Микола шатилов смерть на ім’я мерседес документально-історичні пригодницькі повісті Присвята – Жанні



жүктеу 2.84 Mb.
бет2/17
Дата07.03.2018
өлшемі2.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Після польської кампанії Гайдрих має вже й пілотське посвідчення. У квітні сорокового, злетівши на гайнкелі (He-70 Blitz) з летовища «Ставангер-Сола» у південно-західній Норвегії, світлить англійські об’єкти. За кілька тижнів б’ється в небі Бельгії й Голяндії. Звістившись, які коники викидає його ставленик, Гімлер застеріг: «Не смієте важити головою!». Ставленик хилив на своє: «Кропиви мороз не виб’є!».

У липні сорок першого на північній Смоленщині винищувач Гайдриха (Ме Bf.109 E-7) було пошкоджено совєтськими зенітками. Сів на нічийній землі неподалік села Ольшанка. Пішов лісами на захід і вийшов таки на своїх. Помітивши Залізний Хрест І-ої кляси (за смоленський епізод!), Гітлер знетямився. Гайдрих дістав кару й більше не літав. Та завше пишався значком за шістдесят бойових вильотів: носив його понад стьожками інших нагород. Мало коли – nota bene! – носив табельний пістолет.




Конвой? Нікого!
Гайдрихова сміливість сягала межі: виняткова, безтямна, божевільна... На заводських мітингах умисно, як завважила Ліна, йшов у людський натиск. Сам. Ліна благала не легковажити небезпеки. Відказав, що не житиме по-обивательськи, як той, що й тіні своєї сахається.

Того, що й тіні своєї сахався, день і ніч пильнував ляйб-полк «Адольф Гітлер». Усіх завітальників його мюнхенського будинку обстежено; дахові вікна й ляди піддашшя взято на сталеві засуви; комин, аби виключити влучання бомби, засітковано; на штат готелів, в яких спинявся Гітлер, постійно поповнювано досьє; гостей, що селилися над його покоями й під ними, негайно «вивчено»; в поміжних покоях обселено значкових.


Гайдрих такі заходи безпеки зневажав, а ставши намісником Богемії та Моравії3, – а й поготів. Літній замок намісника в Паненських Брежанах охоронявся чисто символічно – лише-но десятьма вояками.
Замок в Паненських Брежанах.
Поліцейські стійки, що виставлялися на перехрестях між Паненськими Брежанами та Прагою, намісник зняв. Остороги гестапа про можливий замах знехтував. Усюди й на всяку діб їздив відкритим мерседесом. Він і водій. Конвой – нікого. Коли хтось давав натеньки, що таке вилізе боком, повчав: «Чехи не вбивають. Чехи капають...». Угадав, нема мови, ознаки чеської ментальности, але спустив з думки винятки.
3Намісництво Богемія та Моравія – залежне від Німеччини державне утворення.
По його загибелі голова слідчої комісії Гайнц Панвіц4 ознайомився з тисячами листів від ласих на десять мільйонів крон чехів (стільки виписав статс-секретар Карл-Герман Франк за виказ, який поможе знайти атентатників).
4Гайнц Панвіц – комісар празького гестапа, керівник відділу II-G (атентати, саботаж).

Гайнц Панвіц. Ганс Гешке.
Панвіц не обтяжував себе ідеологією і в теплій компанії хвалився, що ціну свою знає, що, коли буде така потреба, то й Сталінові служитиме як слідчий пес. Відкидаючи залякування населення, наполягав на чисто поліцейських методах слідства, а з того мав великі тертя з начальником празького гестапа Гансом Гешке.


Mercedes-Benz 320 Cabriolet
Капали чехи. Не вбивали. А тож мерседес з відкинутим верхом, з червоним штандартом намісника на правому крилі, з рунами ϟϟ і числом три на білому тлі знака (ч. 1 мав Гітлер, а ч. 2 – Гімлер) у той самий час і тим самим шляхом мчав з Паненських Брежан на празький Град. Гайдрих не знав сказаного Гітлером: «Чи не всі замахи на відомих політиків мали успіх, бо ті політики стало трималися своїх звичок». Та якби й знав, нічого б у його житті не змінилося.
Водій намісника не клав під ноги й автомата, як водії Карла-Германа Франка. Табельний вальтер лежав у глибокій кишені правих дверцят (не найпевніша схованка на пістолети). Спинок сидінь не затуляли сталеві заслони, як вимагала того безпека, й Панвіц, умиваючи руки, оповістив Берлін.
Мерседес-Бенц 320, з двигуном на шість циліндрів, з чотириступеневою коробкою передач, з незалежною почіпкою коліс, з гідравлічними гальмами, які скорочували гальмівний шлях, розганявся до ста кілометрів за двадцять п’ять секунд, а його максимальна швидкість становила сто двадцять шість кілометрів на годину. Видовжений капот, низьке і скошене лобове скло, зсунуті подалі від панелі приладів сидіння... Навальний автомобіль. Красень! А до того ж і недорогий – яких десять тисяч марок. Мерседес-Бенц 500 коштував двадцять дві тисячі.
Гітлер, Герінг, Гімлер, Гебельс, Рібентроп їздили також мерседесами, але якими... Урядовий 770-й ніс на собі сталеві листи завтовшки вісімнадцять міліметрів, мав 40-міліметрові небиткі стекла (підтягти скло – чотириста обертів рукояткою), мав форсований двома компресорами мотор на чотириста «коней» і швидкість сто вісімдесят кілометрів, хоч і важив п’ять тонн (крила виготовлялися полегшеними – з глинцю). Запасні колеса пообабіч кузова правили за панцер-заслінки. У бильцях заднього сидіння – в гніздах – автомати.
Тисяча дев’ятсот сорок п’ятий. Мерседес-Бенц 320 належить чеській поліції. Бігає і в 60-х, а там – зникає з очей. Знаходять його нагодою. Помітивши знаки пошкоджень, переконуються, що знайшли автомобіль, який забив Райнгарда Гайдриха: уламочок кузова, прошивши м’яку, з кінського волоса, спинку сидіння, кітель, сорочку, корсет, увійшов у слизень.
У Чехії Гайдрих, який вмисне ходить коло смерти, стає, як і його лінкор «Шлезвіг-Гольштайн», живою метою. Про ті чеські місяці Ліна напише:
«...починаю вірити, що він змиривсь із своїм кінцем. Не відав, що то є страх, та заразом і не мав охоти жити. Мені, яка бачила його втіленням енергії та волі, се видавалося чимось таким, що годі збагнути. Мені не йшла з голови думка, що він давно зжився з близькою кончиною... Се, може, й пишні слова, але я певна, що він палко жадав пожертвувати себе. Оті його неконечні, ба навіть заказані польоти видяться мені сьогодні початком кінця».

2. НІЧНИЙ ПОЛІТ
Десантувати усіх!
Двадцять восьмого грудня 1941-го, о 22:00, з летовища «Тенгмір» на півдні Англії важко злітав Гендлі-Пейдж-Галіфакс капітана 138-ої ескадрильї Королівських військово-повітряних сил Рональда Гокі5.
Коли літак, що ніс на собі гасло Tentando superabimus6, злетів, старшини у стежовій вежі, ставши на струнко, відсалютували.



Рон Гокі. Halifax.
5Рональд Гокі (1911-1991) народився в Ексетері. Учився в місцевому університеті, в лондонському Імперському коледжі. У вересні тридцять дев’ятого став військовим пілотом. Служив в ескадрильї, яка обслуговувала військових та державних – включно з Вінстоном Черчилем – діячів. Пізніше командував 138-ою ескадрильєю спеціяльного призначення. Наприкінці життя відвідав празький Національний музей жертв гайдрихіяди.

6Tentando superabimus (лат.) – зважливстю переможемо.
На екіпаж галіфакса – серійне число L9613, код NF-V – чекали польоти німецькими тилами, кожен міг стати останнім, і капітан – менше злітатимеш, довше поживеш – заохотки узяв з боївкою Anthropoid (Ян Кубіш, Йозеф Габчик) боївку Silver A (Альфред Бартош, Йозеф Вальчик, Їржи Потучек) та боївку Silver B (Ярослав Земек, Володимир Шкаха).
О 22:49 – висота 3000 м, швидкість 300 км – галіфакс лишив під собою Кале і заглибився в німецький повітряний простір. В 0:42 південніше Дармштадту за англійцем погналися два «пугачі» – нічні винищувачі Нe-219. Рон Гокі сховався за хмари, яких синоптики не заповідали. Успіх нічних польотів залежав від таких чинників, як чисте небо й молодик. Збігалися чинники коли-не-коли. Боївки дожидали на той збіг тижнями. А тим-то галіфакс і взяв аж сімох. А тим-то капітан мав наказ: хай там що висадити усіх (Silver A летіла втретє). Усіх – означало попетляти в небі Чехії і, можливо, не поспівши скінчити все затемна, ускочити повидну під зенітки. Галіфакс летів на південний схід, «ухопившись» за ложе Ельби. Погода гіршала. Штурман записав: «Визначитись неможливо. Під снігом усі шляхи, залізниці й містечка».

Handley-Page Halifax MK. II
Силовня бомбовика складалася з чотирьох двигунів Ролс-Ройс-Мерлін потужністю 1 280 кінських сил, почав літати в листопаді 40-го. Літав на відстань 3 400 кілометрів з 1 100 кілограмами вантажу. Обладнані трьома бомболюками, спарованою і четверною – на носовій та хвостовій турелях – скорострільною установкою (калібр 7,7 мм), галіфакси в березні сорок першого налетіли на Гавр. За кілька днів стали першими англійськими літаками, які вночі скинули бомби на німецьке місто, а саме – на Гамбург. Удень тридцятого червня бомбували Кіль. Виявилося, що їхнє захисне озброєння заслабе як на денні бої, й відтак вилітали вони лише на нічні завдання.
Певна обмеженість галіфакса компенсувалася його універсальністю: літак-буксир плянерів, розвідувальний, санітарний, транспортний, десантний... З десантних бойовики стрибали поодинці, через люк, приземлялися зосібна і часто один одного губили. Галіфакси літали в лавах тридцяти чотирьох ескадрилей. Сто тридцять восьма підлягала Управлінню спеціяльних операцій (УСО).

Пойнятий вогнем континент

УСО підпалювало, як казав Вінстон Черчиль, европейський континент. Учасниками малої війни в тилах німецьких військ стали вишколені англійцями національні боївки. Чехословацькі збивалися з бійців 1-ої Мішаної бригади, яка стояла постоєм в Чолмонделі. На бойовиків їх способили на Північно-Шотляндській верховині, в садибі «Гарамор»: вивчення найвживаніших типів гвинтівок, автоматів, пістолетів та вибухівки; ближній бій як із застосуванням зброї, так і без неї; стрільба навскидь; облаштування засідок; наведення літаків радіомаяками на той чи той об’єкт; читання мап, шифрування (навчав, запам’ятаймо, капітан Вацлав Кнотек).





Садиба «Гарамор». Шотляндія.

Стрибати з парашутом їздили на летовище «Рінгвей» в околиці Манчестеру. Стрибали і вночі. Але не на сніг. Не сніжило тої зими на північнім заході Англії.



Рон Гокі свідчить
А тої зимової ночі мотрошив сніг. Віяв слабкий – два бали – північно-західній вітер. Чехію повивала мла. Годинник підказав: наближається висадка боївки Anthropoid. Висота – 3000, швидкість – 300. О 2:12 літак обстріляли зенітки. Рон Гокі припускав, що б’ють батареї забезпечення пльзенських заводів, але не був певен, що то є Пльзень. Усвідомлював: або висадить хлопців на галай-балай, або вертатиме, спіймавши облизня. Штабний капітан Ярослав Шустр не вагався: «Викидаємо!».
Гокі, змінивши курс на північно-східній, повів літак на зниження. З п’ятисот метрів бачив село, а за ним розлоге поле. Два кола – висота 350-300, швидкість 190. На годиннику – 2:22. Переривчасто загула сирена, і зеленим заблимало табльо.
О 8:14 двадцять дев’ятого грудня галіфакс повернувся на летовище «Тенгмір». В оперативному журналі загону D (Diversity) з’явився запис Ярослава Шустра: Anthropoid десантувався о 2:24 на схід од міста Пльзень, в межах видимости Ейповиць; Silver A – о 2:37, на південний захід від Хрудіму; Silver B – о 2:56, на південний схід від Глинського.
Час точний, а точки помилкові. У боївки Anthropoid навігаційна хиба – 95 км, у Silver A – 43, у Silver B – 48. Хиби, як на сьогодні, дуже великі, але на той час, коли штурмани установляли курс по зірках, не аж так. Ставалися й прикріші: восени сорок першого Отмар Рідл з боївки Benjamin приземлився, замість Чехії, аж в Альпах (пілот схибив на 460 км).
«Уночі найважче літалося в небі найвіддаленіших цільових площин – Польщі та Чехії. Хоч з якого англійського летовища злітали, а вже за лічені хвилин були над Каналом, чекаючи на зустріч з мессерами. Далі – весь час над ворожим тереном. Літавши до Польщі, можна було сяк-так орієнтуватися за питомими ознаками балтицьької бережини, а рівнинний ляндшафт уможливлював польоти й на низьких висотах. Не те в Чехії. Єдиними тамтешніми орієнтирами були Дунай та Ельба. Знайти за таких умов місце висадки – се означало мати талановитого штурмана (а таких бракувало) і неабиякий талан». Рональд Гокі.
Від жовтня сорок першого до квітня сорок п’ятого УСО десантувало в Чехії двадцять дев’ять боївок. Більшість – далеко від місця призначення, а тож і далеко від явок. Бойовик ставав гнаним вовком, і гонитва найчастіше кінчалася загибеллю. Не лише бойовика та його сім’ї, а й тих, з якими він мав бодай найменший контакт. За ковток кави симпатики могли заплатити – й платили! – життям.
Між двадцять сьомим травня, днем, коли Anthropoid учинив замах на Гайдриха, і дванадцятим червня, днем, коли з Богемії та Моравії було знято стан облоги, німці стратили поза три тисячі чехів і чешок; близько п’ятисот – за схвалення замаху. Перегодом на смерть було засуджено 294-х помічників і посім’ян атентатників. З семи мільйонів чехів слідством було так чи так зачеплено п’ять мільйонів.

3. ЗЛАГІДНИЙ КУБІШ І ЗАПАЛЬНИЙ ГАБЧИК

Третя, праворуч, людська голова

У квітні сорок першого полковник Франтішек Моравець, начальник 2-го відділу (розвідка) Генерального штабу Чехословацької армії, заходився шукати за можливими бойовиками. Вимоги заявляв високі: совісні, кмітливі, заповзятливі, меткі... Нагледів багатьох і багатьох, а серед них і Габчика з Кубішем.





Ян Кубіш. Йозеф Габчик.

«Обидва були звичайнісінькі хлопці. Кожен цілком інакший, та все ж мали й багацько спільного. Дисципліновані, завзяті. Кубіш був злагідний на вдачу, добряча душа, мухи не скривдить. Габчик, навпаки, запальний, непосидючий, та міг бути і розмисливим». Володимир Шкаха.

Ян Кубіш народився (1913) на Височині, в Дольних Вілемовицях, у великій – п’ятеро дітей – сім’ї шевця. Мати –красуня на все село – померла в пологах. Швець узяв удовицю з чотирма дітьми. А щоб поменшало в хаті ротів, відпровадив шестилітнього Яна на виховання бабусі. По школі Кубіш ставав за наймита, ламав камінь... Учащав до католицької тіловиховної спілки «Орел». Уганяв і за дівчатами. Ті коло нього, який успадкував материну вроду, сліпма упадали. Кривди, заподіяної батьком, не забував. Перед вильотом, залишаючи братові листа в Англії, писав: «Ох, хотів би знати, що він сьогодні за мене каже. Чи пишається мною? Своїм сином, якого вигнав був з хати?».


Військо. Їглавський піший полк. Кубіша атестовано як компанійського і завзятого. Навесні тридцять восьмого – 13-й сторожовий курінь, який мав стати в обороні Моравської брами7. Німецька займанщина. Утікає до Польщі, знайомиться з Йозефом Габчиком. Франція. Іноземний легіон. З початком війни – 1-а Чехословацька дивізія. Пописався в боях на Луарі – Воєнний хрест. Англія. Загін D. Виснажливий вишкіл, та він знаходив час на денник: «Не знаю, скільки ще проживу, бо доручено мені дуже важливу, а заразом і дуже небезпечну справу, та я не маю страху. Іду на діло своєю волею, не спинить мене і те найгірше, яке може спіткати».
7Моравська брама – гірський прохід між східніми відногами Судет і західніми відногами Бескидів.
Найгірше спіткало вісімнадцятого червня 1942-го на криласі празького собору Кирила та Методія, де разом з Кубішем загинули: Адольф Опалка, командир боївки Out Distаnce, та Йозеф Бублик з боївки Bioskop.
Німці вимордували чи не вісіх Кубішів: батько Франтішек, брат Рудольф з жінкою Марією, сестра Франтішка з чоловіком Рудольфом, брат Ярослав, сестри Марія, Власта, Їтка... Уникнув смерти лише малолітній Франтішек, але останній погляд на мертвого Яна підломив його психічно. Підломив назавше.
«Не пам’ятаю, який то був день, коли наглядач викликнув по іменах батька, братів і мене. Чекав на нас чорний ворон. Дорогою ми не могли обмінятися ані півсловом. Пасли кожен наш рух. Привезли до якоїсь вілли, де було вже багато наших родичів. Стояли ми уздовж коридору лицем до стінки, один побіля одного. Я помітив, що людей, чиї імена названо, кудись виводять. Настала й наша черга. Першим ішов Руда, за ним – Ярда, а далі – тато. Коли Ярда повертався і минав мене, нароком перечепився за килим і шепнув: «Не впізнавай!». Викликнули мене. Завели до великої овальної і добре освітленої кімнати. Посередині стояв довгий цинкований стіл. Обіруч – у цивільному – гестапівці. Перекладач сказав, що мушу обійти стіл і на все уважно подивитися. На мене напав жах. На столі, на підставках, стояло сім людських голів8. Не своїми пройшов я повз них. «Упізнав когось?», – спитав гестапівець. Відповів, що ні. Знову погнали круг столу. Спинили перед третьою, праворуч, головою: «Нікого тобі не нагадує?». Відповів, що не знаю, ніколи не бачив. Дивився в обличчя мертвого Яна... Упізнав його, впізнав і той давній шрамик на скроні... Хтось ревнув: «Геть!». Франтішек Кубіш.
8З наказу гестапа патологоанатоми Інституту судової медицини, відтявши голови Кубіша й Габчика, вмістили їх до скляних посудин з фіксувальним розчином. Голови Опалки, Вальчика, Бублика, Грубого, Шварца було відтято і препаровано. Усі мали стати експонатами Музею злочинів.
Останнім набоєм з кольта

Йозеф Габчик народився (1912) в селі Полувсі, неподалік Жиліни, на Словаччині. Батько його був «американець», заокеанський заробітчанин. Стягся на хату та на клапоть ґрунту. Габчики хоч і тягли біду, та дітей своїх у науку давали. Йозеф вивчився на слюсаря. У війську – кошицький піший полк – залишався до 1937-го. Вийшов у запас і влаштувався на Тренчинський завод бойових газів. Запобіг захопленню заводських складів німцями. Польща. Франція. За хоробрість у боях на Марні (командував кулеметним роєм) мав Воєнний хрест. Англія. Замісник чотового, ротмістр. Загін D. Боївка Anthropoid.

Габчиковим напарником мав стати Карел Свобода. Не став. Викидаючись з парашутом, потовк обличчя й геть утратив самопевність. У десант – боївка Wolfram – його призначили аж у вересні сорок четвертого. Франтішек Моравець спитав Габчика в лоб, кого б він узяв за бойового товариша. Почув: «Яна Кубіша!». «Згода!», – сказав на те полковник і не пожалів. «Завше тягли в один гуж, – споминав майор Майкл Едвардс, – й ніколи не спинчалися, чий чорт старший». Самого ж Габчика змалював так: «Беручкий, видержливий. Зірок з неба не хапає, не спішить навчитися нового, але певний і запопадливий». За палахливість – ні слова. А якраз її й помітила Памела Елісон, з донею якої, Лорною, женихався Габчик (з її сестрою, Едною, лицявся Кубіш): «Коли Йозеф запізнювався на автобус або перекидав склянку з чаєм, спалахував, мов той сірник, і лаявся на всі заставки, та швидко й осідався. А осівшися, збивав з себе сміхи».

У найважливішу мить Габчикового життя палахливість насміється з нього: він не вистрілить на живу мету. А в найостаннішу мить життя вистрілить. Найостаннішим набоєм з кольта ч. 539 370. У скроню. Після бою, що тривав сім годин. У крипті9 церкви Кирила та Методія. Там застреляться також: Йозеф Вальчик (Silver A), Ян Грубий (Bioskop) і Ярослав Шварц (Tin).


9Крипта – склеписте приміщення під вівтарною частиною храму, де покояться мощі святих і страдників.

4. СТРИБОК НА СНІГ
Несподівані Негвізди
«В операції Anthropoid задіяно двох бойовиків, які десантувалися з літака вночі проти 29.12.41. З-поміж спорядження мають два металеві контейнери, вміст яких подано у додатку.
Метою операції є замах на Р. Гайдриха, німецького намісника у Чехословаччині, а металеві контейнери містять приладдя, потрібне для нападу на нього. У більшому – знадібок, який має забезпечити напад у тих чи тих його варіянтах, а саме:

a) по дорозі Р. Г. на празький Град; б) по дорозі на місце урядування; в) наскок на автомобіль або на панцерований залізничний вагон; г) наскок під час подорожі Р. Г. у сальон-вагоні; ґ) замінування шляхів сполучення, якими він має намір їхати; д) замах під голим небом, коли Р. Г. відвідуватиме ті чи ті церемонії або масові заходи.

Час та місце нападу бойовики оберуть якнайшвидше і на власний розсуд. Обох було навчено усіх способів убивства з тих, що нам відомі. Обидва погодилися на участь в операції, без огляду на можливість чи неможливість урятуватися. З даним пляном чеський Опір не ознайомлено». Таємний звіт полковника Гескета Причарда генералові Г. С. від 22.01.42.
Двоє бойовиків, помахавши п’ятьом, які залишалися, скочили один по одному в люк. Слідом спускався вантажний парашут. Кубіш приземлився серед поля на захід від села. Підібрав стропи, погасив купол, відстібнув лямки і розглянувся по Габчикові. Той лежав у канаві: вивихнув пальця на лівій нозі. Спантеличив його сніг, на який ніколи з літака не стрибав. З відстані двохсот-ста п’ятдесяти метрів чорна земля «кидається» на спадуна, змушуючи його підгорнути ноги та схилити голову на груди. А засніжена – ні, не кидається. Габчик не міг сього знати.
Англійці навчали атентатників, кваплячись якшвидше збутися того, хто знав чимало всякої всячини з життя герцога Віндзорського10, який увійшов у неславу, лигаючись з Гітлером. Крім того, Лондон і в гадці не мав, що Москва, яка й собі гострила ніж на Гайдриха, може його, Лондон, заломити. Уліті сорок другого гестапо взяло в Польщі такого собі Леоніда Васильєва. З’ясувавши, що він умочений в замах на Гайдриха, вислало його комісії Панвіца. Васильєв зізнався, що на замовлення московських чекістів мав таки забити намісника. Виказав і свого полигача, колишнього – з біляків – полковника Олександра Воєводина11.
10Герцог Віндзорський (1894-1972) – він же Едуард VIII, король Сполученого Королівства Великої Британіі та Північної Ірляндії. Зрікся корони.

11Олександр Воєводин (1888-1944) був секретарем Спілки російських письменників та журналістів Чехословаччини. Загинув у таборі «Флосенбург».



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет