Доктор Штефан Гасс



жүктеу 382.25 Kb.
Дата30.03.2019
өлшемі382.25 Kb.

доктор Штефан Гасс, віце-президент

апеляційного суду кантону Базель-Ландшафт,

професор права Швейцарського університету

прикладних наук (м. Базель), головуючий

в Першій комісії Міжнародної Асоціації Суддів

Відповідальність суддівської спільноти і конкретних суддів за незалежність від інших гілок влади і перед суспільством (у світлі діяльності Першої дослідницької комісії Міжнародної Асоціації Суддів)




Зміст
1. Вступ
2. Аспекти суддівської незалежності

2.1 Зв’язок між судовою, законодавчою та виконавчою владою

2.1. 1 Зв’язок між судовою та законодавчою владою

2.1.2 Зв’язок між судовою та виконавчою владою

2.2 Незалежність окремого судді в рамках його власної організації

2.3 Участь суддів в адмініструванні судової системи


3. Висновки
4. Екскурс в матеріали Першої комісії: Вжиті різними країнами заходи у відповідь на зростання кількості справ у судах
5. Вибрана бібліографія

1. Вступ
"Незалежність судді необхідна для чесного і справедливого розв’язання спору в кожній конкретній справі. Незалежність судді – це також плоть і кров конституціоналізму в демократичних суспільствах” (Голова Верховного Суду Канади Б. Діксон у справі „Королева проти Борегара”) (1986, 2 S.C.R. 70).1
У більшості демократичних країн по всьому світі поняття суддівської незалежності є наріжним каменем конституції і водночас конституційним принципом2, без якого не може функціонувати демократична держава. Цей принцип є також однією з найдавніших суспільних цінностей. Він є вкрай важливим для будь-якої демократії – і сьогодні ще більше, ніж будь-коли, - але не являє собою якийсь привілей, котрим суддя наділяється як конкретна особа заради тільки його блага. Цей принцип, натомість, захищає права і свободи громадян.3 Без суддівської незалежності демократія навряд чи може існувати – та і будь-яка яка інша форма державного устрою теж навряд чи би проіснувала. Без суддівської незалежності неможливо було би відстоювати такі засадні цінності, як верховенство права, справедливість, рівність і т. д. Утім, конституційний принцип незалежності суддів є також одним із найбільш уразливих – навіть у демократичних системах.
Відтак, не дивно, що організації, котрі об’єднують суддів, особливо професійні суддівські асоціації, завжди докладали значних зусиль для дослідження феномену незалежності суддів – і не тільки з точки зори закладених у законі положень (де юре), але й з огляду на фактичне забезпечення суддівської незалежності (де факто). Найбільше цією проблематикою займалась і наразі займається Міжнародна Асоціація Суддів (МАС - I.A.J - U.I.M.).
Міжнародна Асоціація Суддів (МАС)4 біла заснована в австрійському місті Зальцбург в 1953 році як професійна неполітична міжнародна організація, яка об’єднує не окремих суддів, а національні асоціації суддів. Головною метою МАС є захист незалежності суддів – як ключова передумова виконання суддівських обов’язків і гарантія додержування прав і свобод людини.
Сьогодні до складу МАС входять 67 національних суддівських асоціацій або представницьких суддівських об’єднань, з п’яти континентів. Асоціація має консультативно-дорадчий статус при ООН (її Економічній і Соціальній Раді) та при Раді Європи.
У складі Асоціації існують та діють Регіональні групи:


  • Європейська Асоціація Суддів (36 країн);

  • Іберо-Американська група (14 країн);

  • Африканська група (12 країн);

  • Азійська, Північноамериканська та Тихоокеанська група (9 країн).5

МАС також налічує чотири робочі, або дослідницькі комісії, які опікуються питаннями




  • Судового адміністрування та статусу суддів,

  • Цивільного права і процесу,

  • Кримінального права і процесу, та

  • Публічного та суспільного права.

Вивчаючи доповіді, які надходять від національних організацій-учасниць, члени комісій досліджують тематику, що становить спільний інтерес, на компаративній основі та з урахуванням міжнародного досвіду. Комісії складаються з делегатів від національних організацій. Як правило, комісії збираються на засідання раз на рік, - зазвичай там, де працює Центральна Рада МАС (яка є вищим органом Асоціації)6.



Дослідницькі комісії МАС відіграють важливу роль у розвитку міжнародно визнаних правил і принципів, які стосуються суддівської незалежності, відправлення правосуддя у важливих сферах, суддівської самоорганізації та деонтології.7 В питаннях незалежності суддів головну роль грає перша дослідницька комісія. На порівняльній основі ця комісія готує звіти й коментарі про стан суддівської незалежності в країнах, суддівські асоціації з яких увійшли до МАС. Подеколи ця комісія навіть розробляє нові способи розв’язання проблемних питань і сприяє поширенню подібних рішень. Оскільки комісія представляє суддів із 67 країн світу, вона, напевно, може вважатись одним із найкомпетентніших у цій тематиці світових утворень, а її звіти являють собою осяжні матеріали, що перетворились на джерело цінної інформації, – як для науковців, так і для практикуючих суддів.
Багато разів Перша дослідницька комісія МАС розглядала питання суддівської відповідальності в поєднанні із суддівською незалежністю – в їхніх різноманітних аспектах.8 Тут комісія застосовувала доволі широкий підхід. Суддівська відповідальність розглядалась не тільки у вузькому розумінні (наприклад, неналежне ставлення до службових обов’язків або їх порушення), але й у ширшому контексті відповідальності суддів і суддівської спільноти як гарантів конституційного розподілу гілок влади і як гарантів прав і свобод громадян (де і перше, і друге, як де юре, так і де факто, спираються на конституційний принцип судової незалежності). Отже, притягнення суддів до відповідальності є лише одним із аспектів суддівської відповідальності. Далі в цьому матеріалі ми докладніше представимо деякі міркування Першої дослідницької комісії МАС з цього приводу.

2. Аспекти суддівської відповідальності

2.1 Зв’язок між судовою, законодавчою та виконавчою владою

2.1 1 Зв’язок між судовою та законодавчою владою
В 1999 році на своїй зустрічі в м. Тайбей (Тайвань) Перша комісія МАС дійшла висновку, що в більшості країн баланс між судовою та іншими гілками влади не дотримується так, як слід, і що подібне має місце навіть там, де кожний конкретний суддя може (або гадає, що може) виконувати свої суддівські обов’язки незалежним чином.9
Існує багато різних способів, у які законодавці або виконавча влада можуть втручатись – і насправді втручаються – в роботу суддів, що напевно ставить під загрозу незалежність судів і суддів. Деякі з таких втручань інколи здаються цілком нормальними і навіть невідворотними, бо є глибоко вкоріненими в традиційні моделі державної організації.
Комісія підкреслює, що незалежність має існувати не лише теоретично, як принцип або положення Конституції, але мусить також на практиці спиратись на добру волю всіх людей, які задіяні в законодавчій та виконавчій гілках влади. Утім, наслідком чи не завжди є певне підпорядкування судової влади – бо їй часто доводиться „догоджати тій руці, з якої вона їсть”.10
Останнім часом ця проблема стала більш очевидною – завдяки сучасній доктрині судового захисту громадян від держави (зокрема, в контексті Європейської Конвенції з прав людини) і у світлі судового контролю над відповідністю внутрішнього законодавства ратифікованим міжнародним стандартам.
Комісія висловила свою думку, що „справжня незалежність найкраще досягається суддівським самоврядуванням” - у тому сенсі, що організація, яка спирається на принципи самоврядування, краща, ніж проста судова машинерія, „котра продукує незалежні (сподіваймось) судові рішення, але яка, в усіх інших аспектах, залежить від зовнішнього догляду та підтримки”.11
Відтак, комісія вважає неприпустимим становище, коли сама судова влада „як окрема гілка влади в державі по суті мало чого вирішує в плані підбору, призначення, кар’єрного росту та дисциплінарного покарання суддів і працівників судів, а також у плані визначення власних матеріальних потреб”.12
Таким чином, судова влада та особи, наділені нею, мають одержати право звертатись до всієї нації та її виборних представників зі своїм проектом власного бюджету – щоби його заслухали, обговорили й затвердили. Одночасно судова гілка влади має погодитись на ретроспективний контроль над ефективністю використання нею виділених ресурсів.
Більш того, особливі задачі судової влади та важливість забезпечення незалежності прийняття кожного конкретного рішення кожним суддею вимагають ще більших гарантій незалежності. Отже, рішення про відсторонення або заміну судді чи про дисциплінарне провадження проти суддів мають прийматись виключно у відповідних нормативно-правових рамках. Комісія також підкреслювала, що з огляду як на організаційні, так і на конституційні засади суддівської незалежності неприпустимо, щоби якийсь орган виконавчої влади приймав рішення щодо обсягів фінансування судової системи та відносно статей її видатків.
З іншого боку, чим більше незалежності у судів і суддів, тим потужнішим має бути суспільний контроль. Треба запобігати так званому „корпоративізму” і берегти принципи демократії. Незалежність і суспільний контроль є двома боками одної медалі – відповідно до теорії противаг і стримувань. Потуга кожної влади має свою противагу у вигляді підзвітності перед народом.
В багатьох країнах простежується тенденція до реформування судових систем. В рамках цієї тенденції простежується інша: судовій владі надається більше повноважень, але з одночасним зростанням її підзвітності. Все частіше широкий загал вимагає не більш незалежної, а більш підзвітної судової системи. Це означає, що суддівська спільнота має взяти на себе більшу відповідальність за своє власне функціонування і за створення таких організаційних умов, котрі дозволять судовій владі виконувати те, що від неї вимагається.
Якщо суддівська спільнота воліє взяти на себе таку відповідальність, наслідком стане судова влада, побудована на основі принципів самоврядування і відповідальності, яка буде „незалежною від інших гілок влади, за винятком демократичного затвердження її бюджетних ресурсів та контролю над їхнім ефективним використанням, відповідно до визначених законом цілей”.13
Що стосується керівництва в системі самоуправління, то Комісія не раз наголошувала, що будь-який орган на кшталт Вищої Ради Юстиції має переважно складатись із представників самої суддівської організації. Комісія також підкреслювала важливість права окремих суддів об’єднуватись в асоціації, які дбатимуть про їхні індивідуальні та колективні інтереси. Заборона суддівських асоціацій або перешкоджання їхньому функціонуванню означають порушення суддівської незалежності.
На своєму засіданні 2003 року Комісія розглядала питання Вищих рад Юстиції або аналогічних утворень.14 Комісія зазначила, що Вища Рада Юстиції (ВРЮ) може виступати знаряддям підсилення незалежності судової системи і суддів при виконанні їхніх службових обов’язків. Водночас ВРЮ має бути значною мірою незалежною чи автономною від інших структур державної влади. Якщо такий орган побудований не в такий спосіб, що сприяє незалежності судів і суддів та захищає таку незалежність, неодмінно виникне загроза того, що він зможе підірвати чи розмити цю незалежність.
Саме тому у складі ВРЮ мають кількісно переважати судді.15 Вони мають обиратись своїми ж колегами або входити до ВРЮ по причині перебування на певній судовій посаді; ні в якому разі члени ВРЮ, які є суддями, не повинні визначатись урядом або парламентом. ВРЮ має бути своєрідним буфером між судовою владою та іншими гілками влади; тільки так ВРЮ зможе захищати суди і суддів від неналежних впливів і сама не перетвориться на знаряддя такого впливу. ВРЮ також має грати провідну роль у призначенні, службовому просуванні, підвищенні кваліфікації суддів і в дисциплінарному провадженні проти них. Нарешті, ВРЮ має також відповідати за розподіл бюджетних ресурсів судової влади – бо, як зазначила Комісія,
"незалежність судочинства також залежить від адекватності бюджетних коштів на відправлення судочинства і від належного використання таких коштів”.
До цієї проблематики дотичне й питання імпічменту суддів. Перша комісія МАС ще в загальному звіті 1989 року зазначала, що в декількох країнах панує думка, буцімто імпічмент судді за серйозну провину може статись лише за рішенням судового органу, який не перебуває під ніяким політичним впливом. З іншого боку, Комісія тоді ж зауважила, що в деяких країнах процедура імпічменту за спільним поданням обох палат парламенту теж забезпечує достатні гарантії.16 Члени комісії одностайно погодились, що такий серйозний захід, як імпічмент або звільнення, не може перетворюватись на спосіб чинення тиску на суддю і, таким чином, на спосіб втручання в судову й суддівську незалежність.


2.1.2 Зв’язок між судовою та виконавчою владою
Загальновизнано, що ні за яких обставин виконавчі органи держави не можуть втручатись у розгляд справи судом або іншим судовим органом; так само всіма визнається, що урядові структури мають можливості опосередковано впливати на діяльність суддів, бо від них залежить, як будуть забезпечені суди усім необхідним для належного функціонування.17 У цьому відношенні найбільшого значення набуває питання підготовки бюджету.
Тому не дивно, що і національні об’єднання суддів, і Міжнародна Асоціація вже давно вимагають долучення представників суддівської спільноти не лише до підготовки бюджетних заявок у відповідності з потребами судів, але й до обговорення майбутнього бюджету з членами парламенту та з виконавчими органами. Більш того, використання виділених коштів має обов’язково здійснюватись під контролем представників судової системи.18
Зрозуміло, що поняття відповідальності суддів також включає їхню службову відповідальність за зроблене. Тут можна виділити три аспекти:


  • Особиста відповідальність судді,

  • Відповідальність держави за вчинок судді, і

  • Дії держави проти судді в разі, якщо державу визнано відповідальною за дії судді.

На думку Комісії, ця проблематика є тісно пов’язаною з незалежністю суддів. Судді мають бути захищені від позовів громадян, які вважають, що судді не захистили їхні права. Однак, це не стосується випадків, коли в діях судді простежується злісна недбалість чи навіть шахрайство. Комісія послалась на ст. 16 Хартії ООН, де зазначається, що національні законодавства мають гарантувати незалежність суддів, звільняючи їх від цивільної відповідальності за утримання від дії при виконанні обов’язків чи в якості судді; утім, ці правила не повинні виключати дисциплінарну відповідальність, позови до держави про відшкодування збитків чи навіть карні санкції.


2.2 Незалежність окремого судді в рамках його власної організації
На засіданні, яке відбулось в 2000 році в Ресіфе (Бразилія), Перша дослідницька комісія вивчала питання того, чи на незалежність судді можуть вплинути його ж колеги.19 Незалежність судді перш за все означає незалежність від зовнішніх впливів на рішення судді у судовій справі. Таким чином громадянам гарантується справедливий судовий розгляд їхніх справ у відповідності із законом. Як наслідок, суддя має бути захищений від можливого тиску або іншого впливу виконавчих чи законодавчих органів держави. Це певною мірою також стосується можливого впливу мас-медіа, комерційних структур, громадської думки, тощо.
Проте, суддівська незалежність також передбачає гарантії від впливу, який може надходити з джерел всередині самої суддівської спільноти. У цьому контексті варто пильніше розглянути два аспекти, а саме:


  • Суддя як людина, яка приймає рішення, і

  • Організація роботи судді.

Відносно першого аспекту постає цікаве питання: чи має суддя міняти своє рішення по конкретній справі, у майбутньому, якщо суд вищої інстанції прийняв інакше рішення, ніж він.


В багатьох країнах суддя не зобов’язаний модифікувати своє майбутнє рішення через прийняття інакшого рішення судом вищої інстанції. Якщо, однак, суд вищої інстанції (наприклад, касаційний) повертає рішення у суд нижчого рівня, суддя має прийняти його рішення та врахувати його в своєму. (Цього вимагають закони таких країн, як Швейцарія, Австрія, Німеччина та Нідерланди). В деяких країнах (Канада, США, Норвегія) рішення суду вищої інстанції є обов’язковими для судів нижчих інстанцій при винесенні рішень по подібних майбутніх справах.
Якщо Суд Європейського Союзу в Люксембурзі вирішує якесь питання права, для національних суддів таке рішення стає зобов’язальним: відтепер вони матимуть застосовувати інтерпретоване спільне законодавство ЄС. З іншого боку, національні суди не зобов’язані слідувати рішенням Європейського Суду з прав людини в Страсбурзі, хоча вони все ж таки завжди визнають їх.
В світлі першого із зазначених аспектів – суддя як особа, яка приймає рішення – цікаво дослідити питання того, чи кимсь і якимсь чином береться до уваги кількість разів, коли рішення якогось судді (або колегії суддів) переглядались судом вищої інстанції. В більшості країн кількість випадків скасування судом вищого рівня рішення суду нижчого рівня нічого не означає, але, приміром, у Франції при оцінці роботи суддів голова суду інколи дає загальну оцінку своїм суддям і може дійти висновку, що суддя, чиї рішення регулярно скасовуються, нездатен до належного виконання своїх обов’язків.
Перша комісія не угледіла ніякого порушення принципу суддівської незалежності в тій мірі, у якій національне законодавство зобов’язує суддів слідувати рішенням судів вищої інстанції.20
Що стосується другого аспекту – організації роботи судді – то тут варто відзначити, що суддя є не тільки людиною, котра приймає рішення (що є його основною функцією), але є й складником певної професійної організації, яка, в свою чергу, є часткою держави і функціонування якої обов’язково певним чином впорядковується. Відтак очевидно, що коли суддя приймає рішення у справі, будь-яке втручання з причин чи потреб внутрішнього судового менеджменту просто виключається.
Проте, в інших аспектах своєї роботи суддя не може бути повністю незалежним від своєї організації, тобто свого суду. Тут він навіть стає учасником ієрархічної структури – і, отже, стає підпорядкованим своєму адміністративному керівництву, навіть опиняється під чиїмсь наглядом. Все це може означати деякі ризики для суддівської незалежності.
В таких країнах, як Франція, Німеччина, Словенія та Чехія голови судів відповідають за всю адміністративну роботу в своїх судах. Завжди, коли постає питання адміністрування роботи суду, вони слідують принципу ієрархічної субординації. В інших країнах – там, де існує англосаксонська система права, зокрема, в Канаді та в Ірландії, - проводиться демаркаційна лінія між суддями і так званими державними службовцями, через що виникає певна напруга між адміністраторами судів, які підпорядковані виконавчим органам влади, і суддями, які є незалежними і складають окрему гілку влади. В Ірландії судді взагалі не входять ні до яких ієрархічних структур.21
Якщо в якійсь країні суддя як особа, уповноважена приймати незалежні рішення, водночас перебуває на державній службі, якій неодмінно притаманна ієрархічна структура, то виникає проблема: як може особа, котра здійснює повноваження окремої – судової – гілки влади, одночасно належати до виконавчої системи? Безумовно, такий стан справ порушує принцип розподілу влади.
Подібні підходи до розв’язання питання статусу суддів різко критикуються самими суддями в багатьох країнах. Сучасна тенденція у Франції полягає в тому, щоби звільнити суддів від адміністративних навантажень, переклавши їх на плечі державних службовців („функціонерів”). Австрійські судді скаржаться, що в їхній країні найважливіші питання адміністрування діяльності судів, бюджету, кадрів та технічного забезпечення не належать до компетенції тих судових органів, які відправляють судочинство.22 Чеським суддям ідея про статус суддів як державних службовців не до вподоби, бо здається небезпечним рудиментом комуністичних часів. Більш того, суддя належить до „третьої влади”, і тому адміністрування в судах має бути в компетенції лише суддів.23
Комісія дійшла висновку, що належне адміністративне управління судовою системою має створювати умови, необхідні для суддівської незалежності. Це включає належний рівень зарплатні і гарантії від позбавлення посади. Однак, і судді, і суддівська спільнота в цілому мають забезпечити ефективне управління робочим навантаженням і ефективний менеджмент ресурсів. Надмірна кількість справ у провадженні судді, нестача ресурсів для належного виконання суддівських обов’язків, свавільне нав’язування суддям квот по справах, які мають бути розглянуті, чи якогось порядку, чи критеріїв для майбутнього підвищення по службі можуть підірвати незалежність суддів. „Коли оцінюється робота судді, спосіб оцінки не має розмивати незалежність судді... Може бути небезпечним оцінювати роботи судді, посилаючись на процент тих його рішень, які були переглянуті в апеляційній інстанції".24
Проблема суддівської незалежності не може вважатись цілком розглянутою, якщо не торкнутись ролі, яку грають голови судів.25 На мадридському засіданні 2001 року Перша комісія визнала, що незалежність голови суду при здійсненні адміністративних функцій має захищатись так само, як незалежність суддів при виконанні їхніх обов’язків.26 Крім того, голові суду не належить здійснювати його адміністративні повноваження у спосіб, який може означати втручання в незалежність інших суддів або ж неналежним чином впливати на них при виконанні їхніх суддівських функцій. Комісія наголосила, що „права голів судів в адміністративних питаннях не повинні переноситись і застосовуватись для впливу на судове провадження чи судові рішення”.27

2.3. Участь суддів в адмініструванні судової системи
В 198128 і потім у 199429 роках Перша комісія МАС розглядала питання судового адміністрування й незалежності. До уваги брались два аспекти:


  • Матеріальні засоби в розпорядженні судів, які уможливлюють відправлення ними правосуддя, і

  • Організація судочинства.

Очевидно, що суддя не може приймати судові рішення, якщо в його розпорядженні нема певних матеріальних засобів. Виконавча влада, не надаючи суддям цих засобів, може позбавити суддів належної незалежності. До таких засобів належать будівлі, бібліотеки, меблі, інформаційні технології, а також достатня кількість штатних одиниць – і суддів, і помічників суддів, і технічних працівників, тощо.


Ще в 1981 році Комісія визнала, що підготовці бюджету для судової системи має передувати процес консультацій з дотичними судовими і суддівськими утвореннями – „щоби законодавець, який виділяє кошти, усвідомив потреби належного функціонування судів”.30 Більш того, Комісія висловила думку, що витрати коштів, виділених на забезпечення діяльності судів, мають перебувати під контролем саме судової системи.
В контексті судового адміністрування чималого значення набувають ще два питання: хто призначає суддів у різні колегії суду і хто розподіляє справи серед суддів? Огляд, зроблений Першою комісією в 1981 році, засвідчив існування принаймні двох систем.
В деяких країнах саме голова суду вирішує, у складі якої колегії чи палати слухатиме справи той чи інший суддя. В інших країнах суддя номінується і призначається на певну вакантну посаду, яка звільнилась після його попередника, і розглядає ті ж категорії справ.
Розподілом справ між суддями в деяких країнах (наприклад, у Федеральному (вищому) суді Швейцарії) займається голова суду або інший суддівський орган. В інших країнах того, кому дістанеться справа, визначає жереб, або ж застосовуються певні й наперед відомі критерії, викладені в законі чи якихось правилах (саме так це відбувається в деяких кантонах Швейцарії і в Німеччині). В 1981 році Комісія ще не винесла рішення про якість різних систем, але зауважила, що якою б не була прийнята судовою владою країни система, „вона має, з одного боку, гарантувати незалежність судді і, з іншого боку, відвертати свавільність”.31
В 1994 році Комісія знов розглянула зазначену проблематику і визначила, що
"відправлення правосуддя потребує усіх тих ресурсів, які необхідні суддям для виконання їхніх функцій, бо від тих ресурсів залежить їхня незалежність, а нестача ресурсів може вплинути і на незалежність, і на призначення суддів”. "32 Комісія зосередилась на двох аспектах:


  • Розробка бюджетів, які необхідні для судової системи, і використання виділених коштів, та

  • Питання щодо кількості суддів та інших штатних одиниць, і вплив політиків на призначення суддів.

З огляду на бюджет та його використання у світі можна помітити існування двох моделей. В деяких країнах судді беруть безпосередню участь у підготовці бюджетів для судів та вирішують щодо використання коштів; прикладами можуть служити Федеральний суд та апеляційні суди Швейцарії. Такий підхід певною мірою гарантує, що парламент достеменно дізнається про потреби судової системи і (сподіваймось!) розгляне відповідні бюджетні заявки – і що виконавча влада не матиме ніякого впливу на цей процес: адже, кінець кінцем остаточне рішення приймає саме законодавчий орган.


Однак, у більшості країн суддівська спільнота ніяк не задіяна в процесі опрацювання бюджету чи в розподілі вже виділених коштів. Комісія дійшла висновку, що така модель заслуговує на серйозну критику, бо виходить, що ті, хто готують бюджет, нічого не знають про те, що потрібно судовій системі; при цьому не можна виключати й певного впливу на судову систему. Проблему яскраво ілюструє такий приклад: парламент і уряд вирішують, що фонди будуть виділені на якісь конкретні цілі (наприклад, боротьбу з організованою злочинністю чи тероризмом), і, як наслідок, судам доведеться присвятити частку свого часу вирішенню того, як використати виділені на це кошти, через що можуть постраждати інші аспекти діяльності судів.
Питаннями виділення коштів у деяких країнах (приміром, Швейцарії) опікуються суддівські спільноти, але в багатьох інших країнах вся повнота рішень належить міністру юстиції, і він може на власний розсуд урізати фонди або переспрямувати їх на щось інше. Комісія дійшла висновку, що проблема підготовки бюджету і виділення коштів може дуже серйозно вплинути на незалежність суддів.
Кількість суддів та їхніх помічників у багатьох країнах визначена законом; з точки зору суддівської незалежності це означає певну перевагу, оскільки виконавча влада не може переглянути відповідні показники. З іншого боку, якісь зміни можуть стати вкрай бажаними, але прийняття поправок до дотичного законодавства забере чимало часу. В інших країнах виконавчі органи вирішують, скільки помічників має бути у суддів, і це може призвести до чинення впливу на судову владу. В деяких країнах самі судді вирішують, які штати їм потрібні (як це робиться у Швейцарії), але останнє слово все одно належить парламенту (який приймає рішення на основі висновків профільної парламентської комісії).
Насамкінець, відносно впливу політиків на призначення суддів Комісія визначила, що хоча судовій гілці влади слід віддзеркалювати всі основні тенденції громадської думки, політичні партії не повинні втручатись у процес призначення суддів ані безпосередньо, ані через своїх представників у парламенті чи уряді.33
3. Висновки
Огляд дискусій, які відбувались у Першій комісії та певним чином віддзеркалювали попередні дискусії з тих же питань в національних асоціаціях суддів і в наукових колах, показав наявність широкого спектру різноманітних нюансів у проблематиці відповідальності суддів і кожного конкретного судді в державі й суспільстві. Тут ідеться і про певні інституційні негаразди, і про далеко не оптимальні моделі, коли в багатьох країнах представників судової влади не залучають до бюджетного процесу, і про неквапливість виконавчих структур в задоволенні матеріально-технічних та кадрових потреб судів, і про неналежне використання головами судів власних повноважень щодо розподілу справ між суддями. Дискусії також показали, що подеколи суддівська незалежність, з усіма її численними аспектами, існує тільки на папері, але не спостерігається в реальному житті. Суддівської незалежності не можна досягнути надрукуванням і розповсюдженням тексту відповідного закону. „Незалежність судді має спиратись на справжню, живу незалежність судової влади”.34 Тому необхідно, щоби принцип незалежності суддів в усьому розмаїтті його граней розглядався як у його інституційному аспекті (де юре), так і з огляду на реальні факти (де факто). Комісії МАС завжди стояли саме на таких позиціях.
Відповідальність суддівської спільноти та конкретних суддів перш за все полягає саме в посиленні та застосуванні принципу суддівської незалежності. Лише за таких умов суддя може виконувати свої функції того, хто приймає незалежні рішення. Його рішення сприйматимуться широким загалом лише тоді, коли вони прийматимуться без будь-якого впливу ззовні, коли вони будуть прозорими і „справедливими” чи „майже справедливими” і коли суддя як людина і судовий орган, який він представляє, матимуть довіру. Ось у чому полягає важливість суддівської незалежності. Судова влада має виконувати свою роботу належно, адекватно і ефективно. Вона має забезпечити додержання принципу незалежності і в межах системи, і за її межами. Судова влада і суддівська спільнота також мають визнати, що тільки вони відповідають за свою діяльність і що вони підзвітні перед народом.
Утім, відповідальність судової системи і судді не являє собою вулицю з одностороннім рухом. Не менше відповідальності лежить на представниках інших гілок влади і на пересічних громадянах. Законодавча і виконавча гілки влади мають дбати про те, щоб не порушувався засадний принцип розподілу влади і щоби конституційний принцип суддівської незалежності був не тільки закладений в конституції та законі, але й додержувався на практиці.
Як ми показали, Перша дослідницька комісія вивчила чимало ключових питань, дотичних до цієї проблематики. Відповідальність суддівської спільноти і кожного судді насправді існує, в першу чергу, на рівні розподілу влад. Лише повністю розвинута третя влада спроможна з повною відповідальністю діяти по відношенню до суспільства. Саме з цієї причини Комісія висунула наступні постулати:


  • Незалежність судів і суддів найкраще досягається в умовах самоорганізації і суддівського самоврядування.

  • Судова система, як третя влада, повинна відігравати ключову роль у підборі, призначенні, кар’єрному просуванні суддів та інших кадрів, дисциплінарному провадженні проти них і у визначенні матеріальних потреб.

  • Судова влада має бути наділена правом представляти нації та її представникам у законодавчій владі свою власну бюджетну пропозицію.

  • Судова влада має визнати ретроспективний контроль над ефективністю використання виділених їй ресурсів.

  • Якщо в країні існує Вища Рада Юстиції, вона має бути достатньо незалежною від інших урядових структур. Якщо цей орган структурований не у спосіб, який сприяє незалежності (тобто, якщо в ньому не переважають судді, номіновані колегами-суддями), виникає небезпека розмивання його незалежності. ВРЮ має служити буфером між судовою владою та іншими гілками влади. Вона має грати ключову роль у підборі судді, їхньому кар’єрному просуванні, підвищенні кваліфікації та притягненні їх до дисциплінарної відповідальності, а також у виділенні ресурсів для судової системи.

Далі Комісія вказала на проблему адміністрування судової системи. Ця вторинна по відношенню до відправлення правосуддя функція вкрай важлива для функціонування судової системи – адже йдеться про забезпечення матеріально-технічних і кадрових потреб судів і суддів. Ці адміністративні зусилля служать правосуддю і тому, як вважають авторитетні дослідники, такі функції слід покласти на саму судову систему.35 Отже, ідеться про самоврядування – і на перший погляд може здатись, що ця концепція чомусь суперечить, бо врядування є задачею виконавчих структур. Однак, цей підхід виправдовується принципом суддівської незалежності. Якби подібні функції виконувалися якоюсь виконавчою структурою, судова влада потрапляла би в певну залежність від неї. Комісія чітко висловилась із цього приводу:


  • Існує можливість і навіть вірогідність того, що уряд зможе опосередковано впливати на роботу суддів внаслідок того, в який спосіб він надаватиме їм допоміжні послуги для забезпечення їхньої роботи. У цьому аспекті ключовим є процес підготовки бюджету.

  • Адміністрування в судах як службова функція не спирається на судову незалежність; з догматичних позицій це мало би бути задачею виконавчої влади. Утім, така концепція приховує деякий ризик. Невчасним наданням необхідних матеріальних і кадрових ресурсів виконавча влада може підірвати суддівську незалежність. Звідси виводиться висновок, що адміністративні питання теж мають вирішуватись в межах судової влади. Особливо це стосується підготовки бюджету і розподілу коштів.

Комісія також розглянула питання незалежності судді в рамках його власної судової організації чи установи. Цей аспект, попри його велику важливість, обговорюється не так часто. В рамках самої судової системи теж виникають загрози незалежності суддів. Відтак, головам судів і суддям належить створювати такі умови роботи, які унеможливлюватимуть якийсь неналежний вплив на суддів:




  • Незалежність суддів також передбачає гарантії від впливу в рамках самої судової системи. Зокрема, оцінка роботи судді не має проводитись на основі кількості його рішень, котрі скасовуються судом вищої інстанції. Розподіл справ між суддями має здійснюватись у спосіб, який виключив би вплив голови суду на склад суду у конкретній справі.

Ще один висновок Комісії стосується цивільної та карної відповідальності суддів:




  • Суддя має бути захищений від позовів громадян. Він має бути звільнений від цивільної відповідальності за відмову від якихось дій при виконанні службових обов’язків або в якості судді. Утім, суддя не гарантований від дисциплінарного провадження, вимог про відшкодування збитків державою і санкцій кримінально-правового характеру.

Всім суддям буде цікаво надалі стежити за подальшою роботою Першої комісії МАС. Як було показано в цій доповіді, саме в ній розглядаються найактуальніші для суддівської спільноти питання – і подеколи на них пропонуються принаймні часткові відповіді.


4. Екскурс у матеріали Першої комісії: Вжиті різними країнами заходи у відповідь на зростання кількості справ у судах
Витяги із загальних звітів Першої комісії МАС 1997 р. (Сан-Хуан-де-Пуерто-Ріко)36 і 1998 р. (Порто, Португалія).37

Вжиті різними країнами заходи у відповідь на зростання кількості справ у судах

Членам комісії очевидно, що у більшості країн класичні, традиційно існуючі судові системи далі не можуть справлятись із зростаючою кількістю справ, використовуючи лише ті засоби, які перебувають у їхньому розпорядженні (наслідком чого є накопичення великих кількостей ще не розглянутих справ). Розв’язання цієї проблеми можливе лише в разі поліпшення системи адміністрування в судах.

Внаслідок цього виникає конфлікт між, з одного боку, вимогами більш продуктивної діяльності судової системи, які висуваються іншими гілками влади, та, з іншого боку, виконанням судовою влади функцій оборонця основних принципів і цінностей, котрі визначають високу якість юстиції. Перша комісія дотримується думки, що різні сторони, які беруть участь у відповідних дебатах, мали би більше дослухатись одна до одної.

Відтак, судова влада має сприйняти ті реформи, які є необхідними для її модернізації, з одночасним збереженням принципів належного відправлення правосуддя.


Було би справді контр-продуктивним чинити спротив будь-яким реформам в ім’я таких принципів в умовах, коли не можна не визнати, що ці ж принципи розмиваються неспроможністю класичної судової системи справлятись зі справами, які надходять у все зростаючій кількості, та складними спірними питаннями, по яких належить виносити судові рішення.

З цієї причини перша комісія визнає потребу в розробці нових заходів для пошуку рівноваги між вимогами сучасної системи юстиції та необхідністю збереження згаданих вище принципів...

Комісія дослідила звіти з 31 країни по всьому світі та накопичений у них досвід. У відповідних опитувальниках фігурували три окремі питання, підібрані з позицій менеджменту:

1) заходи задля обмеження кількості справ, що надходять до судів;
2) зростання кількості розглянутих справ;
3) заходи для прискорення процесу розгляду справ.

В цілому Комісія погодилась із тим, що концепція обмеження кількості справ, що надходять, прямо суперечить принципу вільного доступу до судової системи. Відтак, якщо ціллю є забезпечення безперешкодного доступу до правосуддя, логічним рішенням є більш-менш автоматичне зростання виділюваних судовій системі ресурсів пропорційно до росту кількості справ...

Заходи, які вживаються задля скорочення кількості справ, що надходять до судів, можуть бути поділені на дві категорії …

В цілому слід відзначити давнє існування в багатьох країнах певних правил і практик, які мають за мету і здатні зменшити кількість справ, котрі підлягають розгляду в суді: в кримінальному законодавстві це право прокурора утриматись від висування звинувачення, можливість відповідача сплатити штраф замість розгляду судового позову проти нього ("Strafbefehl"), судовий компроміс і обмеження щодо можливостей оскарження, а в цивільному законодавстві передбачаються попереднє провадження, гербові збори, застава, обов’язковість адвоката, обмеження можливостей оскарження, тощо.

Існує загальна згода, що певною мірою деякі з цих правил і практик обмежують доступ до правосуддя.

На рівні першої інстанції нещодавно запроваджені заходи спрямовані на те, щоби запропонувати сторонам альтернативні судовому розгляду методи розв’язання спору, або поставити їх перед таким фактом, утім без заборони перспективи звернення до суду в разі неможливості альтернативного порядку або невизнання результатів альтернативної процедури.

Проте, такі альтернативні системи мають запроваджуватись не в цілях зменшення кількості судових справ, а тому, що вони можуть створити більш задовільні способи вирішення спорів, ніж рішення суду, котре слід розглядати як останню з усіх наявних можливостей розв’язання спірної ситуації.

Зменшення кількості справ, які матиме розглянути суд, є безумовно серйозним, але все ж таки вторинним міркуванням. Цей побічний ефект значною мірою залежить від визнання широким загалом альтернативних моделей розв’язання спорів і від процентного показника в такий спосіб вирішених спорів. У цьому плані Комісія наголошує на величезній важливості повного визнання альтернативних моделей правничою спільнотою. Навряд чи варто очікувати від адвокатів, що вони сприймуть систему альтернатив, якщо її запровадження означатиме зменшення їхніх доходів.

Стислий огляд пропозицій, прийняття яких могло би призвести до ефективного менеджменту наявних ресурсів і збільшити кількість розглянутих судами справ:
Виїзні засідання (так звані „мобільні” судді);

Розгляд справ не колегією, а одним суддею, який має значний досвід щодо подібних справ;

Надання більшої уваги тривалості розгляду і відповідним видаткам у випадку особливої важливості справи;

Відхід від принципу повного контролю сторін над процесом, коли суддя може сам визначити, де потрібно представити доказову базу;

Система фільтрування на рівні апеляційної інстанції, для відсікання справ, які мають за мету спричинити затримку або дорівнюють зловживанню наданими законом можливостями;

Збільшення кількості допоміжних кадрових одиниць;

Вищий рівень комп’ютеризації

Комісія вважає, що вжиттю будь-яких заходів, спрямованих на покращання управління навантаженням на суддів, має передувати їхня оцінка з огляду на реальні наслідки і сумісність із принципами правосуддя.

Також необхідно системно оцінювати діяльність судової системи, із застосуванням статистичних та інакших методів, але неодмінно із забезпеченням незалежності суддів і судів. Комісія згодна, що суддівська спільнота має визнати власну відповідальність перед суспільством, але до характеру застосування будь-яких статистичних оцінок треба завжди ставитись із обережністю, особливо по відношенню до окремо взятого судді.

Вкрай важливо виключити будь-які можливості неналежного впливу ззовні, який може зашкодити незалежності судової системи. Висновок: при безсумнівності того, що всі члени суддівської спільноти мають робити все можливе для виконання своєї роботи якомога вчасно, також необхідно і важливо, щоби інші гілки влади надавали судовій системі ті ресурси, яких вона потребує для належного виконання своїх функцій.


(Перша комісія, Загальний звіт МАС, Сан-Хуан, 1997 р.)




Вжиті різними країнами заходи у відповідь на зростання кількості справ у судах

… В дебатах взяли участь представники 30 країн з усіх континентів.


За винятком одної чи двох країн майже повсюди час, який спливає з моменту початку провадження у справі до винесення судового рішення по ній, вважається надмірним.

Запізніле правосуддя підриває довіру народу до всієї системи правосуддя.


Комісія вважає, що у кожній країні необхідно забезпечити поступ в управлінні навантаженням на суддів та надання наявних ресурсів для покращання послуг населенню.

Двома найважливішими складниками проблеми надто повільних темпів просування є надмірність часу, який забирають сторони при підготовці справи і суди в ході провадження у справі...

II. Робота суду над справою

Якщо справа готова до розгляду, але сторони чекають, доки якийсь суддя матиме час її розглянути, то подібна затримка є невиправданою і нав’язаною сторонам.

Надмірний час, який спливає між моментом, коли справа готова до розгляду, та слуханням цієї справи суддею, виявляє дисбаланс між навантаженням на суд та наявним суддівським ресурсом – кількістю суддів. Якою би не була причина такої ситуації, висновок один – в системі правосуддя спостерігається певна дисфункція.

Там, де виникає дисбаланс між кількість справ у судах і кількістю суддів, відповідальність за забезпечення адекватними ресурсами лягає на інші органи держави – при тому, що судова влада теж має якомога дієво використовувати наявні в неї ресурси.

До можливих рішень (котрі можуть прийняті на законодавчому рівні або в практичній площині) належать:

Зменшення пропорційної частки справ, які чекають на судове рішення по них;

Альтернативне розв’язання спорів (примирення чи медіація);

Проміжне рішення - попередня неупереджена оцінка справи правником, який оголосить найвірогідніший результат її розгляду судом, після чого сторони можуть погодитись із такою пропозицією і надалі діятимуть відповідно із винесеним рішенням, котре набере законної сили; якщо ж сторони не визнають рішення правника, а суд надалі винесе таке ж рішення, сторона, яка не погодилась із попередньою оцінкою справи, може бути зобов’язана відшкодувати витрати на процедуру;

Кращий менеджмент провадження по кожній конкретній справі та краще управління усім потоком справ;

Обмеження щодо усних і письмових подань;

Розробка розумного графіку провадження і всіх його етапів, які передуватимуть прийняттю рішення по підготовленій до слухань справі;

Обмеження (в рамках розумного) вимоги щодо повного і повністю аргументованого рішення в суді першої інстанції; в деяких країнах вже вжито різних подібних заходів, в інтересах прискорення відправлення правосуддя в інтересах сторін, у способи, які на шкодять правам сторін;

Винесення рішення у спрощеному порядку, із збереженням права сторін надалі вимагати докладного і належно вмотивованого рішення;

Внесення рішення у спрощеному порядку, з правом сторін на отримання детального і належно вмотивованого рішення в разі оскарження першого рішення;



Винесене ex tempore усне рішення, яке може бути визнане сторонами і набути законної сили; в разі, якщо таке рішення не визнається (а в країнах, де така практика застосовується, сторони погоджуються з 75 – 80 відсотками таких рішень), воно потім надається на письмі, з усіма деталями.
Насамкінець, Комісія дослідила практику розгляду справ у порядку надходження, коли в першу чергу слухається та справа, яка першою прийшла до суду. Утім, черговість часто порушується з причини надмірного навантаження на суддів. Учасники обговорення висловили занепокоєння щодо практики визначення пріоритетних для розгляду справ на законодавчому рівні, без урахування можливих наслідків для інших категорій справ і в площині ефективності використання коштів. Сторони в усіх справах мають в однаковій мірі нести тягарі недоліків судової системи, які спричинені недостатніми ресурсами і необхідністю чекати.
(Перша комісія, загальний звіт МАС, Порто, 1998 р.)

5. Вибрана бібліографія
A Treatise on compared judicial organization. Vol. I. Process of the appointment and training of judges. Justice in the World Foundation. Zürich: Schulthess, 1999.
Gass Stephan, Richterwahlen in Ost- und Ostmitteleuropa, in: Jusletter 16. Februar 2004 [Rz]
Gass Stephan, Richterliche Unabhängigkeit und Transformation, in: Jusletter 5. Januar 2004 [Rz]
Feld Lars P. / Voigt Stefan, Economic Growth and Judicial Independence: Cross Country Evidence Using a New Set of Indications. St. Gallen / Bochum, 2002.
International Association of Judges. Study Commissions. General Reports of the First Study Commission. 1989 to 2004. In: http://www.iaj-uim.org
Jozsef Lichtenstein, Hongrie. In: A Treatise on compared judicial organization. Vol. I. Process of the appointment and training of judges. Justice in the World Foundation. Zürich: Schulthess, 1999, p. 171-178.
Markel Ernst, Judicial Independence. In: Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004, p. 37-57.
Murray John, Judicial Independence. In: Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004, p. 221-239.
Pal Solt, L'indépendance judiciaire externe et interne en Hongrie. In: Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004, p. 205-220.
Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004.


1 Цит. по вид. Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004, p.4.

2 Ст. 191b Конституції Швейцарії гласить, що „органи судової влади діють незалежно і підпорядковані лише закону”; незалежність та імунітет суддів гарантуються Ст. 126 Конституції України, а Ст. 35.2 Конституції Ірландії виголошує: „Всі судді незалежні у виконанні службових обов’язків і керуються тільки Конституцією та законом”.

3 Louise Mailhot. Текст виступу в Comparative Judicial Organization, p. 7.

4 http://www.iaj-uim.org

5 Див. http://www.iaj-uim.org

6 На засіданні у Вальє-де-Браво в листопаді 2004 року комісії розглядали такі питання: Правила професійної суддівської етики, їхнє застосування і дотримання (Перша комісія), Повноваження судді в сімейних справах (Друга комісія), Відновлювальна юстиція і місце жертви в кримінальному законодавстві (Третя комісія), Необхідність існування та особливості органів, уповноважених вирішувати трудові спори та спори у сфері соціального забезпечення (Четверта комісія).

Останнім часом Центральна Рада і Комісії збирались у Валь-де-Браво (Мексика, 2004 р.), Відні (2003 р.). Аліканте (Іспанія, 2003 р.), Мадриді (2001 р.), Ресіфе (Бразилія, 2000 р.). Тайбеї (Тайвань, 1999 р.), Порто (Португалія, 1998 р.), Сан-Хуані (Пуерто-Рико, 1997 р.), Амстердамі (1996 р.), Тунісі (1995 р.), Афінах (1994 р.), Сан-Паоло (Бразилія, 1993 р.), Севільї (1992 р.), Кран-Монтані (Швейцарія, 1991 р.), Гельсінкі (1990 р.), Макао (1989 р.), Берліні (1988 р.), Дубліні (1987 р.), Римі (1986 р.), Осло (1985 р.), Вадуці (Ліхтенштейн, 1984 р.), Дакарі (Сенегал, 1983 р.), Мадейрі (Португалія, 1982 р.), Відні (1981 р.), Тунісі (1980 р.), Стокгольмі ( 1979 р.).



7 У 2005 р. Комісії слухатимуть такі питання: Економіка, правосуддя і незалежність (Перша комісія), Альтернативні способи вирішення спорів як шлях до покращання відправлення правосуддя і до відвернення затримок в розгляді цивільних справ (Друга комісія), Вироки у кримінальних справах (Третя комісія), Якими є наслідки приватизації державних компаній для трудових відносин? Якими є наслідки змін у приватних підприємствах з огляду на права сторін у трудових відносинах? (Четверта комісія).

8 Відповідальність судді. Роль і позиція судді у взаєминах з іншими гілками влади і в суспільстві. Незалежність судів і суддів. Підзвітність суддів. Загальний звіт Першої комісії МАС, 1989 р., на сайті http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1989.html ; Нова оцінка взаємин між судовою владою та іншими гілками влади в державі в інтересах кращого функціонування системи правосуддя. Загальний звіт Першої комісії, МАС, !999 р., див. сайт http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1999.html

9 Нова оцінка взаємин між судовою владою та іншими гілками влади в державі в інтересах кращого функціонування системи правосуддя. Загальний звіт Першої комісії, МАС, !999 р., див. http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1999.html

10 Op. cit., p. 1.

11 Op. cit., p. 1.

12 Op. cit., p. 1.

13 Op. cit., p. 1.

14 Див. Висновки Першої комісії (1999 р.) на http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2003.html

15 Наприклад, до складу Вищої ради суддів Угорщини входять 15 осіб; десятеро з них є суддями (включаючи Голову Верховного Суду); інші члени Ради – міністр юстиції, генеральний прокурор, президент національної колегії адвокатів і двоє членів парламенту. Рада має значні повноваження з адміністративних питань, бюджету, дисциплінарних питань, висування кандидатур, тощо. Див. Traite d'organisation judiciaire compare/Comparative Judicial Organization/Tratado de Organizacion Jucicial Comparada. Tome II. Indépendance des juges/Judicial Independence/Indepencia de los jueces. Ed. Fondation Justice dans le monde/Justice in the World Foundation/Fundacion Justicia en el mondo. Madrid, 2004, p. 205-220, 209f. Також див. Jozsef Lichtenstein, Hongrie. In: A Treatise on compared judicial organization. Vol. I. Process of the appointment and training of judges. Justice in the World Foundation. Zürich: Schulthess, 1999, p. 171-178, 171.

16 Висновки Першої комісії за 1989 рік, http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1989.html

17 Висновки Першої комісії за 1989 рік, http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1989.html

18 Здається, що повсюди намітилась тенденція до надання судовій гілці влади більшої автономії в питаннях бюджету. Прикладом може служити модель, запроваджена Федеральним судом Швейцарії або в кантоні Базель-Ландшафт.

19 Див. http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2000.html

20 Див. однойменний матеріал на сайті http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2000.html , p.3.

21 John Murray, Judicial Independence. In: Comparative Judicial Organization, p. 221-239, 227.

22 Ernst Markel, Judicial Independence. In: Comparative Judicial Organization, p. 37-57, 43.

23 В деяких країн цим має займатись Вища рада Юстиції.

24 Див. Висновки по цій темі на http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2000.html , p.4.

25 Призначення і роль голів судів – див. http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2001.html

26 Наприклад, голова суду не може бути позбавлений посади до закінчення відповідного строку – див. Висновки на http://www.iaj-uim.org/ENG/01/2001.html

27 Op. cit., висновок 3.

28 Судове адміністрування в світлі незалежності, Відень, 1994 р., http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1981.html

29 Матеріали афінського засідання 1994 р., http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1994.html

30 Матеріали віденського засідання 1981 р., http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1981.html

31 Див. http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1981.html

32 Публікація Participation of the judicial power in the administration of justice. Athens, 1994, http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1994.html , p.1.

33 Питання про те, чи може суддя належати до політичної партії, породило жваві дискусії. Щодо цього існує кілька підходів. В деяких країнах – зокрема, в Угорщині – членство суддів у політичних партіях заборонене законом. В інших країнах це можливо, але не заохочується, бо розглядається як ризик для суддівської незалежності (як у Австрії). В інших країнах суддям дозволяється належати до партій (як у Німеччині) або вони навіть мусять мати партійну належність (у Швейцарії).

34 Lars P. Feld/Stefan Voigt, Economic Growth and Judicial Independence: Cross Country Evidence Using a New Set of Indications. St. Gallen/Bochum, 2002, p. 19. Також див.: Stephan Gass, Richterliche Unabhängigkeit und Transformation. In: jusletter 5. Januar 2004, p. 5f.

35 В багатьох кантонах Швейцарії та на федеральному рівні самоврядування в сфері правосуддя є давньою традицією. Відповідно до ст. 13 Федерального закону про Федеральний суд цей орган сам регулює свою організаційну та адміністративну діяльність. Аналогічне положення міститься в п. 82 Конституції кантону Базель-Ландшафт.

Також див.: Conseil Consultatif de juges européens. Avis N02 (2001). Relatif au financement et à la gestion des tribunaux au regard de l'efficacité de la justice… Strasblurg, 2001 (CCJE (2001) OP No 2)



36 Various special measures implemented in different countries to manage the increasing number of cases coming before the courts. San Juan, 1997. In http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1997.html

37 Various special measures implemented in different countries to manage the increasing number of cases coming before the courts. Porto, 1998. In http://www.iaj-uim.org/ENG/01/1998.html



Центр суддівських студій, 15-16 вересня 2005 року,

Семінар: “Актуальні питання організації діяльності органів суддівського самоврядування

Каталог: article
article -> ҚазақТҰтынуодағЫ
article -> Род Романовых восходит к Андрею Кобыле ум
article -> Элективті пәндер каталогы мамандық 5В070400 «Есептеу техникасы және бағдарламалық қамтамасыздандыру»
article -> Аудит пәнінен курстық ЖҰмыс жазу жөнінде әдістемелік нұСҚаулар, тақырыптар
article -> Капиталдыњ ауыспалы айналымы мен айналысы
article -> Кафедра Правового регулирования экономических отношений
article -> Қазтұтынуодағы
article -> Конспект урока биологии по теме: «Биотические связи в сообществе»
article -> ҚазтұтынуодағЫ


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет