Аїни 140-річчю споживчої кооперації України присвячується Пантелеймоненко Андрій Олексійович історико- економічні аспекти полтава 2006



жүктеу 4.04 Mb.
бет7/26
Дата09.05.2019
өлшемі4.04 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26

Продовження таблиці 2.3.3

Повіти

К-ть то­вариств, що надали ін­формацію

Кількість товариств, що мали членів

менше 30

30–40

41–50

51–60

61–70

71–80

81–90

91–100

101–110

111–120

121–130

131–140

141–150

151–200

201–250

251–300

301–350

351–400

Сільські товариства

Полтавський

11





2

4



1

1



2

1

















Роменський

5

1

1



1

1











1



1

1





1

1

Хорольський

32

5

4

5

3

1

5



2

2



1



1

1





1

1

Всього

136

14

21

24

23

17

22

10

8

10

4

6

3

2

7

4

1

2

2

міські товариства

10











3









1





2

3





1

Джерело: Обзор потребительских обществ Полтавской губернии за 1913 год. – Полтава: Электрическая Типо-Лит. И.П. Фришберга. – С. 4, 6.


Середня кількість членів споживчих товариств по Російській ім­пе­рії за приблизними підрахунками М. Хейсина – 150–160, К. Пажит­но­ва – 145 осіб.169 А у губерніях Лівобережної України картина була наступною (табл. 2.3.4).
Таблиця 2.3.4. Середня кількість членів споживчих товариств Лівобережної України

Губернія

На 1 січня

1912 р.

1917 р.

1918 р.

Полтавська

98

201

270

Харківська

156

354

411

Чернігівська

116

231

331

У середньому по трьох губерніях

123

262

337

Джерело: Половець В.М. Історія кооперації Лівобережної України. – Чернігів: Просвіта, 2002. – С. 143.


Дані таблиці 2.3.4 дозволяють зробити висновок про те, що у Пол­тавській та Чернігівській губерніях з 1912 до 1917 р. число членів споживчих товариств зросло приблизно у два рази, у Харківській – в 2,3 рази. А 1917 р. характеризується подальшим стрімким зростанням даного показника. Звичайно, у сільських товариствах їхнє число було значно меншим.

Для порівняння наводимо дані щодо окремих країн Європи (табл. 2.3.5).


Таблиця 2.3.5. Дані щодо середньої кількості членів у споживчих кооперативах окремих країн Європи станом
на 1915 р.


Країна

Середня кількість членів на один споживчий кооператив

Великобританія

2 400

Німеччина

1 080

Бельгія

800

Швейцарія

711

Австрія

388

Франція

277

Італія

225

Данія

162

Російська імперія

150–160

Джерело: Хейсин М.Л. Потребительная кооперация. – Ч. 1. – Вып. 1. – В 3-х час­тях, с рис., диаграммами и картограммами. – Петроград: Знаменская Скоропечатня, 1917. – С. 91, 95.


Аналізуючи дані таблиці 2.3.5 та використовуючи дані щодо ук­ра­їнських губерній, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що за середньою кількістю членів споживчих товариств Україну можна поставити в цьому списку на один рівень із Францією. Таким чином, у рейтингу серед названих країн Європи Україна посіла б шос­те місце. І це є значно вищим показником порівняно зі всією тери­то­рією Російської імперії.

2.4. Формування національної системи споживчих товариств в українських губерніях на початку ХХ ст.

Суттєві зміни в економіці Російської імперії, пов’язані з реалі­за­цією столипінської аграрної реформи та початком Першої світової війни, мали значний вплив на розвиток кооперативного руху укра­їнських губерній. Ці зміни торкнулися і споживчої кооперації, яка на початку ХХ ст. мала дворівневу загальноімперську систему. Її зміст полягав у тому, що місцеві споживчі товариства Російської імперії об’єд­нувалися навколо організованої 16 червня 1898 р. Московської спілки споживчих товариств.170 Московська спілка виконувала одно­часно і роль представницької організації, і займалася товарними функ­ціями, що сприяло гуртовим закупкам згаданих вище місцевих спо­живчих товариств. Але зі збільшенням на початку ХХ ст. чисельності таких кооперативів, названа спілка ставала все менш ефективною, оскільки охоплювала лише кілька десятків із кількох сотень спо­жив­чих товариств, що діяли на території України.171 Це стимулювало не­об­хідність зміни існуючої дворівневої системи споживчої кооперації і поступове перетворення на її трирівневу, характерну для світової практики (рис. 2.4.1 та 2.4.2).





Рис. 2.4.1. Модель системи споживчої кооперації Російської імперії,
що діяла до 1908 р.

Слід зауважити, що керівництво і прихильники Московської спілки споживчих товариств не заперечували проти формування трирівневої системи споживчої кооперації. Але при цьому вони відкидали ідею лідерів українського кооперативного руху про необхідність функціо­нування у цій системі крайових і районних (губернських) споживчих спілок (рис. 2.4.2). Замість автономних крайових і районних спілок споживчих товариств Московською спілкою стимулювалось ство­рення в національних окраїнах власних агентур (представництв) (рис. 2.4.3)172. Це питання неодноразово було предметом гострих дискусій під час проведення кооперативних з’їздів та інших зібрань кооператорів.173


Рис. 2.4.2. Модель системи споживчої кооперації Російської імперії,
що формувалась після 1908 р.

Позицію українських кооператорів розділяли їхні колеги з інших регіонів Російської імперії. У зв’язку з цим, відомий історик ко­опе­рації Ілля Витанович зазначав: «Боротьбу «южан» за право на крайові союзи підтримали сибірські, уральські й кубанські кооператори».174

Наступна інформація щодо діяльності спілок споживчих коопе­ра­тивів переконливо свідчить про те, що помилково Московська спілка споживчих товариств так і не досягла своєї «імперської» мети. Вона так і не змогла об’єднати навколо себе переважну більшість товариств Російської імперії (табл. 2.4.1).





Рис. 2.4.3. Модель системи споживчої кооперації Російської імперії, яку прагнула побудувати Московська спілка споживчих товариств

Таблиця. 2.4.1. Кількісне співвідношення споживчих
товариств-членів
Московської спілки споживчих товариств до їх загального числа в Російській імперії та тих, що діяли в українських губерніях

Рік

Кількість членів МССТ

Всього споживчих товариств в Україні

Всього споживчих това­риств в Російській імперії

1905

131

505

1 344

1914

1 007

3 052

бл. 10 500

1917

3 037

4 755

більше 20 000

Складено автором. Джерела: Туган-Барановский М.И. Социальные основы коопе­ра­ции. – М., 1989. – С. 450; Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк: То­ва­риство української кооперації, 1964. – С. 117, 119, 220; Днепровский союз Пол­тав­ские агрономические известия. – 1916. – № 2 (11). – С. 54; Алі­ман М.В. Виникнення і розвиток споживчої кооперації в Україні в 1866-1904 рр. Лекція. – Пол­тава, 1993. – С. 17; Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоре­ти­ческий очерк. 1861–1930. – Иваново: Иван. гос. ун-т, 2002. – С. 221.


Аналізуючи процес становлення дорадянської системи вітчизняної споживчої кооперації, слід зазначити, що саме трирівнева система по­чала формуватись лише через 40 років після появи першого спо­жив­чого товариства.175 Певний час, з кінця ХІХ ст. до 1914 р., роль спілок для окремих споживчих товариств відігравали сільськогосподарські асоціації, а саме їхні кооперативні відділи, які здійснювали пошук необхідних товарів і організовували закупку їх великими гуртовими партіями.**176

Чи не першою у напрямі створення спілки споживчих товариств була спроба правління Золотоніського споживчого товариства. Воно у 1901 р. направило до Петербурзького відділу Комітету сільських, ощад­но-позичкових і промислових товариств клопотання щодо необ­хідності надання допомоги ініціаторам створення «Союзу Півден 


но-Руських Споживчих Товариств».177

Акцентуючи на необхідності створення автономної системи ук­раїнської споживчої кооперації, М. Туган-Барановський вбачав три основ­ні причини, які полягали у наступному. По-перше, тридця­ти­мільйон­на Україна, в якій у 1905 р. функціонувало 558 споживчих то­вариств178, відчувала потребу у створенні своєї центральної орга­ні­зації, яка б не була територіально віддаленою, і у зв’язку з цим мало ефективною для місцевих товариств. По-друге, робота діючої Мос­ков­ської Спілки здійснювалась на основі жорсткого централізму179, що су­перечить демократичній природі кооперативів. По-третє, акти­ві­за­ція національного руху в українських губерніях стимулювала самос­тійницькі тенденції щодо формування окремої національної системи української кооперації. Проте, слід зауважити, що і сам М. Туган-Ба­ра­новський, і лідери більшості українських партій зберігали «націо­наль­ний нейтралітет кооперації», тобто визнавали відкритість коопе­ративів для вступу осіб будь-якої національності.180

Формування трирівневої системи споживчої кооперації в україн­ських губерніях активізувалося у період столипінської агарної ре­фор­ми, коли не тільки зростало число споживчих товариств, а й прагнення існуючих кооперативів побудувати систему. Та незважаючи на енер­гійні спроби кооператорів, лише у 1908 р. було засновано першу на території українських губерній Київську спілку споживчої кооперації. За два перших роки свого існування Спілка об’єднала 220 споживчих товариств Київщини, Поділля, Чернігівщини та Волині. Кооперативи названих губерній вважали її своїм крайовим об’єднанням. Проте, скориставшись зручною нагодою, Московська спілка надала кошти у вигляді позики і відкрила на базі названої організації своє пред­став­ництво, тим самим перебравши на себе спочатку торговельну діяль­ність, а далі й контроль над часописом «Наше дело». Таким чином, через ряд організаційних прорахунків, фінансову скруту та вплив Мос­­ковської спілки у 1913 р. Київська спілка припинила своє існу­вання. 181

У липні 1909 р. у Катеринославі відбувся перший з’їзд споживчих товариств губернії. Ініціатива його скликання належала голові прав­ління молодого товариства с. Тернівки Павлоградського повіту свя­ще­нику Лучнику. На з’їзді були присутні представники 14 споживчих товариств з 70 діючих на Катеринославщині. Проте, спроби спо­жив­чих товариств і, перш за все, сільських активізувати торговельну свою діяльність шляхом створення губернської спілки закінчились нев­да­чею. Міністерство внутрішніх справ не задовольнило клопотання про реєстрацію статуту Спілки споживчих товариств Катеринославської губернії.182

Майже одночасно з кооператорами Катеринославщини у серпні 1909 р. за ініціативою Якима Волошиновського у м. Жмеринці на По­діллі 170 споживчих товариств створили три районні спілки. У 1911 р. на черговому другому з’їзді споживчих товариств було засновано ще чотири районних спілки: Муровано-Куриловецьку, Проскурівську, Жмеринську та Вінницьку. На жаль, промосковські настрої, які домі­нували серед значної частини лідерів місцевих кооперативів під час проведення в губернії третього з’їзду споживчих товариств (1913 р.) не дозволили створити губернську спілку. Більшість учасників з’їзду необачно висловилась і проти створення крайової спілки, вважаючи її появу передчасною. Своїм завданням вони вбачали поступовий пе­рехід «дрібно-районних» спілок до організації центрального складу для здійснення роздрібної торгівлі.183

Разом з тим, найбільш далекоглядні тогочасні кооператори, такі як А.В. Меркулов і М.Л. Хейсин, вказували на важливість побудови міц­ної кооперативної системи. В одній із своїх праць вони, зокрема, пи­са­ли: «Багато споживчих товариств об’єднуються між собою для спіль­них закупівель, це надзвичайно здешевлює придбання товарів. Дані об’єднання мають розширятися і кожне товариство має прагнути до кон­солідації з іншими для здійснення гуртових закупок та іншої спіль­ної діяльності, тобто для організації обласної (губернської – прим. А.П.) спілки».184 Логічним продовженням такої точки зору є рядки стат­ті ві­домого тогочасного кооператора П.А. Миролюбова, який на сторінках журналу «Крестьянское земледелие» зазначав: «Гарні чи по­гані, але спілки існують. Будемо вірити, що вони позбудуться від ба­гатьох опік, набудуть впливу і у кооперативному світі, і у комер­цій­ному, будуть завжди на сторожі кооперативних ідеалів».185

Слід згадати, що паралельно з існуванням вже послабленої Київської спілки 20 лютого 1912 р. завдяки лобістській діяльності «Центру» було засновано у Харкові «Потребительское Общество Юга России» (ПОЮР). Засновницьку угоду підписали 23 уповноважених від кооперативних установ.186 Формально відіграючи роль центральної спілки споживчих товариств в Україні, ПОЮР беззастережно здій­сню­вала політику Московської спілки.187

Важливим кроком на шляху формування системи споживчої ко­операції в Україні була організація у 1916 р. «Днепровского союза пот­ребительских обществ». Він об’єднав Київську, Полтавську, Черні­гівську, Подільську, Волинську та Мінську губернії. Метою Спілки було «сприяння встановленню і розвитку постійних зносин між спо­живчими товариствами й закладами, що увійшли до його складу, та спільної діяльності, спрямованої на найбільш успішне досягнення їхніх задач».188 Крім споживчих товариств членами Дніпровської спіл­ки могли бути сільськогосподарські асоціації та товариства, артілі, а також заклади «дрібного кредиту», тобто кооперативні організації, зацікавлені у закупівлі гуртових партій товарів для своїх членів. При вступі до Спілки сплачувався вступний і пайовий внески. Розмір вступ­ного внеску становив 5 коп. з кожного члена товариства, але мав бути не меншим 5 крб, і не більшим 25. При цьому пайовий внесок був не меншим 25 крб. Він мав складати 5 % від основного чи пайо­вого капіталу товариства, яке претендувало на членство у Спілці. За своїми зобов’язаннями члени Дніпровської Спілки несли п’яти­крат­ну відповідальність. Управління названою Спілкою здійснювалось на ко­оперативних засадах. Її органами управління були загальні збори, спо­стережна рада та правління.

Саме на цей час припадає і активна робота щодо засновування губернських спілок. Проте й вони не залишилися поза впливом Мос­ковської спілки споживчих товариств. Так, у 1915 р. на установчих зборах Полтавської спілки споживчих товариств представник «Цент­ру» заявив, що названій Спілці слід «облишити всяку думку про самостійне вивчення ринку», тобто за будь-яких обставин звертатися до посередництва Московської спілки.189 Під тиском Полтавська спіл­ка споживчих товариств змушена була увійти до складу Москов­ської.190 Проте залишається під сумнівом «глибина» стосунків між ними. Така політика Центру з одного боку обурювала українських ко­операторів, а з іншого – стимулювала появу нових спілок і форму­вання в українських губерніях власної трирівневої кооперативної сис­теми.

Незважаючи на обмеження владою реєстрації статутів нових спі­лок, вони організовувались на договірних умовах. У 1916 р. в укра­їнських губерніях діяло вже 26 районних споживчих спілок.191 Більше того, вони створювали відділення. Так, у «Положенні про відділення» Полтавської спілки споживчих товариств було записано: «Відділення спілки відкривається для встановлення більш тісного зв’язку з това­риствами, віддаленими від Полтави, і для надання їм можливості шир­ше розвинути свою самодіяльність, зокрема спільного отримання товарів з місць виробництва та для організації складів на місцях».192 Подібні спілки та їхні відділення відігравали значну агітаційну та консолідуючу роль.

Уже на початку своєї діяльності Полтавська спілка споживчих то­вариств об’єднала тридцять споживчих товариств м. Полтави і Пол­тав­ської губернії. Її діяльність сприяла і появі нових споживчих то­вариств. Лише у Полтавському повіті (ще до її офіційної реєстрації) за шість місяців 1915 р. було засновано 27 споживчих кооперативів.193

Крім цього, до Полтавської спілки споживчих товариств з кожним роком входило дедалі більше товариств, про що свідчать дані таблиць 2.4.2 та 2.4.3.


Таблиця 2.4.2. Динаміка членства Полтавської спілки споживчих товариств (ПССТ)

На початок року

Кількість товариств, об’єднаних ПССТ

1916

39

1917

155

1918

748

1919

1043

Джерело: Аліман М.В. Зародження та розвиток споживчої кооперації на Пол­тав­щині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. – № 2. – 2001. – С. 84.


Таблиця 2.4.3. Кількість членів Полтавської спілки споживчих товариств (ПССТ) та її структурні підрозділи
у 1916–1923 рр.


Роки

Кількість споживчих товариств

Розподільни­ки в складі товариств

Відділення, спілки, контори

Агенції спілки

Районні філії

Інші спілки

1916

39











1917

155









1

1918

748



3





3

1919

1043



4

2



6

1920

1164



4

5



9

1921

295

1416





13



Продовження таблиці 2.4.3

Роки

Кількість споживчих товариств

Розподільни­ки в складі товариств

Відділення, спілки, контори

Агенції спілки

Районні філії

Інші спілки

1922

273

1304





11



1923

177

262

4







1924

185



4







1925

210



3






Джерело: Десять років існування Полтавської Райспілки (1915–1925). – Полтава, 1926. – С. 70.


У своїй діяльності Спілка здійснювала три основні завдання:

  • пошук «дешевих» і якісних товарів у губернії та за її межами;

  • формування їх запасів у своїх складських приміщеннях;

  • культурно-просвітницька робота (юридичні та інші консуль­та­ції, спеціальне навчання, видання книг, брошур тощо).194

При цьому стратегічними напрямами у її діяльності були визначені наступні:

    • припинення стосунків з місцевими оптовиками;

    • вивчення зовнішніх, відносно губернії, ринків;

    • відкриття філій у повітових центрах Полтавщини;

    • налагодження власної переробки сільгосппродукції;

    • спільна з кредитними кооперативами та сільськогосподарськими кооперативними асоціаціями просвітницька діяльність.195

Незважаючи на своє формальне членство у Московській спілці споживчих товариств, Полтавська спілка купувала товари здебільшого не у Москві, а на Катеринославщині, Київщині, в Баку та інших міс­тах. Вона відкрила свої агенції для закупки товарів у Києві, Харкові, Ростові, Феодосії.196

Значну допомогу спілкам надавали інструктори з кооперації гу­бернських земств. Зокрема, згадане вище положення про відділення розробив відомий громадський діяч і кооператор – Б.М. Мартос.

Важливу роль у діяльності Полтавської спілки споживчих това­риств, особливо у 1918 р., відігравали юридичний та статистичний від­діли. На юридичний відділ покладалися наступні завдання:


  • представлення інтересів Спілки та споживчих товариств-чле­нів у судах;

  • експертна оцінка дій Спілки юридичного змісту;

  • підготовка договорів та їх підписання;

  • претензійна діяльність;

  • листування з правових питань;

  • участь у засіданнях правління та комісій спілки;

  • надання юридичної допомоги товариствам-членам Спілки;

  • підготовка доповідей і виступів юридичного змісту;

  • ознайомлення товариств-членів із законами та розпорядженнями уряду;

  • представлення Спілки на з’їздах з питань кооперативного права.197

До обов’язків згаданого нами статистичного відділу входили:

  • підготовка матеріалів до «Статистичного збірника по споживчій кооперації Полтавщини» (за три роки);

  • систематизація інформації щодо балансів всіх споживчих това­риств та їхніх об’єднань, що діяли на Полтавщині;

  • анкетування споживчих товариств щодо їхнього фінансового стану.198

Яскравою ілюстрацією успішної роботи статистичного відділу ста­ло схвалене правлінням Полтавської спілки, видання історико-ста­тис­тичного начерку Б. Стопнєвича «Споживча кооперація на Україні».

Цікавою для сучасної кооперативної практики є точка зору зга­да­ного вище полтавського кооператора П. Височанського. Оцінюючи розвиток Полтавської спілки споживчих товариств, яка у 1918 р. ста­ла, по суті губернським об’єднанням, він прогнозував, що відкриті нею відділення у Лубнах, Золотоноші, Прилуках та Лохвиці досить швидко можуть стати самостійними спілками на місцях, що сприя­тиме формуванню кооперативної системи.199 Встановлення радянської влади на території України супроводжувалося реформуванням Пол­тавської спілки споживчих товариств. Так, уже в липні 1920 р. її було реорганізовано у Губернську спілку споживчих товариств, а в червні 1922 р. Губспілку перетворено у Райспілку у зв’язку зі змінами в ад­міністративно-територіальному поділі Полтавщини.

Продовжуючи тему розвитку системи української споживчої ко­операції, зауважимо, що важливим для неї був період 1917–1918 рр. Цьому сприяло удосконалення кооперативного законодавства. Так, 20 березня 1917 р. тимчасовим урядом було опубліковане Положення «Про кооперативні товариства та їхні спілки». У його другому розділі «Спілки кооперативних товариств» зазначалось, що кооперативні то­вариства можуть без перешкод об’єднуватися у спілки. Якщо у ми­ну­лому вони змушені були засновуватись на основі договору, то від­те­пер їм надавалось право вибору реєструватись на основі статуту, чи на основі договору. Внесені до відповідного реєстру, спілки набували статусу юридичної особи. Ще більш важливою перемогою коопера­то­рів було прийняття 21 червня 1917 р. «довгоочікуваного коопера­тив­ного закону».200

Неоднозначною щодо формування української кооперативної сис­теми була політика різних урядів, які часто змінювалися починаючи з 1917 р. Якщо одні, що керувалися національною ідеєю, сприяли роз­витку української кооперації, зокрема споживчої, інші – проімперської орієнтації намагалися підпорядкувати її та об’єднання-спілки «мос­ков­ському Центру». Так, відомий український кооператор П. Висо­чан­ський у 1919 р. зазначав, що «за часів Денікінщини... чорні хмари... за­грожували самому існуванню українських кооперативних центрів». У результаті «ці центри почали вживати всяких заходів до вста­нов­лення більш тісних зв’язків з ринками, почали дбати про встановлення постійних ділових зносин з своїми членами-союзами розкиданими по всій Україні...»201

Цим шляхом пішов і Дніпросоюз – центральне об’єднання укра­їн­ської споживчої кооперації, створене саме у цей період поряд з об’єд­наннями кредитної та сільськогосподарської кооперації – Україн­бан­ком і Централом. З цією метою було відкрито його філії у Харкові, Сімферополі, Севастополі, Керчі, Одесі «та інших менш значних міс­цях України».202 За Києвом залишалося лише загальне керівництво, «основна робота здійснювалася на місцях». «І це не тільки в справі тор­гівельній, – зазначав П. Височанський, – а й в справі нетор­гі­вель­ній, так, наприклад, діяльність інструкторського відділу має бути де­централізованою. Разом з тим, зазначимо, що коли ми... зуміємо зберегти свої центри і надамо їм міці й твердости – ми збережемо й усю українську кооперацію».203

Порушуючи тему формування української національної коопе­ра­тивної системи, І. Лебединський на сторінках «Полтавського коопе­ра­тора» зазначав: «За часи революції ця роля кооперації в націо­наль­ному житті значно зміцнішала й поглибшала. Утворились українські кооперативні центри, котрі вже безпосередньо повели кооперативну роботу в національному напрямкові».204

Цілком закономірно, що проти такої політики почали виступати «промосковські» кооперативні кола Харківщини, які разом з окре­ми­ми «землячками» з Одеси та Чернігова, відверто виражали своє воро­же ставлення до формування «українського кооперативного центру». Зрозуміло, що у складній соціально-економічній ситуації, яка виникла в умовах громадянської війни, серед українських кооператорів не мог­ло бути єдності. Окремі з них енергійно намагалися довести, «що ук­раїнська кооперація без Москви буде мов та сирота без матері, казали що тілько в Москві може бути ідейний центр і т.и.».205 Особливо свої­ми «центристськими» настроями відзначився «Харківський «Поюр», часопис якого цілком помішався на українськім питанні...»206

Акцентуючи на важливості регіональної кооперативної політики в Україні, згаданий нами вище П. Височанський зазначав: «Ідіть на­різ­но, а «бийте» разом».207 У цей період фактичною координацією діяль­ності всіх видів кооперації в Україні займався заснований на початку вересня 1918 р. Центральний Український Кооперативний Комітет (рис. 2.4.4). Його робота здійснювалась через юридичний та статис­тич­ний відділи, а також через бюро праці і пресбюро. Було також за­сно­вано музей кооперації та редакцію журналу «Українська Коопе­ра­ція». Результатом створення Комітету стала ідея організації Україн­ського кооперативного інституту.208

Слід особливо підкреслити, що незважаючи на «самостійницькі тенденції» українські кооператори, зокрема в особі Б. Матроса, вира­жали дружнє ставлення і до світового кооперативного руху, і до за­гальноросійського як невід’ємної його частини.209 Разом з тим, кіль­кість спілок споживчих товариств в Україні невпинно зростала. За даними Д.Ф. Солов’я – відомого полтавського кооператора, спеціа­ліс­та у галузі статистики, число таких спілок Наддніпрянської України з 1917 по 1919 р. зросло з 49 до 275.



Рис. 2.4.4. Орієнтовна структура системи українського
кооперативного руху в 1918 р.

Для порівняння доречно згадати й про масштаби розвитку коопе­ративної системи серед споживчих товариств Європи, які вже на по­чатку ХХ ст. набули широкого розмаху. Про них свідчать дані таблиць 2.4.4 і 2.4.5.
Таблиця 2.4.4. Охопленість споживчих кооперативів окремих країн Європи спілками у 1915 р.


Країна

Охоплено споживчих кооперативів

у % до їхньої загальної кількості

Великобританія

98

Данія

94

Продовження таблиці 2.4.4.

Країна

Охоплено споживчих кооперативів

у % до їхньої загальної кількості

Німеччина

61

Швейцарія

53

Бельгія

51

Російська імперія

18

Італія

6

Джерело: Хейсин М.Л. Потребительная кооперация. – Ч. 1. – Вып. 1. – В 3-х час­тях с рис., диаграммами и картограммами. – Петроград: Знаменская Скоропечатня, 1917. – С. 110.


Таблиця 2.4.5. Обсяг товарів, що закуповувалися через спілки споживчих кооперативів у різних країнах
Європи в 1915 р.


Країна

Обсяг товарів у %

Данія

67

Великобританія

50

Німеччина

34

Швейцарія

20

Бельгія

13



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет