Абазин андрій р



жүктеу 30.13 Mb.
бет1/194
Дата26.04.2019
өлшемі30.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   194

http://history.franko.lviv.ua/

АБАЗИН АНДРІЙ (р.н. невід- 1703) -український військовий діяч, брацлавський полковник (1690-1703), один з керівників національно-визвольної боротьби українського народу проти польських загарбників в кінці 17 - на початку 18 ст. у Правобережній Україні. В 1691-96 брав участь у походах правобережних козаків проти кримських татар. Під час антипольського повстання (1702-04) під проводом С.Палія козацькі загони на чолі з А. вели боротьбу з польськими військами на Брацлавщині і Поділлі. Наприкінці жовтня 1702 А. разом з загонами богуславського полковника Самуся оволодів Немировом. В лютому 1703 в бою під Ладижином (тепер село Тростянецького р-ну Вінницької обл.) був тяжко поранений і потрапив у полон. За наказом польного гетьмана А.Сенявського страчений (посаджений на палю).

АБДУЛ - ГАМІД І (1725-1789) - турецький султан (1774-1789). За А.- Г. І Туреччина вела війни проти Російської імперії. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 і Ясським договором 1791 до Росії ввійшли землі між Дніпром і Дністром. Кримське ханство офіційно визнане володінням Росії, хоча його фактичне приєднання до Російської імперії відбулося в 1783.

АВАРИ (в руських джерелах - обри) - великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Вперше А. згадуються у давньогрецьких авторів 5-6 ст. - І Пріска Понтійського, Феофілакта Сімокагти, І Менандра та ін. А. стали авангардом великої групи племен, які просувались в Україну з території Центральної Азії і складали основу Тюркського каганату. Вперше з'явились на території сучасної України в 558, напавши на населення Приазов'я. Наприкінці 50 - на поч. 60-х рр. аварські орди сильно спустошили землі антів. У 558-568 А., просуваючись далі на захід, розбили племена гепідів і захопили їх землі в колишній римській провінції Паннонії (тер. басейну серед, течії Дунаю та його приток Сави і Драви). Тут, після численних походів і підкорення декількох слов'янських племен, заснували в 60-х роках 6 ст. свою державу - Аварський каганат. На чолі держави стояв хан Баян. Паннонія стала центром каганату, звідки А. постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів. В 601-02 вели запеклу війну проти Візантії. Союзниками Візантійської імперії у цій війні виступили анти.

    Основним заняттям А. було скотарство, хоча економічно вони залежали від покорених ними племен. В першій половині 6 ст. зазнали ряд поразок від Візантії, слов'ян, франків. В серед. 7 ст. А. були повністю витіснені з Українського Причорномор'я. В 90-х роках 8 ст. були розгромлені франками, а наприкінці 9 ст. аварська держава остаточно розпалася під ударами угорців. Частина аварських племен відійшла на схід, і про них більше не згадується в літописах.

АВГУСТ II ФРИДЕРИК (Фрідріх) Сильний (12.5.1670-31.1.1733) - польський король (1697-1706,1709-1733). курфюрст Саксонії (з 1694). Син саксонського курфюрста Іоанна Георга III. Вибраний королем Польщі після смерті Яна III Собеського. За правління А.ІІ Ф. у результаті війни Священної ліги проти Османської імперії на Карловицькому конгресі 1698-99 було підписано договір, за яким до Польщі ввійшли Поділля і частина Правобережної України. В 1704 уряд А.І І Ф. жорстоко придушив повстання під проводом С.Палія. Під час Північної війни 1700-21 А. II Ф. виступав союзником російського імператора Петра І. Після розгрому польсько-саксонських військ армією Карпа XI!, за умовами Альтранштадтського миру 1706, А.ІІ.Ф. був змушений зректися влади на користь С.Лещинського. В 1709 при підтримці Петра І був відновлений на престолі. Намагався зміцнити королівську владу в Польщі.

АВГУСТ III ФРИДЕРИК (Фрідріх) (17,10.1696 -5.10.1763) - король Польщі і курфюрст Саксонії з 1733. Син Августа II Фридерика. Посів польський престол завдяки збройній підтримці Росії. За часів правління А.ІІІ.Ф. Річ Посполита перебувала у стані глибокої політичної кризи. Уряд А.ІІІ.Ф. жорстоко придушував гайдамацький і опришківський рух в Україні, який набув особливої сили в 30-50-х роках 18 ст. За А.ІІІ.Ф. продовжувався процес зміцнення магнатської опозиції і занепаду королівської влади.

АВГУСТИНЦІ - жебрацький орден римсько-католицької церкви, що виник у серед. 12 ст. в Італії. Прийняв статут, написаний на основі оригіналів творів єпископа Гіппону (Пн. Африка) Августина Блаженного (звідси і назва А.). Остаточно затверджений Папою Римським Олександром IV в 1256. Діяли в багатьох країнах Європи, в т.ч. в Україні. В серед. 15 ст. орден нараховував ЗО тис. членів і мав бл. 2 тис. ЧОЛОВІЧИХ І ЖІНОЧИХ МОНАСТИРІВ. ЧЛЕНОМ ОРДЕНу був М.Лютер. В 16-17 ст. А. займались місіонерською діяльністю в Китаї, Японії, Африці, Америці. Сьогодні орден нараховує бл. 5 тис. членів.

АВЕРЕСКУ ОЛЕКСАНДР (9.4.1859-3.10.1938) - румунський державний і політичний діяч, маршал (з 1934). Н. в м. Ізмаїлі. В 1886 закінчив воєнну академію в Туріні (Італія). В 1907-08 - воєнний міністр, з 1911 - начальник румунського генерального штабу. Під час першої світової війни командував корпусом, армією. З 1919 -міністр внутрішніх справ. Здійснював каральні експедиції проти українського населення у Буковині і Бессарабії. В 1920-21 і 1926-27 -прем'єр-міністр Румунії. Домігся визнання Румунією Бессарабії з боку держав Антанти. Засновник Народної партії, один з ідеологів створення “Великої Румунії”.

АВРАТИНСЬКИЙ (Гавратинський) СТЕПАН (р.н. невід. - 1651) - тростянецький сотник. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В лютому 1651 брав участь в обороні м.Красного на Поділлі. Виніс з поля бою тіло Д.Нечая. Взятий у полон і за наказом польного гетьмана М. Калиновського розстріляний під Мурахвою.

АВСТРІЯ, АВСТРІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА -держава у Центральній Європі, в басейні середньої течії р.Дунай. Межує з Чехією, Словаччиною, Угорщиною. Словенією, Італією, Швейцарією, Ліхтенштейном та Німеччиною. Територія 83,9 тис. км2. За формою державного устрою А. - федеративна республіка. Складається з 8 провінцій - земель і прирівняної до них в адміністративному відношенні столиці - м.Відень (Нижня Австрія. Бургенланд, Верхня Австрія, Штірія, Карінтія, Зальцбург, Тіроль, Форарльберг. Відень). Глава держави - президент, що обирається терміном на 6 років. Виконавчу владу здійснює уряд, який очолює призначений президентом федеральний канцлер. Законодавча влада належить парламентові, що складається з двох палат: національної ради та федеральної ради. Кожна з земель має власну конституцію та ландтаг (парламент).

    На території А. сліди найдавніших людей датуються епохою палеоліту. На рубежі нової ери тут проживали різні племена, переважно кельтського походження, серед яких найзначнішими були тавриски (норики). За років правління імператора Августа австрійські землі були захоплені римлянами і включені ними до складу провінцій Норик, Реція та Паннонія. В цей час тут виникли перші міста: Віндобона (Відень), Ювавум (Зальцбург), Овілава (Вельс) та ін.

    В перші століття нової ери на землях А. розселилися германські (бавари) та слов'янські (словенські) племена. Першими державними утвореннями були тут держава Само (утв. бл. 623) та слов'янське князівство Хорутанія, яке у 8 ст. було захоплене баварськими герцогами. Наприкінці 8 ст. австрійські землі ввійшли до складу франкської імперії Карла Великого, а після її розпаду (843) відійшли до Східно-франкського королівства.

    Зародком австрійської держави стала утворена у II пол. 10 ст. Східна марка, в якій з 976 утвердилась династія Бабенбергів. В 1156 австрійські маркграфи добилися перетворення А. у герцогство ( цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії. Впродовж 12-14 ст. кордони А. Суттєво розширюються. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штірію, Карінтію, Крайну, Тіроль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південно-німецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння А., у якій взяв участь і галицько-волинський князь Данило Романович Галицький. Внаслідок довготривалої боротьби тут утвердилась у 1282 династія Габсбургів, представники якої з 1438 незмінно були також імператорами Священної Римської імперії.

    На протязі 13-15 ст. в А. складається станова монархія з ландтагами в окремих землях, однак до кінця 15 ст. вона продовжувала бути конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками.

    За років правління імп. Фрідріха III (1440-1493) герцоги А. почали використовувати титул ерцгерцог, а при його наступнику Максиміліані І (1493-1519) всі австрійські землі були об'єднані. Тоді ж проводилась політика, спрямована на їх внутрішню консолідацію.

    На рубежі 15-16 ст. йшов процес створення світової імперії Габсбургів. Внаслідок шлюбу Максиміліана I з дочкою герцога Бургундії Карпа Сміливого Марією і одруження його сина з наступницею іспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою став управпяти імператор Карп V (1519-1566). У 1521-1522 він передав своєму братові Фердінанду I всі німецькі “спадкові землі” Габсбургів, а собі залишив інші володіння (Іспанію, Нідерланди та ін.).

    За років правління Фердінанда I (1521/22-1564), який у 1556 став імператором Священної Римської імперії, значення А. суттєво зросло. Після розгрому у 1526 турками угорсько-чеського війська в битві при Мохачі і загибелі короля Людовіка II він добився обрання королем Угорщини і Чехії і включення значної частини цих королівств до складу австрійських володінь (центральна і східна частини Угорщини залишились в залежності від Туреччини). Тоді ж розпочалися австро-турецькі війни, які тривали впродвж 16-18 ст. і суттєво вплинули на формування австрійської держави.

    Після смерті Фердінанда I його землі були поділені між синами Максиміліаном (Верхня і Нижня Австрія, Чехія та Угорщина), Фердінандом (Тіроль і деякі володіння у пд.-зах. Німеччині) та Карпом (Штірія, Карінтія і Крайна). Старший з братів - Максимівн був обраний імператором Священної Римської імперії (1564-1576). Роки правління наступних Габсбургів - Рудольфа II (1576-1612) та Матвія I (1612-1619) -були заповнені боротьбою з становими установами А., Чехії та Угорщини, яка завершилась значним зміцненням монархічної влади. Одночасно велася боротьба проти протестантизму у рамках Контрреформації.

    На початковому етапі Тридцятилітньої війни імператору Фердінанду II (1619-1637) після розгрому чеського війська в битві при Білій Горі (1620) пощастило остаточно ліквідувати опозицію і встановити необмежену владу Габсбургів у цій провінції.

    Наприкінці 17 ст. особливо небезпечною для А. стала турецька загроза. У 1683 турки взяли в облогу Відень і тільки завдяки допомозі польського короля Яна III Собеського, в війську якого було понад 5 тис. українських козаків, пощастило розгромити османську армію. Наступні перемоги дали можливість А. відновити своє панування в Угорщині (Карловицький конгрес 1698-99). Впродовж 1701-1714 А. вела війну проти Франції за т.зв. іспанську спадщину. В результаті цієї війни А. за Раштадтським миром 1714 одержала Південні Нідерланди (Бельгію), Мілан та Неаполітанське королівство. У 1713 імператор Карп VI прагматичною санкцією оголосив всі володіння Габсбурпв нероздільними: при відсутності у імператора гютомків чоловічого роду, влада переходила до його старшої дочки - Марії Терезії її потомків. Однак після смерті Карла VI (1740) спадкові права Марії Терезії були піддані сумніву, що було причиною війни за т.зв. австрійську спадщину. Закінчилась вона укладанням Ахейського миру (1748), за яким визнавалась прагматична санкція. Згодом А. втратила одну з провінцій - Сілезію, яка за часів Семилітньої війни (1756-1763) була захоплена Пруссією.

    У 1772 А. взяла участь разом з Пруссією та Росією у першому поділі Речі Посполитої і захопила тоді Галичину. Через два роки, у 1774, А. внаслідок війни з Туреччиною одержала також Буковину.

    На роки правління Марії Терезії та Йосифа II припадає остаточне оформлення і розквіт   австрійського     абсолютизму. У 70-80-х роках 18 ст. в А. було проведено ряд реформ, спрямованих на посилення централізації і зміцнення апарату державної влади. Було введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територію А. було поділено на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилась германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпосної залежності та часткове обмеження розміру панщини і заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосифа ІІ майже всі його реформи були відмінені.

    Наприкінці 18 ст. А. стала ініціатором, учасником антифранцузьких коаліцій, вела війни з наполеонівською Францією. Зазнавши ряд поразок, А. втратила деякі з своїх провінцій і змушена була відмовитись від впливу на Німеччину. З 1804 А. стала імперією, а у 1806 Наполеоном було ліквідовано Священну Римську імперію.

    В результаті поразки наполеонівської Франції відбулось значне посилення позицій А. Під час Віденського конгресу 1814-1815 вона виступала за реставрацію і збереження феодально-абсолютистського ладу в Європі. А. не тільки повернула втрачені провінції, а й здобула нові землі - Ломбардію і територію колишньої Венеціанської республіки, обміняні на Австрійські Нідерланди (Бельгію). Здобула А. і домінуючий вплив на Німеччину. Керівником внутрішньої та зовнішньої політики імперії на протязі I пол. 19 ст. був К.Меттерніх (з 1809 - міністр закордонних справ, у 1821-1848 - канцлер). Його діяльність була спрямована на підтримку дворянського землеволодіння, збереження старих феодальних порядків, встановлення системи всеосяжного поліцейського нагляду і шпигування, розпалювання національної ворожнечі між окремими народами імперії. Однак всі ці заходи не дали бажаних результатів, відбувався процес наростання кризових явищ, виявом яких стали події революції 1848-1849.

    Революційні події охопили всі провінції Австрійської імперії, в т.ч. і землі, населені українцями: Галичину, Буковину та Закарпаття. Особливо великими були виступи у Відні, Празі, Львові. Тоді ж відбулося селянське повстання на Буковині під керівництвом Л. Кобилиці. Уряд змушений був піти на поступки, найважливішими серед яких були ліквідація панщини, опублікування конституції та скликання парламенту (рейхстагу).

    Подальше наростання революційних подій (особливо в Угорщині) викликало втручання царської Росії, за допомогою якої австрійському урядові вдалося придушити виступи у всіх регіонах імперії.

    На протязі 50-60-х роках 19 ст. зусилля уряду були спрямовані на досягнення компромісу з правлячими колами окремих частин імперії, що привело до утворення в 1867 Австро-Угорщини. Сприяли цьому і зовнішньополітичні невдачі А.: загострення відносин з Росією під час Кримської війни 1853-1856, поразки у війнах з Сардінським королівством і Францією у 1859, з Пруссією та Італією у 1866.

    В II пол. 19 - на поч. 20 ст. у зовнішній політиці А. домінували намагання укласти союз з Німеччиною, спрямований проти Росії та Франції. Австро-німецький договір було укладено у 1879. згодом до нього приєдналась також Італія (1882). Так, було укладено Троїстий Союз, який відіграв важливу роль у розпалюванні першої світової війни, під час якої А. в союзі з Німеччиною, Болгарію та Туреччиною воювала проти Антанти (Англія, Франція, Росія та ін.). Невдалі воєнні дії, посилення економічної кризи, безперервні політичні кризи привели до розпаду Австро-Угорщини восени 1918. 12 листопада 1918 А. була проголошена республікою.

    10 вересня 1919 А. підписала Сен-Жерменський мирний договір з країнами Антанти, який заборонив приєднання її до Німеччини.

    1 жовтня 1920 була прийнята конституція Австрійської республіки, згідно з якою країна стала “союзною державою” з широкою автономією земель. Глава держави - президент, користувався обмеженими повноваженнями. Парламент складався з двох палат -Національної Ради, що обиралася на основі загального голосування на 4 роки, та Федеральної Ради, що складалася з представників земельних ландтагів.

    На поч. 20-х років А. знаходилася в стані економічної і фінансової кризи, яка дедалі більше загострювалася. Намагаючись послабити кризові явища, уряд А. у 1922 пішов на укладення Женевських протоколів з Англією, Францією, Італією та Чехословаччиною про відтермінування оплати репарацій та надання позички на суму 650 млн. золотих крон. Одночасно над А. було встановлено контроль генерального комісара, призначеного Лігою націй (1922-1926). Ці заходи сприяли стабілізації політичного та економічного становища республіки.

    В період світової економічної кризи 1929-1933, яка мала важкі наслідки для А., в політичному житті держави відбулися суттєві зміни. У 1929 були внесені поправки до конституції, у 1933 було розпущено парламент, відмінено свободу друку і зборів, обмежено ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ Партій. Дедалі більший вплив на А. чинили сусідні Німеччина та Італія, де встановились фашистські режими. Особливо активними були прихильники “аншлюсу” -включення А. до складу Німеччини, які у 1934 вчинили путч, під час якого загинув канцлер Е.Дольфус. У 1936 уряд канцлера Шушніга уклав з Німеччиною договір, який перетворював А. у сателіта останньої. В ніч з 11 на 12 березня 1938 німецькі війська окупували А., і було проголошено про “аншлюс” обох держав.

    У другій світовій війні А. брала участь як складова частина фашистської Німеччини. У березні-квітні 1945 територія А. була звільнена військами антигітлерівської коаліції і поділена на чотири зони окупації: радянську, американську, англійську та французьку. Столиця держави -Відень - також була розділена на 4 сектори. Верховна влада належала Союзній Раді з чотирьох військових комісарів, що представляли окупаційні держави.

    Незадовго до закінчення війни. 27 квітня 1945, в А. було утворено тимчасовий уряд, який очолив відомий політичний діяч К.Реннер (у грудні 1945 його було обрано президентом Австрійської Республіки).

    У 1948 А. прийняла план Маршала, завдяки якому її економіка досягла за короткий час високого рівня розвитку. В країні були проведені реформи, спрямовані на перетворення А. у незалежну демократичну державу, здійснено її демілітаризацію та денацифікацію. 15 травня 1955 у Відні представники СРСР, США, Англії та Франції уклали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 25 жовтня 1955 після виведення окупаційних військ парламент А. прийняв закон про її постійний нейтралітет. А. зобов'язалась не вступати в жодні військові союзи, не допускати створення військових баз на своїй території. Нейтралітет А. визнали більшість країн світу.

    Нині Австрійська республіка - одна з найбільш розвинутих демократичних держав Центральної Європи.

 

АВСТРО-УГОРЩИНА, АВСТРО-УГОРСЬКА ІМПЕРІЯ - держава, що утворилася внаслідок укладення компромісної угоди між двома частинами Австрійської імперії - Австрією та Угорщиною (т.зв. австро-угорський компроміс) у 1867. Територія А.-У. складала 676545 км2. Населення - біля 50,5 млн. чол. (1908).



    В середині 19 ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої кризи. Особливо відчутними стали її прояви під час революційних подій 1848-1849. Ще більше протиріччя між окремими частинами імперії, насамперед Австрією та Угорщиною, загострились після поразки Відня у австро-пруській війні 1866. За цих умов реальною стала загроза розпаду імперії Габсбургів. Аби запобігти цього, австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

    За цією угодою Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву А.-У. і складалася з двох частин, що були розділені р.Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії).До складу Австрії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина (т.зв. землі корони св.Стефана), крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словакію, Трансильванію, Закарпатську Україну. Вона дістала політичну і адміністративну автономію, власний уряд та парламент - сейм. В Австрії було запроваджено нову конституцію.

    На чолі А.-У. стояв австрійський імператор з династії Габсбурпв, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Спільними для всієї імперії були три міністерства: 1) закордонних справ, 2) військове та морське, 3) фінансів. Останні два міністерства існували також в обох частинах імперії. Всі інші міністерства були самостійними для Австрії та Угорщини. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалась спеціальними “делегаціями”, які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їх складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, згідно зі спеціально укладеною угодою. Так, у 1867 квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % - для Угорщини.

    21 грудня 1867 імператор Франц Йосиф І (1848-1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Згідно з її положеннями утворювався рейхсрат-двопалатний парламент, що складався з палати панів та палати депутатів. До палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначити пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький та відомий український письменник Василь Стефаник.

    Палата депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1873 було введено Прямі Вибори ВІД ВСІХ Курій, Крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, у 1882 значно зросла кількість виборів, однак уряд відмовився ввести загальне виборче право. Чергова виборча реформа 1896 встановила п'яту курію, що повинна була обиратися на основі загального виборчого права. Ця курія посилала у рейхсрат 72 депутати (всього було 525 депутатів). І тільки у 1907 в А.-У. було введено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів.

    Австро-угорська угода 1867 не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були насамперед Чехія та Хорватія. З останньою у 1868, при сприянні Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час згладила непорозуміння. Однак з Чехією домовитися не вдалося. 11 представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання т.зв. землям корони св.Вацлава (Чехії, Моравії та Сілезії) прав аналогічних угорським. Внаслідок довготривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на ряд поступок (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський та німецький та ін.), однак повністю вирішити всі протиріччя так і не вдалося.

    Українське населення А.-У. у 1910 складало 8 % загальної кількості мешканців імперії і проживало на території Галичини, Буковини та Закарпаття. Його політичне становище було вкрай важким. На Закарпатті існування українців взагалі не визнавалося угорськими властями. У 1868 сейм у Будапешті оголосив все населення краю єдиною угорською нацією. На Буковині та в Галичині становище було дещо кращим. Тут виникли і успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації (т-во “Просвіта”, Наукове товариство ім. Т.Шевченка та ін.), були українські представники у провінціальних сеймах. Однак і тут українці були у нерівноправному становищі. В Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині -німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині -німецька.

    Зовнішня політика А.-У. після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована головним чином на Балкани. У 1878 австро-угорські війська окупували Боснію та Герцеговину, яка була анексована 5.10.1908. Це викликало загострення відносин А.-У. з Росією, результатом чого було укладення 7 жовтня 1879 таємної угоди з Німеччиною, до якої у 1882 приєдналася Італія. Так було оформлено Троїстий союз, спрямований проти Росії та Франції.

    28 червня 1914 у Сараєві було вбито наступника австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом до початку першої світової війни. 28 липня 1914 А.-У. оголосила війну Сербії, а 6 серпня - Росії. В союзі з Німеччиною, Болгарією та Туреччиною А.-У. впродовж 1914-1918 вела воєнні дії проти країн Антанти, які закінчилися крахом імперії. У жовтні-листопаді 1918 на її землях утворились самостійні держави: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців (Югославія), Західно-Українська Народна Республіка. Частина колишніх територій А.-У. відійшла до Італії, Румунії, Польщі.




Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   194


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет