З російської переклав: Глушак Д. Д. 2018р. Зміст


Пролог. Похід у зоопарк



жүктеу 4.03 Mb.
бет2/31
Дата20.04.2019
өлшемі4.03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Пролог.

Похід у зоопарк

Баба незворушний. Йому зовсім не заважає зібрана навколо ватага захоплених хлопців. Його анітрошки не турбує пекуча спеку каліфорнійського сонця. Він зовсім не проти того, що по його морді, тулубі й лапах їздять ватяними паличками. Така безтурботність цілком виправдана, адже життя його безпечне й легке. Його дім – зоопарк Сан-Дієго, його костюм – надійна і міцна броня, а сам він зараз обнімається з працівником зоопарку. Баба – білобрюхий панголін, премиле створіння, подібне на суміш мурашкоїда з сосновою шишкою. Розміром він з невеликого кота. Погляд його чорних очей меланхолійний, а вовна біля щік нагадує бакенбарди. Його рожевувата мордочка увінчана беззубим рильцем, спеціально пристосованим для поїдання мурах і термітів. Довгими, вигнутими пазурами на міцних передніх лапах можна чіплятися за стовбури дерев і розривати мурашники, а завдяки довгому хвосту – спокійно виснути на галузях (і на працівниках зоопарку).

Але саме, що запам'ятовується в ньому – це луска. Його голова, кінцівки й хвіст покриті жовтогарячими, що нашаровуються одна на одну пластинами, які створюють дуже міцну захисну броню. Складаються вони з того ж матеріалу, що й ваші нігті – з кератину. І правда, зовні й на дотик вони швидше нагадують нігті, тільки великі, покриті лаком і сильно погризені. До тіла кожна пластина прикріплена нежорстко, але міцно – коли я гладжу його по спині, луска під рукою немов проминається й відразу повертається в колишнє положення. Погладь я його в іншу сторону, я б, напевно, порізався – багато пластин досить сильно загострені. Без броні в Баби залишилися лише морда, живіт і лапи, але при необхідності він може запросто їх захистити, згорнувшись у клубок. Звідси в цих звірів і з'явилася назва: слово «панголін» походить від малайського

pengguling,


що означає «щось, що звивається».

Баба – один з «послів» зоопарку, у цій функції виступають найбільш слухняні й вимуштрувані тварини, вони беруть участь у суспільних заходах. Працівники зоопарку часто возять Бабу у доми старих і дитячі лікарні, щоб трішки скрасити деньки хворим і старим і розповісти їм про незвичайних тварин. Але сьогодні в нього вихідний. Він просто притискається до талії доглядача зоопарку й виглядає при цьому як найнезвичайнісінький пояс на світі, а Роб Найт акуратно знімає ватяною паличкою мазки в нього з морди. «Я з дитинства обожнюю панголінів, хіба не здорово, що такі чудові тварини взагалі існують?» – радіє Роб.

Найт – довготелесий новозеландець із короткою стрижкою – фахівець з мікроскопічного життя, знавець світу невидимок. Він займається вивченням бактерій і інших мікроорганізмів, тобто мікробів, причому особливо його притягують ті, що живуть на тілах тварин і в них усередині. А щоб їх вивчити, треба їх спочатку впіймати. Для лову метеликів, наприклад, використовують сачки й банки, ну а Найт воліє працювати ватяною паличкою. Ось він засовує її кінчик у ніздрю Баби й колупає там кілька секунд – частина бактерій звідти саме встигає потрапити на паличку. Тепер у ваті зав'язнули тисячі, якщо не мільйони мікроскопічних клітин. Найт поводиться з паличкою дуже обережно, щоб не потурбувати панголіна. Між тим, щоб його потурбувати, потрібно постаратися. Мені здається, якщо близько нього підірвати бомбу, він хіба що вухом поведе.

Баба – не тільки панголін, він ще й дім для безлічі мікробів. Деякі з них живуть у нього усередині, головним чином у кишечнику. Деякі – на тілі: на морді, животі, лапах, пазурах і лусці. Найт по черзі бере мазки з кожного місця. Зі свого тіла він також зняв не один мазок, адже й у ньому живе ціле співтовариство мікроорганізмів. Як і в мені. Як і в кожній тварині з цього зоопарку. Як і в будь-якій живій істоті на планеті, крім деяких спеціально вирощених у лабораторії стерильних тварин.


У кожному з нас перебуває величезний мікроскопічний зоопарк, відомий за назвою «мікробіота» або «мікробіом» [1]. Живуть його мешканці в нас на шкірі, в організмі, а іноді навіть усередині клітин. Більшу їхню частину становлять бактерії, але є й інші малюсінькі організми – гриби (наприклад, дріжджі) і археї, загадкова група, про яку ми поговоримо пізніше. Сюди ж входять і вкрай численні віруси – це «віром», він заражає всі інші мікроорганізми й іноді клітини організму-хазяїна. Побачити цих дрібних створінь неозброєним поглядом ми не можемо. Але якби всі наші клітини взяли й невідомим чином випарувалися, можна було б розглянути примарне мерехтіння мікробів, що формує прозорий силует тільки що зниклого тіла [2] .

У деяких випадках ви б навіть не помітили, що клітини зникли. Губки – одні з найпростіших тварин, їхні тіла нерухливі й товщиною не перевищують кілька клітин, але мікробіом у них квітне. Не виключено, що, дивлячись на губку в мікроскоп, ви її не побачите через покриваючі її тіло мікроби. Пластинчасті – ще більш немудрі істоти, по суті, килимки з клітин. Вони виглядають як амеби, але насправді вони такі ж тварини, як і ми, і мікроскопічні товариші в них також є [3] . Мурахи живуть у колоніях , що нараховують мільйони особин, але при цьому кожна мураха – сам по собі колонія. Білий ведмідь, що поодинці бреде по Арктиці, що й не бачить навколо нічого, крім льоду, насправді оточений живністю. Гірські гусаки катають мікробів за Гімалаї й назад, а морські слони поринають з ними в глиб океану. Ніл Армстронг і Базз Олдрін, ступивши на поверхню Місяця, зробили величезний крок і для мікроспівтовариства.

Орсон Уеллс сказав: «Ми народжуємося на самоті, живемо на самоті й умираємо на самоті». Він помилявся. Навіть коли ми самотні, ми не одні. Ми існуємо в симбіозі – цей чудовий термін означає спільне існування різних організмів. До одним тварин мікроби приєднуються, коли ті ще перебувають у стадії незаплідненої яйцеклітини, інші ж поєднуються з новими товаришами при народженні. Так і живемо пліч-о-пліч з ними. Ми їмо – і вони їдять. Ми подорожуємо – вони їдуть з нами. Ми помираємо – вони нас пожирають. Кожний з нас – це своєрідний зоопарк, колонія, що існує в одному тілі. Колектив з безлічі видів. Цілий світ.

Можливо, це нелегко зрозуміти – хоча б тому, що ми, люди, є на Землі домінуючим видом. Для нас не існує границь. Ми відвідали кожний куточок земної кулі, а деякі навіть залишали його. Нам складно уявити, що якісь істоти живуть у кишечнику або навіть в одній-єдиній клітині організму або що наші частини тіла – це цілі ландшафти. Але ж так воно і є. На Землі є безліч різних екосистем: тропічні ліси, пасовища, коралові рифи, пустелі, солончаки – і кожну населяють певні співтовариства. Але в будь-якій тварині також повно екосистем. Шкіра, рот, кишечник, геніталії, будь-який орган, що контактує з навколишнім світом, – скрізь живуть специфічні для цих органів мікроорганізми [4]. Поняття, використовувані екологами для опису континентальних екосистем, які можна побачити з супутника, застосовні й до екосистем у наших тілах, які ми розглядаємо через мікроскоп. Ми можемо говорити про різноманітність видів мікробів. Ми можемо намалювати харчові мережі, які покажуть, як різні організми харчуються один одним і один одного годують. Можемо виявити ключові мікроорганізми, що виявляють на навколишнє середовище особливо сильний вплив, як калани або вовки. Можемо розглядати мікробів, що викликають хвороби, – тобто патогенів – як інвазивних тварин, таких як жаба-ага або червона вогненна мураха. Можемо порівняти запалений кишечник людини з кораловим рифом, що гине, або розораним полем – покрученою екосистемою з порушеною екологічною стійкістю.

Ці подібності означають, що, дивлячись на терміта, губку або мишу, ми дивимося на самих себе. Нехай їхні мікроби й відрізняються від наших, але наші і їхні симбіози засновані на одних принципах. Молюск, покритий бактеріями, що світяться тільки ночами, проллє світло на добові ритми бактерій у нас у кишечнику. Мікроорганізми в кораловому рифі, що буйствують через забруднення й надмірного вилову риби, підкажуть, що відбувається в кишечнику, коли ми їмо нездорову їжу або приймаємо антибіотики. Миша, чия поведінка змінюється під впливом кишкових мікробів, зможе пояснити нам, як наші товариші-мікроби впливають на наш власний розум. Мікроби поєднують нас і інших істот, нехай наші життя й різняться до неймовірності. Ці самі життя неможливо прожити на самоті, адже не можна забувати про мікроорганізми. Нам, таким великим, потрібно погоджувати кожний крок з мікробами, такими маленькими. Мікроби ще й переміщуються між тваринами, а також між нашими тілами й ґрунтом, водою, повітрям, будинками й усім, що навколо нас перебуває. Вони з'єднують нас з світом і один з одним.

Уся зоологія – це насправді екологія. Не розібравшись з мікробами в наших власних тілах і з нашими симбіотичними відносинами, ми не зможемо повністю зрозуміти й життя тварин. А не зрозумівши, як мікроби наших побратимів по планеті впливають на їхнє життя й поліпшують його, ми не зуміємо оцінити належним чином і наш микробіом. Нам потрібно глянути на увесь тваринний світ у цілому й розглянути при цьому приховані екосистеми в кожній тварині окремо. Ми дивимося на жуків і слонів, на морських їжаків і дощових хробаків, на батьків і друзів – і бачимо індивідуумів, що складаються з одного багатоклітинного тіла, керованих одним мозком, що й володіють одним геномом. Приємна омана. Насправді ім'я нам – легіон, кожному з нас. Завжди є «ми», а не «я». Забудьте Орсона Уеллса, прислухайтеся краще до Уолта Уїтмена: «Я величезний, я вміщаю безлічі!» [5].




Каталог: authors
authors -> Партрэт маці (Mors porträtt)
authors -> Стэфан Жаромскі / Stefan Żeromski (1864 – 1925) – польскі пісьменнік І публіцыст, “сумленне польскай літаратуры”
authors -> Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”
authors -> Міністерство екології та природних ресурсів україни департамент геодезії, картографії та кадастру інструкція
authors -> Видання Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль операція "заповіт" Чекістська справа №206 Київ – Вінниця


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет