Природні зони Африки



жүктеу 52.12 Kb.
Дата13.03.2018
өлшемі52.12 Kb.

Тема: Природні зони Африки

Мета: узагальнити знання з теми «Природні зони Африки»; формувати вміння самостійно конструюва­ти свої знання, виділяти основні риси природних зон та порівнювати їх і застосовувати інтегровані знання (з історії досліджень) у процесі аналізу; створювати умо­ви для розвитку креативних здібностей учнів; навчати працювати з першоджерелами, підручником, картами атласу, додатковим матеріалом; розвивати вміння орі­єнтуватися в інформаційному просторі.
Обладнання: підручник, практикум, атлас, тематичні стінні карти, опорні схеми, відеофільм «Дика Африка».
Тип уроку: урок засвоєння знань, умінь і навичок.
Форма проведення: урок-подорож.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Оголошення теми й мети уроку

Прийом «Приваблива мета».

«Африка невиліковна пристрасть: вдихнеш пил її прекрасної землі латериту, почуєш багатоголосий бій тамтамів, побачиш у відблиску нічних вогнів танцівників у масках, і важко буде повертатися з цього чарівного й таємничого світу. Зустрівшись наодинці з цим континен­том, хочеться повірити в правдивість легенд, повір їв, що з дитинства полонили уяву» (В. Корочанцев).
ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Картографічний диктант.
2. Гра «Логічна мандрівка».

За допомогою плану-характеристики природної зони створити оглядову схе­му, використовуючи логічну послідовність і мінімум слів.

— Які природні зони є на території Африки?

Учитель для прикладу складає на дошці схему-характеристику перемінно-вологих лісів, інші зони за цим прикладом учні характеризують у групах:



1-ша група — вічнозелені ліси і чагарники;

2-га група — пустелі й напівпустелі;

3-тя група — вологі екваторіальні ліси;

4-та група — савани і рідколісся.
IV. Застосування знань, умінь і навичок .

Робота в групах.

Послідовність роботи в групах:

1. Обрати капітана, назвати команду, вибрати девіз.

2. Ознайомитися з правилами подорожі.

3. Розподілити доручення у групі,

4. Зробити записи в «Щоденнику мандрівника».


2. Підсумки роботи.

Звітують учасники експедиційних команд, викорис­товуючи метод «Шість речень».

1. Капітан команди (географічне положення).

2. Кліматолог.

3. Ґрунтознавець.

4. Ботанік.

5. Зоолог.

6. Еколог.
3. Фронтальна робота.

Використовуючи підручник, знайдіть чи складіть са­мостійно цікаві запитання для команд-учасниць подо­рожі (запитання стосовно тих природних зон, де марш­рут їхньої команди не проходив). Наприклад:

— Чи можна змерзнути в пустелі? Чому?

— У підручнику є таке речення: «Природна рослинність цієї зони (вічнозелені твердолисті ліси і чагарники) дуже змінена людиною...» Чому?

— У сенегальців існує прислів'я «Великий баобаб, а вогнища з нього не розкладеш». Поясніть чому?

— Чому в таких сприятливих умовах у вологих ек­ваторіальних лісах грунти бідні, а рослинність буйна?

— Чому наступає Сахара?

— Чому хворіють «зелені легені» планети?

— Чому в саванах не ростуть вічнозелені дерева?
Додатковий матеріал використати для створення звітів-стендів «Природні зони Африки».

Команди отримують маршрутні листи «Шляхами подорожі Д. Лівінгстона й Г. Стенлі», приступають до роботи.


V. Підсумки уроку

Оцінювання учнів за методикою «Карта».


VI. Домашнє завдання

Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про ті країни, які ви перетнули під час вашого марш­руту (на вибір).


Маршрутний лист 1

У 1840 р. Д. Лівінгстон одер­жав медичну освіту в Глазго, і його як християнського місіоне­ра направили в Південну Африку.

Із бухти Алгоа (33°10' пд. ш., 26°30' сх. д.) він вирушив у краї­ну бечуана (тсвана), поселився у верхів'ї р. Лімпопо (23в30' пд. ш., 27°20' сх. д.) та розпочав геогра­фічні і природничо-історичні до­слідження.

Лівінгстон — перший європе­єць, який перетнув Калахарі і дістався до озера Нгамі (20°30' пд. ш., 24°20' сх. д.). Дослідивши витоки річки Замбезі (15°10' пд. ш., 24°20' сх. д.) вийшов сухопутним шляхом до західного уз­бережжя Африки до м. Луанди (8°30' пд. ш., І3°20г сх. д.).

У 1857 р. видав книгу «Подорож і дослідження місіо­нера в Південній Африці».

Нитка маршруту: бухта Алгоа — верхів'я р. Лімпопо — оз. Нгамі — витоки р. Замбезі — м. Луанда.
Маршрутний лист 2

Д. Лівінгстон — дослідник р. Замбезі, уперше від­крив водоспад, який тубільці називали «Мозі-оа-тунья» (в перекладі «гуркітливий дим»), і подарував йому нове ім'я — водоспад Вікторія, на честь королеви Вікторії. Проте експедиції по р. Замбезі були не зовсім вдалими. Наступну подорож мандрівник розпочав після при­їзду з Англії.

Висадившись на острові Занзібар (6°10' пд. ш., 38в40' сх. д.), пройшов до гирла річки Рувума (1Г пд. ш., 40°30' сх. д.) і, пропливши вверх по її течії, дістався до узбережжя озера Ньяса. Обігнувши озеро з півдня і за­ходу, досягнув південного узбережжя озера Танганьїка. Рухаючись на захід, а потім на південь, відкрив озеро Бангвеулу (1°20' пд. ш., 30° сх. д.). Далі рухався на пів­ніч, обстежив західний берег і влаштував табір у міс­течку Уджиджі (5° 10' пд. ш., 30е сх. д.), але там вантаж і провізію розграбували тубільці, і в експедиції стало бракувати продовольства. Він мріяв обстежити витоки Конго, але експедиції не вдалися.

Саме в Уджиджі Д. Лівінгстона розшукав Г. Стенлі, з яким він продовжив свій пошук. Проте до витоку річ­ки Луалаби Д. Лівінгстон так і не дійшов. Помер у містечку Читамбо (13°10' пд. ш., 30°50' сх. д.) на південь від о. Бангвеулу.



Нитка маршруту: о. Занзібар — гирло р. Рувума — оз. Ньяса — південне узбережжя оз. Танганьїка — оз. Бангвеулу — м. Уджиджі — м. Читамбо.
Маршрутний лист 3

Натхненний своєю спільною подорожжю з Д. Лівінгстоном, Г. Стенлі у 1874 р. повертається в Африку й очолює експедицію, організовану коштом газет «Нью-Йорк геральд» і «Дейлі телеграф».

Від острова Занзібар (6°пд. ш., 38°40' сх. д.) вирушає до озе­ра Вікторія. Здійснив плавання по озері, встановив його обри­си. Відкрив озеро Едуард (0° ши­роти, 30° сх. д.). Обійшов озеро Танганьїку, досягнув р. Луалаба (6°20' пд. ш., 27° 10' сх. д.), довівши, що ця річка впадає в р. Конго, пропливаючи за течією р. Луалаби відкрив об'єкт Бойома (0° широти, 25° сх. д.). (Яка його інша назва?)

Далі шлях до гирла Конго. Ця експедиція Г. Стенлі була дуже складною. На мандрівників постійно напа­дали тубільці. Довелося пробиратися крізь непрохідні ліси, де жили канібали. Із 356 членів експедиції напри­кінці шляху залишилося лише 114. Усі англійці — су­путники Стенлі — померли в дорозі.

Експедиція по Конго дісталася до берегів Атлантики в порт Бому (5°20' пд. ш., 12°40' сх. д.).

На шляху, ближче до гирла, увіковічено пам'ять Д. Лівінгстона, названо каскад (близько 22) порогів і водоспадів на р. Конго — водоспади Лівінгстона.



Нитка маршруту: о. Занзібар — оз. Вікторія — оз. Едуард — оз. Танганьїка — р. Луалаба — р. Конго — м. Бому.
Маршрутний лист 4

У 1887 р. Г. Стенлі розпочав свою останню подо­рож по Африці. Будучи посланим єгипетським керів­ництвом, він вирушив до Південного Судану в пошу­ках відомого мандрівника Еміна-Паші, удруге пере­тнувши Африканський континент. Досліджував р. Арувими — праву притоку Конго (2°30' пн. ш., 30°05' сх. д.), відкрив гірський масив Рувензорі (40'пн.ш., 30° сх.д.), встановив, що озеро Альберт (сучасна назва Мабуту-Сесе-Секо) (2°10' пн. ш., 31° сх. д.) з'єднано річкою Семлікі з озером Едуард (0° широти, 30" сх. д.), можливо, є системою витоків річки Нілу.



Ще в попередній експедиції, досліджуючи озеро Вікторію і озеро Танганьїку, Г. Стенлі встановив, що в озеро Вікторія впадає тільки одна річка (яка її назва?) і витікає теж одна, і це річка Ніл. І Стенлі мав рацію.

Нитка маршруту: о. Едуард — уздовж масиву Рувензорі — по р. Семлікі — оз. Мабуту-Сесе-Секо — за течією р. Білий Ніл — до гирла р. Ніл.

Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет