Апостоли Христові І «Велика Скіфія»



жүктеу 45.92 Kb.
Дата18.04.2019
өлшемі45.92 Kb.

Апостоли Христові і «Велика Скіфія»

Чи був Андрій Первозванний у Великій Скіфії? Деякі історики спростовують цей факт і навіть доводять, що у древніх хроніках під словом «скити» слід розуміти «скотів», себто – шотландські племена. І справді – 30 листопада уся Шотландія святкує день свого покровителя – св. Ендрю. Однак сам апостол Андрій Первозванний навряд чи був у скотів, та й географічно Крим і давні грецькі поселення на півдні України, такі, як Ольвія, Тіра, Пантікапей, Теодосія та Херсонес, що виникли за 7-6 століть до Різдва Христового, набагато ближчі до Палестини, аніж острови бриттів та скотів. Саме сюди до Тавриди найпростіше було дістатися Андрієві Первозванному морем і прославити Ісуса. Та й самі шотландці свято вірять у легенду, що у IV ст. константинопольський монах Регулус за велінням голосу Господа повіз частину мощів апостола Андрія на захід. І його корабель розбився об берег землі, яка зараз називається Шотландією. Наші ж предки так само у літописній повісті про убивання варягів-християн за часів князя Володимира з великою печаллю говорять:


«Тут на Русі не суть апостоли учили і тілом апостоли не суть тут були.»
Те ж саме стверджує і преп. Нестор-літописець у житії Бориса і Гліба. Деякі вчені на основі висловлених давніми авторами у контексті забиття перших християн емоційними зауваженнями, спростовують можливість приходу апостола на терени України у І ст. Проте на початку ХІІ ст. у «Повісті минулих літ» у київському літописному зводі серед оповідань про розселення руського племені Полян той же Нестор-Літописець переходить до опису шляху з Варяг у Греки і навпаки з Греків Дніпром у море варязьке, і по тому морю – до Рима, при цьому сам згадує і ап. Андрія Первозванного.
«А Дніпро втікає у Понтське море, єже море сливе Руським, по ньому ж бо учив апостол Оньдрей, брат Петрів…»
В іншому сказанні, що так само у ХІІ ст. вже увійшло до складу «Повісті минулих літ» згадується первоучитель русинів Мефодій, наслідувач св. Андроніка – апостола з числа 70-ти:
«Там же словенському язику учитель єсть Андронік апостол, в Моравію бо ходив; і апостол Павло вчив ту, ту бо єсть Ілюрик, до нього доходив ап. Павло, ту бо були перші слов’яни… від нього же язика і ми єсьмо Русь, тому і Русі учитель апостол є Павло…»
Беззаперечним є те, що учень Христа – апостол Павло був одним із найбільших проповідників того часу. Недаремно його називали «апостолом язичників». І якщо ми відкриємо Новий Завіт, то побачимо: більшість з книг написані саме апостолом Павлом — це його послання до різних церков. Він проповідував на величезних землях Римської імперії від Єрусалима до Балкан, Болгарії, Італії, Греції, Македонії. Відомо також, що землі в пониззі Дунаю та й сама Ольвія і Херсонес з околицями були прикордонними територіями Римської імперії. Ще в ХІХ ст. була розкопана римська фортеця Харакс неподалік Ялти. І про проповідування християнства у Скіфії Павло сам пише у своєму «Посланні до Коринфян», зазначивши:
«В Церкві немає ані елліна та юдея ... варвара, скіфа, раба, вільного, але все та у всьому – Христос».
Навряд чи просто так апостол став би згадувати скіфів поруч із народами, яким він проповідував і які одні з перших прийняли християнство. І якщо погляди давніх русинів про апостольське сіяння Христових ідей до початку ХІІ ст. були суперечливими, то чужоземці у цьому факті не сумнівалися. Відомий мислитель, містик і богослов, один з Отців Церкви – олександрієць Оріген так пише усередині ІІІ ст. про розповсюдження вчення Христового на теренах Скіфії:
«Апостоли й учні Господа і Спасителя нашого, розсіявшись всесвітом, проповідували Євангеліє, як-от: Фома, згідно збереженого до сьогодні переказу, одержав в уділ Парфію, Андрій — Скіфію, Іоанну дісталася Азія та ін.»
Ще раніше у 222 р. те саме стверджує і св. Іполит, єпископ Портуенський:
«Андрій, після того, як проповідував скіфам і фракійцям, зазнав хресну смерть у Патрасі Ахейському, бувши розіп'ятий на дереві маслиновому, де і похований.»
Ставлячи поряд зі скіфами фракійців, св. Іполіт, чітко визначив, що мав на увазі сусідів фракійців – скіфів, які заселяли задунайські простори Південної України. Ці землі були надзвичайно багаті звіриною та рибою, щедрі на пишні врожаї збіжжя і городини. Вони годували і греків і римлян. Зв’язки Риму зі Скіфією, особливо зі скіфами-землеробами на той час були якнайтісніші. А найзручніша дорога до землеробської Скіфії йшла Дніпром, яким і приплив апостол Андрій до Києва. Проповідуючи у Криму, апостол Андрій знайшов і своїх перших учнів: Інну, Пінну і Римму, які були скіфами за походженням. Згідно з житієм святі Інна, Пінна і Римма навертали у християнство язичників у всій Скіфії, за що були схоплені скіфським царем. Цар зажадав від них, щоб вони принесли жертву поганським богам, але скіфи-християни відмовилися. Св. Димитрій Ростовський (Туптало) у своїх Житіях пише:
«Тоді стояла жорстока зима; ріки скріплені були морозом так, що кригою ходили не тільки люди, але й коні, що тягли вози за собою. Князь наказав поставити у лід великі колоди, як цілі дерева, і прив’язати до них святих. Коли ж вода схвилювалася, і крига почала примножуватися, так що дійшла до вуст святих, вони, замучені страшною холоднечею, віддали Господові блаженні свої душі.»
Св. Інна, Пінна і Римма поховані у містечку Алустон (теперішня Алушта), де незабаром була зведена і церквиця. Нині біля місця їхнього захоронення неподалік Храму усіх Кримських святих поставлено каплицю. Ці факти свідчать, що вже у І ст. серед скіфів були християни. Бо вже на початку ІІ ст., коли римський імператор Траян вислав у заслання до Криму Папу Римського св. Климента, той віднайшов у Херсонесі чисельну християнську громаду. Християнство розвивалося і в Боспорському царстві, якому належали Керченський і Таманський півострови і яке було об’єднанням античних полісів з місцевими племенами скіфів. На Нікейському Соборі у 325 р. був присутній єпископ Теофіл з Боспору. А у 360-му у Константинопольському Соборі брав участь готський єпископ Ульфіля, який переклав Св. Писання готською мовою. В той час Готська держава займала терени північного Причорномор'я. Отець Церкви, св. Афанасій Великий єпископ Олександрійський подивований таким стрімким розповсюдженням християнства у IV ст., зазначає:
«…Хто з людей міг пройти колись настільки великий простір і проникнути і до скіфів і ефіопів або персів, або вірмен, або готів, або до тих, що, згідно розповідей, живуть по той бік Океану, або до тих, хто живе вище Ірканії, як один лише Господь усіх Ісус Христос!»
І справді, коли йдеться про проникнення ідей Христових у свідомість язичницьких племен чи то скіфських, чи готських, чи слов’янських, чи будь яких інших, що населяли територію України на початку І тисячоліття, то навряд чи слід його аналізувати лишень з точки зору історичної достовірності. Усі ці легенди чи факти так чи інакше, науково точно чи гіпотетично, пишномовно чи недорікувато висловлюють тяглу причетність давніх русинів-українців до апостольського християнства, до слова істинного, до великого дива спасіння людської душі через каяття, смирення і прощення, через співрозп’яття Ісусу Христу.


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет