“Cторінками поезії Джорджа Гордона Байрона”



жүктеу 152.11 Kb.
Дата17.02.2018
өлшемі152.11 Kb.
түріУрок

Cторінками поезії Джорджа Гордона Байрона”

(літературно-критична збірка)

(урок презентація книги із використанням методу проектів)

Мета:

Розвивати творчу активність і пізнавальну діяльність учнів;сприяти поглибленню читацької компетентності учнів; розвивати навички дослідницької діяльності учнів, вміння знаходити і опрацьовувати необхідні джерела інформації.

Ознайомити учнів з художніми особливостями поезії Дж. Г. Байрона, її тематичним розмаїттям;сприймати творчість поета с точки зору його ідейної і художньої еволюції; розвивати вміння аналізувати і оцінювати твір як художнє ціле, встановлювати зв’язки твору з часом його створення і сучасності, давати його оцінку у контексті творчості поета, вдосконалювати вміння аналізувати ліричний твір, визначати його ідейно-художню своєрідність, робити інтерпретацію прочитаного, вдосконалювати навички виразного читання художніх творів; розвивати вміння роботи з історико-літературними, теоретичними поняттями.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Форма проведення: урок презентація книги

Обладнання: мультимедійна презентація, збірки поезії Дж. Г. Байрона
I. Організація роботи над створенням збірки.
1. Розподіл завдань між творчими групами.
- Група декламаторів (підготувати виразне читання окремих поезій Дж. Г. Байрона з визначенням їхньої інтонаційної і ритмічної своєрідності).
- Група літературних критиків (створити літературно-критичні нариси на основі вражень від прочитаних поезій).
- Група літературознавців-дослідників (дослідити історію створення окремих віршів, написати коментарі до них).


II. Презентація і обговорення збірки «Сторінками поезії Дж. Г. Байрона».
1. Вірш Дж. Г. Байрона “Спомин”.
• Виразне читання вірша Дж. Г. Байрона “Спомин”.
Спомин

Кінець! То був лиш сон. I враз


Блідих надій промінчик згас.


Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,


I душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж - і спомини. Якби!


(Переклад Д. Паламарчука)

• Коментар до вірша.


Вірш “Спомин” був написаний у 1806 році. Належить до ранньої лірики. Вперше надрукований у 1832 р. в виданні Works of Lord Byron, т.VII. Українською мовою перекладений Д. Паламарчуком.
• Обмін враженнями і думками щодо поезії.
- Які почуття викликає цей вірш?

- Поезія має заголовок “Спомин”. Це “спомин” про що…?

- Як ліричний герой сприймає оточуючий світ?

- Визначте провідний мотив цього вірша?


• Літературно-критичний нарис.
Коли читаєш цей вірш, здається, що ліричний герой начебто бачить чарівний сон. Під час сновідіння здійснюються його завітні мрії та бажання. Він щасливий, закоханий, радісний. Але коли сон минає, то згасає все: і надії, і мрії. Повернувшись в реальність, герой розуміє, що щасливих днів було мало, і на душі настає “ зима”. Це є свідченням те, що в реальному житті він не відчуває щастя і любові, радості і надії на краще. Прокинувшись, герой розуміє, що минуле було лише чарівним сном, а в нього залишається тільки спогад. Серце героя наповнюєтья вселенською тугою.

Провідна тема вірша – тема нещасливого кохання – набуває в цій поезії романтичного узагальнення. Герой прощається не тільки з коханням, надією, а й з минулим життям. Він ладен поринути у забуття, щоб звільнитися навіть від спогадів про минуле.

Душа людини схожа на вогник, що поступово гасне в темряві.
2. Вірш “Хотів би жити знов у горах…”
• Мелодекламація вірша Дж. Г. Байрона “Хотів би жити знов у горах…”
Хотів би жити знов у горах

Хотів би жити знов у горах


Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип'ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,


На лано урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,-
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:


Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт,-
То, Правдо, промінь твій жорстокий
Вернув мене у ниций світ.

Кого любив - давно нема вже,


Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих,-
Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,


Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,


На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!



(Переклав Д. Паламарчук)

• Коментар до вірша.


Вірш “Хотів би жити знов у горах…” вперше був надрукований у збірці “Оригінальні вірші і переклади” у 1808 році. Дата створення поезії невідома. В основу вірша покладений 54 псалом із Старого завіту – один із повчальних Давидових псалмів. Байрон слідом за автором біблійних часів розмірковує на вічну тему протистояння піднесеної душі та грішного світу. Останні рядки поезії є парафразом біблійного тексту: “Коли б я мав крила, немов голубка, то я полетів би й спочив”!

Вірш перекладали російською мовою В. Брюсов, В. Левік, український переклад належить Д. Паламарчуку.


• Обмін враженнями і думками щодо поезії.
- Якої художньої інтерпретації набуває біблійний сюжет у вірші?

- Як ліричний герой сприймає навколишню дійсність?

- Знайдіть приклади самотності, відчуженості ліричного героя.

- У чому шукає розраду герой вірша?

- Назвіть головні образи цього твору?

- Прокоментуйте художнє порівняння: “Моя ж душа, мов птах прип'ятий”.

- Яким ви бачите ліричного героя цього вірша?

- Які ознаки романтизму знаходять втілення у цьому вірші?


• Літераурно-критичний нарис.
Поезія “Хотів би жити знов у горах” сповнена романтичного бунтівного пафосу. Ліричного героя вабить дика, незаймана природа – “темні урвища й хребти”, “пустка дика й хмура”, “небо грозове”. Він ладен поміняти один світ, де брехня й лукавство, на той, де людині притманні кращі риси, йде перевірка на міцність.

Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.

Герой рветься в небо в “кочівлю сонця та орла!”, намагається розірвати земні пута. Це образ вільного людського духу, необтяженого марнотами світу.

Ліричний герой прагне повернутися з цивілізованого штучного світу у світ первинний, дикий, незайманий. Чому? Тому що він розчарувався у навколишньому світі. Навіть святі почуття дружби і кохання втратили справжню цінність.

Ліричний герой – непересічна, сильна особистість, здатна критично оцінювати не тільки оточуючу дійсність, а самого себе. Його не задовольняє ниций, бездуховний світ “лукавства і облуди”, він прагне піднестися над земною буденністю до високих ідеалів, до справжніх людських почуттів.




3. Вірш “Мій дух як ніч”
• Мелодекламація мовою оригіналу поезії Байрона “My soul is dark” та перекладу В. Самійленка “Мій дух як ніч”.
My soul is dark

I

My soul is dark – Oh! quickly string

The harp I yet can brook to hear$

And let thy gentle finqers flinq

It meltinq murmurs o’er mine ear.

If in this heart a hope be dear,

That sound shall charm it forth aqain:

If in these eyes there lurk a tear,

Twill flow, and cease to burn my brain.

II

But bid the strain be wild and deep,

Nor let thy notes of joy be first:

II


Мій дух, як ніч…О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза. Вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакати дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од тяжких мук порветься враз!
• Коментар до вірша.
Вірш «My soul is dark» входить до выдомого циклу віршів Байрона, який має назву – «Єврейські мелодії». Цей цикл складається із 23 поезій, написаних наприкінці 1814 – на початку1815років. Створювався він як текст до музики, про що Байрон вважав за потрібне повідомити читачам у передмові до першого видання. Назва циклу пов’язана зі Старим Заповітом.

До Байрона звернулися музиканти із проханням зробити вільні переклади біблійних віршів на cучасну англійську мову. Мелодії сподобалися поету, а сувора й урочиста поезія Біблії була його давнім захопленням. Невеличка книга “Єврейських мелодій” – це наслідування невідомих поетів старовини. Образи авторів Біблії відтворено у книзі: поет зберіг не лише імена (Саул,

Валтасар, Ірод) та відлуння біблійних легенд, але й сам дух старовини. Байрон назвав свої поезії мелодіями: так він досі не писав. Вірші вражають своєю музичністю і мелодійністю. У варіаціях на теми поет зумів домогтися суголосся, гідного високих тем. Жодного вірша циклу він не вважав закінченим, поки не виникло відчуття єдності образів і звукової тональності. В основу вірша “Мій дух як ніч” покладено звернення біблійного царя Саула до співця Давида. Цар нарікає, що душа його похмура і жадає полегшення в сльозах і просить Давида зцілити її за допомогою гри на арфі.

До перекладу цієї поезії зверталися такі видатні майстри поетичного слова, як М. Лермонтов, М.Гнєдич, І. Бунін, серед українських поетів В.Самійленко. Але кожен із перекладачів по-своєму розумів і трактував твір.


• Перегляд ілюстрації до твору.
• Обмін враженнями і думками щодо поезії.
- Схарактеризуйте стан ліричного героя.

- Яка “надія” залишається в серці ліричного героя?

- Яку роль в житті людини автор надає музиці?

- З ким із міфологічних героїв можна порівняти співака?

- Створіть кольорову символіку вірша.
• Літературно-критичний нарис до вірша.
Центральний персонж поезії – співак з арфою. Інтонаційна основа вірша – благання самотньої, змученої душі, яка страждає, але й сподівається. На що сподівається? Пісня для нього – остання надія. На кого ж він сподівається? На того, хто зможе повернути йому надію.

Душа головного ліричного героя темна, похмура. «Мій дух, як ніч. О, грай скоріш» У цьому він сам зізнається співакові, щоб той швидше зіграв якусь жалібну мелодію для очищення його душі: «…Я ще вчуваю арфи глас….» Доки його душа повністю не зчерствіла та не почорніла. «…І тішить слух в останній час…» Він з гордістю, але й з великою надією чекає на «очищення». Цю надію може розбудити такий жалібний, але любий душі, важливий для неї спів. Якщо є в тому, почорнілому, «просто існуючому тілі» хоч щось світле, незаймане, таке, як сльоза – то вона обов`язково проявиться, збіжить. Сльоза загасить полум`я, вона змиє пекельну сажу. Сльоза – остання надія до повернення життя, справжнього життя. Вона – це знак спасіння. «…Як є сльоза - вона збіжить, Поки мій мозок не згорів…» Герой у сум`ятті почуттів: з одного боку страждання і безвихідь – «мій дух, як ніч», «надія в серці спить», а з іншого – в свій останній час герой тішить душу надією. Адже він ще здатен чути «арфи глас» і ще вірить, що «віщий спів» його «розбудить».

Суперечливість почуттів свідчить про життєстійкість його душі:

Додай жалю в свій перший звук.



Молю тебе, заплакать дай.
Бо розпадеться серце з мук

Герой просить суворіше та смутніше грати, жалісливіше, отже, його душа страждає. Молитвами просить співака дозволити йому заплакати, тому що життя головного героя в руках співця. Але за що співцю стільки честі, чому саме він «грає життя героя на арфі», чому сам Господь Бог наділив його такою могутністю?

Співець зі своєю арфою має божественну силу, яка буквально здатна змінити весь світ. Але він – це лише маленька частина всього Мистецтва, яке може повертати втрачені надії, сподівання, ідеали, здатне звільнити людину від страждань.


4. Вірш “Прометей”
• Виразне читання вірша “Прометей”.

Прометей

Титане! Ув твоїх очах

Відбилось горе и тривоги

Земних житців. Що гнівні боги

Погордо зневажали їх.

А що дістав за те, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що духа гордому умає…

Ти сторін, роджений одчаєм,

Душив у грудях, щоб той звук

Не виказав таємних мук,

Знімівши на устах, ах доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І доля зла, – тиран глухий,–

І дух ненависті, який

Істот собі на втіху творить,

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар,

Та навіть ця, з найважчих кар,

Твоєї волі не зламала…

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогнене твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає,

Ти людству освітив дороги,

Ти – символ віри і тепла.

Як ти – сини людські півбоги,

Струмок ясного джерела…

• Коментар до вірша.


Вірш “Прометей” був написаний Дж. Г. Байроном у липні 1816 року під час його перебування у Швейцарії. У щоденнику, надісланому Августі Лі, Байрон зазначав:

“Прометей завжди так захоплював мої думки, що мені легко уявити собі вплив на все, що я написав”. Образ головного героя байронівського вірша, за власним зізнанням поета був навіяний знаменитою трагедією античного драматурга Есхіла “Прометей закутий”. Ще в юності Байрон робив спроби перекласти фрагмент із аничного твору. На створення вірша додались і життєві враження, отримані Байроном у замку на Женевському озері, в якому у XVI ст. був ув’язнений визнаний борець за незалежність Франсуа Боннівар. Героїчна самопожертва Боннівара в ім’я звільнення свого народу і ті муки, на які прирекла його австрійська тиранія, кинувши до підземелля замку Шильйон, надихнули Байрона на створення поеми “Шильйонський в’язень”, яку він написав того ж року, що і вірш “Прометей”. Поштовхом до створення “Прометея” стали також стосунки із Персі Біші Шеллі.

Обидва поета мріяли відтворити цей образ і обидва втілили задум у своїх творах. Шеллі написав драму “Звільнений Прометей”, Байрон – свій вірш, який увійшов до швейцарського циклу.

Образ Прометея, зрештою, має автобіографічне значення. Сам Байрон завжди хотів себе бачити «людиною з мармуровим серцем».

Українською мовою вірш перекладений Д. Паламарчуком.
• Перегляд ілюстративного матеріалу до твору.
• Обмін враженнями і думками щодо поезії.
- Чому автор звернувся саме до образу Прометея? Чим, на вашу думку, його привабила постать античного героя?

- Яку ідею втілено в образі Титана?

- У чому, на думку автора, полягає велич подвигу Прометея?

- Чому самого Дж. Г. Байрона називають Прометеєм XIX століття?


• Літературно-критичний нарис.

Прометей – титан, який допомагав Зевсові утвердитися на Олімпі, та коли людиноподібний велетнь втрутився у стосунки громовержця з людьми, був жорстоко покараний.

Подвиг міфічного героя звеличив Байрон у своєму вірші. Поет захоплено відзначає, що Прометей проявив власну волю, знехтувавши вказівки богів, за що був приречений на муки.

На перший погляд, цей шедевр дещо не зрозумілий. Навіть можна сказати, важкий для сприйняття. Але в цьому вірші приховано значно більше, ніж розповідь про міфічного героя. Байрон жодного разу не вказав на його ім’я. Цим самим поет підкреслює, що його цікавлять не тільки вчинки Прометея, а його внутрішній світ та переживання.

У творі ми бачимо людиноподібного велетня очима ліричного героя. Перед нами особистість, яка кинула виклик богам і усьому світу. Прометей – це Титан духу, нескорений і непереможений.

Він у зображенні Байрона набуває людських рис. Напевно, у нього було живе серце. Серце не Бога, а Людини. Можна сказати, що він був істотою, яка виявила свою доброту у ставленні до інших. Безкорисливу доброту – справжню. Це велика рідкість житті. Саме це підкреслює автор!

Зевс-громовержець у вірші виступає як майже сліпа і розгнівана сила, здатна придушити все вільне і живе. Нехай Прометей покараний тяжкими муками, але він не підкорений.

Автор вважає, що кожна людина повинна слідувати прикладу, який ще в давнину подав міфологічний герой.

Інша важлива риса поетичного світосприйняття самого Байрона, яка знайшла своє відображення у вірші, – щира ненависть до тиранів та погноблювачів людства. Звідси й відчуття бунтарства та нескореності, які близькі і ліричному герою цієї поезії.
5. Вірш “Станси”.
• Виразне читання вірша.

Станси

Як з рабства не зможеш звільнити свій край,

Борись для чужого народу.

Про подвиги Греції й Риму згадай

І вмри у боях за свободу!

Служіння добру – найшляхетніша путь,

Тож бийся за волю повсюди!

А куля і плаха тебе обійдуть,

То й честь тобі лицарська буде!

• Коментар до поезії “Станси”.


Вірш “Станси” був створений 5 листопада 1820 року під час перебування Дж. Гордона Байрона в Італії. Вперше надрукований з “Листами і щоденниками” у 1830 року. Вірш має автобіографічний характер і пов'язаний з подіями життя самого поета. З 1816 р. по 1820 р. Байрон перебував в Італії, де брав участь у національно-визвольній боротьбі італійського народу (20-30 р.р. XIX ст.) проти австрійського панування. Він разом із своїм товаришем, поетом Персі Біші Шеллі належав до таємно-патріотичного товариства карбонаріїв.

“Станси“ перекладали російською мовою С. Маршак, Т. Гнедич, українською мовою – Д. Паламарчук.


• Знайомство з ілюстрацією до вірша.
• Обговорення прослуханої поезії.
- Визначте складові лицарського кодексу лорда Байрона. (Боротьба за свободу, служіння добру, прагнення високих ідеалів).

- Створіть “портрет” ліричного героя вірша.


• Літературно-критичний нарис.
Вірш створений в останні роки життя Байрона, коли поет жив в Італії і брав участь у визвольній боротьбі італійського народу проти австрійських пригноблювачів.

Кожен, просторуючи життєвим шляхом, ставить перед собою запитання: що залишиться після мене? Чи згадуватимуть мої думки, мої вчинки. Чи знадобиться майбутньому поколінню мій досвід?! Тому останні поезії Байрона набувають активного, життєстверджуючого характеру, у яких звучить палкий заклик до ствердження високих ідеалів свободи і справедливості у сьогоденні.

Ліричний герой цього вірша – діяльна, цілеспрямована особистість. Він – вигнанець, чужак на своїй рідній батьківщині, але подумками завжди з нею. Водночас, ліричний герой переймається і долею всього людства:

Як з рабства не зможеш звільнити свій край.

Борись для чужого народу.

Про подвиги Греції й Риму згадай

І вмри у боях за свободу!

Перед нами постає образ романтичного героя-бунтаря, який не може змиритися з існуючою у світі несправедливістю ( “…Тож бийся за волю повсюди!..”) і прагне діяльного, героїчного життя. У ньому ми впізнаємо самого поета, який боровся і поліг, як написано на надгробній плиті, «при

героїчній спробі повернути Греції її стародавню свободу та славу».

Отже, цей вірш – життєвий маніфест самого Байрона.


III. Робота по узагальненню вивченого матеріалу, засвоєнню історико-літературних, теоретичних понять.
• Слово вчителя.

- Під час створення нашої збірки ми розглянули лише невелику частину творчої спадщини видатного англійського поета-романтика Дж. Г. Байрона. Але і вона дає нам певну уяву про творчу еволюцію поета, особливості його поезії, допомагає створити уяву про ліричного героя.


Питання до класу:

- Чому лірику Байрона можна вважати щоденником його душі? (Вона є щирою сповіддю, за якою стоїть власний духовний досвід поета, світ його думок, почуттів, переживань, життєвих ідеалів).


1. На основі переглянутих поезій Дж. Г. Байрона визначте основні мотиви лірики поета.

- мотиви самотності, відчуженості людини у світі;

- нерозділеного кохання, вселенської туги; відчаю;

- мотиви протесту проти бездуховної дійсності, конфлікт із суспільством;

- втечі від дійсності у світ природи та мрії;

- мотив бунтарства, ствердження високих ідеалів свободи і справедливості.


2. Знайомство з поняттям “байронізм”.
Байронізм – ідейно - естетична тенденція, назва літературного стилю і філософського світобачення, що знайшли яскраве втілення у творчості англійського поета Дж. Байрона та його послідовників в європейському романтизмі 19ст.
Ознаки байронізму:

- “світова скорбота“;

- неприйняття дійсності, протест проти неї, інтелектуальний бунт (зневіра у можливості переробити світ, песимізм);

- відчуження особистості;

- розкриття протиріч між життям людини і суспільства;

- злиття ліричного героя з природою;

- герой – вигнанець, бунтар, сильна, пристрасна особистість з шаленством почуттів; шукає скарбів духовних, а не матеріальних, його душа поселена в ідеальному світі;

- протиставлення мрії та життя, ідеалу і дійсності;


3. Напишіть твір-мініатюру “Який він – ліричний герой Байрона?

( або створіть “портрет” ліричного героя).



(Розчарування у суспільстві, колишніх ідеалах, самотність, туга за нездійсненним, сила духу політ уяви, здатність до самозаглиблення, самоспоглядання, утвердження високих життєвих пріоритетів, усвідомлення трагізму світу, відчуття особистої відповідальності за духовний стан світу, бунтарство проти існуючої несправедливості, заперечення бездуховності, любов до природи, злиття нею, пошук піднесених, справжніх почуттів).






Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет