Мистецтво



жүктеу 81.98 Kb.
Дата04.03.2018
өлшемі81.98 Kb.

Мистецтво. Мистецтвознавство

УДК: 792.8 (091)= 7.034:792.82:7.071.2

Кандидат мистецтвознавства, доцент Шариков Д. І.

Інститут мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка.



БАЛЕТ ДЖОНА КРАНКА «ЄВГЕНИЙ ОНЄГІН»

В НЕОКЛАСИЧНОМУ БАЛЕТІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Анотація: У статті проаналізовано особливість неокласичного стилю сучасної хореографії Західної Європи, зокрема у творчості видатного балетмейстера ХХ століття Джона Кранка та його балеті «Євгеній Онєгін».

Ключові слова: сучасна хореографія, балет, неокласика, стиль, балетмейстер, танцювальні форми, балет.

Шариков Д. И. Балет Джона Кранка «Евгений Онегин» в неоклассическом балете Западной Европы / Институт искусств Киевского университета имени Бориса Гринченко.



В статье проанализированы особенность неоклассического стиля современной хореографии Западной Европы, в частности в творчестве выдающегося балетмейстера ХХ века Джона Кранка и его балете «Евгений Онегин».

Ключевые слова: современная хореография, балет, неоклассика, стиль, балетмейстер, танцевальные формы, балет.

Sharykov D. I. Ballet by John Kranko «Evgeny Onegin» in the neoclassical ballet Western Europe / Institute of Arts of Kyiv University named of Boris Grinchenko.



The article analyzes the feature neoclassical style of modern choreography in Western Europe, particularly in the work of outstanding choreographer of the XX century John crank and his ballet «Eugene Onegin».

Keywords: modern choreography, ballet, neoclassic style, choreographer, dance forms, ballet.

Вступ

Проблема, якій присвячено дослідження, є завершена і сформована стилістика західноєвропейського неокласичного балету. Яка розвиваючись протягом ХХ століття під впливом естетики класицизму, канонів академізму, виражальних та стилістичних форм та засобів модерн-танцю, джаз-танцю, імпресіоністського танцю, набула форму самостійного завершеного вигляду. Балетна неокласика є однією з стилів світової сучасної хореографії сьогодення.

Джерельною базою дослідження є наукові праці видатних балетмейстерів, хореографів-вчених, театрознавців. Зокрема, Михайла Фокіна, Федора Лопухова, Євгенії Добровольської, Джорджа Баланчіна, Марселя Мішеля, Юрія Станішевського, Олександра Чепалова, Дениса Шарикова. Їх праці визначили особливості та різницю академічної балетної стилістики та естетики від неокласичного балету; схарактеризували різновиди форм і зображальних засобів західноєвропейських, американських, російських та радянських хореографів; також була запропонована певна типологія щодо класифікації неокласичного балетного стилю.

Метою є виявити особливості неокласичного стилю в сучасному балеті, а також проаналізувати творчість Джона Кранко на прикладі його балету «Євгеній Онєгін».

Завданнями є:

- визначити основні виразні засоби стилістики неокласики сучасному балеті;

- охарактеризувати принципи побудови балету «Євгеній Онєгін».

Виклад основного матеріалу.

На формування неокласичних тенденцій у сучасній хореографії істотно вплинула новітня хореографія Михайла Фокіна [6, с. 312-313], головною особливістю якої є звернення до античних, міфологічних, біблійних сюжетів, літературних творів, а також безсюжетний абстрактний балет. Головним є однодійний балет і хореографічна мініатюра (solo, douetto, trio, quartetto, quintetto). Технічні, зображально-виражальні засоби відтворюються за допомогою експресіоністичних, імпресіоністичних і кубічних форм, а також авторської імпровізації. У побудові хореографічної композиції, її лексики значна увага звертається на танцсимфонію, класичний танець, ритмопластику. Безсумнівним ознакою є стилізація інших хореографічних форм (східного, давньогрецької, давньоруського, характерного танцю, танцювальної пантоміми).


Творчість Михайла Фокіна початок цілої епохи в історії російського балету, так і балету Західної Європи, яку в наш час прийнято називати фокінізмом [4, с. 324−326].

Серед видатних представників західноєвропейського неокласичного балету другої половини ХХ століття хотілось б виділити − Ролана Пті, Кенета Макмілана. Ролан Пті створив трупу «Балет Єлисейських полів» (1945−51 рр.) і «Балет Парижа» (1948-1967 рр.), поставив балети «Кармен» (1949 р.), «Собор Паризької Богоматері» (1965 р.) [23, р. 49−51]. Пті працював у жанрі драматичного балету, тяжіючи до трагедії, то в ранній період − до буффонної комедії, проте завжди створював свої постановки на живих характерах, що поєднує класику з модерном і джаз-формами. У кращих балетах він відтворював реальні протиріччя життя вирішуючи їх у гуманістичному дусі (заперечення неминучість лиха, моральна стійкість, віра в людину) [9, с. 75].

З 1970 р. художнім керівником та головним балетмейстером Королівського балету став Кенет Макмілан (1929−1992 рр.), поставивши тут «Ромео і Джульєтта» (1965) муз. С. Прокоф'єва, «Манон» (1974 р.) муз. Ж. Жирне, «Принц Пагод» (1989 р.) муз. Брітена, «Юдине дерево» (1991 р.) на сучасну рок-музику. Використовуючи складну лексику класичного танцю, Макмілан видозмінювати її до сценічного та психологічного вирішення вистав. Композиції його відрізнялися динамічністю, музичністю, експресією, психологічним напруженням [12, с. 78].

Неокласика в балетному мистецтві має наступну характеристику. Неокласика [6, р. 257−258] − стиль сучасної хореографії. На сьогодні в сучасній хореографії стилістичними ознаками неокласики є оновлення класичного танцю більш віртуозними виразними рухами і позиціями, ускладнення побудови форми балету: еntrée, pas deux, pas de trois, variations, corps de ballet. Класичні pas побудовані таким чином, щоб простежувався і розкривався психологічний або асоціативний зміст; самі ж рухи проминаючі; важливим є підхід і перехід від руху до руху [12, с. 112].

Неокласика також значно відходить від академічної традиції, звертаючись до паралельних і кутових позицій у поєднанні з поворотними і закругленими. У неокласиці більша перевага надається музичному твору, в якому класичні pas органічно повторюють всі складні особливості симфонічної, класичної та неокласичної музики, тобто використання принципу танцсимфонії. Сучасна неокласика має два жанру − безсюжетний і сюжетний. Безсюжетна (абстрактно-асоціативна) неокласика має франко-американські коріння. Головною особливістю цього виду є звернення до античного сюжету і міфу, побудова абстрактної асоціації в балеті, ускладнена класична техніка, використання джазових і сучасних танцювальних виразних засобів і форм, симфонізму та академічних балетних принципів [6, р. 257−258]. Сюжетна (драматична) неокласика має англо-французьке походження. Особливостями цього виду є оновлення балетної лексики (зокрема, балетів класичного спадщини), ускладнення класичної танцювальної лексики для посилення психологізму балету; зростання уваги драматичного або літературного сюжету, наявність реалістичних, експресіоністичних і сюрреалістичних принципів, використання пантоміми, сучасних, джазових, популярних, фольклорних танцювальних виразних засобів, танцсимфонії і академічних балетних принципів.

Відродження Штутгартського балету тривало протягом 1961−1973 рр., коли очолював трупу англійська балетмейстер Джон Кранко (1927−1973 рр.) [28, р. 68]. Характерною ознакою творчості Кранко є теплий, а іноді гострий гумор, вміння передати зміст у танці, розкрити характери засобами хореографічної драматургії. Відомість Кранко приніс балет «Дама і шут» на музику Дж. Верді (1954 р.). Перший багатоактний балет – «Принц Пагод» (1957 р.). У 1961 р., очоливши Штутгартський балет, він зміг об’єднати колектив у цілісний художній організм. Вистави Кранко оригінальні за рішенням, органічним поєднанням танцювальної та акторської майстерності. Неокласичні прийоми в балеті − оновлення класичної лексики, танцсимфонія з пантомімою, психологічні, складні акробатичні прийоми в дуетному танці. Серед його постановок – «Ромео і Джульєтта» на музику С. Прокоф'єва (1962), «Євгеній Онєгін» на музику Чайковського П.-Штольца (1965 р.). Достатньо об'єктивно про творчість Кранко висловився М. Лієпа: «Дотепно з’єднавши класику з побутовими рухами та пантомімою, Кранко перетворив на чудові хореографічні вистави і роман Пушкіна, і комедії Шекспіра..., ми побачили балети великий психологічної глибини, сповнені чистої танцювальної лірика і іскристого веселощі» [9, с. 77].

«Євгеній Онєгін», балет в трьох діях і шести картинах з роману у віршах Олександра Пушкіна. Композитор Петро Ілліч Чайковський, аранжування і оркестровка Курта-Хайнца Штольце. Балетмейстер − Джон Кранко. Декорації і костюми − Юргена Куті. Перша постановка здійснена трупою на сцені Вюртембергського державного театру в Штутгарті, 13 квітня 1965 року. Виконавці провідних партій: Марсія Хайде і Хайнц Клаус. Прем’єра в США в тому ж складі відбулася на сцені «Метрополітен-опера» в Лінкольнівському центрі в Нью-Йорку 10 червня 1969 року. Головною рисою цього балету Джона Кранко, є глибока драматичність і відмінна віртуозність танцювального виконання. Отже проаналізуємо балет з головними рисами і особливостями неокласики в балеті.

Сюжет:


Як ми вже відзначали, характерними особливостями сюжетної неокласики в балеті є конкретною літературний сюжет. У цьому сенсі, це роман у віршах Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін». Побудований у трьох діях і шести картинах. На відміну від роману Пушкіна, в балеті відсутній початок самого Онєгіна, його спосіб життя. Дія у балеті, починається вже з маєтку Ларіних.
Перша дія − життя Ларіних і кімната Тетяни: образи Ольги, Мати-Ларіна, Матуся, Тетяна, Ленський, Онєгін, група селян. Взаємини Мати-Ларіної зі своїми дочками, Ленського і Ольги, зустріч Онєгіна і Тетяни. Написання листа Тетяни Онєгінові, роздуми, що до нього, перші надії, дзеркальні фрагменти підсвідомого у Тетяни. Друга дія − іменини Тетяни, бал сільській знаті і дуель. Розмова Онєгіна і Тетяни. Онєгін відкидає почуття Тетяни, пояснюючи їй, що почуття потрібно стримувати. Також Онєгін, має намір трохи подразнити свого друга. Танці Онєгіна і Ольги та відкидання Ленського, як третього зайвого. Подання Тетяні князя Греміна. Конфлікт Ленського і Онєгіна. Місце дуелі, страждання Ленського. Марна спроба Тетяни і Ольги помирити Онєгіна і Ленського. Дуель, Онєгін вбиває Ленського. Третя дія − трагедія Онєгіна, бал князя Греміна в Санкт-Петербурзі. Побачення з Тетяною. Сентиментальний діалог Онєгіна і Тетяни, який закінчується відмовою для першого.

Архітектоніка та лексика балету:

Перша дія. Сorps de ballet, danse d enssemlé les dames (селянський танець дівчат), який плавно переходить в variation le dame − Ольги; variation le сavaliere − Ленського, ліричний douette − Ольги і Ленського з використанням підтримок (souteneimens − pirouettes, tour lents, arabesque et port de bras combre). Variation le сavaliere − Онєгіна з повільним переходом в douette − Тетяни і Онєгіна, з окремими фрагментами варіації Онєгіна з використанням підтримок (souteneimens − grand jeté). Яскравий стилізований російський селянський танець − corps de ballet, danse d enssemlé. У танці чудово синтезований характерний російський танець з академічними балетними «Pas». Фінал танцю − перехресний пробіг в парах з підтримкою grand jeté pas de chat. Douette Онєгіна і Тетяни, з використанням підтримок. Окремі варіації Тетяни.

Друга дія. Бал. Сorps de ballet, danse d'enssemlé − «Мазурка». Сorps de ballet, danse d’enssemlé − «Вальс». Танцювання Онєгіна та Ольги. Variation Ленського. Дуель.

Треття дія. Бал. Сorps de ballet, danse d'enssemlé − «Полонез». Douette Князя Греміна и Тетьяни. Сorps de ballet, danse d'enssemlé − «стилизованная Полька». Douette Онєгіна и Тетьяни, з використанням складних підтримок.

Сама хореографія особливо в douette, має неокласичну побудову; все «pas» технично складні, проминаючі, підтримки складні з переходом у окремі варіації, відсутність визначеної академичної музично-танцювальної форми pas de deux; використання побутових кроків; головне то, що абсолютне підкорення танцювальної лексики музичному супроводженню: танцсимфонічний прийом де музика є головною.



Висновок.

Отже, розвиток балетної неокласики як безпосередньо, є постійно трансформуючим явищем сучасності, яке постійно збагачується новими формами й технічними засобами. Важливим саме для західноєвропейської балетної неокласики стала творчість Джона Кранко. Вдало поєднуючи у своїх балетах, танцсимфонічні, пантомімні, народно-сценічні прийоми; використовуючи найдивовижні, і в той же час, естетичні акробатичні підтримки, він вдало поєднує складну неокласичну техніку, яка абсолютно вірно передає усі стан емоцій і художню образність його балетів. Балет «Євгеній Онєгін», є найкращим показником творчості Джона Кранко і його неокласичної школи. Цей балет може бути прикладом неокласичної балетної досконалості для сучасних хореографів.



Література:

1. Баланчин Дж., Мейсон Фр. 101 рассказ о большом балете / Баланчин Дж., Мейсон Фр. – М. Крон Пресс, 2000. – 219 с.

2. Балет. / Пер. с англ. – М. : Астрель АСТ, 2003. – 256 c.

4. Гваттерини М. Азбука балета / Гваттерини М. – М. : БММ АО, 2001. – 245 с.

6. Лопухов Ф.В. Хореографические откровенности / Лопухов Ф.В. – М. : Искусство, 1972. – 211 с.

9. Фокин М.М. Против течения / Фокин М.М. – Л. : Искусство, 1981. – 512 с.

10. Чепалов О.І. Хореографічний театр Західної Європи ХХ ст / Чепалов О.І. – Х. : ХДАК, 2007. – 344 с.

11. Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії / Шариков Д.І. – К. : Вадим Карпенко, 2008. – 168 с.



12. Шариков Д. І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії / Шариков Д.І. – К. : КиМУ, 2010. – 208 с.

References:

8. Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle / Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. – Paris. : Bordeax, 1995. – 569 р.
Каталог: 3914


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет