Зміст Зміст 1 Чарльз Діккенс (1812-1870) Чарльз Діккенс



жүктеу 198.45 Kb.
Дата10.05.2019
өлшемі198.45 Kb.

Зміст


Зміст 1





Чарльз Діккенс (1812-1870)

Чарльз Діккенс - англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи. Чудовий оратор, обдарований актор, спостережливий мандрівник, аматор довгих прогулянок, пристрасний організатор святкових розваг. Ч. Діккенс був дуже енергійною і наполегливою людиною і проявляв неабиякий талант в усьому, за що б не взявся. Він був блискучим журналістом, видавцем, але перш за все правдивим письменником, що змалював англійське життя.


Народився письменник 7 лютого 1812 року в англійському місті Портсмут.

Батьки

Батько: Джон Діккенс (1785/1786–1851), молодший син дворецького й економки в Кру-Холлі (графство Стаффордшир). Він працював портовим чиновником.

Мати: Елізабет Барроу (1789–1863) донька касира в фінансовому управлінні морського відомства.

Чарльз був другим із восьми дітей у сім’ї.



Щасливі роки

В 1817 р. Джон Діккенс був переведений в м.Чатем. Тут Діккенси прожили шість років, і це був час щасливого дитинства Чарльза.

Чарлзу виповнилося дев'ять років, коли його батькові довелося залишити Чатем і перебратися з родиною в Лондон. З цим переселенням для хлопчика скінчився час безтурботного дитинства, почалося життя, повне злигоднів і поневірянь.

Життя виховує митця

Важке дитинство. У родині батьків Діккенса завжди бракувало грошей: він ще з дитинства пізнав, що таке бути людиною незнатного походження, та ще й бідною.

Чарльзу доводилося відносити в заставу срібні ложки, розпродавати сімейну бібліотеку, служити хлопчиком на побігеньках.

Спочатку батьки Чарльза жили порівняно благополучно, проте через деякий час почали з'являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що батько письменника занадто легковажно ставився до сімейного добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не маючи змоги найближчим часом їх повернути.

Арешт батька. На фабриці вакси

20 лютого 1824 його батько був арештований за борги й відправлений у в’язницю Маршалсі.

Чарльза у 12 років влаштували працювати на фабрику, де виробляли ваксу. Там він за жалюгідну плату мив пляшки й клеїв на них етикетки.

Хоча на фабриці Чарльз пропрацював приблизно чотири місяці, образа на батьків і пам'ять про важкі умови праці залишилися в нього на все життя.

Одержавши невелику спадщину, батько розплатився з боргами і 28 травня того ж року був звільнений.

Навчання

Пристойної систематичної освіти майбутній письменник здобути не міг, його навчання часто переривалося нагальною необхідністю заробляти гроші для родини.

Початкову освіту Чарльз здобув у Чатемській школі.

Біля двох років Чарльз відвідував приватну школу за назвою Академія Веллінг Хаус.

Основними «університетами» Діккенсового дитинства були книги

«Мені здається, я перетворився б на недоумка, коли б одна обставина цьому не завадила. У батька була невеличка бібліотека: “Дон Кіхот", “Робінзон Крузо”... Ці книжки не дали згаснути моїй фантазії та моїм надіям... Ці книжки були єдиною і незмінною моєю втіхою... Я читав їх так, ніби від цього залежало моє життя».

Лондон – захоплення Діккенса

Чарльз міг годинами блукати вулицями Лондона. Саме тут, у лондонських нетрях, навіть сам цього не підозрюючи, він дістав своє справжнє виховання.

Не було в Лондоні вулиці чи провулка, які б він не виходив десятки разів у всі години дня, у всяку погоду. Особливо він любив гуляти в сутінках. Темрява, що огортала місто, була для нього чарівною. Так маленький Чарльз творив у своїй уяві майбутній діккенсівський Лондон.

Нині в столиці Англії діє щось на зразок парку розваг - «Діккенсівське місто». А уважний читач може вивчити Лондон за назвами вулиць, скверів, ринків, мостів, якими рясніють сторінки творів письменника.



Робота клерком

У травні 1827 (у 15 років) Чарльз був прийнятий в адвокатську контору «Елліс і Блекмор» молодшим клерком, на 13 шилінгів на тиждень.

Протягом 3 років у судовій конторі, а потім у колегії адвокатів глибше юнак мав змогу глибше пізнати життя. Ця робота Чарльзу здавалася дуже нудною і він вирішив спробувати себе в іншій діяльності.

Захоплення театром

Чарльз відвідує спектаклі і, мріє про театральне майбутнє, навіть бере уроки сценічної майстерності.

Зачинившись у себе в кімнаті, вправлявся по кілька годин підряд в читанні ролей і в різних мімічних рухах. Нарешті, коли йому здалося, що він достатньо підготувався, він звернувся до утримувача одного з лондонських театрів, Бартла, з проханням прийняти його на сцену. Бартла призначив йому випробування через два тижні. З невимовним хвилюванням готувався Діккенс до цього випробування, але - на жаль! Напередодні призначеного дня він застудився. Довелося відкласти випробування до наступного сезону.

Діккенс-репортер

Чарлза приваблювала і робота репортера. Тому він наполегливо вчиться стенографії ночами, а вдень вивчає закони.

Маленька газетка «True Sun» запропонувала йому місце стенографа, і таким чином він отримав доступ в галерею парламенту. Згодом він почав працювати репортером у консисторському суді в Докторс Коммонс

У 1830 році Чарльз запрошений до великої щоденної газети «Morning Chronicle». Ця нова посада забирала стільки часу і оплачувалася так добре, що Діккенс відмовився від мрії про театр.

З 1832 р. Діккенс працював у місцевій газеті, потім був співробітником часопису «Дзеркало парламенту».

У 20 років він уже мав славу «найшвидшого та найточнішого робітника на галереї преси» в Палаті общин.

Репортажі Діккенса були цікавими та набагато точнішими, аніж звіти колег, хоча всім журналістам заборонялося робити записи. Розгадка проста й оригінальна: Чарльз одягав довгі тверді манжети, а потім робив на них записи дрібним почерком.

Саме на репортерській роботі Діккенс набирався життєвого досвіду, вивчав найрізноманітніші суспільні типи й образи, що згодом знадобилося йому в літературній діяльності.



Улюбленець літературної долі

Ч.Діккенс зажив слави ще зовсім молодою людиною, не маючи й двадцяти п’яти років, і залишався успішним до кінця життя. Наприкінці 1833 року в журналі "Манслі Мегезін" з'явилося оповідання "Обід на Поплар Вок", правда, без імені автора. Читачі почали з нетерпінням чекати оповідань автора, який вирішив приховати своє ім'я під псевдонімом "Боз" (жартівливе прізвисько молодшого брата Чарльза Діккенса, яке згодом стало відоме сотням тисяч читачів). Так письменника продовжували називати, коли він став знаменитим.

Перший великий успіх Діккенсу принесла книжка «Нариси Боза» (1836), до якої ввійшли замальовки з лондонського життя, що їх Діккенс писав для столичних газет. Цей твір зумовив його подальшу кар’єру.

Невдовзі Діккенсу запропонували написати супровід до малюнків відомого тогочасного художника-карикатуриста про клуб спортсменів-аматорів. Так виникли знамениті «Посмертні записки Піквікського клубу» (1837), у яких Діккенс порушив проблему добра і зла, уклавши до веселої оповіді серйозний зміст, що значно додало твору популярності.



Кохані жінки Ч.Діккенса

Перше кохання. Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вона здалася йому неземним ангелом. Діккенс палко закохався з першого погляду. Він не міг прожити і дня, щоб не побачити Мері. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі.

Діккенс втратив своє перше кохання через соціальну нерівність, тому що сім’я його нареченої була дуже заможною. Весілля не відбулося, закохані повернули одне одному листи і подарунки.

Через 20 років Марія Біднелл (Уінтер) написала Діккенсу листа. Вона була одружена і виховувала двох дочок. Коли їх побачення відбулося, Діккенс був просто розчавлений. Марія була разюче схожа на його дружину, а не на ту Марію Біднелл, спогади про яку збереглися в його серці. Як тільки Діккенс побачив Марію, він зробив все для того, щоб їх перша зустріч виявилася й останньою.

Одруження. 2 квітня 1836 1836 році Діккенс одружився з Кетрін Хогарт, донькою журналіста Джорджа Хогарта, редактора  «Івінг кронікал». Кейт – тиха, миловидна, з м’яким голосом і чарівною посмішкою – зачарувала Чарльза. Шлюб тривав 20 років, але не приніс щастя і радості подружжю. Письменник був людиною романтичною і мріяв про високе і світле почуття. А Кейт не розуміла і не поділяла поглядів чоловіка. Все її життя було зосереджене на господарстві і дітях. За 15 років вона народила 10 дітей, але це не врятувало шлюбу, який приховував скандали і приниження.

Діти Ч.Діккенса. Упродовж 1837-1852 років у подружжя народилося 10 дітей — семеро синів і троє доньок: Чарльз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора (1850-1851) та Едвард.

Прихильність до Мері Хогарт. Сім'я Діккенсів мешкала на Дауті-стріт разом із молодшим братом Чарльза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив'язався до Мері.

У цій квартирі Діккенса спіткало перше серйозне горе. Там померла майже раптово молодша сестра його дружини, сімнадцятирічна Мері Хогард. Важко припустити, щоб романіст, всього за півтора року перед тим що одружився з любові, відчував пристрасть до молоденької дівчини, майже дитині, що жив у його будинку, але безсумнівно, що його з'єднувала з нею більш ніж братська прихильність. Смерть її так вразила його, що він кинув всі свої літературні роботи і на кілька років виїхав з Лондона. Він зберігав пам'ять про Мері протягом всього свого життя. Її образ стояв перед ним, коли він створював Неллі в "Лавці старожитностей"; в Італії він бачив її у своїх мріях, в Америці думав про неї при шумі Ніагари. Вона представлялася йому ідеалом жіночної принади, невинної чистоти, ніжною квіткою, яку занадто рано скосила холодною рукою смерть.



Джорджина Хогарт. З 1856 р. Кетрін Діккенс було вже важко вести домашнє господарство, управляти слугами, займатися рахунками й вихованням дітей. Цей обов'язок взяла на себе її молодша сестра Джорджина Хогарт. Дівчина підросла, погарнішала й стала схожою на Мері. "Вечорами, коли ми сидимо біля каміну, Кет, Джорджина і я, здається, що знову повернулися старі часи, — занотував тоді Чарлз. — Вона була для нас подругою, нянькою, наставницею, другом, супутницею, захисницею й порадницею". Джорджина стала займатися дітьми. Вони обожнювали молоду й веселу тітоньку, зверталися до неї за порадами.

Розлучення з Кетрін Хогарт. Кетрін розуміла, що чоловік давно її не кохає. Запропонувала розлучитися. Та Діккенс і чути про це не хотів. Боявся, що розлучення зіпсує його репутацію співця родинного затишку. Однак Кет наполягла, і 1858-го вони розійшлися. За умовами підписаної угоди Кетрін одержувала довічне утримання і жила окремо зі старшим сином. Інші діти залишалися з батьком.

Сестри не розмовляли майже 20 років, доки 1870-го Діккенс не помер від інфаркту на руках Джорджини. Вона присвятила йому своє життя, відмовившись від заміжжя й материнства.



Еллен Тернан. У 1857 р на аматорській виставі Діккенс познайомився з сімейством Тернан - матір’ю Френсіс, її дочками Фанні, Мері і молодшою 18-ти річною Еллен

Діккенс оселив Еллен з матір’ю в окремому будинку і 14 років таємно відвідував її. Кохання до Еллен Тернан змусило його вести друге, таємне існування. Він не міг з'являтися з нею в товаристві (хоча вони разом подорожували, і коли в Стейплхерсті він потрапив у залізничну катастрофу, з ним були Еллен і місіс Тернан), їй не можна було приїжджати в Гедс-Хілл, де жили його дочки. він до кінця життя любив цю жінку, що стала для нього втіленням вічної юності (вона була молодшою на двадцять сім років).

Але ідеального кохання не вийшло. Сама Еллен, будучи зрілою жінкою, без радощів згадувала про роки, прожиті з письменником.

Творчий спадок

15 романів, низка оповідань, кілька книжок нарисів, п’єси.

Книги Діккенса розповідають про проблеми, зрозумілі й близькі мільйонам людей: страждання скривдженої й ображеної дитини, пошуки щастя закоханими, визначення справжніх моральних цінностей, боротьбу між добром і злом.

Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися.

Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини.

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах.

Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру й образу мислення, відомого у світі, як «англійський гумор».

Періоди творчості й твори (за Ковбасенком Ю.І.)


І період (1833—1837)

Став відомим. Виявився талант Діккенса-публіциста і майстра нарисів. Започаткував реалістичні мотиви, змалював точні й правдиві картини.



Твори: "Обід на Поплар-Вок"(1833), "Нариси Боза", (1836), "Посмертні нотатки Піквікського клубу" (1836—1837)

II період (1838—1845)

Письменник зобразив жахливі умови існування в притулках, робітних домах, приватних школах, викрив систему «систематичного шахрайства й облуди», орієнтовану на особисте збагачення заможних за рахунок знедолених.

Закордонні поїздки до США, Італії, Швейцарії, Франції.

Твори:_"Пригоди_Олівера_Твіста"_(1837—1838)'>Твори: "Пригоди Олівера Твіста" (1837—1838) "Життя та пригоди Ніколаса Ніклбі" (1838—1839),"Крамниця старожитностей" (1840), "Барнабі Радж" (1840—1841)

"Американські нотатки" (1842) "Картини Італії" (1844), "Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта" (1843—1844), Цикл "Різдвяні повісті" (1843—1845)



III період (1845—1859)

Провідна тема — людська беззахисність перед світом грошових інтересів, моральні проблеми людського існування. Зображення буржуазної системи Англії; соціально-забарвлена сатира; художньо відтворює неможливість для простої людини реалізуватися в умовах тогочасної дійсності.

З 1853 р. виступає з публічним читанням своїх творів, що тривало до самої смерті митця.



Твори: "Домбі і син" (1848), "Девід Копперфілд" (1849—1850) "Холодний дім" (1852—1853) "Важкі часи" (1854) "Маленька Дорріт" (1855—1857) , "Повість про два міста" (1859).

IV період (1860-1870)

Стримано-похмура стилістика; психологічно вмотивовує дії героїв; філософськи-психологічне осмислення дійсності.



Твори: "Великі сподівання" (1860—1861), "Наш спільний друг" (1864—1865), "Таємниця Едвіна Друда" (1869—1870) (роман залишився незавершеним).

Творчість Діккенса еволюціонувала від веселого оптимістичного гумору до сумних і навіть трагічних ноток зрілої й особливо пізньої творчості.

Основні риси творчості

— Моральна проблематика. Дидактизм.

— Історична і соціальна правда.

— Конфлікт добра і зла.

— Критичний пафос у поєднанні з утвердженням ідеалу.

— Чітко виражена авторська позиція.

— Гуманізм у поєднанні з милосердям до всіх пригноблених (особливо до дітей)

— Християнсько-реформаторські погляди

— Сентиментальність, схильність до казковості у розвитку сюжетної лінії (щасливий кінець)

— Психологічний аналіз, увага до внутрішнього світу людини.

— Герої - психологічно вмотивовані типи. Схематизація, підкорення характеру персонажа певній ідеї, карикатурне випинання провідної риси характеру.

— Описи зовнішності персонажів, їхнього житла та манери мовлення; емоційно забарвлені пейзажі.

— "Промовисті деталі".

— Гротеск, сатира, гумор, іронія, метафора, гіпербола, антитеза, контрасти


Провідні теми

— Тема знедоленого дитинства.

— Зображення життя мешканців бідних кварталів Лондона.

— Тема самотності людини у світі.

— Реалістичне зображення злочинного світу Англії. Дослідження природи злочину і зла в цілому.

— Зображення диваків, носіїв добра, що є носіями християнської любові й милосердя.



  • Зображення соціальних проблем.

— Дослідження причин та умов формування людських характерів у їхніх взаєминах та суспільних зв'язках.
Публічні читання

З 1853 р. Діккенс почав виступати з публічним читанням власних творів. За свідченням очевидців, ці заходи письменник перетворював на справжній театр одного актора. Нарешті реалізувавши своє акторське обдаровання, він перевтілювався в кожного героя, про якого читав. Змінювалися його голос, обличчя, вся зовнішність. Під час виступів Діккенса в залах яблуку ніде було впасти. Захоплені глядачі завжди вітали письменника оваціями й подовгу не відпускали зі сцени, а він охоче повертався й читав нові й нові уривки...

Перше платне читання Діккенса дано було в Лондоні, в квітні 1858 року,

Після десятиденного відпочинку він відправився у виснажливий амбіційний тур усією Англією, Шотландією та Ірландією. Тур продовжувався 3 місяці, письменник здійснив 87 читань, іноді двічі на день.

Читання ці можна назвати безперервним рядом тріумфів. У всіх містах, великих і малих, квитки купувалися нарозхват, зали, призначені для читання, були переповнені публікою, читця зустрічали і проводжали захоплені крики, гучні оплески.

Видавнича діяльність

Ч.Діккенс був головним редактором газети «Daily News».

Видавав два літературно-художніх журнали – «Домашнє читання» та «Цілий рік».

У березні 1850 вийшов перший номер «Домашнього читання». З цього дня і до самої смерті він залишався енергійним редактором; правда, з 1859 року це був уже інший журнал - «Круглий рік»: Діккенс змушений був заснувати його після розриву з дружиною. Навіть у матеріальному сенсі підприємство виглядало дуже заманливо: як редактор «Домашнього читання» він не тільки отримував 500 фунтів на рік, але ще був співвласником видання.

У своїй редакторській роботі Діккенс цінував можливість пояснювати свою суспільну й моральну позицію і, швидко реагуючи на запити публіки, давати в журналах необхідну белетристику.

Його мета як редактора і видавця - "підняти дух знедолених і боротися за покращення умов соціального життя".

У зверненні до читачів він писав: «Ми смиренно мріємо про те, щоб знайти доступ до домашнього вогнища наших читачів, бути долученими до їхнього домашнього кола. Викликати веселий сміх і сльози жалості до нужденних».

«Різдвяна філософія»

Як писав Діккенс в одному з листів, «різдвяна філософія» – це «погляд на життя з веселої точки зору, нещадне препарування обману, піднесений настрій... і струмінь яскравого, щиросердного, щедрого, радісного, променистого зображення всього, що стосується домашнього вогнища». Принципово важливою складовою «різдвяної філософії» є християнські моральні норми, почерпнуті письменником з Нового Заповіту, який він схарактеризував так: «...краща з книг, які будь-коли були або будуть відомі людству, вона викладає кращі з правил, якими може керуватися людина».

Любов до ближнього, всепрощення, милосердя, чистота душі, вірність, безкорисливість – ось ті правила, що створили підґрунтя позитивної програми Діккенса.

Формула щастя Діккенса: «Без самовідданої любові до інших, сердечної доброти і вдячності Тому, Чий закон милосердя і Чия велика властивість — благовоління до всього на землі, що дихає, - без цього осягнути щастя неможливо».

Громадська діяльність

Активна літературна й громадська діяльність Ч.Діккенса сприяли великим змінам:

- ліквідації боргових в’язниць, робітних домів,

- реформ у галузі освіти і судочинства,

- покращенню умов праці на заводах і фабриках,

- збільшенню кількості доброчинних організацій,

- відродженню меценацтва.

Невтомний мандрівник

Письменник любив подорожувати. Він відвідав Італією, Францією, Швейцарією, побував у Шотландії, Ірландії, двічі – у США.



Цікаві факти про Ч.Діккенса

  • Працював письменник вранці між першим і другим сніданком; іноді, коли накопичувалася нагальна робота, у нього траплялися, як він висловлювався, "подвійні припливи", і він сидів за письмовим столом до пізньої ночі. Діккенс вважав, що в ранкові години думка свіжіша і мозок працює краще.

  • Кожні 50 рядків написаного письменник запивав ковтком гарячої води.

  • Діккенс блискуче танцював.

  • Влаштовував аматорські театральні вистави.

  • Влітку на дачі у нього постійно гостювали рідні та молоді друзі; вони влаштовували різні ігри в м'яч, метали диск, стріляли в ціль, виконували атлетичні вправи тощо. Діккенс захоплювався цими вправами і пишався перемогами в них не менше, ніж своїми літературними успіхами.

  • Довгі прогулянки пішки і верхом були для нього відпочинком. Годі й говорити про те, яке значення мали ці прогулянки для робіт Діккенса. Саме на вулицях Лондона можна побачити безліч сцен, де розігруються справжні життєві драми. "Він бачить десять речей там, де звичайна людини - тільки дві!" - казали про нього знайомі.

  • Письменник завжди спав головою на північ. Він думав, що це покращить його письменницькі здібності.

  • У товаристві Діккенс був людиною надзвичайно приємною: він вмів надати привабливість будь-якій розмові. Який-небудь анекдот, випадково підслухана розмова, сценка, помічена на вулиці, - все в його переказі було дотепним, смішним, привабливим.

  • Діккенс здатний був віддаватися веселим забавам з таким же захопленням, з яким віддавався серйозній роботі.

Останні роки

У 1856 гонорари за книги дозволили Діккенсу придбати будинок в Гедс Хілл-плейс у Кенті. Ще хлопчиком Діккенс мріяв жити в цьому будинку. Крім того, навколишні місця були пов'язані з подіями, описаними Шекспіром у першій частині «Генріха IV», що подобалося письменнику.

Вперше цей особняк Чарльз Діккенс побачив у 1821 році, а через 35 років він купив його за 1790 фунтів стерлінгів. Саме тут письменник створив твори "Повість про два міста", "Великі надії" і "Наш спільний друг", а також незакінчений роман "Таємниця Едвіна Друда". У цьому будинку письменник прожив останні 13 років.

У 1870 році письменник помер у обідній кімнаті особняка.

Ч.Діккенс хотів, щоб в садибі Гедс Хілл-плейс відкрили школу. Воля письменника була виконана, і в його будинку досі звучать дитячі голоси

Залізнична катастрофа. 9 червня 1865, коли Діккенс із Еллен Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим і завис над безоднею.

У момент катастрофи Діккенс не втратила самовладання. Він намагався допомогти потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Заспокоїв своїх сусідок пасажирок, виліз з вікна, допоміг кондукторам витягнути пасажирів з уцілілих вагонів, доглядав за пораненими. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі.

Ця жахлива подія справила на нього приголомшливе враження, яке навіть час не могло пройти. Рік по тому він писав: "Мандрівка залізницею страшно важко для мене У мене безперестанку з'являється відчуття, точно вагон валиться на ліву сторону, диханье захоплює, я відчуваю тремтіння у всьому тілі, і, дивна річ, припадки ці не тільки не зменшуються, а скоріше посилюються з часом".

Смерть письменника

Помер письменник невдовзі після чергового виступу, під час якого, відчувши себе зле, подякував публіці за багаторічну любов і попрощався з нею.

8 червня 1870, Дікенс переніс інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом».

9 червня письменник помер, не приходячи до тями.

Смерть митця була сприйнята англійцями як національна трагедія.

Чарльз Діккенс залишив 93 000 фунтів стерлінгів спадку. Це $6 млн 400 тис. на сьогоднішні гроші. Вони були розподілені між членами родини.

Незважаючи на бажання Діккенса бути похованим у Роченстерському соборі, його поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства.

Під час похорону присутнім роздали епітафію: «На пам'ять про Чарлза Діккенса (найпопулярнішого письменника Англії), який помер у власній оселі, Гайгем, поблизу від Рочестера, Кент, 9 червня 1870 у віці 58 років. Він співчував бідним, знедоленим і пригнобленим»

Тіло Діккенса покоїться в дубовій труні, до якого прибита мідна дощечка з лаконічної написом: "Чарлз Діккенс народився 7 лютого 1812 року, помер 9 червня 1870 року". Поруч з ним лежать доктор Джонсон і знаменитий актор Гаррік, а в декількох кроках від нього стоять надгробні пам'ятники Чосеру, Шекспіру і Драйдену.

Через тиждень в церкві абатства скоєно було урочисте богослужіння в пам'ять Діккенса, і доктор Джаует вимовив розчуленим голосом мова, що знайшла відгомін в серцях всіх присутніх. "Той, кого ми оплакуємо був філантропом в істинному значенні цього слова, другом дітей, другом бідних, ворогом гноблення і всякої ницості. Він покинув нас, і ми відчули, що погасло яскраве світло, що в світі раптом стало темніше”.

Г.Честертон: «Вся Англія оплакувала Діккенса... Він був великим народним вождем. Він мав владу над мільйонами і звертався до народів. Ніби король, він відкрито брав участь у громадському житті. Ніби Бог, він приходив таємно в кожний дім».

Пам’ять про Ч.Діккенса

У Великобританії на даний момент діють два музеї Діккенса: один в Портсмуті, де письменник народився, а інший - в Лондоні (Дауті-стріт, 48).

До 200-річчя з дня народження Діккенса Королівський монетний двір Великобританії випустив пам'ятну монету номіналом два фунти стерлінгів з портретом Діккенса із рядків з назвами його творів - від «Олівера Твіста» до «Девіда Копперфільда​​» і «Великих сподівань».

9 червня 2013 р. на головній площі Портсмута був відкритий пам'ятник Діккенсу, незважаючи на те, що у своєму заповіті письменник просив цього не робити. Автор пам'ятника - Мартін Дженнінгс.

Є пам'ятники в США, Росії і Австралії.

По всьому світу в пам'ять про письменника проводяться фестивалі.



Діккенс-фестиваль в Рочестері (Англія). Цей фестиваль проводиться з 1978 року двічі на рік (в кінці травня і на Різдво). Фестиваль поєднує музику, танець, драму, вистави вуличних театрів, паради героїв книг письменника в костюмах вікторіанської епохи.

Щорічно проводиться Фестиваль Чарльза Діккенса в Девентері (Нідерланди). Вулицями міста розгулюють його літературні герої - тут можна потиснути руку Скруджу, Оліверу Твісту або містеру Піквіку і багатьом іншим. У дні фестивалю під відкритим небом хори, оркестри та вокальні ансамблі виконують різдвяну музику, а кращі кухарі готують для гостей смажені каштани і пунші. Картина доповнюється сценками з життя часів Діккенса: жебраки просять милостиню, «працюють» злодюжки, а заможні пані та панове в костюмах вікторіанської епохи з поважним виглядом прогулюються вулицями Девентера.


Цитатник до вивчення творчості Чарлза Діккенса (про Діккенса та його твори)

“Діккенс ніколи не розмовляв з народом згори вниз. Він розмовляв з ним знизу вгору. Він наближався до нього благоговійно, як до божества, і віддавав йому всі свої багатства, усе серце. Це і пов’язало його з народом навік” (Ґ. К. Честертон).

“Фабричні колеса... виготовляли ваксу і між іншим виготовили найбільшого оптиміста століття... Якщо він став надто щасливим, то саме тут він відкрив щастя... Якщо він бачив світ у рожевому світлі, цей погляд народився на фабриці, де варили чорну ваксу” (Ґ. К. Честертон).

“Діккенс був таким популярним, що ми, сучасні письменники, навіть уявити неспроможні, наскільки великою була його слава. Тепер не існує такої слави” (Ґ. К. Честертон).

“Життєвість його великих романів походить не від фіналів з євангельських істин і не від святкового звучання вікторіанських весільних дзвонів... вона — від жадібної цікавості до всього, чим живуть люди і навіть коли вони живуть безглуздо та жахливо” (Е. Вілсон).

“Чарлз Діккенс є класиком англійської літератури, найбільшим англомовним прозаїком XIX ст. Можна стверджувати, що й досі феномен його письменницького успіху залишається не до кінця розгаданим. Уявлення про Діккенса як про реаліста, котре існує майже півтора століття, неповне й неточне. Діккенс жив і творив у добу, коли романтизм ще не вичерпав своїх можливостей, коли володарями дум у світі були Бальзак, Гюґо та інші автори, у творчості яких поєднувалися романтичні та реалістичні елементи. У творах вікторіанця Діккенса примхливо поєднувалися риси двох напрямів- романтизму і реалізму, готики й великий домішок сентименталізму. Всі ці складові не були еклектичною сумішшю, а становили цілісність, яка визначала своєрідну манеру цього майстра” (Д. Наливайко).

“…Діккенс мав два великі таланти - вміння писати смішно і зображати жахливе. Якщо “Піквік” висловлює нестримну веселість, то наступна книга (“Пригоди Олівера Твіста”. - О. Г.) послідовно жахлива” (Ґ. К. Честертон).

“Він є чи не найбільшим англійцем з усіх англійців і водночас володарем інстинкту вселюдськості” (Ф. Достоєвський).

“Головні риси творчості Діккенса - передусім демократизм, увага та повага до народних, низових, навіть плебейських форм життя. Витоки його демократизму - в європейській культурі, що зазнала впливу гасел Великої французької революції про рівність усіх людей перед Богом. Друга визначальна

риса творчості англійського письменника — його гуманізм. Діккенс Ніколи не відмовлявся від боротьби за людину та її права, бо людське життя, здоров’я, щастя, нормальні стосунки у родині, між дорослими і дітьми - усе це є для письменника найвищими цінностями буття. Нарешті, третьою рисою творчості Діккенса є його схильність до гротескного перебільшення Характерів, подій, почуттів. Якщо митець зображує персонажа негідником, це — абсолютний негідник, витвір диявола, якщо - людиною веселою, то вона регоче, аж заходиться, через надмір емоцій, червоніючи й лякаючи співбесідників і читачів можливістю моментальної смерті від апоплексії” (Д. Звиняцьковський).

“Герої Діккенса живуть своїм самостійним життям, незалежним ані від фабули, ані від намірів автора. Вони й історично конкретні - в них відобразилися і національні, й специфічні риси епохи” (В. Набоков).

“Діккенс не мав конкретних планів щодо перетворення суспільства — а якщо і мав, то вони були очевидячки дрібними й вузькими порівняно з рим глибоким, зворушливим відчуттям братства всіх людей і обуренням Несправедливістю, яке виникає від читання усього того, що він написав. І Не таким уже великим перебільшенням буде порівняння самого Діккенса з однією з його героїнь, яка “не знала, що їй подобається, але добре знала, що ЇІІ не подобається” (Ґ. К. Честертон).



“Чарлз Діккенс, що провів у стражданнях ті роки, коли ми зазвичай щасливі, пізніше, дорослим, радів там, де інші плакали... Абсолютні оптимісти, одним із яких був Діккенс, не приймають світ, не захоплюються Світом - вони в нього закохані” (Ґ. К. Честертон).

Джерела

  • Гузь О.О. Світова література. Конспекти уроків. 10 клас. – Мандрівець, 2012. – С. 115-155

  • Давиденко Г. Й. ,Чайка О. М. Історія зарубіжної літератури XIX – початку XX століття: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007. - С.148-158

  • Ковбасенко Ю. І. Світова література: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт.навч. закладів (академі. рівень, проф. рівень). — К .: Грамота, 2010. – С. 103-143

  • Наливайко Д.С., Шахова К.О., Волощук Є.В. [та ін.].Світова література: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: академ. рівень, проф. рівень. - К. : Генеза, 2010. – С. 63-81

  • Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 10 клас (академ.рівень). — Х. : Вид. група «Основа», 2011. — С.78-100






http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_i_vchitelju/10_klas/ch_dikkens_zhittja_i_tvorchij_shljakh_dopomoga_uchnju/19-1-0-151


Каталог: 2016
2016 -> «Қостанай қаласы әкімдігінің білім бөлімі»
2016 -> Шжқ «Павлодар қаласының №5 емханасы» кмк байқау кеңесі отырысының №2 хаттамасы павлодар қ. 2015 жылғы 12 қазан Өткізу формасы
2016 -> «Қазақстан тарихы» пәнінен «6М020300-тарих» мамандығына арналған жазбаша емтихан сұрақтары 1 блок
2016 -> 2016 жылғы 18 қараша №706 Астана, Үкімет Үйі Қазақстан Республикасы Үкіметінің кейбір шешімдеріне өзгерістер мен толықтыру енгізу туралы
2016 -> Силлабус (syllabus) – студенттерді оќыту баєдарламасы
2016 -> Қазақстан Республикасының Білім және ғылым министрлігі
2016 -> Саламатты Қазақстан


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет