«16/18» рід потоцьких в україні (тульчинська лінія): суспільно-політичні та культурологічні аспекти



жүктеу 8.06 Mb.
бет25/35
Дата03.04.2019
өлшемі8.06 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   35

ВИСНОВКИ
У результаті просопографічного дослідження історії тульчинської лінії роду Потоцьких у контексті історичної доби можна зробити узагальнення основних положень і сформулювати підсумки дослідження.

На основі наукового аналізу джерельної бази та історіографії проблеми з’ясовано стан і ступінь її дослідження, визначено рівень та повноту науково-теоретичного обґрунтування.

При відтворенні історії роду Потоцьких використана просопографічна методика, що виявилася найбільш придатною для цього жанру досліджень. Це дозволяє, по-перше, крізь призму життя та діяльності особистості більш насичено, багатогранно прописати історичну епоху, в яку вони жили і яка тією чи іншою мірою персоніфікується в інших біографіях; по-друге, розглядати історичне буття людини, з одного боку, з погляду характеристики героя як особистості, тобто визначення його суспільного статусу, ступеня участі в історично значущих подіях, впливу на суспільне життя і життя наступних поколінь, а з іншого боку – з погляду виявлення його індивідуальності, яка визначає внутрішній світ людини, її духовний потенціал.

Магістральними напрямами соціокультурної діяльності роду була суспільно-політична і культурно-мистецька діяльність. Визначено внесок видатних представників роду в ці сфери життя суспільства і чинники тяглості традицій такої діяльності (трансмісії).

Суспільна інтеграція фамільного клану Потоцьких відбувається одночасно із входженням роду до числа національної еліти.

У Речі Посполитій існувало шість різних родів, які носили прізвище Потоцькі: герба Пилява, герба Любич, герба Остоя, герба Сренява, герба Шеліга, герба Яніна. Найвідоміші з них – Потоцькі герба Пилява.

Під час дослідження генеалогії перших поколінь Потоцьких та їх місця в тогочасних суспільно-політичних процесах, виявлено, що перші документально підтверджені відомості про рід Потоцьких зустрічаємо в ХІІІ ст. Доведено, що політичної могутності родина Потоцьких набула в середині XVI ст.

Представники роду володіли значними територіями, замками, маєтками в Польщі, Білорусії, Україні, насамперед у Подільському, Брацлавському, Белзькому, Руському і Краківському воєводствах, обіймали важливі державні посади в Речі Посполитій, а згодом у Росії й Австрії.

Результатом наукового пошуку стало виокремлення гербів срібної та золотої Пиляви. Потоцькі тульчинської (гетьманської) лінії належали до герба срібної Пиляви. Різниця в гербах полягала в кольорі фігури, відповідно, золотої та срібної.

Засновником гетьманської гілки визначено військового і політичного діяча Станіслава Потоцького Реверу (1579–1667 рр.), великого гетьмана коронного, воєводу київського, краківського та ін., діяльність якого залишила помітний слід в історії Польщі й України, особливо середини XVII ст. Одружившись із дочкою брацлавського старости, генерала подільських земель Валентина Олександра Калиновського і Гелени Струс, Софією, граф Станіслав одержав за нею в посаг маєтки в Брацлавському, Волинському, Подільському та Київському воєводствах.

Поділ маєтностей між синами графа Станіслава поклав початок двом лініям гетьманської гілки: першої – Андрія і другої – Фелікса Казимежа. Шлюб сина графа Фелікса – Юзефа із Теофілою Терезою з Центнерів, панею на Тульчині, остаточно закріпив подільські маєтки за Потоцькими, започаткувавши тульчинське відгалуження другої лінії.

Серед основних імпресингів, які потужно вплинули на формування особистості Станіслава Щенсного Потоцького – одного з найвідоміших представників Пилявітів, треба назвати такі, як народження в консервативно-магнатській родині, де з раннього дитинства виховали в дусі магнатської родової гордості та бездумного, поверхового, екзальтованого святенництва; деспотичні, жорсткі риси характеру батьків, що наклало відбиток на все життя, так само як і те, що Станіслав був єдиним сином і на нього покладалися величезні надії, які тяжіли над ним усе життя (Станіслав Щенсний Потоцький мав усі дані для того, щоб посісти престол Речі Посполитої); невдале кохання і перший шлюб, що вплинуло на подальше формування стосунків із жінками.

Стосовно шлюбного відбору всередині роду Потоцьких, то саме на прикладі Щенсного відбулася певна трансформація, пов’язана із загальноєвропейськими тенденціями, а саме: з проникненням ідей просвітництва і романтизму, які по-новому розглядали особистість жінки та дитини, роль кохання в житті людини. Підтвердженням цього є його третій шлюб із жінкою значно нижчої страти.

3міна орієнтації Станіслава Щенсного Потоцького в політичних поглядах призводить до трансформації національної свідомості та національної самоїдентифікації цілого покоління Потоцьких.

Приклад Щенсного Потоцького переконливо доводить, що у XVIII ст. громадська думка шляхти великий особистий авторитет пов’язувала зовсім не з перевагами характеру і розуму політика чи державного мужа, а просто з його багатою родовою традицією і великими маєтностями. Майнове становище, а у зв’язку з ним і суспільне, вирішувало все.

Оцінюючи постаті нащадків Станіслава Щенсного Потоцького, вважаємо за необхідне врахувати акцентуацію їх характеру й індивідуальні особливості темпераменту. Зважаючи на наведені характеристики, можемо визначити синів Станіслава Щенсного як емотивних особистостей. Їх підвищена емотивність дозволяла більш сильним особистостям (учителям, оточенню, родичам) впливати на формування їхніх життєвих позицій; концентрація уваги батьків на своїх життєвих сценаріях призвела до того, що вони не стали для дітей основними агентами соціалізації, діти і батьки існували в різних життєвих паралелях; перекладання відповідальності за виховання на інших людей (в дитинстві – насамперед на вчителів) та необмежені матеріальні блага зумовлювали девіантну поведінку (наприклад, любов до азартних ігор, розгульного способу життя, блуду).

Наявні відомості про рід Потоцьких непропорційно висвітлюють окремих представників фамілії. З одного боку, достатньо широке коло джерел про Станіслава Щенсного Потоцького, його батьків, дружин, окремих дітей. З іншого – уривчасті відомості, непрямі джерела про синів від шлюбу із Жозефіною Амалією Мнішек (Станіслава, Ярослава, Володимира), крім Щенсного Єжи, оскільки його ім’я було задіяне в сімейному скандалі, що набув значного розголосу на теренах Російської імперії. Як результат намітилася певна диспропорція. Та якщо виключити з кола визначених осіб тих Потоцьких, відомостей про яких недостатньо, дослідження збідніє і буде виглядати неповним.

Ґендерний підхід, використаний у дослідженні для вивчення особливостей функціонування роду Потоцьких, передбачає застосування ґендерної методології історії, яка розглядає історичний процес крізь призму ґендерної проблематики і проводить реконструкції моделей минулого, виходячи з ґендерного досвіду досліджуваної епохи.

У розвитку ґендерної історії актуальним є поняття ґендерних ролей, що розглядаються як набір очікуваних в конкретній історичній ситуації зразків поведінки для чоловіків та жінок з урахуванням їхньої соціальної позиції. На макрорівні основою трансформації ґендерних ролей є вплив зовнішніх факторів (суспільства і культури), що яскраво спостерігається під час дослідження життєвих і творчих шляхів представниць фамільного клану Потоцьких. Окрему увагу під час дослідження розвитку особистості приділено формуванню ґендерного самовизначення на мікрорівні, під яким розуміють результати сприйнятих впливів соціально-психологічних імпресингів, референтних груп і систем ціннісних орієнтацій та ідеалів. Проте слід зазначити неможливість існування жінки в одній ролі (дружина-мати, дружина-донька і т. ін.) Займаючи одночасно декілька позицій у суспільстві (матері, дружини, сестри, коханки, землевласниці, патріотки, меценатки, аматорки тощо), кожна із жінок магнатського роду Потоцьких намагалася знайти свій шлях, свою нішу в суспільній ієрархії (як, наприклад, Софія Потоцька), реалізувати свої творчі здібності (як Жозефіна Потоцька), не забуваючи при цьому вирішувати власні проблеми, самореалізуватися.

Соціокультурна спадковість продукується предками і приймається нащадками у вигляді таких складових, як майно (від нерухомості до бібліотек і фамільних архівів), виховання та освіта, належність до вищої страти й орієнтація на певні види індивідуальної самореалізації, культурно-інтелектуальні прояви, пам’ять про видатних предків та сімейний зв’язок з іншими родами.

Кожне покоління роду Потоцьких було представлене неординарними особистостями, які зробили вагомий внесок в економічний і культурний розвиток регіону, країни, нації. Історія роду Потоцьких на генетичному рівні довела, що спадковість має визначний вплив на духовний світ індивіда.

Родовід Потоцьких охоплює великий період історії України. Важливо наголосити, що Потоцькі не були простими спостерігачами або фіксаторами подій, навпаки, вони були їх учасниками, творцями суспільно-політичних, культурологічних процесів, основоположниками культурних традицій та віянь.

Тульчинський палац визначається як осередок для спілкування і творчої ініціативи художників, письменників, філософів, музикантів, а також як світ високої архітектури і садово-паркового мистецтва, центр інноваційних технологій у палацово-парковому мистецтві кінця XVIII – початку XIX ст.

Своєрідність палацово-паркового мистецтва родини Потоцьких полягала в тому, що воно розвивалося в контексті загальноєвропейської культури та відбивало її ідейно-художню різноманітність.

Завдяки Потоцьким, у Тульчині було створено нову соціокультурну систему, своєрідний мікрокосмос зі складною семантикою, духовним єднанням людини та природи.

В історії тульчинської книгозбірні виокремлюються два періоди: перший  період активного збирання бібліотеки, в якому брали участь не лише її засновник, а й члени його родини: Жозефіна Амалія Потоцька, Софія Потоцька; другий  період розпорошення бібліотечного фонду, пов’язаний з розподілом спадщини й еміграцією спадкоємця Тульчинського маєтку Мечислава Потоцького до Парижа.

Вивчення меценатської діяльності Потоцьких в ХІХ ст. дозволяє висвітлити як невідомі сторінки регіональної історії, так і тогочасні культурологічні процеси, встановити їх значення для прогресивних перетворень у житті не лише українського, а й російського і польського суспільства. Потоцькі залишили по собі унікальну історико-культурну спадщину.

Меценатська, благодійна і суспільна діяльність Потоцьких поєднувала релігійну, гуманістичну й егоїстичну мотивації.

Як явище життя суспільства, соціокультурна трансмісія покликана служити збереженню соціального статусу роду шляхом успадкування і перероблення, особистого відтворення певних його елементів окремими представниками. Вона і стає тим чинником, що зумовлює прищеплення і передання культурних цінностей у родині, а рід робить ланкою культурно-історичної тяглості. Такий підхід дозволяє робити висновки про суспільно-історичні наслідки культурної діяльності роду і його функціонування як історичного колективу.

На прикладі дослідження показано можливості родинної історії, збагаченої взаємодією з історіографією, джерелознавством, історичною психологією, ґендерними дослідженнями, соціологією, літературознавством, мистецтвознавством, історією культури і політологією.

Вироблена в галузі соціокультурної та культурно-інтелектуальної історії мета наукової роботи не вичерпує всіх аспектів історії роду Потоцьких, а отже, результати дослідження відкривають перспективи подальшої роботи як з історії досліджуваного роду, так і інших родів.

Здобутки дослідження є внеском до вивчення таких питань інтелектуальної та соціальної історії, як функції сім’ї, роду в збереженні та переданні національної культури; історія національної еліти (формування еліти; самоідентифікація національної еліти; чинники інтеграції еліти та її вплив на розвиток українсько-польської культури; взаємозв’язок економічного, соціального й інтелектуального чинників у формуванні статусу роду; співвідношення статусу роду й особистого статусу його представників); до розвитку української історичної науки. Здійснений науковий пошук є спробою синтезу інтелектуальних, соціальних та психологічних студій у дослідженнях з історії України.



БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ


  1. Акты о мнимом крестьянском восстании в Юго-Западном крае в 1789 г. // Архив Юго-Западной России. – 1902. – Т. 5. – Ч. 3. – 974 с.

  2. Александрова С. Легенда Кристинополя. – Режим доступу до ресурсу: http://golosievo.kiev.ua/ region.php?id=760.

  3. А.М. К краткому очерку истории города Умани («Киевская старина», 1888, №8) // Киевская старина. – 1888. – Т. 23. – №11. – Отд. 3. – С. 97.

  4. Архів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (далі АНБУВ). Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 23. Наказ № 806 від 23 вересня 1920 р. про створення Вінницького філіалу бібліотеки. Акт від 27 жовтня 1920 р. про розміщення філіалу і передачі майна Подільського облархіву. Протоколи організаційних зборів, засідань і переписка Тимчасового Комітету з питань комплектування фонду філіалу. – 36 арк. – Арк. 22-22 зв. Протокол №13 засідання Тимчасового Комітету Вінницької Філії Всенародної Бібліотеки України. 31 грудня 1920 р. Копія. Мова українська.

  5. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 23. Наказ № 806 від 23 вересня 1920 р. про створення Вінницького філіалу бібліотеки. Акт від 27 жовтня 1920 р. про розміщення філіалу і передачі майна Подільського облархіву. Протоколи організаційних зборів, засідань і переписка Тимчасового Комітету з питань комплектування фонду філіалу. – 36 арк. – Арк. 28-28 зв. Подання В.А. Калинського члена Постійної Комісії для вивчення звичаєвого права України при УАН на імя Голови Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави у Києві про кошторис для Подільського обласного архіву. 10 вересня 1920 р. Мова українська.

  6. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 43. Хроніка поточних справ (Щоденні відомості про роботу бібліотеки) за перше півріччя 1921 р. – 176 арк. – Арк. 136-136 зв. «Хроніка біжучої праці в Національній бібліотеці України при Академії Наук за 23 квітня 1921 р.». Щоденний орган внутрішнього вжитку Національної бібліотеки. 25 квітня 1921 р. Машинопис. Мова українська.

  7. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 55. Переписка з науковими закладами, організаціями, книжковими палатами, видавництвами та ін. з питань придбання книг, передачі громадських бібліотек та отримання нових видань. 28 вересня 1922 р. – 27 грудня 1922 р. – 78 арк. – Арк. 8. Розпорядження Головного архівного управління В. Міяковському про передачу з Вінницької Філії ВБУ до Академії Наук архівів Строганових, Щербатових, Потоцьких. 2 квітня 1922 р. Копія з копії. Мова російська.

  8. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 58. Звіт про діяльність Тимчасового комітету Вінницького філіалу за період з 30 вересня 1920 р. по 20 листопада 1922 р. Протокол від 3 грудня 1922 р. засідання Комітету та переписка з питань комплектування і організації роботи філіалу. – 86 арк. – Арк. 2-3. Звіт про діяльність Тимчасового Комітету Філії Всенародної Бібліотеки України у м. Вінниці за час з 30 вересня 1920 р. по 20 листопада 1922 р. 14 грудня 1922 р. Мова українська.

  9. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 58. Звіт про діяльність Тимчасового комітету Вінницького філіалу за період з 30 вересня 1920 р. по 20 листопада 1922 р. Протокол від 3 грудня 1922 р. засідання Комітету та переписка з питань комплектування і організації роботи філіалу. – 86 арк. – Арк. 72-73 зв. Звіт В.Н. Перетця про відрядження до Вінницької Філії ВБУ. 28 серпня 1922 р. Мова українська.

  10. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 62. Протоколи № 1-92 засідань Ради Всенародної Бібліотеки при Українській Академії Наук. 13 квітня 1923 р. – 22 грудня 1925 р. – 222 арк. – Арк. 20-23 зв. Протокол №14 засідання Ради ВБУ при ВУАН. 17 липня 1923 р. Машинопис. Мова українська.

  11. АНБУВ. Ф. Всенародна бібліотека при Українській Академії Наук. – Оп. 1. – Спр. 72. Переписка з науковими закладами, видавництвами, приватними особами та ін. з питань придбання книг, передачі громадських бібліотек і отримання нових видань. 3 січня – 31 грудня 1923 р. – 122 арк.

  12. Андреев Н. Софиевка / Н.Андреев // Московский телеграф. – 1832. – № 5. – С. 68 – 82.

  13. Анекдот о Мечиславе Потоцком // Киевская старина. – 1892. – Т. 38. – №9. – С. 429-430.

  14. Антоний И. Судьба красавицы (София Глявоне-Витте Потоцкая) / И. Антоний // Киевская старина. – 1887. – Т. 17. – №1. – С. 99–138.

  15. Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи / А.И. Антонов, В.М. Медков. – М.: Изд-во Международного университета бизнеса и управления («Братья Карич»), 1996. –304 с.

  16. [Антонович В.] Описание бедствия постигшего Умань и всю Украину в 1768 году / В. Антонович // Киевская старина. – 1882. – Т. 1. – № 3. – С. 520-529.

  17. Антонович Д. Український театр // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С.В. Ульяновська. – К.: Либідь, 1993. – С. 443-473.

  18. Антонович Д. Триста років українського театру / Д. Антонович. – Прага, 1925.

  19. Антонович Д. Український театр / Д. Антонович. – Прага, 1923. – 36 c.

  20. Баженов В.В. Биографический метод в научном творчестве академика Е.В. Тарле / В.В. Баженов // История и историки, 1972. – М., 1973. – С. 295-296.

  21. Баженова С.Е. Джерела виникнення польського театру на Поділлі / С.Е. Баженова. – Режим доступу до ресурсу: http://www.forest.ru /tovtry/ru/history/statti/dzherela_polskogo_teatru.html.

  22. Баженова С.Е. Юзеф Антоній Роллє: життя, діяльність, творчість / С.Е. Баженова. – Кам’янець-Подільський, 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://www.forest.ru/tovtry/ua/history/rolle/index.html.

  23. Барабаш Н.О. Рід Білозерських та культурний світ України ХІХ – поч. ХХ століття: нові методологічні підходи: дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Н.О. Барабаш. – Дніпропетровськ, 2004. – 174 с.

  24. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши / Ю. Бардах, Б. Леснодорский, М. Пиетрчак. – М., 1980. – 559 с.

  25. Барнасюк О.С., Романюк І.М. Історія немирівської гімназії (кінець XVIII – початок ХХ ст.) / О.С. Барнасюк, І.М. Романюк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. – Вінниця: ДП ДКФ, 2005. – С. 79-84.

  26. Березовська Т.В. Рід Аркасів: просопографічний портрет на історичному тлі доби: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Т.В. Березовська. – Одеса, 2003. – 222 с.

  27. Берто Д., Берто-Вьям И. Семейное владение и семья: трансмиссии и социальная мобильность, прослеживаемые на пяти поколениях / Д. Берто, И. Берто-Вьям // Социс. – 1992. – № 12. – С. 132-140.

  28. Берто Д., Берто-Вьям И. Семейное владение и семья: трансмиссии и социальная мобильность, прослеживаемые на пяти поколениях / Д. Берто, И. Берто-Вьям // Социс. – 1993. – № 3. – С. 62-67.

  29. Бессмертный Ю.Л. Новая демографическая история / Ю.Л. Бессмертный // Одиссей. – 1994. – С. 239-256.

  30. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология / В.М. Бехтерев. – М.: Новости, 1994.

  31. Биография как историческое исследование // История СССР. – 1970. – № 4. – С. 231-242.

  32. Бібліотека Польської Академії наук у Кракові (далі БПАН). – Відділ рукописів (далі ВР). – № 1062. – Арк. 355. Копія листа його мості пана гетьмана великого коронного пана Потоцького до цого мості ксьондза підканцлера коронного 28 січня року Божого 1655.

  33. Білецький Ф. Граф Шувалов такого не потерпів би / Ф. Білецький // Черкаський край. – 2006. – 8 грудня. – С. 6.

  34. Боброва Е.Ю. Основы исторической психологии / Е.Ю. Боброва. – С-Пб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1997. – 236 с.

  35. Божилов И. Фамилията на Асеневци (1186–1460). Генеалогия и просопография / И. Божилов. – София: Издателство на Българската академия на науките «Марин Дринов, 1994. – 503 с.

  36. Бондаренко Г. Історичне пізнання: питання теорії і практики / Г. Бондаренко. – Луцьк: Ред.-вид. відд. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. – 189 с.

  37. Борисенко В., Головащенко М., Кривоший О. Українки в історії / В. Борисенко, М. Головащенко, О. Кривоший. – К.: Либідь, 2004. – 328 c.

  38. Брокгауз Ф.А., Эфрон И.А. Энциклопедический словарь / Ф.А. Брокгауз, И.А. Эфрон. – С.Пб.: Типография акц. общ. «Издательское дело», Брокгауз–Эфрон, 1901. – T. 32. – Кн. 64. – 960 с.

  39. Булах Г.М. До генеалогії роду Шпаковичів (Шпаківських) гербу Одинець / Г.М. Булах // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць: У 2 ч. – К., 2004. – Число 11. – Ч. 1. – С. 100–104.

  40. Варшавчик М.Я. Методи джерелознавства / М.Я. Варшавчик // Джерелознавство історії України. – К., 1998. – С. 56-57.

  41. Введенский А.А. Дом Строгановых в XVI–XVII вв. / А.А. Введенский. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 308 с.

  42. Введенский А.А. Происхождение Строгановых / А.А. Введенский. – Вологда, 1923.

  43. Вельтман А.Ф. Странник / А.Ф. Вельтман. – М, 1978. – 343 с.

  44. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.

  45. Веселовский А. Старинный театр в Европе / А. Веселовский. – М, 1870. – 410 с.

  46. Вигель Ф.Ф. Записки / Ф.Ф. Вигель // Под ред. С.Я. Штрайха. – М.: Артель писателей «Круг», 1928. – Т. 2. – 355 с.

  47. Вильсон А. Биография как история / А. Вильсон. – М., 1970. – 16 с.

  48. Володарі палаців та маєтків Криму. – Режим доступу до ресурсу: http://s-forum.com.ua/blog/post_1190127962.shtml.

  49. Вороновицкий А.Э. Сказочный парк / А.Э. Вороновицкий // Природа. – 1969. – № 10. – С. 98-101.

  50. Вощикова І. Уманська Перлина / І. Вощикова. – Режим доступу до ресурсу: http://news.profi.net.ua/modules.php?name=Articles&file.

  51. Всероссийское генеалогическое древо. – Режим доступу до ресурсу: http://baza.vgd.ru/1/25846/.

  52. Гавлин М.Л. Российские предприниматели: духовный облик, меценатство / М.Л. Гавлин // История предпринимательства в России. Кн.: Вторая половина Х1Х – начало ХХ века. – М.: РОССПЄН, 2000.

  53. Ганжуров Ю. Кількісні методи в історичному досліджуванні: досвід і деякі питання методики / Ю. Ганжуров // УІЖ. – 1994. – № 4. – С. 30-40.

  54. Ґендерний аспект жінки у сучасному суспільстві: нормативно-правові та методичні матеріали. – Черкаси, 2003. – 36 с.

  55. Геральдика. ру. Форум по геральдике. – Режим доступу до ресурсу: http://geraldika.ru/forum.php?forum_id=4770.

  56. Гербовед, издаваемый Тройницким С.Н. – СПб., 1913–1914. – 448 с.

  57. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория / Я.И. Гилинский // Социс. – 1991. – № 4. – С. 72-78.

  58. Гиндилис Н.Л. Пионеры просопографии в науковедении / Н.Л. Гиндилис // ВИЕТ. – 1991. – № 1. – С. 28–32.

  59. Гісцова Л.З. До історії родових і особових фондів землевласників Правобережної України XVI – початку ХХ ст. / Л.З. Гісцова // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доп. всеукр. конф., 19–20 листоп. 1996. – К, 1997. – Ч. І. – С. 101–106.

  60. Гісцова Л., Шовковий Д. Тульчинська лінія Потоцьких у документах державного історичного архіву України, м. Київ: Огляд / Л. Гісцова, Д. Шовковий // Історія України. – 1997. – № 18 (34).

  61. Ґолибард Є. По-сусідськи. Польський вектор: Документальна розповідь про динамічне п’ятнадцятиріччя 1989-2004 рр., про роль і наслідки використання національної ідеї в Україні та Польщі: Суспільно-економічне порівняння на тлі української нерішучості, непевності й невизначеності / Є. Ґолибард. – К.: Унів. Вид-во «Пульсари», 2004. – 432 с.



  62. Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   35


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет