Навчальний посібник у двох частинах


Буддизм та його течії. Філософія буддизму та її школи



жүктеу 4.54 Mb.
бет15/22
Дата21.04.2019
өлшемі4.54 Mb.
түріНавчальний посібник
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

Буддизм та його течії. Філософія буддизму та її школи

(за матеріалами публікацій з проблем буддизму та його філософії.

Див.: список використаної у тексті літератури)

З м і с т



  1. Життя Будди.

  2. Основні положення буддизму.

  3. Священні тексти буддизму.

  4. Течії буддизму та їх релігійно-філософські школи.

  5. Список використаної у тексті літератури

Щоби розглянути сутність буддизму та його філософії, доцільно висвітлити як життя його засновника – Будди, так і основні положення проповідуваного ним вчення, розкрити зміст священних текстів буддизму та його течій, включно з релігійно-філософськими школами в їх межах.

Буддизм − найдавніша з трьох світових релігій (поряд з ісламом і християнством), заснована на вченні Будди-Готами (Сак’ямуні), який жив приблизно з 563 до 483 року до н.е. Одержавши при народженні ім’я Сіддхаттха Готама (мовою палі), або Сіддхартха Гаутама (мовою санскрит) − “нащадок Готами, успішний у досягненні цілей”, він пізніше став Буддою (буквально “Тим, хто Пробудився, Пізнав”). Його також називають Сакьямуні (калі), або Шакьямуні (санскрит) – “мудрець із племені Сакья (Шакья)”, або Татхагата − “Той, хто Досяг Таковості”, “Той, хто досяг Істини”). Готама був сучасником Махавіри. Готама − ключова фігура в буддизмі. Спогади про його життя, бесіди і чернечі правила були підсумовані після його смерті і завчені напам’ять Сангхою (чернечою громадою у буддизмі). Передана в усній традиції “Тіпітака” (палі), або “Трипітака” (санскрит) – Святе Письмо буддизму – була записана приблизно через чотириста років. В середні віки Будда в пізніх індійських Пуранах (як, наприклад, у Бхагавата-пурані) був включений в число аватар Вішну, замість Баларами. На думку деяких провідних індологів, арійське плем’я Будди – Сак’я переселилося в прадавні часи в Індію з території сучасної України. Виникнувши в Індії, буддизм поступово поширився по всій Азії: у Центральній Азії, Тібеті, Шрі Ланці, Південно-Східній Азії, а також у країнах Східної Азії, − Китаї, Монголії, Кореї та Японії.



1. Життя Будди

Лише деякі деталі життя Будди можна належно перевірити, і важко визначити, де закінчується історія і починається міф. Відповідно до найбільш ранніх буддійських текстів Сіддхаттха Готама народився в Лумбіні (місто, розташоване у сучасному Непалі поблизу кордону з Індією) у травневу повінь в кшатрійському племені Сакья. День його народження широко святкується в буддійських країнах як Весак. Батько Готами був царем маленької держави Капілаваттху в царстві Магадха, і Готама народився царевичем, якому було визначене життя в розкоші. Говориться, що, перш, ніж народитися, Готама відвідав свою матір в сновидінні у вигляді білого слона. У ході святкування народження Готами, провидець Асіта оголосив, що ця дитина або стане великим царем, або великою святою людиною. Його батько, бажаючи, щоб Готама став великим царем, відгородив сина від релігійного навчання і від знання людського страждання. Коли хлопчик досяг шістнадцятиріччя, батько улаштував його шлюб з одноліткою Ясодхарою, і вона народила йому сина Рахулу. Хоча батько забезпечував Готаму усім, що той бажав, Готама залишався внутрішньо незадоволений.У віці 13 років Готама в супроводі колісничого Чанни кілька разів виїзджав за межі палацу. Там він побачив “чотири видовища”: старого каліку, хвору людину, мерця, що розкладається, і насамкінець – самітника. Готама тоді усвідомив сувору правду життя, що смерть, хвороба, старіння і страждання неминучі, що бідних більше, ніж багатих, і що навіть задоволення багатих кінець кінцем перетворюються в порох. Це надихнуло Готаму у віці 29 років залишити свій будинок, родину і майно, щоб стати ченцем. Відмовившись від спадщини, він присвятив життя вивченню того, як перебороти страждання. Він пішов шляхом йогічної медитації під керівництвом двох брахманів-пустельників, і хоча він досяг високих рівнів свідомості, він не був задоволений цим шляхом. Потім Готама вбрав одяг мандруючого ченця і помандрував у південно-східну Індію. Він почав жити життям самітника і займатися суворим самокатуванням. Після 6 років, на грані смерті, він відкрив, що суворі аскетичні методи не приводять до більшого розуміння, а просто затьмарюють розум і знесилюють тіло. Відкинувши самокатування і зосередившись на медитації, він знайшов серединний шлях, шлях уникнення крайнощів потурання собі або, навпаки, самокатування. Сівши під смоківницею, названою згодом деревом Бодхі, він заприсягся не вставати, доки не знайде Істину. У віці 35років він досяг Пробудження у травневу повінь. Тоді його стали називати Готама Будда, або просто Будда, що означає “Той, хто Пробудився”. Він оголосив, що досяг повного Пробудження й усвідомив причину людського страждання разом із кроками, необхідними для її усунення. Це усвідомлення він сформулював у Чотирьох Шляхетних Істинах. Це найвище Пробудження, доступне для будь-якої істоти, називається Ніббана (палі), або Нірвана (санскрит). У цей момент, Будда повинен був вибрати, чи задовольнитися власним звільненням або навчити інших людей. Він думав, що світ, можливо, не готовий для такого глибокого усвідомлення, але зрештою вирішив відправитися в Сарнатх і прочитати першу проповідь в Оленячому парку. У цій проповіді були описані Чотири Шляхетні Істини і Восьмеричний Шлях. Будда підкреслив, що він не є Богом. Будда − лише наставник для тих істот, що мусять самі пройти шлях, досягти Пробудження, тобто – пізнати істину і дійсність, як вона є. Впродовж наступних 45 років свого життя він подорожував долиною ріки Ганг у східній Індії, викладаючи своє вчення дуже різним людям, від аристократів до ізгоїв, у тому числі – прихильникам інших філософій та релігій. Його релігія була відкрита для всіх рас і класів і не мала ніякої кастової структури. Він заснував Громаду буддійських ченців і черниць (“Сангха” ), щоб зберегти Навчання після своєї остаточної “Нірвани” і відходу зі світу. Його вчення прийняли тисячі людей. У віці 80 років Будда вирішив піти зі світу. Він з’їв свою останню їжу, якою було страва зі свинини, отримана як пожертва від коваля Чунди, і погано себе відчув. У присутності своїх послідовників Будда ще раз переконався в тім, що його Навчання зрозуміли і зберегли, і помер у травневу повінь. Останніми словами Будди були: “Усе існуюче піддане зникненню. Ретельно досягайте мети!”

2550 років тому історичний Будда мав унікальні можливості для передачі своїх повчань. Народжений у високорозвинутій культурі, він був оточений надзвичайно обдарованими учнями. Після досягнення просвітлення протягом 45 років він ділився з ними методами розкриття розуму. “Я навчаю тому, − говорив Будда своїм учням, − що всі істоти шукають щастя і намагаються уникнути страждання. Я навчаю “дійсності, як вона є”. Саме з цієї причини його Вчення (Дхарма – мовою санскрит, або Дхамма – мовою палі) є таким безмежним.

Наприкінці XIX − початку XX ст. прихильники буддизму з’явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 360 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць. Буддисти світу об’єднані в дві міжнародні організації − Всесвітнє Братерство буддистів (штаб-квартира у Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія). В Україні, за державною статистикою, нараховується 42 буддійські громади та 2 центри, один монастир з декількома ченцями, є 35 служителів цієї релігії.

2. Основні положення буддизму

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох Шляхетних Істинах: життя неминуче пов’язане зі стражданнями; причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод; щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби і досягти повного заспокоєння − Нірвани. Буддизм вчить про необхідність робити з цією метою добрі та обдумані вчинки, уникати злих та необдуманих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик − покласти край стражданням та досягти згасання жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі). Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди іншим та поміркованості. Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності (сіла), зосередженості (самадхі) та мудрості (пання). За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму та причинно-наслідкові зв’язки між тілесними та психічними процесами. Хоча буддизм не заперечує існування божественних істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що боги, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.

3. Священні тексти буддизму

Виникнення буддизму було пов’язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму − Тіпітаки. Це слово означає мовою палі “три кошики”. Тіпітаку було кодифіковано в І ст. до н.е. Тексти Тіпітаки розділено на три частини − пітаки: Віная-пітака, Сутта-пітака й Абхідхамма-пітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Тіпітаки складає Сутта-пітака. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його вислови. У третьому “кошику” − Абхідхамма-пітака − містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми

“Тіпітака” (палі “ті” – “три” і “пітака” – “кошики”), або Палійский канон − це збірник найдавніших текстів мовою палі, що утворюють основу вчення буддизму Тхеравади. Разом із древніми коментарями вони складають повний корпус класичних текстів Тхеравади. Палійский канон − загальний збір текстів. Тіпітака складається з трьох частин:

Віная-пітака. Збірник текстів, що стосуються правил поведінки в повсякденному житті Сангхи − громади бхіккху (одержавших посвяту ченців) і бхіккхуні (одержавших посвяту черниць). Віная-пітака далеко не обмежується перерахуванням правил. У неї також входять історії походження кожного правила, докладний опис того, як Будда вирішував питання збереження загальної гармонії у великій і різнорідній духовно громаді своїх послідовників.

Сутта-пітака. Збірник сутр, приписуваних Будді і декільком його найближчим учням, що містить всі основні вчення буддизму Тхеравади.
Абхідхамма-пітака. Збірник текстів, в яких основні принципи навчання, представлені в Сутта-пітаці, перероблені й організовані у філософську систему, яку можна застосовувати для дослідження природи розуму і матерії.
Віная-пітака

Віная-пітака, перший розділ Тіпітаки − це основні тексти, на яких побудована чернеча громада (Сангха). У Вінаї міститься і звід правил, якими ченці і черниці повинні керуватися особисто (Патімоккха), а також правила і процедури, що сприяють гармонійному життю громади як єдиного цілого. Спочатку Сангха жила в гармонії без яких-небудь затверджених правил поведінки, та згодом, коли Сангха розрослася і стала більш складним співтовариством, неминуче виникали випадки, коли деякі члени Сангхи діяли непевними способами. Коли такий випадок пропонували увазі Будди, він встановлював правило, визначаючи відповідне покарання для цієї провини, щоб утримати членів Сангхи від такої неналежної поведінки в майбутньому. Кожна така настанова Будди була сама по собі таким правилом належної поведінки, наприклад: “Це неналежно, о нерозумна людина, це не годить, це не правильно, це негідно для пустельника, це не за законом, цього не можна робити. Як міг ти, нерозумна людина, відправившись у чернецтво під керівництвом цієї Дхарми і Вінаї, добре викладеної. Нерозумна людина, це не приносить блага невіруючим і не збільшує числа віруючих, а шкодить і невіруючим, і віруючим, і викликає в деяких сумнів”.

Усього є 227 правил Патімоккхи для бхіккху і 311 для бхіккхуні. Оскільки правила встановлювалися по одному, на основі окремих випадків, природно, що покарання за їх порушення помітно відрізняються по суворості: від простого визнання провини (наприклад, якщо чернець поводиться нешанобливо) до безповоротного виключення із Сангхи (наприклад, якщо чернець убиває людину). Чернечу традицію і правила, на якій вона заснована, іноді критикують, особливо на Заході, як недоречні в сучасній практиці буддизму. Дехто вважає Вінаю поверненням до архаїчного патріархату, заснованим на мішанині довільних правил і звичаїв, що лише ховають суть “дійсної” буддійської практики. Такий однобокий погляд випускає з уваги один важливий факт: що саме завдяки безперервній лінії ченців, що постійно підтримували і захищали правила Патімокки майже 2600 років, ми сьогодні маємо можливість одержати безцінні навчання Дхарми.

Чотири розділи Віная-пітаки.

I. Суттавібханга.

У цей розділ входить повний набір правил Сангхи разом з “історією походження” кожного з них. Ці правила підсумовуються в “Патімоккхсі” і складають 227 правил для бхіккху та 311 для бхіккхуні. Правила Патімоккхи розділяються на кілька груп:



  • Параджіка: правила, порушення яких карається виключенням із Сангхи (4 для бхіккху, 8 для бхіккхуні).

  • Сангхадішеша: правила, що стосуються проведення зібрань Сангхи (13, 17).

  • Аніята (невизначені) правила (2,0).

  • Ніссаггія пачіттія: правила, що стосуються позбавлення майна і сповіді (30, 30).

  • Пачіттія: правила, порушення яких вимагає сповіді (92, 166).

  • Патідешанія: правила, порушення яких вимагає визнання цієї провини (4, 8).

  • Секхія: правила навчання (75, 75).

  • Адхикарана шаматха: правила залагоджування суперечок (7, 7).

II. Кхандхака (Махавагга). У цей розділ входять трохи схожі на сутри тексти, включаючи розповідь Будди про період відразу ж після його Пробудження, його перші проповіді групі з п’яти ченців, та історії про те, як деякі з великих учнів Будди вступили в Сангху і самі досягли Пробудження. Сюди також включені правила посвяти, читання вголос Патімоккхи під час днів Упосатхі і різні процедури, які ченці повинні виконувати під час формальних зборів Сангхи.

III. Кхандхака (Чулавагга) У цьому розділі докладно описуються правила і процедури для розбору серйозних провин у Сангхсі. Сюди також включена історія становлення Сангхи бхіккхуні (черниць) та описи Першого і Другого Соборів.

IV. Парвара. Коротке резюме попередніх розділів, зі зводами правил, класифікованих і систематизованих різними способами для цілей навчання.

Сутта-пітака

Сутта-пітака, другий розділ Тіпітаки, складається з більш ніж 10 000 сутр, чи трактатів, прочитаних Буддою і його найближчими учнями за час його 45-літньої діяльності як вчителя, а також багатьох додаткових творів інших членів Сангхи.

Ці сутри групуються в п’ять нікай.

1. Дігха Нікая. Розділ “довгих трактатів” (на палі “дігха” означає “довгий”) складається з 34 сутр, включаючи добре відому “Махасатіпаттхана сутру” (“Великий трактат про основи усвідомленості”), “Саманньяпхала сутру” (“Плоди споглядального життя”), “Махапариніббана сутру” (про останні дні Будди), і багато іншого.

2. Мадджхіма Нікая. Розділ “трактатів середньої довжини” (на палі “мадджхіма” означає “середній”) складається з 152 сутр різної довжини, включаючи “Саббасава сутру” (“Усі пороки” ), “Чулакаммавибханга сутру” (“Короткий виклад карми” ), “Анапанасаті сутру” (“Усвідомлення подиху” ), “Каягатасаті сутру” (“Усвідомлення тіла”), “Ангулімала сутру” (“Історію Ангулімали” ) та ін.

3. Самьютта Нікая. Розділ “згрупованих трактатів” (на палі “самьютта” означає групу або збірник) складається з 2889 сутр невеликого розміру, зібраних по темах у 56 груп (самьютт).

4. Ангуттара Нікая. Розділ ”трактатів, більших на один фактор” (на палі “анга” − “фактор” і “уттара” − “далі”, “за межами”) складається з 8777 коротких сутр, згрупованих у 11 ніпат відповідно до кількості тих або інших моментів Дхамми (Дхарми), розглянутих у даній сутрі. Так, у “Ека-ніпаті” (“Книзі одиниць” ) знаходяться сутри про один момент Дхамми, у “Дука-ніпаті” (“Книзі двійок” ) знаходяться сутри про два моменти Дхарми, і так далі.

5. Кхуддака Нікая. Розділ “коротких книг” (на палі “кхудда” − “менший”, “більш короткий”) складається з 15 книг, включаючи Дхаммападу, Тхерагатху і Тхерігатху (вірші старших ченців і черниць), Сутта Ніпату, Джатаки (висловлювання і проповіді Будди) тощо.

Абхідхамма-пітака – класична філософія буддизму

У сімох книгах Абхідхамма-пітаки, третього розділу Тіпітаки, дається надзвичайно докладниий філософський аналіз основних принципів, за якими відбуваються психічні і фізичні процеси. У той час як Сутта і Віная-пітаці властиві практичні навчання буддійському шляху до Пробудження, Абхідхамма-пітака дає філософський аналіз основ цього шляху. У філософії Абхідхамми звичний психофізичний всесвіт (наш світ “дерев” і “гір”, “я” і “ти” ) зводиться до складного, але у зрозумілій мережі безособових явищ, що виникають і зникають у неймовірно швидкому темпі в кожен момент, відповідно до чітко визначених законів природи.

Абхідхамма-пітака має заслужену репутацію як складна для розуміння, але все-таки для деяких людей такі описи внутрішнього устрою розуму виявляються корисними в медитативній практиці. Зокрема, сучасний бірманський підхід до викладання і практики медитації Сатіпаттхана багато в чому спирається на інтерпретацію медитативного досвіду в Абхідхаммі.

Як стверджує одна з традицій, суть філософії Абхідхамми була сформульована Буддою під час четвертого тижня після його Просвітління, хоча вчені заперечують вірогідність авторства цієї роботи самим Буддою. Але хто б не був її автором, Абхідхамма залишається монументальним подвигом інтелектуального генія.

Абхідхамма-пітака поділяється на кілька книг, хоча лише перша з них (Дхаммасангані) і остання (Паттхана) складають суть навчання Абхідхамми. Це такі сім книг:

1. Дхаммасангані (“Перерахування явищ” ). У цій книзі перераховуються всі “параматтха дхамма” (абсолютні реальності), що існують у світі. Згідно однієї з таких систематизацій це:

− 52 “четасіка” (фактори розуму), що, виникаючи разом у різних комбінаціях, викликають яке-небудь з станів свідомості;

− 89 різних можливих “чітта” (станів свідомості);

− 4 головних фізичних елементи і 23 явища, породжуваних ними;

− Нірвана.

2. Вібханга (“Книга трактатів” ). У цій книзі продовжується аналіз, початий у Дхаммасангані, але у формі питань і відповідей.

3. Дхатукаттха (“Обговорення у зв’язку зі стихіями” ). Повторення попереднього у формі питань і відповідей.

4. Пуггалапаньнятті (“Опис особистостей” ). У Абхідхамма-питаці ця книга містить описи декількох типів особистості.

5. Каттхаваттху (“Спірні питання” ). Ще одне невідповідне вкраплення в Абхідхамму. Ця книга містить питання і відповіді, зібрані Моггаліпуттойю Тіссойєм у ІІІ столітті до н.е., щоб прояснити спірні моменти, що існували в різних школах “Хінаяни” того часу.

6. Ямака (“Книга пар”). Ця книга − логічний аналіз багатьох концепцій, представлених у попередніх книгах.

7. Паттхана (“Книга взаємозв’язків”). Ця книга, що набагато перевершує за обсягом інші книги Тіпітаки (більш 6000 сторінок у сіамському виданні), описує 24 “паччая”, або закони обумовленості, за якими взаємодіють “дхамми”. Ці закони, застосовувані у всіляких перестановках до “дхаммам”, описаним у Дхаммасангані, охоплюють весь пізнаваний досвід.

4. Течії буддизму та їх релігійно-філософські школи

Зібрання 84000 повчань Будди − це безліч знань і методів, які спрямовані на повне розкриття потенціалу розуму. Існує три основні групи повчань, які відповідають різним тенденціям і здібностям людей, що практикують вчення Будди: “Малий (Вузьки) Шлях”, “Великий (Широкий) Шлях” і “Діамантовий Шлях”. За своїм змістом ці шляхи спираються один на одного.

Школи Малого (Вузького) Шляху (санскр.-Тхеравада) приділяють особливу увагу заспокоєнню розуму та контролю над ним. Послідовники цього шляху в повсякденному житті намагаються, перш за все, уникати дій, які приносять страждання. У Тхераваді (цей шлях також має назви Хін,аяна Нікая) основне становище займає чернецтво. Цей напрямок широко розповсюдився в країнах Південно-Східної Азії.

У повчаннях Великого (Широкого) Шляху (санскр. − Махаяна) багато уваги приділяється буддійській філософії і психології, а медитація націлена на врівноважений розвиток співчуття і мудрості та пізнання всіх явищ і теоретично концепцій. Згідно вчення Махаяни, оскільки всі матеріальні речі світу, неминуче приречені до знищення (“приречені до смороду”), знаходяться в постійних змінах, все те “смороду приречене”, врешті-решт, є нереальним (реальним залишається тільки свідомість). У повсякденному житті послідовники Махаяни намагаються уникати дій, які викликані гнівом. Тут у рівній мірі представлені і ченці, і миряни.

Діамантовий Шлях (санскр. – Ваджраяна) спирається на вислови самого Будди – Канджур (Ганджур), що складаються з 108 томів, які містять 84000 корисних повчань. Пізніші коментарі до них – Тенджур (Данджур) нараховують ще 254 товсті книги. Це робить зрозумілою останню оцінку, яку Будда дав своєму життю: “Я можу померти щасливим. Я не приховав жодного повчання у закритій долоні. Все, що може принести вам користь, я вже дав”. Його найостанніше твердження встановлює відмінність Буддизму від того, що звичайно називають релігією: “Отже, не вірте моїм словам тільки тому, що їх вам сказав Будда, але добре їх перевіряйте. Будьте провідним світлом для самих себе”.

Відповідно, в межах вчень “Малого Шляху”, “Великого Шляху” та “Діамантового Шляху” існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи: Тхеравада (Нікая, Хінаяна), Махаяна та Ваджраяна.

4.1. Течії буддизму



  1. Тхеравада (Нікая Хінаяна).

  • Сіам-нікая (Шрі-Ланка)

  • Амарапура-нікая (Шрі-Ланка)

  • Раманнія-нікая (Шрі-Ланка)

  • Судхамма (М’янма)

  • Швегон (М’янма)

  • Двара-нікая (М’янма)

  • Раманн (М’янма)

  • Тхаммают-нікай (Таїланд, Камбоджа, Лаос)

  • Маха-нікай (Тайланд, Камбоджа, Лаос)

  • Ріцу [Ріссю] (Японія)

  1. Махаяна.

Нарські школи [без Ріцу] (Японія).

− Хоссо


− Кегон

Тяньтай [Тендай] (Китай, Японія).

Амідаїстські школи [амідаїзм] (Японія).

− Дзедо


− Дзедо сін

− Юдзу нембуцу

− Дзі

Дзенські школи [дзен].



− Ріндзай (Японія)

− Сото (Японія)

− Обаку (Японія)

− Чоге (Республіка Корея)

− Ламте (В’єтнам)

Нітірен (Японія)



  1. Ваджраяна.

Сінгон (Японія).

Ньїнгмапа (Непал, Індія, Китай).

− Лхацзунпа

− Картокпа

− Нахдакпа

− Міндоллінпа

− Дорджетакпа

Кагьюдпа [Каргьюпа] (Китай, Непал, Індія, Бутан).

− Кармапа

− Дікунгпа

− Талунгпа

− Верхня Дугпа

Дугпа Середня

− Нижня Дугпа

Сакьяпа (Китай).

− Власне Сакьяпа

− Норпа

− Джонангпа



Гелугпа (Китай, Монголія, Росія)

4. Маргінальний буддизм (метабуддизм).

− Нітірен сесю (Японія й інші країни)

− Рей ю кай (Японія й інші країни)

− Piсce косей кай (Японія й інші країни)

− АУМ Сінрікьо (Японія й інші країни)

− Вонбульгьо [он-буддизм] (Республіка Корея)

4.2. Релігійно-філософські школи течій буддизму



  1. Нікая (школи раннього буддизму), Хінаяна.

Стхавіравада

Вібхадж’явада

Тхеравада

Махіщасака

Кащ’япія

Дхармагуптака



  • Ватсіпутрія (Саммітія)

  • Дхармоттарія

  • Бхадраянія

  • Саннагаріка

  • Пудгалавада

  • Сарвастівада

  • Вайбхашика

  • Саутрантіка

  • Муласарвастівада

Махасангхіка

  • Екав’явіхаріка

  • Локоттаравада

  • Голуліка

  • Бахушрутія

  • Праджняптівада

  • Четіявада

  • Чайтіка

  • Апара Щаіла

  • Уттара Щаіла

  1. Махаяна.

Мадх’яміка

  • Мадх’яміка-прасангіка

  • Мадх’яміка-сватантріка

Йогачара

Татхагатагарбха

Дашабхуміка

Хуаянь


Дзен (Чань)

  • Японські школи Дзен

  • Ріндзай

  • Сото

Тяньтай

  • Тендай

Амідаїзм

  • Дзедо сін-сю

  • Дзедо-сю

  • Дзі-сю

  • Юдзу нембуцу-сю

Нітіренізм

  • Нітірен Сесю

  • Ніппондзан Мьоходзі

  • Сока Гаккай

Віджнянавада

  1. Ваджраяна.

Тібетський буддизм.

  • Нінгма

  • Сак’я

  • Джонанг

  • Кадам

  • Гелуг

  • Кагью

  • Другпа Кагью

  • Карма Кагью

  • Ріме

Міккьо (Японія)

  • Сінгон

  • Тендай

Зі шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школа Тхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що самевона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами.

Школа Тхеравада, що означає “Вчення Старійшин”, будує вчення та практику виключно на Палійському каноні. Він вважається найстарішим з існуючих буддійських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток “ґрунтовної уваги”, що призводить до розвитку розумових якостей. Буддизм Нікая, і в тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною (“Малою колісницею”), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують в Шрі Ланці, М’янмі, Лаосі, Тайланді, частково у В’єтнамі та Малайзії; загалом у світі − близько 124 мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади, книги висловів Готами Будди “Дхаммапада”. Прихильники цієї давньоіндійської літературної пам’ятки, назва якої в перекладі з мови палі на українську означає “Шлях закону”, “Шлях учення”, проводять семінари з Віпасани. Слово “віпасана” у перекладі з давньоіндійської мови Палі значить “бачити реальність такою, як вона є”. Віпасана є однією з найдавніших технік медітації. Вона виникла в Індії більше 2500 років тому як універсальний засіб від всіляких страждань, як Мистецтво жити.

У Махаяні (“Великій колісниці”) підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви.В доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записаних біля першого сторіччя нашої єри. Ці пізніші тексти написані на санскриті та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. У зв’язку з такими величезними відрізками часу, в деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження в “Чистій землі”, що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В’єтнаму; загалом у світі – близько 185 мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школи Нітірен-Сесю (Ніппондзан Мьоходзі) та Дзен.

Ваджраяна (“Діамантова колісниця”) поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддійської практики. Одна з складових Ваджраяни − використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибоких станів зосередження та усвідомлення. Ці глибокі стани, в свою чергу, використовуються як шлях до стану Будди. Стверджується, що за допомогою цих технік можна досягти стану Будди всього за одне життя. В доповнення до текстів Тхеравади та Махаяни, буддисти Ваджраяни визнають велику кількість текстів, в тому числі буддійські Тантри. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному в Тібеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково в Китаї та Японії; загалом у світі – близько 20 мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни є Далай-лама. В Україні Ваджраяна представлена трьома школами Карма Кагью (Оле Нідала, Лами Пунцога та Чог’яма Трунгпи), громадами Нінгма та Дзогчен.

Список використаної у тексті літератури


  1. Академічне релігієзнавство / За наук. ред. проф.А.Колодного. – К., 2000.

  2. Кочетов А.И. Буддизм. – М., 1970.

  3. Мень А. У врат молчания. – М., 2002.

  4. Основы религиоведения / Под ред. И.Н.Яблокова. – М., 1994.

  5. Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А.Колодного і Б.Лобовика. – К., 1996.

  6. Warder A.K. (1970). Indian Buddhism. Delhi: Motilal Banarsidass.





    Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет