Барабаш тарас мстиславович


Особливості функціонування канцелярій та писарських інститутів



жүктеу 2.5 Mb.
бет8/18
Дата21.04.2019
өлшемі2.5 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

2.5. Особливості функціонування канцелярій та писарських інститутів.

У більших містах Польського Королівства було дві канцелярії, раєцька і лавнича, в а менших одна спільна, відповідно там записи війтівського, лавничого та раєцького суду велися в одній книзі [249, s. 9; 314, s. 149].В аналізованих нами містах Руського воєводства збірні книги були в канцелярії Мостиськ, Золочева, Бродів, Маркополя. Окремі книги для лавничо-війтівського уряду вели писарі Бабич, Рогатина, Самбора, Сянока, Ліська, Ячміра. Збереглись окремі раєцькі книги канцелярій Дрогобича, Самбора, Теребовлі та Яслиськ.

До сер. XV ст. лаву та раду в Польщі обслуговував один писар, опісля ці два суди мали окремих нотаріїв. Хоч це явище не стало правило і часто залежало від обсягів канцелярської роботи та фінансової змоги міста утримувати двох писарів. Один і той же писар вів в синхронному періоді книги лави та ради Кракова в XVI ст. [314, s. 150-151]. Подібна ситуація за результатами нашого дослідження була в канцелярії м. Бабичі. Становище писаря ради було відповідальнішим і привілейованішим, ніж писаря лави, оскільки рада вирішувала фінансовий стан міста, контактувала із королем стосовно надання нових привілеїв для міста, цехових статутів і т.п. [431, s. 153]

Міський писар (notarius civitatus) належав до найвищих міських урядовців, міської еліти і мав володіти широкою компетенцією. Це вміння записувати та редагувати документи, знання латинської і польської мови, знання магдебурзького та польського земельного права [315, s. 290; 381, s. 53]. Писар був зобов’язаний брати участь у судових засіданнях міських судів, протоколювати та облятувати їх ухвали. Також він був відповідальний за ведення міської фінансової документації [381, s. 54], опікуватись міським архівом тощо. Наближеність до урядів війта, ради і лави відкривало писареві доступ до найважливіших справ та таємниць міста та давало можливість кар’єрного росту [452, s. 171]. В деяких містах існувала посада підписка, помічника писаря (vicenotarius). Він робив вписи до книг у той час, коли писар керував канцелярією [381, s. 58]. В аналізованих нами книгах міських канцелярій Руського воєводства підписків не зафіксовано, тож детальніше на особливостях їх урядування зупинятися не будемо.

Писарський інститут з’являвся в місті разом із появою міської канцелярії післялокаційного привілею [249, s. 9] та потребою нового міста у власній діловодчій системі. Писарями ставали переважно представники міщанського, в меншій мірі шляхетського стану [381, s. 86,94]. В королівських містах писарів вибирала міська рада, в приватних (шляхетських) писаря призначав власник або його помічники [384, s. 192]. У містах Люблінського воєводства писарів призначали та звільняли міщани, міське поспільство [384, s. 193]. Кандидати на посаду повинні були мати фахові та морально-етичні якості, про що, зокрема, зазначав юрист Бартоломей Гроїцький у своїх працях «Artykuły prawa majdeburskiego, które zowią Speculum Saxonum…» (1558 р.) та «Porządek sądów i spraw miejskich prawa majdeburskiego…» (1559 р.), а також скласти присягу перед міськими урядниками, цеховими майстрами та поспільством [384, s. 193]. Серед аналізованих книг Руського воєводства відомі лише присяги кількох дрогобицьких писарів із середини XVI ст. [69, s. XXXV]. Згідно королівським указом від 1566 р., кандидат на посаду писаря міста Казимєжа під Краковом мав бути католиком і мати міське громадянство [314, s. 159].

У малих, малозаможних містах працедавці часто не мали змоги гідно оплатити писарську працю випускникам Краківського чи закордонних університетів, і, із рації економії коштів міського бюджету на цю посаду влаштовували, окрім ректорів парафіяльних шкіл, також радників, лавників та ін. міських посадовців – випускників місцевих шкіл [384, s. 201; 451, s. 184]. А. Солтан вказує, що особи, які обіймали офіційно інші посади (тих же радників чи лавників), не підписувались як нотарії [451, s. 184], Це призводило до ситуації, коли в міських книгах поіменно відомі лише поодинокі писарі, абсолютна більшість записів зроблена неідентифікованими писарськими руками. Таке явище було характерним не лише для регіону Руського воєводства, а й для міст інших регіонів Польського Королівства. Наприклад серед 25 писарів лавничої книги Старої Варшави за 1489-1517 рр. поіменно відомо лише трьох [249, s. 13].

Ще одним варіантом було залучення до ведення записів у міських книгах публічних нотаріїв, як це було в Перемишлі на початку XVI ст. [381, s. 57]. В іншому випадку, теж економлячи на фахових університетських випускниках, міська влада утримувала постійних малоосвічених писарів відповідно за меншу платню. А. Бартошевіч називає винятком приклад малого міста Шренськ, де міську книгу протягом 11 років вів один незмінний писар [249, s. 17], завдячуючи цьому, як припускає дослідниця, родинними зв’язками із власником міста [245, s. 78]. В книгах Нової Варшави існував інститут т.зв. «пригодних писарів», осіб, які володіли елементарних навичками письма, яких залучали для впису того чи іншого документу [381, s. 55]. Для них характерною була загальна невиробленість почерку і незграбність у письмі [451, s. 183]. Описані в дослідженнях Бартошевіч судові книги Нового Села із ІІ пол. XV ст. добре ілюструють ситуацію, коли постійні писарі добре володіли формуляром документів, латиною, системою брахиграфії та мали випрацьовану техніку письма, чого не можна було сказати про тимчасових писарів [246, s. 117]. В малих, малозабезпечених містах якість письма була на рівень нижча, ніж у великих. Обмежені фінанси дозволяли заплатити не дуже дорогому і не дуже доброму писареві. Хіба деколи вдавалось запросити дорогого писаря із сусіднього міста. Часто потреба в такому писареві в малих містах відпадала і через ведення меншої кількості писемної документації [450, s. 29].

Час урядування писарів в канцеляріях Руського воєводства складав переважно від 1 до 5 років (близько 65 відсотків усього писарського складу) і від 6 до 10 років (близько 15 відсотків). Така ж приблизно статистика на основі вивчення книг шляхетських магістратів Люблінського воєводства XV-XVIII ст. є в Я. Лосовського [384, s. 212]. Декілька писарів обіймали свої посади терміном від 11 до 20 років (наприклад, ліський писар Іван Ростецький в 1641-1652 рр. (11 років), чи невідомий міський писар Теребовлі із 1664 по 1684 рр. (20 років). Серед нотаріїв із ще більшим часом практики (від 20 до 30 років) відомі двоє. із 1659 р. до 1686 рр. (27 років) тривала діяльність спочатку раєцького писаря, згодом публічного нотарія папського призначення в Самборі Івана Венгриновича. А із 1643 по 1672 рр. (29 років) в Мостиськах урядував Томас Кнапік. Значна частина писарів нотували справи із перервами в рік-два, часом більше. В перерві, як вказує Я. Лосовський, «люди пера» виконували інші покладені на них функції [384, s. 213].

В ході дослідження текстів книг міських канцелярій вдалось з’ясувати ряд імен писарів, особливості їх освіти та деякі просопографічні деталі. Грунтовний аналіз біографій писарів та хронології їх урядування зробила на прикладі раєцької книги Дрогобича 1543-1563 рр. Г. Полячкувна [69]. Точні відомості є про освіту двох писарів Дрогобича періоду записів актів у книзі: Бенедикта Гербеста і Станіслава Конашевського. Перший був писарем від 21 вересня 1550 до 3 січня 1551 р. Нотарієм Бенедикт став після отримання диплому бакалавра вільних наук Краківського університету у 1550 р., а згодом переїхав до Львова, де обійняв посаду ректора катедральної школи [69, s. LXXVII]. Історик церкви Леонід Тимошенко називає його «одним із перших обсерваторів ситуації в православній церкві у сер. – ІІ пол. XVI ст.», добре обізнаним в релігійних питаннях Руського воєводства [218, c.99]. Г. Полячкувна вказує, що Бенедикт міг, використовуючи вчений ступінь бакалавра, викладати і в парафіяльній дрогобицькій школі, як це робили інші писарі [69, s. LXXVII]. Станіслав Конашевський, що обіймав посаду писаря після Гербеста в 1559-1562 рр., теж був випускником Краківського університету [69, s. LXXVII]. Г. Полячкувна вважає, що Конашевський робив записи і під криптонімом S. K. в 1548-1549 рр. Хоча письмо у зазначених хронологічних рамках дещо різне, пояснити це можна тим, що Станіслав робив записи при своїй першій каденції як випускник парафіяльної школи, а другій як випускник Краківського університету. Хоч в університетських метриках його прізвища немає, та він міг навчатись в період 1542-1560 рр. – документи за цей період були знищені пожежею. На університетську освіту писаря в Кракові може вказувати використання ним латинізованих форм прізвищ, латинських наукових термінів, застосування регуляризованого, майже каліграфічного письма та великої кількості скорочень [69S. 114].

Окрім них, відомі на ім’я писар Станіслав (урядував із 1 серпня 1546 до 15 червня 1550 рр.), Стефан, син Якова із Тумбарки (30 січня – 15 лютого 1551, 25 липня 1551 – 07 лютого 1552 рр.), Павло (30 грудня 1552 – 28 червня 1554 рр.), Микола Барнуз (28 лютого – 21 червня, 11 листопада – 9 грудня 1556 р.). Протягом своїх каденцій Стефан, син Якова, Павло та Микола Барнуз складали присяги на вірність радникам Дрогобича, із тексту яких виходило, що писарі були також бакалаврами місцевої школи [69, s. LXXХV]. Нотарієм Павлом міг бути Павло, син Матвія із Дрогобича, що вступив до Краківського університету в 1529 р. [44, p. 248]. А серед решти невідомих писарів могли бути Симеон, син Франциска (студент університету із 1531 р.) і Андрій, син Якова (студент із 1555 р.) [44, p. 257; 45, p. 16; ].

У заголовку початку 1582 р., в раєцькій книзі Самбора фіксується підпис писаря “Jacobus P[istricius] Calissien[sis] c[ivitatis] eiusdem notarius”. У 1587 р. [20, арк.78] та 1592 р. [20, арк.110 зв.]. Якуб Пістріцій із Каліша згадується вже як писар міста Львова. Якщо цей Якуб отримав університетську освіту, то ним може бути Якуб, син Матвія із Каліша, що став студентом в 1561 р. [45, p. 39] або Якуб Егіді із Каліша (в 1569 р.) [45, p. 76]. У 1598 р. згадується Груско Іванкович, самбірський містянин і руський писар (notarius ruthenicus) [20, арк.175 зв.]. В книзі фіксується три писарські руки, тож ще двома писарями могли бути самбірчани Себастьян, син Якова, Андрій, син Андрія, Симеон, син Георгія, Матвій, син Альберта, студенти Кракова в 1580-х рр. [45, p. 132, 139, 152, 155].

У вписах магістратських книг Бродів знайдено згадки про писаря Марц(ч)іна Крашовського у 1589 р. [5, арк.19]. Всього фіксується в книзі сім почерків, тож імена решти писарів залишаються невідомими.

Гірша ситуація із магістратськими книгами міст Теребовля, Бабичі, Яслиська і Мостиська. За XVI ст. в них взагалі не виявлено записів про писарів чи їх підписів. Одне із пояснень цьому – фрагментарність збереженого комплексу записів, документальні та хронологічні лакуни.

У книзі уряду війта, ради та лави м. Мостиська (1599-1634 рр.) неодноразово згадується міський писар Іван Чарнота (Ioannes Czarnota), разом зі своєю дружиною [11, арк. 7 зв.]. Є записи, що стосуються і писарів інших міст, зокрема Яна, писаря лонгерії Перемишля, що мав у Мостиськах грунти та рухоме майно разом із дружиною Урсулою [11, арк. 24зв.-25] та Суського Андрія, перемишльського гродського писаря, що купив грунт в Мостиськах у 1601р. [11, арк.25 зв.-26]. Впродовж багатьох років (1645 р., 1646 р., 1647, 1655 р.) [12; арк.49, 69, 94 зв.; 13:10 зв.] у судових облятах є записи про мостиського писаря Томаса Кнапіка. У 1647 р. він викупив грунти вдови Захаріаша Богдана Анни, а 1649 р., згідно розпорядженням мостиського міщанина Бусковича Шимона, свого кума, був призначений опікуном його дружини та дітей. Наступний відомий писар Мостиськ Микола (Миколай) Станіславський вперше бере участь у судовій справі і підписує її впис у 1676 р. [14, арк.41-42]. Через десять років, у 1686 р., у вписах вперше згадується «Famatus Dominus Ioannes Mrozowski, notarius Moscicensis» (Славетний пан Іван Мрозовський, писар Мостиський) [15, арк. 154, 155 зв.].

Небагато писарів, що зазначають свої імена у книгах магістрату Бабичі. У 1617 р. як міський писар, впис підписав Іван Габріелович [3, арк.18 зв.]. Згодом, у 1629 р. фіксуються ймовірно писарські ініціали М. S. [3, арк. 56]. Далі, аж у 1674 р. Лаврентій Вільчковіц іменує себе «notarius iuraties oppidi Babica» (судовий писар міста Бабичі).

Кілька судових справ стосовно купівлі-продажу нерухомості пов’язані із писарем м. Броди Матвієм (1627 р.) [6, арк.23, 54 зв.]. У 1628 р. один із вписів підписує судовий писар І. Свянтковський (?) (нерозбірливо, тест розмитий) [6, арк.89]. Наступний відомий писар, Петро Вокальський, підписав впис у 1632 р. [6, арк.347 зв.]

У самбірських міських актах XVII ст. згадується міський писар Станіслав Дудкович, що був зятем львівського міського писаря Войцеха Зимницького. Станіслав навчався у Кракові, про що свідчить запис про його навчання від 1609 р. У 1628 р. Дудкович згадується як люблінський патрицій та працівник люблінської канцелярії. У 1629 р. його обрали лавничим писарем у Самборі замість Андрія Зенткевича. Згодом (у 1633 р.) Станіслав став рогатинським писарем, і перебував на цій посаді до 1634 рр. [189, с.27].

У 1647-1648 рр. в судових вписах фігурує міський писар Самбора, шляхтич Стефан Заборський [18, арк. 58, 257]. Лише раз, в 1647 р. підписується Андрій Зентковіц(ч), писар Нового Самбора [18, арк.103].

В 1659-1660 рр., на початку нового року, після переліку радників чи війта, вказувалось ім’я Івана Венгриновича, раєцького писаря. В 1660 р. нотарій виголосив вітальну промову для короля із нагоди відвідин ним Самбора [269, s. 30]. Згодом, аж у 1680 р. у вписах він зазначається як «писар винного складу і міста Самбора» [19, арк.63]. В 1686 р. той же Венгринович записаний як «Sacra Authoritate Apostolica Publicus Civitatus Samboriensis Notarius», публічний писар папського призначення в м. Самборі [19, арк.550]. Таким чином, на документальному рівні можна простежити доволі тривалу (27 років) писарську діяльність Івана Венгринович в різних міських установах. Перед Венгриновичем титул «писаря Апостольської столиці» мав інший публічний нотарій, Стефан Стражиц, що таким чином записаний вперше у 1683 р.[19, арк.269]. Венгринович і Стражиц як публічні нотарії згадуються у 1668 році в альбомі студентів Замойської академії [43, s.249-250].

В 1607-1618 р. писарем Ліська був Георгій (Юрій) Руціус (Roicius). В 1635 р. писарем був Іван Гристерович із Кросна, бакалавр мистецтв і філософії, навчався в Краківському університеті протягом 1631-1634 рр. В 1638 р. писарем був Петро Олександр, в 1641-1653 р. Іван Ростецький, в 1696 р. Микола Варшавський [309, s. 206]. Про Ростецького є згадки у вписах до міських книг 1642 р., 1645 р. та ін. роках [3613 зв.,18, 67]. Часто його ім’я пишеться після переліку міських урядовців на початку нового року. чи перед заголовками справ.

У книгах вписів міської канцелярії Золочева є лиш згадки про провентового писаря Мартина Скалку за 1669 р. [33, арк. 5].

Великою кількістю записів про писарів відзначаються міські книги канцелярії Маркополя. Першим документально засвідченим писарем (1683, 1684 рр.) був Матвій Віжбіцький, що по-різному підписував кожну свою записану справу «Mathias Wirzbicki, pisarz markopolsli na ten czas», «idem ut supra przez pisarza Mathiasa Wirzbickiego» [10, 2зв., 4]. Періодично в текстах вписів є вказівка війта, що громада (поспільство) Маркополя має виділити писареві будинок (халупу) для мешкання і город (грунт) для поживи. Так само постійно підписував свої вписи наступник Матвія, Адам Карпінський, що у 1690-х р. підписувався або «Adam pisarz» або «Adam Karpinski pisarz» [10, 7 зв., 8 зв.]. Останнім відомим у кінці XVII ст. писарем був Степан Колажинський [10, 12 зв.].

У книзі міської канцелярії Рогатина є лише один вказаний міський писар, Захаріашевич Стефан, що у 1690 р. іменується і лавником і присяжним писарем [16, арк. 265] Також у 1688 р. вказується львівський земський писар Зебровський, який був державцею міста [16, арк. 41, 76].

Серед аналізованих книг вписів не виявлено зазначених писарів уряду ради Бабич (1616-1699 рр. [2]), міської канцелярії Бродів (1682-1689 рр.) [8], уряду ради та ландвійта м. Теребовлі (1631, 1634, 1637-1672, 1679 рр.) [24], (1680-1699) [25], уряду війта м. Золочева (1671-1683 рр.) [34], уряду війта і лави м. Сянока (1685-1697 рр.) [22], уряду війта м. Ячміра (1690-1699 рр.) [27]. із досліджень А.Фастнахта відомо про сяноцьких писарів І пол. XVII ст. Так, із 1628 р. відомо про існування інституту окремого раєцького писаря. В 1634 р. присяжний писар Сянока Ян Габріелович на прохання міської ради, склав для гродського сяноцького суду реєстр будинків, знищених в ході набігів турецько-татарських військ. Із 1638 р. відомий присяжний писар Бартоломей із Дуклі [310, s. 56-57].



Висновки до розділу 2

Руське воєводство було адміністративно-територіальною одиницею Корони Польської в Речі Посполитій, створеною в 1434 р., єдиним на українських землях, яке поділялося на землі. Вже на поч. XVI ст. абсолютна більшість аналізованих міст мали магдебурзьке право, і, відповідно сформовану міську канцелярію. Міські поселення в основному були шляхетськими середніми, малими містами та містечками, центрами повітів та повітовими одиницями, із населенням від 600 до 2 тис. мешканців, із правом проводити торги і ярмарки. Мали також багато схожих рис в економічному плані: вигідне географічно-торгівельне розташування; королівські привілеї на проведення періодичних торгів, ярмарків, збільшення кількості останніх; наявність різноманітних упривілейованих цехів. перехід через фазу воєнних розрух. Загалом, економічне становище міст Руського воєводства було таким же, як і в більшості міст Польського королівства. Для них у XVI ст. в цілому був притаманним розвиток та матеріальний добробут, а із XVII ст., особливо другої його половини, для воєводства зокрема та Речі Посполитої в цілому стала характерною економічна стагнація, що потягла за собою політичну та культурну кризу в державі.

В аналізованих книгах польська мова вперше з’являється у сер. XVI ст., а на зламі XVI та XVII ст. починає переважати над латиноюю, за винятком канцелярії Самбора. Поступове зменшення кількості латиномовних документів фіксується протягом усього XVII ст. Переломним явищем, яке свідчить про повне прийняття писарями польської мови, є початок ведення нею заголовків і підзаголовків вписів у 1690-х рр., а не винятково латиною, як це було раніше.

В XVI-XVII ст. містяни Польщі загалом і Руського воєводства зокрема могли отримати початкову, середню та вищу освіту, в різних навчальних закладах. Початкову давали парафіяльні школи. За даними візитацій, на зламі XV і XVI ст. в кожному місті та містечку Польщі була своя початкова школа, де навчались переважно сини малозаможних міщан без шляхетського титулу. Середня освіта була новизною для XVI ст. ЇЇ можна було здобути в катедральних школах, протестантських, кальвіністських та єзуїтських колегіумах. Популярними були відкриті в ІІ пол. XVI – поч. XVII ст. колегіуми у Ярославі та Львові. У XVII ст. зросла також популярність Львівської кафедральної школи. Вищу освіту давав передусім Краківський університет, який, однак з ІІ пол. XVII ст. втрачав студентів через значне зростання вартості навчання, консервативність освіти та конкуренцією із Замойською академією.

У жителів аналізованих міст Руського воєводства теж був широкий вибір місць навчання, від місцевих парафіяльних шкіл і до вищих освітніх установ. В містах перемишльської та сяноцької земель Руського воєводства переважна більшість міщан прагнула передусім здобути ремісничу освіту. Доволі небагато місцевих юнаків (від 10 до 30 впродовж XVI-XVII ст.) навчались у Кракові, значно більше у Замойській академії (не рахуючи жителів аналізованих в роботі міст).

Час урядування писарів в канцеляріях Руського воєводства складав переважно від 1 до 5 років (близько 65 відсотків усього писарського складу) і від 6 до 10 років (близько 15 відсотків). У міській канцелярії Бабич було багато «випадкових», «пригодних писарів», які робили одноразові вписи. Серед аналізованих книг вписів не виявлено зазначених писарів уряду ради Бабич (1616-1699 рр., міської канцелярії Бродів (1682-1689 рр.), уряду ради та ландвійта м. Теребовлі (1631, 1634, 1637-1672, 1679 рр.) , (1680-1699), уряду війта м. Золочева (1671-1683 рр.) [34], уряду війта і лави м. Сянока (1685-1697 рр.), уряду війта м. Ячміра (1690-1699 рр.). По решті міських канцелярій встановлено імена писарів, деякі аспекти їх участі у житті міста, гіпотетичні місце походження, освіту. Так, кілька писарів міської канцелярії Дрогобича мали краківську освіту, ще інші були бакалаврами місцевої. Згадані у індуктах міські писарі Мостиськ, Бродів фігурували у земельних справах. Писар самбірської міської канцелярії Іван Венгринович був публічним писарем папського призначення.



Список опублікованих праць за темою розділу 2

Наукові праці, в яких опубліковано основні результати дисертації

1. Барабаш Т. Палеографічні дослідження архівістів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (1960–1990-і рр.) / Тарас Барабаш // Архіви України. Київ, 2012. Вип. 4. С. 32–38.

2. Барабаш Т. Раєцька книга вписів міської канцелярії Дрогобича (1543–1563 рр.): від публікації до палеографічного аналізу // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2012. Вип. 16. С. 418–431.

3. Барабаш Т. До питання про взаємовплив рукописної та друкованої книги в Україні: особливості письма міської канцелярії Ліська середини XVII ст. // Український історичний збірник. Київ, 2014. № 17. С. 246–257.

4. Барабаш Т. Індукти міських канцелярій руського воєводства XVI-XVII ст. як джерело до просопографії міських писарів // Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2017. Вип.21. С. 20-35


Наукові праці, які додатково відображають наукові результати дисертації:
5. Барабаш Т. Письмо і писарі листів Богдана Хмельницького до магістрату Львова 1655 р. / Тарас Барабаш // Архіви України. Київ, 2014. Вип. 3. С. 90–103.

6. Барабаш Т. До питання про вплив політичних процесів на еволюцію латинського письма в Європі та Україні в XVI-XVII ст. / Тарас Барабаш // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць. – Київ, НАН України, Інститут історії України, 2015. – Число 26–27. – С.365-375


РОЗДІЛ 3

ПИСАРІ ТА ЇХ ПОЧЕРКИ У КНИГАХ МІСЬКИХ КАНЦЕЛЯРІЙ РУСЬКОГО ВОЄВОДСТВА XVI СТ.

3.1. Письмо писарів міських канцелярій Галицької землі (Теребовля)
Міська канцелярія Теребовлі

Фрагменти книги уряду лави (1563, 1566-1571, 1573-1580 рр.)

(ЦДІАЛ, ф. 47, оп. 1, спр. 1)

Писар A (1563, 1566-1568 рр.) (див. дод. С.1.1.)

Писар вів записи переважно польською мовою. Почерк є типовим взірцем постготичного польського курсиву. Аналогічні взірці в сер. - ІІ пол. XVI ст. фіксуються в канцеляріях західної Польщі [450, s. 188-190]. Зокрема, зімкнута петляста форма d у 1560-х рр. у книзі вписів прийняття до краківського міського права [40, s. 413-482]. Заголовки документів теж виконані в цьому стилі, часом трапляються графеми із італіки. Літера h із двома петлями має аналог у німецькому курсиві, який пропонував у 1538 р. Нойдерффер [67]. Типові потовщені форми, кут нахилу, використання пера із широким косим зрізом. Виносні та міжрядкові інтервали однакової довжини (по 3 корпуси, в деяких записах зменшуються до 1,5), відстань між словами приблизно 2-2,5.
Писар B (1569-1570 рр.) (див. дод. С.1.2.)

Доволі схожий за всіма параметрами та стилем на попередній взірець, із кількома відмінностями: більш округлими літерами (вплив італіки), більшим кутом нахилу, та меншою вагою. Також петляста форма d розімкнена, b без постготичної засічки зверху.


Писар C (1570-1571 рр.) (див. дод. С.1.3.)

Типові постготичні потовщені форми, із рудиментами готико-гуманістичного письма (округле r). Схожі за графікою форми q, r, k застосовували в 1560-1570-х рр. у краківській канцелярії (книга прийняття до міського права) [40, s. 413-577]. Невеликий модуль, відстані між рядками та словами в 2-3 корпуса, між буквами 1-2 корпуси. У цих величинах відображається вплив італіки. Почерк виведений по зростаючій лінії, швидше біглий, ніж регуляризований. Записи здійснені латиною, тому, ймовірно, більш помітний вплив ранньогуманістичних елементів.


Писар D (1573, 1576 рр.) (див. дод. С.1.4.)

Записи переважно латиною. Для цього почерку теж характерними є постгтотичні ознаки. Та, на відміну від попереднього, тут більша вага та модуль, менший кут нахилу. Специфічною для почерку є написання літери p, із розвиненим округлим верхнім завершенням вертикалі. Таку ж графіку графеми бачимо у зразках італіки із постготичними впливами у письмі міської канцелярії Любліна 1575 р. [450, s. 195 ]. Також для почерку є характерним використання позначки скорочення із напливами.


Писар E (1574-1575 рр.) (див. дод. С.1.5.)

Записи ведені як латиною, так і польською. Латинські вписи охайніші, графеми із гуманістичними впливами. Письмо продовжує зберігати постготичну морфологію, але лінії літер набувають гуманістичної округлості (особливо t). У почерку використовується відома в Польщі ще готико-гуманістична версія p, із опущеним по вертикалі зверху до середини овалом. Хоча заголовки пишуться італікою. Петлиста форми d тяжіє до постготичного польського курсиву, h – до зразків німецького курсиву Нойдорферра 1538 р. Схожі зразки p та g можна знайти у прикладах італіки із постготичними впливами 1576 р. із бецької гродської канцелярії у Я. Словінського [450, s. 193]


Писар F (1576, 1577-80 рр.) (див. дод. С.1.6)

Записи переважно польськомовні. Польський постготичний курсив, із гуманістичними округленнями. Заголовкові літери із кін. 1560-х виконуються переважно італікою. Специфічною ознакою є видовжені плавні похилі, вигнуті нижні виносні, часте повністю округле написання t та форма s, із загином, який змикається із вертикаллю виносної. Відстань між літерами 2-3 мм, між словами 2 корпуси, між рядками 2-3 корпуси.

Схожі зразки наводить Я. Словінський (див., наприклад, взірець письма заторського земського суду від 1571 р.) [450, s. 189]. Але аналогічний за графемами і морфологією (особливо в плані написання витягнутого s) із находимо у чернеткових записах про надання львівського громадянства серед протоколів ради за 1584 р. [128, дод.3]. Можна припустити, що теребовельський писар у 1580 р. чи пізніше завершив свою каденцію і перебрався до Львова.


Каталог: sites -> default -> files -> disser
files -> Беткі сулардың сапасын талдау: НҰра өзені алабының мысалында
files -> Этносаралық Үйлесімділік жүйесіндегі саяси-мәдени механизмдердің орны әлеуметтік ғылым магистрі, аға оқытушы Сыздықова С. М
disser -> Параллельные методы и алгоритмы для решения задач математического моделирования на основе вариационных неравенств 05. 13. 18 -математическое моделирование, численные методы и комплексы программ
disser -> Лоштин назарій тарасович
disser -> Теоретические основания правового регулирования массовых коммуникаций в условиях развития информационного общества
disser -> Загальна характеристика роботи


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет