Честаховскаго



жүктеу 98.98 Kb.
Дата03.04.2019
өлшемі98.98 Kb.

ШШШИ Т. [. ивчші.

(запись г. н. ЧЕСТАХОВСКАГО 1)-

Колысь то було мы съ покойнымъ Штернбергомъ ходылы на Смоденьске кладовыще ) рысувать лопухи,—воно-жъ дуже пригоже на картыни; якъ змалювать на переднимъ стани, то воно дуже гарно.—Тоди ще мы булы ученыкамы въ академіи.— Оце було, якъ настане лито, то мы повстаемо раненько, до схидъ сонечка, та-й попластаемъ на Смоленьске рысувать ло­пухи, та позарошуемось по трави, якъ добри рыбалки, поки на- бредемъ на сами гарниши и росташуемось диломъ. Та рысуемъ, рысуемъ, поки сонечко геть-геть подибъетця. А якъ стане ду- женько прыгривать, отоди вже мы зашморгнемъ дило въ кап- шуки, позаховуемъ въ кишени, та й гайда до дому! Та по до- рози й звернемъ въ другу смугу, за велыкимъ граданомъ (про- спектомъ) *), тамъ була невелычка деревьяна хатка, а въ тій хатыноцци жила нимквня зъ дочкою,—ото вона було зваре кофе, а мы напьемось, подакуемо та тоди вже йдемо въ ака- демію, въ наши майстерни, та й заходымосъ коло доброго за­ходу—мурувать Спаса та гостри верхи (?) выводить, до годыны третёи або четвертой, поки пора обидать. А пообидавши, ри­суемо часивъ до семи, а тоди напъемоеь чаю тай пидемъ веш- татця по велыкому градану або до знакомыхъ у гости.

Дуже добре тоди жилося! Шо то за добряча, шо за щира людына бувъ отой Щтернбергъ! Боже мій, якъ згадаю, якъ то гарно, якъ весело було товарышуваты зъ нымъ! Оце було гу- ляемъ, гуляемъ на градани, а товарыство маляри намъ назус- тричъ, то одынъ, то двойко, та й назбираетця чималый гуртъ. Отъ мы намовымось куды звертать, та й пидемъ—або до кого зъ товарыпгавъ, або въ академію, въ майстерни, пробалакать вечиръ.—Иноди було й Врюловъ опынытця середъ нашого гур­ту.... Та люба, та щира розмова, якъ те море грае, золотомъ горыть на сонци, гомоныть та клекотыть, такъ мы гучно та весело гайнуемъ беседою.—А якъ колы, посидаемъ на човныкы та дмухнемо було на вольни острова!—Разъ, якось намовылйсь зъ Брюловымъ погулять-рысувать, захотили вже и по чароцци, на прыстани коло академіи силы въ човныкъ: Брюловъ, я, Штерн- бергъ и Михайловъ, и поплылы... А день—не день, а рай Бо- жій, ясный, тыхій та веселый... Тильки чуты ритынь (аіс) жай- вороній!—Перевожчикъ добре гнавъ човенъ, доплылы острова, высилы, а ёму дали два карбованци и выпровадылы до дому, наказавъ ёму, шобъ прыплывъ за намы передъ вечеромъ.— Ото мы й росгашувалысь... И то то за день бувъ золотый!— И рысувалы й читалы, бо Брюловъ дуже любывъ читаня: оце було, якъ дома малюе, то шобъ хто небудь читавъ ёму, а винъ слуха та малюе.—Або якъ занедужа та лежитъ на лижку, то тежъ, шобъ читалы ёму. — И розмовлялы, и спивалы, и пылы по чароцци та заидалы уеячиною. И дуже, дуже весели були!—Отъ уже й вечеріе, и вечиръ, а перевожчика—нема; уже й ничь, а его не чуть... Колы, якъ разъ упивночи, чу­емо—плыскоче весламы по води, ажъ гулькъ — плыве чов­ныкъ до нашого берега... Прыпливъ, а видтиля знялось тры чоловики, выступылы на островъ двое зъ клунками, а третій съ сапетыкомъ21) въ рукахъ. То наше товарыство, воны увечери вешталысь по лису, на другимъ боди, та съ того берега розчулы нашъ галасъ, та ударылысь до Петербурга, захопылы зъ собою всякой злагоды начовныкъ та й прылаштувалысь до насъ... Отъ—ничъ шце сталась наі^ъ яснишою, и сонъ розигнався... А въ-ранци, дывымось, ще тры човныки прыбылось до насъ зъ товарыствомъ: воны прочулы, шо мы на вольнимъ розволи зъ Брюловымъ бенветуемъ, та цилисинькою батавою злаштувалыеь додать намъ и—додалы: прывезлы зъ собою кашовара зъ уся- кою знадобою и самоварамы и—чого тамъ не було... И знову таку беседу зачинылы шо й доси гикаетця, якъ згадаешъ чого тамъ не переговорылы... шо ще до Адама було, то й те згаду- валы!—Та отакъ мы—два дни въ яснымъ сонечкомъ и дви ночи зъ билолыцимъ мисяцемъ, укупци, проярмаркували, а на третій, увечери, поплылы до дому спочивать.—А про перевозчика до­знали, шо винъ за два варбованци упывся, а про насъ и за- бувъ... Боже-батьку, якъ згадаешъ оте житя вольне, молоде, веселе!—наче сонця освитъ розсвите чорну хмару, осяе мою сумну душу, сердце зрадіе, обновытця, якъ та Божа весе- лочка посля тучи-грому, видъ ясного сонечка, и ріе въ висо- кости! — И туманъ, хмары-думы, якъ та павутына, сиадуть зъ мозгу.

А зимою частенько траплялось сыдиты безъ копійки въ холодныхъ майстерняхъ: ни въ ёго, ни въ мене нема а ни пив- шеляга у кишени—..

.Изъ вмишаііі Н. Г. Честзювскаго о Т. Г. Шевші').

Кобзарь Тарасъ Грыгоровычъ Шевченко якось дуже бид- кався, що не збреде натурщыци для парсунку виду ко8ацькои вроды.—А постривайте, батьку, я поныпшорю, чи не надибаю де гниздечка, гаобь пидодрать орлыцю. може Богъ погодыть, а хвортуна стане въ прыгоди.—„Будте ласка, сердешно васъ пропгу поклопочицця, якъ мога, бо мени дуже, дуже треба2.

Я пишовъ до знакомой семьи украпнськои и почавъ благать жинку Горпыну, ридну сестру украинського ма­ляра Петра Соколенка, шобъ вона сама, а колы хоче, то ще зъ кимъ небудь, повела свою сестру Одарочку въ академію, до батька Тараса—звесты іи выдъ на папери. Горпына Соколыха не знала якъ се дило укукобыть и каже: „я не знаю, треба спытатьця бративъ, шо воны сважуть“. А браты тоди пробу валы въ Украини, въ Славгороди. На велыку сылу ублагавъ іи, вы- мигъ слова, шо пиде зъ сестрою до Кобзаря, але жъ шобъ бра- тамъ написать про се, и то тильки тимъ, шо якъ ще жила на Вкраини, то перечувала про мене добре видъ бративъ, якъ бу­ло попрыиздятв зъ Питинбурха, а теперъ и сама добре знала, якій я чоловикъ; а то ни въ свити не пишлабъ... Я при ній напысавъ видъ себе лыстъ и пославъ братамъ іи Соколенкамъ въ Украину, шобъ воны не жахалысь дёго дила, якъ сестра ихъ Горпына, а ще гордувалыбъ тимъ, шо ихъ Одарочка стане въ прыгоди и послуже тому, хто ставъ дуже въ великій прыгоди усій Украини

Я навпосли дознавъ, якъ це склалось, уже безъ мене. Ось якъ було: у субботу Одарочка прыйшла до дому видъ модныци французки, де вчилась шитя; а въ недилю, зъ своею замижнёю сестрою Горпыною и роднчемъ, жонатымъ чоловикомъ архитек- торомъ Хижнякомъ, ранкомъ, въ десятимъ часи, чорнява сим- надцятылитня Одарочка—въ билій чохлатій сороцци зъ черво- ною стёжкою, въ плахотци, запасци, стричкахъ, кисникахъ и головка квитами заквичана, якъ макивка на городи, оныннлась— зацвила въ кобзаревій майстерни...

У понедилокъ я навидавсь до Кобзаря,—дознать, чи прнхо- дыла Одарочка до его?—Винъ, якъ орелъ крыламы, ухопывъ ме­не дужимы рукамы и прыдавывъ до своихъ дужихъ орлихъ гру­дей!—„Спасыби тоби, мій голубе сызый, мое серденько любе, за твою добру ласку, бодай тебе николы лнхо не знало! “—А за вищо се, батьку?—„Учора у мене бувъ велыкдень въ першій разъ писля того, якъ выгнала мене лыха доля зъ Украины... Учора я такъ зрадивъ, звеселивъ, обновывсь сердцемъ, якъ ра- діють вирющи, шо Хрыста дочиталысь на велыкдень!—наче важ- ке тягло зъ грудей зсунулось.—Десять рикъ просыдивши въ Оренбурси, наче въ густимъ тумани, якъ кайданныкъ въ му- рахъ, не бачивпга сонця, ни живои людыны, а вчора несподи- вано—чорнява Одарочка, якъ макивъ квитъ на сонечку загори- лась на моихъ очахъ, пыломъ нрыналыхъ, и якъ те сонечко ясне освитыла мои очи, просяяла туманъ зъ души заснутого сердця... Хвалыты Бога, шо не вмеръ на чужыни, оде довелось побачить, подывыдьця на макивъ квитъ зъ козацького огороду! Що за люба дивчинка ота Одарочка, якій голосочокъ, яка мо- ва, дзвеныть краще срибла, а душа—яка славна, чиста! Ще не вспила зачумытысь смердючимъ духомъ.—Якъ пташка зъ божо- го раю нащебетала меня въ оцихъ мурахъ сумныхъ *). Наче ненька Украина тхнула мени въ сердце теплымъ, легкимъ духомъ, пахучими нывамы, запашистымъ квитомъ вышневыхъ садочкивъ й травы зеленой, якъ побачивъ чистисиньку свою людину, по-

Шевченко жилъ въ эхо время въ авадемія художествъ. Разсвазъ относится, ловидикому, къ 1859 г.

чувъ ридну мову. Охъ, Боже мій, колыбъ скоришъ лито, поман- друю на Вкраину, дуже закортило!—Де вы й выдралы оцю ма- лёвану пташеньку?“—Я росповидавъ, шо вона крипачка, вся семья и весь ридъ іи—крипаки князивъ Голицыныхъ.—Браты наче зъ воды выросли, якъ одынъ хороши навроду: Хведоръ— кухаремъ, Мыкола—нанькае коло князя, чисте чоботы и всяке збижжя, а Петро—маляръ-попыхачъ усякихъ одбуткивъ у кня­гини.—Я росповидавъ, а Кобзарь тыхесенько ходывъ, трошки по- хило, вздовжъ майстерни, въ бархатныхъ чоботахъ и кобыняци козацькому. Густи бровы его осунулись, наче темна хмара хо­лодно насумрила очи... Промовнвъ: „горе-горенько въ свити, лы- шенько тяжке, яке добро гине и никому ратуватн!“—Хто чу- вавъ, якъ було теплисенько гріе въ сердце его ясна, тепла, якъ грій сонця, мова, якъ поведе розмову про свою запашвю нень- ку Украину и про людъ козачій... Хоть найсухше сердце рос- топе и вндаве зъ его криваву слёзу... Хто чувавъ, у того й ди- домъ (зіс) не замре, не заниміе, щимитнме въ сердци его голосъ, щире слово и до вику райськимъ спивомъ правди на души (буде) вытатн....*) Г. Н. Честаховскіі былъ одввъ изъ небольшого кружка пріятвіей Т. Г. Шевченка въ іюслѣдвіе два года его жизни. Онъ провожа» тѣло поэта изъ Пе­тербурга до Кавева.—Настоящая запись нашлась въ бумагахъ унершаго Г. Н. Ч— аго, въ настоящее вреия находящихся въ собранів 6. В. Тарноіскаго.

*) Въ ІІетербургѣ.

*) На ВасикевСЕокъ-Острову.

1 отд. 1

2 Настоящій разскагъ оайденъ іъ бумагах* Н. Г. Чеетаховскаго я врио* датса здѣсь досіорво.

Каталог: library
library -> Біз Жалпыұлттық идеямыз – Мәңгілік Елді басты бағдар етіп, тәуелсіздігіміздің даму даңғылын Нұрлы Жолға айналдырдық. Қажырлы еңбекті қажет ететін, келешегі кемел Нұрлы Жолда бірлігімізді бекемдеп, аянбай тер төгуіміз керек
library -> Ќазакстан Республикасы Білім жјне єылым министрлігініѕ Бїйрыєымен бекітілді 17 тамыз 2000 ж
library -> Ќазаќстан Республикасыныѕ Білім жјне єылым министрлігі
library -> Академик Ќ
library -> Жеңіс сәті – тарихта өшпес із қалдырған айрықша оқиға, ұлы мейрам
library -> Георг Зиммель
library -> Хелен сингер каплан
library -> Саяси партиялар және партиялық жүйелер


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет