Політична спадщина стефана стамболова у болгарському державотворенні



жүктеу 5.56 Mb.
бет23/24
Дата07.02.2019
өлшемі5.56 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

ДОДАТКИ
Апробація результатів дослідження

  1. «Славянский мир: в поисках идентичности». Международная научная конференция, посвящённая 175-летию учреждения кафедр истории и литературы славянских наречий в университетах России. Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова, 3–4 декабря 2010 г. («Слов’янський світ: у пошуках ідентичності». Міжнародна наукова конференція, присвячена 175-річчю запровадження кафедр історії та літератури слов’янських наріч в університетах Росії. Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, 3–4 грудня 2010 р.).

  2. «Історична болгаристика в особах і концепціях». Науковий семінар Центру болгаристики і балканських досліджень імені Марина Дринова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 7 вересня 2011 р.

  3. Наукові збори Харківського історико-філологічного товариства. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 24 січня 2012 р.

  4. «Дні науки Македонії в Україні». Міжнародна наукова конференція під егідою Національної академії наук України й Македонської академії наук і мистецтв. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 12–14 вересня 2012 р.

  5. «Національна історія у глобалізованому світі: виклики перед Україною». Міжнародна молодіжна науково-практична конференція. Київ, 12–14 жовтня 2012 р.

  6. «VII Дриновські читання». Міжнародна наукова конференція, присвячена 175-річчю від дня народження професора Марина Дринова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 15–16 жовтня 2013 р.

  7. «Българската хуманитаристика в контекста на европейското научно дирене». Международна научна конференция, посветена на 175-годишнината от рождението на проф. Марин Дринов. Институтът за исторически изследвания Българска академия на науките, София, 31 октомври – 1 ноември 2013 г. («Болгарська гуманітаристика у контексті європейського наукового дослідження». Міжнародна наукова конференція, присвячена 175-річчю від дня народження проф. Марина Дринова. Інститут історичних досліджень Болгарської академії наук, Софія, 31 жовтня – 1 листопада 2013 р.).

  8. «Проблема розбудови державності у національних наративах: українському, білоруському та болгарському». Науковий семінар Центру українських студій імені Д. І. Багалія. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 19 лютого 2014 р.

  9. «Стефан Стамболов та його епоха». Науковий семінар Центру болгаристики і балканських досліджень імені Марина Дринова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 1 березня 2014 р.

  10. «Волонтерський рух: історія, сучасність, перспективи». Міжнародна науково-практична конференція. Харків, 17–18 квітня 2015 р.

  11. «Fundamental and Applied Studies in the Modern World». XIV International Academic Congress. University of Oxford, United Kingdom, 23–25 May 2015 («Фундаментальні та прикладні дослідження у сучасному світі». XIV Міжнародний академічний конгрес. Оксфордський університет, Велика Британія, 23–25 травня 2015 р.).

  12. «Dzieje biurokracji». VI Międzynarodowe sympozjum. Kazimierzu Dolnym, Polska, 26–27 września 2015 r. («Історія бюрократії». VI Міжнародний симпозіум. Казімеж-Дольний, Польща, 26–27 вересня 2015 р.).

  13. «Młodzież w ideologii i praktyce komunizmu». Konferencja naukowa. Radzyń Podlaski, Polska, 28–29 września 2015 r. («Молодь в ідеології і практиці комунізму». Наукова конференція. Радинь-Підляський, Польща, 28–29 вересня 2015 р.).

  14. «Românii în prima conflagraţie mondială. Tentaţii, opinii şi acţiuni în perioada neutralităţii României». Simpozionul internațional. Iași, România, 8–9 octombrie 2015 («Румунія у Першій світовій війні. Спокуси, ідеї і дії в період нейтралітету Румунії». Міжнародний симпозіум. Ясси, Румунія, 8–9 жовтня 2015 р.).

  15. Наукові збори Харківського історико-філологічного товариства. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 27 жовтня 2015 р.

  16. «VIII Дриновські читання». Міжнародна наукова конференція до 100-річчя від дня народження професора С. І. Сідельнікова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 29–31 березня 2016 р.

  17. Наукові збори Харківського історико-філологічного товариства. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 20 вересня 2016 р.

  18. «1917 рік в історії Центрально-Східної Європи (до 100-річчя Центральної Ради)». Науковий семінар Центру болгаристики і балканських досліджень імені Марина Дринова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 3 березня 2017 р.

  19. «Освітньо-культурний простір Центрально-Східної Європи: національні моделі та західні впливи». XVII Кирило-Мефодіївські читання. Харків, 11–12 травня 2017 р.

  20. «Множинність поділів: межі та кордони Габсбурзької, Османської та Російської імперій у ХІХ – на початку ХХ століття». Дослідницький семінар Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи. Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 28–29 вересня 2017 р.

  21. Наукові збори Харківського історико-філологічного товариства. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 24 квітня 2018 р.

  22. «Българистиката в Европа: настояще и бъдеще». Международна кръгла маса. Институтът за литература на Българската академия на науките, София, 11–12 май 2018 г. («Болгаристика в Європі: теперішнє і майбутнє». Міжнародний круглий стіл. Інститут літератури Болгарської академії наук, Софія, 11–12 травня 2018 р.).

 Організація, створена влітку 1892 р. «стамболовістами» – прибічниками тогочасного прем’єр-міністра країни. До свого оформлення у повноцінну політичну силу – угруповання, яке в середині 1880-х рр., об’єднавшись навколо С. Стамболова, відокремилося від Ліберальної партії Болгарії.

* Тут і надалі у тексті всі дати до 31 березня 1916 р. включно наведені за старим стилем. З 14 квітня того ж року в Болгарії було запроваджено григоріанський календар.

 Так прозвали своїх опонентів прихильники політики, орієнтованої на Російську імперію.

 Ними вважали себе противники політики С. Стамболова. Ця чеснота підкреслювалася для того, щоб показати лояльне ставлення до Санкт-Петербурга і, таким чином, здобути популярність серед народу, який здебільшого ідеалізував Росію та її наміри щодо Болгарії.

 Представники Народної партії Болгарії – однієї з найбільш впливових політичних сил торгово-промислової буржуазії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Заснована 1894 р. після падіння режиму С. Стамболова колишніми консерваторами князівства, членами Народної (консервативної) партії Східної Румелії та деякими їхніми однодумцями з інших угруповань.

 Прихильники Д. Цанкова, який 1897 р. через похилий вік добровільно поступився лідерськими позиціями С. Даневу. З 1899 р. – Прогресивно-ліберальна партія.

 Основний закон країни, ухвалений парламентом 16 квітня 1879 р. у тодішній столиці князівства місті Тирново. Конституція містила значні для того часу обмеження князівської влади (відповідальність уряду перед парламентом, недоторканність депутатів), допускала обрання князя, вимагала у разі вакансії престолу колективне регентство з трьох осіб, передбачала розподіл влади та офіційний статус Болгарської православної церкви.

 Члени Ліберального клубу на чолі з В. Радославовим, а з 1895 р. – Ліберальної («радославовістської») партії.

 Очолюване юристом Д. Тончевим угруповання, представники якого 1904 р. відокремилися від «радославовістів» та створили Молодоліберальну партію.

 Одна зі складових розробленої урядом С. Стамболова політичної концепції «Велика Болгарія». Після визначення 1 липня 1878 р. Берлінським трактатом кордонів Болгарського князівства, за межами якого залишилися Македонія, Фракія і Східна Румелія, великодержавний проект Софії ототожнювався зі скасованими у столиці Німеччини положеннями попереднього Сан-Стефанського мирного договору від 19 лютого того ж року між Росією і Портою.

 Створена 1896 р. прибічниками П. Каравелова – «каравелістами».

 Заснована 1905 р. членами угруповання, яке двома роками раніше на чолі з Т. Влайковим і Н. Цановим відокремилося від демократів-«каравелістів».

 Представники Болгарської робітничої соціал-демократичної партії («тісні соціалісти»). У 1894 р. так звані «партисти» (члени створеної 1891 р. Болгарської соціал-демократичної партії) на чолі з Д. Благоєвим об’єдналися з «союзистами» (виразниками інтересів заснованого 1892 р. Болгарського соціал-демократичного союзу) Я. Сакизова та задекларували нову власну назву – Болгарська робітнича соціал-демократична партія (БРСДП). 1903 року відбувся її розкол на «тісних» і «широких» соціалістів – БРСДП (т. с.) і БРСДП (ш. с.).

 25–27 травня 1919 р. у Софії на XXII конгресі БРСДП (т. с.) було змінено назву політичної сили на Болгарську комуністичну партію («тісні соціалісти»). Форум одночасно став І конгресом БКП (т. с.).

 У листопаді 1908 р. до БРСДП («широкі соціалісти») приєдналося угруповання «Пролетарій» у складі Р. Аврамова, Н. Харлакова і Г. Бакалова, яке відкололося від «тісних соціалістів». Відтоді партія змінила назву на БРСДП («об’єднана»).

 Її не було надруковано в жодному виданні, проте оригінал тексту міститься в особистому фонді П. Генадієва Центрального державного архіву НРБ.

 Фінансова оборудка у сфері закупівель зерна по завищеній ціні. Її фігурантами стали французький торговий агент Ф. де Клозіер та підкуплені ним впливові болгарські політики і фінансисти. Аферу як комерційний важіль впливу було здійснено за ініціативи правлячих кіл Великої Британії і Франції з метою залучення Болгарії на свій бік у Першій світовій війні.

 Діяльність призначених (замість безпідставно звільнених) на різні служби у державних закладах і установах посадових осіб, лояльних до тієї чи іншої політичної сили, котра здобула владу, та обраних завдяки лобіюванню правлячими організаціями вигідних їм депутатів усіх рівнів, що зводилася до: поборів з населення й розкрадання бюджетних коштів на «партійні нужди», тиску на електорат під час виборчих процесів, різного роду провокацій у парламенті під час виступів «непокірливих» депутатів та навіть вчинення бійок з ними, інспірування судових процесів з винесенням заздалегідь неправомірних рішень для розправи над опонентами тощо.

 1977 року Політбюро ЦК БКП сформулювало для болгаристики спеціальне завдання, яке полягало у пошуку історичних аргументів проти запровадженого в багатьох соціалістичних країнах, у тому числі й СРСР, напряму – македоністика. 24 липня наступного року в газеті «Работническо дело» МЗС республіки опублікувало з цього приводу декларацію «За всебічний розвиток болгарсько-югославських відносин», котра набула широкого розголосу серед громадськості та спричинила активізацію наукових досліджень македонського питання.

 В його основі були закладені положення мирного договору, підписаного між Російською і Османською імперіями за результатами війни 1877–1878 рр., де зазначалося, що до створеного автономного у складі Оттоманської Порти Болгарського князівства площею приблизно 170 тис. км² мали увійти округи – Видинський, Врачанський, Тирновський, Русенський, Сілістренський, Варненський, Софійський та Піротський і Вранєський у Поморавї, а також території общин Качанік у Косово і Корча в Албанії, майже вся Македонія (окрім її південних окраїн), частина Східної (Одринської) Фракії та Південна Добруджа.

 Збройний виступ болгарського населення Піринської Македонії проти Османської імперії, який розпочався 5 жовтня 1878 р. з нападу на турецький гарнізон у селі Кресна та тривав до червня 1879 р. Одним із осередків повстання стала високогірна Разлозька котловина, звідси назва.

 Згідно з Лондонською конвенцією 1871 р. Російській імперії дозволялося мати у Чорному морі будь-яку кількість військових кораблів, проте зберігалася встановлена Паризьким мирним договором 1856 р. за результатами програної нею Кримської війни заборона проходу її військових кораблів через Босфор і Дарданелли.

 Формально Константинополь після його завоювання 1453 р. османами та перенесення туди столиці імперії не перейменовувався, однак турки завжди називали місто Стамбулом. До 1930 р. офіційною, прийнятою на міжнародному рівні вважалася назва – Константинополь. У Болгарії в досліджуваний нами період вживалися топоніми Царгород або Стамбул.

 Або Болгарська екзархія – назва Болгарської православної церкви у період між підписанням султаном Абдул-Азізом фірману (указу) від 28 лютого 1870 р. про її створення як автономної у складі Константинопольської патріархії та до проголошення 10 травня 1953 р. Патріархатом. У травні 1872 р. Екзархат в односторонньому порядку проголосив автокефалію, хоча документ 1870 р. і не передбачав цілковитої канонічної незалежності болгар та надалі розглядався оттоманським урядом як такий, що втратив чинність після схизми (розколу). Автокефальний статус було визнано Константинопольським патріархатом тільки у лютому 1945 р.

 Збройний виступ населення Македонії і Одринської (Східної) Фракії проти турецької влади з метою створення автономних держав у кордонах тогочасної Османської імперії. Повстання в Бітолському і Салонікському вілаєтах розпочалося 20 липня (у день пам’яті святого пророка Іллі), а в Одринському – 6 серпня (на християнське релігійне свято Преображення Господнє), звідси й назва. Подекуди окремі загони не складали зброї до кінця жовтня.

 Ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії у 60–80 рр. ХІХ ст. Представники цього напряму виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи радикально-буржуазно-демократичну і антикріпосницьку програму з ідеалами утопічного соціалізму.

 Світоглядна й філософська концепція про роль і значення окремої групи людей – невеликої, тісно згуртованої частини суспільства (еліти), її вплив на різні сфери економіки чи політики.

 «Велика ідея», також панеллінізм – іредентистський замисел греків під ярмом Оттоманської Порти. Концепція передбачала реставрацію Візантійської імперії з центром у Константинополі.

 Македонський політик, один з найближчих соратників Йосипа Броз Тіто, фактичний глава Соціалістичної Республіки Македонії у 1945–1980 рр.

 Болгарська землеробська народна спілка (БЗНС), заснована наприкінці 1899 р. До жовтня 1901 р. – Болгарська землеробська спілка – професійно-економічна та просвітницька організація.

 Боротьба з 1897 р. між Грецією і Сербією за митрополичий престол у Скоп’є. Завдяки підтримці Росії та активному просуванню на це місце кандидатури архімандрита Фірміліана Белград у 1899 р. домігся від Порти звільнення грецького владики Амвросія й призначення замість нього свого співвітчизника, що викликало незадоволення Болгарії, яка не бажала посилення впливу Белграда у Македонії.

 Інша назва членів Народної (консервативної) партії Східної Румелії, яку вони отримали 1884 р. за активну позицію під час вирішення національного питання автономної області – об’єднання Південної і Північної Болгарії.

 Винятком є перший том, в укладанні якого Д. Іванов не брав участі.

 Окрім установчих принципів документ містить і програмні цілі, сформульовані партійними ідеологами та викладені на шпальтах газети «Свобода» ще 5 вересня 1887 р. і 11 лютого 1889 р. Керівництво організацією покладалося на голову Центрального бюро (дорадчий орган) у складі 12 членів.

 Свідомий акт передачі світоглядно значимої інформації про минуле шляхом увічнення певних осіб і подій через створення «місць пам’яті» (мнемотопів).

 Дослідження об’єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними.

 Оскільки князя Болгарії було обрано з порушеннями вимог статті 3 Берлінського трактату – без затвердження його кандидатури Блискучою Портою та без згоди великих держав.

 Цього вимагала від Болгарії Росія.

 Рента на користь держави, а до звільнення – турецьких феодалів, яка відраховувалася селянськими господарствами у розмірі 10 % виробленого продукту в натуральному вираженні. З 1882 по 1888 р. вона конвертувалася у готівку.

 У конституційних монархіях – частина державного бюджету, яка призначається для особистих потреб монарха і його двору.

 Газета стамболівців, головним редактором якої був поет Т. Кунев, виходила у Софії з 4 квітня 1908 р., однак після 25 грудня того ж року через відсутність коштів її видавництво було припинено.

 Окрім «Нов век» з 5 березня 1911 р. по 10 вересня 1915 р. та з 23 листопада 1918 р. по 20 квітня 1920 р. у Софії публікувалася газета «Воля», видавництво якої започаткував болгарський революціонер, дипломат і публіцист С. Радев. У процесі розколу НЛП вона відстоювала позицію угруповання Н. Генадієва та вважалася його органом друку.

 Згідно з поправкою до статті 161 Тирновської конституції від 11 липня 1911 р., в країні передбачалося розширення кількості міністерств – з восьми до десяти. 1 січня 1912 р. замість Міністерства торгівлі й землеробства були запроваджені Міністерство землеробства і державного майна та Міністерство торгівлі, промисловості й праці.

 Посаду було запроваджено 31 грудня 1911 р. після створення Міністерства громадських будівель, доріг і благоустрою, а також Міністерства залізниці, пошти і телеграфу замість скасованого Міністерства громадських будівель, доріг і комунікацій.

 Для досягнення однаковості у виготовленні монет, котрі повинні були взаємно приймати національні державні казначейства як законний платіжний засіб, деякі країни, у тому числі й Болгарія, використовували стандарт золотого вмісту грошової одиниці Франції. З 1881 р. до 1928 р. золотий вміст лева дорівнював золотому вмісту французького франка – 0,290323 г.

 Уряд С. Данева намагався відмежуватися від національно-визвольного руху в Македонії і Фракії, тим самим демонструючи державам-гарантам берлінського статус-кво мирне налаштування. Саме тому пограбування четниками військового складу в селищі Княжево, яке, на думку прем’єр-міністра, сталося з мовчазної згоди С. Паприкова, руйнувало неупереджену позицію уряду та дискредитувало Софію в очах Європи і Росії.

 31 грудня 1897 р. набув чинності «Закон про зміни і доповнення до „Закону про адміністративний розподіл території Князівства“» від 24 листопада того ж року, яким кабінет міністрів К. Стоїлова, заручившись підтримкою парламенту ІХ-го скликання, збільшив кількість територіальних округів країни з 14 одиниць, встановлених 1882 р., до 22, а околій, відповідно – з 56 до 84, тим самим значно примноживши штат чиновників.

 Наприклад, «Закон про чиновників громадянського відомства» від 19 січня 1906 р., вступивши в силу на наступний день після його опублікування – 1 лютого, відміняв положення однакового за назвою нормативного акту 1903 р. та у новій інтерпретації в основному прописував різницю між поняттями «службовець» і «чиновник».

 Не уникнув цього і С. Стамболов, коли на початку 1895 р. проти нього та декого із колишніх підлеглих фракція «каравелістів» у VІІІ ЗНЗ із 65 осіб намагалася інспірувати судове впровадження за фактом привласнення ними, перебуваючи при владі, державних коштів, однак тоді через трагічну смерть політика «народняцький» кабінет К. Стоїлова не довів до логічного завершення ініціативу демократів.

 Заснований 6 листопада 1902 р. Священним Синодом (колегіальний орган управління БПЦ згідно із султанським фірманом 1870 р.) з метою допомоги жителям Македонії і Фракії, змушеним залишити місця свого проживання й шукати кращої долі у Болгарії, а також для відбудови зруйнованих і пограбованих церков Екзархату.

 Народні збори (парламент), які вперше після звільнення 1878 р. засідали в Тирново у лютому – квітні 1879 р. з метою розробки основного закону країни. З їх 229-ти депутатів 88 було обрано шляхом всенародних виборів, 117 призначено із числа вищих адміністративних чиновників російської окупаційної влади, а 24 – імператорським комісаром у Болгарії князем А. Дондуковим-Корсаковим.

 Режим надзвичайних повноважень князя в 1881–1883 рр., у період якого права народних представників законодавчого органу влади обмежувалися затвердженням бюджету і договорів з іноземними державами.

 Право стати депутатом мав кожен грамотний громадянин Болгарії чоловічої статі, якому виповнилося 30 років. Активне виборче право надавалося чоловікам, котрі досягли 21-річного віку.

 Наприклад, у 1899 р. не згодне з позицією Народної партії угруповання К. Величкова відмежувалося від «народняків» та приєдналося до «цанковістів», у 1904 р. від «радославовістів» остаточно відкололися прибічники Д. Тончева та утворили Молодоліберальну партію, у 1905 р. незадоволені діяльністю лідера А. Малинова «каравелісти» сформували Радикально-демократичну партію.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет