарты Фокстерьера для 2 разновидностей породы опубликованы в 1876г., тогда же основан и клуб любителей породы Фокстерьер. Теперь фокстерьер стал наиболее популярной собакой среди терьеров. Короткошерстная разновидность фокстерьера встречается реже, чем жесткошерстная.

Характеристика породы [5].

Хозяев очень любит, с детьми терпелива, игрива и общительна. Чрезвычайно бдительная, недоверчивая к посторонним, охотно лающая. Агрессивна по отношению к другим собакам. При дрессировке требуется настойчивость, но без излишнего нажима. Охотничья собака, сторожевая собака, спортивная собака, собака-компаньон.

Описание.

Голова длинная. Теменная часть плоская. Переход ото лба к морде слабо выражен. Спинка носа сужается к мочке носа. Челюсти сильные, у жесткошерстного фокстерьера морда покрыта жесткой шерстью - бородой и усами. Глаза маленькие, округлой формы, несколько косо поставлены, темные. Уши небольшие, треугольной формы, висящие на хряще, концы их направлены к наружным углам глаз. Стоячие уши недопустимы. Корпус компактный. Шея длинная, мускулистая, сухая. Холка выраженная. Грудь глубокая. Ребра умеренно выгнутые. Спина прямая, короткая. Поясница мощная, мускулистая, несколько выпуклая. Круп не скошен. Конечности прямые, мускулистые, достаточно длинные, с крепким костяком. Передние поставлены близко, задние - шире. Лапы кошачьи, с плотными подушечками. Хвост толстый, высоко посажен, поднят, но не выше линии спины. Две разновидности: жесткошерстная - плотная, очень жесткая шерсть, длиной на лопатках около 2см, на холке, спине, боках и крупе - 3,8см (В стандарте России: на голове, плечах и шее 1 - 1,5см, на холке, спине, боках и конечностях 2 - 3см). На челюстях очень жесткая длинная шерсть; подшерсток густой, короткий, более мягкий; короткошерстная - прямая, жесткая, плотно прилегающая шерсть, густая и обильная. Окрас чисто белый, рыже- и черно-пегий, трехцветный, черно-подпалый. В окрасе должен доминировать белый цвет. Нежелательны излишне большие цветные пятна, вытесняющие белый фон. Недопустимы: тигровый окрас, голубые (светло-серые), красные или кофейные пятна. Высота в холке: кобели: до 39,3см., суки: несколько меньше. Вес: кобели: около 8кг., суки: около 7кг. Содержание и уход [1].

Может жить в квартире при условии длительных прогулок со значительной физической нагрузкой. Собакам этой породы претит сидеть на привязи и взаперти. Короткошерстных собак достаточно раз в неделю чистить щеткой. Жесткошерстных следует чистить 2 - 3 раза в неделю, кроме того, 3 раза в год требуются тримминг и стрижка.

Необходимым условием для успешной натаски и впоследствии охоты по птице является хорошая дрессировка и послушание. Всем известно, что этого легче добиться, если начинать воспитание с раннего возраста. К сожалению, в своем большинстве владельцы норных очень мало уделяют внимания этому элементу работы собаки. Охотнику, желающему охотиться с фокстерьером по перу, дрессировкой необходимо добиться выполнения основных команд: «сидеть», «лежать», «ко мне», «вперед», «стой». Хорошо, если собака выполняет их по вашему жесту. Безусловно должна выполняться команда «нельзя». Очень важно, чтобы собака по команде подавала битую дичь, в том числе и из воды. При отработке этого элемента надо пресекать все попытки собаки рвать дичь. Специально приучать фоксов к выстрелу не надо. По моим наблюдениям, даже щенки фокстерьеров спокойно относятся к выстрелу, впоследствии звук выстрела только разжигает их охотничий азарт. Лучшего и желать не надо, если фокстерьер спокойно относится к домашним животным, однако такого отношения своих фокстерьеров я воспитать не смог, как ни старался. Охотничий инстинкт всегда брал у них верх.

При работе со щенком нужно обязательно взять за правило, что дрессировка должна быть регулярной и последовательной. Нельзя приступать к отработке следующей команды, не закрепив предыдущую. Непременно добивайтесь исполнения приказания.

Начинать натаску фокстерьера по пернатой дичи вполне можно с шестимесячного возраста, как и его притравку, к этому времени щенок физически окреп, у него появился настоящий охотничий инстинкт. При отработке поиска надо постоянно следить, чтобы собака искала челноком. У фокстерьеров нет врожденной способности ходить челноком, однако, используя ранее усвоенные команды, а также жесты (на прогулках фоксы очень легко приучаются менять направление движения по взмаху руки), можно вполне успешно управлять поиском фокстерьера.

При натаске по дичи проще всего пользоваться подсадной птицей. Это имеет ряд известных преимуществ. Очень удобны для этой цели домашние перепела, хотя безусловно подойдет любая охотничья птица, которую удастся достать. И все же натаска по перепелу значительно проще. При работе по перепелу можно отшлифовать выполнение всех общих приемов поиска, потяжки, подъема и подачи. Первые натаски лучше всего проводить на лугу, поросшем невысокой травой. Перед тем как пустить собаку в поиск, ей показывают птицу. Далее птица привязывается к прутику, который втыкается в землю. Собака на длинном поводке против ветра наводится на птицу. Не доходя шагов пятнадцати, в зависимости от чутья, собака воспримет запах птицы и потянет к ней. Щенка надо остановить метрах в трех от птицы, натягивая поводок, затем, поощряя командой, дать фокстерьеру еще приблизиться до одного метра и снова остановить его. В таком положении надо выдержать собаку две-три минуты. Затем, поощрив ее словами, погладив и дав лакомство, увести с поля. В день урок можно повторить несколько раз, сообразуясь с поведением собаки. Следует обязательно менять место посадки птицы на лугу. Не следует злоупотреблять натаской собаки в одних и тех же угодьях. Фокстерьера можно считать готовым к охоте, когда он самостоятельно останавливается перед птицей и вы будете спокойно подходить к ней. Команда «стой» перед птицей не обязательна как прием выработки стойки, а важна именно как выработка абсолютного послушания. Останавливать собаку во время потяжки приходится довольно часто, особенно в лесу. Хорошо закрепить навыки, полученные по подсадной птице, работой по вольной дичи, где собака получает опыт работы в различных угодьях и по разнообразной дичи. При натаске совершенно необходимо учитывать особенности собаки, ее характер. Целесообразно при натаске обращаться с фокстерьером так же, как и со специальными породами собак при их обучении, пользоваться теми же терминами. У собаки очень быстро вырабатывается условный рефлекс на команды и жесты, употребляемые на той или иной охоте, и фокстерьер тут же перестраивается на поиск соответствующей дичи. Любопытный пример: один мой знакомый фокстерьер в ошейнике работал как подружейная легавая, без ошейника становился страстной зверовой собакой. Так как фокстерьеры более возбудимы, чем легавые и спаниели, следить за ними при натаске и охоте надо всегда внимательнее и строже, важен постоянный контакт с собакой, ни в коем случае нельзя допускать действий, горячащих собаку. Необходимо всегда соблюдать максимальную выдержку и спокойствие [4].

Сама охота с фокстерьером по пернатой дичи проходит очень динамично. Открытые угодья фокстерьер прочесывает на быстром галопе или мощными прыжками, отталкиваясь всеми четырьмя лапами, в высокой траве часто делает вертикальные стойки. Движения фокстерьера, зачуявшего птицу, сразу становятся настороженными, разбираясь в следах, собака может бросаться из стороны в сторону, иногда суетится на месте. По мере приближения к птице движения фокстерьера замедляются, а поймав птицу верхним чутьем, он поднимает голову, тянет шею. Подъем на крыло фокстерьер производит несколькими энергичными бросками в сторону птицы. Залог дальнейшего успеха на первых охотах в удачных выстрелах, чем их больше, тем быстрее примется за полноценную работу ваш питомец. Фокстерьеры не так обидчивы, как легавые, но все-таки промахи действуют на них угнетающе.

Работа фокстерьера по болотно-луговой дичи очень разнообразна. При охоте по бекасам обилие дичи очень возбуждает собаку, особенно взлет нескольких бекасов одновременно. Надо очень внимательно следить за состоянием собаки и вовремя ее успокаивать. Дупель близко подпускает к себе собаку, причем, оставляя большие наброды, облегчает ей работу. Гаршнеп, по-моему, из всех «трех болотных братьев» меньше всего горячит фокстерьера, и по нему он работает наиболее спокойно. Охота по перепелу проста и удобна как для охотника, так и для собаки, перепел имеет сильный запах, но след дает небольшой, потяжка по перепелу обычно бывает короткой. При работе по вальдшнепу фокстерьер буквально выковыривает их из самых крепких мест. Вальдшнеп не горячит собаку, потому что не бежит перед ней, а затаивается. В лесу фокстерьер проявляет больше сдержанности, работает спокойно. Потяжка по вальдшнепу очень короткая, почти незаметная. Вы должны быть особенно расторопными, чтобы занять при взлете вальдшнепа удобную позицию. При взлете вальдшнепа фокстерьер иногда взлаивает [2].

Охота на коростеля – это настоящий конек для азартного и вязкого фокстерьера. Несмотря на подчас очень тяжелые условия работы, фокстерьер с удивительной настойчивостью преследует этих бегунков. Коростели часто путают следы, крутясь на одном месте, либо быстро бегут по прямой. Стремительными прыжками фокстерьер бросается за коростелем и заставляет его взлететь. Иногда фокс, часто работающий по коростелям, обойдя птицу, поднимает ее у самых ваших ног. Часто сам ловит коростеля. Работа фокстерьера по коростелю очень характерна, так что вы сразу определите, кого преследует ваша собака.

На охоте по пернатой дичи фокстерьер проявляет большую охотничью страсть, но работает с выдержкой, не проявляя безудержной злобы. Конечно, поиск фокстерьера не сравнить с поиском подружейных собак, но он все равно подкупает исключительным охотничьим азартом, чрезвычайной выносливостью, умением использовать свой небольшой рост и какой-то особенной ловкостью во всех движениях. При наличии хорошо натасканной и управляемой собаки добыча с фокстерьером болотно-луговой дичи и вальдшнепа вовсе не случайность [3].

Выводы: Собака породы фокстерьер - жизнерадостная, выносливая, темпераментная и энергичная собака крепкого сухого типа конституции, постоянно находящаяся в движении. Неустрашимая и смелая, с независимым характером. Широко используется для норной охоты.
Литература: 1. Энциклопедия собаководства/ В.П. Семиноженко, П.М. Канило, В.Н. Остапчук, А.И. Ровенский; Общ. ред. П.М. Канило.-. М., 2003.- 462 c:. - ISBN: 966-7880-29-Х . 2. Научная дрессировка промыслово-охотничьих собак/ В. Л. Дуров- Новосибирск, 2000.- 326c.- ISBN:5-7782-0308-х. 3. Охотничьи собаки/ К. Слимак, Й. Духай.-К., 1999.-250,[1] с.- ISBN:966-637-096-4. 4. Советы охотнику-собаководу/ М. Я. Халеев.-К., 2003.-155с:..- ISBN:966-8464-02-8. 5. Дрессировка и натаска охотничьих собак (поле, лес, водоем)/Г. Оберлендер.- М., 2000.-250с:.- ISBN: 966-593-335-3.

УДК 639.1.06.



ОБМЕЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ХИЖАКІВ ТА КОНКУРЕНТНИХ ЩОДО МИСЛИВСЬКИХ ТВАРИН ВИДІВ
Юраш М.Ю., студент 3 курсу технологічного факультету спеціальність "Мисливське господарство"

Коваленко Б.П., науковий керівник, канд. с.-г. наук, професор ХДЗВА

Харківська державна зооветеринарна академія, м. Харків
Актуальність проблеми. Роль хижаків у екосистемах Ефективність заходів з охорони і відтворення чисельності диких тварин на екосистемному рівні максимально забезпечується при збереженні всіх компонентів екосистеми. Одним з таких компонентів є хижаки. Останніми роками вчені зібрали багато переконливих доказів про позитивну роль хижаків в екологічних системах. їхніми жертвами стають перш за все хворі, фізично неповноцінні, виснажені тварини. Вовки не стільки розповсюджують сказ, скільки стримують розповсюдження цієї страшної хвороби, знищуючи бродячих собак, які більш небезпечні як розповсюджувачі сказу. Спостереження в заповіднику показали, що із популяції копитних вовки щорічно вилучають майже половину річного приросту поголів'я або 10-13% загальної чисельності. Але у відповідь на "прес" хижаків зростає плодючість копитних, збільшується число самок, які народжують двійню. І перше і друге пов'язане з тим, що жертвами вовків стають переважно найбільш непристосовані тварини - молоді, старі, дефектні, ті, які участі в розмноженні практично не беруть. Відновлення поголів'я іде за рахунок дорослих і фізично повноцінних особин. При винищенні вовків, тобто при нейтралізації "пресу" хижаків, поголів'я копитних значно зростає, в окремих угіддях виникає перенаселення, нестача корму, підвищується смертність тварин від виснаження і хвороб, спостерігається їх деградація.

Результати дослідження. Вже сама присутність хижаків у біотопах, можливість їх нападу обумовлює ряд важливих рис в поведінці і територіальному розміщенні тварин-жертв: ритм активності, характер розміщення на території, особливості поширення хвороб та ін.

В заповідниках тривалий час користувались особливим заступництвом копитні, а хижаки, в першу чергу вовки, винищувались. В результаті між такими біоценотичними ланками, як копитні і хижаки та копитні і рослинність, порушувались природні зв'язки і кількісні відносини. Так, у Кримському заповіднику, де вовків не стало ще на початку століття, кількість оленя благородного в 60-70 роках збільшилась до надмірної, підріст і підлісковий ярус був знищений практично повністю, маса однієї особини зменшилася в середньому, до 90кг. Група кримських оленів, переселена на територію Клеванського мисливського господарства (Рівненська обл.) утворила невелику популяцію. Через 30 років в господарстві добувають особин масою 140-150кг, тобто деградація припинилася, відбувається зворотний процес.

Відомо, що найбільш чутливі до різних негативних впливів крупні хижаки, які займають верхні рівні екологічної піраміди. їх чисельність порівняно з представниками нижчого трофічного рівня, наприклад, копитними, відносно невисока, але вони займають великі території, відзначаються високою активністю і підвищеною чутливістю до змін в екосистемі. Завдяки цьому саме хижаки можуть виступати в якості індикатора стану природи на тій чи іншій території.

Спостереження в заповідниках показали, що вовк - головний фактор, регулюючий і обмежуючий розмір популяцій копитних. Авторегуляція у копитних майже не розвинута і відбувається з таким запізненням, що її значення для підтримання нормального стану рослинності практично зводиться до нуля. При зменшенні чисельності вовка може спостерігатись активізація діяльності іншого хижака, наприклад, рисі щодо козулі. Але діяльність іншого хижака, як правило, не повністю компенсує діяльність першого.

Отже, вовка варто охороняти? Подібно тому, як охороняють зараз в більшості країн хижих птахів? З висновками поспішати не слід, вовк - хижак грізний і далеко не безвинний. Знищує він не тільки неповноцінних представників дикої фауни. Його жертвами часто стають вагітні самки, молодняк. Зимою, при великих снігопадах, повністю здорові тварини не знаходять достатньої кількості корму, слабшають - вовк нападає і на них. Значної шкоди завдають вовки тваринництву. Напади на людей скажених вовків, хоч і рідкі, теж мають місце.

Тому вовк відноситься до шкідливих тварин. Знищувати його дозволяється різними способами (крім загально небезпечних) протягом всього року і на всій території України. Це відноситься також до здичавілих псів.

Дбайливого відношення заслуговує кожна тварина Безумовно, що і вовк не повинен бути знищеним повністю. Але популяції вовка при послабленні контролю за ними здатні швидко відновлювати свою чисельність. В Україні, на відміну від більшості європейських країн, багатьох регіонів США, де вовк став рідкісним через активну боротьбу з ним, головне завдання не охорона, а боротьба з вовком. В густо населених районах, де розвинуте тваринництво, де ведеться організоване мисливське господарство, де дика фауна знаходиться під строгим контролем людини, де людина розселює або акліматизує звірів чи птахів, відстрілює хворих, ослаблених, старих тварин, сама регулює їх чисельність, кількість хижаків необхідно тримати на рівні, при якому шкода від них мало відчутна.

Хижі звірі і птахи винищують велику кількість шкідливих для сільського і лісового господарства гризунів і комах. Хутрові звірі самі є об'єктом полювання. Один і той же вид в одних умовах може завдавати значної шкоди, знищуючи цінних тварин (в т.ч. свійських), в інших   приносить користь знищенням шкідників лісового і сільського господарства. Значення будь-якого хижака в принципі залежить від його чисельності (табл.1). Чисельність хижих птахів можна оцінити, користуючись (табл.2.)

Табл. 1 - Орієнтовна оцінка значення хижих птахів


Види

Чисельність у даному районі

рідкісні

звичайні

багато чисельні

Боривітер, кібчик, канюк, зимняк, степовий орел, сич, сова болотяна

нейтральні

корисні

дуже корисні

Балабан, канюк звичайний, шуліка, лунь степовий, польовий та луговий, орлан

нейтральні

корисні

корисні

Яструби, пугач

корисні

шкідливі

баготочисельні не бувають

Лунь очеретяний

корисні

шкідливі

дуже шкідливі

Табл. 2 - Орієнтовна оцінка чисельності хижих птахів

Види

Чисельність

Дуже рідкісні

рідкісні

звичайні

багаточи-сельні

дуже бага-точисельні

Боривітер, кібчик, канюки, луні, яструб малий, степовий орел, сова болотяна, сич

Зустрічаються не кожен день

1-2 зустрічі за день

3-10 зустрічей за день

11-100 зустрічей за день

більше 100

зустрічей

за день


Чеглок, балобан, сапсан, орли (крім степового), орлани, яструб великий, скопа, осоїд, змієїд, пугач

зустрічаються

не кожен сезон



зустрічаються не кожен день

1-2 зустрічі за день

3-10 зустрічей за день

більше 10

зустрічей

за день


Безумовно, корисними в нашій фауні вважаються дрібні хижаки - лі­сова і кам'яна куниці, тхори, горностай, ласка; інші хижаки (вовк, яструб великий, лунь очеретяний і деякі інші) і види, схильні до хижацтва (сіра ворона та ін.), можуть завдавати істотної шкоди мисливському господарству (добувати дорослих особин, вагітних самиць, молодняк, руйнувати гнізда, концентруватися в місцях підгодівлі). Ворона, розшукуючи і руйнуючи гнізда мисливських і не мисливських птахів, користується в цьому плані "допомогою" людини: людина, ідучи угіддями, мимоволі зганяє птахів з гнізд, а вороні (і також сороці) тільки того і треба. Літературні дані свідчать, що лисиця може істотно зменшувати чисельність оленя, козулі, зайця, куроподібних птахів. Лисиці зимою систематично "обходять" місця підгодівлі фазанів і куріпок. При кількості лисиць і єнотовидних собак більше 5 особин на 1000га рекомендується їх відстріл або руйнування нір з вилученням молодняка.

Бродячі собаки і їх вплив на мисливську фауну Серед факторів, що істотно впливають на чисельність мисливських тварин (наслідки перепромислу, порушення оптимальної структури популяцій, захворювання і загибель при несприятливих погодних умовах, браконьєрство, непослідовність і непередбачливість при здійсненні біотехнічних заходів та ін.), певне місце займають бродячі собаки. В сучасному мисливському господарстві ця проблема набрала актуальності. Умовно бродячих собак можна поділити на три групи. Перша - повністю здичавілі собаки, які постійно живуть у лісі, полі і лише в окремих випадках (голодна зимова пора) заходять в населені пункти в пошуках харчових відходів. Друга група - бродячі собаки, кормами яких в основному є харчові відходи; більшу частину життя ці собаки проводять в населених пунктах, але часто заходять в поле чи в ліс в пошуках поживи. Не виключено, що при цьому відбуваються їх контакти з повністю здичавілими собаками, і в підсумку збільшується поголів'я останніх. Третя група - безприв'язні собаки, які населяють міста. Вони можливостей полювати за межами міст і контактувати із здичавілими собаками переважно не мають. Основну небезпеку для фауни складають перші дві групи, особливо весною, в період масового розмноження і вигодовування молодняка.

Динаміка вживання собаками того чи іншого корму на протязі року залежить від наявності і доступності кормів. Крім сміттєвих викидів і трупів свійських тварин, вони поїдають гризунів, зайців, хижих ссавців, диких копитних, птахів і їх яйця, рептилій і амфібій, риб і жуків. За проведеними в різних районах дослідженнями, корми тваринного походження в їжі бродячих і здичавілих собак складають до 40%, в т.ч.: гризуни близько 30%, парнокопитні - до 3%. Не меншу, ніж весною, загрозу мисливській фауні складають собаки в суворі багатосніжні зими, коли переміщення багатьох видів тварин ускладнюється із-за високого снігу, насту. Наст у більшості випадків витримує вагу собаки, але крізь нього козулі провалюються. Саме здичавілі собаки були однією з причин загибелі козуль в заповіднику "Медобори" зимою 1995-96р. Тільки в лютому-березні там були виявлені рештки 19 козуль. Покуси на шиї, глибокі рвані рани на боці - характерні ознаки загибелі козуль від собак. В заповіднику "Кодри" (Молдова) за десятилітній період (1980-90р.) загинуло 72 козулі, 29 плямистих і 63 благородних оленів, з них достовірно внаслідок нападу собак загинуло відповідно 10 (13.9%), 4 (17%), 7 (11.1%) особин. Жертвами собак ставали пере­важно молоді козулі (70% від числа загиблих), а також дорослі самки плямистих і благородних оленів.

Для здичавілих собак характерні різні способи полювання: мишкування, підстерігання в засаді, переслідування, підкрадання з наступним стрибком на жертву, вистежування з наступним перехопленням або переслідуванням тварини, нагін на членів групи. Вибір способу полювання залежить від виду тварин, на яких проходить полювання, від кількості собак. Коли група собак з 3-5 особин полює на копитних, то застосовується нагін на членів групи. Собаки гонять, не подаючи голосу. У випадку полювання однієї чи двох собак найчастіше застосовується вистежування з наступним переслідуванням. Здичавілі собаки не бояться людей, але не підпускають їх до себе на близьку відстань. При зустрічі з людиною ведуть себе насторожено. Проблема бродячих собак актуальна для всіх мисливських господарств України.

В деяких районах виникла ще одна проблема - вовкособаки. Якщо через малочисельність вовків вовчиці важко знайти партнера для створення сім'ї - вона парується з бродячим собакою (може заманити в ліс і звичайного сільського пса), від якого приводить цілком життєздатних, здорових, темних за забарвленням вовченят-цуценят. На відміну від вовків, вони, подібно собакам, не бояться людей, відрізняються вовчою силою, витривалістю, спритністю. Поєднання таких якостей значно ускладнює боротьбу з вовкособаками.

В якості виводкових лігвищ бродячі собаки використовують ніші скель, труби, скирди соломи, нори, які вони самостійно риють, а також нори лисиць і борсуків. Здичавілі собаки є конкурентами лисиць і борсуків за нори, корми, територію. Полювання собак на одній території з цими тваринами створює передумови для взаємного збагачення збудниками паразитичних захворювань, спільних для цих видів.

Причинами збільшення кількості бродячих собак є відсутність контролю за утриманням домашніх собак, наявність доступного корму (звалища, скотомогильники і т.п.), звільнення внаслідок знищення вовків екологічної ніші, яку бродячі собаки активно освоюють.

Зменшення кількості і повного знищення бродячих собак можна досягти шляхом цілорічного відстрілу, підвищенням культури ставлення людини до домашніх тварин і відповідальності за їх утриманням, створенням в системі держадміністрації спеціальної служби контролю кількості, утримання і розведення собак, або передання цих функцій відповідним органам.

Регулювання кількості хижаків та конкурентних видів Регулювання чисельності дикої фауни - це підтримання рівня чисельності і структури популяцій господарсько важливих видів тварин в оптимальному щодо інтересів людини стані: сприяння збільшенню чисельності корисних і пригнічення росту чисельності шкідливих (у певний період та у певному місці) видів і форм. Принципи регулювання чисельності дикої фауни широко застосовуються в мисливському господарстві при забезпеченні оптимальної чисельності мисливських видів на певній території. Способи регулювання чисельності дикої фауни різноманітні. Серед них: руйнування нір і гнізд, вилучення молодняка, відловлювання чи відстріл дорослих особин, стерилізація самців. Між окремими видами мисливських або рідкісних тварин, які населяють одні і ті ж стації, існує конкуренція з-за поживи, сховищ і т.п. В одних випадках конкуруючи види є цінними, наприклад, як об'єкти полювання (видра і норка, лисиця і єнотовидний собака); в інших - один з конкурентів може не мати господарської цінності (ондатра і водяний пацюк). Малочисельний рідкісний вид може конкурувати з господарсько цінним видом (лебеді і крижні). В залежності від конкретних умов визначають способи обмеження чисельності того чи іншого виду. Якщо один із конкуруючих видів не має господарської цінності або шкідливий для мисливського господарства чи в іншому відношенні, його винищують. Звичайно, перш ніж розпочати здійснення заходів з регулювання чисельності дикої фауни, треба мати якнайточнішу інформацію щодо чисельності виду, а відносно хижаків чи шкідливих видів - достовірні дані про рівень їхньої шкоди.

Боротьбу з бродячими собаками найкраще вести зимою, по глибокому снігу, а також ранньою весною, коли дороги вже добре підсохли, але рослинність ще не піднялася і не заховує тварин. Ватага собак, почувши небезпеку, розбігається в різні сторони, а потім знову збирається на старому місці через декілька годин. Облавне полювання на них, як правило, мало ефективне. Собаки дуже обережні і здатні аналізувати ситуацію, що склалася, вибрати найменш небезпечний варіант порятунку. Якщо інші звірі при небезпеці звичайно рятуються безоглядною втечею, то собаки вдаються до різного роду хитрощів і добре маскуються на місцевості. Під постріл швидше попадають ті, що потрапили в угіддя уже дорослими, а народжені в угіддях дуже обережні і їх найважче відстрілювати. Наближатися до собак можна доти, доки одна із них не почне рухатись, після цього треба починати відстріл. Якщо полювання проводиться в період тічки, то в першу чергу знищують самку, яку легко відрізнити за поведінкою ватаги; в інших випадках відстрілюють першими най швидкохідніших і найбільших тварин. Застосування пасивного відлову (пастки, капкани) менш ефективне і не завжди можливе через небезпеку для інших тварин.

Якщо при вирішенні питання чисельності в угіддях вовків і собак треба дотримуватись принципу "чим менше, тим краще", то поголів'я лисиці та єнотовидного собаки повинне регулюватися, виходячи з доцільності їх присутності в угіддях. В господарствах, де ведеться інтенсивне розведення фазанів, качок чи іншої дрібної дичини, цих хижаків потрібно знищувати всіма можливими способами. В угіддях не настільки спеціалізованого напрямку або там, де господарство ведеться на інші види, наприклад на копитних, їх кількість повинна бути під постійним контролем. Практика показала, що кількість зайців в угіддях знаходиться в прямій залежності від наявності лисиць. При чисельності лисиці приблизно 0.5-0.7 особин на 1000га (після сезону полювання) вона не робить істотного впливу на інші види. Причому помічено, що в раціоні лисиць, які мешкають в місцях з середньою чи низькою чисельністю інших мисливських тварин, переважають мишовидні гризуни. Єнотовидний собака пристосований до мешкання головним чи­ном в заболочених угіддях, де він з успіхом полює на водно-болотяну дичи­ну. Наявність цього хижака в місцях масового гніздування та виведення молодняка водно-болотяних птахів небажана.

В останній час в угіддях різко зросла чисельність сірої ворони - дуже шкідливого птаха для мисливського господарства. Сорока в угіддях менш шкідлива, але діє аналогічно сірій вороні. В місцях, де гніздяться мисливські птахи, ворон і сорок необхідно відстрілювати цілорічно, а їх гнізда руйнувати в період кладок. Найбільш ефективний спосіб полювання на сороку - з засади на м'ясну приманку (труп тварини, внутрішні органи і т.п.), для цього на двох стояках кріплять жердину, трохи навскоси до лінії польоту заряду дробу. Сороки люблять сідати на таку жердину одна біля другої, отже одним пострілом можна знищити кілька птахів. Ефективним буває і полювання на сорок з манком, який імітує крик пораненого зайця; стрілець добре замасковується в кущах і стріляє птахів, що підлітають.



Спосіб регулювання приросту популяції вовка. В Україні є два великі регіони розповсюдження вовка - Полісся і Карпати. Послаблення боротьби з вовком в останні роки призвело до помітного зростання його чисельності, до появи в областях, де він раніше не зустрічався. Дослідження спеціалістів і аналіз фактичного матеріалу показує, що послаблювати боротьбу з вовком не можна.

Для вовка характерна висока плодючість (в середньому 6 вовченят на самку), добре збереження приплоду, швидке пристосування до мисливських хитрощів, здатність до великих міграцій. В мисливській практиці застосовується багато способів боротьби з вовком, які призводять до зменшення чисельності його популяцій. Ефективність кожного визначається природно-економічними умовами. Одним з поширених є відбір вовченят з лігвищ. Мисливці визначають місце, де вовки влаштували лігво, і після появи потомства забирають вовченят, а дорослих особин відстрілюють. Недоліком даного способу є те, що лігво кожного разу доводиться заново розшукувати. Ситуація ускладнюється ще й тим, що використовується інформація з місць, де хижак наніс шкоду, а вовча сім'я має великий мисливський район і не полює поблизу лігва.

Спостереження мисливців, вивчення біології вовка і його поведінки показує, що з року в рік цей звір влаштовує лігво в одному і тому ж місці, чи поблизу. На території, де ведеться лісове і сільське господарство, де в структурі лісового фонду переважають молодняки, місць для вовчого лігва відносно небагато. В найбільш придатному з них (в умовах Полісся це невеликі підвищення чи острівці площею близько 0.01га серед важко прохідних заболочених ділянок, але поблизу проточної води; в Карпатах - малодоступні для людей скелясті улоговини або хребти поблизу потоків) можна створити штучне лігво.

Основою штучного лігва служить стовбур буреломного дерева з вигнилою серединою або дуплистий пень. З стовбурів і гілок інших дерев спо­руджується завал довжиною до 4м, зверху його накривають травою і лі­совою підстилкою, а середину викладають сухим листям. Сирість в лігві не допускається. Спосіб випробувано в мисливському господарстві "Цуманське" (Волинська обл.). Збудоване тут в 1976р. штучне лігво було заселене вовками, а на початку липня з нього забрано 8 вовченят (повідомлення А.Д.Лукащука).

Запропонований спосіб може застосовуватись в густонаселених районах, в місцях пасовищного тваринництва і інтенсивного мисливського господарства, в національних парках, в заказниках, всюди, де є потреба регулювати кількість вовка, управляти його популяцією, змінювати співвідношення в системі "хижак-жертва". На спорудження штучного лігва витрачається 3 людино-дні. Нагляд за заселенням веде мисливствознавець або єгер мисливського господарства. Вовк дуже обережний звір, тому спостереження треба вести кваліфіковано, так, щоб його не налякати.
Література: 1.Ануш 3. Гигиена воды в животноводстве. - М., - 1977. - 145с. 2. Актуальные вопросы организации любительской охоты и охотничьего хозяйства на юге Украины. Збірник статей. - Одеса, - 1995. - 78с. 3. Барран Ф. Охотничьи домики. - М., - 1979. - 104с. 4. Бондаренко В. Д., Фур дичко О.І. Узлісся. - Львів, - 1993. - 64с. 5. Данилов Д.Н., Русанов Я.С., Риковский А.С. та ін. Основи охо-тустройства. - М., - 1996. - 330с. 6. Деменьтьев В.И. Основы охотоведения. - М., - 1996. - 232с. 7.Злобин Б.Д. Подкормка диких животных. - М., 1985. - 144с. 8. Крайнев Е.Д. Подкормка диких животных. - К., 1976. - 88с. 9. Кузнецов Б.А. Биотехнические мероприятия в охотничьем хозяйстве. - М., 1970. - 224с.10. Лоренц К. Кольцо царя Соломона. - М., 1970. - 208с. 11. Львов К.А. Дикая природа: грани управления. Очерки биотехнии. -М., 1984. - 191с. 12. Охотнику об охоте. За ред. М.А.Воінственського. - К., 1988. - 280с. 13. Охотничье хозяйство СССР. За ред. М.Гракова. - М., 1973. - 350с. 14. Охрана природы и воспроизводство дичи. 36. статей. - М., 1975. 15. Русаков Я.С. Основы охотоведения. - М., 1986. - 160с. 16 .Рябчук В.П. Недеревна продукція лісу. . - Львів, 1996. - 280с. 17. Справочник охотника. За ред. М.С.Долбина. - Мінськ, 1987. - 302с. 18. Тимофеева Е.К. Лось. - Л., 1974. - 220с. 18. Тинберген Н. Поведение животных. - М., 1969. - 192с.

КІНОЛОГІЯ

УДК 636.7



ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГОДІВЛІ ЦУЦЕНЯТ
Бельснер Н.В., студентка 5 курсу технологічного відділення ФЗН

Коваленко Б.П., науковий керівник, канд. с.-г. наук, професор ХДЗВА

Шевченко О.Б., науковий керівник, канд.. ветеринарних наук, доцент

НКЦ ХДЗВА при Донецькому ДАТ, м. Красногорівка
Актуальність досліджень. З умов життя собак годівля є найважливішим чинником функціональної і морфологічної мінливості. Характер годівлі впливає, перш за все, на травну систему, пов'язану з переробкою і засвоєнням корму і, врешті-решт, на весь організм собаки в цілому. За ветеринарною статистикою відомо, що майже всі незаразні хвороби собак пов'язані з порушенням в живленні тварини [1-5].

Мета і задачі досліджень. Перед нами була поставлена мета: вивчити особливості вирощування та годівлі цуценят в розпліднику.

Результати досліджень. Величина новонароджених цуценят у собак крупних порід складає 1-2% від маси тіла суки.

Ріст і розвиток цуценят, починаючи з появи їх на світ і до кінця підсисного періоду, а особливо в перші два тижні, залежить в основному від правильної годівлі лактуючої суки.

У перші два тижні життя єдиним кормом новонароджених цуценят є молоко матері. В цей час цуценята смокчуть матір не менше 12 разів на добу, в другу - 8 разів, до четвертого тижня - 6 разів, перед відбиранням - 4-5 разів. При звичному посліді (3-6 цуценят) і при хорошій молочності суки підгодівлю цуценят починають з 2-тижневого віку, при великій кількості цуценят (8-12) або у випадку, якщо у суки мало молока, підгодівлю цуценят починають з тижневого віку.

Ознакою ситості цуценят є спокійний їх сон, голодні ж цуценята турбуються, повзають і скулять. Цуценят, що відстають в рості, слід підкладати до задніх сосок матері, як найбільш молочних.

Підгодівлю цуценят починають молоком. При цьому згодовують свіже цільне, трохи підігріте (до 27-30°С) коров’яче молоко. Кращим молоком для цуценят є козине або овече, оскільки їх склад ближчий до складу молока собаки. Для того, щоб коров’яче молоко наближалося до молока суки, в нього додають одне свіже сире куряче яйце на 0,5-1 л. Спочатку молоко згодовують із звичайної пляшки, на яку одягають соску, пізніше, коли цуценята починають бачити, їх привчають пити (хлебтати). Для цього молоко наливають в дрібне блюдце, і цуценя обережно тичеться в нього мордочкою. Після одного-двох разів цуценя привчається пити молоко. З того часу в молоко можна додавати невелику кількість білого хліба, можна давати рідкі молочні каші з манної крупи або толокна, додаючи в них одне свіжіше куряче яйце на 5-6 цуценят. Молоко слід нормувати: у перший тиждень дають трохи менше гранованого стакана, в другу - стакан, в третій і четвертий тижні - 2-3 стакани на одне цуценя на добу.

Для запобігання появи рахіту цуценятам дають кальцинований сир (на 1 л молока, нагрітого до кипіння, швидко підливають 4 столові ложки 10%-го хлористого кальцію і перемішують). Сир відділяють від сироватки. Для кращої поєдаємості сир розводять сироваткою до кашкоподібного стану і додають 1 столову ложку цукру. Сироватку від кальцинованого сиру випоюють матері.

З 2-тижневого віку цуценят підгодовують сирим свіжим м’ясом у вигляді фаршу або тонкоскобленим. У перші дні м’яса дають по 15-20 г на голову на добу. Поступово норму м’яса збільшують з тим розрахунком, щоб до 3-тижневого віку кожне цуценя з’їдало 40-50 г, а до 4-тижневого - близько 100 г на добу.

Підгодовують м’ясом 3-4 раз на день рівними порціями, після того, як цуценята посмокчуть матір.

З 3-тижневого віку цуценятам починають давати комбіновану підгодівлю: м’ясо, молоко, каші. При цьому готують рисовий відвар і рідку манну кашу на молоці. Цього корму дають на початку по 30-50 г поступово збільшуючи до 200-250 г на добу, і згодовують за 3-4 прийоми.

З 3,5-тижневого віку в раціон починають вводити м’ясний бульон, а потім м’ясний суп, який згодовують також 3-4 рази на день.

З 1-місячного віку цуценятам дають дрібно нарубане варене м’ясо 2 рази на день по 15-25 г. Через місяць після пологів у суки починає поступово знижуватися молочність. З того часу цуценят підпускають до матері 3-4 рази на добу, а в проміжках між смоктаннями дають підгодівлю, що складається з коров’ячого молока з невеликою кількістю накришеного білого хліба, вівсяного або рисового супу, а також згодовують м’ясо, як варене, так і сире, пропущене через м’ясорубку. До часу відлучення цуценяти від матері кількість годувань доводять до 6 разів на добу.

Відлучення цуценят від сук проводять в 6-7-тижневому віці. Відлучають цуценят протягом 5 діб з поступовим скороченням перебування під матір’ю. До цього віку цуценята вже привчені до поїдання звичного корму. Перехід цуценят на звичний корм без материнського молока вимагає великої обережності, щоб попередити у них розлад травлення.

При переході цуценят на самостійну годівлю ретельно стежать за їх розвитком для попередження появу рахіту, ксерофтальмії і інших захворювань. Контролем правильної годівлі в цей час є середньодобовий приріст маси тіла: дрібних порід - 15-20 г, середніх - 50 г і крупних - 150-175 г.

З моменту відлучення цуценят від матері їх годують строго по нормах, враховуючи в першу чергу потребу в енергії.

З віком потреба в енергії у цуценят на одиницю маси тіла знижується. Потреба в білці у цуценят з розрахунку на 1 кг маси тіла в 2 рази вищий, ніж у дорослих собак, і складає 9 г. Потреба в амінокислотах, жирі, вітамінах і мінеральних речовинах на 1 кг маси також вище, ніж у дорослих собак.

Гарною годівлею цуценят можна поліпшити тілобудову собак в дорослому стані. Добре годувати цуценя - це не значить перегодовувати, в цьому випадку тварина жиріє. Цуценя необхідно забезпечити достатньою кількістю поживних речовин в певний період росту. Для них потрібен різноманітний корм, щоб собаки згодом не були привчені тільки до певної їжі. Зразкова структура раціонів цуценят приведена в табл. 1.

Таблиця 1 - Зразкова структура раціонів цуценят,в % від добової потреби в енергії


Кормові продукти

Вік, міс.

1-3

3-6

Старше 6

М'ясо

23

30

36

Молоко

26

15

4

Крупа, хліб

40

43

48

Картопля

8

9

9,5

Овочі

3

3

2,5

З кормів, що містять повноцінні білки, в раціони цуценят включають м’ясо, рибу, молоко; з кормів, що містять вуглеводи, згодовують рисову, манну і вівсяну крупу, білий хліб; як вітамінні корми в раціон включають овочі, бадилля огородних культур, дикорослу зелень, дріжджі, риб’ячий жир. Для задоволення потреби в мінеральних речовинах і запобігання появи рахіту в корм додають кісткову муку, крейду, вітамін D. Корисно давати, при можливості, невеликими порціями сиру свіжу печінку, багату вітамінами і залізом. Зразкові норми згодовування кормів цуценятам приведені в табл. 26.

Таблиця 2 - Зразкові норми згодовування кормових продуктів цуценятам,на 1 голову на добу, г



Кормові продукти

Вік, міс.

До 1

1 - 3

3 - 6

Старше 6

М’ясо

30-50

60-150

160-250

350

Молоко

50-150

200-400

200-300

100

Сир

10-20

30-50

60-100

200

Крупа

30-50

60-100

120-150

200

Хліб

20-30

30-50

70-100

150

Картопля

20-30

40-50

60-120

150

Овочі

20-30

40-70

30-100

100

Жир тваринний

1-3

3-4

4-6

10

М’ясо-кісткова мука

-

10-20

25-40

50

Риб’ячий жир

0,5

1-

3-5

8

Дріжджі

0,5-1,0

1-2

2-4

6

Яйця

1 через день

-

-

-

Сіль куховарська

0,5

3-5

5-8

10

Цуценят годують тільки доброякісними кормами. Годують потроху, але часто, спостерігаючи при цьому, щоб не було здуття живота. Для кожної годівлі корм слід готувати свіжим. Не можна готувати їжу відразу на декілька раз. Корм згодовують у вигляді густого супу, рідкої каші і молока з хлібом. До 2-місячного віку цуценят годують 6 разів, від 2 до 4 місяців - 5 разів, від 4 до 5 місяців - 4 рази, від 5 до 6 місяців – 4-3 рази на добу через рівні проміжки часу. Не дають цуценятам гарячий або холодний корм. Цуценя повинне з’їдати порцію корму повністю. Якщо із-за якоїсь причини цуценя не з’їло, корм зразу ж прибрають і наступну порцію їжі дають тільки у встановлений час. Цим прийомом щеня привчається до регулярної годівлі і оберігається від захворювань кишечнику, оскільки залишки корму, особливо влітку, швидко прокисають і стають непридатними до вживання.

Цуценят годують в строго певний час, інакше вони звикають їсти у будь-який час, що при недоїданні викликає у них бродіння їжі в шлунку.

З 2-3-місячного віку цуценятам дають, по можливості, додатково до раціону хрящі, великі („цукрові”) кістки. Якщо цуценяті дають залишки їжі людей, при цьому не згодовують крупні кістки риби, трубчасті кістки птиці, а також їжу з великою кількістю гострих приправ - оцту, гірчиці, перцю.

З 6-місячного віку цуценят поступово переводять на раціон дорослих собак, а з 8 місяців молодого собаку годують, як дорослу, двічі на добу, вранці і увечері.



Висновки. Годівля цуценят в умовах розплідника проводиться у відповідності.до вимог, що забезпечує нормальний ріст і розвиток у відповідні періоди.
Література: 1. Дрессируем собаку / Авт.-сост. В.И.Давыденко. - Мн.: Харвест, 2004. – 96 с. 2. Всё о собаке. Сб. / Под редакцией Зубко В.Н. - М.: Эра, 1992. –528 с. 3. Захистити легше ніж потім лікувати // Питомцы. -№3. –2005. -С. 53. 4. Медведева М. Первая научная // Питомцы. -№5 (30). -2004. –С. 46-47. 5. Новейшие достижения в области питания. Диетология здоровья // Питомцы.- №9. -2005. - С. 15.

УДК: 636.7:591.51




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет