Ігор павлюк



жүктеу 0.89 Mb.
бет3/3
Дата04.09.2018
өлшемі0.89 Mb.
түріКнига
1   2   3
П •« ■ ■ / • ТУТ- 1 \ /-

1 Іишучи агітаційні статті (.під псевдо \Уіпа}, проштудіював ба­гато матеріалу з історії відвідуваних ним країн, вивчав панівні у цих країнах релігії, історію їх культур, репрезентантами яких поміж усім іншим були храм Кандар'я Махадева в Каджурахо, усипальниця Мухаммеда Адільшаха в Біджапурсі, печерний храм в Аджанті, храм Муктешвара в Бхубанесварі, надгробна башта Великого храму в Мадараї, мавзолей Тадж-Махал біля міста Агри, статуя Будди із Сарнатха, храм в Ісе, храм Якусідзі в місті Нара, "золотий павільйон" храму Рокуондзі в Кіото, імператорський палац у столиці Вінконії...

Великі статті в Андрія вийшли про Тандіт і Вінконію, в яких він, оминаючи опис історії цих країн (її можна було прочитати в кожній енциклопедії), зразу приступив до головного - короткого опису їх національних релігій і фіксації спільних рис та корінних зв'язків між цими країнами-державами та Пшенинією.

У записних книжках Накжа можна було знайти наступні записи-виписки із книги того ж Лева та інших інформаційних джерел:



"1. Санскрит - священна мати індоєвропейських мов. Пшениній-ська мова - первородна дочка санскриту.

2. Із широких і щирих оріянських долонь хліб пішов у світ - в Ме­сопотамію, Фінікію - до кочових монгольських і семітських племен. Наші предки 5 000 р. тому говорили однією мовою (санскритом).

3. "Веди" народилися на побережжі Борисфену. Джавархарлал Меру у книзі "Відкриття Тандіту" пояснював, що санскритське слово "Веди" постало від кореня "відь". "Усі тандітські ідоли мають тандітські риси обличчя, це наші праотці, праматері. Ідол - це не Бог, це лише наша уява про Бога, і ми не віримо, що вони творять чудо..." - писав він на с. 112.

У пшенинійській мові - "відь"- "відати", "знати"...

4. Духовний провідник Тандіту - Магаматга Ганді довгі роки про­повідував філософію непротивлення злу насильством, у небезпечні часи для країни сказав, що він готовий свого сина пожертвувати для добра свого народу. І він посилав його в найнебезпечніші місця борні за єдність Тандіту.

5. У Тандіті ми чуємося щасливими, тому що ми є самі собою - це щастя найблагородніше! У нас є різне розуміння Бога єдиного і всю­дисущого. У нас різні святині, у святинях обожнений наш Заратустра. Вірою в Агура Маздуми єднаємо самі себе. Ви оглядали наші святині на Ганді марг, Янгар марг і Шанкар. Учитель Заратустра учив нас, щоби ми дітям давали шуку. Ми не гніваємося, що тандуси нас звуть

жидами Тандіту", - казав він. п 6. У 1723 р. вперше були привезені з Тандіту (до Оксфорда)

Ь-вангелії" Заратустри, хоча ніхто в Європі не вмів їх читати. Лише француз Анкетиль Дюперрон у 1754 р. прибув до Тандіту, щоб навчитися читати таємні книги заратустріянізму.

* і//1р. вперше в Ьвропі появилися Авести французькою мовою, і ак передові мислителі Європи довідалися, звідки творці юдаїзму і християнізму черпали богознавчі істини.



- -Заратустріянська релігія була релігією життя в аристократичному ЗНуЧе"н' Цього слова ("Енциклопедія Релігії і Етика" / с. 163).

В ^ ст, перед Христом оріянські завойовники знову вторглися До_* зндіту і створили державу на узбережжі Гангесу.



°- і^оворю з буддистами на гангесу. Буддист Ананда каже мені, ч£° У Вишіста і Вісмамітра " (славних легендах Тандіту) оповідається, І?0 саки (скити), прибувши до Тандіту, "були білошкірими людьми",

они були білошкірим хоробрим плем'ям кіннотників" / с. 171./ досі в Тандіті й Ірані живуть легенди, що юдеєць Яшуя (Ісус) від 20 до 28 р. свого життя жив у Тандіті та Ірані, вивчаючи науку Заратустри, науку Будди і брагманські оповідання про Кришну.

- Будда, йдучи від селища до селища, проповідував: ' Не протистався злому.

Прощай боржникам своїм.

Прощай тим, хто тобі робить Кривду.

Справедливий той, хто любить...



- Оповідання про Кришну і Будду були використані юдеями для оформлення захоплюючих оповідань про Христа. Кришна - інкарнація (син) Вішни (індійського Бога), Христос - син ізраїльського Бога Саваота.

- Велика тотожність між легендами про Будду і легендами про Христа.

Будда вчить, що немає ні душі, ні Бога, ні потойбічного життя. Є лише вічна течія змін, перетворень.



9. Наука Будди народилася в Тандіті, а утвердилася поза її межами. Лев Міценко пише: "Ні, я не проти Христа. Кажу, що Христос -

чарівна особистість в історії релігій світу".

- Ми достойні люди планети і хочемо бути по-своєму чарівними, щоб багатіла духовною многогранністю велика чарівність Людства.



- Архієрей чужовір'я - сказано про християнських єпископів.

- Маги вірили у воскресіння Бога Митри, вони вміли гіпнотизувати людей, перетворюючи воду в кров, кисле - в солодке.

- Спіритуальний лідер Ісус у 325 р. проголошений Богом.

- Бгагавадгіта (святе письмо Тандіту) і Біблія (святе письмо Ізраїля, ] поширене християнськими сектами на всіх материках). 1

10. Наш Дажбог - правдивий Господь. \

11. Чи помітили ви, що в Тандіті немає на вулиці п'яних людей?] Алкоголь - джерело розпусти, хвороб і душевної порожнечі, найбільш] поширений між християнами. І

- Тандус Бога Ісуса ставить у хаті біля фігури Бога Шіви і каже:\ "Коли є богами, сваритися не будете". І



Греки у давні часи їздили до Немагету, Вавилона, Тандіту. Най­більший мудрець Піфагор учився у брагманів (Тандіт^.

їв Тандіті (як і у Пшенинії) чув я санскритське слово 'грама " (село^ і "хега" (хата). Зі слова "грам" постали слова "храм", "храмовий

"громада "...

- Відомо, що ведійський санскрит споріднений не тільки із пше нинійською мовою, а й із грецькою, латинською, німецькою, литов­ською, англійською та іншими мовами Європи.



"Оріяни принесли з собою визначені поняття і вірування, які вош продовжували розвивати в Тандіті" (Ар. С.Радгакрішнан, Прези; дент Тандіту, 'Індуська філософія" / с. 458).

У "Ведах' слово "тата' значить "тато" (Батько, Батя, ВладикаД про це читаємо й у текстах Магабгарати. і

- У Тандіті (в мові Урду) слово "діва" (дева) сьогодні значити

"богиня"

- Стріба у предків наших уже в добу Трипільської культури, яку я зву Ведійською, був добрим духом, який єднав жену (життя) з мужом (могутністю).

- Хрест - стародавній символ світла в релігіях Пшенинії, Тандіту, Немагету, Ассирії, Азтенії. Цар Сирії Шамші-Адда (син Салмана-едра), який жив 800 р. до н.е., зображений з хрестом у руці.

-їв Оріяні (Трипільській Пшенинії) ті оріяни, які були хліборо­бами, звалися кришанами... (кришна).

- Іран + Тандіт - зв'язані.

- Веди - знання, видання, видати...

- Наддніпрянщина - прабатьківщина індоєвропейської мови, віри, культури, цивілізації.

- У /[елі, в університеті, у Департаменті санскриту я говорив, що чимало назв рік Тандіту пшенинійцям зрозумілі, а для індусів, які не знають санскриту, - ні:



Тапті - Тепла. Вара - Вода.

Старі назви міст Тандіту: Мадгі - Медове. Семла - Земляне. Васан - Весняне.

Пшенинійці та індуси - Оріони. І це головне. ' Оріяна - первопшенинія.

' В санскриті слово "пан" означає наше слово "п'ять" (зір, слух, нюх, смак, дотик...).

- Ми не мали кривавого жертвопринесення.

' Не можна відділити історію Тандіту від історії тандітської віри.

- Історія Вінконії - душа вінконської національної віри (Шінто).

- Якщо віра (Марус) - "опій", то, значить, історія людства - опій, марксизм так само.

' І комунізм є тепер існуючою релігією в західному світі, -стверджує Джан Мідллетон Маррі у книзі "Потреба комунізму" (1932 р., с. 11).

- З єднати релігію з марксизмом. •*

- Оріяни, прибулі до Тандіту, із санскриту створили алфавітні знаки, за допомогою яких записали усні Веди... І про це я говорив У Індії 28 січня 1975 р. в Делі, в університеті на Санскритському симпозіумі", - кілька "грубих зошитів" Андрія Наюка були списані подібними текстами у сусідстві з акуратно видзьобаними з того ж

нтернету, енциклопедій та просто старих книг пшенинійськими

народними віруваннями, повір'ями, демонологією, серед чого були,



априклад, і такі "страхопуди", передані пшенинійською мовою ма-

віиськими літерами, бо ж Пшенинія довгий час була колонією '*іаковїі:"Шли два товариши; один, знаєте, що всяку всячину знав, а другий такий, як оце и мьі, гришни. От це той, що знає усе, и каже: "Давай, брат, вовкулаками поперекидаємся та полякаєм дивчат". "Давай". Ну, вин сам перекинувся и товарища перекинув, и пишли дивчат лякать. Писля того, як полякали, пишльї до вербьі, откидаются. Той же, що зна усе, откинувся и зробився опьять соловиком, а другий откидавсь, откидавсь, та й не откинувся, - так вовкулакою и побигу поле, и кожну нич оце и приходе до своеи хатьі та и дьівитця в викно, що в хатиробитця. И так вин доходив до самисенького Риз два. Як єсть на голодну кутю прьійшов до хатьі и дьівитця в викно, а в хати батько, й мати, и братьі сидают вечерять. Мати кладе ложки та й каже: "Оце тоби, старьій, а оце тоби, сьінок". А вовкулака пид викном: "ау"! Це, бач, не скаже: "А мини" - та "ау!" Тут уси полякались, повьібигали, застукали того Вовка, почали его бить. Брат як ударе его по спьіни, а вин и зробився чоловиком та й каже: "Постой, не бьшся: я твий брат! " Взяли его у хату, роздивились - аж вин справди брат".

Або:

"Жьільі соби чоловик та жинка; а та жинка его була видьма. Видьмувала вона так, шо и чоловик Ми ньі знав, шо вона видьма. От одьін раз чоловик проснувся од сна, глядь - жинкьі ньімае на постели. Дило було уночи, саме сьірьід иочи. Вин тоддизасвитив лампу иначав шукатьі свою жинку. Шукав, шукав - ньі найшов; вдруг самьі двери одчьіньїльїсь и вльггила в хату муха и начала литатьі по хати: аж гуде, а той чоловик и ньі спускає очей з тин мухьі. Та якось задьівьівся в другу сторону, а з тин мухьі стала его жинка, а вин як уздрив Ми, то так жахнувся, шо изо страху умер чьірьіз дви ньідили и пять день " (хутор Малиев).

Чи:

"Одьін солдат, шоб узнатьі, стике видьм в Тим сьіли, де вин жьів, здилав так: взяв на остатним тьіждни Масляньїци и вечером замисьів вельїкьій вареник з жьітнои мукьі и злипьів его с сьіром и поставьів его варьтгьі. Зварьшьій вареньїк салдат переломьів надвоє, хлиб из варе-ньїка зараз зьйв, а сьір взяв, положьів в роти держав его в роти до другого дня. На другий день ще досвита вьшув из рота сьір, завьязав в платок и повисьів на гвиздку, и як в церкву йшов пид Свитле Христово Воскресенье, то й сьір взяв с собою. Тике шо вин ввийшов в церкву, як до его пидходе стара жинка и говоре: "Слухай, мьільїй салдатьік, отдай мини то, шо тьі держьіш!" Салдат ии и спрашуе: а шо я держу? А видьма отвичае: "То, шо тьі держав сегодньішню ничь в зубах". И при сьіх словах подає ему цильїй кошелек грошей за сьір. Пидишло ще шисть видьм, и вси начальї здорово прохатьі его уважьггьі ихний просьби: отдать им сьір. Но салдат рьшьівся отдать его тико за шапку-невьщьімку. Видьмьі согласьільісь на просьбу салдата, и старша из ньіх зараз здилалась кишкою и побигла за шапкою. Через никоторе времья явилась опять и подала салдату шапку-невьідьімку, за которую я получьіла сьір. С того часу той салдат здорово розбагатив".

Замішана на такому-от матеріалі під тим же псевдонімом Андрія Наюка ^іпсі (Вітер) була запущена в Інтернет і місцеві опозиційні газетки ще одна стаття - про Вінконію і Пшенинію, як і його поетична книжка "Розірваний горизонт" під псевдо Іван Тятива.



"Що можна сказати про Вінконію?

- Вінконці мали і тепер мають Шінто (Рідну вінконську національну

В'РУ)-

"Енциклопедія Британіка ' каже (с. 201), що у Вінконії людське жертвоприношення було залишене ще на початку середньовіччя.

В Шінто немає ніяких кривавих жертвоприношень, навіть пташок не можна вбивати в жертву для вінконського Бога ".

- Маючи рідну вінконську національну віру, вінконці здобули у світі славу найбільш цивілізованої країни в Азії, демонструючи і тепер могутність вінконського Духа із розвинутим культом провідника.



Отож, знищити у Вінконії культ мікадо (божественне єдиностар-шинство) - значить деморалізувати розум вінконців.

У школах Країни Сонця (Вінконії) молоді покоління (у цьому містерія духовного моноліту нації, "родовий поклик крові ) вчаться вірити, що 'мікадо - син Божий ", що вінконська нація має божествен­не походження.

Не треба думати, що мелодійне ім'я Лель зручне для всіх. У мові вінконців, наприклад, немає літери "л".

Хто побував у Вінконії, той знає: понад усе на світі любить вінконець чарівну Вінконію, незалежність вінконського "я".

- Для вінконця найзручніше бути вінконцем, незалежно від того, де він народився.

Вінконець великий тоді, коли він має вінконський шлях життя.

' Вінконці в першорядних ресторанах їдять смажене гадюче м'ясо. Іандуси ж не їдять коров ячого м'яса, вважаючи корову членом родини, годувальницею дітей. У Кукурудзи собака є членом родини, хоча у древні часи Азтеки розводили собак на м'ясо.

' Після Кукурудзії Вінконія - країна великої технології і культури, народ великої духовної енергії, моралі, дисципліни, обрядності, гос­тинності. Вони обожнюють добрі явища природи. Чому їм їхня (поганська) віра не шкодить?

' Легко тримати в покорі той народ, який має комплекс меншої вартості.

' У Вінконії і Тандіті є обряди, національні за формою і змістом, оони^ обряди, священні (релігійні).

, " Розмовляю із вінконцем. Він шінтоїст, з погляду християн -Молопоклонник, нечестивець, поганин. Він великий науковець, астро-Ф/зик; визначає вік і температуру космічних тіл. Сповідник рідної вшконської національної віри.



. У Шінто є богиня Аматерасу. Імператор Вінконії - її син, в>нконське божество...Аматерасу - мати вінконська. Мати ж не вибирає дітей.

- У жодній історії релігій світу я не знайшов поняття, що є "вибраний Богом народ".

Чому хтось "вибраний богом народ"?



' Сьогодні в рідній вінконській національній вірі (шінто - шлях Богів) і в рідній тандуській національній вірі - (Веди - Знання) є майже такі обожнення добрих явищ природи, які були в рідній вірі Пшенинії", -далі занотовував собі матеріал із тієї ж Книги Міценка про духовні зв'язки рідної Пшенинії з іншими народами Андрій Накж, а також фіксував таке:

Цікаве про релігії:

- Іслам - релігія перфектної покірності

- зороастріянізм - релігія етичного конфлікту

- китайська релігія - релігія космічної гармонійності

- індуська релігія - релігія емоційної єдності й об'єднаного миру

- буддистська релігія - релігія скасування світового страждання

- Ьраельська релігія - релігія покірності законові й батьківським обрядам

- шінтоїзм - релігія вірності державі й родинному об єднанню

- християнська релігія - релігія батьківства Божого, смиренності, непротивлення злу

- комунізм - існуюча релігія західного світу.

Чим більше віддалявся сивіючий хлопець від своєї маленької, мов остання ранкова зірка, Гондвани, тим вона, як і високе Сонце, сильніше гріла його, притягуючи, бо вже й краса зовнішнього світу менше диву­вала його, уступаючи місце красі внутрішній.

Ще дивувала і тішила доброта.

Ще писалися такі-от вірші:

ВЕСНЯНИЙ МОТИВ

Гойдає пташину в гніздечку без У вечір домашній, травневий. Освіт­люють зорі тільки себе. Для мене цвітуть дерева. Далеко... далеко... в твоїх очах Димляться багаття предків. Сміється душевно стара свіча Над плоті своєї медом. Відбитий в росині Чумацький Шлях... Біленькі хати* ни мрії. Дзвінких космодромів мертві поля... Дощі нас небом засіють.

Внутрішній вогонь гудів у Наюкові напружено, потужно, сонячним зайчиком між Смертю і Життям стрибала його дитячо-наївна і войовни­чо-сильна душа, вже озброєна рятувальним цинізмом, як ніжний равлик твердою мушлею. День ішов за тиждень, тиждень - за місяць, місяць -за^рік...

Його єство вимагало: або усміхненої Смерті (приєднання до тих, що вже у більшості) - або також усміхненої любові до життя в усіх його проявах, смаках і сенсах.

Ось я вийшов на пряму дорогу В тихім сяйві дня, що проминув. І планета котиться під ноги Чистому і буйному коню. Я самотній в трьох світах відразу... Я втомився... Що мені життя? Золотим старим вогнем відрази Запеклася мрія на устах. Простояв на вітрі нетутешньому. Сумно промовчав про давнину. Щастя перепробував, як стежку, Як сліпий - обірвану струну. Знаю, що не переміг я Долю. Але й Доля не перемогла... Чую, чую дихання пістоля, Із якого мальва розцвіла... -писав, складаючи нову книжку віршів, Андрій, записавши під віршем, як у Щоденнику, кілька своїх думок:

"Якою може бути доля поета?

/. Поет молодий... рано згорілий:



а) герой, суспільно активний

б) згорілий від самого себе, від кохання...

2. Поет-дідок у тепленьких тапках...

3. Поет-хтось (професор, депутат, начальник...)

4. Хтось-поет... характерник, волхв, жрець...

Як жити поетові?

а) лише для поезії, поезією...

б) для Бога, коханої...

в) напоказ... "

Слава Всевишньому, саме життя у новому Мезозої було багатшим, загадковішим, крилатішим, гарячішим і вологішим за теорію про нього.

Феофан Куць так і не давався фізично знати, Наталя Старун - теж. Гайяра надіслала йому повідомлення на мобільний, що її дитині від Андрія - синові - уже чотири роки... (!), Богдан Оцтейник - що помер Ізьо ("від нужі за Андрієм'), а "Корпусу демократії" більше У 1 Ішенинії нема (він повернувся у знесилену експансивною політикою Г\.укурудзію і "зализує рани '), як немає і представників "старої своєї влади та їх прихвоснів-перевертнів, яких відправлено на пенсії, які вони самі колись вділяли колгоспникам, гробокопачам та іншому тРУДОвому люду, йому, у свою чергу, пенсії підвищивши.

Ьшці вітчизняного "Крилатого кореня" та Міжнародного Опору зробили своє діло...

Метр від імені нового, молодого президента країни запрошував Андрія

аюка додому в Пшенинію, де, мовляв, йому знайдеться достойне за­няття.

уивии хлопчик", як називала його Гайяра, з якою він зустрівся і яку

віть любив, але не так, як Наталю... уже настільки жив внутрішнім

"■"Ттям, де міг створювати все, що хотів, змішуючи атоми зі всесвітами,

чуле з майбутнім, красу з потворністю, так і не реалізовану ще мрію

Р° Море і білу яхту із реальністю...І все те було вже поза межами Добра і Зла, Життя і Смерті, Болю і Бога, бо Андрій таки не боявся вмирати за всіма світовими релігіями, разом чи окремо взятими, вважаючи себе зреалізованим: Гайяра (і, може, не вона одна) знову чекала його дитину, є люди, які люблять його; вірші... він посадив цілі калинові гаї, він... залишив хату, до якої ще,і може, схоче повернутися... Бо й не у хаті справа. Бо й копиця сіна можеі нею бути, якщо жити там з милою, у гармонії із внутрішнім і зовнішнім світами або нехтуючи зовнішній.

Доки небо стомлено говорить 3 пращурів могилами в мені, -Віршики, малюсінькі, як зорі, Не бояться падати у сніг, - ■

виливав словами музику, що ще дзвеніла у його струнних жилах, Андрій.

І йому робилося на якийсь час легше, спокійніше, світліше, хоча віц сміливо признавався собі в тому, що, напевно, не знає, чого б хотії більше і на цьому світі, і за Межею: вічного Спокою чи вічногі Світла... Він взагалі все чесніше говорив собі "не знаю" - про ті питан­ня, на які раніше не знав відповіді, потім знав... а тепер знову І~Щ ЗНАЄ. Але й не боявся признаватися не лише собі, але й цілому світові у цьому незнанні. І слабкість ставала силою.

У Гондвані настала справжня, вирійна, осінь.

Було 14 вересня.

Увечері по хатах запалювали посвіт, вогонь якого мав горіти аж до Ве ликодня. Кожен намагався "засидіти вечір" - розпочати при посвіті свої роботу. Хлібороби вважали за святий обов'язок обсіятися озиминон

"Починалося "старе" бабине літо, і, отже, завершували свій ві; ластівки.

Чорти - міряли міркою горобців і брали з них данину по чверті: и що в мірці - лишаються їм, а котрі зверху - відпускають на волю. Том] під цю пору гороб'ячих гуртів помітно меншало: починалися міграі.'" процеси.

Було, як "показував" Андрієві Інтернет, "ясно" у його батьківщив отже, як "писала" Книга - "Український народний календар", - осі* буде погожою і теплою...

5. КОЛО СПІРАЛІ ЗАМКНУЛОСЯ. ЗНОВУ ВДОМУ

Андрій Наюк, він же поет Іван Тятива, він же журналіст (Вітер) повертався літаком (між небом і землею, Богом і людал людьми й журавлями, юністю і дорослістю, весною і літом) додолу Додому - у Пшенинію, і через Скандію - у Гондвану, до свого почаї) ку, до розп'ятого і колись кимось захованого у землю Бога иоі

крилато-корінних предків - Перуна, збереженого Богданом Оцтей-ником - поетом, сторожем генетичного коду.

Повертався, щоби замінити Бондю, щоби спробувати жити корінно і крилато тим життям, за яке він віддав п'ять років своєї молодості і з юності перестрибнув у зрілість. Сивий хлопчик...

* * *


- Просила тітка, просив хресний батько Богдан Оцтейник... і ми просимо, - казав, обіймаючи Гайяру за дзвінкий стан, двадцятитри-річний Андрій Наюк, обходячи всі хати Гондвани, - до нас на весілля на Покрову.

. І я плосу! - все сміливіше від хати до хати дзвенів пшенинійською мовою малий Булат - їх із Гайярою син, який називав Андрія татом.

Розп'ятий Перун стояв над куполом збудованого жителями Гонд­вани храму так високо, що здавався кожному крилатим предком, золотим, як Сонце, осінньо-весняним журавлем, ангелом-охоронцем, яким залишалася для Андрія невидима, хоча така душевно реальна Наталя Старун і її загадкова тінь - Феофан Куць, який привітав молодих із весіллям квітчастою телеграмою без зворотної адреси...

Наталя мовчала.

На весілля прийшла уся Гондвана і гості зі Скандії, у тому числі Люлік і Булік.

Не було лише "самотньої лісової пари" - Тані і Льоні. У них було своє природне Щастя. їм прощалося.

За Ґондваною горів газовий смолоскип, господарями і хранителями якого були самі гондванці.

* * *


Новий Мезозой закінчився.

ішла Нова Ера, на початку якої загалом зникли різні іхтіозаври, Пл^?1°завРи> амоніти, белемніти, партократи, баламути...

Наичисленнішими стали костисті риби, квіткові рослини, бджоли...

^ новою силою заговорили вулкани.



Лшття продовжувалось, бо зоставалися нереалізовані мрії... Ната-ля--- біла яхта... воля... вічний політ...

^Закінчувався роман про Мезозой. Починався роман про Кайнозой...ОЛЕГ

Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет