Поїздка в Жовкву та Крехів



бет1/16
Дата28.04.2019
өлшемі2.98 Mb.
#121226
түріПамятка
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Поїздка в Жовкву та Крехів
Прочитали ми в лютневому Карпати http://www.karpaty.net.ua/ про славне місто Жовкву. Вирішли туда зїздитти, бо і в сраці шосб троха крутило кудись поїхати і Крехівський монастир недалеко. Памятка, як не як. Зібралися в суботу зраненьку біля оперного. Шоб, як мовиться, від центру до центру.Найтяжчу ділянка з усієї подорожі(тобто Львів) проїхали без проблем. Найтяжчою вона виявилася з двох причин. По-перше, сильний вітер дув прямо в харю. А по-друге, народ(включаючи і нас) ше толком не проснувся і с ворював аварійні ситуації на дорогах.
Спустилися по Чорновола до макдональдсу, далі наліво до кільця. На кільцю направо і вже виїзд з міста. За залізничним мостом повертаємо на дорогу шо зліва. На дорозі табличка з дороговказом шляхів і номером взводу який це все охороняє.
Їдемо по трасі. Дорога йде то вверх то вниз. Тепер вітер вже дує нам не в харю, а збоку. Люди в проїжджих машинах дивуються 3 велосипедистам які їдуть по дорозі під кутом 15 градусів відносно вертикального положення.

Через 12 км заїжджаємо в місто ку(рку)ликів


В місті (чи селі) є два визначних місця. Червоний Шевченко і церква. Церква з вигляду геть чисто розвалена. Але вигляд обманливий. В середині вона нічим не поступається ьільшості ЛЬвівських костелів. А церква Єлизавети на городоцькій взагалі ховається Панотець нам все гарно розказав і показав. дуже йому дякуємо і їдемо далі.

Виїжджаємо і їдемо далі. За Куликовом починається сруск на рівнину. Ну ми собі по ньому і вжарили. В кінці спуску стоїть мент з палкою і махає нам. Зупиняємся, а то ше стріляти по колесах почне,а вони в нас ше нові. Мент неторопливо підходить, представляється. Порушуєте, говорить. ТИпу на спуску стояв знак 40, а ви їхали всіх 45. Ну ми йому показуємо шо в нас на спідометрі всіх 48 і веселі їдемо далі.


Дорога - ляля. Пряма. Рівна. Широка. Без спусків, поворотів і підйомів. Ше й вітер в спину. До самої Жовкви їдемо з швидкістю 30-32км/год. Шкодуємо шо в нас не шосейники.
Вїжджаємо в Жовкву. Зразу зліва бачимо старовинну деревяну церкву. Довго розважаємося на тему "Калакала" і "Купала".
Саме місто справляє дуже приємне враження. Маленьке, тихе, затишне. Дуже прикольна площа. Велика, квадратова і без набридливої торгівлі. Площа з усіх сторін оточена памятками архітектури, які дивляться дуже живописно на фоні горбів вододільного хребта.
Збереглися міські мури і дві брами, через які колись брава кавалерія заїжджала в місто. Брама лишилася та сама, а от коні з тих часів змінилися. Стали залізними.
В центрі міста є лобне місце. Колись на ньому страчували людей, а також приковували невірних жінок і кожен міг їм сказати шо про них думає.
Ми ж на цьому місці розвязали складну задачу просторової геометрії. Як поставити 3 ровери на 1 лапку
екомендуємо всям побувати в василіанському соборі. Це той шо від ратуші справа троха за будинками. Його розписи виконані в дуже оригінальному стилі. Є там Грушевський, Петлюра та інші діячі революції. Біля собору зустріли дуже приємного чоловіка, який нам все показав і розказав про собор в ціломо і про Жовкву взагалі. На згадку про 3 велотуристів даруємо йому Журнал Карпати.
Поки всьо пообглядали наступив час обіду. Рушаємо лівою брамою вниз, потім наліво і направо до піцерії Ч(л)ентано. Місто маленьке тому знайти її не склало особливих зусиль. Приємно вражені якістю обслуговування. Зачот! Якби у львові всі піцерії були такими, я б там бував чістіше.
Гарно попоївши і набравшись сил рушаємо далі в путь. Дорога на Крехів починається від правої брами і без особливих звивин йде аж до самого Крехова. Кілометрів 10-15.
Біля повороту на Монастир нас збила з толку дивна табличка. "Монастир 11, Печери 2". Ну ми настроїлися ше 11 кілометрів пиляти, не встигли розігнатися, як бачимо шо то вже монастир! Певно хтось пожартував і стер кому.
Враження від самого монастиря набагато блідніші ніж від Куликова і Жовкви. Типова туристична Мекка Все напоказ. Купи туристів. Подібно як в Почаєві, але значно бідніше.
Поблукавши в монастирі рушаємо на печери. Дорога веде спочатку попри монастирську кляузуру(шо то таке ми і самі не знаємо ) та цвинтар, а далі.... ооооооооо, кайф!!!!
Зхарені трасою ми добралися до лісу! Почалися підйоми і спуски. Вдоволь подаунхіливши ми доїжджаємо до самих печер.
Як я не люблю пхати курва ровер під гору. Але прийшлося Останні 300 метрів сходи.
Печер виявилося всього 2. І то якісь незачотні, маленькі :-(
Зато від печер починається спуск до чудодійного джерела. Вода якого лікує від всіх хвороб. Останні метри спуску ми ровери тягли так. 60%, купа листя і не видно шо під колесами. Пару раз попавши в колію ми вирішили не ризикувати.
На низу нас чекала дуже колоритна особистіть, занвець велосипедної справи. Сидів він з 2 кобітами, які тільки рот відкривали і "сємочки" жували. Ше на спуску він з нас прикалювався, чого ми на таких крутих(!) роверах і не їдемо а йдемо. В нас же дискові гальма. Він напевно вважає шо дискові гальма збільшують притягання коліс до дороги і з ними можна спускатися зі схилу з відємним нахилом.
Внизу він видав 2 перл про задній амортизатор на одному з велосипедів. Цитую дослівно: "Ота бочка з пружиною то є не простий амортизатор, а здвоєний. Якшо бочка накриється то можна ше на пружині доїхати." Коментарі зайві.
ричому на пропозицію проїхатися показати як то треба робити він відмовився
До дому їдемо іншої дорогою ніж їхали сюда. Тож бо не пасує порєдним роверистам їхати туда і назад тим же шляхом.
Їдемо від крехова ділі по трасі і на роздоріжжі, шо виникло за пару км. повертаємо наліво. Це дорога на Брюховичі. Кому мало, можуть повернути направо. Це також дорога на брюховичі, але через Івано-Франково.
Цікава ця місцина Розточчя... НЕ тільки архітектурні памятки і рагулі цікаві , але і дорожні знаки
Вибираємося на перевал головного(!) євр(оп)ейського вододілу. Як в приказці "Єсли в кране нет води, значит ******." Якшо так, то тут головне місце, де вони ту воду ділять
Тут падаємо на привал. Хіба 5 година. Проїхали 68км. Попереду рівна траса до Львова.
А яке ж воно смачне оте САЛО. Особливо на привалі!
Підкріпившись неспішачи рушаємо до Львова. Завидно заїжджаємо в Брюховичі, а далі на Шевченка.
Проїхали в сумі 96км. Купа вражень. Всі задоволені. Їдемо їсти Вареники і дивитися фотки А заодно спланувати якусь наступну поїзденьку

Матрац з "ковбасками"
Вирішив в суботу троха повозитисі по Львову і околицях. До мене долучивсі ше один мій колєга і ми в 11 ранку рушили з вул. Шевченка. Спочатку заскочили на "синій базар" за всєким роверним барахлом ну і поїхали далі вверх до моста. Чому "синій"? А тому шо там завжди синяки стояли з усяким джалізом. Продасть шось і зразу купить по 50 грам, зігнетьсі з сусідом під прилавок, лупне собі, занюхає якимсь напильником з того ж прилавку і далі продає. І так увесь день. ТОму базар і синій.
Проскочивши на швидкості "Лєвандовку" виїжджеємо знову на міст. Цікаво. Дві хвилини тому були на 1 мості, шо веде з Шевченка на Левандівку і фффтикали на споруду вокзалу з північної сторони. А тепер те саме, тілько з пів(з)денної. де-жа-вю
Далі по Виговського, Володимира Великого і на Симоненка. Попавшив в цей район не міг відвідати всіх місць бойової слави , де я колись жив і вчився. Заскочив на штадіон за харчовим. Тут здавав біг. Показав сьогодні результат 1000м троха більше ніж за хвилину. Правда на ровері По Трускавецькій поїхали си на Стрийську до автовокзалу. Це та вуличка шо йде позаду всіх ти НДІ ФМІ НІІРТІ і решти інститутів.
Біля гавтовокзалу мого попутчика чепивсі блуд і він ні з того ні з сього виїхав ровером прямісінько перпендикулярно поперед мене, який, в цей час, ні про шо не підозрюючи чухав собі правою рукою спину. Реакція і гальмав мене спрацювали безвідмовно і я полетів через руль на асфальт, який мій попутчик завбачливо встиг для мене звільнити.
Від автовокзалу на Стрийській рушили до сихівського "лісу". Дуже цікава дорога. Справжнє крос кантрі. Чергуються як ділянки дороги, так і присадибні ділянки Причому різної складності. Зблудити тєжко, бо ліс весь час перед очима. Повозившись по лісу рушили до будинку з озеро-басейном і леблядями в дворі і попри нього на Скрипника, а далі на міст до Зеленої.
По дорозі заїхали м сти до супер-мега веломеханіка Шведова, який навідріз відмовився дивитися на задню перекидку мого занйомого зісалвшись на зайнятість. Ну і нічого, хороший стимул йому самому опановувати премудрості тоїво веломеханіки.
Тепер саме цікаве . Справа від Пасічної (якшо їхати в центр) йде ліс аж до самих Винник. ОТ ми і вирішили рубанути лісом до озера. Гарна дорога є від лисинецької вулиці, але то був би зовсім матрац. Вїзд ми знайшли навпроти Технічного Коледжу. Стежка не широка, але якраз проїздна для велосипедиста. Приємно вразив сам ліс. Проїхавши буквально кільометр вглиб виявили, шо навколишній люд сюда на шашлики не ходить. Всюди чисто, затишно. Купа гарних місць, дров. Стежка була навіть кимось промаркована жовтою фарбою. За шо велике спасибі. Хоча зблудити тєжко. Паралельно стежці йде стара закинута дорога. Вона вже геть чисто позаростала і завалена. Але, як не як, орієнтир.
Доїжджеємо до рогатки. Зліва бачимо кінець лісу і спуск. Справа - стежка йде по хребту, якшо це можна так назвати. По всіх ознаках озеро зліва, хоча його за лісом ше не видно. Спускаємсі достатньо стрімким, довгим і небезпечним схилом. Для ДАУНхілерів просто казка. В кінці спуску спокійним синім плесом нас чекає озеро.
Горівки ми з собов не мали, на спуску особливо теж не розігрілисі так шо в озеро лізти нема чого. Рушаємо в Винники по ковбаски. Після лісу асфальтована дорога несе сама. Навіть педалі не сильно треба крутити. Купуємо ковбаски, чорний хліб, Сало та сірники і їдемо на Чортові Скелі то всьо жерти. Одразу ж після підйому при виїзді з Винник здаємо направо і після недовгої їзди лісом опиняємся у точці "М". Ліс сухий, Ніде нема болота. Де-не-де квіточки. Красота одним словом.
Альпінштоки обсіли ті скелі гірше як в мене на городі жуки літом листя бульби обсідають. Зато всі навколишні місця для багать виявилися вільними. Спаливши купу хмизу одержуємо місце для смаження ковбасок. А які ж смачні отіво ковбаски з сої і канцероґенів на природі! А ше з салом і чорним хлібом. Зїдаємо то все і рушаємо далі.
Суха погода подарувала нам офіґенний спуск в Лисиничі. Це в сторону перпендикулярну до Чортових Скель. Дорога прохідна навіть для автомобілів. Гладкі стінки канави дозволяють безпечно спускатисі на 40км/год. На швидкості вїжджеємо в село. Бабці обабіч дороги тримають дітей шоби не повибігали нам попід колеса. Самі стоять непорушно і хрестяться. Жеби ми їх, не дай Боже, не збили.
Поблукавши по Лисиничах виїжджеємо на трасу, а далі підйом на Глинянський тракт і божевільний спуск без гальм по Личаківській. Добре шо машин було не дуже багато Закупившись на базари позаду оперного (5 година в неділю!!!, а вони ше працюють) білими рукавичками, які потрібні для того щоб прикрутити до наших роверів куплені ранком на базари деталі, їдемо назад до дому на Шевченка. 5 година.
Отже: 48.9 км. Матарц повний! Обїхали майже весь Львів півколом. З визначних моментів: де-жа-вю з вокзалом, крос кантрі з Стрийської на пСихів, прогулянка лісом і даунхіл до озера, ковбаски на Чортових Скелях, спуск у Лисиничі.
Є один мінус. Порушили 1 з 3 основних правил справжнього туриста. До франківська пяними ми не приїхали . Зато виїхали не раніше 11 і до дому верталися іншою дорогою.

Поїздка з ковбасками але без матрацу :)
Маючи вільну суботу вирішили ми си з Korgyk кудись зганєти за місто. Вибір зупинивсі на Яворівському національному заповіднику. Переваги: недалеко, красива природа, різний тип дороги, можливість поїсти ковбаски на березі озера і те, шо ми сти там ше не були.
В 10 рушили. Не проїхали і 5 км як в Коржика сталасі поломка. В з шатуна вирвало з мясом педаль (типу з різьбою) під час стрибка. Я раніше думав шо це зробити неможливо Але з його комплекцією це не склало особливих труднощів. Вернулисі, в чувака на Шевченка купили інший і поїхали далі.
При виїзді зі ЛЬвова на кільцевій нас чепивсі блуд. Справа в тому, шо розїзд там 2 поверховий і закручений(Сихівський міст ховається). Хоч і є знаки та таблички, але фіг просциш куди їхати. Шо ми зблудили стало єсно аж коли на горизонті побачили Метро
Ну нічого. Вернулисі назад і поїхали вже правильнов дорогов. Траса така собі. Ніби і рівна, ніби і без ям. Для машин просто супер. Але її бічна частина досить погано пристосована до їзди велосипедом. Купа каміння, тріщин і полущеного асфальту.
По дорозі зустріли 3 смішних села. Ко(р)жичі, ДомаЖИР і С(т)ра(д)ч. Особливо остання назва. Як не старайся, а все одно правильно не вимовлятимеш.
При вїзді в Івано-Франкове справа побачили офігенної краси і розміру озеро! Якраз гарне місце для перепочинку, тим більше шо магазин поруч. Закупилисі ковбасками(а як же без них), пепсі, троха пивом і бананами та й рушили далі по трасі.
Траса далі йде через Івано-Франкове. Їдемо по ній поки не побачимо церкву ЗЛІВА. Біля неї траса повертає наліво, а ми направо. Дорога різко спускаєсі вниз і ми опинямсі в заповіднику Розточчя.
Але там файно!!! Після пилюки і гамору траси контраст разючий. Їдемо повільно і неспішачи по насипу. Зправа озера. Зліва ліси. На озерах неміряно всілякої птиці. Лебляді і дикі качки плавають буквально поруч. Риба плюскається у воді. І жодного папірця чи пластикової фляги. Ідилія повна!
Доїжджаємо до кінця озер і біля бази відпочинку матрацників "Майдан" звертаємо наліво. Тут вже починаєтьсі траса. Якраз добре. Бо по грунту їхати ми вже крапель зхарилися. Взагалі класний маршрут. Справжній КросКантрі Постійно чергуються ділянки дороги з різними типами покриття. Вже 3 година.
Троха далі в лісі знаходимо офігенне місце для смаження ковбасок. Бук, пагорби. На горбочку величезна суцільна камяна брила і біля неї заглиблення. Відчуття як ніби ти далеко - далеко від цифілізації.
Ковбаски нам попалисі півметрової довжини. Приходилось їх ламати на декілька кусків і так вже смажити. Гарно попоївши рушаємо далі.
Виїжджеємо в село Верещиця. На карті показано шо на північ йде дорога, яка виходить на трасу з Немирова до Львова. Пробуємо їхати нею, але всі місцеві жителі чомусь твердо показують шо їхати нам на південь. Лиш доїхавши до КПП "Яворівського Полігону" стає зрозуміло в чому справа. Матюкаємо картографів, які не позначили полігон на карті з якихось своїх секретних міркувань і їдемо все таки на південь. Одне тішить. Траса рівна і пуста. Час-від часу поодинокі машини воєнних розсікають дорогу і все. Але на 5 км чомусь аж 4 Хрести при дорозі. Певно не одна пяна душа тут розбиласі Виїжджеємо під Новоєврейськом і пиляємо назад до Івано-Франкове. Правду кажуть, шо додому дорога завжди коротша. Не зчулися як і приїхали в Івано Франкове. 5 година.
Коржик подає хорошу ідею - Заїхати в Страдч повтикати на їх церкву. Після невеликого підйому опиняємся у дворику перед церквою. Дуже затишне і спокійне місце. Церква стоїть на вершині горба і з усіх сторін оточена деревами і кладовищем. Посиділи троха біля неї - і аж набралися енергії.
Але основна особливість Страдча - матьора Хресна Дорога. Дійсно, справді мистечька річ. 14 станцій. На кожній скульптурний ансамбль з відповідною сценою. Обїжджаємо, фоткаємо то всьо і рулимо далі.
У Львові на Шевченка неспішачи були коло 7 сташенно задоволені з поїздки і здобутих у ній вражень. А аткож страшенно зловтішаючись з тих хто з нами не поїхав.
загальний пробіг 100км, корисний пробіг(без блудів і вертань) - 80км.

Цікаві місця - Заповідник з Озерами, Хресна дорога і печери у Сдрачі.



Поїздка на Плішку
Вирішив я махнути на г. Плішка з велосипедом. Змастив ланцюг попідтягував гайки і рушив.
Мукачівська електричка в суботу схоже радше на туристичний поїзд, ніж на звичайну електричку. Велика кількість людей з броциками, велосипедами і матрацами(Hugo Boss) явно свідчила про їх наміри провеси вихідні в горах.
Ну що ж, заталував я свого байка в передостанній вагон і примостив десь серед інших байків. Місця явно бракувало. Зразу в голову полізли думки про лист-звернення до УкрДжалізниці з вимогою про веловагон і таке інше.
Кумпанія попалася весела. Так шо за розповідями хто , куда, як і з ким мандрував по горах і не тільки дорога пройшла зовсім незамітно.
В Сколе на вокзалі попрощалися і розійшлися хто куди. Я рушив в напрямку Коростева. Перед тим тут не був, так шо користувався портативним GSM навігатором "Lubko", який у вербальній формі давав поради куди їхати і де звертати. 10 км до Коростева пройшли непомітно. НЕ встиг до педалей притулитися як вже там. В Коростові проїхав 2 мости і звернув асфальтованою дорогою направо. Ця дорога веде в кінець села, звідки, власне, і починається дорога на Плішку.
Полазивши по Чорногорі якось починає забуватися те відчуття домашньості гір. Чорногірські хребти завжди виглядають високі і неприступні. Смерековий запах віддає холодом і морозом. Натомість Бескиди обступають туриста з усіх боків створюючи відчуття безпеки, так ніби ти в кімнаті серед домашнього затишку. Мішаний ліс пахне зовсім інакше, змінюючи запах від місця до місця і даючи можливість ідентифікувати це місце тільки по його запаху.
Їдучи селом зустрічаю кумедного хлопаку на "Україні". Женучи мені назустріч з гори він, напевно, вирішив показати мені який в нього материй ровер і почав щосили крутити педалі.Але на то вона і "Україна" що їхати поволі і без поспіху. В чувака злітає ланцюг і він під дружній сміх мусить гальмувати шльопанцем об землю.
Проїхавши в сумі 20км опиняюся в кінці Села перед розвилкою. Характерні ознаки: сухе одиноке дерево і велика колода. Тут слід звернути наліво. Дорога направо веде до Парашки. Повертаю наліво і опиняюся на досить непоганій грунтовій дорозі. Єдиний мінус - день перед тим впав дощ і дорога перетворилася на суцільну калюжу. Їдучи по ній починаєш потрохи розуміти шо шипи на колесах є не тільки щоб класно виглядати і по трасі імітувати звук реактивного винищувача.
Доїжджаю до галявини. Основна дорога йде прямо, а потрібна повертає вліво і починається підйом. Судячи зі слів Любка, дорога має йти весь час прямо десь 2 км вгору і там закінчуватися полониною Плішка. Але не тут то було. Йду вгору дорогою-річкою. Хто був в горах знає, яка то противна штука. Ровером їхати по ній нетожна, тягнути його на собі теж. Залишається тільки переставляти з місця на місце і поволі сунутися разом за ним.
Після кілометра підйому опиняюся на галявині, якої тут і в помину бути не мало би. Добрі лісоруби постаралися. В цьому районі недавно почалися вирубки лісу. І робітники чисто-начисто попсули стару дорогу і наробили купу нових. З галявини дороги йшли у всіх 4 напрямках. НЕ зблудити я не міг, тим більше шо правильна дорога(як я потім здогадався), була завалена корчами і гілками.
Якшо до цього мандрівка була ковбаскова, то тут почалася Жерсть. Пхати ровер на підйом, на який і без ровера не так легко йти справа невдячна. Особливо коли під ногами бурелом і каменюки завбільшки з свинячу голову. Після 3 годин пхання(якшо рахувати від повороту вліво) опиняюся на Хребті гори Кжеменець 1071м. Плішка трохи збоку, але добиратися до неї через зарослі лісу немає анінайменшого бажання. Тай навіщо?
Адже і звідси завдяки вирубці лісу відкриваються офігенні краєвиди. На небі ше ані хмаринки. Димки теж нема. На півночі Хребет Парашки виблискує на сонці як верблюд своїми горбами. На півдні вдалині можна роздивитися вершини Славська. Бінокль рулить! Внизу килимом простягаються дрібні горби і горбики сусідніх гір. Ознаки людської присутності ховаються під ним створюючи ідилію однини з природою.
Спускаюся на південь в напрямку траси. Спуск виявився дуже крутий і не менш тяжкий. Їхати було неможливо. Йти приходилося боком, бо галька під ногами не давала жодонго нормального зчеплення з дорогою.
Внизу на галявині зустрів закинуту хатинку лісорубів. Тут і впав перепочити. Їсти не зовсім хотілося. Напевно тому шо випив води літрів зо три і наївся плаваючими в ній бактеріями і мікроорганізмами
Далі дорога йде прямо і, о щастя, після довгих 4 годин тягання ровера можна знову сісти за руль. Через 5 км виїжджаю на трасу в районі річки і села "Панасівка". По трасі їду 3 км до Коростева а далі назад у Сколе. 40 км на спідометрі і 4 година дня. Ну шо робити, не чекати ж до 8 Мукачівську, а далі в 10 дома. Їду я краще в Стрий. там в 6 Трускавецька. І 20 по 7 в Львові. Ше встигну на воду шоб Душ прийняти Крім того в Сколе зі Салвська насуваються грозові хмари.
Спокушала і сама траса. Рівна, з нахилом вниз, з окремою смугою. Як і планував до Стрия доїхав за півтора години і вже насолоджувався пивом в фешенебельному номері лелектрички згадуючи свої сьогоднішні пригоди.
Так. Я згідний шо до точки призначення я не дійшов. Але ж не в тому суть. В гори лазиться для того шоб в них побути. Це не Краків чи Будапешт куди 1 раз зїздив, обдивився всі історичні памятки і все. більше нічого цікавого. В горах одержуєш кайф саме від перебування в них, від взаємодії з гірським оточенням. А вийти кудись чи не вийти це скоріше спортивний інтерес. Шось подібне як у мисливців. Вони теж можуть цілий день пролазити по лісі з тяжкою амуніцією, нічого не вполювати і все рівно бути страшенно задоволеними

Одноденний похід на Петрос
Як і планувалосі рушили мсти в цю суботу на Петрос. Ми - це я і Коржик. Більше бажаючих не знайшлосі. Певно минулих вихідних всі так навідпочивалисі шо ше не годні кудись лізти знову. Та й погоду прогнозували не ухти яку - дощ з грозою.
Добиралисі стандартно. Споатку взєли квитки на поїзд Пшемисль-Чернівці. Кіко їжджу тип поїздом але такого ужосу ше мсти не видів. Все настільки обідрано, обстругано і понищено - Індія зі своїми поїздатими поїздами ховається. На щисті ця мука тривала недовго і Ось ми вже у Франику.
Тут чекаємо на Раховоза. Часу більше години, тому йдемо виконувати священний ритуал - їсти Ход-Доги. В нашій кумпанії якось так сі завело, шо як тіки ми в Франику на вокзалі, одразу ж йдемо по ті Ход-Доги, шо продаютьсі навпроти входу. Це вже стало якимось магічним ритуалом, поклоніння і приношення жертви морському богу порта Франківськ, через яким ми мандруємо на інший світ гір. Інакше не можна, бо чекатиме нас біда по дорозі у вигляді або поламаного Раховоза, або проспаної станції.
Крім цілодобових Ход-Догів на вокзалі одразу ж кидається в очі табличка з написом "Проїзд на велосипеді по перону заборонено". Певно порєдно допекли джалізничникам своїми стрибками з перону на перон і через рухомий локомотив стрітери , шо аж спеціяльну табличку на них повішали
Оспіваний на Карпатських форумах старенький раховоз здається фешенебельним лайнером в порівнянні з Чернівецьким загальним вагоном. Гарно вмощуємсі на лавках і засинаємо. Як це не дивно, але взимку в Раховозі значно тепліше, ніж влітку. Певно від тертя об снігові потоки корпус раховоза нагрівається, і тому туристи так не мерзнуть, як літом. Коржик мусів аж куртку надівати.
Підїжджаємо до Лазещини. Густий туман-смог стоїть якраз на рівні димоходів хат, через що починаєш сумніватися в його природньому походженні. Ну нічо, Справжній турист боїться тільки шоб горівки хватило В Лазещині, також, злазить група студентів які направляються на Петрос, але, на противагу нам, гімалайською системою сходження з розбиттям базового табору в колибах під Козьмещиком. Обганяємо їх і рушаємо в сторону КПП. Чуваку на КПП, видно, дуже сподобаласі моя футболка "Смерть Москалям", через що він нас пропустив безкоштовно на теритооію заповідного парку.
По дорозі до Козьмещика зустрічаємо ше одних матолків. Пару старших людей в гумаках ведуть зграю малих дітей в кросівках на Говерлу. Причому самі там ше жодного разу не були!!! На питання шо будете робити як дощ чи туман відповідають що "Скажем дітям шо то Говерла і підемо назад". Біля Козьмещика звертаємо направо і беремо курс на колиби що на півдорозі до перемички. Там плануємо поснідати. На мій превеликий жаль і розчарування Коржик починає поступово надувати матрас, через шо під колибою ми були аж в 8. Вислухавши тираду на тему куди я так гоню, чи маю я розум і давай вертаємся назад бо зараз буде дощ приступаємо до сніданку.
І дійсно, тільки закінчили їсти як починає падати дощ. Зважаючи на багаточисельні просьби трудящих мас скидаю швідкість і ми помаленьку чимчикуємо в сторону перемички. Дощ все посилюється і посилюється. Але ж справжньому туристу жоден дощ не страшний. Бо він в поході власним теплом висушує одяг швидше як дощ його мочить

Підходимо до перемички. І хоч Коржик має сферичну форму і не має жодних шпилястих виступів він категорично відмовляється йти далі зсилаючись на те, шо його грім побє. Компроміс знаходимо в тому, що він лишаєтьсявнизу під Петросом в колибах, а я йду на гору і спускаюся вниз і ми разом вертаємся. Це дещо попсувало наші плани, бо ми планували з Петроса піти попри Шешул на Кваси. Але нічо.


В 10 я на перемичці. Дощ починає стихати і вдається зробити багато красивих фоток. На сам Петрос підіймаюсі за 40 хв вталованою стежкою. Каміння дуже слизьке і тому стараюсі на нього не ставати, аби шось си не поломити. З вершини Петроса бачу повністю всю Чорногору, Мармароси, Свидовець і дві Близниці, Довбушанку, Синяк і Хімяк. Але то є кайф. Ліпше від любого наркотика. Дуже зафартило шо весь туман розвіяло. На горі наблюдаю велич карпатського вітру. Металевий хрест зкрутило і зігнуло аж під саму землю. І жадного Пшека чи матраса в солдатських берцах з Кульком Hugo Boss і квадратовою сумкою, в якій крім горівки і вогерків в скляній банці ше є коц і подушка.
Спуск вниз по мокрій глині і слизьких каменях виявивсі нічим не легшим ніж підйом, а може навіть і тєжчий. На одному зі схилів, з якого видно колиби, медитую на власні спогади. Коли справляли Любка день-народження зимою в тих колибах і я дививсі на велич Петроса знизу. І думав "який він великий". А тепер дивлюсі на колиби зверху і думаю "які вони маленькі".
Коржика в колибах гарно нагодували, напоїли і посадили коло грубки сушити матрас. Як зувиділи ше й мене, то одразу ж налили і розпитали шо там і як. Розказую про хрест і зірвану баню в каплички. Я був гірко розчарованим видом тих колиб. Коли ми ше в них були штири місяці тому, в них ше можна було жити. А тепер робітники змушені були всьо відновлювати, так його понищили.
12 година. Неспішачи шпацеруємо вниз. Дивуємся, чого коли брати з туристів гроші за вхід то тут заповідник, а коли вирубувати дерева і вивозити побутове сміття, яке потім водою змивається на дорогу - то ні В Лазещині попиваючи пиво в одному з місцевмх барів відчуваємо апофеоз екзистенції снобізму і глобалізму. Дизель до Франківська їде за десіть пєта. На вокзалі знайомимсі з єншими туристами, які саме лазили по Чорногорі. Вони, як виявляється, мене знають. Вчилися зі мнов в школі. Хоча я, на жаль, їх геть чисто позабував. Роки...
За приємною розмовою і ексклюзивними пиріжками, шо за якими в чергу стає весь потяг, доїжджеємо до Франківська. До речі, на правах інформації а не реклами. Пиріжки тепер продаватися будуть не в поїзді, а в Лазежині коло оранжового бару біля колії. Будете - попробуйте обовязково.
В Франківську пересідаємо на Ковельськей потяг і вже в 12 ві ЛЬвові. Як результат - 35км, 1 день, купа вражень і фоток, а ткож корисного досвіду шо не промокає хіба що листове залізо. Бо за цілий день на дощі промокли і мембранні куртки, і матьорезні вібрами.
Великою перевагою одноденного походу столо те, шо ми йшли практично без вантажу відчуваючи всю лекгість, з якою тільки можна ходити по Горах. Під кінець дєкую силам природи шо нас шляк не трафив і грім не побив. Ход-доги помогли



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




©kzref.org 2022
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет