Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів І природокористування України „Заліщицький аграрний коледж ім. Є. Храпливого”



жүктеу 0.66 Mb.
бет1/5
Дата05.04.2019
өлшемі0.66 Mb.
түріПротокол
  1   2   3   4   5

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України

Заліщицький аграрний коледж ім. Є. Храпливого”




Словник персоналій

до курсу

всесвітньої історії

(10 клас)















ЗАЛІЩИКИ - 2013


Укладач : Г.В. Петрів, викладач суспільних дисциплін ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім. Є.Храпливого».

Рецензент: Р.В. Сопівник – кандидат історичних наук, доцент кафедри педагогіки НУБіП України

Словник персоналій складений відповідно до чинної програми із всесвітньої історії для 10 класу загальноосвітньої школи.

У посібнику вміщені короткі довідкові біографічні матеріали про найбільш відомі постаті політичного життя 1900-1939 років із курсу всесвітньої історії.

Буде корисним для студентів-першокурсників при вивченні всесвітньої історії 1900-1939 рр., а також для всіх, хто цікавиться історією.

Розглянуто і схвалено

на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Протокол №______від_________

Голова циклової комісії

________________ І. П. Сагайдак
Вступ
Початок XX століття – це своєрідний Рубікон, коли плин часу прискорився настільки, що люди більша частина життя яких припала на попереднє століття з його відносною розміреність, були спантеличені можливостями радіо, швидкостями руху не лише автомобілів, потягів чи літаків, а й калейдоскопічною зміною подій.

Перша світова війна призвела до розпаду Австро-Угорської, Османської й Російської, Німецької імперій та появи нових незалежних держав в Європі: Австрії, Чехословаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії тощо.

Визначальними тенденціями цього періоду був також технічний та інтелектуальний прогрес, зміна якості життя людей в цивілізованих країнах, національно-визвольні та соціальні рухи, протистояння демократії й тоталітаризму. Водночас відбувається модернізація системи озброєння, укріплення військових сил, швидкими темпами здійснюється мілітаризація економіки.

З відстані XXI століття, оглядаючись на минулі епохи ми повинні пам’ятати імена мудрих правителів, визначних дипломатів, славетних полководців, відомих політиків, реформаторів, тиранів, завойовників, стратегів, адже вони творили світову історію і є символом своєї доби. Вони запам'яталися своїм сучасникам і нащадкам завдяки різним діям. Але сила їх впливу на цілі народи і країни вражає, навіть якщо їхні вчинки були жорстокими.

Більше дізнатися про їх життя та політичну діяльність, глибше вивчити цей історичний період допоможе даний посібник. Персоналії у ньому розміщенні у порядку вивчення їх на відповідних темах всесвітньої історії. У змісті всі вони подані в алфавітному порядку і вказана сторінка на якій вони описані. В кінці посібника вміщені деякі вислови великих політиків, які певною мірою характеризують їх політичну діяльність.


Фон Шліффен, Альфред (1833-1913)

Начальник німецького генерального штабу, фельдмаршал. Після укладення франко-російського союзу в 1894 р. розробив план, який передбачав розгром головних суперників Німеччини на континенті по одинці. Шліффен розраховував, що компанію проти Франції можна було завершити за шість тижнів. Ключовим у плані була стратегія бліцкригу обхідний маневр німецьких армій через територію нейтральної Бельгії. Шліффен настільки був захоплений планом, який був детально вивчений ним, що помираючи, його останніми словами були : «не послаблюйте правий фланг» (який мав завершити обхідний маневр по охопленню французької армії з півночі). Його план був настільки збалансований, що будь-які зміни у розташуванні сил і засобів могли призвести до його поразки. На практиці так і сталося. Фельдмаршал Гельмут фон Мольтке, який змінив Шліффена на посаді начальника генерального штабу, при реалізації плану порушив основні його постулати, що і привезло до стратегічної поразки Німеччини вже в 1914 р.



Вільгельм II Гогенцоллерн (1859-1941)

Останній німецький імпе­ратор і король Пруссії в 1888-1918 рр. Успадкував престол від свого батька Фрідріха, що перебував на троні лише три місяці. Його матір'ю була старша дочка британської королеви Вік­торії. Тому у Вільгельмі по­єднувався «прусський дух» і англійський аристократизм.



Мав військову освіту. Посівши престол, був одержимий ідеєю перетворити Німеччину на сві­тову державу. За його правління Німеччина прово­дила агресивну зовнішню політику і посилено готу­валася до війни за переділ світу. Але коли спалах­нула війна, він фактично відійшов від керівництва країни, цілковито поклавшись на генералів. Пораз­ка у війні призвела до революції і падіння монархії. Вільгельм II зрікається трону і тікає до Голландії, де живе як приватна особа до кінця свого життя. На­прикінці життя він став свідком тріумфу Гітлера, якому вдалося те, чого він сам не досяг, але він відмов­ляється переїхати до Німеччини.

Франц Фердинанд (1863-1914)

Австрійський ерцгерцог, племінник імператора Франца Йосипа І, наступник престолу. З 1898 р. — заступник головнокомандувача австро-угорської армії. Виступав за активну загарбницьку політику на Балканах. Став ініціатором анексії Боснії та Гер­цеговини у 1908 р., скориставшись революційни­ми подіями в Туреччині. Коли 28 червня 1914 р. Франц Фердинанд прибув до Сараєво для інспек­ції навчання австро-угорської армії, був убитий чле­ном сербської націоналістичної організації «Млада Босна» студентом Гаврилом Принципом. Це вбив­ство стало приводом до Першої світової війни.


Брусилов Олексій Олексійович (1853-1926)

Російський військовий діяч, генерал від кавалерії. Під час Першої світової вій­ни командувач 8-ї армії в Галицькій битві, з 1916 р. — головнокомандувач Південно-Західного фронту. Влітку 1916 р. провів успі­шний наступ, що увійшов в історію під назвою «Брусиловський прорив». У травні-липні 1917 р. — Верхов­ний головнокомандувач ро­сійської армії. З 1920 р. — у Червоній армії, займаючи різні посади, займаєть­ся викладацькою діяльністю.



Фош, Фердинанд (1851-1929)

Фельдмаршал французької армії. Командувач армією, яка зупинила німецький наступ на Марні в 1914 р., згодом головнокоманду­вач військ Антанти. Народився 2 жовтня 1851 р. в родині дрібного чиновника. У 1870 р. Фош був призваний до французької армії рядовим. У 1872 р. поступив до воєнної ака­демії. Тим часом як сучасники Фоша здобували нагороди і славу в різноманітних колоніаль­них війнах, він залишався у Франції і викладав воєнну тео­рію і тактику у воєнному учили­щі Французької воєнної акаде­мії, а в 1908 р. став директором цієї школи. У 1903 р. надруку­вав свої «Принципи воєнної справи», в яких висту­пав як прихильник наступальних дій. «Наступ, — вва­жав Фош, — це закон війни. Великим полководцем стає той, хто може надихнути людей своєю ідеєю». З початком Першої світової війни Фош у діючій армії спочатку командує корпусом, згодом, армією. Проте його наступальна тактика призводила до значних втрат і після битви на Соммі, він був переве­деним на менш відповідальну посаду — очолював центр воєнних досліджень. Але вже в 1917 р. стає начальником Генштабу. З квітня 1918 р. головноко­мандувач військами союзників. Під його команду­ванням війська країн Антанти переможно заверши­ли Першу світову війну. Не схвально віднісся до Версальського договору, зауваживши, що це «лише перемир'я на двадцять років». Його оцінка виявилась пророчою. Після війни англійці (1919) і поля­ки (1923) вшанували Фоша званням фельдмарша­ла своїх збройних сил. Помер у Парижі 20 березня 1929 р. і був похований у Будинку інвалідів разом з Наполеоном і Туренном, видатними французькими полководцями.



Вільсон, Томас Вудро (1856-1924)

Американський політик, двадцять восьмий пре­зидент США (1913-1921). Народився в родині свя­щенника в штаті Вірджинія. З 1890 р. — професор історії і політичних наук Принстонського універси­тету, з 1902 р. — президент цього університету. У 1910 р. був обраний губернатором штату Нью-Джерсі від демократичної партії. У 1912 р. перемагає на президентських виборах. В.Вільсон був прихи­льником проведення реформ. За його президент­ство створено Федеральну резервну систему, яка була покликана забезпечити стабільність банківсь­кої системи. Вважаючи, що держава повинна збе­рігати вільну конкуренцію і не допускати створен­ня монополій, утворив Федеральну торгову комісію. З початком Першої світової війни дотримувався принципу нейтралітету, що забезпечило йому пе­ремогу на чергових президентських виборах. Але вже в 1917 р. оголосив війну Німеччині. Він вважав, що зростаючу могутність США треба використати для встановлення нового світового порядку, засновано­го на моральних нормах. Свої принципи виклав у «14 пунктах». Щоб відстояти накреслену програму, Вільсон першим з президентів США прибув до Єв­ропи, де взяв участь у Паризькій мирній конферен­ції (1919). Головним своїм дітищем вважав Лігу Націй. Але проти такої політики в США виступала опо­зиція і конгрес США не ратифікував Версальський договір, який містив Статут Ліги Націй. Вільсон сприйняв це як особисту трагедію. Його вразив ін­сульт.



Гувер, Герберт Кларк (1874-1964)



Американський політик, тридцять перший пре­зидент США (1929-1933). Герберт Гувер був уособ­ленням «американської мрії», людини, яка своїми успіхами у бізнесі досягла вершин влади. Він на­родився 10 серпня 1874 р. у місті Вест-Бранч. У 1891-1895 рр. вивчав геологію в університеті у Стенфорді. Майже 20 років був успішним інженером і комерсантом. Організував гірничо-добувні підпри­ємства в Японії, Індії, Єгипті, Італії, Росії, Південній Аф­риці. Став одним з нацбагатших людей США, його влас­ність оцінювалась у 40 млн. дол. У 1919-1923 рр. очолю­вав «Американську адмініст­рацію допомоги», яка займа­лася економічною підтримкою повоєнної Європи. У 1921 р. президент У.Гардінг запропо­нував йому очолити міністер­ство торгівлі. В руках Гувера міністерство, яке раніше май­же не відігравало ніякої ролі, стало вагомим інструментом завоювання США зовнішніх ринків. Цей «чудо-хлопець», як іронічно називали Гувера його противники, на президенських виборах 1928 р. здобув перемогу як пред­ставник республіканської партії. Головними його гаслами на виборах були: «Виженемо бідність з країни!», «Справа Америки – бізнес!». Виборці віри­ли, що саме така людина, яка зуміла багатою стати сама, здатна зробити країну багатою. Але доля під­несла йому сюрприз. Йому довелось виконувати роль рятівника країни, до якої він був не готовий. Йому навіть не спало на думку, що для того, щоб врятувати країну, йому треба переконати великий бізнес поділитися з тими, хто опинився в скрутному матеріальному становищі. Тому, всі спроби подолати кризу традиційними методами, які використовував Гувер, не дали бажаного результату. Після обрання пре­зидентом США Ф.Рузвельта Гувер став його голо­вним опонентом. Після Другої світової війни за пре­зидентства Трумена Гуверу було доручено зайня­тися організацією продовольчої допомоги розоре­ним країнам Європи і Азії. У період президентства Д.Ейзенхауера став його помічником і радником.

Калвін Кулідж молодший (1872—1933)- тридцятий президент США з 1923 по 1929, від Республіканської партії США. Уродженець Вермонту, губернатор штату Массачусетс, Кулідж в 1920 був вибраний на пост віце-президента США разом з президентом Гардінгом, на той момент він був відоміший, ніж його товариш по блоку. Смерть Гардінга 2 серпня 1923 зробила Куліджа новим президентом. Про смерть попередника він дізнався через декілька днів, відпочиваючи в сільському будинку батьків, де не було ні телефону, ні електрики; батько Куліджа, мировий суддя, при світлі гасової лампи сам привів сина до президентської присяги. Повернувшись в Вашингтон, Кулідж повторно склав присягу перед верховним суддею США екс-президентом Вільямом Тафтом. Правління Куліджа, який керувався принципом невтручання в економіку, було досить успішним. Штати переживали бурхливе економічне зростання («Процвітання», «Двадцяті, що ревуть»). Разом з тим вже в наступне правління (при Герберті Гувері) виникла могутня економічна криза («Велика депресія»). Саме при Куліджі індіанці отримали повноправне американське громадянство, разом з тим проблема афро-американців була не розв'язана, і 1920-і роки відзначені різким сплеском діяльності Ку-Клукс-Клана. У 1924 році Куліджа обирають в президенти, але в 1928 році він відмовляється балотуватись на посаду, поступившись цим правом Гуверу. Масштабні невдачі республіканської партії негативно вплинули на його здоров'я. Він помер через декілька місяців після поразки Гувера на виборах 1932 і приходу до влади Франкліна Делано Рузвельта, чиї плани перевлаштування економіки він не схвалював.

Рузвельт, Франклін Делано (1882-1945)

Політичний і державний діяч США, тридцять другий президент США. Походив з заможної ро­дини. Батько його, Теодор Рузвельт, був президен­там США. Франклін отримав блискучу освіту, закінчив Гарвардський і Колумбійський університети. У 1910 р. був обраний у Се­нат штату Нью-Йорк від Демократичної партії. З 1913 р. обіймав посаду заступника морського мі­ністра, доклавши багато зусиль для перетворення США в першу морську державу. У 1920 р. балотувався на посаду віце-президента від Демократичної партії. На початку 20-х років був змушений тимчасово відійти від політичного життя. Важка хвороба (поліомієліт) зробила його інвалідом з паралізованими ногами. Проте вольовими зусиллями він зумів повернути себе до активного життя, опорою в цьому стала його родина. У 1928 р. обраний губернатором штату Нью-Йорк. На цій посаді вперше апробував деякі заходи, які згодом були закладені в основу «нового курсу». У 1932 р. обраний на посаду президента. Згодом на цю посаду обирається ще тричі (1936, 1940, 1944 рр.). Ставши президентом у скрутний для країни час, Рузвельт проявив всі свої кращі здібності організатора і керівника. Завдяки енергійним діям було зупинено падіння американської економіки, а програма «нового курсу» вивела країну з Великої депресії. На посаді президента Рузвельт зміг у повній мірі проявити мистецтво управляти масами: він постійно давав інтерв'ю в пресі, збирав у Білому домі журналістів, раз на тиждень виступав по радіо з «бесідами біля каміну» тощо. За допомогою громадської думки впливав на прийняття рішень Конгресом. З 1939 р. зосередив основну увагу на зовнішній політиці, відмовившись від політики ізоляціонізму. У роки Другої світової війни став одним з лідерів антигітлерівської коаліції. Ініціював створення ООН. Разом з Черчіллем і Сталіном заклав основи повоєнного світу


Ілойд Джордж, Гарольд (1863-1945) англійський політик, прем’єр-міністр у 1916-1922 рр. Родом з Уельсу. Все своє життя у колі сім’ї розмовляв на валійській мові. Виховувався в родині свого дядька. На знак поваги до вихователя додав до свого імені ще й прізвище родича — Ллойд. Став членом Ліберальної партії. У 1890 р. був обраний до палати громад від виборчого округу в Уельсі і представляв його до кінця свого життя. З 1905 р. член уряду сформованого Ліберальною партією. У 1911 р. ініціював прийняття «революційного бюджету», який передбачав виділення коштів на соціальні потреби (1% бюджету). Наполіг на прийнятті закону про обов’язкове страхування у зв'язку із хворобою і по безробіттю. У тому ж році ініціював реформу палати лордів.У Ліберальній партії очолив групу «нових лібералів», які виступали за проведення соціальних реформ. В роки Першої світо­вої війни був міністром з питань постачання армії. Завдяки його енергійній діяльності відбулась пе­ребудова економіки на воєнні рейки, а англійська армія була забезпечена всім необхідним. У 1916 р. стає прем'єр-міністром коаліційного з консервато­рами уряду. Під час Паризької мирної конферен­ції був змушений грати роль посередника між Клемансо і Вільсоном. У 1918-1922 рр. ним була запо­чаткована ціла низка соціальних реформ. Важли­вою акцією Ллойд Джорджа стало надання само­врядування Ірландії. У період його прем'єства Бри­танська імперія досягла своїх максимальних розмі­рів. Ллойд Джордж був останнім прем'єр-мініст­ром від Ліберальної партії. З початку 20-х років від­бувається її стрімке витіснення з політичної арени Лейбористською партією. До кінця свого життя Ллойд Джордж залишався впливовим політиком, лідером «нових лібералів». Незадовго до смерті йому було присвоєно титул графа.

Макдональд, Джеймс Рамсей (1866-1937)

Англійський політичний діяч. Прем'єр-міністр Великобританії в 1924, 1929-1935 рр. Незаконного народжений син сільського робітника і покоївки. Не отримав завершеної освіти. Відіграв вагому роль у створенні Лейбористської партії. У 1906 р. вперше був обраний до палати громад. Макдональд був прихильником демократичного, еволюційного шля­ху до соціалізму через соціальні реформи. Висту­пив проти участі Великобританії у Першій світовій війні, за що був звинувачений у непатріотизмі. У 1918 р. втратив місце у парламенті. У 1922 р. знову був обраний до парламенту і став лідером лейборис­тів. У 1924 р. сформував перший лейбористський уряд. Але уряд не мав більшості у парламенті і, від­повідно, не мав достатньої підтримки. Проте за ко­роткий термін вдалося здійснити ряд важливих зо­внішньополітичних кроків. Так вдалося домогтися виведення французьких військ з Рура, прийняття плану Дауерса, уклав торгівельний договір з СРСР. Обіцянки щодо внутрішніх реформ не були реалі­зовані. Вдруге прем'єром Макдональд став у 1929 р., коли лейбористи вже мали більшість у парла­менті. Проте економічна криза 30-х років не дала лейбористам реалізувати свої плани. Спроба за­ощадити урядом на соціальних витратах призвело до конфлікту Макдональда з профспілками і з вла­сною партією. Зрештою він подав у відставку. Але король запропонував йому сформувати коаліційний уряд. Макдональд прийняв пропозицію. За це лей­бористи назвали його зрадником і виключили з партії. На посаді прем'єра Макдональд знаходив­ся до 1935 р., коли його змінив лідер Консерватив­ної партії С. Болдуїн. Макдональд залишився в уряді лордом-зберігачем печатки. У 1937 р. несподівано помирає по дорозі у Південну Африку.



Болдуїн, Стенлі (1867-1947)

Політичний і державний діяч, прем'єр-міністр Великобританії (1923-1929, 1935-1937).

Походив з заможної родини, отримав блискучу освіту. У 1908 р. був обраний до палати громад від Консервативної партії. У 1916-1922 р. входив до складу коаліційного уряду Ллойд Джорджа. Став ініці­атором розвалу уряду, що дало змогу консерваторам на чолі з Е.Бонар Лоу сфо­рмувати однопартійний уряд. У 1923 р. стає пре­м'єр-міністром. На цій по­саді проявив себе актив­ною діяльністю по зміцнен­ню Британської імперії, яка похитнулася під час Першої світової війни. Так, він здій­снив фінансову реформу, яка повернула довіру до фу­нта стерлінга. Сприяв розвитку англійської еконо­міки. Зайняв жорстку позицію у боротьбі зі страй­ковим рухом (страйк гірників 1926 р.). Жорстка кон­сервативна політика призвела до падіння автори­тету уряду і в 1929 р. консерватори програють ви­бори. У 1935-1937 рр. Болдуїн — знову прем'єр-міністр. Головним завданням свого прем'єрства вважав рятування авторитету англійської монархії, яка похитнулась у зв'язку з династичною кризою. Розв'язавши це складне завдання, він вважав, що виконав свою місію і передає владу Невілу Чемберлену, проте залишався провідним діячем Консер­вативної партії.

Чемберлен, Невіл (1869-1940)









Син Джозефа і зведений брат Остіна Чемберленів — відомих політичних діячів Великобританії. Здобув класичну освіту. Про нього говорили як про вдалого фінансиста. Став членом парламенту аж у 50 років. Займався бізнесом і працював у місцевих органах управління. Був лорд-мером Бірмінгема. Від цього округу 1918 р. був обраний до палати громад, членом її залишався до останніх днів життя. 1923-1929 рр. обіймав посаду міністра охорони здоров'я в консервативному уряді. У листопаді 1931 р. зайняв місце Сноудена як міністра фінансів у період, коли фінансова сис­тема країни переживала не найкращі часи, будучи вра­женою Великою депресією. На цій посаді перебував до травня 1937 р., коли Стенлі Болдуїн поступився йому крі­слом прм'єр-міністра. Ста­вши прем'єр-міністром Н.Чемберлен в умовах пе­редвоєнної Європи вірив у своє покликання зберегти мир у Європі шляхом пря­мих контактів з Гітлером. На його совісті аншлюс Авст­рії, а, особливо, трагедія Чехословаччини, що стала­ся в результаті злочинної змови у Мюнхені, розгром Польщі у 1939 р., а також Франції у 1940 р. Політика умиротворення, яку проводив Чемберлен, завела Ан­глію, а зрештою і всю Європу в глухий кут. «Проз­рів» Чемберлен лише у березні 1939 р., але це вже було запізно. Допомігши Гітлеру розкрутити махо­вик війни, він зупинити його не міг, хоча в це свято вірив. Чемберлен ганебно пішов у відставку з посади прем'єра в травні 1940 р., а невдовзі, восени того ж року, помер. Лише під кінець життя він зрозумів, що Гітлер його ошукав.

Клемансо, Жорж (1841-1929)

Французький політик. Прем'єр-міністр Франції у 1906-1909, 1917-1920 рр. Лікар за фахом. Завдяки гострому розуму бурхливому темпераменту, ораторському таланту Клемансо став видатним політиком країни. Послі­довний прихильник Тре­тьої республіки, антиклерікал, дрейфусар. Вважав, що головне зовнішньопо­літичне завдання Франції це реванш за поразку в франко-прусській війні 1870-1871 рр. Став ліде­ром Радикальної партії. Будучи прем'єр-мініст­ром у 1906-1909 рр. ініці­ював проведення деяких соціальних реформ. Вдруге Клемансо став прм’єром у складний для країни час: французька армія на фронтах зазнала значних втрат, впав бойовий дух армії та населення. Клемансо, якому йшов 76 рік, зумів підняти патріотичний дух, навести лад в армії почав боротьбу з шпіонажем. Був головуючим Паризькій мирній конференції (1919). Він послідовно домагався послаблення Німеччини дотримуючись гасла: «Німці за все заплатять!». Проте домогтися свого у повному обсязі не зміг. У своїх мемуарах «Велич і гіркота перемоги» висловив розчаруння повоєнним облаштуванням світу і навіть передбачив небезпеку поразки Франції у 1940 р.



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет