К. М. Третьяков



жүктеу 1.77 Mb.
бет9/12
Дата26.10.2018
өлшемі1.77 Mb.
түріНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

У 1879 р. селяни Зайцево-Микитівка віддали в оренду видобування залізної руди міщанину Житомирському, за 3 роки видобуто 300 пудів, але Юз відмовився від неякісної сировини.

У с. Залізному у 1879 р. селяни за 100 рб. на рік віддали 1 десятину на розвідку руди гірничому інженеру Міненкову. Через 5 років руду не знайдено.

Бахіреви у маєтку у Скотоватській волості мали поклади руди на глибині 5-7 аршинів, вміст заліза 10%. У маєтку у Солнцевській волості руда знаходилася на глибині 2-5 аршин, мала 40% заліза. Розробку Бахірєви не вели за відмови Юза брати сировину.

У маєтку Жабунівських у Степанівській волості поклади руди мали 50% заліза, але коштів на розробку не було.

Селяни Віролюбовки, Фугарівки, Олександрівки, Петровського-2 знаходили поклади залізної руди гніздами.
У 1866 р. уряд надав князеві Кочубею концесію на споруду заводу для виготовлення залізних рейок з місцевих матеріалів, але Кочубей не зміг зібрати в Росії необхідний капітал і заснувати акціонерне Товариство. За 24 тис. фунтів стерлінгів він поступився своїми правами англійцеві Джону Юзу, який в квітні 1869 р. уклав з царським урядом «Договір на утворення Новоросійського Товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництв і Товариства залізничної гілки від Харківсько-азовської лінії». Уряд надав великі субсидії і пільги.

У зв'язку з проектуванням заводу Юз запросив геологів для розвідки Юзівського регіону: дослідження пермських покладів І.Ф. Леваковським в 1862 -1863 рр., вугілля, мідних і залізних руд гірнисим інженером -поручиком О.А. Носовим в 1864-1865 рр. М.О. Борисяк ініціював поглиблене вивчення краю. Почалося видання з 1867 р. «Збірок матеріалів до геології Південної Росії». Дослідники фіксували наявність в районі Бахмуту - Дружківки глин і кварцевих пісків, придатних для чавунних - і сталеплавильних заводів Юзівки, Маріуполю, Одександрівська, Алчевська, Катеринослава, Ростова.

З 1878 р. дослідження району Бахмут-Костянтинівка - Дружківка проводив О.В. Гуров, який описав прояви глин балок Кленова, Глиняна і Крутенька в районі Часів Яру. В 1896 р. геолог М. Яковлєв проводить детальну зйомку Дружківсько-Костянтинівської антикліналі.

Дозвіл на будівництво заводу Джону Юзу надала Бахмутська земська управа, зацікавлені були гласні – землевласники в 1866 -1869 рр. від Олександро-Шультінської волості брати Федір і Олександр Плещєєви.

Улітку 1869 р. Джон Юз на хуторі поміщіці Смолянінової побудував кузню, де виготовляли інструмент для будівництва. Новоросійське Товариство узяло в управління 2 шахти, що знаходилися на землі поміщика Лівена.

Шахти поглибили, старі штреки розширили, проклали нові. З Англії прибули доменний майстер і кваліфіковані робочі — всього 70 чоловік. Вуглекопи і чорнороби наймалися з місцевого населення. Для своїх підприємств Новоросійське Товариство спочатку орендувало у місцевих поміщиків землі, які потім, у 1889 р., придбало у власність. Англійці мали 18 тис. десятини землі і були найкрупнішими землевласниками у Бахмутському повіті.

Завод будувався на правому березі річки Кальміус в 7 км на південь від села Олександрівки. Устаткування для нього доставили з Англії. 21 квітня 1871 р. задули домну, але вже через декілька днів вона вийшла з ладу. 24 січня 1872 р., після ремонту, почалася виплавка чавуну на кам'яному вугіллі. Було налагоджено і коксове виробництво. 1 січня 1873 р. почали діяти пудлингові печі для переробеи чавуну в залізо, у вересні - прокатні стани.

У 1872 р. почався рух по Констянтіновській залізниці (Констянтінівка-Ясинувата-Юзівка-Оленівка), з якою завод був зєднано залізничною гілкою.

У 1874 р. на підприємствах Новоросійського Товариства було зайнято 1806 робітників. Через 2 роки вступила до ладу друга доменна піч. По виплавці металу завод вийшов на перше місце в Росії. У 1879 р. на заводі були побудовані мартенівські печі, почався прокат сталевих рейок замість залізних. У 1913 р. Юзівський завод мав землі 25746 дес. Парових казанів 206, парових двигунів 82-22130 к.с. 24 паровози, вузькоколійних 9. Електродвигунів 89, кранів 20.

Доменних печей працювало 7 (24 млн. п.),

Коксових 29 (1,5 млн. п.),

Відкритих батарей 571 (19,5 млн. п.)

Мартенівських печей 11 (8,4 млн. п.)

Бессемеровських 2 (12 млн.п.)

Прокатних станів 2 (20 тис. п.)

24 станів рельсових, балочних, дротяних, тонколистових.

Доменний цех мав 524 робітники, напівпродуктів - 388, прокатка -1156, на литві - 262, допоміжні - 302. Підсобні робітники 2967. Поза заводу- 326.

Службовців: 2 росіяни та 3 іноземні інженери, техників 20, у конторі 136 працівників.


Макіївський завод орендував 250 дес. Казанів 23, машин 18, паровозів 6, електричних машин 4, двигунів 94.

Доменних печей було 2 ( 8 млн. п.)

Мартенів 4 (6 млн. п.)

Прокатних станів на 3 млн п.

12 прокатних станів переробних.

Робітників 1990, інженерів росіян 3, іноземців 5, техніків 4.


Костянтинівський завод мав 73 дес., казанів 10, машин 30-2100 к.с., 2 паровози, електромашин 3, двигунів 25. Працювали:

Домна (4 млн. п.)

3 мартени (3 млн. п.)

Прокатний стан крупносортового заліза

10 станів для середнього та мілкого заліза

працювали 1160 робітників, інженери росіянин та 2 іноземці, 1 технік росіянин, 4 іноземці, конторських 39.


Торецький завод мав 81 дес., парових казанів та машин по 4, 2 паровози. Електродвигунів 11. Працювали:

2 мартени (300 тис. п.)

Бессемеровських печей 3

Робітників 395, 1 іноземний інженер, 3 росіяни та 5 іноземних техніків.

У 1881 р. Н.Г. Нібур у німецькій колонії Нью-Йорк - Ольчафельд (Щербинівка, нині Дзержинськ) заснував Чавуноливарний та механічний завод. Директором був Г.Я. Нібур, завідуючим комерційною частиною К.М. Абкін. Завод мав паровий казан 350 к.с., виробляв рядкові сівалки, жатки, буккери, кінні молотарки, кукурудзяні молотарки на 450 тис. рб. Працювало 350 робітників. У 1910 р. в Катеринославі було вручено Похвальний лист Я.Г. Нібуру від Полтавського Товаристра на 13-рядну сівалку «Слава», велику срібну медаль Виставкового комітету «за якість лобогрійки-жнейки».

У 1883 р. у Бахмуті інженер Карл Квельмс заснував чавуноливарний завод з прибутком у 18 тис. рб. на рік.

У 1891 р. Павло та Микола Вараксіни заснували у Бахмуті завод землеробських машин. Працював паровий казан, мали 20 робітників, випускали продукції на 20 тис. рб.

У 1892 р. було засновано у Дружківці Донецьке Товариство залізоробного та сталеплавильного виробництва з загальним капіталом 4,5 млн. р.. Правління знаходилося у Парижі на Рює де Асторг. Головою Правління був Е. Пастер, заступником Бонард, членами К. Аст’є, Г. Шанов, Є. Берд’є, К. Мехіховський. Директором заводу був А.Ю. Іллеро, технічним Е.К. Ліндер, комерційним Утвіллер.

Завод мав потужне енергетичне обладнання - 10 парових казанів, 2 паротурбіни, паромотор, локомобілі у 20 тис. к.с.

Вироблялися чавун, листове залізо, болванки, рельси для хзалізниць та копалень, дрот. Загальна кількість робітників сягала 3000. Обсяг виробництва становив 6,4 млн. рб.

В 1897 р. Бельгійське анонімне Товариство заснувало біля Дружківки Сталеливарний та механічний завод. Керуючим був Є.Є. Кап’є-Дюпре, директором-розпорядником Ф.О. Ф’евє. Статутний капітал становив 1115 тис. рб. Завод мав паровий казан та генератор потіжністю 400 к.с. Працювало 450 робітників. Серед виробів були стальне фасонне лиття, ресори, пружини, вагони, платформи, вагонетки, стропила, залізничне обладнання на 843754 рб. у 1909 р. Завод мав представництва у Москві та Баку. Дружківський завод мав 1400 дес. Казанів 81, машин 60 - 18650 к.с., 13 паровозів, електромашин 7, двигунів 77.

Домених печей було 4 (8,2 млн. п.)

Коксових 118 (4,7 млн. п.)

Мартенівських 3 (3,4 млн. п.)

Бессемеровських 3 (6,5 млн. п.)

Прокатний стан 4,3 млн. п.

Товстолистовий та дротовий стани.

Всього 2900 робітників, службовців 110, інженерів росіян 4, іноземців 9. Техніків 13.


Виникнення металургійного заводу біля станції Краматорська пов’язано з швейцарцем Гампером.

Конрад Гампер народився 30 квітня 1846 р. в с. Нейхаус кантону Турга у Швейцарії. Маючи 17 років, поступив учнем слюсаря, 11 років працював, отримав вищу политехнічну освіту. З 1867 р. він працював на великих будівництвах у Франції, Німеччині, Чехії, Угорщині. У 1874 р. Конраду запропонували посаду конструктора на заводі фон Руффера у Вроцлаві. Конрад будує 2 залізних мости на річці Одрі, залізничний міст під Козлем. У 1876 р. Конрад Гампер стає директором заводу по виробництву парових котлів і залізних мостів в Пілахютте в Уторованому Сленську. В. Фіцнер запропонував Гамперу будувати фабрику котлів, у 1880 р. побудував завод в Сельці під Сосновицами.

У 1880 р. Гампер і В. Фіцнер побудували котельний, мостобудівний і механічний завод. За неповні два десятиліття свого існування фирма "В. Фіцнер і К. Гампер" поставила металлоконструкції для 8-ми доменних печей у Польщі і 6-ти на заводах Півдня Росії (для 2-х доменних печей у Дружковці). Гампер тривалий час управляв маєтками і шахтами князя Гогенлое, був головою Наглядової ради прокатного заводу у Миловиці, директором Правління Акціонерного товариства Августа Реппана у Варшаві. Гампер прийняв російське підданство і переїхав з Польщі у Петербург. У другій половині 1896 р. його записали купцем I гільдії.

Купівля купцем Гампером земельної ділянки, що тягнулася по обидві сторони річки Маячка, на лівобережжі Казенного Торця, відбулася в 1896 р. Незабаром тут виріс завод Краматорська, який через рік став випускати продукцію. У 1898 р. побудували доменну піч.


У 1899 р. засновано Металургійне Товариство Краматорська. Статутний капітал Товариства (КМТ) Краматорська складав 7,23 млн. рб.

Першими іноземними робітниками, прибулими в 1897 р. на завод, що будувався, стали кілька столярів (модельників) і ливарник. Це були польські майстрові. До 1913 р. на заводі КМТ працювали 220 службовців, 46 інженерів, кожен 9-й з них був іноземцем. Серед робочих було багато чехів і поляків: Витолик, Гагалик, Зноск, Ріпка, Казибудський, Марцинківський. У селищі були костьол, лютеранська кирха.

Гампер зробив розпорядження про пенсійну касу робочих і службовців. Конрад помер несподівано на роботі 29 вересня 1899 р.

З 1902 р. Правління заводу знаходилося у Варшаві, у 1912-1913 рр. у нього входили: Ернест фон Борзіг, голова, члени - Альфред Бідермап, Петро Држевецький, Людовик Гужевський (директор-розпорядник), Богумил Гсйнрих, Герман Сімсен, Іван Суржицький, Иоан Рейш і Леопольд Веллиш.

КМТ працювало у партнерстві з німецькими фірмами: «А. Борзіг», «Берлін-Тегель»; «Дуйсбургський машинобудівельний завод», АТ «Людвіг Штукснгольц», «Веттер на Рурі»; «Шюхтерман і Кремер», «Доннерсмаркгютте».

Голова правління КМТ Эрнест фон Борзіг призначив директором німця П. Томаса. За описом історика В.Ф. Коцаренка, німці поводилися зарозуміло. Були конфлікти між робітниками і начальниками механічного цеху Энгблумом і Бретагом. Першому робітники наділи на голову вимазаний олією і сажею мішок, а потім вивезли з цеху на тачці за межі заводу і скинули додолу 1 грудня 1903 р. Бретага побили лозинами прямо посеред цеху, зламавши два ребра, 7 листопада 1906 р.

Украй негативні почуття викликав у робочих комерційний директор Эмілій Протце, робітники вимагали його звільнити.

Цікава фігура М. Курако. Він поступив на завод у 1902 р. Тут йому довірили "розкозлення" заводської домни. Курако умів майстерно розплавляти "козли", прославився далеко за межами Маріупольского заводу, де він працював. Після усунення аварії 30-річному М. Курако працював на посаді помічника начальника доменного цеху. У 1903 р. Курако побудував на заводі доменну піч власної конструкції, яка перевершила усі, що існували в Росії і за кордоном. У 1906 р. М. Курако залишить Краматорськ.

«Знаменитий російський доменник» Курако був землевласником з Могілевской губернії. Він був поляком-дворянином, сповідував римсько-католицьку віру. Його повне ім'я - Михайло Мавриций Фелікс Костянтин Курако. Виключно талановитий металург-самоука, Курако пізнав таємниці доменного виробництва шляхом самоосвіти і особистого досвіду. Багаж його "академічних" знань засвідчував документ - свідоцтво про закінчення 2-класної міністерської школи в с. Борщовці Рославського повіту Могильовської губернії.

Інженера Людовика Гужевського правління призначило директором заводу в 1908 р. Він виявив себе на Дніпровському заводі в с. Каменське (у 35 км від Катеринославу), де був директором. Людовик Гужевський у 1909 р. побудував мартенівське і прокатне відділення, за кілька років вивів завод на рівень передовых підприємств Півдня. Смерть директора в 1916 р. в Краматорівці сприйняли як непоправну втрату. 7 грудня 1916 р. на загальному зібранні акціонери прийняли рішення увічнити його ім'я в назві шкільного фонду в 50000 рб. для надання допомоги дітям робітників і службовців заводу.


Машинобудівним заводом у Горлівці керував бельгійський інженер Губерт Дебош. Завод виробляв механізми та казани на 1 млн.рублів, мав 8 парових казанів, електрику, 585 робітників.

Дебальцевський механічний завод виробляв мости, стропила, металеві деталі на 1,6 млн. рб., працювало 8 парових казанів, 992 робітники.

Чавуно-ливарний і механічний завод «Боссе і Геншфельда» у Юзівці виробляв для копалень парові машини та казани, лібідки, насоси вартістю у 350 тис. рб. на рік. Керуючим був Й.К. Швайгут, працювало 210 робітників. Завод мав електрику.

Квельмс Карл Васильович мав у Бахмуті чавуно-ливарну майстерню на 20 робітників, з паровим казаном, виробляв ливарні вироби (кришки водогінних колодязів, художні грати та інше) на 18 тис. рб.

Лундишєв Микола Олександрович мав біля Юзівки виробництво литва на 6 тис. рб., паровий казан, 8 робітників.

Олів’є Євген Євгенович мав у Нью-Йорку виробництво ливарних детелей машин на 50 тис. рб., паровий казан, працювало 60 робітників.

Слюсарно-токарна майстерня Вульфовича Арона Григоровича у Гришино виробляла продукції на 10 тис. рб., мала паровий казан та 15 робітників.

Юліус Лєгін виробляв у такій же майстерні у Голіцинівській волості збиральні машини на 16 тис. рб., мав паровий казан та 12 робітників.

Важливу роль у розвитку вугільної та металургійно-вогнетривкої промисловості Донбасу зіграла родина Плещєєвих. Панщина на батька Плещєєвих складала 3 дні в тиждень, селяни пасли худобу на пасовищах поміщика, при епізоотіях худоби він допомагав селянам і нерідко платив за них податі. До моменту відміни кріпацтва у всіх Плещєєвих було в селах і хуторах Катерино-Олександрівці, Грузській, Миколаївці, Плещєєвці, Білокузьміновці, Катеринопіллі 684 кріпосних обох статей.

У 1810 р. Плещєєви у с. Іванопілля в 35 верстах від Бахмуту почали видобувати вугілля по 15 тис. пудів на рік для печей та ковальства. У 1931 р. геологи обстежили копальню та дали висновок про неможливість використання вугілля у металургії. Плещєєви володіли між Бахмутом і Костянтінівкою 8,8 тис. десятин землі. Геологічна розвідка показала наявність в тих землях унікальних вогнетривких глин. Спочатку Джон Юз купував глину у Ф.І. і О.І. Плещєєвих і селян Миколаївки-Грузської, намагався налагодити виробництво вогнетривкої цегли у себе на заводі в Юзівці. Плещєєви в 60-80 рр. були власниками досить великих в 1,5-2 тис. голів отар овець, вели широку торгівлю худобою, накопичені ними капітали шукали вихід.

Гласний Думи купець 2 гільдії Йосип Михайлович Клейменов в 1876 р. зробив спробу видобування біля сіл Покровське, Ново-Званівка, Мідної Руди мідних руд.

12 грудня 1879 р. Клейменов склав з селянами Калинівки Троїцької волості угоду на оренду по 5 дес. землі під мідні копальні та мідеплавильний завод на 40 років: 500 рб. за розвідки та 200 рб. за копальню. У Троїцькому пошук мідної руди тривав 8 років з 1875 до 1883 років.На околиці Бахмуту розвідка велася з 1876 року. Мідна руда була знайдена в х. Горілий Пень (Бойків яр) та у с. Пилипчатиному (Кислий пагорб).

Побудував у с. Калинівка мідеплавильний завод за проектом гірничого штейгера Білоусова з пічами Рашета. Видобуток мідної руди сягав 300 тис. п. на рік. Проте завод приносив збитки, німецький «експерт» Альдольф Рен допоміг цей завод закрити...

ВИРОБНИЦТВО ВОГНЕТРИВІВ

У 1876 р. Ф.І. Плещєєв робить спробу побудувати перший і єдиний у той час в Донбасі вогнетривкий завод. «Збірка статистичних відомостей Катеринославської губернії» в 1886 р. характеризує це підприємство: «розробки вогнетривких глин проводяться у с. Миколаївки-Грузської. Плещєєв добуває глину в своєму маєтку при зазначеному селі і виробляє з неї на власному заводі з 1876 р. цеглу, що збувалася до 1879 р. на завод Юза, відправляється до Харкова, Ростова, Катеринослава, Олександрівська, Севастополю на будівництво Азовської, Донецької, Севастопольської і Катеринославської залізниць. Поклади глини в маєтку Плещєєва знаходяться в одній версті відстані від залізничної станції Часів Яр... Шар глини від 3 до 6 аршин, за вскришу платять селянам 1 рб. 60 коп.

На заводі було зайнято 35 робітників з квітня по листопад, одержували від 25 до 50 рб., вироблялося в рік не менше 250 тис. цеглин, доставка 600 пудів до вагонів коштує 3-5 рб. за вагон, продажна ціна 1000 штук - 45 рб. Виробництво проводився так: вологу глину обпалювали в печі 36 годин/витрата 100 пудів вугілля, потім шамот розбивали молотком на шматки величиною з волоський горіх і перетирали на кінному верстаті 2 чавунними циліндрами, що обертаються в різні боки. Протерта глина поступала на горизонтальне сито і виходила 2-х сортів - порошок і крупної величини з квасолю. Потім її змішували навпіл з сирою глиною і залишали в чанах з водою на 2-3 дні, потім поміщали в чан з одним отвором, перемішуючи видавлювали, в сараї різали на шматки і формували цеглини, просушували і обпалювали в Кассельській печі протягом 3-х діб. На 20 тис. urryк йшло 600 пудів вугілля (8,5 копійок за пуд).

Устаткування складалося з печі для випалення глини - 500 рб., дробильний верстат - 250 рб., 2 преси -100 рб. і Кассельська піч - 4000 рб., працювали 6 коней і 4 воли.

У 1882 р. племіник Федіра Івановича гласний В.О. Плєщєєв заявив про небажання балотуватися мировим суддею. Здавалося б, молодий, але дуже хворий діяч земства йде «на спокій». 17 грудня 1883 р. Бахмутській нотаріус В.В. Шабашев фіксує купівлю у дворянина Івана Олексійовича Коптева 65 десятин орної і сінокісної землі біля села Предтечино штабс-ротмістром В.О. Плещєєвим.

Придбання 1887 р. коштувало В.О . Плещееву 2 тис. рб. сріблом. Новий завод вогнетривів почав працювати в 1890 р.

У 1896 р. В.О. Плещєєв вперше демонструє свій завод і його продукцію на Всеросійській промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді.

«Із спеціальних цегляних закладів тільки завод В.О. Плещєєва виставив зразок глини (стовп у всю товщу пласта) і свій прейскурант. В останньому приведений аналіз глини, зроблений відомим німецьким фахівцем дослідження глин Бішофом. До прейскуранта прикладені: атестат від заводу Юза, що отримав в 1891 і 1892 р. близько 750 000 цеглин і від Гірничого і Промислового Товариства на Півдня Росії». В Гірничому Відділі Київської сільськогосподарської і промислової виставки 1897 р. завод Плещєєва експонував зразки вогнетривких цеглин “всіляких розмірів і форм для доменних, мартенівських, зварювальних і інших печей; шамот мелений і в шматках, зразки каоліну в дрібних шматках і більш крупних і, нарешті, вогнетривкий цемент. На заводі встановлені парові двигуни в 25 к.с., вальцювальня системи Грузана, дезинтегратор системи Брінк і Гюблер, машиномішалки, елеватор, сита, влаштовані пічі і поличні сушарки. Обсяг видобутку глини становить понад 6 000 000 пудів на рік. Вироби заводу збуваються на місцеві металургійні заводи, копальні, на Кавказ, до Одеси, Києва, Брянська. Робітників на заводі до 100 чоловік; заробітна платня коливається від 15 до 25 рб. в місяць”.

В.О. Плещєєв отримав срібну медаль на Всеросійській Виставці 1896 р. в Нижньому Новгороді. У 1901 р. в Бердичеві і Ніжині вироби заводу удостоюються золотих медалей.

У 1899 р. в с. Іванопілля Сантуріновської волості В.О. Плещєєв будує вальцювальний млин з річним виробництвом на 143 тис. рб., з 7 робітниками.

У 1902 р. завод вогнетривів дав продукції на 50 тис. рб., мав 2 парові казани, електричну станцію, 120 робочих, з них 40 жінок.

У 1904 р. завод працює 191 день, продукції випускається на 115 тис. рб.

У 1909 р. основний капітал заводу складав 200 тис. рб., річне виробництво залишалося на колишньому рівні.

У 1910 - 1911 рр. В.О. Плещєєв прийняв рішення продати свій завод Анонімному Товариству «Кринична на Дінці». Воно виникло за ініціативою підданих Бельгії і Франції. 19 травня 1897 р. у Російську місію в Бельгії звернулися член Палати представників інженер Жюль Даллеман, промисловець Еміль Декамп, інженери Верб Крафт, Олів'є П‘єтт, Георгій Даллеман про утворення Правління Анонімного Товариства «Кринична» (в місті Селіє). 19 січня 1898 р. Департамент торгівлі і мануфактури Міністерства фінансів розглянув Статут, документи на купівлю 55 десятин землі у сіл Кринка-Пантелеймонівка Бахмутського повіту і Маячки-Шабельківка Ізюмського повіту. Товариство мало капітал в 1,2 мільйони франків (2400 акцій по 500 франків, 300 акцій без ціни призначалися в оплату за нерухоме майно). Товариство створювалося на 30 років. Міністр фінансів граф Ю.С. Вітте дозволив діяльність Анонімного Товариства. Керуючим став Віктор Олександрович Френе.

У 1909 р. Товариство «Кринична» мало: основний капітал 450 тис. рб., двигун паровий в 160 кінських сил, 120 робітників, виготовлялися вогнетривка цегла для доменних і коксівних печей, вагранок, цемент вогнетривкий на суму 412 тис. рб. на рік.

10 травня 1911 р. В.О. Плещєєв звернувся в Міністерство торгівлі і промисловості з Проханням дозволити йому продаж АТ «Кринична» 598 десятини» землі «із заводом вогнетривких виробів». 11 серпня 1911 р. міністр С. Тимашев дозволив Анонімному Товариству придбати «нерухомість заводу вогнетривких виробів» при селах Катеринівка, Івановське, хуторі Кругленькому, селі Предтечине. Цей завод за Статутом повинен був мати управління в Росії, Новим керівником колишнього заводу Плещєєва був призначений бельгієць Жорж Фірнемон, що володів 31 акцією на суму 15,5 тис. франків.

26 червня 1912 р. на екстреному зібранні акціонерів Анонімного Товариства ухвалюється рішення у зв'язку з поглиненням заводу Плещєєва про збільшення статутного капіталу до 2,5 млн. франків, про випуск 2600 нових акцій по 500 франків кожна. Найбільші пакети акцій придбали по підписці капіталіст Еміль Декамп з Брюселю (540 акцій на 270 тисяч франків), інженер Олів'є П’єтт з Брюселю (200 акцій на 100 тис. франків), член Палати представників Жюль Даллеман з Льєжу (125 акцій на 62,5 тис. франків). В 1914 р. АТ «Кринична» мала оборотний капітал 450 тис. рб., 120 робітників, сталий перелік продукції і річний об'єм реалізації 275 тис. рб.

Виникнення другого великого вогнетривкого заводу в Часів-Ярі пов'язано з ім'ям поміщика Іванівської волості Бахмутського повіту Михайла Олександровича Ковалєвського. В Бахмутському земському Зібранні М.О. Ковалєвський грав помітну роль в 1880 -1896 рр., в 1882 -1885 рр. «делегувався» гласним губернського земства. Ковалєвський пропонував заснувати посади доглядальниць в лікарні повіту, мав пропозицію про надбавку фельдшерам. У повіті було додано 4 нових одиниці фельдшерів. Як постійний член по селянських справах Присутноствія Ковалєвський пропонував списати недоїмку з селян, добивався переводу маєтків М.В. Бабенко Васильовки і Гореломогиловки до 4 і 3 мирових ділянок, брав участь в розгляді проектів нових мостів, пропонував підпорядкувати земській управі спеціальних розсильних, що розвозить по повіту офіційні документи, пропонував, що «землі з мінеральними покладами можуть бути віднесений до розряду підлягаючих обкладенню до вищих зборів», тому потрібно було визначити дійсну цінність цих земель. За пропозицією Ковалєвського з приводу виписування медикаментів земство вирішило збільшити суму витрат на 200 рб.

У 1887 р. Ковалєвський був вибраний почесним мировим суддею. За мірками Бахмутського повіту М.О. Ковалевський, на відміну від Плещеєвих, належав до поміщиків середнього статку. Його літня дача з великим будинком знаходилася в хуторі Іоанохрещенському (с. Іванівка). В Бахмуті мав будинок. В «Збірці статистичних відомостей по Катеринославській губернії» вказано, що до 1861 р. Ковалєвському належали хутір Іванохрещенське, землі 360 дес., 45 голів великої рогатої худоби, 15 будівель, водяний млин, бавовняна сукновальня, де в 1883 р. було перемолото 11 тисяч пудів зерна, 3,3 тис. пудів проса, зваляно 4752 аршин сукна. Можливо, що звідси йшло «первинне накопичення капіталу».


Каталог: olderfiles
olderfiles -> Все секретное и тайное всегда вызывает повышенный интерес общественности
olderfiles -> У. Ф. Олбрайт Величина еврейского "долга" шу­мерам становилась очевиднее день ото дня в результате посте­пенного, кропотливого проникно­вения в шумерскую литературу
olderfiles -> И с настоящим английским юмором справочник
olderfiles -> Нажмитдин мухитдинов
olderfiles -> Мухитдинов Нажметдин Баукеевич
olderfiles -> История создания и развития
olderfiles -> В книге на основе изучения и обобщения действующего горного законодательства и практики использования недр в Казахстане анализируются понятие и особенности горных правоотношений, принципы пользования недрами, правовые основы
olderfiles -> В качестве замены или дополнения речи; отношение окружающих к состо-янию речи ребенка; занимался ли с логопедом, каковы результаты
olderfiles -> Общество исследователей истории Ряжского края им. В. И. Гаретовского


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет