Юрій Байдан діяльність оун-упа на півдні україни в роки другої світової війни: сутнісний аспект



жүктеу 59.39 Kb.
Дата11.02.2018
өлшемі59.39 Kb.

Юрій Байдан
ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН-УПА НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В РОКИ

ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: СУТНІСНИЙ АСПЕКТ
Діяльність ОУН-УПА — це одна з найважливіших сторінок історії нашого народу, що заслуговує на детальне вивчення задля збереження для нащадків пам’яті про героїв. Також важливим завданням є виховання на прикладі героїв ОУН-УПА справжніх патріотів України.

У вітчизняній історіографії є велика кількість робіт присвячених цій тематиці, в яких розкриваються найрізноманітніші аспекти діяльності організації. Але, попри все, праця підпільників на півдні України чомусь несправедливо забувається і створюється враження, що боротьба велася лише на заході нашої держави. Однак це не так.

На початку 1941 року, з розгортанням військових дій між Німеччиною та Радянським Союзом, ОУН (б) та ОУН (м) відправили на південь України, тодішню область Румунії — Трансністрію, похідні групи, метою яких було створення тут осередків боротьби з окупаційним режимом. На це вказують у своїх роботах А. Бачинський, Т. Вінцковський, Є. Горбуров, І. Нікульча, Л. Шанковський, М. Ши­тюк та інших дослідники, хоча здійснені ними підрахунки чисельності учасників руху Опору дещо різняться.

Впевнено можна стверджувати, що до кінця 1941 року вдалося створити під­пільну мережу ОУН в багатьох південноукраїнських областях. Основними завданнями, які ставились перед підпільниками, була пропаганда, спрямована проти окупаційної влади та захисні акції. Завоювавши цим довіру місцевого населення, оунівське підпілля повинно було залучити широкі маси до визвольної боротьби [1, с. 123-124].

Румуни намагались з’ясувати, хто для них є більш небезпечним — мельниківці чи бандерівці. І хоча мета обох гілок націоналістичного руху була однакова, але ОУН (м) здебільше діяла на територіях, окупованих німцями.

Незважаючи на значний супротив німців, оунівцям вдалося створити тут розгалужену мережу осередків.

В Одеській області було сформовано 5 окружних проводів, що утворювали Одеський обласний провід. Основною задачею окружних проводів було залучення місцевого населення до боротьби та створення з них місцевих осередків ОУН. Така діяльність викликала жорсткий супротив румунської влади, через що обласний провід зазнав значних втрат. Але згодом, організація знову розширилась. Було встановлено постійний зв’язок з крайовим проводом.

Засновником українського націоналістичного підпілля в Одесі вважається Степан Боднарчук, директор українського драматичного театру.

Одним із керівників одеського осередку ОУН був Віктор Лісовський, який активно поширював серед румунських солдат антигітлерівські настрої. Ще одним досить визначним діячем проводу ОУН був Семен Караванський, студент Одеського королівського румунського університету. Про це свідчать матеріали НКВС від 1944 року [5, с. 164].

В цій когорті патріотів України, провідних представників українського визвольного руху був й Ігор Гордієвський, син розстріляного 1938 року радянською владою професора Одеського університету Михайла Гордієвського [3]. До того ж він є автором віршу «До помсти», який було покладено на музику. Згодом ця пісня стала одним із гімнів ОУН та одним із маршів Української дивізії «Галичина» [3]. (Вона була представлена в доповіді Владислава Макушинського, тому не буду повторюватись).

Непоодинокими є факти співпраці оунівців з радянськими червоними партизанами. Такі дії знаходили розуміння у рядових партизан, але категорично відкидались їх партійними ватажками. Наприклад, співпраця із загоном Олександра Ліхініна, якому оунівці поставляли зброю, закінчилась жорсткою забороною більшовицького комітету контактувати із націоналістами, після чого Ліхінін просто відмовився від участі в цьому комітеті [4, с. 158].

Ще одним показним виступом проти партійного комітету є дії командира Якимівського загону Халаміди, який відмовився виконувати накази цієї установи і вступив у бій з німцями самостійно. Після приходу Червоної армії, керівництво червоних партизан відразу передало до НКВС данні про всіх відомих їм діячів ОУН [4, с. 158].

Активно працювали оунівці й в Криму. Зі Львова до Криму ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік.

У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців джанкойської похідної групи українських націоналістів на чолі з провідником Романом Бардахівським та його помічником, шкільним вчителем Наконечним [6, с. 175]. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української держави не припинилася.

В цей час активно працювало саме бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену і складну мережу, яка формувалась із «трійок». Завдання ОУН (б) ставила чітко — підготовка й проведення збройного повстання. Зараз відомі 43 кримські повстанці, які боролися за незалежність України в УПА [6, с. 176].

Боротьба в Криму мала не лише пропагандистський характер, але й певні ознаки збройного протистояння. Незважаючи на недостатність підтримки місцевого населення, ОУН на цих землях вдалося створити розгалужену підпільну мережу, що діяла до кінця Другої світової війни. Є дані про співпрацю оунівських загонів з місцевими кримськими татарами [6, с. 178].

На Миколаївщині теж розгорнулась боротьба ОУН із радянськими та німецькими загарбниками. На жаль, поле для дослідження діяльності підпілля в цій області дуже вузьке і обмежене здебільшого документами НКВС [2].

В загальній структурі Миколаївського обласного проводу виділялась так звана «молодіжка», яка займалась поширенням агітаційної та політично-пропа­гандистської інформації серед молоді. Керівником цього відділу спочатку був «Хвиля», а згодом, після його арешту СД в 1943 році, на чолі «молодіжки» став «Богдан» [2]. («Хвиля» і «Богдан» — псевдоніми, імена цих людей невідомі).

Отже, діяльність ОУН на півдні України — це ще одна сторінка героїчної боротьби українських патріотів з окупантами. Боротьба тут розгортається з приходом в 1941 році похідних груп ОУН, які виступили ядром, навколо якого до 1942 року сформувалася повноцінна мережа націоналістичного підпілля. З цього часу на південноукраїнських землях розпочинаються активні дії цих груп. Всі обласні проводи підпорядковувались Південному крайовому проводу в Дніпропетровську. Протистояння окупантам мало здебільшого агітаційний та пропагандистський характер, що пояснюється невеликою чисельністю обласних організацій. Місцеві підпільники уникали прямих сутичок із окупантами, але за потреби могли й відкрити вогонь. Для виконання поставлених задач вони часто легалізувались, влаштовуючись працювати на адміністративні посади окупантів.

За час діяльності ОУН на півдні є дані про їх співпрацю з червоними партизанами, але через упередженість більшовицького командування ця співпраця не набула ознак системності та масовості.

В політичному плані більшу активність на Півдні України проявляла ОУН (б), хоча й ОУН (м) теж відігравала важливу роль. Щоправда, через особливості своєї політичної програми на кінець війни вони втратили значимість в цьому регіоні, а також й велику кількість підпільників, які переходили до ОУН (б) [9, с. 262].

Все це не дозволяє вважати історію ОУН-УПА історією лише західних регіонів України, адже пролита кров патріотів півдня свідчить, що звитяга і прагнення до свободи жили й живуть в серцях українців, незалежно від місця їхнього знаходження.


Література:

1. Вінцковський Т., Нікульча І. Українське самостійницьке підпілля у Трансністрії (1941–1944 рр.) // Український історичний журнал. — 2007. — № 5. — С. 123–134.

2. Горбуров Є. Підпільний і партизанський рух на території Миколаївщини в роки Другої світової війни. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://oun-upa.org.ua/articles/horburow.html (Дата перегляду: 23.03.2015).

3. Гордієвський І. До помсти // Українська дивізія «Галичина». — [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу: http://galiciadivision.org.ua/songs/ (Дата перегляду: 23.03.2015).

4. Мороко В. М. ОУН на Запоріжжі в роки радянсько-німецької війни // Наукові праці історичного факультету. — Дніпропетровськ, 1997. — Вип. 2. — С. 152–164.

5. Музичко О. Є. Український студентський рух в Одесі у роки румунської окупації (1941–1944) // Інтелігенція і влада. Матеріали П’ятої Всеукраїнської наукової конференції (Одеса, 24–25 грудня 2009 р.). — Одеса, 2009. — Ч. 1. — С. 159–164.



6. Романько О. В. Деятельность организаций украинских националистов на территории Крыма (1941–1944): политический и военный аспект вопроса // Историческое наследие Крыма. — Симферополь, 2004. — № 5. — С. 174–179.

9. Шанковський Л. Похідні групи ОУН. — Мюнхен, 1958. — 319 с.


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет