К. М. Третьяков



жүктеу 1.77 Mb.
бет3/12
Дата26.10.2018
өлшемі1.77 Mb.
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Щоб максимально здешевити виробництво, власники парових машин для млинів використовували власні двори. Першим почав будувати капітальний паровий млин у дворі власного будинку «бахмутскьий з євреїв купець Соломон Йосипович Трахтеров. Датою заснування справи є 5 липня 1896 р. Уставний капітал становив 450 тис. рублів, акції по 450 рб., одна особа мала право мати не більше 10% акцій.

Від сусідів С. Трахтерова надвірного радника Д. П. Михайлова і міщанина П.С. Розена поступив «сигнал». Катеринославський губернський інженер провів огляд млина і відзначив «вельми важливі відхилення від затвердженого плану» і ряд порушень правил пожежної безпеки. Присутствіє Катеринославського губернського Правління ухвалило передати справу в суд. Але паровий млин С. Трахтерова згадується у Відомості про фабрики і заводи Катеринославської губернії за 1890 р. Через п'ять років С. Трахтеров вже як харківський купець клопотав перед урядом про створення першого в Бахмуті акціонерного Товариства — «Бахмутської мукомельної справи». 26 квітня 1896 р. Микола II благословив купця резолюцією «Згоден».

У Відомості значиться паровий млин, що належав Гинзбургу.

У 1891 р. В. Французов звернувся в управу за дозволом на будівництво млина на власній ділянці, але отримав відмову. Паровий млин йому заборонено було будувати «з причини тієї, що може представитися від подібного пристрою небезпека в пожежному відношенні для дерев'яної будівлі складу військового майна, зброї і патронів, а також з причини турботи для місцевих обивателів від диму і шуму, якими супроводилося б виробництво на млині». Французов звернувся в Губернське Правління і отримав дозвіл. Гласні управи Першин і Клейменов опротестували рішення губернських властей. В ході розгляду з'ясувалося, що Військове Міністерство і не підозрювало про те, в яких невідповідних умовах зберігаються боєприпаси при Управлінні Бахмутського військового начальника. Оскільки вибухові речовини, у тому числі і патрони, не повинні зберігатися в межах міста, а тим більше в дерев'яному приміщенні, Військове міністерство розпорядилося перенести склад «в окреме відповідне приміщення».

Відомості про фабрично-заводські і промислові заклади за 1896 р. містять дані про паровий млин Торгового Дому А.Я. Абрамовича з 1894 р., що виробляв 7 сортів борошна, при 34 робітниках, з річним оборотом 500 тис. рб. Мукомельня була оснащена 2 паровими казанами. При цьому млині існувало і невелике за об'ємом виробництво макаронів, що складало 4,5% загальніого виробництва. В середині 90-х років Абрамовичі здали млин в оренду харківському міщанину Францу Ширбі.

Товариство борошномельної справи з 1885 р. мало макаронну фабрику на 50 робітників.

У селі Іванівка з 1883 р. у маєтку М.О.Ковалєвського були млин, просорушка та сукновальня. Перероблялося до 11,2 тис. пудів зерна, 3,3 тис. пудів проса, 4752 аршини полотен. Поміщик М.В. Бабенко мав у Іванівці (хутір Кругленький) паровий млин. М.Ф. Плещєєв мав у маєтку біля Часів Яру млин, просорушку і сукновальню, які здавав у оренду за 475 рб. на рік. В.О. Плещєєв з 1899 р. у с. Іванопілля Сантуринівської волості виробляв на вальцювальному млині борошна на 143 тис. рб. Працювало 7 робітників. Г.Д. Феттер побудував у 1898 р. млин, де виробляв борошна на 120 тис. рублів, працювало 12 робітників та 2 парові казани. У 1911 р. Є.М. Фрейфельд заснував паровий млин у Часів Ярі. Брати Зіманс мали паровий млин у с. Миколаївці.

До 1902 р. відносятся нижче перелічені млини.

Паровий млин братів Петерсів у Нью-Йорку виробляв житнього борошна на 35 тис. рб., мав 4 робітники. Паровий млин Герцена Генріха виробляв борошно на 75 тис. рб. при 7 робітниках. П.П. Дік виробляв борошна на 70 тис. рб., мав 7 робітників. Унгер Пауль виробляв борошно різних сортів на 75 тис. рб., мав 8 робітників. Корнелій Упрау виробляв борошна на 75 тис. рб., мав 6 робітників.

Паровий млин Карла Берндта у Ясиновці (на 2 котли) виробляв борошно на 30 тис. рб., працювало 5 робітників.

Млин Геккера Михайла виробляв у с. Андріївці житнє борошно на 25 тис. рб., працювало 4 робітники.

Геккер Давид у Гришиному виробляв борошно різних сортів на 70 тис. рб., працювало 20 робочих.

Потужний млин на 2 казани, що виробляв борошна на 200 тис. рб., мав у Гришиному Роговський Є. Прцовало 20 робітників. Їх млин з обсягом борошна на 100 тис. рб., на 10 робітників, орендував у Гришино Зусмановський. Брати Иван та Григорій Єніни мали млин на 20 тис рб., борошна та 4 робітників.

Герцен Генріх мав млин у Олександро-Шультіно, де виробляв борошна на 75 тис. рб. при 8 робітниках.

Гільдебранд Олена мала млин у c. Верхнє-Лисичанськ, виробляли борошно на 10 тис. рб., 2 робітники.

Опанас Токареєв у Бахмуті виробляв борошно на 20 тис. рб., мав 3 робітники.

Григоренко Олексій виробляв брошно на 40 тис. рб., мав 4 працівників.

Іван Кузякін купив у Франца Ширби у Бахмуті млин, де виробляв борошно різних сортів на 150 тис. рб., мав 6 робітників.

Дуже великий млин з 3 казанами у Авдотьїно мав Животинський Сергій, виробляв борошна на 400 тис. рб., мав 40 робітників.

Карасьов Дмитро виробляв у Железнянській волості борошна на 63 тис. рб., мав 10 робітників.

Левен Яків з сином Данилом виробляв у Кіндратівці борошно на 20 тис. рб., мав 6 робітників. В цьому селі Єккер Генріх виробляв просте борошно на 70 тис. рб., мав 4 працівники.

Малашенко Григорій у с. Залізному виробляв борошно на 20 тис. рб., мав 3 робітники.

Нейфельд Яків у колонії Миколаївка мав млин з 2 казанами, виробляв борошно різних сортів на 225 тис. рб., мав 8 робітників.

Борошно на 100 тис. рб. виробляв завод Дж. Юза.

Борошно на 170 тис. рб. на млині з 2 паровими казанами виробляв у Юзівці Філіпов Олександр. Мав 12 робітників.

Торговий Дім Зіменс і Генріх мали у Михайлівці млин, де виробляли борошно на 100 тис. рб., мали 6 робітників.

Переробкою соняшника займалися кілька приватних підприємств.

Брейдін Михайло виробляв олії на 15 тис. рб., мав 4 робітники. Вульфович Михайло у Гришиному виробляв олію на 16 тис. рб., мав 3 робітники.

Гільдебрандт Олена у с. Верхньому-Лисичанськ виробляла олії на 12 тис. рб., мала 3 робітники. Унгер Яков у Нью-Йорку виробляв олії на 10 тис. рб., мав 3 робітники. Фрізен Пітер у Голіцинівській волості виробляв олії на 7 тис. рб., мав 2 робітники.

Ковбасні вироби у Юзівці виробляв Фрізен Владислав на 40 тис. рб., мав 12 робітників.

Мала золота медаль Катеринославського губернського земства була вручена у 1910 р. Товариству Г.А. Нібура (Нью-Йорк, Щербинівка) «за високе виробництво середніх сортів борошна»,

В 1910 р. відбувається зміна власників мукомельних заводів. З документів зникають прізвища Трахтерова, Гинзбурга, Абрамовичів. У 1913 р. є дані про завод Б. Рабиновича з річним виробництвом 630 тис. пудів борошна, Товариства «Френкель і Єланчік» - 120 тис. п., X. Макарова - 140 тис. п., А. Французова - 120 тис. п.

У 1900 р. Колдинському належав «Завод фруктових і ягідних вод», Добрейцер — «Завод газових і фруктових вод», Сталь - «Завод зельтерських і фруктових вод».

Заклад Фейси Сангурської виробляв у 90-ті рр. пряниково-цукеркової продукції на 10 тис. рб. Існував пряниковий заклад Давида Дегліна з щорічним об'ємом продукції на 10 тис. рб.

В 1895 р. в Бахмуті і повіті було 3 пиво - медоварних заводи із загальним виробництвом 72 тис. пудів пива.

З 1869 по 1880 рр. існував пивоварний завод купця Адельмана з річним доходом 3450 рб. В 1880 р. він був куплений А.Я. Абрамовичем. Потім завод належав співвласникам Юрію, Григорію, Ізраїлю, Давиду, Якову, Іллі і Мойсею Абрамовичам. Завод випускав пиво столове, пільзенске, чорне. Для виробництва продукції використовувався ячмінь російський в кількості 12 тис. пудів на 6 тис. рб. в рік. Цей ячмінь доставлявся по залізниці з Дубно, Любліна і Варшави. Ячмінь з Нюрнберга і Баварії на суму 2 тис. рб. в рік. Пивоварний завод мав «біологічне очищення». Виробництвом завідував майстер - чех, що закінчив Школу пивоварів в Трітті у Австрії. Пиво і мед продавалися аптекам дрібним оптом, у роздріб в лавки Бахмуту, велика частина продукції вивозилася по залізниці.

У 1910 р. керуючим пивоварним заводом Абрамовичів став Абрам Мосін за дорученням дружин купців Ревеки, Сури. Мірри, Рози Абрамович.

Пиво-медоварний завод Соломона Йосиповича Трахтерова був заснований 9 липня 1896 р. Статутний капітал становив 300 тис. рб., 600 іменних акцій по 500 р. Дозвіл на виробництво отримано 13 лютого 1898 р.

У 1898 р. завод виробив 13570 відер пива і 450 відер меду на суму 8585 рб. Об'єм реалізації в 1909 - 1910 рр. складав 30 тис. відер пива по 1 рб. і 300 відер меду по 1 рб. 20 коп.

Виробництвом завідував Альберт Францевич Ебір - дипломований пивовар з Праги. Провідними професіями були: бондар, бродинник (два помічника бродинника), підвальний, кочегар, солодовник (3 помічники солодовника, 3 дробильникі солоду, 2 сушарники солоду). Продукцію фасували в скляні пляшки 3 мийники пляшок і 2 укупорники. Доставкою продукції займалися 2 візники. До 1914 р. загальне виробництво пива на заводі Трахтерова складало 180 тис. пудів.

Юз Айвор мав пивоварний завод на 2 парові котли та 23 робітники на хут. Черепашки, де виробляв пива на 61 тис. рб. У 1903 р. Юз виробляв пива більше, ніж Абрамович, Трахтеров.

Іван Кузякін мав пивоварний завод біля Петровських заводів на 30 тис. рб. і 15 робітників.

Виробництвом сирого спирту з 1900 р. у селі Авдотьїно займався Животинський Сергій, виробляв продукції на 71 тис. рб., мав 2 парові казани та 28 робітників. Ректифікованого спирту він виробляв на 10 тис. рб. Дворянин Карпов П.О. у маєтку хут. Трудовий на винокурному заводі виробляв спирту на 25 тис. рб., мав 2 парові казани та 22 робітники.

ТОРГІВЛЯ

Бахмутський повіт та повітове місто історично були південним на Слобожанщині центром торгівлі, ярмарок, місцем перетинання торгових звязків Ростова та Подніпров'я, Криму та Слобожанщини.

У 1767 р. від купецтва Бахмуту і «протчих жителів» був переданий Наказ депутату публічному нотаріусу Канцелярії Слобідсько-Української губернії Василю Селіванову, який повинен був доповісти про «недоліки і потреби» правительствуючому Сенату в Москві. «Місто Бахмут при самому прикордонному місці степовому і лісів поблизу немає, і річка Бахмут найменший приток має, а в сухменне літо і пересихає. Від Оттоманської Порти, від Кримської області поставляються від міста застави в минулих роках від ворожого нападу, від турок, кримських і кубанських татар, азовських бешлеїв спаленням хуторів, розкраданням і грабунком всяких маєтків і вигоном коней і худоби... варварством на тутешніх степах біля міста смертним вбивством, надзвичайним мучительством, полоненням обох статей людей, часто наносяться з кримської сторони морові епідемії за невипуском з міста в смертному страху і відчаї» - так описували торгові люди і міщани свої проблеми. Купці з прикажчиками і робочими людьми входили із зброєю до гарнізону, брали участь в обороні, поставляли харчі, брали участь «в гонитві із зброєю і запасами з легкими військами». Сарана виїдала посіви, місто мало недостачу хліба. Купці понесли збитки від захворювання худоби і пожеж 1764 р. в Бахмуті й у 1765 р. в Луганській станиці. Купці утримували кріпосний батальйон, зазнавали збитки, розорялися, не могли платити вчасно подушну подать Казні.

Найзаможнішими купцями Бахмуту у II-й половині ХVШ ст. були: Тимофій, Федір та Іван Назарови, Осип Грошев, Іван, Федір, Андрій Четверикови (чи не їх прізвищем називався Четвериков провулок – нині вул. Бахмутська), Петро Михайлов, Парфен Гаврилов, Микита Болотов, Іван Брянцев, Єлісей Маслєнніков, Леон Ложкін, Степан Часов, Василь Терент’єв, Прокопій Фомін, Прокіп Минаєв, Олексій Печников, Дмитро Скоробогатов, Василь Жаров, Андрій Кузьмін, Іван Фролов, Андрій Курдюмов, Леон Костильов, Федір Васильків, Григорій Урсіков, Спиридон Станкович, Леон Савельов, Степан Гнутов, Іван Косолапов, Василь Бобров.

У кінці ХVIII ст. відомі купці Радивон Криворотов та Павло Лобас (Лобасов). В 1829 р. в Бахмуті було 4215 жителів, з них 92 - купці. У I-й половині XIX ст. відомі брати Іларивон та Андрій Першини, Савва Косенко, Матвій Стрелін, Василь Троянов.

У ІІ-й половині XIХ ст. з компаньонів купця Іваницького згадується Георгій Дмитрович Карталов, що успадковував від батька 3 кам'яні лавки в Торгових рядах, 3 будинки.

До купецького стану у декількох поколіннях відносилися Лобасови - Степан, його сини Георгій і Микола - гласні Думи у кінці XIX — на початку XX ст. Вони володіли свічними, миловареним і салотопельним заводами, декількома добротними будинками в центрі Бахмуту, магазинами і лавками.

До кінця XVIII ст. у фортеці Бахмут, ймовірно, був Гостьовий Двір, з 1808 р. торгові лавки розповсюджуються по місту. На Торговій площі знаходилися «Червоні ряди». Різниці і торгівля м'ясом велися на березі р. Бахмут. Місто налічувало у 1860 р. 714 купців.

Комітет міністрів Російської імперії 20 січня 1831 р. підготував, а імператор Микола I затвердив 3 лютого закон "Про заміну магдебурзького права в Малоросії Литовським статутом і загальними російськими узаконеннями".

Органом місцевого самоврядування городян-міщан, купців, селян у 40-ві рр. ХІХ ст. був Магістрат, який очолював купець 3-ї гільдії Дмитро Андріанович Карталов, секретарем був П.А. Коровиченко. У місті поряд із Магістратом діяли Сирітський та Словесний суди, квартирна комісія.

У Бахмуті щорічно проводилися 3 сільські ярмарки, в повіті - 63. В різні періоди чисельність купців змінювалася.

У середині ХIХ ст. у Катеринославській губернії проводилися 79 ярмарки, з них 9 міських.

У 1839 р. у повіті відбуваличя ярмарки: у Бахмуті на 4 неділю Великого посту, Петропавлавська, Богородична; у Залізному 3 ярмарки; у Луганському 3 ярмарки; у Ясиноватому 4 ярмарки; в Олександрівці 4 ярмарки; у Голіцинівці 4 ярмарки; у Селідовому, Андріївці, Казенно-Торському по 1.

Для оформлення оптових торгівельних та майнових оборуток міщани та купці обрали маклером-нотаріусом титулярного радника Василя Масленнікова.

У 1850-55 рр. великі ярмарки відбувалися у волостних селах Луганському, Залізному, Гришиному, Ясинуватому, де завозилося товарів на 190 тис. рб., а продавалося на 62 тис. рб.

До 1855-1857 рр. у Бахмуті влаштовувалися три ярмарки.

Згідно «Новоросійському календарю», у 1848 р. були ярмарки у Бахмуті: Великопістна (продаж товару на 73 тис. рб.), Петропавловська (продаж на 90 тис. рб.), Різдвянобогородична (продаж на 48 тис. рб.), кожна тривала 5 днів.

У 1862 р. у Бахмуті відбулися ярмарки по 7 днів:


Привіз товарів продано

Великопістна

з 27 лютого 105 тис. рб. 75 тис. рб.

Петропавловська

з 29 червня 208 тис. 90 тис.

Різдвянобогородична

з 8 вересня 56 тис. 41 тис.

З 1861 р. ярмарків стало 125, міських - 11 із загальним оборотом 3,5 млн. рб. сріблом.

У 1866-1867 рр. у Бахмуті стали традиційними ярмарки: 1-й тиждень Великого Посту (березень), привезено товару на 26,4 тис. рб. сріблом; 21 травня, Костантинівська - товару на 89,2 тис. рб.; 29 червня, Петро-Павловська - товару на 460,7 тис. рб.; 8 вересня, Різдвяно-Богородична - товару на 275,1 тис. рб. Всього ж продавалося товару на 181,5 тис. рб. сріблом, або 25 -30% доставки.

У 1896 р. на літньому ярмарку продано товарів на 680 тис. рб. через «низькі ціни на хліб». Оборот другої Богородичної в 1896 р. склав 189 тис. рб.

У «Описі міста Бахмуту» в 1799 р. відзначено, що кожний третій городянин з торгового стану (з 1089 жителів -167 купців), купці «мають торг не в одному тільки своєму, але і в інших містах», торгували «різними шовковими, бавовняними і з хутровини товарами», продукцією селян.

Після 1861 р. вводиться видача спеціальних «гільдейських торгових свідоцтв» для купців 1-ї гільдії (за 265 рб.), 2-ї гільдії (4 класи від 55 до 25 рб.), дріб'язкового торгу 4 класів, на розвізну і розносну торгівлю, для прикажчиків 1 і 2 класів, для членів купецьких родин 1 і 2 гільдії.

Всього в 1866 р. в Бахмуті всіх видів свідоцтв видано було 1144, місто займало 3 місце в губернії по числу торговців: 1 купець 1 гільдії, 119 купців 2 гільдії, 328 прикажчиків, 228 міщан-ремісників.

Роль торгового центру повіту вимагала від Бахмуту відповідної забудови. Перший план впорядкування Бахмуту був складений в 1783 р. Після пожежі 1815 р. архітектору Гесте доручають скласти новий генеральний план. В 1823 р. Олександр I конфірмував проект: Гесте вирішив перемістити будови Гостинного Двору на північ від Троїцкого собору, що викликало тривалі суперечки і листування міських ратнерів з губернатором графом Воронцовим і міністерством внутрішніх справ. В 1831 р. змінений план забудови був затверджений Миколою I. Гостинний Двір був збудований з цегли, з декоративними деталями (добре видними на фотолистівках початку ХХ ст.), нагадував Пасажі Костроми, Ярославля, Нижнього Новгороду. Він мав вигляд квадрату з будівель півтораповерхової забудови, де розміщувалися 52 «лавки» з складами.

У середині - другій половині XIX ст. дерев'яні і кам'яні Торгові ряди оточили Троїцький собор з південного сходу і півночі, вони були одно-двоповерхові. Тут розміщувалося більше 100 магазинів і лавок. За межами Гостинного Двору і Торгової площі було до кінця XIX ст. тільки 7 торгових закладів.

В 80-ті рр. XIX ст. в Бахмуті було 6 магазинів і 117 лавок, де «проводиться торгівля більшою частиною всіма предметами, необхідними для щоденного життя як міських жителів, так і тих, що живуть в повіті». В 1896 р. з «Опитного листа про стан міста» (відомості готувалися до Всеросійського перепису 1897 р.) в Бахмуті було 13 мануфактурних лавок, 52 галантерейні, 61 бакалійні, 4 винних, 6 посудних, 4 ковбасних, 4 м'ясних, 10 хлібних, 7 шкіряних, соляна, 8 готового плаття, 2 тютюнові, 2 письмовопаперові, 2 свічні, 18 питних і 4 пивні.

На замовленнях клієнтів працювали 6 столярних, 9 слюсарних майстерних. Так звані «побутові послуги» надавали 3 лазні і 4 приватні перукарні.

З книг домоволодіння, афіш і реклами того часу можна судити про власників магазинів.

Серед єврейських купців одним з найбагатших в Бахмуті був Йосип Лейферов - на Базарній площі мав 5 лавок, одна з них в 1908 р. оцінювалася в 7 тис. рб., будинок, в якому він жив з сім'єю, оцінений в 5.4 тис. рб.

Мануфактурою і одягом торгували Губарєв і Петренко, Карталов, спадкоємці Ліпарева, Лейферова, Локшин, м'ясом -Яценко, Манукалов, Рудников, ковбасами - Дуніч, Чертков, Бондаревський, овочами - Меднєв, рибою - Браверман і Єременко, своїми кондитерськими виробами - Добрейцер, Машур’янц, Зехова.

Домовласники Харківської, Олександрівської, Катеринославської, Миколаївської вулиць здавали перші поверхи під магазини. Вивіски, реклама служили прикрасою будівель у центральній частині міста. На серії дореволюційних листівок Бахмуту видно різноманітність вивісок, що містили відомості про власника, постачальників товарів, асортимент.

Дума покладала на власників магазинів і лавок мощення тротуарів, прибирання їх, посадку дерев. Торговою рекламою були заповнені бахмутські газети. У «Народній газеті» (№39, 1013 р.) Г.Г. Агуф, власник магазину годинників, що існував 25 років і розташовувався у будівлі управи, переконував городян в тому, що «Омега» - найвірніший годинник в світі («За вірність ходу ручаюся, в іншому випадку повертаю гроші назад»). Склад землеробських знарядь Н.П. Гушнера (по Миколаївській вулиці) пропонував сільськогосподарську техніку - від грабель до американських косарок «Дірінг» і запчастин до них. Конкуруюча фірма «І.І. Найговзен і Я.С. Фрідман» (по Олександровській вулиці в будинку купця Карталова) пропонувала брички, тачанки. Фірма «Рувім Гуревіч і Син» пропонувала все від кам'яного вугілля «всіх сортів» і марок до «бричок, ходів, мажар, землеробських машин і знарядь першокласних заводів». Чавуноливарний і механічний завод Товариства «Ремпель і Курц» пропонував машини для виробництва черепиці, тротуарних плит. Магазини М.І. Штафінського і М. Локшина пропонували чоловічий одяг («Донецьке слово» від 08.06.1912 р.).

Цікаву інформацію про торгові заклади Бахмуту і повіту містили щорічні «Адреси-календарі Катеринославської губернії». Рекламувалися «залізо-скобяні магазини Георгія Матвійовича Карталова, Назарія Степановича Міленкова, Івана Олександровича Опаренка», «меблево-дзеркальний магазин Товариства Корсунського і Остроухова», «оптово-роздрібна бакалійна торгівля спадкоємців С.Д. Липарєва, «винно-бакалійний магазин Д. Міганаджієва», «модно-галантерейний магазин Л.О. Мордковича», «торгівельно-промислове Товариство Бахмутської металевої справи з складами будівельних і рудникових матеріалів», «перший універсальний магазин Л.М. Браславського - велосипеди, швейні машинки, грамофони, платівки», «торговий Будинок А. і Р. Розенцвайг – готовий одяг чоловічий, жіночий, дитячий», «суконно-мануфактурний магазин Товариства К.Г. Салтикова і Л.Г. Абазієва».

Протягом II-ї половини ХIХ ст. змінювався асортимент товарів. Якщо в 1866 р. це були «тканини різних цін бавовняні, шовкові, паперові, вироби мідні і залізні, скло, кришталь, фаянс, порцеляновий, глиняний і дерев'яний посуд, кава, чай, бакалійні товари, рогата худоба і вівці різних порід, табуни коней, що приганяли навіть з Області Війська Донського, Кубанської області, Ставропольської і Таврійської губерній», то в 1896 р. зі всього реалізованого на ярмарках товару 38% складали худоба, коні і вівці; галантерея, бакалія - 3%. Продавалися риба, хліб, земле бробний реманент і знаряддя, будівельний ліс і дрова, дьоготь, екіпажі і брички, залізні вироби. Навіть ікони невеликими партіями.

Яскравим прикладом конфліктів майнових інтересів діячів Бахмутської Думи у ІІ-й половині ХІХ ст. стала історія з виходом книги С. Крамарєва у Одесі 14 липня 1882 р. «Записка з приводу виразу Бахмутського міського Голови 12 травня 1882 р. «КРАЩЕ СЛУХАТИ УПРАВУ, А НЕ УЯВНИХ ДОБРОДІЙНИКІВ».

За його оцінкою, Дума і Управа Бахмуту отримали право безконтрольно розпоряджатися майновими правами.

Крамарєв писав: «...Що твориться в Бахмутській Думі під керівництвом однієї особи, яка встановила порядок всупереч 64 ст. Міського положення вирішувати такі питання, котрі будь-що не співпадають з його поглядами, шляхом закритого балотування (не запитуючи Думу, яким способом вона бажає вирішувати питання) і цим способом відкидати самі корисні заяви і пропозиції”.

Протест викликали рішення з питань відрядження за пропозицією гласного Пєданова гласного Шабашева до Петербургу через невиконання зобов'язань Донецькою залізницею по будівництву мостів і шосе. Поїздка повинна була бути за їх рахунок, але Голова Й.М. Клейменов змінив рішення в Журналі засідань Думи (фактично підробив його) про видачу Шабашеву 100 рб. З 45 гласних Голову підписами підтримали 22, але при розслідуванні ще 1 відмовився від підпису.

У 1876-77 рр. гласні Пєданов і Нордберг одержували 600 рб. для поїздки до Петербургу, на що була ухвала Думи.

Крамарєв звинуватив Голову Клейменова в небажанні відкривати повну чоловічу гімназію.

У 1882 р. перетнулися інтереси А. Скараманги і давнього партнера її чоловіка колишнього Голови В.А. Ангеліді і промисловця, купця 2 гільдії і Голови Думи Й.М. Клейменова. Саме «адвокатом» Скараманги-Ангеліді і супротивником Й. Клейменова виступив С. Крамарєв. Він звинуватив Клейменова фактично в лобіюванні своїх інтересів по видобуванню солі. Клейменов уклав договір з селянами Покровського 6 серпня 1880 р. на 30 років оренди 13,8 тис. десятин з платнею по 1600 рб. на рік (75 коп. дес., 8 рб. в рік), правом монополії на видобування солі і забороною кому-небудь ще будувати дороги на цій землі. Через 30 років Клейменов залишав селянам тільки будівлі, а всю техніку повинен був забрати собі, демонтувати.

Бахмутські ярмарки з 1895-1898 рр., як в цілому по Україні і Росії, у зв'язку із зростанням магазинної торгівлі стали набувати оптово-сільськогосподарського характеру - торгівля великою рогатою худобою, кіньми, вівцями.

Збори з ярмарку, як джерело надходження в міську казну, зменшувалися: в 1896 р. - 5435 рб., в 1899 р. - 2853 рб.

До 1907 р. в Бахмуті ярмарки тривали по 3 дні, з 1909 р. було три великі щорічні ярмарки. Товарообіг ярмарків впав до 150 тис. рб. Тому міська Дума винесла місце для ярмарків скотарства в район Броварів, створивши там «Кінну площу», за перебування протягом дня торговець платив по 20 коп. з коня, 12 коп. з бика або корови, по 1 коп. за вівцю.


Каталог: olderfiles
olderfiles -> Все секретное и тайное всегда вызывает повышенный интерес общественности
olderfiles -> У. Ф. Олбрайт Величина еврейского "долга" шу­мерам становилась очевиднее день ото дня в результате посте­пенного, кропотливого проникно­вения в шумерскую литературу
olderfiles -> И с настоящим английским юмором справочник
olderfiles -> Нажмитдин мухитдинов
olderfiles -> Мухитдинов Нажметдин Баукеевич
olderfiles -> История создания и развития
olderfiles -> В книге на основе изучения и обобщения действующего горного законодательства и практики использования недр в Казахстане анализируются понятие и особенности горных правоотношений, принципы пользования недрами, правовые основы
olderfiles -> В качестве замены или дополнения речи; отношение окружающих к состо-янию речи ребенка; занимался ли с логопедом, каковы результаты
olderfiles -> Общество исследователей истории Ряжского края им. В. И. Гаретовского


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет