З російської переклав: Глушак Д. Д. 2018р. Зміст



жүктеу 4.03 Mb.
бет14/31
Дата20.04.2019
өлшемі4.03 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31

Глава 9.

Мікроби на замовлення


Усе починається з укусу. Комар сідає чоловікові на руку, устромляє хоботок у його плоть і починає ссати. У комаху попадає кров, а в руку – безліч малюсіньких паразитів. Це личинки філярій. Мікроскопічні круглі хробаки по кровотоку направляються до лімфовузлів у ногах і статевих органах людини. За рік вони перетворюються в дорослих особин і починають спаровуватися одна з одною,


щодня


роблячи тисячі нових личинок. Лікар би помітив на УЗІ, як вони там копошаться, але зараженій людині до нього йти нема чого – хоч у неї усередині й виявилися мільйони паразитів, ніяких симптомів немає. Але зрештою вони з'являються. Гинучи, хробаки провокують запалення й блокують плин лімфи, яка починає накопичуватися під шкірою людини. Їх кінцівки й пахи розпухають до величезних розмірів. Стегно стає товщиною з тулуб, а мошонка – розміром з голову. Вона більше не може працювати, навіть устати для неї тепер проблема. Від цього каліцтва й, відповідно, від косих поглядів їй тепер не позбутися до кінця життя. Цим чоловіком може виявитися фермер у Танзанії, рибалка в Індонезії або пастух в Індії. Це не має значення, адже тепер він – один з мільйонів хворих лімфатичним філяріозом.

Це захворювання, відоме також як елефантіаз або слоняча хвороба через жахливі опухлості, до яких воно приводить, вражає людей у тропіках. Його викликають три види нематод – 


Brugia malayi,

Brugia timori ,


а головне – 

Wuchereria bancrofti .


Родинний їм вид

Onchocerca volvulus


викликає подібне захворювання – онхоцеркоз. Його переносники – мошки, а не комарі, і вражає воно не лімфовузли, а більш глибокі тканини. Самки цього хробака поринають у жилаву, волокнисту плоть і виростають там до 80 сантиметрів у довжину. Їхні личинки відправляються до шкіри, де викликають нестерпну сверблячку, або до очей, де знищують сітківку й зоровий нерв. Тому-то онхоцеркоз у народі й називають «річковою сліпотою».

Ці патології, разом відомі як філяріоз, відносяться до найпоширеніших у світі – ними хворіють більш 150 мільйонів людей, а ще півтора мільярда ризикують заразитися [342] . Донедавна ці хвороби вважалися невиліковними. Існували ліки для вбивства личинок і зняття симптомів, але дорослі особини надзвичайно стійкі – проти них ліки були непомічними. Тривалість життя в цих видів – десятки років, що для нематод украй довгий строк, так що хворим доводиться проходити регулярну терапію. « З усіх тропічних захворювань ці два, мабуть, найважчі», – говорить Марк Тейлор, одягнений вишукано сивоволосий паразитолог.

Тейлор узявся за дослідження філярійних інфекцій в 1989 році – його залучила їхня вага. Людину може вразити безліч нематод, але вони, як правило, викликають не дуже помітні симптоми. Чому ж нематоди, що стоять за філяріозом, провокують настільки хворобливе запалення? Виявляється, у них є помічник, причому ми з ним уже знайомі. В 1970-х роках дослідники розглянули цих хробаків під мікроскопом і виявили в них структури, що нагадують бактерій [343] . До 1990-х років про них благополучно забули, зате потім з'ясувалося, що це 

Wolbachia


- та сама бактерія, що включила свої гени в геном гавайських мушок, убиває самців місячного метелика й живе у двох з трьох видів комах у світі.

Та вольбахія, що поселилася в нематодах, являє собою стислу версію вольбахії інших комах. Вона втратила третину свого генома й назавжди стала частиною організму хазяїна. Нематоди також виявилися в полоні симбіозу – без бактерій вони по не зовсім зрозумілих причинах не можуть завершити свій життєвий цикл, а також спровокувати важке захворювання. При загибелі хробака вольбахія виявляється одна в людському тілі. Вражати клітини людини вона не вміє, зате викликати імунну реакцію – це запросто, причому не таку, як хробак. За словами Тейлора, потужними симптомами філяріоз зобов'язаний сукупності реакцій імунної системи на самого хробака й на його симбіонтів. На жаль, це означає, що загибель хробаків приводить до погіршення стану хворого, адже в передсмертних муках вони випускають назовні всі свої запаси вольбахії. «Лімфовузли розриваються, і в паховій області починається запалення, – з похмурим виглядом пояснює Тейлор. – Вам такого не потрібно. Краще вбивати хробаків поступово, а як це зробити за допомогою противонематодних препаратів – незрозуміло».

Є й інший варіант. Чому б не дати хробакам спокій і не прийнятися за вольбахію?

У лабораторних дослідженнях Тейлор і інші з'ясували, що хробаки гинуть, якщо обробити їх антибіотиками й убити вольбахію. Личинки не дозрівають, а дорослі особини втрачають здатність розмножуватися. Через якийсь час їхні клітини самоліквідуються. Розставання для цих партнерів – не варіант: якщо їх симбіотичний зв'язок порушиться, загинуть обоє. Цей процес займає багато часу, часом до 18 місяців, але повільна смерть – також смерть. Оскільки в хробаків не залишається вольбахій, їх можна знищувати без усяких побоювань.

В 1990-х Тейлор з колегами вирішили застосувати результати дослідження на практиці. Їм потрібно було з'ясувати, чи можна за допомогою доксициклину – це такий антибіотик – позбутися вольбахії в організмі хворих філяріозом. Одна група зайнялася жителями сіл у Гані, що страждають від річкової сліпоти, а інша – танзанійцями, зараженими лімфатичним філяріозом. Обидва досліди пройшли успішно. Доксициклин привів до безплідності самок хробаків у Гані й знищив личинок у Танзанії [344] . А ще й там, і там він убив дорослих особин нематод в організмі трьох чвертей добровольців, не спровокувавши при цьому руйнівних імунних реакцій. Це було дуже круто. «Ми вперше змогли вилікувати філяріоз, – радіє Тейлор. – Звичайні препарати тут би не впоралися» [345] .

Але доксициклин – це не панацея. Вагітним жінкам і дітям він протипоказаний. До того ж він діє вкрай повільно, так що хворим доводиться приймати його курсами протягом багатьох тижнів. Досить складно весь цей час поставляти антибіотик у далекі від цивілізації поселення, а переконати хворих пройти курс до кінця – тим більше. Доксициклин – не така вже погана зброя для боротьби з філяріозом, але Тейлор вирішив, що зможе придумати що-небудь краще.

В 2007 році він зібрав міжнародну групу дослідників за назвою A·WOL – консорціум «Антивольбахія». Вони дістали 23 мільйони доларів фінансування від фонду Білла и Мелінди Гейтс, і тепер їхня задача – відкрити нові препарати, здатні звільнити від філярійних нематод, вбивши їхнього симбіонта – вольбахію [346] . Вони вже розглянули тисячі потенційно придатних для цього речовин і знайшли дещо багатообіцяюче – міноциклин. У лабораторних дослідженнях він показав себе на 50 % більш діючим, чим доксициклин, так що вчені відразу відправилися з'ясовувати, як він себе поведе в Гані й Камеруні. Міноциклин також не ідеальний – вагітним жінкам і дітям приймати його також не можна, а ще він у кілька раз дорожчий за доксициклин. Але група A·WOL з тих пір дослідила ще 60 тисяч різних речовин і знайшла декілька десятків кандидатів кращих.

Тим часом Тейлор з'ясував, що союз філярійних нематод і вольбахії, можливо, є куди менш надійним, чим вважалося раніше. Він виявив, що в періоди, коли вольбахія потрібна найбільшу, її чисельність підвищується, а хробаки починають розглядати її як хвороботворний мікроб і намагаються знищити [347] . «Нематодам здається, що вольбахия – це патоген», – пояснює він. Як би їм не була потрібна ця бактерія, вони знають, що якщо дозволити їй розмножуватися й далі, те вона їх просто розірве зсередини, немов симбіотична пухлина якась. Так що нематоди тримають її під контролем. Конфлікти виникають навіть у союзі, де один партнер не здатний вижити без іншого. А разом з ними, вважає Тейлор, виникають і можливості. Він уже давно шукав препарат, за допомогою якого можна позбутися вольбахії, а отут виявилося, що нематоди й самі цим займаються. Якщо в A·WOL вийде знайти речовини, запускаючі в організмі червяка программу контролю симбіонтів, можна буде перетворити періодичні сутички хазяїна і симбіонта в дійсну війну и в результаті змусити нематод знищити самих себе. Вкрай амбіційна думка, і ставки досить високі. Якщо Тейлор зможе розвалити їхній симбіоз, що проіснував ось вже 100 мільйонів років, він спасе 150 мільйонів життів.

Ми вже знаємо, що мікробіом – штука дуже мінлива. Він може перетворитися від одного дотику, обіду, навали паразитів, приймання ліків або просто згодом. Цей динамічний утвір то розпалюється, то вгасає, безупинно змінюючи при цьому свою структуру. Мінливість мікробіома лежить в основі великої частини взаємодій мікробів і їх хазяїв. Вона означає, що симбіоз може ставати вигіднішим: іноді прибулі мікроби дають хазяям свіжі гени, нові здатності й можливості для розвитку. Вона означає, що в симбіозі може початися розлад: дисбіоз або відсутність потрібних мікробів часом приводить до хвороби. Вона означає, що симбіоз можна змінювати



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31


©kzref.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет