Навчальний посібник у двох частинах



жүктеу 4.54 Mb.
бет12/22
Дата21.04.2019
өлшемі4.54 Mb.
түріНавчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22

Конфесійна та позаконфесійна філософська теологія. Метатеологічні функції філософської теології та метатеологія, зокрема, як методологія теологічних праць в галузі систематичної теології. Головні завдання філософського богопізнання у конфесійній та позаконфесійній теології. Філософська теологія у вузькому, або суворому смислі як автономне філософське богопізнання.

Філософська теологія як автономне філософське богопізнання: характеристика цілей, завдань, методів і функцій, а також способів реалізації такого філософського богопізнання. Теоретичні принципи автономного філософського богопізнання. Конституційний принцип філософської теології у вузькому, або суворому смислі: специфіка філософської теології як автономного богопізнання – прагнення створити вчення про Бога суто філософськими засобами (в контексті європейської культури як створення вчення про Бога у відхиленні від факту і змісту Божественного одкровення, даного у біблійному тексті або просто безвідносно до нього). Розуміння безвідносності як початкових філософсько-теологічних розмірковувань, вихідним моментом яких повинні бути суто “природні” даності людського існування, а самого розмірковування, що визначає філософсько-теологічну побудову, як такого, що повинне відповідати критеріям і стандартам розгортання філософської аргументації, обґрунтування і систематизації. Протилежність всякій теології, що виводиться з передумов віри, філософської теології, яка претендує на “неупереджену” постановку питання про Бога і його розгляд посередництвом суворо філософських методів. Поява при цьому і основ для критичної перевірки теологічних позицій, що визначаються вірою. Філософська теологія як філософське богопізнання, що є передусім дискурсивним способом філософствування (певною сукупністю філософсько-теоретичних міркувань і тверджень). Т.ч. філософська теологія як теоретичне (раціональне) відношення до Бога, відповідно теоретичний (раціональний) різновид релігійного відношення. Передбачення філософською теологією як автономним богопізнанням і певної філософсько-антропологічної концепції, в якій філософське богопізнання відображає “природну релігійність людини”, що проявляється, в першу чергу, в пошуку основ і смислу всього сущого, де питання про існування, сутність Бога і його відношення до світу випливають з проблеми про зміст і смисл буття людини і світу.

Основні завдання автономного філософського богопізнання. Рішення філософською теологією трьох основних тісно взаємопов’язаних завдань: 1) підтвердження (обґрунтування) існування Бога; 2) визначення по можливості природи Бога; 3) характеристика (осмислення) відносин між Богом і світом, Богом і людиною. Всяка конкретна філософсько-теологічна концепція як концентрація на рішенні одного з вказаних завдань або, якщо це спроба вирішити всі ці завдання у сукупності, як цілісне, відносно автономне філософське вчення про Бога. Кожна розгорнута філософсько-теологічна побудова як така, що по своїм принципам, завданням і функціям є, по-суті, метафізичною системою.

Критерії оцінки філософських вчень про Бога (критерії, які покладені в основу типології автономних філософсько-теологічних вчень). Перший критерій – поділ філософсько-теологічних концепцій по цілепокладанню, по завданням (по тому, яку з 3-х основних завдань філософського богопізнання вона вирішує). Другий критерій класифікації філософсько-теологічних побудов по характеру певного філософського поняття або ідеї Бога, з якими співвідноситься кожна конкретна концепція. Місце і значення філософського пізнання як спроби філософського осягнення сутності Бога (створення філософського вчення про Бога як головне завдання філософського богопізнання). Зумовленість тим, що теїзм – фундаментальна релігійна установка європейської цивілізації, того, що філософське вчення про Бога неминуче буде або теїстичним, або якоюсь формою заперечення теїзму (неминучість співвіднесення європейської філософської теології з теїзмом). Можливість поділу філософських вчень про Бога на теїстичні і такі, де висувається претензія на якусь альтернативу теїзму. Можливість і більш диференційованого поділу на класичний і некласичний філософський теїзм. Третій критерій – засоби, які використовуються філософською теологією для рішення своїх завдань, наприклад, традиція онтологічного підходу або трансцендентал – філософський підхід у різних варіантах до філософсько-теологічної проблематики. Четвертий критерій – відношення тієї чи інші автономної філософсько-теологічної концепції (насамперед, запропонованого нею філософського поняття божественної реальності) до церковної теології християнських конфесій, де базисними варіантами виступають, з одного боку, службові пропедевтичні функції по відношенню до церковної теології християнських конфесій, а з другого, − повністю автономне конституювання релігійного відношення (“філософської віри”).

“Природна теологія”. Принципова можливість в історичному плані автономного філософського богопізнання внаслідок автономізації філософії про відношенню до античної релігії. Поява в античну епоху і термінологічно, і по змісту філософської теології, яка виступає як філософське розмірковування про останню і вищу реальність, що визначає всяку іншу реальність. Продовження принципової можливості автономного філософського богопізнання, а також способів реалізації цієї можливості в античній філософії у християнську епоху саме в “природній теології”. Тісний зв’язок природної теології протягом всього її існування з традицією схоластичної думки. Водночас не співпадіння повністю схоластичної традиції (яка ширше в тематичному плані) з історією природної теології (яка як предметно і методологічно усвідомлена система з’являється в рамках вже існуючої схоластичної думки). Крім того, не дивлячись на тісний зв’язок природної теології і з середньовічною схоластикою, і з “другою схоластикою” (ХVI ст.), і з неосхоластикою двох останніх століть, неправильність ув’язування природної теології виключно із схоластичною традицією.

Важливість іншого, а саме – асоціювання завжди самої ідеї автономного філософського богопізнання, в першу чергу, з традицією природної теології, яка існувала в європейській філософії і теології, взагалі в європейській культурі як певна теоретична програма, що проголошувала і реалізовувала принцип відносно автономної філософської теології, передусім автономного філософського пізнання Бога. Розуміння під автономним філософським богопізнанням найбільш часто саме умов появи цієї традиції природної теології, процесу її оформлення і розвитку – тобто сприйняття завжди природної теології як парадигми автономної філософської теології.

Існування природної теології, яка уявляє світ не як творіння (Бога), але як “чистий світ”, “чисту природу”, як такої, що виступає як “попередня форма” іншої, ніж природна, теології (всяка інша філософська теологія як продовження в історичному і в логічному відношенні природної теології). Розуміння філософської теології, відмінної від природної теології, як завершення базисної тенденції природної теології до обособлення від теології одкровення (теології християнських конфесій).

Аналіз природної теології як реконструкція її теоретичної програми. Прагнення природної теології осягнути буття і сутнісні характеристики Бога тільки посередництвом “природного” світла розуму, що спирається на “природні” даності людського існування і на даність природи. Природна теологія як та частина метафізики, що досліджує суще з точки зору його останньої основи, яка знаходиться по той бік всякого досвіду, тобто її предмет – Бог, його існування, його сутність і його дія. Характеристика природної теології з точки зору перших двох критеріїв філософського богопізнання. Вирішення нею всіх трьох вищевказаних основних (тісно взаємопов’язаних) завдань автономного філософського богопізнання. Концептуалізація філософсько-теїстичного поняття Бога як найважливіше завдання природної теології. Філософський теїзм в рамках природної теології як той зміст, джерелом якого виступає тільки філософський розум, що спирається на досвід природного людського існування. Природна теологія з точки зору третього критерія, зв”язаного з встановленням основних засобів філософського міркування, як філософське вчення про Бога на базі онтології (що створюється засобами онтології). Онтологія як філософське вчення про буття, про суще як таке, філософське дослідження, що вивчає найбільш загальні властивості всіх сутностей (як матеріальних, так і нематеріальних). Поява цього позначення у ХVІІ ст. (Гокленіус – 1613, І.Клауберг – 1656, остаточно у Хрістіана Вольфа) для позначенння метафізики буття. Всяке вчення про Бога в природній теології як певна онто-теологічна концептуалізація. Онто–теологія як така, що і є власне природною теологією (онто-теологічна природа природної теології), оскільки остання на питання про існування і сутність Бога у відповідності зі своєю програмою дає відповідь: “Бог є “саме буття”). Існування згідно четвертого критерія (характеру відносин з церковною теологією християнських конфесій) установки в природній теології, яка уявляє себе як попередню ступінь або “попереднє слово” віри, що ведуть за допомогою “природного” розуму до надприродної віри, на те, що її висновки, отримані за допомогою людського розуму, повинні отримати доповнення і завершення в догматичній, або систематичній теології як теології одкровення (тобто такій, що спирається на одкровення і віру, а отже змістовно розширює і конкретизує філософське знання про Бога, отримане “природним” філософським розумом).

Виконання природною теологією традиційно, поряд з функціями, безпосередньо зв’язаними з розробкою філософського вчення про Бога, і інших функцій. Демонстрація філософськими засобами неспроможності всіх тих позицій, що заперечують правомірність існування релігії (передусім різних варіантів атеїзму). Обґрунтування того, що релігія, яка базується на Біблії (біблійна релігія), є єдино істинною серед інших релігії (оскільки Бог ніде не виступає як “сущий” – абсолютне буття, в своїй вічності, єдності і трансцендентності, що дає буття всьому сущому). Неоднозначне ставлення до природної теології у християнській традиції, незважаючи на всю важливість службових по відношенню до релігії функцій, які виконувала природна теологія. Суперечливе ставлення до античного богопізнання, як і загалом до античної філософії, в ранньосередньовічній християнській теології. Остаточне оформлення програми християнській теології лише в час розквіту середньовічної схоластики. Різне ставлення до проблеми природної теології в Новий час у зв’язку з оформленням в західному християнстві двох конфесій: дотримання католицизмом в цілому того ж відношення до природної теології, як і в рамках середньовічної схоластики; загалом негативне відношення протестантизму до природної теології як автономного богопізнання. Посилення негативного ставлення до природної теології в ХХ ст. у реформатській (кальвіністській) традиції: заперечення її права на існування поряд з теологією одкровення у К.Барта. Критичне заперечення правомірності метафізики, історично тісно зв’язаної з природною теологією, у філософії М.Хайдеггера і в неопозитивізмі.

Непоодиноке поєднання в Новий час природної теології з т.зв. “природною релігією”, сприйняття іноді термінів “природна теологія” і “природна релігія” як тотожних. Зв’язок виникнення ідеї природної релігії як релігії, що базується тільки на природному розумі, з деїзмом та Просвітництвом. Розгляд крайніми представниками концепції природної релігії всіх “позитивних” (тобто таких, що базуються на одкровенні) релігій, включно з християнством, як наслідку процесу викривлення якоїсь першопочаткової нормативної природної релігії з її основними ідеями − Бога, свободи, безсмертя душі.

Нетрадиційні і новаторські філософсько-теологічні пошуки як зусилля по створенню якогось нетрадиційного філософського вчення про Бога, основи певної “філософської віри”, що в історичному і логічному відношенні виступають продовженням природної теології. Поява самої ідеї відходу від природної теології як передусім ідеї про можливість виробити якесь нетрадиційне розуміння природи божественної реальності в час наступлення постхристиянської епохи у відносинах між філософією і теологією у зв’язку з фундаментальними змінами, що відбуваються з др. пл. ХVIІ ст. Поділ автономних філософсько-теологічних концепцій, які пов’язані зі спробами створити відмінне від класичного філософсько-теїстичного вчення філософське вчення про Бога, на нетрадиційні і новаторські. Розуміння під “нетрадиційним” філософським богопізнанням передусім якихось нових підходів до розробки філософсько-теїстичного поняття Бога, спроби розробити певні альтернативи “класичному” теїзму, а під “новаторським” – зусилля створити філософське нетеїстичне вчення про Бога і поняття Бога.

Філософські способи доказу або підтвердження буття Бога. Особливий пріоритет в історії філософської теології, який надавався проблематиці підтвердження буття Бога. Філософське обґрунтування існування Бога як таке, що полягає в розробці філософської аргументації на користь наявного, “реального” буття Бога. Засіб філософського обґрунтування в усіх випадках – філософське розмірковування, що спирається на ті чи інші природно-космічні, соціально-історичні та індивідуально-життєві явища, дані в людському досвіді. Базування філософсько-теологічних спроб обґрунтування існування Бога (з усіх трьох головних джерел вірування в існування Бога – розуму, досвіду і одкровення) на розумі і досвіді.

Характер і функції доказів буття Бога або вказівок на існування Бога. Характер цих доказів і вказівок: в їх основі знаходиться базисне посилання на те, що світ в своїй конституції і у своїх феноменах являє дійсну присутність Бога. Слідування звідси і певних уявлень про функції доказів буття Бога, різних аргументів і вказівок на його існування. Дві основні традиційні функції подібних теоретичних побудов: 1) привести до віри того, хто не вірить або має сумнів; 2) служити засобом протистояння різним варіантам атеїзму. Ю.Кімелєв про основне призначення цих доказів, що полягає у сприянні в богопізнанні тому, хто вже прийняв існування Бога, та його дві функції: 1) перетворення цими доказами невідрефлектованого і спотанного знання про існування Бога в теоретизоване; 2) розширення знань про Бога і його відношення до світу і людини.

Традиційні докази буття Бога. Онтологічний доказ (розроблений в своїй найбільш відомій формі Ансельмом Кентерберійським, а позначення як “онтологічний” отримав у Канта) та його класичний зміст, який став об”єктом найбільшої критики і контраргументації, особливо переконливої у Канта (сприйняття цього спростування як удару по природній теології). Своєрідне відродження цього доказу в останні десятиріччя ХХ ст. у філософській та теологічній літературі (спроби здійснити його новаторські розробки на підставі інтересу до версій А.Кентерберійського та Р.Декарта). Поштовх сучасній дискусії навколо онтологічного доказу, який дав Норман Малкольм у 1960 р. Його розробка в новому ключі Чарльзом Хартсхорном.

Космологічний доказ (точніше докази, об’єднані рядом спільних моментів) та його історичне існування як частини природної теології (Ф.Аквінський та ін.). Телеологічний доказ та його історичні форми у Сократа, Платона, Арістотеля, стоїків. Існування цього доказу в ранній схоластиці (у Вільгельма Коншського, Петра з Пуать’є). Його розробка в пізній схоластиці і в “другій схоластиці” (Ф.Суарес). Телеологічний доказ як такий, що відповідає п’ятому з “п’яти шляхів” Ф.Аквінського, розроблених в “Сумі теології”. Перетворення у ХVIІІ ст. цього доказу в основу всієї будови природної теології, що носила тоді форму фізико-теології (позначення запропоноване Уільямом Дерхемом). Уільям Пейлі (1743-1805) про природу як аналог годинника, дивлячись на який спостерігач робить висновок про існування їх розумного творця. Три критичні заперечення Д.Юма (1711-1776) проти телеологічного доказу. Зусилля Ф.Р.Теннанта в пер. пол. ХХ ст. з метою розширення дослідної основи цього доказу. Безпосередній зв’язок усіх розглянутих доказів буття Бога з традицією природної теології і їх позначення звідси як “традиційних”.

Філософсько-антропологічні обґрунтування буття Бога, вся багатоманітність яких умовно поділяється на дві групи. Віднесення до першої тих філософсько-антропологічних побудов, в яких існування Бога доводиться посередництвом концептуалізації онтологічного образа людини (коли сама природа людини покликана вказати на буття Бога). Віднесення до другої тих філософсько-антропологічних обґрунтувань існування Бога, що реалізуються через тематизації характеру відносин людини і Бога (вказання на такі характеристики існування людини в світі, які передбачають неминучість її відносин з Богом). Філософсько-трансцендентальні докази буття Бога як найважливіша частина такого різновиду філософської теології, як трансцендентальна філософська теологія, серцевину якої складає інтерпретація природи людини як трансцендентальної (трансцендентальності людини). Відповідно, філософсько-трансцендентальні докази буття Бога як такі, що обґрунтовують існування Бога тим, що умовою трансцендентальних можливостей людини (тобто її здатності бути суб’єктом досвіду, здійснювати акти сприйняття, споглядання, мислительного синтезу) є Бог, від якого вона і отримує цю здібність. Йоган-Батіст Лотц і його програмний принцип трансцендентал-філософського доказу буття Бога, який виходить з самої людини, що самореалізується в світі, як з чогось безперечно існуючого. Трансцендентал-філософські обґрунтування існування Бога у філософсько-релігійних антропологічних концепціях Ем.Корета та К.Ранера. Трансцендентал-філософський висновок Річарда Шеффлера, згідно позиції якого людська трансцендентальність, тобто “акти людського споглядання і мислення”, не є щось самодостатнє, а має свою зовнішню причину. Неможливість, на його думку, предметності світу (предметів емпіричного досвіду) виступати в якості умови можливості людської трансцендентальності, якою може бути тільки Бог.

Філософсько-феноменологічні вказівки на існування Бога, які відображають філософсько-теологічні можливості філософської феноменології. Феноменологічна вказівка на існування божественної реальності у філософсько-антропологічній концепції Макса Шелера, згідно якого всякій особистості відповідає якийсь світ, а всякому світу відповідає якась особистість; ідеї єдиного, конкретного, дійсного, абсолютного світу відповідає “ідея безконечної і досконалої духовної особистості”, тобто “ідея Бога”. Феноменологічна вказівка, на існування Бога у філософсько-антропологічній концепції Фелікса Хаммера, який робить висновок про конечність і “недостатність” людини, яка сприймає свою конкретну життєву реалізацію як неповноцінну і недостатню, а тому постійно потребує зустрічі з партнером, який би її доповнив, але “зустріч, яка виникає не з потреби, а з чистої досконалості, можлива тільки з безконечною особистісною істотою Бога”.

“Історичний доказ буття Бога” як одне з антропологічних обґрунтувань існування божественної реальності. Поява цього терміну у ХІХ ст., а саме існування цього доказу – ще з часів Цицерона (в його позначенні як “згода народів”). Вихідний момент “історичного доказу буття Бога”, що полягає у вказівці на існування віри в богів або Бога у всіх історично відомих народів, з чого і робиться висновок про дійсне існування божественної реальності. Моральний доказ буття Бога як різноманітні спроби довести буття Бога, виходячи з наявності об’єктивно-морального порядку або з “досвіду власної совісті”. Позначення в останньому випадку даного доказу як “деонтологічний доказ буття Бога”, який, в свою чергу, коли розглядається в контексті філософії Канта, позначається як “етико-теологічний доказ”. Виктористання самим Кантом терміну “моральний доказ буття Бога”. Особлива популярність цього доказу, за яким стояв авторитет Канта, в ХІХ ст.

Пошуки новаторських способів доказового підтвердження існування Бога філософською теологією протягом своєї історії. Найбільш цікава із здійснених в останні десятиріччя ХХ ст., що міститься в концепції Бернгарда Вельте, демонструючи сильний вплив апофатичної теології (“заперечувального богослов”я”). Врахування Вельте того, що “даність” Бога людям не є “самоочевидною”, і відповідно його прагнення вказати ряд шляхів, на яких можна “зустріти” і “побачити” Бога, тобто відчувати його реальність. Слугування цьому його поняття “ніщо” як абсолютного попередника людського існування, якого він ототожнює з Богом (“ніщо по той бік сущого”, не “пусте ніщо”, а те що приховує “щось” – Бога).

Філософські концептуалізації “сутності Бога”: основні типи філософських концептуалізацій природи божественної реальності та основні філософські “поняття Бога”, які в різних формах і з різними відтінками розроблялись в історії європейської філософської теології. Філософсько-теїстичне поняття Бога як стрижень догматично-теологічних вчень про Бога. Оформлення, відтворення і захист саме цього поняття як магістральна лінія європейської філософської теології. Водночас орієнтація філософської теології як автономного філософського богопізнання не лише на розробку філософсько-теїстичного поняття Бога, а й на якісь альтернативні концептуалізації його природи (дві лінії в осмисленні характеру божественної реальності в європейській філософській теології: 1) історія розробки і відтворення традиційного філософсько-теїстичного поняття Бога; 2) ті чи інші розробки філософського поняття Бога, альтернативні по відношенню до філософсько-теїстичного поняття і зв’язані з його “іманентною”, “внутрішньою” критикою, яку слід відрізняти від “зовнішньої” критики, що веде до заперечення існування Бога і релігії взагалі).

Філософсько-теїстичне поняття Бога. Історична багатоманітність філософсько-теїстичних концептуалізацій природи Бога, яка співпадає значною мірою з історією теології та історією європейської метафізики в її теологічному аспекті. Відтворення з епохи середньовіччя, і особливо після Декарта, філософсько-теологічного поняття Бога у більш-менш усталених змістовних контурах. Домінування саме цього поняття в історії теологічної і філософської думки. Класичний “метафізичний теїзм” − класичне філософсько-теїстичне поняття Бога та його зв”язок з основними доказами буття Бога. Зокрема, їх вказівка, що буття Бога є абсолютним. Розмежування в класичному філософсько-теїстичному понятті “Бога” між метафізичною і фізичною сутністю Бога. Метафізична сутність Бога, посередництвом якої він конституюється і відокремлюються від всього, що не є ним самим: Бог як такий, що по своїй сутності є єдиним із своїм буттям (Бог є своє буття), в ньому повністю співпадають його сутність і його реальне буття (він не тільки володіє буттям як суще, що має буття, але і є саме буття, або “субсистируюче буття”); Бог як першооснова світу, всього багатоманітного сущого, все коріниться у ньому, оскільки все походить з нього як з першооснови і тягнеться до нього як до останньої мети, сама ж першооснова коріниться тільки в самій собі; існування цієї першої і останньої причини всього сущого лише в силу абсолютної необхідності своєї власної сутності, це із самого себе буття; Бог як саме буття є вся повнота буття і тому безконечний; Бог як таке абсолютне (“чисте”) буття, що з початку завершено перебуває в собі; він незрівняно переважає конечне суще, тобто трансцендентний сущему, хоча і перебуває одночасно в ньому як його праоснова, тобто іманентний сущему; божественне буття як таке, що являє собою “простоту” і “одиничність”, це повнота без множинності; простота і одиничність божественного буття як такі, що означають також досконалу духовність і особистісність; оскільки тілесне буття містить не-буття, то Бог є чистий дух; разом з тим Бог є особистісна істота. Т.ч. метафізична сутність Бога як така, що визначається його буттійними властивостями, або атрибутами.

Фізична сутність Бога як така, що охоплює разом з субсистируючим буттям всі його “досконалості”. Ці досконалості, що визначають конкретне субсистируюче буття, як властивості, або атрибути Бога. Прагнення до пізнання “фізичної” сутності Бога як таке, що полягає в осягненні його атрибутів як сутнісних властивостей. Водночас філософська теологія і систематична теологія християнської традиції як такі, що не претендують на вичерпне і повне осягнення природи Бога, розуміючи всяке його осягнення як обмежене по охопленню і глибині. Накладання на себе філософською теологією ще одного обмеження – осмислення лише тих основних атрибутів божества, які в принципі доступні “природному” людського розуму, що свідомо відволікається від того знання, яке стало надбанням людини завдяки саморозкриттю Бога – Божому Одкровенню.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   22


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет