Барабаш тарас мстиславович


Блок А. Архівознавча інформація



жүктеу 2.5 Mb.
бет3/18
Дата21.04.2019
өлшемі2.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Блок А. Архівознавча інформація

Реєстраційні дані збереження книги: історія і сучасність

1.1. Сучасні дані збереження книги

1.1.1.Установа Національного архівного фонду

1.1.1.1. Номер та назва фонду;

1.1.1.2 Номер опису;

1.1.1.3. Номер та назва справи.

1.2. Попередні дані збереження книги

1.2.1. Місце зберігання до надходження у останнє сховище

1.2.2. Час та ситуація надходження в попереднє архівосховище

1.3. Реєстраційні дані збереження в останньому архівосховищі (старий інвентарний номер, сигнатури)

Усі аналізовані книги передані до Земського архіву у м. Львові, (згодом – філіал ЦДІА УРСР у м. Львові, ЦДІА УРСР у м. Львові і ЦДІА України у м. Львові) у кінці XIX ст. – на початку XX ст. До цього часу книги перебували у власності громади міста і нею ж в основному були передані (за винятками книг магістрату Ячміра та Яслиськ – передано повітовою радою в м. Сянок, м. Самбір – передано магістратом міста, м. Дрогобич – передано повітовим судом в Дрогобичі). Хронологія передання детальніше відображена в дод. № В.


2. Стан використання /дослідження книги:

2.1. Роки використання /дослідження

2.2. Мета використання /дослідження

2.3. Характер використання /дослідження


Інформація про час і характер використання зафіксовані у аркуші використання архівної справи. В ІІ пол. XX ст. із книгами працювали раз у 5-10 років, із деякими ще рідше, раз у 15-20. Ситуація почала змінюватись у 1990-х рр., коли дослідники почали ознайомлювались із справами щорічно, а то й кілька раз на рік. Робились переважно виписки та перегляд, для написання монографій, статей, та ін. наукових робіт.
Блок К. Кодикологічні дані

3.Найменування та датування книги

3.1. Титульний запис (оригінальна назва): є / немає;

3.2. Назва книги (згідно архівного опису);

3.3. Хронологічні межі книги.

У більшої частини аналізованих актових книг збереглись написи на обкладинках, у меншої – ні. У першому випадку титульний запис є чітким і зрозумілим («Ksiega wojtowska miasta Jaczmira 1690-1760»). У другому випадку сучасну назву архівістам часто доводилось встановлювати на основі змісту самої книги та її документів. Текст напису, місце його розташування та хронологічні межі кожної аналізованої книги подано у додатку № Д.1.

4. Структура та фізичний стан книги

4.1. Оправа: матеріал виготовлення, час виготовлення, характер твердості, зовнішній вигляд (колір), стан збереженості та наявність пошкоджень.

Щодо оправи, то в аналізованих книгах вона або збережена оригінальна (час виготовлення – XVI-XVIII ст., із картону, чи дерева, обтягнутого шкірою), паперово-картонна XIX-XX ст., або повністю відсутня. Оригінальні оправи мають найбільше пошкоджень фізичного та біологічного характеру. Кольорова гама кришок оправ та корінців різноманітна. На оригінальних оправах часто наявні різноманітні тиснені зображення. Детальніше про матеріал виготовлення оправи, час виготовлення, характер твердості, зовнішній вигляд, збереженість та наявність пошкоджень – у додатку № Д. 2.
4.2. Блок: кількість зшитків, збереженість та наявність пошкоджень.

4.3. Аркуші: зовнішній вигляд (колір), збереженість та наявність пошкоджень, колір та інтенсивність чорнила.

Кількість зшитків блоку варіюється від 5 до 30, і становить в середньому 15-20 одиниць. Аркуші переважно брудно-жовтого, сірого кольору, в доброму фізичному стані, є сліди вологи та плями. Колір чорнила – чорний із відтінками (від світлого до темного) та коричневий (з відтінками від світлого до темного). Густота середньої інтенсивності, із поодинокими місцями вицвітання тексту. Детальніше фізичні характеристики блоку, аркушів наведені у додатку № Д. 3.
5. Кількісні показники книги.

5.1. Формат книги.

5.2. Розмір оправи.

5.3.Параметри блоку: висота, довжина, ширина.

Досліджені книги мали різні формати: in quarto, in octavo, та в основному мале in quarto та середнє in quarto. У малому форматі ширина оправи сягала 15-18 см., довжина 20-22,5 см. У середньому in quarto ширина оправи становила вже від 20 до 22 см., а довжина 30-32,5 см. Висота блоку відповідає товщині книги і коливається від 1,5 до 10 см. Детальніше усі метричні дані розписані в додатку № Д. 2.
5.4. Параметри поля тексту: ширина, довжина (в см).

5.5. Параметри полів аркушів: верхнє, нижнє, ліве, праве (в см).

5.6. Вигляд тексту: рядки (колонки), їх кількість на аркуші (середнє арифметичне).

5.7. Лініювання тексту: є/немає.

Обсяг поля тексту залежав від розмірів аркушів і формату книги, а також писарської руки та прагнення писаря до пропорційності відображення виведеного письма. У менших форматах співвідношення ширини та довжини було 13-15 до 18 см., у більших від 17-19 до 25-27 см. , в деяких випадках 29-32 см. Верхнє поле аркушів було доволі стандартним, у середньому 1-1,5 см. (в діапазоні від 0,5 до 2 см.). Нижнє поле тексту коливалось в діапазоні 0,5-4,5 см. Ліве поле тексту було стабільнішим, в межах 1,5-2 см. Праве зазвичай було найвужчим, від 0,5 до 1 см. Кількість рядків в менших форматах становила в середньому від 20 до 25, у більших 30-40.

Серед аналізованих книг лініювання рядків не зафіксовано. Лише в магістратських книгах міської канцелярії Самбора ІІ пол. XVII ст. є лініювання-рамка для тексту вписів на сторінках книги, яке визначає розміри полів та розмір тексту.


5.7. Кількість сторінок / аркушів (згідно аркушу завірення справи)

5.8. Літерні аркуші/сторінки: кількість, номери (у випадку наявності)

5.9. Пропущені аркуші/сторінки: кількість, номери (у випадку наявності)

5.10. Нумеровані без тексту аркуші/сторінки: кількість, номери (у випадку наявності).

У справах наявна переважно аркушна нумерація, але в деяких ще є посторінкова (ф. 42, оп. 1, спр. 1; ф. 43, оп. 1, спр. 104, 105, 106, ф. 70, оп. 1, спр. 4). Майже в кожній справі є літерні, або пропущені, або нумеровані без тексту аркуші/сторінки.
5.11. Система нумерації, її місцерозташування

Арабська, вміщена у правому верхньому куті (за аркушної нумерації), або у правому і лівому верхньому куті (за сторінкової нумерації).


Блок Д. Дипломатична інформація

6. Установа, яка вела книгу:

6.1. персонал установи (писарі):

6.1.1. встановлені писарі: імена, роки урядування (вказується ім’я та прізвище, при наявності).

6.1.2. невстановлені писарі: роки урядування (позначаються буквами латинського алфавіту в алфавітному порядку).

6.1.3. аркуші/сторінки записів в книзі, ведених писарями

Кожній книзі була притаманна своя кількість писарів (від 1 до 15). Більшість із них не вказала свого імені, і їх не вдалось ідентифікувати. В такому разі за ними закріплювалась назва літерами англійського алфавіту. Різною була і зроблена ними кількість записів – від одиночного впису до обсягу цілої книги, як це було у випадку із Мостиською канцелярією. Детальніше про встановлених і невстановлених писарів, час їх урядування – в додатку № Е. 1.
7. Зміст книги:

7.1. кількість записів (повна і в середньому за рік)

7.2. характер записів (юридичне і дипломатичне визначення)

Середню загальну (по канцеляріях) або середню річну кількість записів в книгах можна визначити лише приблизно, настільки різною вона була. На це впливала динаміка активності та кількості судових процесів в місті, суспільно-правова активність самих мешканців. Переважно вона була більшою у великих, економічно розвинених містах, відповідно і кількість щорічних індуктів була більшою, ніж у містечках. Щодо характеру записів, то у війтівсько-лавничих книгах фіксуються здебільшого протестації, свідчення, звернення, рішення війтівсько-лавничого суду, зобов’язання, репротестація, акти продажу, акти відступлення, реляції, поквитування тощо. У раєцьких – тестаменти, угоди, судові позови, акти купівлі-продажу та ін. Характеристику кількості та змісту вписів у кожній книзі наведено у додатку № Е.2.


Блок Ф. Філологічна інформація

8. Мова книги.

8.1. заголовки

8.2. основний текст

8.3. маргіналії, закреслення, над/підрядкові надписи (у випадку наявності)

Протягом XVI ст. у всіх видах записів переважала латина. На переломі XVI та XVII ст. в канцеляріях починає переважати польська мова, за винятком міста Самбора. Поступове зменшення кількості латиномовних документів фіксується протягом всього XVII ст. Переломним явищем, яке свідчить про повне прийняття писарями польської мови, є початок ведення нею заголовків і підзаголовків вписів у 1690-х рр., а не винятково латиною, як це було раніше. Детальніше мовну специфіку писарських текстів відображено у додатках Ж.1. та Ж.2.


1.1.1.2. Документальні джерела для порівняльного аналізу

Із Національного архіву у Кракові було використано дві книги тестаментів за 1423-1697 рр. [37, 38] та дві книги прийнять до міського права Кракова за 1493-1611 рр. [39, 40]. Публікація текстів книг окремим виданням не була здійснена, тому книги можна зарахувати до неопублікованих джерел. На їх підставі здійснено порівняння письма та з’ясування ймовірності впливу краківської писарської школи впродовж XVI-XVII ст. на канцелярську практику міст і містечок Руського воєводства. Зразки графіки письма краківських канцеляристів наведено в додатках З.1. та З. 2.

Для перевірки впливу львівської міської канцелярії як писарської школи на формування специфіки письма аналізованих канцелярій теж залучено книги вписів, І пол. XVII ст.: книга запису індуктів і протоколів уряду Ради (1601-1608 рр.) [29], книгу індуктів і протоколів лавничого суду (1606-1607) [30] книгу записів судових викликів, зізнань свідків, проектів та ін. документів (1603-1620 рр.) [31], і книгу записів заповітів та актів про юридичне оформлення прав власності (1578-1666 рр.) [32].

Для порівняльного аналізу письма міських канцелярій в історіографії наявна практика залучення королівських привілеїв, що надавались певним містам [139]. Графіку цих документів часто копіювали міські писарі, тож таке джерело можна розглядати як відображення писарської школи, яка впливала на систему письма на місцях. На жаль, джерельна база привілеїв для аналізованих міст вкрай незначна. Майже не збереглись оригінальні привілеї синхронного періоду, переважна більшість є або у копіях XVIII – XIX ст., або видана у раніший/пізніший час, ніж велись аналізовані книги вписів. Тому привілеї не фігурують у нашій роботі серед джерельної бази.


1.1.2. Опубліковані джерела

Матеріали цієї групи представлені у таких основних категоріях:

1) альбоми зразків письма, видані окремою публікацією чи вміщені у палеографічне дослідження;

2) публікації джерел актово-діловодчого характеру, використані для пізнання специфіки роботи канцелярій Руського воєводства та їх письма.

Серед альбомів пріоритетне значення надавалось трактатам із каліграфії або підручникам письма, що з’явились у XVI ст. в Італії, Німеччині, згодом Франції, поширились по іншими європейськими країнами. Вони стали зразком «доброго», «правильного», як вказували їх автори, письма, джерелом графічних моделей та авторських інновацій для освічених людей. В хронологічному порядку виходу використано підручники Людовіко Аррігі (1522 р.) [47], Джованні Тальєнте (1530) [76], Йогана Нойдорферра (1538 р.) [67], Герарда Меркатора (1540 р.) [65], Джованні Палатіно (1540) [68], Вільгельма Фуггера (1553 р.) [56], Веспасіано Амфіарео (1554 р.) [46], Джованні Креші (1560, 1569, 1570 р. ) [50, 51], Дж. Ерколані (1574) [58], М. Скальціні (1581), Людовіко Куріоне (1598 р.) [52] та Люка Матро (1608 р.) [64]. Компіляцію окремих зразків письма із цих та інших трактатів сформував Д. Льюїс [53].

Із використаних палеографічних альбомів і факсимільних видань можна назвати підбірку німецької курренти XVII-XX ст. Йогана Сейдла [71], «палеографічні читанки» – зразки чеського неоготичного письма З. Гледікової, Я.Кашпара [59], і Л. Горакової, Й. Зогара [60], гуманістичного письма XV-XVI ст. А. Файрбанка [55], взірці письма XIII-XVI ст. із польських територій К. Стрончинського [72].

Також варто зауважити, що фактично кожне палеографічне дослідження (чи то стаття, чи монографія) супроводжується графічними додатками із таблицями літер, ілюстраціями, фотокопіями зразків письма. За цим критерієм було використано графічний матеріал із палеографічних студій Олени Люблінської [175], Віктора Малова [183], Кароля Гурського [325], Яна Словінського [450] та ін. Використано ілюстрації документів, вміщених у збірнику «Соціальна боротьба у м. Львові XVI-XVIII ст.» [42], та монографії Ореста Зайця про правовий статус, склад, походження громадяни Львова ХІV – ХVІІІ ст. [128]

Друга група опублікованих джерел – це публікації документів актово-діловодчого характеру, що були продуктом канцелярської роботи або надходили до канцелярії певного міста. Протягом 1897-1914 рр. З. Уранович опублікував привілеї Золочева та навколишніх міст [77], А. Божемський публікував матеріали, які зберігались свого часу в міських архівах Сянока, Яслиськах та інших містах Сяноцької землі [49], Гелена Полячкувна здійснила повнотекстове видання найдавнішої збереженої раєцької книги міста Дрогобича за 1542-1563 рр. [69; 92, с.419-420], а А. Дюрфлерувна на основі вивчення збірника «Akta ziemskie i grodzkie», раєцьких, лавничих, війтівських книг та ін. документів зробила збірку матеріалів до історії Самбора, від 1390 по 1795 рр. [54].

Використано також альбоми-списки студентів: Краківського університету за 1490-1589 рр. [44, 45] та Замойської академії за 1595-1700 рр. [43], щоб визначити місце навчання встановлених писарів міських канцелярій і реконструювати невідомих, які могли пройти студії в цих закладах і після них зробити писарську кар’єру в рідному місті.

1.2. Характеристика історіографії

1.2.1. Гуманістична реформа латинського письма та його розвиток в Західній Європі (друга половина XIV - XVI ст.)

Латинське письмо стало запозиченим, чужорідним елементом в українській писемній традиції. Його поширення, передусім пов’язане із входженням теренів західної, правобережної і центральної України впродовж XIV-XVII ст. до Польської Корони (згодом Речі Посполитої) – держави, що в діловодстві користувалась латинською абеткою. У Польщі не було створено власної школи письма, тож країна була реципієнтом витворених за кордоном взірців і ретранслятором їх на землі Руського та ін. українських воєводств. Запозичення проходило переважно із Італії, Німеччини, Франції, і набуло певної специфіки апробації через вплив польського постготичного курсиву та менталітет місцевих канцелярій. Поширення латинського письма в регіоні проходило у відповідності із загальноєвропейською тенденцією розвитку – від готики до гуманістичних взірців [233, с.19]. Простеження її специфіки дасть можливість структурно інтегрувати особливості розвитку письма в Руському воєводстві в загальноєвропейську картину еволюції латинського письма.

З ІІ пол. XІV ст. італійські гуманісти починають шукати альтернативу громіздкому, неквапному, важкочитабельному готичному письму [321, s. 170]. І знаходять її в модифікованому каролінгському мінускулі, поволі витворюючи на його основі нове, гуманістичне письмо (scrittura umanistica, Renaissance-Schrift [266]) та позбавляючи від рудиментів готичної писарської традиції. Цей процес отримав назву ренесансної (гуманістичної) реформи письма, і залишається малодослідженою проблемою в палеографії. Реформою (лат. reformо – перетворюю, змінюю, покращую) прийнято вважати перетворення, зміну, нововведення, яке не знищує основ наявної структури [209, c.519]. Це явище стало причиною завершення епохи середньовічної палеографії, і початку нової, модерної. Для цього періоду стає характерним відмирання готичного письма (за винятком Німеччини та країн Скандинавії) і переорієнтація на гуманістичні курсиви. Виникають індивідуальні диференціальні почерки [175, c. 143], які стають факторами до змін у письмі. Дефініція «індивідуального почерку» фактично стала змістовим наповненням для письма Ренесансу і Бароко. Письмо модерного періоду це вже не палеографія, а соціальна історія індивідуального письма [240, p. 108], історія почерку (каліграфії), «звичайного» повсякденного письма, письма інтелігенції та простолюду (міщанства), елегантного, виробленого і недбалого, невмілого [240, p. 113].

Латинське письмо ранньомодерного та модерного періоду (XV-XVII ст.) довго не було об’єктом дослідження вчених-палеографів. Лише через 200 років, із часу появи першого палеографічного дослідження Жана Мабільйона «De re diplomatica libri sex» (1681 р.) в 1899 р. вийшла стаття Н. Бароне про гуманістичне письмо документів неаполітанських канцелярій XV ст. [244]. До цього часу майже всю увагу приділяли середньовічній палеографії [158, с.322-333]. У 2004 р. італійський палеограф Стефано Цампоні проаналізував історіографію гуманістичного письма. За його підрахунком, із 1899 до 2003 рр. світ побачили 104 публікації [484], абсолютна більшість яких стосується розвитку гуманістичного письма в Італії. У переліку немає праць дослідників із Центрально-Східної Європи, окрім П. Спунара [453].

Розуміння структури гуманістичної реформи, її еволюції та наслідків важливе для повноцінного розуміння об’єкту і предмету, реалізації мети і завдання нашого дослідження. У аналіз історіографії реформи включено такі компоненти, як: 1) суть, привід та причини; 2) джерела реформаторських ідей; 3) початок реформи (час, особливості); 4) ключові діячі (творці) та їх внесок у процес; 5) хід, етапи; 6) визначення часу завершення реформи.

В період XV-XVII ст. не тільки розвивалось гуманістичне письмо, паралельно проходила еволюція постготичного письма, їх взаємодія у плані витворення нових форм для книжкової та канцелярської графіки. Ці процеси мали місце і в канцеляріях Польського королівства, куди входило Руське воєводство. Окрім того, на зламі XV/XVI ст. відбувається масове поширення друкованих видань зі шрифтами на основі гуманістичних та готичних стилів письма. Всі ці питання теж потребують історіографічного огляду, з метою встановлення вирішених проблем та актуальних завдань.



Суть, привід та причини реформи. Як показали дослідження С. Цампоні, ренесансна реформа письма диктувалась цілим комплексом філологічних, орфографічних і графічних причин. Щодо першої та другої групи, то ранні гуманісти прагнули реставрувати класичну латину, для очищення сучасної для них мови, зменшення помилок, які допускали недостатньо освічені копіїсти та нотарії, що утруднювало читання [484]. Що ж до третьої, графічної складової, то вона була пов’язаною із кризою готичного письма, яка припала на ІІ пол. XIV ст. Каліграфічно манірне, стягнуте, із великою кількістю індивідуальних скорочень, воно стало складним для читання та написання, його доводилось радше вимальовувати, а не виписувати [285, p. 259-260; 180, c. 174].

Ідею реформи подав Франческо Петрарка у кінці XIV ст., а у XV ст. її втілювали в життя К. Салютаті, П. Браччоліні, Н. Нікколі та інші. В 1920-х рр. Микола Ліхачьов дослідив особливості їх біографії, характер їх почерків і номеклатуру ранньогуманістичного письма [172, 173]. В історіографії одними із перших феномен реформи вивчали Джуліо Бателлі [254] та Стенлі Морісон [395, 396] в І пол. ХХ ст. Та комплексно її почали студіювати у 1960-х рр. Б. Ульман [469], Джеймс Вардроп [476], Емануель Казамассіма [276] та Джорджіо Ченчетті [283]. Ченчетті стверджував, що визначальними факторами для появи гуманістичного письма були нові культурні віяння («ренесансний розум»), графічні тенденції та професіоналізм офіційних нотаріїв [283, p. 79]. Представниця санкт-петербурзької школи латинської палеографії А. Люблінська в загальному описувала особливості гуманістичного книжкового та курсивного письма XV ст. [175] вже як результат реформи. У 1970-х рр. Анна де ла Маре [392] та Армандо Петруччі [415] досліджували особливості письма самих реформаторів. Останній згодом дослідив такий аспект сутності реформи, як імітацію та відновлення давнього каролінгського мінускулу як основи нового гуманістичного стилю [412]. Він також вказував, що причини гуманістичної реформи полягали не тільки в бажанні графічних змін, а й в новому естетичному смаку, зорієнтованому на художні твори античності [413, p. 166].

Деякі науковці схилялись до думки, що реформу письма викликала зміна західноєвропейського менталітету. Іспанський дослідник Жуан Діаз наголошував, що історія письма завжди зумовлюється культурними координатами певної історичної ситуації [301, p. 189]. А Робер Марішаль обґрунтовував тезу, що «в історії Заходу кожна зміна менталітету супроводжувалась зміною письма» [393, p. 235-236].

Іспанський палеограф Ж. Діаз та чеський історик каліграфії Ф. Музіка [401] досліджували також соціокультурне середовище, в якому розпочалась та реалізовувалась гуманістична реформа письма. Дослідники сходяться на думці в тому, що основним джерелом для світоглядно-ідеологічних трансформацій Ренесансу і реформи письма стала ревіталізована антична культура, її філософія, наукові знання та напрацювання. Їх «відроджували» через імітацію, творячи разом із тим власні системи життя і цінностей. Діаз акцентує на тому, що вона проходила в ренесансний період досліджень та експериментів, інтелектуально-світоглядної революції [301, p.194]. Мислителі епохи Відродження ідеалізували життя греко-римського, античного світу, його літературний, політичний і суспільний характер [301, p. 193], на противагу консервативному церковно-схоластичному ідеалу середньовіччя. Також пише, що графіка нового письма, елегантна, чітка і гармонійна демонструвала чіткий відхід від старих прийнятих форм і прихід нових [301, p. 196]. Ф. Музіка вказував, що повертаючись до дослідження та наслідування античності, під час читання та переписування класичної літератури інтелектуали нової доби – гуманісти повертались також до передготичних письмових форм [401, s. 12]. Нове письмо символічно передавало культурні оновлення у науці, культурі, праві посередництвом рукописного кодексу, ділових канцелярських документів та друкованої книги.



Джерела реформаторських ідей. Гуманістична реформа письма первинно базувалась на імітації каролінгського мінускулу, письма кодексів «каролінгського відродження» IX-XI ст. Більшість гуманістів вважали, що вони відроджують письмо часів Римської імперії, переписуючи із кодексів IX-XII ст. твори античних авторів яких не було у схоластичній літературі [321, s. 171]. Детальніше про це писали С. Цампоні [483], Ч. Паолі [405]. М. Пру [425], А. Гейштор [321, s. 171] та Б. Ульман [468, p. 16]. Італійський богослов Амброджо Траверсарі у листах до членів ордену Камальдулів наполягав, щоб ті якомога ретельніше, до найменших дрібниць відтворювали давнє письмо [117, c.211]. Інший відомий гуманіст Колюччо Салютаті просив у французького гуманіста Дж. Монтруеля дістати йому максимально точну копію кодекса Алебарда або інших littera antiqua [285, p. 266]. Тому C.Цампоні й називає це копіювання майже фотографічним способом [484]. Причиною цієї ретельності були конкретні світоглядні позиції. Каролінзький мінускул сприймався в середовищі гуманістів як графічний ідеал, «дивовижний приклад формальної рівноваги та високого рівня естетичної реалізації» (так його називає А. Петруччі) [415, p. 6; 290, p. 552], імітація якого, проте, проходила вільно та гнучко. Ф. Музіка, своєю чергою, зазначав, що вирішальне значення для гуманістів мала висока графічний якість каролінгського мінускулу, прості кругові фігури в основі його графіки, легкість їх виконання [401, s. 55].

Початок реформи (час, особливості). Особою, що започаткувала ренесансну реформу письма, називають одного із перших відомих італійських гуманістів XIV ст. Франческо Петрарку. Про цю постать і її значення для реформи писали майже всі палеографи, хто досліджував цю проблему. Та найбільше уваги їй приділив А. Петруччі [415], вимоги гуманіста до нового письма також детально вивчали П. Черубіні та А. Пратезі [290, p. 552-553]. У своїй праці «De remediis utrius que fortunae» (написаний між 1360 і 1366 рр.), у діалозі «De librorum» («Про книги») Петрарка закликав турбуватись про належну фахову підготовку писарів, бо письмо, яким вони послуговувались, «litterae scholasticae» (очевидно, округла готична ротонда) стало надто каліграфічним, більше придатним для художників, ніж для простого письменного люду [290, s. 552-553].

Каталог: sites -> default -> files -> disser
files -> Беткі сулардың сапасын талдау: НҰра өзені алабының мысалында
files -> Этносаралық Үйлесімділік жүйесіндегі саяси-мәдени механизмдердің орны әлеуметтік ғылым магистрі, аға оқытушы Сыздықова С. М
disser -> Параллельные методы и алгоритмы для решения задач математического моделирования на основе вариационных неравенств 05. 13. 18 -математическое моделирование, численные методы и комплексы программ
disser -> Лоштин назарій тарасович
disser -> Теоретические основания правового регулирования массовых коммуникаций в условиях развития информационного общества
disser -> Загальна характеристика роботи


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет