Політична спадщина стефана стамболова у болгарському державотворенні

жүктеу 5.56 Mb.
өлшемі5.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

The thesis for the academic degree of Doctor of Historical Sciences with a specialization in 07.00.02 – World History. – V. N. Karazin Kharkiv National University, M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies National Academy of Sciences of Ukraine, Kharkiv, 2018.

Stefan Nikolov Stambolov is a key person in the Bulgarian history of the last quarter of the 19th century. He participated in the national liberation movement against the Ottoman Empire. He was a member of the Liberal Party after the establishment of the Bulgarian principality. He was a regent and a prime minister of the country, leaving a considerable number of ideas, practices, established routines, ideologies, and legislative norms that after his death in 1895 were utilized by state institutions, parties and organizations. We consider the political legacy of this historical figure as a factor that had an influence on the development of Bulgaria in the late 19th and early 20th centuries.

The topic is still urgent due to a research gap and to the fact that Ukrainian state and public officials, parties, journalists, political scientists and sociologists could take into account the Bulgarian experience of state building, development of civil society and economy, as well as democratic values, while preserving internal equilibrium and stability. Nowadays, the studies related to a legacy of various historical and prominent figures, which are comparable to S. Stambolov for their scope of activity and specificity, have become rather popular. Methodological techniques of the current research can be applied in such scientific investigations.

The scientific novelty of the proposed research. First, a clear definition of the concept of «political legacy of S. Stambolov» is introduced as well as the components of this phenomenon are outlined. A collective memory of various political groups and every stratum of Bulgarian society about the activity of S. Stambolov is characterized, as well as its utilization for legitimizing or justifying any concept of the internal or external course. The evolution of People’s Liberal Party (NLP) «stambolovist» programs from the party foundation day until its termination is traced. A comparative analysis between legacy of S. Stambolov and other prominent Bulgarian and European politicians who had comparable scopes of activity, took similar directions in work, as well as solved similar problems and tasks, and lived approximately at the same time is carried out. The interpretations of different ideas related to the foreign course of the principality taken by S. Stambolov as well as the development of state administration system headed by him is analyzed. The role of the political legacy of S. Stambolov in an ideological struggle of NLP groups is revealed. In addition, the work deepens the understanding of the main policy directions of D. Grekov’s government in 1899, as well as the peculiarities of a struggle for influence in the state administration system between NLP and «radoslovovists». The activities of the independent governments of NLP in 1903-1908 is important part of the topic. Some aspects of Cabinet of «stambolovists» and its activity are conveyed while the content of V. Radoslavov’s government initiatives of 1913-1918 is discussed more precisely, in particular, the use of memory about S. Stambolov in the politics of memory is considered.

The results of this research can be employed to write academic and scientific literature on the history of Bulgaria and South-Eastern Europe, and comparative political science, for preparation of basic and special courses within the relevant fields of study.

The policy implemented by S. Stambolov in the course of its study by historians and publicists of many countries of the world has several mutually exclusive versions of interpretation. These variants of interpretation were influenced by the corresponding imperial and national narratives. In addition, it is necessary to outline favorable conditions for the development of objective valuation approaches that were not dependent on the political situation at the turn of the XX and XXI centuries. Historical works created in the late 19th and early 20th centuries relate to various aspects of the prominent Bulgarian statesman and his life. They reproduce in detail his participation in the national liberation movement, membership in the Liberal Party, the role in organization of the counter-revolution in 1886 and actions taken by him as a regent and a prime minister of the country. The activity of the party after the death of the statesmen is also investigated. The impact of legacy of the statesmen on further political and socio-economic development of Bulgaria in the next twenty-five years has been poorly studied. A more in-depth analysis of this issue could correct the findings on S. Stambolov’s activity that are common to historiography.

The source of the research includes transcripts of speeches, an epistolary legacy of politicians who characterize the former regent and prime minister, propaganda journalism, press, transcripts of parliamentary meetings, statistics, texts of laws, protocols of governments, petitions of citizens of the country to power, reports of ministries, judicial court records, programs and statutes of parties, memoirs, international agreements. The given complex allows to receive a considerable amount of information about the political legacy of S. Stambolov and to achieve the goal set in the scientific work.

In the study we use the notion of «political legacy», and interpret it as a historical experience that is passed on from generation to generation and may have a negative, positive or contradictory subtext. «Politics of memory» is the use of historical past for legitimating, that is, the recognition of significance of different state-building processes. «Institutional memory» is a set of knowledge and beliefs about an established structure of any system that determines the regularities of political, economic and social processes. On top on that we have utilized several concepts, including modernization theory (A. Touraine and S. Eisenstadt), and the concept of the history of ideas (A. Lovejoy).

During the reign of S. Stambolov specific mechanisms of interaction between different institutions had been established that remained relevant after the resignation of S. Stambolov’s government in 1894. Ferdinand and the Councils of Ministers in his control did not actually propose reforms that would change the model of Bulgaria of the 1886-1894. They succeeded only in cosmetic transformations, aimed at increasing the role of the monarch in the vertical power. They abolished some of the most burdensome restrictions infringed upon constitutional rights and freedoms of citizens, replaced majoritarian electoral systems with proportional, while preserving the essential tools in realization of power typical to S. Stambolov.

Manifestations of S. Stambolov’s political legacy in social and economic processes of Bulgaria were: «traditions» of the relationships between business and government; the impact of legal acts adopted during the reign of NLP founder; the use of credit funds received from foreign banks to balance the budget; the peculiarities of fiscal system that had been formed in 1886-1894 and were kept for a long time.

The main features of international position of the state resulted from the period when the statesman was a prime minister, lasted for a long time after his death. For instance, even though Russia had resumed its diplomatic relations with Bulgaria in 1896, Sophia was not considered as main partner in the Balkans. The traditions of developing relations with different countries, which were initiated in 1886-1894 by the head of Regency Council/prime minister, were later supported by both «stambolovists» and governments of other parties. However, «stambolovists» as custodians who conveyed S. Stambolov’s legacy did not always committed to the course that their founder had identified. While they were in power in opposition to the governments of other political forces, under the influence of the situation they acted contrary to ideological postulates. They tried to keep on the right side of the monarch or expand the electoral base. At the same time, they emphasized the achievements of S. Stambolov in international policy that were reported in their own press and propaganda literature, such as maintaining constructive relations with Austria-Hungary, Great Britain and the Ottoman Empire. The opponents of «stambolovists» outlined the negative effects of S. Stambolov’s government policies, trying to divert as many electors from NLP as possible. The arguments were the following: terminated relations with Russia and close but fruitless cooperation with Austria-Hungary.

S. Stambolov’s policy had an impact on strategy and tactics of national struggle for reunification in the late 19th and early 20th centuries. The statesmen began to reform armed forces of the principality. That gave grounds for describing the prime minister as an initiator of resolution to Macedonian and Thracian questions based on armed conflict. However, the analysis of historical sources did not provide convincing evidences that the statesman advocated resorting to armed conflict with the Porte in order to solve the national question. Peaceful methods implemented by the government during 1887-1894 were used by successors of the statesmen that ruled the country in 1899 and 1903-1908. However, under the influence of other prominent politicians and parties struggling with NLP for power departed from S. Stambolov’s underlying principles of San Stefano project implementation. In their efforts to propose more relevant mechanisms for solving the national problem, «stambolovists» considered new policy directions aimed at joining territories, where ethnically close people were compactly inhabited. But the results of the politics in Macedonia and Thrace in 1886-1894 were used in a struggle for power after the death of S. Stambolov. Some representatives of the parties in their activity impugned and ignored the achievements of the statesman; others emphasized them and made efforts to achieve such success, trying to present themselves as successors of the prominent politics. Such «memory wars» were a phenomenon inherent to Bulgaria throughout the period of our study. The agreements (under the auspices of Russia) with Belgrade on the perspectives of territorial division of the Porte within different spheres of influence resulted in the situation wherein Bulgaria lost a control over a large part of Macedonia after the Balkan wars. However, S. Stambolov had always opposed such policy direction. Participation of Sofia in the First World War on a side of the Triple Alliance was rather determined by the defeat of 1913 in the armed conflicts with Serbia, Greece and Romania, than the path to the solution of the national question established during the time of the regency and the premiership of S. Stambolov.

The ideological views of the statesmen, as well as the methods of policy-making introduced in 1886-1894, that form the basis of his legacy, were formed not only due to the intellectual work and practice of S. Stambolov, but also due to the support of his entourage – successors, subordinate ministers, influential officials, who at the time occupied key bureaucratic positions.

Among the methods of shaping the politics of the country by former regent and the head of government we can distinguish the original ones, inherent only to him, and those that were borrowed or became the answer to challenges of the era and typical for the statesmen of different European countries. Some aspects of S. Stambolov’s activities are controversial. During his reign, the statesman advocated preservation of the constitutional order in the principality, thereby contributing to the establishment of mechanisms for controlled democracy, which often did not conform to the basic laws; from the one side, he ensured the strengthening of state sovereignty, from the other, he attempted to revive the idea of creating a dualistic Turkish-Bulgarian empire; he pursued the policy of secularization and at the same time contributed to cooperation between the government and the church in order to realize national interests in Macedonia and Thrace. This situation could be explained by the circumstances that determined the emergence of a particular idea or practice, and were constantly changing, and required prompt actions from the statesmen and his entourage.

The legacy of the statesman was manifested in a collective memory of him and his activity in order to achieve political goals. «Stambolovists» used it to suggest ideas about genetic relations between different endeavors of the statesman and their own policies. Their opponents opposed their initiatives to the practices of the former regent and the prime minister, emphasizing the favorable advantages.

Key words: S. Stambolov, People’s Liberal Party, «stambolovists», political regime, political legacy, Bulgaria, state-building, politics of memory, institutional memory.



  1. Миколенко Д. В. Страсті за Стамболовим: болгарське державотворення у 1895–1920 роках / Д. В. Миколенко. Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2017. 804 с.

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації

  1. Миколенко Д. В. Політична опозиція в Болгарії за часів премєрства Стефана Стамболова (1887–1894) / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Академічне вид-во ім. проф. Марина Дринова, 2011. Т. 4. С. 187–197.

  2. Миколенко Д. В. Російська історіографія кінця ХІХ – початку ХХ ст. про політичну діяльність Стефана Стамболова / Д. В. Миколенко // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. К., 2011. Т. 22. С. 238–246.

  3. Миколенко Д. Образ Стефана Стамболова как государственного деятеля Болгарии в современной российской историографии / Д. Миколенко // Bulgarian Historical Review. 2011. 3–4 issue. Р. 176–185.

  4. Миколенко Д. В. До питання про соціальну опору Народно-ліберальної партії Болгарії (1887–1894 рр.) / Д. В. Миколенко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2012. № 1005: Сер. «Історія». Вип. 45. С. 201–209.

  5. Миколенко Д. В. Зовнішня політика Болгарії за регентства і прем’єрства С. Стамболова в оцінці радянської історіографії 20-х рр. ХХ ст. / Д. В. Миколенко // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. 2012. Вип. 106. Серія: Історичні науки. № 9. С. 33–36.

  6. Миколенко Д. В. Македонське питання на шпальтах болгарських партійних газет (1887–1894 рр.) / Д. В. Миколенко // Проблеми слов’янознавства. Львів, 2012. Вип. 61. С. 32–40.

  7. Миколенко Д. В. Македонське питання на шпальтах болгарської проурядової газети «Свобода» (1887–1894 рр.) / Д. В. Миколенко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Історія та географія. 2012. Вип. 44. С. 87–92.

  8. Миколенко Д. В. До питання про соціальну підтримку режиму С. Стамболова в Болгарії (1887–1894 рр.) / Д. В. Миколенко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. К., 2013. Вип. 22. С. 197–216.

  9. Миколенко Д. В. Македонське питання в зовнішній політиці болгарського уряду Рачо Петрова / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Академічне вид-во ім. проф. Марина Дринова, 2013. Т. 6. С. 158–170.

  10. Миколенко Д. В. Стефан Стамболов як революціонер, політик і державний діяч Болгарії в оцінках радянської історіографії сер. 1960-х – 1970-х рр. / Д. В. Миколенко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2013. № 1087: Сер. «Історія». Вип. 47. С. 200–212.

  11. Миколенко Д. В. Стефан Стамболов як революціонер, політик і державний діяч Болгарії у радянській історіографії середини 1980-х – початку 1990-х рр. / Д. В. Миколенко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Історія та географія. Харків: Колегіум, 2013. Вип. 49. С. 234–239.

  12. Миколенко Д. В. Диктатор або ефективний державник: суперечливий образ Стефана Стамболова у болгарській історіографії і публіцистиці періоду Третього болгарського царства / Д. В. Миколенко // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. 2014. Вип. 123. Серія: Історичні науки. № 10. С. 156–163.

  13. Миколенко Д. В. Еволюція та імплементація політичних поглядів Стефана Стамболова (1870–1879 рр.) / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Вид-во Болгарської академії наук імені проф. Марина Дринова, 2014. Т. 7. С. 68–78.

  14. Миколенко Д. Влияние политического наследия Ст. Стамболова на функционирование монархического института в Болгарии (1895–1918 гг.) / Д. Миколенко // Bulgarian Historical Review. 2014. 3–4 issue. Р. 86–109.

  15. Миколенко Д. Внешняя политика С. Стамболова и правительств Народно-либеральной «стамболовистской» партии Болгарии в оценке советской историографии периода НЭПА и сталинского режима / Д. Миколенко // Известия на Института за исторически изследвания Българска академия на науките. Сборник в чест на проф. д. и. н. Стефан Дойнов. 2014. Т. 31. С. 287–302.

  16. Миколенко Д. В. Політична спадщина Стефана Стамболова у партійній системі Болгарії (1895–1920) / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Вид-во Болгарської академії наук імені проф. Марина Дринова, 2015. Т. 8. С. 243–251.

  17. Mykolenko D. V. Stefan Stambolov and «stambolovists» in the opposition to the Government of Konstantin Stoilov (1894–1895) / D. V. Mykolenko // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2015. № 1145: Серія «Історія». Вип. 50. C. 274–284.

  18. Миколенко Д. В. Політична спадщина Стефана Стамболова у виборчому процесі Болгарії (1894–1920 рр.) / Д. В. Миколенко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2016. Серія «Історія». Вип. 51. C. 78–89.

  19. Миколенко Д. Политическое наследие С. Стамболова в процессах трансформации правящего режима Болгарии (1895–1918 гг.) / Д. Миколенко // Исторически преглед. 2016. Кн. 1–2. С. 60–68.

  20. Миколенко Д. В. Діяльність С. Стамболова у політиці пам’яті болгарських партій (1895–1899 рр.) / Д. В. Миколенко // Інтелігенція і влада. Серія: Історія. Збірник наукових праць. Одеса: «Екологія», 2017. Вип. 36. С. 103–121.

  21. Миколенко Д. Від диктатора і користолюбного буржуа до виразника державних інтересів: трансформація образу Стефана Стамболова в історіографії НРБ / Д. Миколенко // Історіографічні дослідження в Україні: збірник наукових праць. К.: НАН України, Інститут історії України, 2017. Вип. 27. С. 47–78.

  22. Миколенко Д. Політична спадщина Стефана Стамболова у болгарсько-румунських відносинах (1895–1918 рр.) / Д. Миколенко // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. Чернігів: «Десна Поліграф». 2017. № 1–2 (133–134). С. 207–220.

  23. Миколенко Д. Урядова політика щодо розвитку інфраструктури Болгарії (1903–1908 рр.) / Д. Миколенко // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. Чернігів: «Десна Поліграф». 2017. № 5 (137). С. 92–97.

  24. Миколенко Д. К вопросу о политике идентичности правительства Стефана Стамболова в Болгарии / Д. Миколенко // Известия на Института за исторически изследвания Българска академия на науките. Ролята на елитите в процесите на консолидирането на нациите и на националното строителство. 2017. Т. 34. С. 289–299.

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації

  1. Миколенко Д. В. Попытки реализации идеи «Великой Болгарии» правительством С. Стамболова: реалистичный подход к решению национального вопроса или бесперспективная стратегия / Д. В. Миколенко // Историки слависты МГУ. Москва, 2011. Кн. 8. С. 333–345.

  2. Mиколенко Д. Спадщина Стефана Стамболова у політичній культурі Болгарії: 1895–1920 рр. / Д. Миколенко // Fundamental and Applied Studies in the Modern World. Oxford: Oxford University Press, 2015. Vol. 2. P. 605–612.

  3. Миколенко Д. Політична спадщина Стефана Стамболова та деякі принципи функціонування бюрократичного апарату Болгарії у 1894–1920 рр. / Д. Миколенко // Dzieje biurokracji. Lublin: ToNiK «Libra», 2016. T. 6. S. 555–562.

  4. Mykolenko D. Pod wpływem czy wbrew oficjalnej ideologii? Stosunek kolejnych generacji młodych sowieckich historyków-slawistów do procesu formowania się państwowości bułgarskiej w latach 1886–1894 / D. Mykolenko // To idzie młodość. Młodzież w ideologii i praktyce komunizmu. Lublin – Radzyn Podlaski: Archiwum Państwowe w Lublinie & Towarzystwo Nauki i Kulturu «Libra», 2016. S. 85–98.

  5. Mykolenko D. Relaţiile bulgaro-române în ajunul și în timpul Primului Război Modnial din punctul de vedere al Partidului Naţional Liberal al «stamboloviștilor»  /  D. Mykolenko // România și statele vecine la începutul Primului Război Modnial. Viziuni, percepţii, interpretări. Iași: Editura Universităţii «Al. I. Cuza», 2016. P. 93–104.

Наукові праці, які додатково відображають результати дослідження

  1. Миколенко Д. В. Політика уряду С. Стамболова щодо македонського питання в оцінці Петара Поп Арсова / Д. В. Миколенко // Українсько-македонський науковий збірник. К., 2014. Вип. 6. С. 71–79.

  2. Миколенко Д. Зовнішня політика С. Стамболова і урядів народно-ліберальної «Стамболовістської» партії Болгарії в оцінці радянської історіографії періоду сталінського режиму / Д. Миколенко // Історіографічні дослідження в Україні: збірник наукових праць. К.: НАН України, Інститут історії України, 2014. Вип. 24. С. 97–114.

  3. Миколенко Д. В. Стефан Стамболов в оцінках сучасної болгарської історіографії / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Вид-во Болгарської академії наук імені проф. Марина Дринова, 2016. Т. 9. С. 383–391.

  4. Миколенко Д. В. Політична спадщина Стефана Стамболова у болгарсько-російських відносинах (1895–1915) / Д. В. Миколенко // Дриновський збірник: Дриновски сборник. Харків – Софія: Вид-во Болгарської академії наук імені проф. Марина Дринова, 2017. Т. 10. С. 217–231.

  5. Миколенко Д. До питання про початок, реалізацію і наслідки політики протекціонізму в Болгарії наприкінці XIX – на початку XX ст. / Д. Миколенко // Український історичний збірник: наукові праці аспірантів та молодих вчених. К.: НАН України, Інститут історії України. 2017. Вип. 19. С. 148–160.


The thesis for the academic degree of Doctor of Historical Sciences with a specialization in 07.00.02 – World History. – V. N. Karazin Kharkiv National University, M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies National Academy of Sciences of Ukraine, Kharkiv, 2018. 9

Політика стамболівців зумовила збільшення кількості індустріальних підприємств. Якщо 1904 р. їх нараховувалося 166, то 1907 р. – вже 266, серед яких значна частина належала до легкої промисловості, пов’язаної із сільським господарством. В країні простежувалася тенденція до концентрації виробництва. У 1904 р. було зареєстровано 12 компаній із загальним капіталом більше ніж у 500 тис. левів, а вже наступного року їх налічувалося до 30. Ще через рік у Пловдиві утворилося перше об’єднання монополістичного характеру – тютюново-виробниче товариство, до складу якого входило близько 40 підприємців. 1909 року воно трансформувалося у картель [443, c. 385]. 184

Надалі послідовники С. Стамболова нерідко фігурували в корупційних скандалах. 1899 року після повернення НЛП до влади опозиція порушила питання про існування беззвітних фондів і нецільове використання коштів, які належали благодійним організаціям та привласнювалися або витрачалися на фінансування проурядових кандидатів у депутати під час передвиборчої кампанії [303, a. e. 77, л. 23]. Проте, окрім розголосу в пресі, подальшого розвитку справа не отримала. 232

Правління кабінету Т. Іванчова спричинило скандали, що розгорілися на початку 1901 р. вже після його відставки. Ініціатором викриття деяких незаконних діянь виконавчого органу був військовий міністр у 1899–1903 рр. С. Паприков [481, c. 124]. За сприяння уряду П. Каравелова громадськість дізналася про факти перевищення посадових повноважень службовцями, зокрема і колишніми міністрами. Найгучнішими у цьому відношенні стали так звані «афера з гнилими вагонами» та «комірна афера», які жваво обговорювала опозиційна преса. 232

Фінансові зловживання уряду «радославовістів» правляча коаліція пов’язувала з проявами спадщини С. Стамболова. «Цанковісти» переконували, що ініційовані у 1888 р. стамболівцями зміни до діючого з 1885 р. «Закону про Верховну Палату» дозволили уряду позбутися контролю цієї інституції над державними витратами та розпоряджатися на власний розсуд грошовими коштами, отриманими від кредиторів. Фракція Прогресивно-ліберальної партії виступала у парламенті за відновлення попереднього закону [275, 1901, 14. VII]. 232

Результатом розслідувань парламентською комісією діяльності колишніх членів уряду лібералів стало звинувачення Т. Іванчова, В. Радославова, М. Тенева, Д. Тончева у зраді й корупції [483, a. e. 1, л. 247]. Проте для скликання Державного суду та ініціювання процесу не вистачило необхідних 2/3 голосів депутатів ХІ ЗНЗ. Восени 1902 р. слідча комісія вже ХІІ ЗНЗ перекваліфікувала обвинувачення міністрів, інкримінувавши їм політичні злочини і корупційні діяння. Судочинство, все-таки схвалене більшістю народних обранців, закінчилося у першому Державному суді 4 червня 1903 р. виправданням М. Тенева, визнанням винними Т. Іванчова, В. Радославова і Д. Тончева у скоєнні політичних злочинів та призначенням їм покарання у вигляді позбавлення волі строком вісім місяців із забороною брати участь у політичному житті країни [481, c. 135]. Такий вирок пояснювався відсутністю беззаперечних доказів їхньої причетності до корупції, які суду не вдалося зібрати в належній кількості. У зв’язку з цим остаточний вердикт будувався на звинуваченні колишніх членів уряду в перевищенні посадових повноважень під час приборкання селянських виступів проти натуральної десятини навесні – влітку 1900 р. 233

Однак навіть цей не надто суворий вирок так і не був виконаний. 21 грудня 1903 р. під час правління уряду Р. Петрова XIII ЗНЗ проголосували за загальну амністію тим, хто скоїв політичні правопорушення у період з 1897 по 1903 роки [455, c. 1599]. Члени НЛП вважали, що інкримінування «радославовістам» такого роду злочинів та призначення покарання за скоєне суперечило основному закону, згідно з яким право ЗНЗ передавати в руки правосуддя міністрів допустиме тільки при наявності фактів зречення ними вітчизни, порушення конституції, зради або заподіяння певної шкоди державі шляхом отримання особистої вигоди. На думку стамболівців, які під час свого першого правління також запроваджували непопулярну серед селян десятину, у 1900 р. склалася скрутна фінансова ситуація, котра вимагала введення ушару, і саме тому необхідно враховувати це як пом’якшувальну обставину в справі колишніх міністрів [455, c. 1660]. 233

Виправдання «радославовістів» призвело до невдоволення широких кіл громадськості. Проти рішення ЗНЗ виступив і князь Фердинанд. Втім, лідеру НЛП Д. Петкову вдалося переконати монарха у необхідності амністії. Свою позицію тогочасний очільник МВС пояснював потребою згладити внутрішнє протистояння у Болгарії. На його погляд, стримуванню політичних пристрастей міг сприяти жест доброї волі з боку влади по відношенню до опозиційних сил, тому помилування «радославовістів» було доцільним [266, 1903, 12. XI]. Та все ж справжня мета скасування вироку полягала у прагненні стамболівців знайти серед членів Ліберальної партії майбутніх партнерів. Як згодом зазначав Н. Генадієв, який у перші дні процесу виступав захисником обвинувачених в суді, єднання правлячої партії з близькими за ідеологією «радославовістами» забезпечувало у разі необхідності можливість формування політичного блоку [404, c. 11]. 234

Уряд Р. Петрова не завадив успадкуванню важливого прецеденту – стати протиправним діянням, які мали місце в минулому, зразком для аналогічних вчинків у майбутньому. Покарання колишніх чиновників, котре мало б змусити посадових осіб бути більш відповідальними за свої дії, скасовувалося. Натомість своєю політикою стамболівці демонстрували негативний приклад для наслідування. Свідомо покриваючи злочини попередників, вони сподівалися на їх лояльність до себе в ситуації, коли ті повернуться до влади. На майбутнє, завдяки зусиллям стамболівців, був забезпечений юридичний механізм ухилення міністрів від покарання за власні протиправні дії. У грудні 1903 р. XIII ЗНЗ затвердили поправку до «Закону про суд над міністрами» [484, с. 76]. Стаття 2 ухваленого документа в новій інтерпретації декларувала: «Скоєння міністрами порушення будь-якого закону не є відступом від норм конституції, отже, вони можуть бути засуджені та покарані у кримінальному порядку лише за нехтування визначеного положення статті 155 основного закону» [485, с. 25]. 234

Як наслідок, за часів правління НЛП в країні укорінилися корупційні схеми у верхніх ешелонах влади. Наприклад, в рамках обговорення поправки до діючого з 1903 р. «Закону про упорядкування наділів» у ХІІІ ЗНЗ спостерігалося скоординоване обстоювання інтересів приватних осіб і корпоративних структур та чинення тиску на депутатів з метою добитися прийняття вигідного рішення. Ухвалені 1907 р. нововведення, котрі давали право з дозволу місцевих рад скуповувати за безцінь і перепродавати за завищеною ціною земельні угіддя [285, 1907, 6. III], лобіювалися фракцією НЛП на прохання наближених до неї підприємців. Опозиція неодноразово звертала увагу громадськості на численні факти цього ганебного явища [275, 1904, 12. IV; 271, 1904, 2. V; 273, 1906, 31. I], що їх ігнорував уряд протягом усього періоду розгляду реформи. У відповідь Д. Петков заявляв про необхідність протистояння зловживанням владою, але на конкретні кроки так і не наважився. 234


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет