«слово о полку ігоревім» І повість «страшна помста» миколи гоголя “DO, dico, addico” – “даю вам слово, розглядаю по суті, виношу вирок



жүктеу 158.23 Kb.
Дата05.08.2018
өлшемі158.23 Kb.

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» І ПОВІСТЬ «СТРАШНА ПОМСТА» МИКОЛИ ГОГОЛЯ

  1. DO, DICO, ADDICOДАЮ ВАМ СЛОВО, РОЗГЛЯДАЮ ПО СУТІ, ВИНОШУ ВИРОК

В римському праві існувала формула “do, dico, addico”, яка визначала функції суді. Ці слова претор озвучував у дні, які були днями розгляду справ у суді – “fasti dies”: “fastus” – робочий день, “festus” – святковий день. Якщо зануритися в історичну лінгвістику, то виявляється, що латинь “fasnom” є редукцією слова “fesna” в умбрській та оскській мові, а воно, у свою чергу передає більш раннє слово “dhes-na” у назві ріки “Десна”. Вірогідно, що основа “dhes” це – певне релігійне поняття, смислове значення якого сьогодні визначити вже важко. В усякому випадку “dhes” відноситься до сфери сакрального. Українцям у даному випадку простіше: якщо переглянути назви довкола ріки Десни і міста Чернігова, можна визначити значення основи “dhes”, як образу небесної Володарки – Святої Богородиці Пірогощої (див.: Словник «Образи української міфології в історії і географії» на сайті «Чтиво»). «Небесна богиня блискавки – творець усього сущого» - так вважали скіфи-українці, що й засвідчив Прокопій Кесарійський в «Історії війн» (глава IV, §21; див.: «Слово о полку Ігоревім в загравах временних літ» на сайті «Чтиво»). Ще Геродот засвідчив, що «скіфи найбільше шанують Гестію» і дав пояснення її імені на основі староанглійського слова “tabet” – «Табіті” – «Спонукаюча», «Правляча». Образи небесної Владичиці збережені в Україні на різних мовах у назвах: «Говерла», «Десна», «Базилея», «Вінниця», «Проскурів», «Дарниця», «Тиса», «Горинь», «Случ», «Сейм», «Бичиха», «Сула», «Ворскла», «Остер», «Псьол», «Нагольна», в козацькій назві «Січ» та в інших назвах від Сяну до Дону. Образу Богородиці присвячена назва «Україна» (Держава). Щоб було ясно, згадайте, якими характеристиками наділяють справну господиню («газдиню») дому – від «суворих» до найніжніших назв, від «Лади» до «Громовиці». Так і з іменами небесної Владичиці. Для селянина небесна Богиня – «Хлібодарівка» (Халкіда), для козака – «Січ» (Кіммерія), яка мечем розсікає морок ночі і своїм місяцем розпочинає кожен рік. Історично так склалося, що військові дружини України ташувалися на Правобережжі і називалися «дівуни» (від латинської назви ріки «Бог» - “Div”, “Divus”), або, як їхня назва вжита в «Слові о полку Ігоревім», - «дівиці». Відносно ж сіверських полків Ольговичів в «Слові о полку Ігоревім» вжита назва «лебеді» (вірно «либединці», бо в основі назви вживалося значення латині “Liberti”, “Libidose” – слобода, воля, себто, «Слобода» - «Либедянь» чи «Лебедин»: «Слобідська Україна»). Всякий козак на те й козак, щоб пишатися своїм козацьким статусом. В українському фольклорі збережено чимало характеристик козаків, одна з них – «Козак – як всякий твердий камінь», або «як дуб» (дерево Перуна). Коли хотіли сказати, що хтось не має козацького характеру, то говорили: «ουκ απο δρυος εσσι αυδ απο πετρης» - «ти ні від дуба, ні від скелі». Давність вислову засвідчують слова «ουκ εστιν απο δρυος ουδ απο πετρης οαριζειν», мовляв, «не на часі теревенити, починаючи від дуба чи скелі» (від Адама чи Єви). У цих словах є ще один відтінок: «Ні те, ні се», бо ж, іноді людина (з поміж них і «вчені») про щось говорить, а у підсумку – ні про що. На цей випадок в словнику української мови існують слова, яким можна поставити пам’ятники. Як приклад, можна назвати слово «ВСЕ» (англійське “all” /o:l/), здатне виразити «час», «простір», «обсяг», «тривалість», або «масу» і «рух» – як фізичні і духовні явища. Так само слово «ДЕСЬ» допомагає виразити «явне» і «неявне», «час», «простір», «рух». Ці давні слова широко і майже бездоганно вживають у своїй мові всі сущі українці, з-поміж них і «вчений люд».

Дещо складніше з розумінням давньоукраїнського слова «пря», вжитим в «Слові о полку Ігоревім», яке спричинило чимало труднощів академікам в галузях історії, мови, літератури. Давнє слово «пря» вжито таким чином: «Спом’яне бо річі първыхъ времен усобиці». Більшість академіків побачила в слові «първыхъ» значення чисельника «первых», а не значення «герцю» - словесного і фізичного. Не помітили вчені того простого факту, що в чисельнику «пръвыхъ» і прикметнику «първыхъ» знак твердості «ъ» займає різні місця. Старовинні українсько-латинські словники подають такі значення слова «пря»: «прюся» - disputo, contendo, altercor. Можна пояснити значення слова «пря» навпаки – з латині на українську мову: “altercor” – прюся, сварюся; “altercatio” – пренїє, пря; “altercator” – притель. Латинь “dispute” (disputatio) – сперечаюся (змагаюся у диспуті), а латинь “contendo” – прюся, сварюся, або - веду перепалку; “contentio” має значення «пря», «сварка», «перепалка». Микола Гоголь в своїй повісті «Страшна помста» (у главі IX передав цей старовинний український вислів так: «Став говорити старий гетьман … згадувати бувалі діла і січі». Себто, в українській мові слово «пря» («пъря») має також образ «січа» (битва): «стати на прю» - «стати до герцю» (топонім біля Чернівців «Герца» - «Січова»). Для українців не повинно бути таємницею, що стародавня (старожитня) омонімія України постала на образах «Іліади» Гомера. Отже, один з образів назви ріки «Десна», визначає її образ як «Десниці», правої притоки Дніпра (оракули в своїх ворожіннях ставали обличчям до витоків ріки, тому Десна – права притока). Десна – Правиця, Правда, Правителька (Правь – у Влесовій книзі). Значення «правити» споріднене з образом «права» (юридичного) і функцією «правити службу» (в церкві). В українській мові основа “dhes-na” присутня також у слові «десна», які називаються також словом «ясна». Як знаємо, «десна», або «ясна» виконують важливу функцію вимови людиною звуків – слів. Недарма ж, в «Слові о полку Ігоревім» ріка Дніпро названа «Словутець», а Провідна зоря «Путь каже» (Направляє на шлях). Значенню «слово» відповідають староанглійське “boian” (говорити горді слова, казати шлях дорогу – посилати: «Посилав Боян 10 соколів на стадо лебедів» в «Слові о полку Ігоревім»), старослов’янські слова “баю”, “баяти”, які пояснюють нам образ «Бояна» і «Ходини» (посла). Індоєвропейське основа “dhes” - “dhes-na” легко знаходиться в грецьких словах з основою «θεσις» - постанова, ухвала, або «прийняття рішень», положення (як «філософське поняття»), місцезнаходження («розташування»); «θεσμος» - закон (в основному – божий), де “thes” відповідає “dhes” («θεσ-φατος» - сказане богом). Закон – в санскриті “dhaman”, грецьке “θεμις” – означає в буквальному значенні правило, ухвалене зверху (корінь “dhe” – впроваджувати в “буття”). Таким чином, назва ріки «Десна» присвячена небесній Володарці, Владичиці, про що нагадують притоки Десни: «Сейм» - від англійського “say” – казати, вказувати, радити; «Бичиха» - богиня блискавки («батьківським бистрим перуном мече /«метає»/ з-за хмар піднебесних» в «Енеїда» Вергілія), «Остер» (від англійського “austerity”) – сувора, строга; «Сула» (від санскриту “su”- “Воїнь”); «Псьол» (від грецького “ψολοεις” – перун, згар, чад від сірки після удару блискавки); «Ворскла» - від слова «ворситися» - «сердитися»; «Самара» - від санскриту “samara” – воїнь, полк. Разом з тим, ім’я богині має значення латинського “cerno” – бачити очима і розумом, бути віщою у назві міста “Чернігів” (місто Олега Віщого – «гарольда»). Побіля міста Чернігова знаходяться міста з назвами «Горськ» і «Седнів» які за своїми значеннями відповідають назвам “Bergen” (Горськ) і “Saßnitz“ (Седнєв) на півострові Рюген (там - Укермарк). В «Енеїді» Вергілія Еней називає «Цітерею» (богиню) «матір’ю», тому син богині, як і мати-богиня, – «Віщий». Такий титул належить гетьману України. Гетьман – «Боян Віщий» і йому ж належать найменування “Байда”, “Троян”, “Когань”. Титул «гетьман» - український і ніколи не вживався у будь-яких сусідів України. Він – «наказний гетьман» (глава воїнських дружин – «митрідат»). Отже, назва правої притоки Дніпра - «Десна» - присвячена Святій Богородиці Пірогощій, Державній Богоматері (її барва – блакитна), а назва лівої притоки Дніпра – «Прип’ять» (старослов’янське «п’ятити» має значення «настирно дивитися», наглядати») присвячена Святій Премудрості Софії, Богині молитви, яка наглядає за дотриманням моралі серед людей (її барва – жовта). Разом вони творять символіку державного прапору України – жовто-синього і Тризуба, бо Дніпро, Десна і Прип’ять творять символ Стрибога, якого шанували тільки «царські скіфи» - державні (Геродот, книга IV, §59). Відтак, уявіть собі, які зусилля на протязі віків мусіли витрачати бажаючі знищити українську мову, літературу, історію, державність, щоб запевнити найперше самих себе у тому, що «нє било і нєт». Однак, продовжимо зазначену тему про «направляюче», «вказівне» значення назви ріки «Десна».

  1. КАРНА І ЖЛЯ” – “ПОКАЯННА І ОСУДЛИВА

«О, далеко злинув сокіл, птиць до моря б’ючи, а Ігоря хороброму полку не гоже крісити (не гоже судити; вже не повернути - автор). За ним (за полком – автор) кликну Карна і Жля, поскочити по Руській землі, смагу микаючи в полум’янім розі».

Цей образ з тексту «Слова о полку Ігоревім» передає назва ріки Міус (англійською “mews” /mju:z/ - стайня, конюшня; у Геродота ріка названа «Гіппакіріс») і дві притоки Гіппакіріса – сучасні назви «Нагольна» і «Кринка» (у Геродота «Кринка» має назву «Геррос»). Отже, вираз у першому реченні «а Ігоря хороброго полку не крісити» має своїм образом назву «Кринка», утворену від грецького слова “κρισις” (κρινω) – розглядати, судити, передавати до суду і, відповідно, приймати судові рішення. У даному образі назва «Жля» має за основу грецьке «Ζηλος» у значенні, яке використано в Новому Заповіті: «гнів», «обурення», а назва ріки «Кринка» повторена у назвах Гнівань, Сердинь, Ворскла. Приведений у заголовку латинський вираз “do, dico, addico” тут цілком здатний замінити грецьке “κρινω” (“κρισις” – судовий розгляд, слідство, судження, судовий вирок). Вираз другого речення «За ним кликну Карна і Жля, поскочити по Руській землі, смагу мичючи в полум’янім розі» відноситься до назви ріки «Нагольна», названої так від грецького “nagios” (αγιος – αγος – святий, священний, непорочний, такий, що вимагає спокути, очищення, каяття): назва «Нагольна» передає образ назви ріки «Каяла» і «Карна» в «Слові о полку Ігоревім». В староверхньонімецькій мові, або в старосередньонімецькій мові цей образ «покаяння» можна передати словом «kara” (“chara”, “kar” – Sorge, Leid, Trauer, Reue, Buße, Wehklage; англійське “care”, старосаксонське “kara”, готське “kara” – того ж значення: «покаяння», «каяття»). Як бачимо, в назвах ріки «Гіппакіріс», рік «Нагольна» і «Кринка» збережено старовинний образ походу: Гетьман веде своє військо, а його супроводять дві богині – Богиня Молитви і Богиня Покаяння. Богиня Молитви, як втілення Церкви, судить вчинки людей, але судить морально. Богиня Кари (Богиня Покаяння - Каяла) карає за гріх вчинений проти священного, проти божого. Микола Гоголь показує цей «страшний гріх» в повісті «Страшна помста» - Петро переступає не тільки через клятву побратиму Івану («все ділити порівно» - і в радості, і в біді), але й штовхає коня, Івана з немовлям, у провалля. Петро, втративши священний страх перед Богом, вчинив гріх (табу) проти Бога. Себто, у назві ріки «Нагольна» передано образ «священного поклоніння, яке утримує людину від гріха, від недозволенного вчинку», за яким настає найвища кара - Божа кара.

Щоб усвідомити сутність «табу» на священне, розглянемо два запитання: «Що з того людині, якщо вона досягає всього, що у цьому видимому світі можна досягти, але при цьому губить свою душу? Коли ми думаємо про вічне життя, то людині зараховується тільки те, що людина може віднести до вічності. Вічним в нашому короткому житті, навіть, якщо ми житимемо 80 років, є наші звернення до Христа, покаяння перед Богом і віра в Спасителя. Тільки так ми отримуємо від Бога вічне життя, яке настає після нашого земного шляху. І друге запитання можна поставити так: Що може отримати людина взамін своєї душі? Це запитання набагато складніше. Воно приєднується до попереднього і могло би звучати так: «Якщо душа загублена, то що може дати людина, щоб повернути свою душу? Відповідь одна: Нічого. Ситуація безнадійна. Жодна людина, яка через свій егоїзм і гріхи позбулася свого життя, не може його повернути. І тому ми не можемо жити скороминущою вигодою, обіцяним спокусниками, а йти до Бога з чистим серцем і сумлінням. Лише так можна досягнути життя вічного і щасливого, пам’ятаючи про нащадків. В свідомості наших предків про гріховне нагадували Ерінії (Ερινυες), богині помсти і кари, караючі людей за порушення самих священних обов’язків (за гріхи проти батьків, рідних, порушення клятви, і т. і.). Гріх карався божевіллям, втратою розуму, не тільки самих грішників, але й спадково. Про це й нагадує назва ріки «Каяла» в «Слові о полку Ігоревім» та сучасна назва ріки «Нагольна» - ріка Каяла.

Тему «Божої кари» за вчинений гріх розкриває повість Миколи Гоголя «Страшна помста», написана в 1832 році. Незадовго до написання цієї повісті в гостях у Миколи Гоголя побував його товариш по Ніжинському ліцею Нестор Кукольник - «Вишень», як його називає Гоголь. Прізвище «Кукольник», якщо згадати шкідливу «кукіль» на зернових, можна пояснити грецьким словом «Ζιςανιον», що й вчинив Лаврентій Зизаній, автор словника «Синоніма славенороська». Але прізвище «Кукольник» має своєю основою не «кукіль», а шведське “kuckel” - «знахарство», «заміри» (інтриги, жарти), що можна передати латинським “coprea”. Мабуть, саме Нестор Кукольник і порадив Миколі Гоголю написати повість «Страшна помста» і дати інтригану прізвисько «Копрян» - «Інтриган». Задум повісті розкривається в її кінцевій, епілоговій частині: За пана Степана, князя Седмиградського, був князь Седмиградський королем. Жило два козака: Іван та Петро. Жили вони так, як брат з братом. «Гляди, Іван, все, що здобудеш, все – пополам. Коли кому весело – весело й другому; коли кому горе – горе обом; коли кому здобуток – пополам здобуток; коли хто в полон попаде – другий все продай, але дай викуп, а ні – так сам ступай в полон». І так жили козаки. Та ось, коли король воював с турками, він все ніяк не міг здолати турків, бо був у них паша, що сам з десятком яничарів міг винищити аж цілий полк. І ось тоді король оголосив нагороду тому, хто приведе до нього того пашу – живого чи мертвого, за що обіцяв велику нагороду. І взялися за справу Іван і Петро. Один поїхав в один бік, а другий – в інший. Чи зловив би Петро того пашу, чи ні, а вже Іван веде того пашу на поводку до короля. І отримав Іван велику нагороду від короля. Іван по-братерськи поділив нагороду між собою і Петром. Але не зміг Петро витерпіти слави Івана і затаїв в собі помсту. При зручній нагоді він вбив Івана і його маленького сина, штовхнувши коня з вершником і немовлям у провалля. І забрав Петро все добро і став жити як паша. Незабаром і він помер. І стали вони, Петро та Іван перед Богом і став просити Іван Бога покарати клятвопорушника, та так, щоб все потомство Петра не мало щастя на землі. І сталося так. Але й Іван залишився сидіти на своєму коні, не маючи щастя небесного … . Чому Божа кара виявилася такою? Тому, що людина не повинна мститися і вибирати кару. Звертаючись у молитві до Бога, християнин не просить кари, а просить простити грішного. Не Бог карає, а грішник карає себе сам. Християнин дотримується заповідей і знає: «Бог все бачить». Ось як про це сказано в «Слові о полку Ігоревім» - «Ні хитрому, ні скорому, ні птаху спорому, суду Божого не минути!». На все воля Божа. А тому християнин не зловтішається карою над грішником, не перепитує, за ким дзвонять дзвони. Бо, не за його помислами сталося те, що сталося. І дякує Богу, що не відступив від заповідей Божих. Кара відбувається якщо не безпосередньо над грішником, то на його спадкоємцях і в такій карі теж винен грішник: ганч в людині передається нащадкам.



  1. AINEIASSCUTUM” – ЩИТ ЕНЕЯ

Тут осяйна серед хмар піднебесних з’явилась Венера,

Дар несучи, і, в долині затишній побачивши сина,

Що понад берегом річки, самотній, шукав прохолоди, -

Стала на очі йому і промову до нього звернула:

«От обітниця моя, подарунок тобі від Вулкана,

Утвір мистецький його. Не бійся тепер ні лаврентів,

Ані хороброго Турна на чесний двобій викликати».

Так проказала, і сина свого обняла Цітерея,

І променясту йому біля дуба зоставила зброю. (Вергілій, «Енеїда». Переклад Миколи Зерова).

Що знаменує собою «щит», дарований Богинею своєму похреснику Енею? Безсумнівно, - «родова пам’ять», за якою проглядає майбутнє роду, коли діти Енеєві не раз виступатимуть в бій за волю змагатись (за республіку; згадаймо, наскільки непримиримо виступав сенат проти тиранії, проти всіх спроб узурпації влади в Римі). Захоплюючись «Енеїдою» Івана Котляревського, не забуваймо й про символіку «Щита», дарунку Цітереї, та про назву східних земель України – «Слобода» - «Либедянь». Її образ символізує Статуя Свободи (Liberti) з Факелом (свободи) на східному побережжі США.



Ім’я «Еней» утворено на основі грецького «αινη» (αινεω – αїνεσις, αινος) – похвала, слава. Себто, «Еней» - «Славутич». Венера, яку Еней називає «матір’ю», в грецькій міфології має ім’я «Афродіта» - «Αφροδιτη» - богиня любові і краси. В переносному значенні – любов, радість, утіха. Богині радості і любові присвячена топоніміка на вранішніх землях України: Люботин, Харків (грецьке «χαρις» - радість, краса; «χαρα» (корінь «χαρ») - «радість, утіха; Сніги (санскрит “sniha” – любити, кохати, бути прихильним). Якщо Еней вважав матір’ю Венеру (Афродіту), втілення любові земної, то Іполит був відданий Артеміді, богині непорочної, християнської, милосердної любові (топоніми «Добромиль», гідронім «Полтва» - назва ріки, яке тече через Львів). Християнство в своїй суті – непорочна любов до небесної Діви Марії. Християнин не вимагає «компенсації» за свою чисту любов (див.: словник «Образи української міфології в історії географії» на сайті «Чтиво»). Ці приклади наведені тут не для того, щоб звернути увагу на різницю між назвами, а для того, щоб вказати на єдність землі України від Сяну до Дону: земля України становить історичну і релігійну єдність з давніх давен. Важливо, що Вергілій називає Венеру іменем «Цітерея», а латинь “cito” означає “борзо” (швидко). Це так само характеристика “Десни” про що нагадує топонім “Борзна”. В «Слові о полку Ігоревім» згадується також образ «щита»: «Лисиці брешуть на черлені щити». Лисицями у час написання твору називали половців, зокрема, через те, що вони носили лисячі хвости. Окрім того, лисиці (латинь “Vulpes”) навіть у своїй назві несуть значення омани, брехні - «лжа» (“vulpinor” - оманливий). Запорізька Січ називалася «Христофорівка», а на ранніх стадіях християнізації населення на Півночі і Сході, звісно, про Січ існувало чимало брехні. Та й сьогодні брехня слугує релігією деяких народів. Всі ми бачили, як з перших днів і тижнів агресії в містах агресора кишіло від «охоронців» у військовій формі – в очікуванні диверсій у відповідь на агресію і окупацію. Однак, очікуваної помсти не було. Чому? Тому, що християнська мораль українського народу інша, ніж у нехристиянина. В свідомості християнина відсутня жадоба помсти: Бог краще знає всіх тих, хто безпосередньо порушив «табу». Бог все бачить і невинних не карає. Але вже зовсім інша річ, коли християнин бачить бандита з автоматом на своїй землі. Ось чому, будучи сам проти пролиття крові невинних, Великий Київський князь Святослав, звертаючись в своєму «Золотому слові» до українських князів, закликає князів виступити на захист своєї землі, помститись за рани Ігореві, пам’ятник якому нині стоїть біля окупованого Луганська. На цих прикладах християнського світогляду автора «Слова о полку Ігоревім», а не тільки за згадками ним імен дохристиянських богів - Стрибога і Даждь Бога, - необхідно оцінювати його християнські переконання - віру. Бо ж, Бог Вічний і старі вірування людей і народів існували не без відома Його і волі Його. А що ж надихало сіверського князя на похід, якому «бажання приспало розум і ЖАЛОСТЬ знамення йому заступила»? В грецькій мові слово «ζηλος» - жага, рєть, прагнення, кипучий, палкий (латинь “fervor”), діяльний, предмет змагу, слава, щастя – все, що поєднується з образом «Libidose» - Воля людини, Рішучість. Ці якості не мають нічого спільного з інтриганством, наприклад, сучасної опозиції в іпостасі мадам «Хі-хі», або представників т. з. «Опоблоку». Перші з них вдаються до популізму Нерона (демагогія, апеляція до охлосу), другі – до фарисейства і «надування своїх щок». Верхом лукавства одних і других стало гасло «Кожен має право на свою думку». Хоча на «думці» у них одне – «влада заради наживи». Методи, які вони використовують, викривають справжню мету.

  1. ЗАХОДИ СИМУЛЯЦІЇ І ДИСИМУЛЯЦІЇ В ПОЛІТИЦІ

Вивчення документів, які стосуються історії дипломатії, систематичне спостереження за подіями, аналіз фактів міжнародного життя і сучасної політики, дають можливість класифікації «заходів» з погляду підготовки до військових конфліктів, вчинення агресії і «інформаційного» супроводу війни. Багатий досвід для розуміння інформаційних диверсій і викриття таких методів дають два твори української літератури, назви яких винесені в заголовок – «Слово о полку Ігоревім» дипломата (“ходина”, як посланець) Ольстина Олексича і «Страшна помста» письменника Миколи Гоголя. На жаль, не тільки історичний, але й літературний шлях цих скарбів української літератури виявився не використаним. Уявіть: якщо на сцену театру виходить заслужена артистка чи артист і махає руками «стаді лебедів» десь в небесах, а не мужнім воїнам «сестри Либеді» в Переяславі, то про розгляд геніального старожитнього твору української літератури в Академії дипломатичної служби годі й мріяти.

Недавно довелось почути в «Історичній годині» таке, очевидно завчасно підготовлене, запитання: «Хто такий Оскольд?». Ось що розпочав розповідати «історик Поляков»: «По-сучасному його можна назвати ‘польовим командиром’, який захопив Київ…». Слухати далі розповідь «історика Полякова» вже не було ані потреби, ані бажання: з одного боку це була чистої води профанація, а з іншого, не виключно, звичайний метод дискредитації історії України, як це відбувається на протязі тривалих років «дружби», коли історія творилася за наказами. Що ж до імені «Оскольд», то його значення: визначається основою “oss” – «бог», «осси» - «богунці» («дівуни», якщо вживати цей же образ на основі латині “div”, “divus”), або “oskar” – «спис Божий», «перун». Образ «небесного перуна» можна прослідкувати на протязі не одного сторіччя давньої української історії: «Болемир», «Баламер», «Аттіла, бич Божий», «Оскольд», «Ігор», «Болеслав», «Тьмутороканський болван». Для прикладу розглянемо ім’я «Баламер». Воно утворено від композиту грецьких слів «βολη» (βαλλω) – удар блискавки (перун) та «μερος» , яке несе значення «належний», при тому, «належний до роду» не стільки по стану, як за заслуги роду. Отже, ім’я «Болемир» означає «Громовий». Виразно цей образ передає ім’я «Болеслав» - «той, хто славить Богиню небесної блискавки і, відповідно, воїнський рід - гетьманський». Тобто, можна стверджувати, що носій такого імені належить до прославленого і привілейованого роду очільників військової дружини. Відтак, «Оскольд» це - вождь військової дружини, а «Дир» (від латині “dyrus” (dirus) – «лютий», скоріш за все, - «Ярослав» («ярий» - лихий, гострий, рішучий). Історично це імена «Ярословичів» (Корибутів) і «Ольговичів (Гориславичів-Вишневецьких). Про причини зміни автохтонних назв та імен на грецький лад автор уже писав. Що ж до пояснення імені «Оскольд» істориком Поляковим, то пояснення можна віднести до одного з численних фактів фальсифікації історії на протязі творення імперії. Так, згідно з указом Катерини II в Україні конфіскувалися всі архіви Гетьманщини і ліквідованої Запорізької Січі. Саме в ці роки (після 1775 року) і було «знайдено» 600-літній текст «Слова о полку Ігоревім». Хоча «знахідку» приписали Ярославському монастирю, але у вказаному збірнику текстів жодної згадки (реєстрації) «Слова о полку Ігоревім» не було. Сам Мусін-Пушкін так і не признався, звідки і як у нього опинилося старожитнє українське «Слово о полку Ігоревім». Ще один часто вживаний «захід» фальсифікації – виготовлення сфальшованих географічних карт, на яких землі сусідніх народів «прирізані» до ще не існуючих «царств», або передача в архіви європейських країн листів «заднім числом» від ще не існуючих «царів» до якого-небудь «короля» чи «кайзера» і, навпаки, - знищення листування того ж таки Богдана Хмельницького з іноземними правителями, грабіж бібліотек, святинь, вбивства носіїв історичних знань і т. д.



Одному з старих майстрів дипломатичного мистецтва, канцлеру шведського королівства першої половини XVII сторіччя Акселю Оксеншерну, приписують слова, що, ніби то, справжній дипломат повинен завжди мати готовими до послуг двох покірних рабинь – симуляцію і дисимуляцію, а саме: симулюється те, чого немає, а те, що є в дійсності, - дисимулюється (“Simulantur quae non sunt, quae sunt vero dissimulantur”). Прикладів такої поведінки дипломатів і «вождів народів» занадто багато. Наведем тут приклади того, як ця практика виглядала в дійсності.

  • Агресія, яку прикривають мотивами оборони;

  • Агресія, яку прикривають, «безкорисними» ідейними мотивами;

  • Використання пацифістської пропаганди з метою дезорієнтації противника;

  • Підписання «дружніх угод» з метою приспання пильності противника;

  • Маскування агресивних задумів метою боротьби з «націоналізмом», «фашизмом»;

  • Пропаганда «локалізації конфліктів» з метою розгрому агресором вибраних жертв;

  • Дипломатичне використання агресором внутрішніх суперечок у сусідів, противників;

  • Використання національних особливостей і інтересів в країні-жертві агресії;

  • Прикриття загарбницьких планів демагогією про наміри інших «імперіалістів»;

  • Заходи систематичних погроз і тероризування противника;

  • Захист, начебто, «слабих в сусідній країні», як причина агресії і т. і.; Продовжити цей перелік не становить труднощів. Дивує інше – поведінка жертви (жертв), особливо ж, коли у жертви є величезний потенціал для викриття інсинуацій агресора.

Оксентій ОНОПЕНКО

Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет