Башкіна ігор миколайович



жүктеу 87.29 Kb.
Дата10.01.2019
өлшемі87.29 Kb.

Ігор БАШКІН: «Фахівець-реабілітолог принципово відрізняється від медичного працівника»
«Реабілітація – це ….збереження, відновлення

і зміцнення здатності людини брати

активну участь у суспільному житті».

Курт Вінтер
Вже рік Ігор Миколайович Башкін, доктор медичних наук, професор очолює кафедру реабілітації Інституту соціальних технологій Університету «Україна». Редакція Інтернет-сайту «Трибуна України» привітала його з цією подією і попросила дати невеличке інтерв'ю.
- Ігор Миколайович! Будь ласка, кілька слів, що таке реабілітація, які її основні частини та завдання, які проблеми вона вирішує?

- Складовими частинами реабіліталогії є такі компоненти, як наука про здоров'я людини, засоби, а також методи відновлення здоров'я; наука про екологічну реабілітацію людини та середовища її проживання; наука про відродження духовно-моральних цінностей, про адаптовні методи формування системного світогляду.

Особливим стимулом і своєрідним «організатором» для розвитку різноманітних видів реабілітації стала перша світова війна. Десятки й сотні тисяч покалічених, поранених та травмованих солдатів і офіцерів отримали відновне лікування та реконструктивну допомогу.

Все це сприяло зростанню чисельності фахівців-реабілітологів і розширенню мережі підготовки цих осіб як в області фізичної, так і психологічної реабілітації.

Поступово на зміну первісного терміну «відновне лікування», яке активно використовували медичні працівники, прийшло поняття, яке відображає не тільки медичні, але й психологічні, соціальні та інші проблеми і питання.

У сучасному понятті концепція реабілітації виникла вже за часів другої світової війни в США та Англії.

В енциклопедичних виданнях йдеться про те, що в наукову літературу і засоби масової інформації термін «реабілітація» був широко впроваджений із 1946 року.

У 60-ті роки в багатьох медичних установах більшості світових країн впроваджується реабілітаційна служба. Проект про реабілітаційну службу, який розмежував медичну, психологічну та економічну реабілітацію, був затверджений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 1968 році. Фахівці ВООЗу відзначали, що реабілітаційний процес невіддільний від медицини, при цьому констатували, що його основу складають фізичні вправи.

Одне із вдалих визначень цього поняття належить Курту Вінтеру, який писав: «Реабілітація - це цілеспрямована діяльність колективу в медичному, педагогічному, соціальному та економічному аспектах з метою збереження, відновлення і зміцнення здатності людини брати активну участь у суспільному житті».

- При всьому моєму неуцтві в медицині я отримав вичерпну відповідь на своє запитання. Хронічна втома, надлишкова маса тіла, велика кількість шкідливих звичок, які спричиняють хвороби, роблять життя нерадісним і позбавленим творчих осяянь… Наука реабілітація якимось чином вирішує ці проблеми сучасного способу життя? Якщо так, то як саме?

- Інтенсивність науково-технічного прогресу стає справжнім випробуванням для біологічних, адаптаційних та інших механізмів пристосування до складних аспектів буття сучасної людини.

Надзвичайно широке розповсюдження можливих і різноманітних захворювань багато в чому обумовлене нездоровим стилем життя сучасних людей - відмовою від спілкування із природою, спалахами насильства і тероризму.

У всьому світі вирішення проблем, пов'язаних зі зміцненням здоров'я населення, визначається необхідністю забезпечення здорового, активного і творчого життя населення.



- Які наукові проблеми вирішуються в частині реабілітації на керованій Вами кафедрі? Які питання виникли на сучасному етапі, у вірішенні яких кафедра має взяти участь?

- Якщо мета лікування - ліквідація захворювання або зменшення його проявів, то мета реабілітації - це відродження хворого як особистості, відновлення його трудової діяльності в максимально можливому обсязі, досягнення соціальної та економічної незалежності, інтеграції в суспільство. У цьому напрямку активно працює кафедра реабілітації Університету «Україна». В оздоровчому значенні цього поняття реабілітація є комплексом медичних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і працездатності осіб із обмеженими фізичними і психічними можливостями через перенесені захворювання і травми. Слід врахувати, що одужання і реабілітація - не одне і те ж, крім відновлення здоров'я необхідно відновити працездатність, соціальний статус, повернути людину до повноцінного життя в сім'ї, колективі, суспільстві. При цьому адаптація - це пристосування до дефекту, а реабілітація - подолання його. Цими проблемами ми і займаємося на кафедрі. Порушення здоров'я і складність реабілітаційного процесу диктують необхідність системного підходу до його проведення з урахуванням біологічного, соціального, психологічного стану та соціальних компонентів здоров'я. Системність є однією з основних умов реабілітації.

Однією з причин низької ефективності лікувально-оздоровчих програм є відсутність кваліфікованих фахівців. Ми якраз і готуємо таких фахівців. Для даних фахівців базовим є уявлення про «здоров'я». У 60-х роках минулого століття вчені, які визнали тактику реабілітації, на жаль, дали фізичній реабілітації односторонню оцінку, визнавши її як сферу лише медичної діяльності. Наслідки погіршення здоров'я практично у всіх країнах світу можна пояснити відсутністю переходу з позицій «хвороби» до процесу «оздоровлення», яким і є фізична реабілітація. Відсутність самостійного статусу фізичної реабілітації, яка з'єднує ланки поетапного одужання людини, призвела до глибокої кризи здоров'я підростаючого покоління.

На основі критичного аналізу, а також із урахуванням сформованої соціальної та економічної ситуацій, обумовленої формуванням України як держави, колектив нашої кафедри розробив нову систему підготовки фахівців із реабілітації, що поєднує медичні, фізкультурні та педагогічні знання. Ми розглядаємо фізичну реабілітацію як сумісну з медичним, соціальним, професійним навчанням і перенавчанням інвалідів.



- Які питання виникли на сучасному етапі, у вірішенні яких кафедра має взяти участь?

- Швидкий розвиток фізичної реабілітації в Україні як самостійної освітньо-професійної галузі актуалізував проблему формування та розвитку понятійного апарату цієї спеціальності. Подальший розвиток галузі виявив необхідність пошуку її міжнародного відповідніка для удосконалення освітніх програм, співпраці у науковій та практичній сферах. Особливо гостро зазначена проблема постала у світлі інтеграції України у світовий ринок праці та освітянських послуг. У 2005 році на Бергенській конференції наша держава приєдналась до Болонського процесу зі створення єдиного європейського освітянського простору.

Пошук сучасного міжнародного відповідніка кваліфікації «фахівець з фізичної реабілітації» залишається актуальним питання. Вирішення даної проблеми є вкрай важливим завданням.

Необхідність у фахівцях фізичної реабілітації, яких готує наша кафедра і сфера діяльності яких спрямована на потреби людини і держави, обумовлена багатьма причинами, основними з яких є: соціально-економічні перетворення в суспільстві; інтенсифікація економічного розвитку, поява нових ринків праці. І цьому ми вчимо наших студентів.

Інтенсивність науково-технічного прогресу стала випробуванням для людства у пристосуванні до складного сучасного життя.

Все це негативно позначається на стані здоров'я нації в Україні, і без професійної діяльності фахівців-реабілітологів неможливо вирішення цієї проблеми.

Якщо мета лікування - ліквідація захворювання або зменшення його проявів, то мета реабілітації - це відродження хворого як особистості, відновлення його трудової діяльності в максимально можливому обсязі, досягнення соціальної та економічної незалежності, інтеграції в суспільстві.

Порушення здоров'я і складність реабілітаційного процесу диктують необхідність системного підходу до його вирішення з урахуванням численних факторів стану здоров'я. Методично ми розглядаємо реабілітацію як реалізацію тренінгу в поєднанні з оптимальним медико-біологічним забезпеченням. За цими параметрами фахівець, який готується за програмою фізичної реабілітації, принципово відрізняється від медичного працівника, тому що в основу підготовки і реалізації лікувально-реабілітаційних технологій покладено уявлення про «хвороби», а стан «здоров'я» людини розглядається тільки на теоретичних кафедрах медінститутів.

Ми вчимо наших студентів поняттям фізичної реабілітації. А це - складова частина медичної і соціально-трудової реабілітації, що використовує засоби і методи фізичної культури, масажу, фізіотерапії та природні фактори, елементи спорту.

Використання цих методів істотно піднімає, відновлює фізичні та інтелектуальні здатності, підвищує функціональний стан організму, покращує фізичний стан людини.

Співробітники нашої кафедри вирішують таку проблему, як удосконалення освітянських програм на всіх рівнях багатоступеневого процесу навчання фахівців-реабілітологів.

- Скажіть, будь ласка, чи дають фізичні вправи позитивний ефект у реабілітації? Чи адекватно можливостям хворого або інваліда вони надають тренуючу дію і підвищують адаптаційні можливості організму?

- Так, безсумнівно, фізичні вправи дають позитивний ефект у реабілітації. Суть тренування - у багаторазовому фізичному навантаженні, яке систематично повторюється і поступово підвищується, а також викликає в організмі людини позитивні структурні зміни. У процесі лікувально-відновлювального тренування важливо дотримуватися фізіологічно обгрунтованих педагогічних принципів, таких як індивідуальний підхід, усвідомленість, поступовість, систематичність, циклічність, системність, новизна і різноманітність, помірний вплив. Таким чином, ще одним із завдань нашої кафедри є розробка об'єктивних критеріїв, які відображають функціональний статус і реабілітаційний потенціал пацієнта.

Слід відзначити ще один напрямок, який активно підтримують фахівці нашої кафедри, а саме розробка ефективних програм.

Виконання програми фізичної реабілітації будується на реалізації підвищення рівня здоров'я населення, в основі якої лежить реабілітація, що межує з поняттям «профілактика». У роботах видатного українського фахівця у галузі реабілітації Наталії Іванівни Соколової наведені нові підходи до проблеми громадського здоров'я, які потребують реконструкції і самої профілактики: від профілактики в традиційному сенсі, що передбачає попередження захворювань, їх ускладнень та інвалідності, до профілактики активної, яка ставить перед собою нові завдання. Основна умова цього переходу - можливість діагностики власне здоров'я за прямими показниками, а не наслідків його виснаження, хвороби і смерті. Ми розглядаємо нові концепції профілактики, нові апарати, нові підходи в системі управління здоров'ям на рівні всіх відомств України. Жодне відомство, а особливо МОЗ, не в змозі самостійно вирішити подібну проблему. Потрібно створення єдиної загальнодержавної Програми збереження та зміцнення здоров'я нації.



- Зміцнення здоров'я повинно бути визнано соціальною нормою. Що для цього потрібно зробити?

- Для цього необхідне впровадження нових методів оцінки здоров'я; створення матеріально-технічної бази для збереження і зміцнення здоров'я нації. Інтенсивність науково-технічного прогресу стає справжнім випробуванням пристосування до складних аспектів буття сучасної людини.


Досьє:

Башкін Ігор Миколайович - завідувач кафедри реабілітації Інституту соціальних технологій Університету «Україна», професор, доктор медичних наук. За роки навчання в медичному інституті працював за сумісніцтвом молодшим медбратом по догляду за хворими (санітаром), потім на старших курсах фельдшером швидкої допомоги.

Стажувався в лікарні міста Вальдбрель (Німеччина). Брав участь у розробці науково-методичного забезпечення підготовки збірніх команд України .

З 09.2009 - завідувач кафедрою реабілітації Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

Автор більше ніж 100 наукових праць, у тому числі 7-ми патентів на винаходи, 5-ти навчальних посібників із грифом МОН, 2-х монографій у співавторстві.

Спеціаліст за фахом «спортивна медицина». Член медичної комісії Національного Олімпійского комітету України.

Державний тренер з антидопінгового контролю штатних збірних команд України.

Брав участь у підготовці національних Олімпійських збірних команд України до Олімпіади в Пекіні та у Ванкувері. Входив до складу офіційної делегації України з харчування антидопінгових програм у спорті (Париж, Франція, 2010). Брав участь у розробці «національних антидопінгових правил», нової редакції Закону України "Про антидопінговий контроль у спорті".

Почесний працівник фізичної культури і спорту України.

Сфера наукових інтересів - медико-біологічне забезпечення спорту вищих досягнень та фізична реабілітація.


Ігор Олександров, журналіст






Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет