Юлія желіховська



жүктеу 127.1 Kb.
Дата20.04.2019
өлшемі127.1 Kb.
түріЗакон




Юлія Желіховська,

здобувач Хмельницького університету управління та права, магістр права, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу



Стянення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку

Історія виникнення векселя сягає античності. Перші згадки векселя пов’язані з Древньою Грецією, в якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між обмінювачами в різних містах. Нестача реальних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів привели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті в іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того, хто видав розписку [1].

На території України вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг запровадив застосування векселів для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II у виданому при ньому вексельному статуті векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є першим, введеним в Україні за розпорядженням уряду у вигляді твору, виданого 16 травня 1729 ро­ку німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі век­сельні статути, з яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя. Основна увага в Статуті 1729 року приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохідь. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов’я­зання. Зобов’язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини [2].

Визначенням терміна «вексель» займались як вітчизняні, так і іноземні науковці. Серед іноземних науковців відомі своїми працями Доунс Джон, Гудман Джордан Елліон, Браєн Баталер. Відомими є праці таких вітчизняних науковців, як А. Демківський, Ю. Мороз, А. Мельник, С. Гуткевич.

В. Д. Катков зазначав, що протест є інститутом вексельного права, становлячи в ньому єдино допустимий спосіб засвідчення всіх можливих відхилень від нормального порядку в обігу векселя. Саме слово (pro-testis) вказує на первинну ціль протесту: надати безспірність певному факту, зробивши його предметом загального відома (factum notorium) у певній місцевості чи, принаймні, серед кола певних осіб [3, с. 136].

На думку А. В. Габова, протест векселя — це складений у публічному порядку акт, що засвідчує безспірні, юридично значимі для вексельного зобов’язання факти, з якими законодавство пов’язує певні юридичні наслідки [5, с.11].

У свою чергу, І. Ф. Сидоров вважає, що протест векселя — це офіційне загальновизнане посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії [6, с. 14].

В іноземній та вітчизняній літературі поняття «вексель» трактується досить неоднозначно, і наявність різних точок зору в цьому питанні зумовлена, насамперед, відсутністю в чинному законодавстві України чіткого визначення цього терміна і складністю вексельних відносин.

З огляду на це, автор вважає порушену ним проблему актуальною, що і визначило, загалом, єдину мету дослідження, а саме: уточнення трактування поняття «вексель», яке найбільш поглиблено відобразить економічний зміст цієї категорії [7, с. 58].

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Тобто вексель — певна правова гарантія без­спірності вимог векселедержателя та безспірності зобов’язання векселедавця перед векселедержателем. Ця гарантія полягає в тому, що вексель по своїй суті робить безспірними грошові вимоги векселедержателя до векселедавця простого векселя або акцептанта переказного векселя.

Згідно зі ст. 92 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють протести векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту.

Протест є публічно-правовим актом, що має на меті посвідчити ті чи інші факти, з якими вексельний закон пов’язує настання певних правових наслідків. Його публічність надає достовірності таким фактам, й їх заперечення стає можливим лише в порядку, встановленому для оскарження дій відповідних органів. Протестом може бути також посвідчена відмова акцептанта по­ставити дату акцепту, а у простому векселі з терміном платежу «у стільки-то часу від пред’яв­лення» — відмова векселедавця поставити датовану відмітку про пред’явлення векселя до платежу — протест у недатуванні акцепту (статті 25 та 75 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, далі — УВЗ), а також відмова депозитарію від вручення акцептованого примірника векселя — протест про невручення (статті 66 та 68 УВЗ).

Найбільше практичне значення має протест у неакцепті чи неплатежі. Закон пов’язує з фактом повної чи часткової відмови платника від акцепту переказного векселя чи з відмовою акцептанта або векселедавця простого векселя від платежу у встановлений термін настання досить важливих правових наслідків. Саме з цього моменту держатель векселя отримує право на пред’явлення регресних вимог до тих, хто по­ставив на векселі свої підписи як індосанти, векселедавці та їх авалісти. Усі ці особи, що солідарно зобов’язані за векселем, стають дійсними боржниками, зобов’язаними перед держателем за акцепт та оплату векселя. Надаючи цим фактам такого суттєвого значення, УВЗ визнає їх офіційне посвідчення шляхом публічного протесту [6, с. 138].

Суть протесту векселя — у засвідченні певних фактів, пов’язаних із векселем. Тому підставою для його вчинення є настання тих чи інших подій, з виникненням яких законодавство пов’язує можливість посвідчення нотаріусом певних фактів стосовно вексельного обігу.

Протести можуть розрізнятися за своєю правовою природою. Так, підставою для вчинення протесту про недатування акцепту є недатування акцептантом переказного векселя. Підставою для вчинення протесту про неакцепт є відмова акцептанта, тобто особи, вказаної в переказному векселі платником. Підставою для протесту про неоплату є неоплата платником як простого, так і переказного векселя [7, с. 58].

Для вчинення протесту в неакцепті чи неплатежі законом встановлюються певні строки. Протест в неакцепті повинен бути вчинений протягом часу, встановленого для пред’явлення векселя до акцепту (статті 21–22 УВЗ), тобто як загальне правило: до терміну платежу, якщо векселедавець чи індосант не зазначили спеціального терміну для акцепту. Оскільки УВЗ (ст. 24) дозволяє акцептанту вимагати повторного пред’явлення векселя до акцепту наступного дня, то строк для протесту в неакцепті в цьому разі відповідно продовжується також до наступного дня. Однак у будь-якому разі останнім днем протесту в неакцепті є день, у який вексель підлягає оплаті.

Інші строки передбачаються для протесту в неплатежі, який потрібно здійснити за векселями терміном на визначений день та у стільки-то часу від складання чи від пред’явлення — у один із двох робочих днів, що йде за днем, у який переказний вексель підлягає оплаті, а за векселями зі строком після пред’явлення — протягом часу, встановленого для здійснення протесту в неакцепті, тобто протягом року з дати їх складання [4, с. 138].

У разі пропущення зазначених строків для вчинення протесту в неакцепті чи неплатежі, а також строків, установлених для пред’явлення до платежу векселя строком після пред’явлення чи у стільки-то часу від пред’явлення, векселедержатель втрачає право вимоги від індосантів, векселедавця переказного векселя та їх авалістів, але зберігає право на позов проти головних боржників — акцептанта переказного векселя та векселедавця простого векселя та їх авалістів (ст. 53 УВЗ) [4, с. 138].

Протест — необхідна умова збереження за векселедержателем прав на позов проти всіх зобов’язаних за векселем осіб, за винятком основних боржників. Неопротестований вексель продовжує залишатися векселем, зберігаючи свою силу щодо акцепту, векселедавця простого векселя та їхніх авалістів, що є зобов’язаними перед векселедержателем протягом усього терміну позовної давності — протягом трьох років (ст. 70 УВЗ) [4, с.136].

Нотаріальна дія щодо здійснення протесту векселя про неоплату має загальні та специфічні процедури для її вчинення. Виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом не раніше опротестування векселя і не пізніше строків позовної давності, зазначених у ст. 70 Закону України від 06.07.1999 р. № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі».

Згідно із зазначеною статтею позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу. Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються після закінчення одного року від дня протесту, здійсненого у визначений строк або від дня строку платежу, у разі застереження про оборот без витрат.

Перерва давності має силу лише щодо того, проти кого було вчинено дію, яка перериває давність. Оскільки згідно з п. 293 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус повинен перевірити своєчасність пред’явлення векселя до оплати, вважаємо, що перевірка цієї інформації можлива за протестом векселя про неоплату.

Зміст дає відповідь на всі питання, поставлені в п. 293 Інструкції: про дату пред’явлення векселя до оплати (дає можливість перевірити своєчасність пред’явлення), інформацію про те, що вексель не був оплачений. Єдине, що неможливо зробити, — це отримати напис платника про неоплату векселя, якщо він сам того не бажає. Якщо в акті про протест векселя в неоплаті, який подається нотаріусу, зазначатиметься, що боржник оспорює зобов’язання платити за цим векселем, вчиняти виконавчий напис за таких обставин недоцільно.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі боргового документа, яким у даному випадку є опротестований вексель. При цьому текст виконавчого напису може бути розпочато на векселі і продовжено на прикріпленому (підшитому) спеціальному бланку нотаріальних документів. Акт про протест векселя передається кредитору разом із вчиненим виконавчим написом. У справах нотаріуса залишається копія акта та копія векселя з викладеним на ній текстом виконавчого напису.

Іноді нотаріуси відмовляються вчиняти виконавчий напис за вимогами до аваліста, посилаючись на те, що це не передбачено діючим законодав­ством. Такі дії (бездіяльність) нота­ріуса дуже часто стають предметом судового розгляду [4, с. 146].

Шевченківським районним судом м. Києва було розглянуто заяву АКБ на відмову у вчиненні нотаріальних дій приватним нотаріусом місько­го нотаріального округу. Своїм рішенням суд зобов’язав нотаріуса вчинити виконавчий напис на простому векселі. Заявнику суд роз’яснив, що такий виконавчий напис може бути вчинено і на вимогу до аваліста [4, с. 141].

Умовою вчинення виконавчого напису є надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості перед стягувачем. Перелік таких документів встановлено постановою Кабінету Міністрів від 29.06.1999 р. № 1172. Такими документами є оригінал опротестованого векселя і акт про протест векселя. Згідно зі ст. 32 УВЗ аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов’язання якої він забезпечив. І його зобов’язання є дійсним навіть якщо недійсне зобов’язання особи, яке він забезпечив. А оплативши вексель, аваліст набуває прав, що випливають з векселя проти особи, зобов’язання якої він забезпечив, та проти усіх осіб, що підписали вексель згідно із законодавством. Якщо ж вексель містить дефект форми, то поставлений аваль буде недійсним [4, с. 146].

Отже, нотаріусам перед перевіркою дійсності векселя слід переконатись, чи не містить вексель дефекту форми (наявність усіх реквізитів та підпис згідно зі ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Сам аваль є дійсним, якщо його вчинила діє­здатна особа виразом «вважати за аваль» чи іншим недвозначним виразом та поставила свій власноручний підпис (статті 7, 31 УВЗ).

Вчинення акта протесту має матеріально-правове значення і є умовою (за виключенням передбачених законом випадків) здійснення прав у відношенні зобов’язаних за векселем осіб [8, с. 36].

Згідно зі ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правом вчинення протестів наділені нотаріуси (як державні, так і приватні). Вчиненням протестів нотаріат виконує функцію з охорони суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» до числа нотаріальних дій, що можуть вчинятися державними та приватними нотаріусами, належать виконавчі написи та протести векселів [9, с. 373]. Детальніше порядок вчинення протестів векселів регулюється розділом 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 [4, с.149].

Протести векселів про неоплату, неакцепт, недатування акцепту вчиняються нотаріусами відповідно до законодавства України про обіг векселів. Крім того, протести векселів вчиняються в разі:

а) видачі кількох примірників векселя — протест про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя;

б) коли з векселя зроблено копію — протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя;

в) видачі векселя строком у такий-то час від пред’явлення — протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя.

Векселедержатель може вчинити протест век­селя, насамперед за місцем оплати, що є логічно та вигідно для векселедержателя та відповідає вимогам УВЗ, у п. 5 ст. 1 якого зазначається про обов’язковий реквізит — місце платежу, проте за відсутності такої вказівки місцем платежу є місцезнаходження трасата, вказане поряд з його найменуванням (тобто місцезнаходження боржника). Отже, місцезнаходження боржника є місцем протесту векселя згідно з УВЗ. Така ситуація є вигідною перш за все кредитору і нотаріусу ще й з технічної точки зору, бо строки надсилання нотисів та запиту боржника досить обмежені в часі.

Проте за певних обставин кредитору може бути проблематично або й неможливо вчинити протест за місцем платежу чи за місцезнахо­дженням боржника. А тому вважаємо за необхідне передбачити можливість вчинення протесту за місцезнаходженням (місцем проживання) кредитора-векселедержателя. На таке вирішення цього питання скеровує і п. 4 ст. 532 Цивільного кодексу України, де йдеться про виконання грошових зобов’язань за місцезнаходженням кредитора [4, с. 151].

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, установлених для пред’явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред’явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня [4, с. 151].

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред’являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, в якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою.

Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту.

У разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з’явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі [4, с. 151].

Якщо місцезнаходження платника невідоме, протест векселя повинен бути вчиненим без пред’явлення вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною відміткою в акті про протест та реєстрі нотаріальних дій.

Опротестований вексель повинен бути виданим векселедержателю або уповноваженій ним особі.

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (далі — Перелік), для одержання виконавчого напису подаються оригінал опротестованого векселя та акт про протест векселя. Але оскільки ми пропонуємо включити до ст. 92 Закону України «Про нотаріат» інші підстави для протесту відповідно до норм УВЗ, де є випадки коли особа, що є держателем оригіналу векселя, відмовляється передати його законному держателю векселя, то ми пропонуємо таке.

Визначення опротестованого векселя виконавчим документом було здійснено в п. 3 Указу Президента України від 23.08.1998 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Украї­ні». Закон України «Про обіг векселів в Україні» у ст. 8 фактично ототожнює поняття «опротестований вексель» та «виконавчий напис нота­ріуса на векселі».

Водночас розмежування вказаних двох нота­ріальних дій випливає зі змісту п. 302 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де вказано, що вексель, опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в порядку п. 293 цієї Інструкції.

Отже, суть акта про протест полягає у засвідчені факту порушення прав законного держателя векселя, а суть виконавчого напису — в тому, що на підставі цього документа органи державної виконавчої служби примусово виконують взяті на себе боржником зобов’язання зі сплати коштів.

Наступним кроком нотаріуса має бути перевірка безперервності ряду індосаментів, чи містить вексель застереження про «не за наказом», бо тоді вексель передається з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Усе це потрібно для того, щоб встановити, чи є пред’явник законним держателем векселя (ст. 16 УВЗ).

Факт нотаріального повідомлення про оплату (чи акцепт) векселя повинен мати доказову силу, відповідно повинен бути документально зафіксований. Документальне фіксування пред’явлення нотаріального повідомлення може бути у вигляді: 1) квитанції про відправлення цінного листа на адресу платника (чи акцептанта); 2) відмітки про відправлення телеграми; 3) відмітки про прийняття на другому екземплярі документа, який залишається в нотаріуса (якщо документ відправляється кур’єром). Можна також відіслати лист з повідомленням про вручення [4, с. 158].

Якщо особа задовольнить вимоги нотаріуса, вексель повертається держателю без вчинення протесту. При цьому на векселі ставиться відмітка про отримання платежу та інших сум, передбачених векселем та законодавством.

Якщо зобов’язана особа відмовилась вчинити необхідні дії, то складається акт про протест, а на самому векселі робиться відмітка, а також заносяться необхідні дані в реєстр нотаріусів. Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій ним особі [4, с. 158].

Отже, узагальнюючи викладене вище, можна дійти висновку, що виконавчий напис є основним позасудовим, безспірним засобом примусового виконання зобов’язань, який дозволяє кредитору при дотриманні певних формальних вимог здійснити швидке поновлення своїх порушених прав у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за допомогою нотаріусів.

Список використаних джерел

Історія виникнення векселя, його розвиток [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/638.html.

Історія виникнення векселя, його розвиток [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://economy.at.ua/publ/11-1-0-93.

Вексель як об’єкт цивільних прав [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurist online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/chiv_pravo/046.php.

Цивільно-правові аспекти вексельного обігу в Україні; Спеціальність: 12.00.03 – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007. – С. 136.

Никифорова М. А. Особенности передачи прав требования по векселю // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 11.

Сидоров І. Ф. Виконання вексельних зобов’язань: Автореф. дис. … канд.юрид.наук. – К., 2003. – С. 14.

Грошева О. Протест векселя в неоплаті // Нотаріат для Вас. – 2010. – № 1–2. – С. 58.

Новоселова Л. А. Вексель в хозяйственном обороте. Комментарий практики рассмотрения споров. – М., 1997. – С. 36.

Нотаріальний мінімум 2011. – Х.: ФО–П Лисяк Л. С., 2011. – 400 с.



MEH № 4 2019 г. - -


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет