Навчальний посібник у двох частинах



жүктеу 4.54 Mb.
бет6/22
Дата21.04.2019
өлшемі4.54 Mb.
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Вища мета буддизму – нірвана (“заспокоєння”, “згасання”). Це досягнутий особистими зусиллями вищий стан,коли людина звільняється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас через те, що згоріло масло. Всі прояви індивідуальності згасли – немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після смерті така людина вже не відроджується і залишає сансару.

Нірвана – це не смерть. Нірвана розглядається як особливий стан, який неможливо описати, використовуючи людський досвід. В канонічних текстах точного визначення нірвани немає. Вона часто характеризується негативними поняттями (не створена, не зруйнована, нескінченна тощо). Нірвана реальна лише як “вища мета”, як “завершення шляху” – “вище блаженство”, “вище щастя” в тому смислі, що вже припинене страждання, безперервний ланцюг страждань (“хвилювання” дхарм).

У буддизмі традиційно виділяють дві основних течії (ідейні напрями) буддизму, − хінаяна (мала колісниця), що проповідує “вузький шлях” порятунку, і махаяна (велика колісниця) – “широкий шлях” порятунку (звільнення від сансари – страждань).

Хінаяна – це не самоназва. Так прихильники махаяни позначали ті школи, навчання яких здавалося їм обмеженим. За деякими даними кількість шкіл у хінаяні досягала 18. До цього часу збереглася одна така школа – тхеравада. Згідно хінаяни, досягти нірвани може тільки незначна частина людей – ченці. Хінаяна аскетична. Вона вимагає відмови від усіх земних радостей і задоволень. Віровчення і міфологія хінаяни практично збігаються з ранньобуддистськими. Будда в хінаяні не виступає в божественній ролі. Він – просто реалізована ідеальна людина (архат), наділений усіма можливими чеснотами вчитель, що вказав людям шлях до порятунку.

Махаяна – виникає на основі ранньобуддистської школи маха-сангиків. На відміну від хінаяни, махаяні притаманний універсальний характер звільнення: можливість досягти стану Будди надається всім істотам, тому що вони мають споконвічну сутність Будди. Досягти нірвани в махаяні можна без посвяти в ченці.

Центральне місце в махаяні – вчення про бодгисатви. Це люди, які заслужиди перехід у ніварну, але свідомо залишилися на землі заради порятунку всіх істот, звільнення всіх від сансари. Це особливий моральний ідеал махаяни, тому махаяну називають ще бодгисатваяна. Послідовник махаяни повинен більше дбати про порятунок інших, ніж про власний.

Кількість будд в махаяні доведена до безмежності. Вони завжди тут з’являються і мають спільну сутність Трикая – “три тіла” Будди. Останніми є: 1. Дхармакая – “космічне тіло” Будди, тіло вчення, “втілення абсолютної чистоти”. 2. Самбхогакая – “священне тіло”, “блаженне тіло”. 3. Нірманакая – “магічне тіло”, “виявлене тіло”.

Дхармакая наділяється характером абсолюту і є єдиним “тілом” для всіх будд. В пізній махаяні на основі цього виникла концепція Аді-будди, що одержала особливе поширення у ваджраяні. Аді-будда (початковий Будда) – сутність всіх будд і бодгисатв. В термінах доктрини Трикая – Аді-будда розглядається як дхармакая. З Аді-будди еманують інші будди і бодгисатви в особливій послідовності (насамперед, будди самбхогакая), Нірманакая складають бодгисатви. Аді-будда – не творець Всесвіту, а символ духовної єдності буття, що не має свого початку.

Ваджраяна (“діамантова колісниця”, або тантраяна, тантричний буддизм) – буддистський напрямок, що виріс із махаяни. На відміну від двох попередніх течій, у ваджраяні існує ідея про можливість стану будди у теперішньому житті людини. Тому, крім методів, що належать шляху бодгисатви, у ваджраяні широко практикуються тантричні вправи йогів (медитація, читання мантр, споглядання ідаму тощо). Особливого значення тут надається вшануванню гуру (духовного вчителя-наставника).

Пантеон ваджраяни систематизований за п’яти дх’яні буддами (“будди споглядання” – Вайрочана, Акшобх’я, Ратнасамбхава, Амі-табха й Амогхасідхі), яким відповідають п’ять земних будд. Дх’яни будди у ваджраяні існують поза рамками часу та простору, вони швидше за все антропоморфні символи, що виникають з порожнечі (шун’яти) під час споглядання і виконують різні функції в процесі переоформлення психіки того, хто споглядає. Пантеон ваджраяни – не замкнута система. Він відкритий для включення нових міфологічних персонажів інших народів або спеціально створених з метою тантричної практики йоги найбільшими гуру. Особливо характерною для пантеону ваджраяни є величезна кількість ідамів, а також великих йогів і вчителів, творців різних шкіл і напрямів ваджраяни (Махасіддхі, Падмасамбхава, Цзонхава і т.п.). Особливе місце займають жіночі аналоги будд (богині) та жіночі бодгисатви (наприклад, Тара), жіночі відповідності ідамів (Праджня) та інші.

В наш час буддизм виходить за межі свого традиційного поширення і знаходить послідовників у Європі та Америці. Останні десятиліття внесли в діяльність буддистських організацій нову важливу рису – створення міжнародних об’єднань буддистів, що ставлять перед собою завдання вирішення насущних проблем сучасності.

ІСЛАМ ТА МУСУЛЬМАНСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Конспект § 4. Тема ХІІІ. Світові релігії; § 4. Мусульманська філософія. Тема ХV. Конфесійна філософська теологія // Академічне релігієзнавство / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – С.379-385, 436-440.

З м і с т


  1. Зародження ісламу.

  2. Основні течії.

  3. Обряди і свята.

  4. Мухаммед як пророк Аллаха.

  5. Основні школи мусульманської філософії.

  6. Вчення шкіл та їх представники.

  7. Зміни в ідеології ісламу.

Іслам відносно молода світова релігія. Він виник на початку VІІ ст. н.е. Часом появи вважається 622 р., коли засновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідного міста Меки в Медіну. Пануюча верхівка племені курейшитів не прийняла його вчення. Це відбулося 26 липня 622 р. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Виникнення ісламу пов’язане як з впливом та розвитком монотеїстичних релігій-іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості мешканців Аравії. Іслам став важливим фактором у створенні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення – Халіфату, нової етноконфесійної спільності – громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжується в умовах боротьби багатьох економічних укладів. Йому необхідно було об’єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів – Візантії та Ірану. З кінця VІ ст. серед арабів починається реформаційний ханіфітський рух – ханіфів (пророків), прихильників монотеїстичної релігії.

Історична особа – пророк Мухаммед виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав іслам, (в перекладі означає “покірність”, “віддання себе Богу”). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі повинні бути покірні його постановам про царство справедливості і миру на Землі.

Віровчення ісламу викладене в головній “священній книзі” мусульман – Корані. Зміст Корану нібито був переданий Мухаммеду самим Аллахом через архангела Джебраїла окремими одкровеннями. Повний текст Корану (сухуф) був укладений після смерті Мухаммеда при третьому халіфі Османі. Він складається з 114 глав (сур), які мають 6236 віршів (аятів). Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літераутрний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам’ятка прози арабською мовою. Якщо Коран – це Святе Письмо мусульман, то Святим Переказом ісламу є Суна – збірка оповідань-переказів (хадисів).

В ісламі принцип монотеїзму проведений більш послідовно, ніж в інших релігіях. Тому першим догматом віровчення ісламу є віра в єдиного бога Аллаха. Другий догмат ісламу – віра в ангелів, які виконують веління Аллаха – оберігають рай та пекло. Третій догмат – віра в те, що Коран є священною книгою мусульман. Четвертий догмат – віра в пророків та посланництво Мухаммеда. П’ятий догмат – віра в кінець святу та загробне життя. Шостий догмат – визнання зумовленості долі людини Богом. Сьомий догмат − це віра у воскресіння після смерті.

В ісламі є дві основні течії – сунізм і шиїзм. Шиїтська система віровчення, розроблена в VІІ−VІІІ ст., визнає тільки п’ять догматів: 1) таухід – єдинобожжя; 2) адль – справедливість; 3) нубуват − пророцтво; 4) імамат – влада імамів; 5) кіямат – воскресіння мертвих. В середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу – “п’ять стовпів ісламу”. 1. Сповідання віри. 2. Виконання намазу – п’ятиразової молитви. 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану. 4. Виплата релігійного податку (зак’ят) і добровільних пожертв (садака). 5. Паломництво в “священні місця” ісламу – хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Мухаммеда в Медині. Кожен мусульсман прагне хоч раз в житті побувати в Меці, де знаходиться храм Кааба з відомим чорним каменем – посланцем неба. Мухаммед заклав першу у мусульманському світі мечеть. Вона мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом.

Крім цих обрядів існує ще ряд інших, з них джихад (газават) – боротьба за утвердження ісламу і участь у війні з його противниками (“невірними”). Найбільш важливим обрядом мусульман є обряд сунет (обрізання), якому піддаються хлопчики віком від 7 до 15 років. Існують ще й свята, головними з яких є два – Курбан-байрам, Ураза-байрам. Свято Мавлюд (день народження пророка, що припадає на 29 серпня 570 року нашої ери).

610 р. – це той час, коли Мухаммед почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті. Першими прихильниками його релігії були найближчі родичі та їх раби. Вчення Мухаммеда містило цінну думку знищення міжплеменніої і внутрішньо племінної ворожнечі. Своєю проповіддю він домігся, щоб родова аристократія визнала необхідність боротьби з Іраном і Візантією за ключові позиції в міжнародній торгівлі, за політичне домінування на Близькому Сході, в Передній та Східній Азії.

Об’єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда – “праведні халіфи”. Четвертим халіфом став Алі, двоюрідний брат Мухаммеда. Алі започаткував імамат (імосмат). Він вважав, що на чолі державної влади повинен бути безпосередній нащадок пророка. Через свою непослідовну політику щодо роду Омея Алі втратив підтримку низів общин. Один із хариджитів вбив халіфа Алі в мечеті міста Куфа. В ісламському світі виник глибокий розкол. Він розколовся на два напрямки – ортодоксальний, панівний сунізм і опозиційний йому, сектантський шиїзм, кожен з яких має своєю чергою ряд відгалужень.

Іслам не тільки вимагає від своїх послідовників віри в догмати, а й пропонує їм досить стійкі принципи і правила поведінки. Сукупність цих норм отримала назву “шаріат” (вірний шлях до мети). Шаріат включає культові правила і право-етичні настанови ісламу, виконання яких є обов’язковим для всіх мусульман.

В Україні іслам поширений переважно в автономній республіці Крим, мусульмани Криму належать до сунітського напрямку.

СЕРЕДНЬОВІЧНА МУСУЛЬМАНСЬКА ФІЛОСОФІЯ ТА ЇЇ ШКОЛИ

Мусульманська філософія являє собою систему релігійно – світоглядної орієнтації і методів обґрунтування віровчення ісламу, що функціонує в жорстких рамках. Основи закладені Мухаммедом. Філософське проблемне поле ісламу спочатку було обмежене морально – етичними повчаннями і яскраво вираженими соціально-політичними принципами устрою. Ця обставина зробила нову релігію надто вразливою, а її соціальні і політичні норми та принципи виявились майже нерухомими.

Теоретичні основи ісламу закладені трохи пізніше, в результаті його безпосередніх контактів і полеміки з християнською теологією. Початок мусульманському ботослов’ю поклали дискусії з приводу свободи волі і передвизначення, несотворимості “слова Божого” – Корану.

Під впливом близькосхідної християнської думки перші мусульмани познайомилися з античною філософською спадщиною (платонізмом, арістотелізмом), яка спричинила розвиток раціоналістичних тенденцій у мусульманській теології. В результаті виникла перша релігійно-філософська школа мутазилітів, яка розгорнула полеміку щодо місця і ролі розуму в інтерпретації мусульманського віровчення і активно застосувала в боротьбі із ортодоксальними елементами теології ісламу античну діалектику. Мутазиліти виступили проти дослівного розуміння текстів Корану, антропоморфної уяви про Аллаха. Вони створюють вчення про свободу волі, моральну відповідальність за свої дії. Людина у своїх вчинках вільна у виборі в межах системи дій, створеної Богом. Звідси апеляція мутазилітів до “ваги діянь”. Бог не може свавільно замінювати міру відплати, тому що вона відповідає земним справам людини.

На противагу мутазилітам, на основі синкретизму їх ідей з фундаменталізмом ханбалітів стало можливим виникнення ортодоксального богослов’я – каламу. Основоположник каламу та ашарізму – аль Ашарі, відомий мутазиліт, який перейшов на позиції ортодоксального мусульманства. В каламі походження Корану набуває значення догми, зберігається антропоморфна уява про Аллаха. Ашарітам доводилось вести боротьбу не тільки з мутазилітами, але й з крайніми ортодоксами-ханбалітами. Ашаріти перейняли мутазилітську атомістичну систему, яка була вільною інтерпретацією теорії Демокріта та Епікура. На їх думку існують не тільки атоми простору, але й атоми часу. Ці атоми не мають маси. Відокремлені абсолютною пустотою. Їх рух, поєднання і зміни в них відбуваються дякуючи активній волі Аллаха. Мутазиліти заперечували наявність постійних властивостей і якостей речей, зв’язок між причиною і наслідком, а отже і будь-яку закономірність явищ. Вони допускали тільки можливість звичайності, або “звички”, що вкладена Богом у природу.

Школи мутазилітів та ашарітів створили сприятливий ґрунт для виникнення і розквіту в ІХ-ХІІ ст. арабської класичної філософії – східного, арабо-мусульманського перипатетизму-арістотелізму (аль-Кінді, аль Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд), яка стала помітною ланкою у світовій філософській думці. Основним завданням арабської філософії теж залишалось намагання теоретичного обґрунтування віровчення ісламу і його церковної догматики.

Реакцією на цю інтелектуалізацію ісламу в арабській філософії було виникнення арабського містицизму, представленого суфізмом, який виступив не тільки проти східного арістотелізму, але й проти мусульманської ортодоксальної теології. Суфії проповідували містичну, безкорисливу любов до Бога, бажання злитися з ним (стан “фана”). Кінцевою метою вони вважають нівелювання індивідуальних особливостей людини та заміну їх божественними і повне єднання з божественною істиною. Релігійно-містична система суфіїтів була пов’язана з особливим набором вправ та прийомів, в якійсь мірі близьких вченню йоги. Суфій – аскет повинен очиститися від усього матеріального і шляхом містичного трансу злитися з Богом, в чому велика роль відводилася медитаціям. Одним із фундаторів суфізму був відомий мусульманський теолог і філософ Абу Хамід аль-Газалі, який теоретично обґрунтував ідеї суфізму і ввів його в систему ортодоксального ісламу. Він визначив і розгорнув суфійську систему містичного злиття з Богом, заперечив арістотелівський принцип детермінізму в реальному бутті.

Становлення капіталістичних відносин у мусульманських країнах викликало суттєві зміни в ідеології ісламу. Спираючись на твори Г.Спенсера, О.Конта і деяких інших західних філософів та соціологів, мусульманські філософи прагнуть вписати досягнення європейської культури і техніки в коранічну систему світобачення. Характерною рисою нових релігійно-філософських систем стає соціально-політична зорієнтованість. Виникають школи релігійно-політичного спрямування, які будуються на ісламських цінностях. Центральною стає теорія “ісламського шляху” розвитку, яка широко пропагується багатьма міжнародними мусульманськими організаціями.

АНТРОПОЛОГІЧНА ПАНТЕЇЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА

Конспект § 3. Антропологічна пантеїзація християнства. Тема ХХVIІ. Християнство в контексті сучасності. Розд.V. Релігія і сучасність // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000.

З м і с т.

1. Теологія “безрелігійного християнства”.

2. Теологія “біблійного християнства”.

3. Теологія “християнського атеїзму”.

4. Телогія “без Бога”.

1. Теологія “безрелігійного християнства”



    На формуввання т.зв. “секулярної теології” протестантизму великий вплив справила теологія німецького лютеранського пастора Д.Бонхоффера (1906-1945 рр.), основні ідеї якого було викладено в “Листах і зошитах із в’язниці” (1967).

Д.Бонхоффера не влаштовувала основна теза традиційного християнства про несумісність гріховного земного і святого небесного (надприродного) світів, перший з яких символізував людську слабкість, а другий – божественну всемогутність. Теолог відкидає спроби християнських апологетів вивести християнську релігію зі слабкості, обмеженості, неповноцінності людини.

Д.Бонхоффер прагне звільнити християнство від елементів, що застаріли, від релігійної оболонки. Сучасному світові, вважав Д.Бонхоффер, потрібне “безрелігійне християнство”, “нерелігійна” інтерпретація біблійних понять, що дасть змогу максимально глибоко з’ясувати справжню сутність християнства, повернути йому істинне значення і роль в життєдіяльності суспільства. Саме таке розуміння християнства має стати відправною точкою для його секулярної інтерпретації.

Отже, відкидаючи традиційного християнського Бога, Д.Бонхоффер не ставить на меті його заперечення взагалі, прагне до того, щоб дати йому істинне і справжнє християнське тлумачення і протиставити потойбічному Богові якогось “земного” посейбічного Бога, що є основою “безрелігійного християнства”. При цьому він запропонував варіант етизації теології, відправним пунктом якої стало христологічне вчення, з його іманентним, пантеїстичним тлумаченням трансцендентного (Бога).

Справжнє відношення до Бога, з точки зору Д.Бонхоффера, виражається в такому ставленні до людини, коли кожен прагне присвятити своє життя іншому і завдяки цьому стає людиною за образом і подобою Бога. Саме в житті людей, в їх турботі про ближніх реалізується єдність Бога зі світом, яка була здійснена в Христі. Останнє означає, що трансцендентне чи божественне є для Д.Бонхоффера ніби своєрідним виміром мирських стосунків між людьми.

Д.Бонхоффер рішуче критикував історичну церкву як церкву порочну. Істинна ж Церква, вважав він, має існувати задля людей. Перше, з чого вона повинна почати, так це роздати все, чим володіє, бідним і тим, хто потребує. Справжній християнин не прагне втекти від життєвих труднощів, відмахнутися від земних проблем. Християнство, якщо його правильно розуміти, має на меті саме ствердження справедливого життя на Землі. Саме в такій переорієнтації християнства на посейбічний світ теолог вбачав запоруку зміни й оновлення ним світу. Тому його теологія носить соціально-активний характер.

Вчення Д.Бонхоффера стало своєрідним синтезом ідей ліберальної теології ХІХ ст. і неортодоксальної теології ХХ ст. Усвідомлюючи при цьому слабкість ліберальної теології, він хоче зробити її більш радикальною. Обґрунтована ним ідея “приземлення” християнства була згодом сприйнята іншими протестантськими теологами.

2. Теологія “біблійного християнства”

Ідея “безрелегійного християнства” знайшла також відображення в книзі англіканського єпископа й теолога Дж.Робінсона “Чесність перед Богом” (1963 р.). Він вважає, що світ зараз на порозі нової Реформації. Дж. Робінсон проголошує необхідність “коперніканської революції в теології”, яка покінчить із традиційною християнською ідеєю супранатурального, трансцендентного Бога і введе його в світ, в людське життя. Водночас, на думку теолога, тільки справжнє християнство зорієнтує людину на активну участь у мирському житті.

Яскравими представниками поміркованого крила секулярної теології тут стали літературний критик Г.Ваханян і соціолог Г.Кокс, книги яких – “Смерть Бога” (1966 р.) першого і “Секулярне місто” (1965) другого − отримали відчутний відгук в богословських колах.

Особливо сенсаційною для християнського світу була розвинута Г.Ваханяном тема “смерті Бога”, хоча він і вживає цей вираз лише в метафоричному значенні. “Смерть Бога” розуміється ним як явище культурно-історичного порядку, що не є антихристиянським за своєю суттю. Це не означає, що теолог заперечує реальність християнського Бога. Навпаки, він говорить, що істинний Бог Біблії існує. Згідно Г.Ваханяна, вмирає власне не Бог, а лише певна його концепція, що не має нічого спільного з “живим Богом” Біблії. Сам же Бог є незмінним і вічним. А ось спроба виразити його в образі зумовлює те, що образ перетворюється на ідола, фальшивого Бога і стає перепоною між “живим Богом” і людиною.

Розвиваючи свою думку, Г.Ваханян підкреслює, що, як смерть є втратою життя, так релігійність є втратою віри в Бога, і як смерть постійно загрожує існуванню, так і релігійність загрожує справжній вірі в Бога. Він виділяє дві передумови, що сприяють руйнуванню істинної християнської віри в “живого” біблійного Бога:

а) процес поступово ускладнюваної інституалізації християнської релігії, за якого вона набувала все більш організованих форм;

б) процес “окультурювання” християнства, за якого культура перетворює Бога в певний людський ідеал.

Намагаючись відродити істинне християнство, теолог підкреслює, що “ера смерті Бога” є перехідною, тому світ невдовзі відновить втрачений образ “живого Бога”. Проте, щоб переробити сучасну кризу релігії, слід звільнити її від псевдорелігійності, а суспільство – від секуляризму, тобто відродити біблійне християнство. Задля цього необхідні релігійна реформація (конструктивні зміни в області теології й релігійних інститутів) і “культурна революція” (відмова від політики зречення християнством світу і світських проблем життя).

Г.Кокс ставить питання про необхідність мислити Бога секулярно, а не релігійно. За Г.Коксом, Бога треба розглядати через призму революційного розвитку сьогоднішнього світу, тобто слово “Бог” в його традиційному розумінні втрачає тут свій зміст. Як і Г.Ваханян, Г.Кокс вважає, що секуляризація є справжнім наслідком біблійної віри, результатом саморозвитку релігії, плинності її форм. Відтак, причини кризових явищ релігій вбачаються ним в самій релігії, а не в умовах її існування.

3. Теологія “християнського атеїзму”

Якщо представники поміркованоого крила секулярної теології намагалися знайти ті аспекти дійсності, де виявляє себе Бог, то представники її радикального крила розвивали вчення, яке виражало нерелігійну інтерпретацію християнства. Передусім вони різкіше стверджували “смерть” християнського Бога.

Особливо категорично цю ідею проводив американський теолог Т.Альтіцер, який говорив не тільки про смерть ідолів, але й про “смерть” Бога теїзму, Бога біблійної християнської традиції. Теологи, вважає він, мають визнати, що Бог більше не існує, вірніше, сучасний світ більше не потребує християнського Бога і обходиться без нього. Правда, намагаючись теологічно обґрунтувати смерть християнського Бога і необхідність цієї смерті, Альтіцер хоче відкрити світові нову, адекватну йому форму віри, яка врятує світ від безбожництва.

Теологія, вважає Т.Альтіцер, зможе відродитись до життя лише шляхом “смерті”традиційного християнства. Тому на противагу традиційному християнському розумінню Бога як потойбічної, автономної вищої істоти, яка ізольована і протистоїть світу, теолог висуває ідею Бога як діалектичного процесу. Бог – це безлика духовна реальність, що розвивається на основі постійного самовідчуження. Результатом цього самовідчуження є присутність Бога в історії, котра зрештою стає не просто ареною одкровення, а власне втіленою плоттю Бога. Проте втілення Бога в плоть історії світу, злиття з ним, а, як наслідок, − самовідчуження, означає лише те, що він заперечує свою трансцендентну, абстрактну форму, своє існування у вигляді чистої реальності. Але, змінюючи форму буття, Бог не перестає бути Богом. Просто тепер трансцендентний, потойбічний Бог стає іманентним, пантеїстичним, посейбічним Богом, що перебуває у світі.

Отже, заперечуючи трансцендентного Бога, “атеїзм” (грец. а – заперечення, theos – Бог) виступає як необхідний момент діалектичного процесу саморозвитку Бога. До того ж, смерть Бога є проявом його добровільної самопожертви. Бог сам заперечує свою трансцендентну форму буття, щоб максимально ствердити в усій повноті земне буття людини і бути разом з нею, задля її обожнення. Відтак, його “смерть” має спокутувальний характер. Сам же світ не причетний до “смерті Бога”. Винна людина, яка шукала Бога на небесах, тоді як він тепер перебуває на Землі. Отже, щоб подолати релігійну кризу, людині треба просто переорієнтуватись.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет