Микола шатилов смерть на ім’я мерседес документально-історичні пригодницькі повісті Присвята – Жанні



бет14/17
Дата07.03.2018
өлшемі2.84 Mb.
#20213
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Едсон Раф. Вільям Ярборо.

Чекали на початок советсько-американського зіткнення, на звільнення своєї Чехословаччини. Марно! Остаточно обезнадіїла їх поразка національного повстання в Угорщині.

«Коли західній світ, бровою не повівши, дозволив совєтським катам винищити тридцять п’ять тисяч мадярських патріотів, ми зрозуміли, що він, той західній світ, надає перевагу словам перед зброєю». Цтирад Машин, 1957, Мюнхен, ФРН.

По службі відмовилися вступити до військової академії, відмовилися, хоч видавники і спокушали їх мільйонами, писати спомини.

Милан замешкав на Фльориді й сів за кермо таксівки. Після чехословацької «оксамитової революції» мешкав у Подебрадах. Був членом Консервативної партії, яка висувала його на посланця Европейського парляменту. Був почесним членом Конфедерації політичних в’язнів. Нагло помер у липні 2010-го. В останню путь проводжали Милана Павмера сотні людей, та не було серед них ані Радка, ані Пепи.

«Мені й Радкові часто закидають: як ви, мовляв, могли не прилетіти на похорон свого товариша? А товариш, запевняю, нам ніколи б такого не закинув. Милан як ніхто знав міру нашої зневаги до большевиків. У Чехії комуністична партія живе, як мед п’є. У Чехії при владі такі її колишні члени, як Рихетський12 та Їчинський13. Уявіть! В Америці, в країні істотне демократичній, головою Конституційного Суду стає колишній член мафії. Ні, в Америці таке навіть уявити годі. Ми з братом присягалися, що повернемося тільки й тільки на вільну від большевиків і большевиччини батьківщину. На жаль, вона такою не є». Йозеф Машин, 2010, Санта Барабара, США.



12Павел Рихетський (1943) – колишній член Комуністичної партії Чехословаччини, правник, голова Конституційного Суду Чеської Республіки.

13Зденєк Їчинський (1929) – колишній член Комуністичної партії Чехословччини, правник, член комісії, яка укладала нову Конституцію Чеської Республіки.

У каліфорнійській Санта Барбарі Йозеф Машин оселився, коли впав у гаразд, на схилі віку. Торгував сталлю, літаками, електронікою... Жив переважно в Німеччині. Жив з усвідомленням постійної небезпеки. StB, сподіваючись викрасти засудженого на шибеницю, засилала в його оточення агентів аж до кінця 70-х.

«Пепа й сьогодні повен життя. Усе по відрядженнях: то Лондон, то Стокгольм, то Мадрид... От тільки за Прагу йому не нагадуйте. Якось стрілися в Мюнхені. Я й кажу: «Послухай, Пльзень під боком. Поїхали на пльзенське пиво, а за те, що ти побував у Чехії, я, їй-богу, нікому не скажу». А він: «У вас там на Граді Земан14 сидить. Колишній большевик. З тих, що неню нашу згноїли у в’язниці. З тих, що Вашка із Збиньком й дядька нашого, Цтибора Новака, повісили. За кого ти мене маєш?». Ян Новак, 2015, Прага, Чехія.

14Мілош Земан (1944) – колишній член Комуністичної партії Чехословаччини, президент Чеської Республіки, великий прихильник президента Російської Федерації Володимира Путіна.



Йозеф Машин.

Цтирад Машин багатства не вижив. Захопившися винахідництвом, удосконалював поки й віку свою піч на спалення спрацьованої оливи. Залишався таким, яким був замолоду: відчайдух, насмішник...





Цтирад Машин.

Узимі 2011-го клівлендська лікарка сказала йому з наївною безжальністю: «Лейкемія! Шість-сім тижнів, може, й поживете...». Радек пожартував: «Зважайте! Якщо по семи не вріжу дуба, позиватиму вас».

Помер у серпні. Ховали його з військовими почестями. Труна під американським стягом. Сальви почесної стійки.

Вітер з-над озера скинув з віка пасисте полотно. Наче наголосив: сей вояк усім своїм єством був вояк-одиночка – сам на сам бився з дивізією.



2015.

ЙШЛИ СЕЛОМ, ЙШЛИ СЕЛОМ БАНДЕРІВЦІ
Чехословацька військово-поліцейська операція Б (бандерівці) відбувалась у червні-листопаді 1947-го, мавши на меті знищення похідних сотень Української Повстанської Армії (УПА), які з підсовєтської Польщі відходили через Чехословаччину та Австрію до Західньої Німеччини.
І
Сімнадцятого квітня 1947-го посол Польщі у Чехословаччині Стефан Вербловський сповістив міністра закордонних справ Яна Масарика, що від двадцятого квітня ділянку польсько-словацького кордону Старий Сач-Стара Любовня буде перекрито з огляду на ліквідацію загонів УПА. Вербловський остерігав, що повстанці намагатимуться перейти на Словаччину, і сподівався, що Прага вживе заходів.
Не випускав слів на вітер польський посол.
По упливі двох – день у день – місяців, сімнадцятого червня, перетнула словацький кордон сотня Михайла Дуди-Громенка (120 багнетів), дев’ятнадцятого – Романа Гробельського-Бродича (80 багнетів), двадцять другого – Володимира Щигельського-Бурлаки (97 багнетів).

До відома. Михайло Дуда-Громенко, двадцять шість років, родом з Львівських Сорок. Член Організації Українських Націоналістів (ОУН). Відбув військовий вишкіл у Німеччині, де вступив до українського куреня «Роланд». Від 1943-го в УПА: командир сотні «Ударники-2». Навесні 1947-го сотня Громенка точила численні й виснажливі бої з польською 8-ою піхотною дивізією, частиною 9-ої піхотної дивізії та 1-ою дивізією Корпусу внутрішньої безпеки.

Михайло-Дуда Громенко.
Роман Гробельський-Бродич, двадцять вісім років, походив з лемківського села Стефкове. Член ОУН. Від липня 1944-го в лавах повстанців: чотовий сотні Громенка. У 1946-му очолив сотню «Ударники-1», яка билася з поляками в Грибівському повіті (південна Польща).
Роман Гробельський Бродич.
Володимир Щигельський-Бурлака, двадцять шість років, уродженець Львова. Член ОУН. У 1939-му вписався в Німеччині в «Український легіон» полковника Романа Сушка1. Повернувшися до Польщі, служив в українській поліції на Лемківщині (Команьча, Балигород, Войткове, Явірник Руський). Від літа 1944-го в УПА: командир сотні «Ударники-4». Навесні 1947-го сотня зазнала тяжких утрат в нескінченних боях з поляками (лише в березні шість великих боїв) і так само, як сотні Громенка та Бродича, була притиснута ворогом до словацького кордону.
1Роман Сушко (1894-1944) – полковник Січових Стрільців, співзасновник ОУН, командир «Українського легіону», який на боці німецьких військ брав участь в німецько-польській війні.
Володимир Щигельський-Бурлака.
Сотенні мали наказ Головного Командира УПА Романа Шухевича-Чупринки йти у вільний світ і запевнити його, що українці й собі виборюють волю, змагаючись з московськими та польськими займанцями. Шлях лежав землями словацькими, моравськими й чеськими – ліси, гори, річки й потоки...
Чехословацький північно-східній кордон заслоняло з’єднання «Теплиці», в складі якого було 4 400 вояків. Та вже двадцять четвертого липня, коли з’єднання перебрав під свою руку генерал Юліус Носко, воно мало 5 640 бійців, з яких 1 339 становили поліцаї.
До відома. Юліус Носко (1907-1986), бригадний генерал. Під час німецько-совєтської війни капітан словацької «Меткої бригади» (пізніше – «Метка дивізія»). У липні 1941-го бригада, подолавши опір совєтської 44-ої дивізії гірської піхоти, здобула в запеклих боях містечко Липовець, що помогло німцям звоювати Вінницю. Носка як такого, що пописався під Липовцем і в дальших боях з совєтськими військами, було справлено до Харкова на стаж при штабі 6-ої армії генерал-ляйтенанта Фридриха Павлюса. Відкликаний в 1944-му з «Меткої дивізії» на Словаччину, Носко став одним з організаторів Словацького національного повстання. Очолював штаб повстанців. У січні 1953-го генерала без пояснень було звільнено з чехословацької армії.
Носко заповів виставити військово-поліцейські чати на мостах, бродах та перевозах, пильнувати вдень і вночі села, повсякчасно стежити хутори, а крім того, виявляти з-поміж селян таких, що помагають українцям. Селянам не вільно було заходити, коли смеркне, в ліси, розкладати в лісах багаття й полювати. Зачувши стрілянину або спіткавши когось сторонського, вони мали застерігти поліцію або, якщо зайди вже в хаті, попередити умовним знаком (квітка чи свічка на підвіконні) сусідів: ми в небезпеці! Та застерігали колись-не-колись і з великою – вісім-десять годин – загайкою.
Сотня, а найчастіше кільконадцять її вояків, вступала в те чи те село пізнього вечора і, розжившися харчами, ставала на нічний похід. Ранком вона могла бути за тридцять-сорок кілометрів від місця, з якого надійшло повідомлення.
До відома. За вбитого або зайнятого в полон українського повстанця сплачувалося десять тисяч крон. Неабиякі гроші: пересічна платня становила три тисячі місячно.
Словаки постачали повстанців не лише поживою (повстанці за все платили). Постачали також найсвіжішими вістками та значливими наводами. У штабі Носка завважили, скажімо, що чолові повстанські стежі долали зачатовані мости, підшиваючись під косарів, а косами їх обділяли селяни.
Ставалося, сотня мала й провожатого з селян. А то й селянок. Невисока, зазначав незнаний викажчик, вік – тридцять-тридцять п’ять, смаглява, темноволоса; на собі має або лижвяні штани та шкуратянку або сукню, кожушок і старшинські чоботи.
Чехословацька влада (а була вона, пам’ятаймо, не вся побольшевичена) сушила собі голову: яку статтю шити помічникам та симпатикам українських повстанців? Кінець-кінцем ухвалили: «...тих, що свідомо опікуються бандерівцями, своєю охотою підпирають їх, обділяють припасами, мапами, вістками, стають їм за провожатих, буде покарано відповідно закону про захист республіки».
До відома. Сей закон був найважливішим кримінально-правовим приписом, оскільки, крім наріжних державних інституцій, охороняв також ідеї, на яких було засновано Чехословацьку державу. Порушник закону карався ув’язненням на термін від п’яти до двадцяти років.
На неохоту чехів, а тим паче словаків, помагати в нагінках на вояків УПА скаржилися Національні комітети2: «З виявами нічим не виправданого співчуття, з нерозумінням усіх згола заходів ми повинні боротися методом переконання. Хай кожен пам’ятає, що бандерівець, який шукає за шматком хліба, за нічлігом, є, можливо, вбивцею наших славних воїнів».
2Національні комітети – органи місцевого самоврядування.

ІІ
Дев’ятнадцятого червня, в Папині3, сотня Громенка мала вогневий контакт з «тепличанами».

3Папин – тисячне село посередині Лаборецького згір’я, в долині Удави, за двадцять чотири кілометри на північний схід од Гуменного.

Самовидець4. Стояли ми постоєм. День був тихий, погідливий, і, виглядало, нічого злого не ворожив. Та надвечір стійчики звістили, що в ліс увійшло військо. Сотня зайняла бойові становища. Збігав час... А їсти – аж живіт до спини тягне. Тож сотенний і вислав хлопців в село – розстарайтеся! Коло крайніх хат їх обстріляли. Загинув там бойовик Служби Безпеки Ферко. Був він родом з львівських Павликів. Отут ми й добрали, що попереду чекають на нас обложені села, що похід на захід – то не буде жадна прогулька. Михайло Озимко-Залізняк, чотовий сотні Громенка.
4Уривки з денників та споминів самовидців – стилістично відредагований та адаптований текст.
По п’яти днях, в околицях Златої Бані5, громенківці попали під кулемети і втратили бойовика Бука (походив з перемиської Брижави).

5Злата Баня лежить поміж Сланських пагорків, за вісімнадцять кілометрів на південний схід од Пряшева.

Сотня забавлялася й коштом утікачів: Калина, Журба, Хитрий, Кирило, Бак, Шугай, Вільха, Гонта... Дев’ятьох ослаблих сотенний сам відпустив на всі чотири вітри. Залишали по хатах і тяжко поранених. У Грубові, за тридцять кілометрів од Папина, залишився в місцевого ксьондза, хоч Громенко й відраджував, капелян Кадило. Чоловік літошній і плохий, Кадило мав надію, що той ксьондз поможе.


Василь Шевчук–Кадило.
До відома. Василь Шевчук-Кадило (1903-1948), греко-католицький священик, був від 1945-го польовим капеляном УПА. Грубовський ксьондз виказав його StB, і в липні Кадило був уже в лабетах поляків. По муках, що їх завдавали йому польські кати, отець Шевчук збезножів. Розстріляно повстанського капеляна тринадцятого вересня 1948-го. У Ряшеві.
Самовидець. Чотирнадцятого липня ми, геть утюпкані та захарчовані, спинилися на гірському шпилі. Унизу бачили село. Розвідка визнала, що то є Вернар6, а в нім навальність війська. Утративши надію добути харчів, я наказав сходити з гори. Ми сходили західнім схилом, а в той самий час пепики7 дряпалися на неї східнім. На підошві, під дощем куль, сотня залягла. Били на нас і запалювальними. Трава навколо займалася, як солома. За нами – але далеченько – був ліс, і я наказав відступати перебіжками. Пепики7, ні на мить не припиняючи стрілянини, зачали брати нас у кліщі. Довелося знов залягти й відповідати націльним вогнем. Я кричав: «Хлопці! Ще трохи! Тримаймося!». То там, то там падали наші воріженьки, й кліщі так-таки й не зімкнулися. Потоком сотня дісталися лісу. Під Вернаром лягли головою Чорноморець, Заяць, Їжак... Було чимало поранених. Дістав і я кулю в плече. Михайло Дуда-Громенко.
6Вернар лежить на межі Низьких Татрів та Словацького Раю в оточенні високих – понад 1 500 м – гір, в долині Вернарського потоку, за вісімнадцять кілометрів від Попраду.

7Пепики – зневажлива назва чехів. Походить від поширеного ім’я Йозеф (здрібнено: Пепик).

с. Вернар.
Зайняті в полон Осип Дмитрів та Богдан Добровський казали, що не аж таке й легке поранення мав Громенко. Куля зачепила легеню, і сотенного чималий час несли на ношах. Пояснювали се як відданістю командирові, так і тим, що ніхто, крім нього, не вмів читати мап. Попри все інше наголосили, що з Громенкового наказу тяжко поранених дострілювали. Звісно ж, видавлювали сльози в слідчого: ми, мовляв, воювали за боюсь. По всіх сотнях було багато випадків, коли, зайшовши у безвихідь, повстанці або стрілялися, або...

Полон. Українці під чеськими й словацькими автоматами.
Самовидець. На постоянці коло села Криве підійшов до командира Каштан і просив його застрелити. Казав, що рана не гоїться, що він уже не ходок, а тож... Заскочений Громенко допитливо глянув на свого замісника Лагідного, на бунчужного Соколенка, на отця Кадила. Усі мовчали. Кадило зачав було вмовляти Каштана, та той наполягав: «Я воював за Україну й хочу вмерти чесно. Не в большевицькій катівні!». Громенко гукнув зв’язкового Воробчика: «Біжи до сотні, попитай, чи не зголоситься хто». Зголосився Рубаха. Отець Кадило дав Каштанові останнє розгрішення та благословення. Пішов у ніч Каштан. За ним назирці – Рубаха. І враз – стріл!». Михайло Озимко-Залізняк, чотовий сотні Громенка.

ІІІ
За яких двісті кілометрів від Словацького Раю була Моравія, а з’єднання «Теплиці» свого завдання так-таки й не виконало: українці продіставалися далі й далі на захід. Заважаючи їм заглибитися, заклали по річках Морава і Бечва військово-поліцейський запобіжний ланцюг «Влара», частинами якого командував підполковник Зденєк Бенеш. Ланцюг поділили на відтинки з умовними назвами «Карел», «Непомук», «Осінь» та «Ян».
«Карел» майора Мартіна Нудери – із штабом у Заглиницях – забезпечував ділянку від Ловешиць до Жлутави й налічував 649 вояків.
За відтинок «Непомук» відповідав штабний капітан Вацлав Бечка. Сто сімдесят вісім вояків, розташувавшися в Напаєдлі й Бабицях, прикривало з півночі Угерське Градиштє.
«Осінь» майора Франтішка Свободи – із штабом у Бзенці – мала 336 бійців по селах Недакониці, Острог, Лідеровиці, виходячи з яких, вони пильнували містечко Стражниці.
«Ян» охоплював терен від південного краю шосе Ланжгот-Кути аж по словацький кордон; мав чотириста вояків, за командира – надпоручника Милана Немця, а штаб – в Годонині.
Якби зайшла потреба, Бенеш міг употужнити ланцюг моторизованими поліцейськими куренями «Вацлав» (майор Войтех Юстра), «Станіслав» (штабний капітан Якуб Благинка) та «Йозеф» (майор Ондрей Новачек), а разом – восьмистами багнетами.

IV
Тринадцятого липня коло Моравських Прусів8 шістсот вояків і сто п’ятдесят поліцаїв вигнали з лісу чотирьох повстанців, та зловили лише стрільця Мирона. Збіглих відшукали між Рачицями й Рупрехтовом аж за два дні. Убили повстанця Співака.
8Моравські Пруси – невелике село за сім кілометрів на південний схід од міста Вишков, при дорозі з Тополян на Важани.
Другого серпня близько одинадцятої вечора українців було помічено на самісінькому моравсько-словацькому кордоні, в селі Свята Сидонія: запасалися їстівним; п’ятого – під Вларським перевалом; шостого – в Недахлебицях. Таких повідомлень що день, то більшало.

V
Сотню Бурлаки, яка сильно відставала від сотні Громенка, було загнано в Низькі Татри і взято в тісне кільце. Упевнившись, що облога стає затяжною, Бурлака поклав залишитися в межах кільця й петляти на всі боки, вичікуючи зняття облоги. Уранці п’ятого серпня, на підході до Німецької Люпчі9, сотню було атаковано. Відсіклась і стала кошем на шпилі Люпчанської Магури (1 315 м).
9Німецька Люпча – тепер Партизанська Люпча.

Люпчанська Магура.
На звіди чехословаки вислали сімнадцятьох чоловік з курсантського куреня. За командира пішов не капітан, який нагло заслаб, а четар Алоїз Рамбовсек. Сходячи на Магуру, зелене вояцтво навіть не відбезпечило автоматів, не наготовило гвинтівок (нічого іншого не мали). Шпиль накрив їх кулеметною пальбою.
Самовидець. Я дививсь у далековид на північ, на Німецьку Люпчу, в околиці якої хотів уночі вивести сотню, коли помітив їх біля лісничівки. Був певен, що за ними суне основна сила, що відступити вже не встигнемо, а тож і наказав висунути наші два кулемети на край лісу. Чехословаки майже не відстрілювалися. Лишили на галяві шістьох мертвих і трьох поранених. Володимир Щигельський-Бурлака.
На Магурі загинули: Йозеф Гакл, Генрих Врба, Богумил Падух, Мілош Невман, Мирослав Кореш та Йозеф Шикула. Поранених бурлаківці перев’язали, та уніформи з них, як і з тих, що лежали на галяві, стягли. По шостій вечора сотня зійшла з гори і, затираючи сліди, скрутила на захід, потім – великим півколом на південь, на схід і знову великим півколом на північ.

VI
Десятого серпня Бенешу доповіли, що у Валаських Клобуках мала місце перестрілка з численним – п’ятдесят-шістдесят бійців – українським загоном. Підполковник не повірив, бо знав від захоплених повстанців, що з сотні Громенка прийшло на Моравію заледве сорок чоловік.
Тринадцятого серпня в Кошиках, за шість кілометрів від Напаєдли, четверо озброєних автоматами українців, що мали на собі польські однострої, і п’ятий у штатській вдяганці ходили по хатах, шукавши за харчами та мапами. Чотирнадцятого в лісі біля Кужелова, за двадцять два кілометри від Угерського Броду, тамтешні мешканці бачили шістьох повстанців. Другого дня з Кужелова вістили, що на Моравію перейшов із Словаччини загін числом сто-сто двадцять багнетів.
Вістка виявилася брехливою, як і чимало інших, появу яких спричиняв повсюдний переполох. Бувало, що спантеличені сільчаки мали й голоси птахів за голоси ловецьких дудочок, якими, як запевняло посполитих начальство, перегукувалися в лісі українці. Завідомлення «з ловецькими дудочками» штаб Бенеша отримав п’ятнадцятого серпня з Лугачовиць.

VII
Зводячи погонців з пуття, Бурлака маневрував усередені кільця, і п’ятнадцятого серпня сотня знайшлася в горах Малої Фатри близько Краснян10.
10Красняни, з тисячою їхніх мешканців, лежать на західніх схилах гірського пасма в долині Варинки, за десять кілометрів од Жиліни. Селом точиться потічок Кур.
Кільце стискалося, та Бурлака плекав надію, що тиск ось-ось ослабне, й сотня, наражаючись на засідки, стійки й чати, металася між Варинкою на заході та Оравою на сході.

Генерал Носко наказав ні під яким оглядом не випускати бурлаківців з Малої Фатри, й туди ринули поповнення як людьми, так і технікою. Увесь масив облазили розвідувальні підрозділи, командири яких підтримувала постійний зв’язок і з правими, і з лівими сусідами; у місцях імовірного виходу сотні з оточення було викопано десятки замаскованих кулеметних гнізд; гірськими дорогами загуркотіли танки.





На Бурлаку!

Узявши за спільника голод, військо й поліція обложили всі навколишні села, всі хутори, всі лісничівки. У селі Незбудська Лучка в хаті полісовщика засіло четверо поліцаїв. Командував ними Милослав Новотний. Уночі прийшло під вікна кілька повстанців. Постукали: «Відчініть! Ми по хліб! Нікого не скривдимо!». Відказав їм Новотний: «Поліція! Заберіться, бо стрілятимем!». Українці вдарили з автоматів по вікнах. Зав’язалася перестрілка. Новотний чекав на підмогу. Не дочекався: знайшла його куля.



VIII
Шістнадцятого серпня поліцейська чата з Бухловиць завважила, що недаленними хуторами волочаться озброєні чоловіки, випрохуючи хліба.
Вісімнадцятого, по дев’ятій годині вечора, в єстрабицькому11 шинку людей, як і всякої неділі, було повно. Коли се влетів у шинок Йозеф Кельнер: «Бандерівці!». Захмелене товариство відгукнулося: «Не дурій, Пепику!». Та десятник Отакар Кратохвил, а з ним і Йозеф Нев’єл, метнулися за двері.

11Єстрабиці – маленьке (280 мешканців) село в Злинському краї, за три кілометри від міста Коричани. Назва походить від «яструба». У давнину мешканці села муштрували яструбів-тетерев’ятників.

Самовидець. ...зайшов, пам’ятаю, до хати: «Добривечір, пані! Чи не знайшлося б у вас хліба?». Глянула вовком. Одкраяла від бухана скибочку. Та скибочка аж світилася. Мене мало не затіпало: подає, як жебракові...
Петро Потічний-Воробчик.
Згадав за словаків. Ті куди гостинніші були. «А сіль?», – питаю. Скрутила невеличкого кульочка, вкинула кілька пучок. Та я й соли не взяв. З вулиці озвалася автоматна черга. Побіг... Петро Йосиф Потічний-Малий-Воробчик, зв’язковий сотні Громенка.
Стріляли від хати Нев’єлових. По українцях. З їхнього таки автомата. У пітьмі загубився від своїх Ярослав Костевич. На нього й напалися Кратохвил з Нев’єлом. Зазнали газетної слави: «Сміливці самі вигнали з села бандитів!».
До відома. Ярослав Костевич народився (1922) в селі Руське, на Мукачівщині. Швець. Нежонатий. У 1941-му вивезеий на примусові роботи в німецьких копальнях. Утік. Служив у Червоній Армії. У 1946-му вступив в УПА (сотня «Ударники-2»). На випиті показав, що їхній відділ має тридцятеро бійців, на озброєнні – три важкі кулемети, п’ять-шість автоматів, гвинтівки, що за командира в них – сотник Громенко.
Укрив українців Жданицький ліс12.

12Жданицький ліс – невисокий кряж, східні схили якого вкрито листяними лісами.

Тої самої ночі чехословаки обсадили шосе Бучовиці-Жданиці-Славков-Чейч, а пізніш утворили запобіжну лінію Кромериж-Вишков-Славков-Густопече-Брецлав.


Ужиті заходи не повелися. Дедалі більше повстанців ступало південною Моравією на захід. Уже дев’ятнадцятого серпня біля Рачиці (Вишковський повіт) з сімома українцями зіткнувся, їхавши велосипедом, Милослав Влчек, якому вони повибивали шпиці з колес, щоб не встиг виказати. Двадцятого, світком, шестеро озброєних чоловіків скрадалося уздовж залізниці в Грушках (Брецлавський повіт), прямуючи на Ланжгот.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17




©kzref.org 2023
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет