Ольга Юліанівна Кобилянська Земля Частина перша



жүктеу 3.32 Mb.
бет24/24
Дата18.04.2019
өлшемі3.32 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Глава ХХХІ

- Бувай здоров і працюй, як я працював! - казав Івоніка Саві при передачі хати й городця.

- Я буду працювати! - відповів Сава байдужно, і незабаром по тім оженився з Рахірою.

Жив із нею чи не два роки не звінчаний, але довше годі було затягати. Се бачив Івоніка сам, але ані він, ані Марійка не ступили кроку на його весілля.

А він сам?…

Вже шостий рік минає від смерті брата. Він щохвилі інший. Як кажуть люди, не має спокою. Про нього оповідають:

«Як іде на роботу, то мусить кілька хат обійти. Ходить, як зблуджений. Вступить де в яку хату, то й нема що слухати, таке заговорить. Тут говорить, там шпугає межи горшками, там дівчину зачепить, там трутить когось… і іде в другу хату. Ніхто його не спирає і ніхто не просить до себе… Всім мов страшно перед ним, хоч він і жартує, і сміється… Бог один знає,-кажуть,-що за ним раз у раз снується!»

Не має спокою, хоч і вона при нім. Кажуть: він усе був такий непостійний, але що не мав її, то ходив до неї, а тепер, як її має, шукає чогось іншого. Але її любить так, що вона не сміє в хаті нічого кивнути. Йому не треба нічого,- каже він.

І так живуть із дня на день.

В полі то іноді ніби геть із розуму сходить. Як добачить якого зайця, кидає все, хоч би найважнішу й найпильнішу роботу, хоч би чужу, хоч би свою - і пускається в погоню за ним. Каже: мусить його мати… Його душа мов без внутрішнього, постійного життя, мов без ладу стала. Чи, може, вже з дитинства така була?

Трудно сказати! Ніхто не слідив за об'явами тої предивної гри психічних струн.

Чи був щасливий з Рахірою?

Се ж було щось заборонене, щось темне, чого він не любив. Воно втиснулося на силу в його молоду душу, в його убоге душевне життя, і як займило її цілковито для себе - втратив те душевне життя. Вона випила з нього душевну благородність до останньої краплі, а стративши се - стратив і себе самого.

В останніх часах займається живо постановою батька. Батько рішився взяти сина свого брата до себе, а Марійка якусь убогу сироту - і звінчати їх, щоб лишити на своє місце, як їм колись дні урвуться. Се його дуже занепокоїло; але він не має сміливості зблизитися до батька й просити, аби закинув таку гадку, бо вона для нього не корисна й завалить всю його будучність.

Щось строге, невмолиме стоїть між ними й замикає їм уста.

Тому одному він кориться: тій невидимій, залізній силі, хоч і не знає, що се таке.



Глава XXXII

Старий Онуфрій Лопата помер, і на його місці замешкав побережник у панському ліску - старий Петро.

Та не він сам. З ним і Анна. Він одружився з нею.

По чотирьох місяцях у шпиталі вилічилася вона і станула в домі шпиталевого директора на службу. Там перебула більше як рік. Петро відвідував її враз із сестрою кілька разів при нагоді й намовляв вертати до рідного села. Вона послухалася і вернула.

Вернувши, зложила в руки Докії заслужені гроші і станула в неї за робітницю.

Була тиха, маломовна і у роботі невтомима. Про минувшість ніколи не згадувала. Коли спімнув іноді хто про її горе та про померлого судженого її, вона предивно бентежилася. Мішалася, неначеб не могла з чогось-то опам'ятатися. Не відповідала, хмурилася, і ніхто не міг зрозуміти, що в ній діялося…

Одного разу Петро, повернувши з поля, де кілька день працював із людьми і Анною, заявив сестрі, що хоче посватати Анну.

Докія перепудилася.

- Вінчатися хочеш із нею? На старість? Сміх з себе пустити? Не находив досі дівчини, аж ось кого найшов! Здурів на старість!

Їх рід попівський,- а вона…

Він махнув рукою. Та махнув так, що вона зрозуміла, що сим разом спротивиться всім її словам.

- Аби мені вже на старість не було кому й білля випрати? - відповів гірко.- Як ти очі замкнеш, Парасинка твоя злагодить? Іди, спитай в неї, де її чоловік і стариня його і їх діти, за господарством? А по-друге, ти знаєш, яка Анна? Іди, стань із нею в полі до роботи, як я ставав - чоловік - з нею день у день цілий тиждень, а відтак побачиш, що вона варта! Я постарівся, але багато таких робітниць, як вона, не видів. Прямо з заліза. Робить, та й робить, та й робить, і ще б годна робити… Знай, я її візьму!

Докія задумалася.

Мудра була й розважна, і мов та цариця, що хоч без корони, та все правила всім.

Тут треба було добре роздумати.

І брат говорив правду. Він на жарт не говорив. Сказавши своє, стукнув кулаком у стіл і, закинувши гордо голову взад, мов лев, вийшов мовчки з хати. Значить - він учинить те, що заявив їй.

Він говорив правду, що коли її не стане, він хоч і який моторний, хоч раз чоловік собі, а проте стане без неї круглою сиротою. Ніхто його не догляне, її донька має свого чоловіка, свої діти, господарство й інші клопоти, і куди він притулить свою голову? Чи не в Мендля на Гоппляцу?

Що чоловік без жіночих рук?

Глина.

А ще на старість. А вони вже не молоді: вона і він. А Анна - що вже було з нею, то було,- а вона все-таки не з тих, аби їй не варто честі віддати. Руки її хіба з золотом нарівні поставити! Що ж робити?



Нехай її вже бере! Таке вже мало його бути. З самого початку. Він не находив пари замолоду, аж по стільки роках на неї наважився, а вона з розуму сходила, доки доїхала кінця своїй дівочій долі.

Не їй тут, старій жінці, в дорозі ставати! І чи помогло би воно?

Ет!…

Івоніка говорив на весіллі її Парасинки, що справить своєму Михайликові таке весілля, що такого село борзо 119 вдруге не побачить і не забуде скоро - та й справив. Але яке?… Як нині, бачить усе, як було… як гуляли в дворі… як Михайло гуляв… як Петро і Анна гуляли… як пішли всі вихром і навіть вона з Івонікою кинулися шаліти… а хто бачив, що кому за плечима стояло?…



Ба!

Нехай поберуться! Господь один знає, в чім добро, а в чім лиха година.

І побралися.

П'ятий рік живуть уже разом.

В них коло хати рівновага й лад. Той лад, що його витворює невтомима праця і твердий ясний ум. Петро відмолоднів і мов удвоє подужав. Працює, товчеться, вештається і - як говорять люди, жартуючи - на старість «маєтки збиває».

Добре живуть. Вона дуже добре дбає про нього. Совісна й вважлива, мов коло скла, коло нього ходить, а перед Докією мов перед рідною матір'ю кориться. Не має їй що Докія закинути, бо все в неї по правді йде. Петро справді гроші пряче, хоч ніяк йому про маєтки й думати.

В нього є хлопчина, і се він робить задля нього. Придумали його віддати до школи. Нема йому що до землі прив'язуватися,- урадили,- вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!

А старий Івоніка, що про се довідався, оживлено піддержує їхню думку. Тайком перед Марійкою пішов до нотаря і записав хлопчині щонайкращий ланець Михайла. Нехай колись і вчений згадає добрим словом його нещасного покійного сина…

Він дивно прив'язаний до тої поважної, лагідної молодиці, що мов той добрий ангел снується в хаті й по надвірку, і для нього, коли б він і не спинився в її хаті, все ласкаве й добре слово має. «Невісткою» своєю називає її, і гірко-болісно всміхається при тім сам із себе. Хлопчину її медом угощає і, як внука, голубить. Се одинокий золотий промінчик на тихих полях, що викликує від часу до часу усміх на його устах і що ним він справді радується.

А Марійка? Понура та горем розколена вдача, що з нею?

Вона бачить той промінь, що паде золотим пасмом із тої дрібної хатини в душу її чоловіка, але він у ній лише жаль викликує.

Ніколи не переступає її нога порога хати у веселому ліску, ніколи й не спиняється нога молодої поважної жінки коло самітнього бурдея.

Лінія між ними ніяк не може вигладитися; тут станув уже жаль матері до матері й не уступиться ніколи з-поміж них.

Часом, коли хлоп'я у веселому розбігу за Івонікою примчить аж до бурдея, коли побачить його стара жінка, її мов на ножі щось бере. І простягнула би руки за ним, пригорнула би до осиротілого серця - воно їй чимось близьке, чимось рідне, чимось дорогого покійного сина пригадує, та тут і кам'яніє на місці й невимовно гіркий спомин поринає гострим ножем у душу.

Вона відіпхнула колись свого внука від свого порога, відігнала з матір'ю, мов собаку, що був би уже таким, як оцей, і огрівав задубнілу з жалю душу й осиротілу хату розвеселяв,- а так божевільний жаль огортав її. Сама всьому винна. Сама-саміська вона. Дрижачими руками наповняє дитині капелюшок лакітками, на які здобувається самітня оселя в полі. Сушеними овочами, горішками, іноді й булочкою - і відсилає додому. Неспокійним поглядом і дивно зміненим зором наказує дитині вертати скоро до мами… Воно вертається послушно пильненьким кроком і ущасливлене до мами, а нещасна здіймає грізно кулак і грозить страшно в сторону, де проживає той, що винен її горю. Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…

Анна дрижить над своїм хлопцем якоюсь боязкою любов'ю з цілої поважної, глибокої душі, що натерпілася до дна, і знає лише одну мету - вивести дитину свою в люди. Її колишнє горе відтворило їй очі, і інстинктом своїм пізнала життя - світ. Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, і щось мов силує її відірвати його від землі.

З нього будуть люди, як покине землю.

Якісь інші люди, як вона, як всі ті, що окружають її, як ті, через яких натерпілася стільки у своїм молодім житті та що передчасно зломило її. Не розуміє ясно, чому, по якій причині, але відчуває се і щиро переконана.

А Петро піддержує її в тім.

Дрібне хлоп'я з задуманими очима своєї матері його мов до життя відновило. Коли воно спить, відганяє мухи від нього, а руки його, великі залізні руки, прямо бояться доторкнути дрібного тільця, щоб не завдати йому болю. Воно ж дороге. Воно всіх займає. Щось має за собою, чим в'яже до себе й керує…

І так тяжать на нім надії - якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених - і він їх має сповнити…

Виросте - в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по матері,- вони попровадять його в інший світ… І він сповнить ті надії…

Чернівці, 7 цвітня 1901 р.

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке Royallib.ru



Оставить отзыв о книге

Все книги автора

1 [1] Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша (нім).


2 [2] Штивний - цупкий, застиглий.


3 [3] Гоппляц (від нім. Hauptplatz) - центральне місце, головна площа.


4 [4] Барда - сокира.


5 [5] Ґердани та бодзики - прикраси з намистин бісеру та клаптиків матерії.


6 [6] Мати храп - мати на оці.


7 [7] Туй-туй- ось-ось.


8 [8] Не ялося - не годилося.


9 [9] Стрій - одяг.


10 [10] Двірник - начальник громади, староста.


11 [11] Нехарно - неохайно.


12 [12] Волічка - шерстяні нитки для вишивання.)


13 [13] Зіштивніле- застигле.


14 [14] Нанашка - хрещена мати.


15 [15] Ширінка - хустка.


16 [16] Шовкова рікля - шовкова в різних смугах сукня без рукавів, з станком (половиною плахти), пришитим до спідниці.


17 [17] К у т а с и - китиці на одежі для прикраси.


18 [18] Гулящі - танцюючі.


19 [19] Гуляти - танцювати.


20 [20] Бадіко - звертання до старшого роками.


21 [21] Стрільба- рушниця.


22 [22] Шутер - гравій, щебінь.


23 [23] Бранка - призов.


24 [24] Право - закон.


25 [25] Б у р д е й - землянка.


26 [26] Пивничні мешкання - землянки.


27 [27] Город - сад.


28 [28] Фудулитися - пиндючитися, гордувати.


29 [29] Пушка - бляшанка.


30 [30] Зимний - холодний.


31 [31] Сивий - сірий.


32 [32] Т р і й л о - отрута.


33 [33] Гарувати - тяжко працювати.


34 [34] Т р і л е р - трель.


35 [35] Острота - суворість.


36 [36] Бутний - гордий, чванькуватий.


37 [37] Хосен - користь.


38 [38] Знеслість - гордість, пишність.


39 [39] Ходити на візитацію - робити обхід.


40 [40] Паприка - перець.


41 [41] Імператор (нім,).


42 [42] Військовий абшит- документ про увільнення з війська.


43 [43] Пуделко - коробка.


44 [44] К л а к а - толока, спільна робота за частування.


45 [45] Професор - учитель.


46 [46] Кошниця - великий плетений сарай, де сушать кукурудзу.


47 [47] Пизата - пиката.


48 [48] Шумилиння - листя, в яке загорнутий качан кукурудзи.


49 [49] Гостинець - шлях.


50 [50] Склеп-лавка.


51 [51] Чічка - квітка.


52 [52] Горботка - дві плахти, що їх носять замість спідниці.


53 [53] Цітки - маленькі мідні випуклі кружечки.


54 [54] Розривка - розвага.


55 [55] Консеквентний - урівноважений.


56 [56] Наглий - раптовий, несподіваний.


57 [57] Сверщик - цвіркун.


58 [58] Штубей - вулик.


59 [59] Блават - волошки.


60 [60] В і з і я - видіння.)


61 [61] Половик - яструб.


62 [62] Дріб - домашня птиця.


63 [63] Шпихлір - комора.


64 [64] Ланц- лавцюг.


65 [65] Камратувати - товаришувати.


66 [66] Кутати - клопотатися.


67 [67] Пазити - стерегти, доглядати.


68 [68] Банувати - жалкувати.


69 [69] К а в к а - галка.


70 [70] Бурш - денщик/


71 [71] Сарака - бідолаха/


72 [72] Минатися - гинути, вмирати.


73 [73] Шріт - дріб.


75 [75] Проіпінація - шинок (монополька).


76 [76] Ц а р а - край, доли, низина у протиставленні до гір.


77 [77] Нижча шаржа - унтер офіцерські чини в армії.


78 [78] М е в а - чайка.


79 [79] Лягай (військова команда) (нім.)


80 [80] Шпанги - військова кара.


81 [81] Мельдуватися - заявитися.


82 [82] Урльоп - відпустка.


83 [83] Компанія - рота.


84 [84] Егзецирка - військові вправи.


85 [85] Гвер - гвинтівка, рушниця.


86 [86] Торністра - ранець.


87 [87] Т р а ч к а - тартак, лісопильня.


88 [88] Цофнути - зректися.


89 [89] Голосний - відомий, знаменитий.


90 [90] Опускати - залишати.


91 [91] Завелоновані - із спущеними вуалями.


92 [92] З резиґнацією - безнадійно.


93 [93] Спуститися - покластися.


94 [94] П о м а н а - спогад.


95 [95] Р о з к а з - наказ.


96 [96] Ворохобня - заворушення, бунт.


97 [97] Кланцата - зубата.


98 [98] Чако- головний убір в австрійській армії.


99 [99] Матригуни - чар-зілля.


100 [100] Клячіти - стояти навколішках.


101 [101] Партика - доля, частка.


102 [102] Кертиця - кріт.


103 [103] К л а н я - полукіпок.


104 [104] Гуска солі - стовпчик солі (пресована сіль).


105 [105] Г р и с и к - січка.


106 [106] Р а т а - частина плати, внесок.


107 [107] Пиняво - повільно.


108 [108] Дзьобенка - шерстяна торба.


109 [109] Сопух- дух, сморід.


110 [110] Поєдинча - проста.


111 [111] К а б з л я - капсуль.


112 [112] Обдукція - судово-медичний огляд.


113 [113] Кольба- приклад.


114 [114] Зрабувати - заграбувати.


115 [115] Луна - заграва.


116 [116] Залубні- сани.


117 [117] Кивнути - зачепити, торкнути.


118 [118] Пазити - глядіти, турбуватися.


119 [119] Борзо - скоро.


Каталог: Files -> downloads
downloads -> «витівки снігової баби»
downloads -> Пригоди снігової баби
downloads -> Сценарій новорічного свята для початкових класів «Казкова феєрія -2017»
downloads -> Інформаці я про Солоницівський колегіум Дергачівської районної ради Харківської області станом на 22. 08. 2013 Рік заснування
downloads -> Тема: База даних
downloads -> Великоберезький днз
downloads -> Оноре де Бальзак Гобсек
downloads -> Про організацію методичної роботи з педагогічними кадрами
downloads -> «У гостях у байки»


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет