Навчальний посібник у двох частинах



жүктеу 4.54 Mb.
бет7/22
Дата21.04.2019
өлшемі4.54 Mb.
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Бог помер на хресті разом з Христом. Бог став Ісусом. Тому посейбічний Бог є втілений Христос, котрий спрямовує розвиток на досягнення Царства Божого на Землі. А це означає, що будь-яка форма соціальної активності є формою служіння Богу. Звідси саме вчення Т.Альтіцера називають “атеїстичною христологією”.

4. Теологія “без Бога”

Теологія “без Бога” розроблена американськими богословами В.Гамільтоном у книзі “Нова сутність християнства” (1965 р.) та П.Ван-Буреном у книзі “Секулярний зміст Євангелія” (1963 р.).

В.Гамільтон першим із радикальних протестантських модерністів виступив з ідеєю побудови християнської теології без поняття “Бога”. мотивуючи це двома причинами:

а) не можна і не хочеться вірити в Бога, який допускає в світі зло;

б) Бог відсутній в особистому досвіді відчуттів.

На переконання В.Гамільтона, вираз “смерть Бога” означає не просто тимчасове зникнення, відсутність чи мовчання Бога, а його втрату. Проте В.Гамільтон вважає, що навіть після смерті Бога можна бути християнином, якщо віру в Бога замінити відданістю Христу, котра реалізується в безкорисливому служінні людям. Тобто, справжнім християнином є той, хто в своєму особистому житті прагне реалізувати стиль життя Христа. Ісус для В.Гамільтона – не втілений Бог, а лише земна людина. В цьому плані кожен християнин має подвійне завдання:

а) виявляти прихованого в світі Ісуса;

б) “ставати” Ісусом.

Саме любов до ближнього стає мірилом святості людини. Таким чином, трансцендентне перетворюється в особливу якісну характеристику людського буття, що змушує В.Гамільтона відмовитися від використання поняття “Бог”. Особливістю його теологічних міркувань є оптимізм, віра в людину і безмежні можливості історичного прогресу. Отже, християнство В.Гамільтона не просто “безрелігійне”, але й “безбожне”.

Лінія радикального антропологічного іманентизму в інтерпретації божественного знайшла найбільш яскраве вираження в теологічній концепції П.Ван-Бурена. Він вважає, що “повнолітній” світ не потребує традиційної релігії, тому слід дати секулярну інтерпретацію Євангелія. З цією метою теолог обґрунтовує дві тези:

а) слово “Бог” є або безглуздим, або таким, що дезорієнтує, вводить в оману людину;

б) суть християнського Євангелія може бути виражена етичними, а не релігійними поняттями.

Отже, П.Ван-Бурен прагне поставити під сумнів не існування Бога, а саме питання про його існування. На його думку, Бога не можна виразити ніяким способом. Тому міркувати про нього слід мовою безпосередніх суджень про людину. Зміст християнського Євангелія теолог прагне виразити чисто секулярним способом. Відкидаючи його теологічну інтерпретацію, він подає інтерпретацію етичну (безрелігійну). Суттєвим для нього є не історичне уявлення про Христа, а уявлення про його стиль поведінки і погляди.

Секулярний зміст християнського визнання Ісуса полягає в тому, що людина повинна добровільно взяти на себе зобов’язання жити за тими ж законами свободи, за якими жив Ісус. Тобто віра – це спосіб життя. Тому свою христологію П.Ван-Бурен називає “атеїстичною”. Традиційна теологія теж прийде до такого висновку, оскільки вона не має майбутнього. Майбутнє християнства, на думку П.Ван-Бурена, залежить від того, чи зуміє сучасна людина знайти в християнстві чисто секулярний зміст і чи повірять йому люди. Секулярну теологію П.Ван-Бурен розуміє як діяльність людей. Такий погляд зумовлює його негативне ставлення до Церкви.

ОНТОЛОГІЧНА ПАНТЕЇЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА

Конспект § 4. Онтологічна пантеїзація християнства. Тема ХХVIІ. Християнство в контексті сучасності. Розд. V. Релігія і сучасність // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред проф. А.Колодного. – К., 2000. – С.752-756.

Своєрідною противагою тенденції антропологічного іманентизму є тенденція космічного пантеїзму чи онтологічного іманентизму. Згідно її суджень, не Бог перебуває в світі і охоплює його, а навпаки – світ перебуває в Бозі. Відтак, Бог не тільки існує разом зі світом, але водночас і поза ним. Така концепція “біполярності” Бога стала своєрідною формою пантеїзму, що отримала назву “пантеїзм” (від грец. pan – все, en − в і theos − Бог; все в Бозі), в якій здійснюється синтез теїзму і деяких рис пантеїзму. Особливістю панентеїстичного розуміння Бога є те, що Його уявляють іманентним і трансцендентним одночасно. Ця тенденція представлена двома напрямками.



Філософсько-онтологічна теологія. Філософсько-онтологічна чи екзистенціальна теологія розроблена в тритомній праці американського філософа й теолога П.Тілліха (1886-1965 рр.) “Систематична теологія”, яка є своєрідною енциклопедією сучасної протестантської думки.

У своїй філософській теології П.Тілліх розійшовся в поглядах з неоортодоксами на одну з ключових теологічних проблем – проблему відношення людини до навколишнього світу. Теолог був переконаний у тому, що християнська думка не може мати суттєвого значення для людини, якщо вона не дасть відповіді на питання, які ставить перед нею життя. Свою місію П.Тілліх вбачав саме у тому, щоб відновити гармонію між християнством і сучасним світом.

Цей модерністський захід богослов намагався здійснити за допомогою роз’яснення істинного смислу “мови” традиційного християнства. Криза сучасної релігії, на його думку, зумовлена дотриманням буквального тлумачення “християнської мови”, тоді як необхідно вдатися до її символічного розуміння. В результаті цього програму модернізації П.Тілліх зводить до двох завдань:

а) ствердження символічної природи абсолютно всіх традиційних християнських понять;

б) застосування філософської інтерпретації змісту цих понять відповідно до вимог часу.

Прагнення примирити релігію з сучасним світом змушує мислителя стверджувати, що релігія складає внутрішній зміст духовного життя людини, всієї культури. Релігія є сутністю культури, підкреслював він, а культура виражає релігію. Звідси, назва його теології – “теологія культури”.

Ідея єдності релігії зі світом зумовлена, насамперед, характером розуміння П.Тілліхом сутності Бога. Він задля того, щоб знайти золоту середину, критикує одночасно як супранатуралістичні уявлення про Бога як про об’єктивну персоніфіковану силу, так і натуралістичні способи ототожнити Бога з природою. Ідеальною позицією йому видається біполярна концепція Бога, в якій теолог намагається синтезувати теїстичні елементи трансцендентності з пантеїстичними елементами іманентності і ствердити своєрідну діалектичну єдність між ними.

Бог розглядається П.Тіліхом як начало, котре знаходиться не поза світом, а в середині нього, іманентне світу, але в той же час відмінне від нього. Бог є творчою “основою буття”, але він дещо відмінний від того, основою чого він виступає. Він є “буття як таке”, тому всі конечні істоти ніби перебувають у ньому, хоча і відрізняються від нього. Отже, Бог не є існуючим буттям, а скоріше особливою якістю буття взагалі, котру людина може відкривати у всіх речах з якими вона стикається.

Виходячи з цього нового образу Бога, П.Тілліх визначає релігію як порив, прагнення людини до “абсолютного”, “безумовного”, яке відкривається у вірі, коли людина охоплена “вищим інтересом”. За допомогою розуму людина не може осягнути Бога. Саме одкровення – психічний акт осягнення “основи буття” в звичних речах і явищах світу.

Водночас П.Тілліх відкидає неоортодоксальну точку зору на несумісність розуму і одкровення, які, на його думку, не можуть перебувати в конфлікті, оскільки співвідносяться з різними глибинами однієї й тієї ж реальності. Теолог переконаний, що в одкровенні не може бути конфлікту між розумом і вірою, оскільки перший передує другій, а друга є досконалою реалізацією першого. Віра, як вищий інтерес, це розум в екстатичному стані.

На основі розв’язання проблеми взаємовідносин віри і розуму П.Тілліх розглядає відносини філософії і теології, які, на його думку, є взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими, хоча й по-різному підходять до реальності, на різні методи спираються. Саме теологія має відповісти на ключові питання людського існування, які ставить філософія. Тому кожен теолог повинен мислити філософськи, а філософ – теологічно. Отже істинна філософія має бути філософською теологією.

Таким чином, намагаючись повернути християнство до світу і культури, П.Тілліх прагне створити теологію, яка б усунула традиційний для християнства розрив між “природним” і “надприродним”.



Теологія процесу. Однією з різновидностей сучасної протестантської “секулярної філософської теології” є теологія “процесу”, яка виникла в середині ХХ ст. і поширилась в США та Англії. Вона базується на філософії неореалізму А.Уайтхеда і Ч.Хартшорна.

А.Уайтхед найбільш повно виклав свої уявлення про Бога та його відношення до світу у своїй основній праці “процес і реальність” (1929 р.). Намагаючись подолати “подвійність” природи, він хоче представити її як єдність “подій” (“елементарних факторів чуттєвого досвіду” і вічних об’єктів, або “чистих можливостей”, “перехідних елементів у природі”). Розвиваючи думку про перехід “об’єктів” у “події”, філософ вбачає сутність світового процесу в безперервній актуалізації можливостей, котрі виступають як невидимі реальності та регулюють і спрямовують розвиток світу.

Уявлення про процес розвитку світу як послідовний ланцюг реалізації можливостей, закладених в попередньому, неминуче веде, на думку А.Уайтхеда, до визначення істоти, яка є джерелом безмежних можливостей і буття якої є незаперпечним фактом. Ця істота є основою “вічних об’єктів” і всього актуального, вона ж – Бог. Функції Бога як Творця полягають в тому, щоб надати речам мету і кінцеві мотиви, які лежать в основі процесу їх власної самотворчості.

Проте, Бог як основа вічних об’єктів є лише “розум” Бога, взятий окремо від його “тіла”. “Тілом” же Бога є увесь світ в його цілісності. Подібна ідея приводить А.Уайтхеда до проголошення біполярної концепції Бога, який водночас є і первинне (нестворене) і вторинне (створене). Це дає змогу зробити висновок, що Бог і світ взаємозалежні один від одного у своєму існуванні: Бог творить світ тією ж мірою, якою світ творить Бога.

Переглядаючи традиційні теїстичні уявлення, філософ твердить, що в своїй первинній природі Бог є трансцендентним, потойбічним по відношенню до світу, тоді як у вторинній – іманентним, посейбічним, оскільки сам світ є не що інше, як “фізичне тіло” Бога. Отже, Бог є одночасно і основою і суб’єктом світового процесу.

Концепція Бога Ч.Хартшорна у своїх суттєвих рисах дуже близька до концепції Бога А.Уайтхеда, хоча й не ідентична їй. На його думку, найбільш послідовним і адекватним способом розуміння Бога є розгляд його сутності в термінах двох протилежних аспектів – абстрактного і конкретного. Перший з них характеризує божественну реальність з точки зору її вічності й незмінності, абсолютності й безконечності, завдяки чому Бог є. Другий аспект характеризує її з точки зору залежності від світового процесу і акцентує увагу на її випадковості, відносності, плинності та різноманітності. Відтак, Бог, за Ч.Хартшорном, одночасно є незмінним і плинним, причиною і наслідком.

Ч.Хартшорн уявляє світ як єдиний і вічний процес, а Бога – як життя, що пронизує його. Тому своєю концепцією мислитель, з одного боку, солідаризується з пантеїзмом (Бог – іманентна істота, що включає в себе все), а з іншого не пориває з теїзмом (божественна сутність є абсолютною, трансцендентною, що принципово відрізняється від цього “всього”, створеного Ним) і виявляє своє прагнення до їх узгодження.

Згодом на основі ідей Ч.Хартшорна й А.Уайтхеда виникла теологія “процесу”, найвідомішими представниками якої є американські богослови Ш.Огден і Д.Кобб. Їх теологічні пошуки будуються на подібних триступеневих логічних схемах. Спочатку обидва доводять, що традиційна теїстична концепція Бога є безглуздою для сучасного світу, критикують її недоліки і намагаються з’ясувати причини її кризи. Потім вони приходять до обґрунтування тези, що віра в Бога властива і необхідна людині. Нарешті ставиться завдання дати таке тлумачення природи Бога і його відношення до світу, щоб віра в Бога стала невід’ємною частиною повсякденного досвіду сучасної людини.

Ш.Огден розвиває свої ідеї в книзі “Реальність Бога та інші нариси” (1966 р.). На його думку, Бог іманентний до життя людини і присутній як і в її почуттях (на екзистенційному рівні), так і в розумінні нею свого існування (на рефлективному рівні). Тому відсутність віри в Бога свідчить про неправильне усвідомлення людиною свого існування. Ось чому одне з основних завдань теології Ш.Огден вбачає в тому, щоб допомогти сучасним людям відшукати в їх реальному життєвому досвіді щось таке, що б свідчило про присутність Бога. Це завдання теологія може виконати лише з допомогою філософії.

Новий теїзм, на думку теолога, потребує такої філософії, яка могла б представити Бога одночасно і як відносну, і як абсолютну реальність. Бог за Ш.Огденом, не є світом, але в той же час він перебуває в тісному спілкуванні зі світом. В певному розумінні світ є його “тілом”, його сферою дій. У своїй абстрактній ідентичності Бог незалежний від актуального світу, але в своєму конкретному існуванні він включений у світ і відчуває його вплив.

Теологічна концепція Д.Кобба висвітлюється в його праці “Християнська природнича теологія” (1967 р.). Вона мало чим відрізняється від концепції Ш.Огдена. Дж.Кобб теж вважає, що оскільки Бог традиційного християнства не відповідає досвіду і стилю сучасної людини, то він “помирає”. Солідарний він і з теологічною програмою оновлення християнства Ш.Огдена, ідею створення нового виду теїзму, в необхідності виразити образ Бога в поняттях світської свідомості, а не міфологічної мови.

Дж.Кобб також прагне знайти в повсякденному життєвому досвіді людини дещо таке, що може бути позначене поняттям “Бог”. Таким він вважає властивий кожному “поклик вперед”. Теолог враховує те, що життя людини може бути представлене у вигляді безперервного процесу постановки і досягнення мети. Спочатку він дає екзистенціальне (феноменологічне) визначення Бога, а вже потім хоче знайти його онтологічну основу в об’єктивній реальності.

Говорячи про взаємовідносини Бога й світу, Дж.Кобб зазначає, що світ не існує поза Богом і без нього, але в той же час світ не є Богом чи частиною Бога. Бог як енергія, як життя космічного простору, постійно втілює самого себе в своєму безперервному творінні світу й доти входить в нього, доки створений ним світовий порядок не стає його “тілом”.

На цій основі представники теології “процесу” вважають, що віра в пантеїстичного Бога проявляється в різних творчих актах людини, які охоплюють майже всю сферу її життєдіяльності. Релігія ж розглядається тут як основа людської діяльності, оскільки в ній реалізується божественна мета й задум. Космопантеїстичний Бог, на думку Ш.Огдена й Дж.Кобба, вимагає від людини не підпорядкування, а вільних творчих прагнень і дій. Відтак, релігія, об’єктом якої виступає такий Бог, є релігією звільнення, розкріпачення людини, релігією, яка закликає її до вільної активної творчої діяльності.

Визначаючи світ як “плоть”, як “тіло” Бога, теологи “процесу” філософське, наукове й художнє пізнання характеризують як пізнання самого Бога. Звідси робиться висновок, що філософія, наука і релігія мають об’єктом одну й ту ж істину – Бога. Відтак, теологія, філософія і наука повинні доповнювати одна одну. Подібні думки свідчать про те, що Ш.Огден і Д.Кобб настільки насичують теологію філософією, а філософію – теологією, що вони фактично зливаються.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТИПУ.

СУЧАСНА ЗАХІДНА ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ

Конспект текстів монографій: Кимелев Ю.А. Философия религии: Систематический очерук. – М.: Изд-во Дом “Nota Bene”, 1998. – 424 с. (переклад українською мовою автора-упорядника “Читанки”); Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М.: Мысль, 1989. – 285 с. (переклад українською мовою автора-упорядника “Читанки”).



Примітка: конспект адаптовано до змісту тем спецкурсу “Філософія релігії” (Частина ІV. Актуальні проблеми сучасної філософії релігії. Філософія релігії європейського типу. Сучасна західна філософія релігії).

З м і с т

1. Тема 13. Філософія релігії європейського типу як особливий тип філософствування, особливий вид філософської теорії та особлива філософська дисципліна. Її предметна сфера і основні форми. Структура та характерні особливості сучасної західної філософії релігії (конспект текстів: Предисловие. – Введение. Философия религии как особый вид философской теории и как особая философская дисциплина. § 1. О предметной сфере философии религии. § 2. Основные формы философии религии. § 3. О структуре книги // Кимелев Ю.А. Философия религии. – М., 1998; Введение. − § 1. Философия религии как особый тип философствования. § 2. Характерные особенности современной западной философии религии. § 3. Основные формы философии религии //Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989).

2. Тема 14. Західна філософія релігії як філософське релігієзнавство. Сучасне західне філософське релігієзнавство (конспект текстів: Часть І. Философия религии как философское религиоведение // Кимелев Ю.А. Философия религии. – М., 1998; Часть І. Философия религии как философское религиоведение // Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989).

3. Тема 15. Західна філософія релігії як філософська теологія. Сучасна західна філософська теологія (конспект текстів: Часть ІІ. Философия религии как философская теология. Часть ІІІ. Философско-религиозная антропология // Кимелев Ю.А. Философия религии. – М., 1998; Часть ІІ. Философия религии как философская теология // Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989).

4. Додаткова тема. Філософський аналіз християнської теології (конспект тексту: Часть ІУ. Христианская теология и философия // Кимелев Ю.А. Философия религии. – М., 1998).

1. Тема 13. Філософія релігії європейського типу як особливий

тип філософствування, особливий вид філософської теорії та особлива

філософська дисципліна. Її предметна сфера і основні форми. Структура

та характерні особливості сучасної західної філософії релігії

Європейська філософія як особливий регіональний тип філософствування з відмінними від східної філософії парадигмою та обставинами історичного життя. Філософія релігії як філософія у її відносинах з релігією. Європейська філософія релігії як європейська філософія в її відносинах з європейською релігією. Фактичне співпадіння історії європейської філософії релігії, особливо такої її форми, як філософська теологія, з історією всієї європейської філософії. Відтворення так чи інакше загальної парадигми усієї багатоманітності предметності, принципів, методів, світоглядних установок європейської філософії у її філософії релігії. Визначення історичної долі філософії релігії історичною долею не лише філософії, а й релігії. Антична релігійність як один з найважливіших факторів, що обумовили появу і характер античної філософії. Здійснення специфікою християнства та його пізнішими історичними трансформаціями значного, а подекуди й визначального впливу на процес розвитку європейської філософії, передусім її філософії релігії. Зумовленість всіма цими обставинами типологічної єдності як європейської філософії в цілому, так і її складової частини – європейської філософії релігії зокрема.

Європейська філософія як така, що при багатоманітності свого історичного життя являє собою певну єдність як тип філософсько-теоретичної діяльності. Обумовленість існуванням європейської філософії релігії як компоненту європейської філософії в цілому її типологічної єдності при всій багатоманітності способів реалізації цієї типологічної єдності. Включення європейською філософією релігії як типологічного поняття, зокрема, також і тих утворень в російській та українській філософії, які можна кваліфікувати як філософсько-релігійні. Існування в тій чи іншій формі в російській філософії, починаючи з ХVІІІ ст., а в українській – ще раніше, філософських роздумів стосовно різних аспектів релігійного відношення, а також позитивно-конструктивних побудов, які в сукупності утворюють українську або російську філософію релігії європейського типу.

Співвіднесеність європейської філософії головним чином з європейським християнством – важлива типологічна ознака філософії релігії європейського типу. В свою чергу, оформлення і функціонування теології (богослов’я), яка виконує функцію теоретичної саморефлексії, тематизує, прояснює, а у певному аспекті – і спрямовує життя християнського співтовариства, як одна із найважливіших особливостей християнства. Відповідно філософія релігії європейського типу як таке філософсько-теоретичне утворення, що виникає в Новий час (ХVІІ ст.) в сфері взаємовідносин європейської філософії і теології (богослов’я) християнських конфесій. Розуміння під християнською теологією, або теологією християнських конфесій сукупності її основних конфесійних різновидів: католицької і протестантської теології та православного богослов’я. Існування при цьому в усіх випадках певного, а саме європейсько-християнського типу релігійно-теоретичної діяльності. Водночас це не означає ігнорування фундаментальних конфесійних відмінностей та відмінностей в аксіоматиці базисного християнського вибору. Необхідність врахування цих відмінностей в тих випадках, коли це вимагається логікою викладу взаємовідносин європейської філософії релігії з європейсько-християнською теологією.

Філософія і теологія як дві різні важливі духовні та інтелектуальні потенції європейської культури і цивілізації. Існування історичних форм філософії і теології при всьому їх складному і багатоманітному переплетенні як відносно, а то й повністю автономних по відношенню один до одного. Не втрачається повністю уявлення про їх відмінність навіть в початковий період християнської епохи.

Спроба систематизації європейського філософсько-релігійного знання, здійснена Ю.А.Кімелєвим, яка спирається насамперед на аналіз сучасного стану філософії релігії європйеського типу (Див.: Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989; Кимелев Ю.А. Философия религии: Систематический очерк. – М., 1998). Обумовленість систематичним характером такого дослідження позиції академічного об’єктивізму та нейтралізму, оскільки тільки такі позиції дозволяють віддати належне очевидному факту плюралістичності філософії релігії. Вирішення подібною систематизацією європейської філософії релігії цілого ряду теоретичних завдань, найбільш важливими з яких є наступні: 1) визначення предметної сфери філософії релігії; 2) визначення специфіки філософсько-релігійного знання через визначення його місця в загальному філософському знанні та через визначення відносин між філософсько-релігійним знанням (філософією релігії), теологічно-богословським знанням (теологією, або богослов’ям) і знанням, яке виробляється різними науками (релігієзнавчими науковими дисциплінами) в процесі вивчення релігії; 3) встановлення основних форм філософії релігії; 4) виявлення і аналіз базисної проблематики кожної з цих форм філософії релігії.

Ю.А.Кімелєв про предметну сферу філософії релігії. Практична неможливість короткого визначення або навіть короткого опису поняття “філософія релігії” через велику багатоманітність філсоофсько-релігійних утворень, які існували в історії або існують сьогодні. Можливість розгляду поняття “філософія релігії” в широкому і вузькому розумінні.

Філософія релігії в широкому розумінні як вся співвіднесеність філософії з релігією, як вся сукупність актуальних і потенційних філософських установок по відношенню до релігії, концептуалізації її природи і функцій, а також філософських підтверджень існування Бога, філософських розмірковувань про його природу і відношення до світу та людини. Існування у всякій філософській побудові певної позиції по відношенню до релігії в явній або неявній формі. Постійний прояв інтересу філософії до релігії, проблем її значення і смислу, ролі в індивідуальному житті і соціальному бутті, який оформлюється в різноманітних філософсько-релігійних установках і теоретичних побудовах. Співвіднесеність з релігією як одна з найважливіших характеристик філософії. Обумовленість цього спочатку генетичним зв’язком філософії з релігією, а згодом їх постійним співіснуванням з моменту появи філософії як особливої форми свідомості і теоретичної діяльності. Зумовленість претензій європейської філософії релігії глибинними претензіями самої європейської філософії, яка розуміє себе як універсальну або як вищу пізнавальну умову, згідно якої всяка реальність і всякий вид пізнання і діяльності у відповідності з фундаментальною культурною установкою повинні отримати виправдання і санкцію з боку філософського розуму. Відповідно відношення до релігії як один з критеріїв, який визначає природу всякого філософсько-теоретичного утворення.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет