Проект програм із “Зарубіжної літератури” для профільних класів академічного, суспільно-гуманітарного



жүктеу 0.79 Mb.
бет1/4
Дата03.04.2019
өлшемі0.79 Mb.
  1   2   3   4



Проект

програм із “Зарубіжної літератури” для профільних класів академічного, суспільно-гуманітарного,

художньо-естетичного, філологічного напрямів (70 год/рік; 2 год/тиждень)


Проект
Міністерство освіти і науки України

Зарубіжна література


10 – 12 класи

ПРОГРАМИ
для загальноосвітніх навчальних закладів

з українською мовою навчання


(академічного, суспільно-гуманітарного (історичний, правовий, філософський, економічний профілі), художньо-естетичного і філологічного (історико-філологічний профіль, української та іноземної філології) напрямів)
Київ – 2007

10 клас

На навчальний рік – 70 год.

На тиждень – 2 год.

На тематичне оцінювання – 8 год.

Резервний час – 8 год.

На текстуальне вивчення – 54 год.




К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня підготовки учнів

Міжпредметні зв’язки

Міжлітературні зв’язки

Культурологічний контекст

Рекомендована література

1. Вступ. Від романтизму до реалізму (12 год.)

8.

Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст., стильове розмаїття літератури.

Віктóр-Марí ГЮГÓ (1802–1885). “Собор Паризької Богоматері”

Віктор Гюго як центральна постать літератури французького романтизму.

“Собор Паризької Богоматері” – романтичний історичний роман, його проблематика. Образ собору як композиційний стрижень твору і місткий символ перехідної епохи (“від теократії – до демократії”). Система образів роману, вираження в ній колізій епохи. Трагічність долі Есмеральди. Еволюція Квазімодо: від раба (“пан і його пес”) до особистості.

Мотив фатуму. Фантастичні обриси й освітлення Середньовіччя.




Учень:

називає основні риси літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, поява модерністських явищ і т.д.);

пояснює, чому саме Віктор Гюго вважається центральною постаттю літератури французького романтизму: він був і теоретиком, і митцем романтизму, утверджував його у Франції, виступав у різних родах і жанрах літератури, очолював у 1820-30-х рр. боротьбу проти класицизму;

доводить, що “Собор Паризької Богоматері” є історичним романом: знаходить зразки середньовічного колориту (панування церкви, полювання на відьом, спротив книгодрукуванню (розділ “Це вб’є те”: “Винайдення друку – найбільша історична подія. У ньо­му – зародок усіх революцій”);

виявляє основні ідейні мотиви твору: а) кризу влади церкви над свідомістю людей, пробудження свідомості простолюду (еволюція Квазімодо від рабської покори до бунту проти Клода Фролло); б) зародження демократії;

визначає й ілюструє прикладами з тексту риси романтизму в творі: різкий контраст між внутрішньою та зовнішньою красою людини (Квазімодо та Феб де Шатопер, їхнє кохання до Есмеральди);

розкриває важливу роль образу собору як: а) композиційного стрижня твору (всі події та персонажі роману тим або іншим чином пов’язані з Собором Паризької Богоматері); б) місткого символу перехідної епохи (“від теократії /влади церкви/ – до демократії”); в) “Кожен камінь /Собору Паризької Богоматері/ є сторінкою не тільки історії країни, а й історії науки та мистецтва” (В.Гюго) тощо.

пояснює особливості системи образів роману, втілення в ній конфліктів епохи: а) уособлення церковної влади – архідиякон Клод Фролло; б) уособлення світської влади – король Людовик ХІ; в) уособлення демократії, що починала про себе заявляти – фламандський панчішник Жак Коппеноль; г) уособлення пробудження свідомості темних народних мас – Квазімодо) і т.д.

пов’язує із проблематикою роману долю Есмеральди (чарівна циганка стала жертвою релігійного бузувірства і грубих забобонів);

простежує та ілюструє цитатами з тексту еволюцію образу Квазімодо: від раба (“пан і його пес”) до моральної особистості;

висловлює своє ставлення до мотиву фатуму в творі (називає і розмірковує над значенням напису “фатум” на стіні собору або цитат із тексту: “воля фатуму непереборна” і т.п.;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття історичний роман; знаходить спільне й різне в історичних романах В.Скотта “Айвенго (7 кл.) та В.Гюго “Собор Паризької Богоматері”.

Українська література: Розділ “Вступ. Українська література у світовому контексті, її особливості на загальноєвропейському тлі” (Г.Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко, П.Куліш, Ю.Федькович, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, І.Карпенко-Карий та ін.) (10 кл.)
Всесвітня історія: Розділ “Світ наприкінці XVIII – у XIX ст.” (9 кл.)


1.Образ Собору Паризької Богоматері в українській поезії (Леся Українка, М. Рильський). 2.Образ собору в: а) однойменному романі О.Гончара.; романі П.Загребельного “Диво”. 3.Традиції історичного роману в світовій літературі (теорія літератури /ТЛ/): В.Скотт “Айвенго” – В.Гюго “Собор Паризької Богоматері” – П.Куліш “Чорна рада” (перший український історичний роман). 4.Максим Рильський. Есмеральда // Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури (Тема). – 2000. – №2.



1.Гюго В. "Мрія" (малюнок). 2.Кравченко О. Ілюстрації до роману “Собор Паризької Богоматері”.

3.Даргомижський О. "Есмеральда" (опера). 7.Пендрель Ф. “Квазімодо” (опера). 4.Пуні Ц. "Есмеральда" (балет). 5.Роден О. Пам’ятник В.Гюго. 6.Архітектоніка й оздоба Собору Паризької Богоматері (д/ф. Париж). 7.Х/ф “Собор Паризької Богоматері” (Франція, 1956). 8.Т/ф “Горбань Собору Нотр-Дам: чарівні пригоди Квазімодо” (Франція, 1996).




1.Наливайко Д. Віктор Гюго. Життя і творчість. – К., 1976. 2.Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література ХІХ ст. Доба романтизму. – К., 1997. 3.Марченко М. Собор… без Бога. Компаративний аналіз творів В.Гюго, О.Гончара, І.Багряного // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України (ВЛ). – 1999. – №12. 4.Мацапура В. Героїчна особистість у творах різнонаціональних літератур. Образ Мазепи у творах Дж.Байрона, В.Гюго, К.Рилєєва, О.Пушкіна, В.Сосюри // ВЛ. – 2004. – №10. 5.Назарець В. Загадка Есмеральди // Зарубіжна література в навчальних закладах (ЗЛ). – 2001. – №1. 6.Мележик В. Народне життя середньовічного Парижа в романі В.Гюго “Собор Паризької Богоматері” // ЗЛ. – 2002. – №2. 7.Рогозинський В. Система уроків з вивчення роману В.Гюго “Собор Паризької Богоматері” // Всесвітня література та культура в середніх навчальних закладах України (ВЛК). – 2001. – №10.


4.

Онорé де БАЛЬЗÁК (1799–1850). “Гобсéк”

Бальзак – видатний французький письменник, за­чинатель соціального реалістичного роману. Поєд­нання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. “Людська комедія” – грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст. Проблематика і структура “Людської коме­дії”.

Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек”. Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу “філософа й скнари” Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору.

Бальзак і Україна.





Учень:

характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.;

відзначає зв’язок його життя з Україною: француз одружився з підданою Російської імперії полькою Евеліною Ганською, яка мала маєтки на Житомирщині, і вінчався з нею в українському місті Бердичеві; два роки перебував в Україні (1848-1850 рр.);

пояснює, чому “Людську комедію” Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”: у цій величезній (понад 100 творів) епопеї французьке суспільство описане з такою повнотою, що за нею можна вивчати побут, звичаї, світо­гляд, духовні й моральні цінності, економіку, політику, фінансову систему країни у першій половині ХІХ ст.;

визначає місце повісті “Гобсек” у творчому доробкові Бальзака: вона є складовою “Людської комедії”; і, попри її невеликий обсяг, Бальзак надавав цьому творові великого значення, про що свідчить хоча б незвичайна для письменника ретельність /надруковано три варіанти/ у шліфуванні первісного тексту;

наводить приклади поєд­нання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал; цей персонаж по-романтичному контрастивний: “скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне” і т.д.);

аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті “Гобсек”: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів (Гобсек: “Золо­то – ось душа вашого нинішнього суспільства”);

порівнює образи Фанні Мальво і Анастазі де Ресто: це дві молодих привабливих жінки, обидві змушені позичати гроші в Гобсека, до обох він іде за боргом, а гроші йому віддає небагата, але порядна швачка Фанні Мальво, а значно багатша, але розтлінна, графиня Анастазі де Ресто потрапляє в нову пастку, віддаючи Гобсекові в заставу дорогий перстень;

визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека “взята в рамку” опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє);

характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

Українська література: Розвиток лихварства та влада грошей в п’єсах М. Кропивницького “Глитай, або ж Павук” та в п’єсах І.Карпенко-Карого "Сто тисяч", "Хазяїн" (10 кл.).
Всесвітня історія: Французьке суспільство наприкінці XVIII ст. (9 кл.)


Образ скупого в світовій літературі:

Плавт. “Скарб”; В.Шекспір. “Венеціанський купець”; Ж.Б.Мольєр “Скупий”; О.Пушкін. “Скупий рицар”; М.Гоголь. “Мертві душі”; Ч.Діккенс. “Різдвяна пісня в прозі”.

Б.Пастернак. “Бальзак”.


1.Портрети Бальзака роботи Е.ДеверіаЖ. де Латур «У лихваря». 2.Дом’є О. Серія літографій "Французькі типи": "Дядько і небіж", "Щоб жати, треба сіяти", "Щасливий батько"; серія "Музичні ескізи". 3.Рембрандт. "Портрет старого єврея". 4.Шагал М. "Червоний єврей". 5.Бетховен Л. Ван. Симфонія №5 (улюблений твір Бальзака). 6.Ронден О. Пам’ятник Оноре де Бальзаку. 7.Х/ф "Гобсек" (СРСР, 1937). 8.Х/ф "Помилка Оноре де Бальзака" (СРСР, 1969). 9.Х/ф "Бальзак" (реж. Ж.Дайан, 1999). 10.Екскурсія "Подорожі вихідного дня: Бальзаківські місця (Бердичів–Верхівня)".


1.Наливайко Д. Оноре Бальзак: Життя і творчість. – К., 1985. 2.Резник Р. О "Человеческой комедии" и ее авторе // Оноре Бальзак. Произведения. – М., 1981. 3.Затонский Д. Реализм – это сомнение? – К., 1992. 4. Чайкіна Н., Левицька С. Крила альбатроса серед земної суті (два уроки вивчення творчості Бальзака) // Відродження. – 1993. 5.Левянт М., Кабанюк Л. Из “Истории литературы в поэтических строчках” (О. де Бальзак) // ВЛ. – 1996. – №7. 6.Шалагінов Б. Трагікомедія пристрастей і безпристрасності (матеріали до вивчення повісті О. Бальзака “Гобсек”) // ЗЛ. – 1996. – №4. 7.Єременко О. Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек” (матеріали до уроку) // ВЛ. – 1999. – №5. 8.Моруа А. Прометей, или Жизнь Бальзака. – Собр. соч. в 6-ти т. – Т.3. – М., 1992.


2. Із літератури російського реалізму (18 год.)

7.

Реалізм як художній напрям у світовій літературі

Фéдір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821–1881). “Злочин і кара”.

Творчість Достоєвського як одна з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури. Філософські, етич­ні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх текстах.



Роман “Злочин і кара як вираження нового, полі­фонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особис­тості, “надлюдини”. Розкриття складності духовного світу людини. Система образів роману, семантика і символіка його назви.


Учень:

називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т.д.);

визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури;

акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етич­ному (наприклад, співчуття до “знедолених і ображених”) потенціалі роману “Злочин і кара”;

простежує і підтверджує цитатами з тексту розвиток образу Раскольнікова: від скромного, інтелігентного й доброго студента, який здатен співчувати чужому горю (сон про знущання над конем) – через убивство старої лихварки та її сестри – до розкаяння вже на каторзі (Євангеліє під подушкою на страсному тижні перед Великоднем);

висловлює власні судження щодо теорії сильної особис­тості, “надлюдини” (якій дозволено те, що заборонене для усіх інших людей) і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту, а також власними життєвими спостереженнями;

наводить приклади і цитати з тесту, де письменник відтворює складність духовного світу людини (суперечливі роздуми героїв, неоднозначність їхніх суджень і ставлення до світу тощо);

розкриває особливості системи образів роману, зокрема – знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона – повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе) і т.д.;

пояснює сенс і символіку назви “Злочин і кара”: за християнською доктриною і законами справедливості злочин повинен бути покараним;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття роман і його різновидів, зокрема психологічного роману (у якому чільне місце займає відтворення психології, внутрішнього життя героїв), філософського роману (у якому наявні філософські ідеї, проблеми).

Українська література: 1.Соціально-психологічна повість І.Франка „Перехресні стежки”. Психологічний аналіз еволюції почуття: погляд героя і автора. Елементи „кримінальної” теми в сюжеті. 2.Психологічна модерністська драма В.Винниченка „Гріх”. Психологічна вмотивованість вчинків і поведінки персонажів.

Т/л: поглиблення поняття про психологічний роман, повість, драму.


Тема лихварства в творах О. Бальзака і Ф. Достоєвського.

Ідея наполеонізму в літературі (Стендаль. “Червоне і чорне” і Ф.Достоєвський “Злочин і кара”)




1.Скульптура В.Бєлоусова "Ф.М.Достоєвський". 2.Ілюстрації О.Буркатовського, М.Добужинського, Д.Шмаринова до творів Достоєвського

3.Фаворський В. Ілюстрації до "Злочину і кари". 4.Глазунов І. “Ф.М.Достоєвський в Петербурзі”. 5.Ге М. "Що є істина". 6.Перов В., Трутовський К. "Портрет Достоєвського". 7.Кретов-Даждь А. Ілюстрації до творів Достоєвського (2006). 8.Чумечова А. “На дні” (2005). 9.Литвинов О. “Злочин і кара” (2000). 10.Біблійна притча про воскресіння Лазаря у світовому живописі: Оуватер Альберт ван "Воскресіння Лазаря" (серед. ХV ст.), Лейден Артген ван "Воскресіння Лазаря" (ХVІ ст.), Фландес Хуан де. "Воскресіння Лазаря" (бл.1500), Рембрандт Харменс ван Рейн. "Воскресіння Лазаря". 11.Ескізи декорацій Шемякіна М. до роману "Злочин і кара". 12.Мусоргський М. "Пісні і танці смерті". 13.Зутермейстер Г. "Раскольніков" (опера). 14.Петрович Е. "Раскольніков" (опера). 15.Соммер В. Вокальна симфонія на тексти Ф.Достоєвського і Ф.Кафки. 16.Онеггер А. Музика до вистави “Злочин і кара”. 17.Н.Баранов “Ф.Достоєвський” (скульптура). 18.Х/ф "Петербурзька ніч" (СРСР, 1934). 19.К/ф "Раскольніков" (Німеччина, 1923). 20.Х/ф "Злочин і кара" (СРСР, 1970). 21.Х/ф "Злочин і кара" (США, 1935). 22.Х/ф "Злочин і кара" (Франція, 1956). 23.Х/ф "Злочин і кара" (реж. Л.Куліджанов, 1969). 24.Х/ф “Двадцять шість днів із життя Достоєвського” (СРСР, 1981).



1.Шелепин В. Ф.М.Достоевский “Преступление и наказание” (опыт изучения в средней школе). – М., 1989. 2.Белов С. Ф.М.Достоевский: Книга для учителя. – М., 1990. 3.Вересаев В. Живая жизнь: о Достоевском и Толстом. – М., 1991. 4.Сучасна інтерпретація художніх творів Ф.М.Достоєвського // Міжвуз. зб. наук. праць. – К., 1998. 5.Левянт М., Кабанюк Л. “История литературы в поэтических строчках” // Відродження. – 1995. – №3.

6.Артемчук І. Вагнер, Достоєвський і Волошин // Радуга. – 1993. - №4. 7.Волощук Е. Двойники и антиподы (система уроков по роману “Преступление и наказание”) // Рус. язык и литература в средних учебных заведениях Украины (РЯЛУ). – 1991. – №9. 8.Корниенко О. Тема ростовщичества в произведениях О. Бальзака и Ф.М. Достоевского (“Гобсек” и “Преступление и наказание”) // Вивчення світової літератури в школі: Зб. наук. м-лів. – Вип. 5. – Полтава, 1995. 9.Соплова Т. По страницам великой книги (Достоевский и Евангелие) // Відродження. – 1995. – №3.

10.Писаренко Ю. Спорідненість творчості Ф.Достоєвського та І.Франка (“Перехресні стежки”) // ВЛ. – 2003. – №10.


8.

Лев ТОЛСТÓЙ (1828–1910) “Анна Кареніна” або “Війна і мир” (за вибором учителя)

Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника.

Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалюван­ня і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю.

Війна і мир” – історичний і психологіч­ний роман-епопея. Соціофілософська концепція твору, війна і мир як її вісь. Народ і осо­бистість, народ і влада в розумінні письменника. Народ як головна сила історії, оберіг національної незалежності, культури та традицій. Загальнолюдське значення пробле­матики твору.

“Діалектика душі” толстовських героїв.


Учень:

визначає творчість Л.Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури, продовження традицій реалістів-попередників (Бальзака, Діккенса та ін.);

переказує зміст роману “Анна Кареніна”, виділяє ключові епізоди (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо);

називає основні проблеми твору: роль сім’ї у житті людини (“мысль семейная” /Л.Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т.д.;

характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед – суперечливий образ Анни; крім того – образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського та ін.);

робить характеристику образу Левіна, зокрема, його автобіографічної складової (в т.ч. невипадковість збігу імен: “ЛЕВ /Толстой/” – “ЛЕВін”);



переказує зміст роману “Війна і мир”, виділяючи його ключові епізоди (Аустерліц, Бородіно, опис дуба, перший бал Наташі Ростової, розмова Андрія і П’єра тощо);

пояснює і доводить прикладами з тексту, чому “Війна і мир” є: а) історичним: у ньому відтворено реальні історичні події та закони, змальовано образи історичних осіб тощо; б) психологіч­ним: відтворення психології, внутрішнього життя героїв займає в ньому чільне місце; в) романом-епопеєю (це широкомасштабне епічне полотно, в якому, на відміну від більшості інших романів, є дуже багато героїв (біля 500), сюжетних ліній, охоплений значний проміжок часу і т.д.);

розкриває соціофілософські ідеї роману “Війна і мир”: роль народу як рушійної сили історії, оберегу національної незалежності, культури та традицій; війна і мир як два стани життя людини і народу; історична роль широких мас (народу) і осо­бистості (Наполеон, Кутузов);

доводить, що проблематика романів “Анна Кареніна” і “Війна і мир” має загальнолюдське значення;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття роман-епопея (див. вище).

Всесвітня історія: 1.Російський похід Наполеона. Битви під Лейпцигом і Ватерлоо. “100 днів” Наполеона (9 кл.)


Традиції історичного роману: В.Скотт „Айвенго”, В.Гюго “Собор Паризької Богоматері” і П.Куліш „Чорна рада” (перший україномовний історичний роман). Т/л: поглиблення поняття про роман. Роман історичний, роман-хроніка.


1.Рєпін І. "Толстой за робочим столом". 2.Х/ф "Війна і мир" (реж. С.Бондарчук, 1967; К.Відор, 1956).

3.Прокоф’єв С. "Війна і мир" (опера).

4.Ілюстрації до роману "Війна і мир" М.Ніколаєва, М.Башилова, Д.Шмаринова, Л.Пастернака.

5.Ілюстрації до романів "Анна Кареніна" і “Війна і мир” М.Врубеля, М.Піскарьова, В.Сєрова, Л.Гіршмана, Д.Кардовського, М.Дерегуса, О.Верейського. 6.Крамськой І. "Портрет Л.М.Толстого", 7.Репін І. "Толстой на відпочинку в лісі". 8.Піменов Ю. “Портрет Тетяни Самойлової в ролі Анни Кареніної”. 9.Щедрін Р. “Анна Кареніна” (балет), музика до к/ф “Анна Кареніна”. 10.Х/ф “Анна Кареніна” (США, 1948). 11.Х/ф “Анна Кареніна” (СРСР, 1968). 12.Х/ф “Лев Толстой” (СРСР, 1984). 13.Х/ф “Кохання” (за мотивами “Анни Кареніної”; США, 1928). 14.“Анна Кареніна” (вистава театру ім. Є.Вахтангова).




1.Апостолов Н. Живой Толстой: Жизнь Л.Н.Толстого в воспоминаниях и переписке. – СПб, 1995. 2.Роллан Р. Жизнь Толстого. – Минск, 1986. 3.Мережковский Д. Л.Толстой и Достоевский. – М., 2000. 5.Скуратівський В. Світові контексти Толстого // Скуратівській В. Етюди з світової літератури. – К., 1995. 6.Кирилюк З. Поиски смысла бытия и человеческого счастья (мат-лы к урокам по изучению романа Л.Толстого "Анна Каринина") // Відродження. – 1994. – №5-6.

7.Серых Е. Роман-эпопея или "историческая пародія"? (Л.Н. Толстой "Война и мир") // РЯЛУ – 1990. – №3.

8.Звиняцковский В., Панич А. Тип “семейной женщины” в художественном мире Л.Н.Толстого и А.П.Чехова // РЯЛУ. – 1991. – № 3.

9. Ковбасенко Л. Лев Толстой як майстер “психологічної рентгеноскопії” (уроки за романом “Анна Кареніна”) // ВЛ. – 1998. – №10.



3.

Микóла НЕКРÁСОВ (1821 – 1877). “О шостій вчора завернув...”; “Роздуми біля парадного під’їзду”; “Трійка”; “На смерть Шевченка”.

Некрасов як “співець страждань народних”, перегуки з Шевченком. Поетичне новаторство Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації.



Учень:

пояснює, чому М.Некрасова називають “співцем страждань народних”;

знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки;



знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова і Тараса Шевченка;

виразно читає (“На смерть Шевченка” – напам’ять) і аналізує вірші М.Некрасова

Всесвітня історія:

1.Росія наприкінці ХVІІ – в першій пол.ХVІІІ ст. (Посилення кріпацтва. Українські землі у складі Росії) (8 кл.). 2.Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права (9 кл.)




1.Тема народних страждань і важкої жіночої долі, органічний зв’язок із фольклором лірики М.Некрасова і Т.Шевченка („Наймичка”, „Катерина”, „У нашім раї на землі...”, “Не кидай матері!” – казали...”). 2.Образ Т.Шевченка у віршах М.Некрасова (“На смерть Шевченка”). 3.Використання М.Некрасовим у вірші “Зелений шум” українських народних пісень.


1.Крамской І. “Портрет М.О.Некрасова” (1877), “Некрасов у період “Останніх пісень"” (1877). 2.Глазунов І. Ілюстрації до творів М.Некрасова. 3.Перов В. “Трійка”. 4.Репін І. “Бурлаки на Волзі”. 5.Васнецов В. “Книжкова лавка”, “Злиденні-співаки (Прочани)”. 6.Творчість художників-передвижників. 7.Творчість композиторів “могутньої купки”: М.І.Глінки, М.Мусоргського, І.Бородіна. 8.Коваль М. “О шостій вчора”. 9.Пам’ятник М.Некрасову в м.Немирові Вінницької обл. (1971).

1. Н.Скатов. Народный поэт // Некрасов Н.А. – ПСС. – Т.1. – М., 1979. 2. Тимченко С. "В чем счастье, по – вашему?" Урок-диалог по тв-ву Тютчева, Фета, Некрасова // ВЛК. – 2003. – №5.


3. Традиції і новаторські зрушення в літературі другої половини ХІХ ст. (22 год.)

2.

Волт ВÍТМЕН (1819–1892) (Вірші за вибором учителя)

Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави”, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібра). “Пісня про себе” – програмовий твір поета.




Учень:

пояснює, що американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором, бо він суттєво обновив як тематику поезії (так, на відміну від попередньої традиції поетизації природи, села, він почав оспівувати місто, за що його називають попередником т. зв. урбаністичної, “міської” поезії (він писав оди фабричним трубам, паротягам, домнам і т.п. /“...Свій похід починай, Індустріє!”/), так і форму поезії (широко використовував верлібр, прагнув відійти від класичних форм віршування, шукав нових можливостей поетичного вислову: “О, якби моя пісня була проста, як рев і мукання тварин, швидка і спритна, як рухи риб, як капання крапель дощу!”; уводив до віршів прозову мову, часто вживав каталог (“вітменівський каталог”), тобто довгий і детальний перелік якихось фактів, ознак, реалій тощо;

називає і наводить приклади провідних тем і мотивів всесвітньо відомої збірки Вітмена “Листя трави”: оспівування Демократії1, “мільйонних мас”, космічних масштабів і процесів і т.п.;

пояснює, чому “Пісня про себе” вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена);

виразно читає і аналізує вірші В.Вітмена.

ТЛ Дає визначення поняття верлібр – “вільний вірш, неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр)”.

Українська література: Традиції В.Вітмена в українській літературі (верлібр в творчості українського футуриста М.Семенка, імажиніста Б.-І. Антонича, символіста П. Тичини).
Всесвітня історія: Аболіціоністський рух в США (30 роки XIX ст.) (9 кл.)

Поняття „аболіціонізм”, „плантаційне господарство”, „громадянська війна”, „реконструкція Півдня”.




Урбаністична поезія В.Вітмена і М.Некрасова.


1.Збарський Ф. “Портрет В.Вітмена”. 2.Пивоваров В. Ілюстрації до книги К.Чуковського “Мій Вітмен”. 3.Ікінс Т. “Волт Вітмен”. 4.Холст Г. “Волт Вітмен” (оркестрова увертюра). 5.Вільямс В. Пісня на вірші з поеми Вітмена “Листя трави”; “Вперед, до невідомих земель” (кантата на вірші Вітмена); “Морська” (симфонія на тексти Вітмена).


1.Венедиктова Т. Поэзия Уолта Уитмена. – М., 1982.

2.Герасимчук Л. “Все це – справді – думки всіх людей” (Поезія В.Вітмена в Україні) // Прапор. – 1973. - №12. 3.Герасимчук Л. В.Вітмен. Розмови з сучасністю // Дніпро. – 1984. – №3. 4.Герасимчук Л. Волт Вітмен // Вітмен В. Поезії. – К., 1984.

5.Кохан Г. “Як безсмертя зоветься? Трава!” (урок-роздум за творчістю поета) // ВЛ. – 1999. – №5.


5.

Емíль ЗОЛЯ (1840–1902). “Кар’єра Ругонів”.

Е.Золя – французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл романів Золя “Ругон-Маккари” – “природнича й соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії”. Роман “Кар’єра Ругонів” як вступ до циклу, визначення в ньому її провідних тем і мотивів.



Учень:

пояснює, що Е.Золя є теоретиком французького натуралізму;

знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання наукових методів і художніх засобів зображення) в романі: детальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадкових рис, які передаються від генерації до генерації тощо;

висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спираючись на текст;

пояснює символіку червоного кольору (червона орденська стрічка – кров на підборах П’єра Ругона – вогник свічки у вікні помираючого збірника податків).

ТЛ Дає визначення поняття натуралізм.

Українська література: Фізіологічний імпресіонізм в український літературі в творчості О.Кониського, І. Франка, В.Винниченка, М.Коцюбинського.

Т/л: поняття про роман-епопею: Е.Золя, Л.Толстой в український літературі – Б.Лепкий (епопея “Мазепа”) (10 кл.)

Натуралізм в творчості Е.Золя, братів Гонкурів, Г. Мопассана, Г.Гауптмана, Т.Драйзера.

Історія терміна „натуралізм” : Е.Золя. Передмова до „Терези Ракен” (1867). Естетична програма натуралізму – в його „Експериментальному романі” (1879).


1.Філософи, засновники натуралізму: Г.Спенсер, О.Конт. 2.Мистецькознавчі праці Е.Золя "Мій салон", "Едуард Мане". 3.Х/ф "Жерміналь" (реж. К.Беррі, 1993). 4.Х/ф "Тереза Ракен" (реж. М.Карне, 1953). 5.Курбе Г. “Дробильники каменів”. 6.Дом’є О. “Праля”. 7.Мане Е. “Портрет Золя”. 8.Ван Гог В. “Їдці картоплі”. 9.Ліберманн М. "Жінка з козами". 10.Пеліцца да Вольпедо Джузеппе. “Потік” (1897).

1.Трескунов М., Андреев С. История французской литературы. – М., 1990. 2.Наливайко Д. Натуралізм і українська література // Теорія літератури і компаративістика. – К., 2006. 3.Лану А. Здравствуйте, Эмиль Золя! – М., 1966. 4.Арагон Л. Актуальность Эмиля Золя // Арагон Л. Литература и искусство. – М., 1957. 5.Гербстман А. Эмиль Золя // Писатели Франции. – М., 1964. – С.504-520.

5.

Гéнрік ÍБСЕН (1828–1906). “Ляльковий дім”

Генрік Ібсен – норвезький письменник, зачинатель європейської “нової драматургії”. “Ляльковий дім” як соціально-психологічна дра­ма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Аналітична композиція п’єси. Новаторство Ібсена-драматурга.




Учень:

пояснює, чому норвежця Генріка Ібсена вважають зачинателем європейської “нової драматургії”, новатором сцени: його драми суттєво відрізнялися від звичних на той час у Європі драм, вони викликали неоднозначні оцінки, навіть скандали, після них протягом тривалого часу точилися дискусії;

перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новаторські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовнішньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені в звичнім для театру сенсі майже “нічого не відбувається”: герої майже нерухомі, ніхто нікого не вбиває, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є напруга внутрішня, непомітна оку глядача; б) конфлікт аналітичних драм Ібсена зав’язується ще до того, як починається власне їхня дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії “Лялькового дому”); в) його “нові драми” мають відкритий фінал, тобто після закінчення п’єси достеменно невідомо, чим же врешті-решт закінчиться вирішення її конфлікту;

дає визначення п’єси “Ляльковий дім” як соціально-психологічної дра­ми;

називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”: а) внутрішня дія; б) “дотекстова” зав’язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору (хто винен: Нора, яка підробила вексель, але зробила це для порятунку життя чоловіка? Чи Хельмер, який дорікає їй тим, що ця підробка може поламати йому кар’єру? мала чи не мала права Нора йти від дітей і чоловіка, руйнувати, хай і “ляльковий”, але дім, сім’ю? і т.д.); в) відкритий фінал (невідомо, повернеться Нора до своїх дітей і Хельмера чи ні);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття зовнішня і внутрішня дія, “нова драма”, ілюструє їх прикладами з п’єси Ібсена “Ляльковий дім”.

Українська література: 1.Проблеми фемінізму в творчості О.Кобилянської (повісті „Людина”, „Царівна”, оповідання „Некультурна”, „Valse melancolique”). 2. Вплив „ібсенізму” на драматичні твори О.Олеся („По дорозі в Казку”, „Танець життя”, „Земля обітована”).


„Ібсенізм” в творчості Б.Шоу (11 кл.)

Г.Ібсен та інші представники “нової драматургії”, творчість яких належить до різних літературних напрямів (течій): А.Стріндберг, Г.Гауптман – натуралізм; А.Чехов – імпресіонізм; М.Метерлінк – символізм; Дж.Б.Шоу – зачинатель “інтелектуальної драми”.



1.Реріх М. Ілюстрації до твору. 2.Бродський С. Ілюстрації до драми "Пер Гюнт". 3.Богаєвська О. “Ляльковий дім”, “Дитяче свято”. 4.Мунк Е. "Ібсен у кафе Гранд-отелю у Христианії". 5.Діліус Ф. “Пісня на норвезькі тексти” (“Слухаючи першу зозулю весною”). 6.Гріг Е. Музика до драми Ібсена “Пер Гюнт”. 7.Х/ф “Ляльковий дім” (США, 1974). 8.Вистава театру Віри Комісаржевської “Ляльковий дім” (1904). 9.Вистава МХАТу “Ляльковий дім”. 10.“Нора” (телевистава за п’єсою Г.Ібсена).


1.Адмони И. Генрик Ибсен: очерк творчества. – Л., 1989. 2.Міщук В. Дім, у якому в’януть почуття (вивчення соц.-психол. драми Г.Ібсена “Нора”) // Відродження. – 1993. – №11.

3.Сіденко С. “Хто з вас безгрішний, хай перший вергне в неї камінь...” (система уроків з вивчення драми “Ляльковий дім”) // ЗЛ. – 1999. - №11.

4.Шоу Б. Квинтэссенция ибсенизма // Шоу Б. О драме и театре. – М., 1963.

5.Олексієнко О. Розгляд твору на концептуальному рівні допомагає осучаснити п’єсу (на прикладі “Лялькового дому” Г.Ібсена) // ВЛ. – 2000. – №4.



5.

Антóн ЧÉХОВ (1860–1904)

Чайка”.

Чехов – російський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози і драматургії. Чехов і Ібсен.

“Чайка” – перша п’єса російської нової драма­тургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Нова­торство Чехова-драматурга.



Учень:

пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором;

називає риси, які зближають творчість А.Чехова і Г.Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо);

характеризує головних персонажів п’єси;

визначає провідний конфлікт п’єси (пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя).

Українська література: Вплив імпресіонізму А.Чехова на прозу М.Коцюбинського (новели “Intermezzo”, “На камені”, „Цвіт яблуні”).





1.Горлов М. “М.Горький і А.Чехов слухають Шаляпіна”. 2.Кукринікси. Ілюстрації до п’єси "Чайка". 2.Кушнарьов А. "Старий дворик". Із серії "Гурзуф. Пам’яті А.Чехова". 3.Холмінов О. Одноактні опери за мотивами п’єс Чехова. 4.Щедрін Р. “Чайка” (балет). 5.Х/ф “Чайка” (Італія, 1977). 6.Х/ф “Чайка” (СРСР, 1972). 7.Х/ф “Чайка” (США, 1968). 8.“Чайка” (вистави театру “Современник”, МХАТу).

Українське мистецтво: 1.Зубицький В. "Палата №6" (опера). 2.Іщенко Ю. "Ми відпочинемо" (за п’єсою "Дядя Ваня"); 3.Інтерпретація чехівської "Чайки" на українській сцені (реж. А.Жолдак); 4.“Вишневий сад” (Київський театр маріонеток, 2002).

Екскурсії: 1.Будинок-музей А.Чехова в Ялті. 2.Музей А.Чехова в Сумах.

1.Громов М. В творческой лаборатории А.П. Чехова. – М., 1963.

2.Моруа А. Искусство Чехова // Собр. соч. в 6-ти т. – Т.6. – М., 1992.

3.Зингерман Б. Театр Чехова и его мировое значение. – М., 1988.

4.Ларин Б. "Чайка" Чехова // Иссл-я по эстетике слова и стилистике худож. лит-ры. – Л., 1964. 5.Алперс Б. Искание новой сцены. – М., 1985.

6.Теплінський М. Новаторські принципи драматургії Чехова у п’єсі „Чайка” // ВЛ. – 1999. – №3.

7. Шахова К. Антон Павлович Чехов // ВЛ. – 2004. – №5.




5.

Джордж Бéрнард ШÓУ (1856–1950). “Пігмаліон”.

“Теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу, його “драми ідей”. Шоу й “ібсенізм”.

Комедія “Пігмаліон”, її міфологічна основа. Динамізм дії і парадоксаль­ність як невід’ємні риси творчості Шоу. Проблема­тика й художні особливості твору, його “філологічний конфлікт” і соціально-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від мало привабливої квіткарки-кóкні до “чарівної леді”. Інтелектуальний характер драматургії Шоу.


Учень:

пояснює, в чому полягала “теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, розробивши особливий тип драми – “драму ідей” (конфлікт твору полягав не лише у зіткненні інтересів і пристрастей персонажів, а й у царині ідеології, це передусім конфлікт ідей);

з’ясовує, що конфлікт ідей присутній і у веселій, дотепній комедії “Пігмаліон” як специфічний “філологічний конфлікт”, де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема, соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою;

наводить приклади втілення цього “конфлікту ідей” через “філологічний конфлікт” у комедії “Пігмаліон”, де опис того, як професор Гіггінс вчить квіткарку Елайзу Дулитл правильної аристократичної вимови, є втіленням ідеї соціаліста Шоу, який показує шлях до справедливого устрою суспільства, де усі без винятку громадяни, як аристократи, так і простий люд, матимуть рівні шанси реалізувати своє право на освіту й гідне життя, де не буде “пасажирів третього класу й запанує всезагальна рівність” (Б.Шоу. “Пігмаліон”, 5 дія);

визначає гуманітарну освіту і формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”, як підґрунтя для “фантастичного міжкласового стрибка” (Б.Шоу);

пояснює сенс назви твору, зокрема – зв’язок (збіги й особливо відмінності) комедії “Пігмаліон” з давньогрецьким міфом про Пігмаліона;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ. Дає визначення понять інтелектуальна драма, парадокс.




„Ібсенізм” в творчості Б.Шоу (11 кл.).

Давньогрецький міф про Пігмаліона та Галатею. „Філологічний конфлікт” в українській драматургії: М.Куліш. „Мина Мазайло”.




1.Ілюстрації до п’єси "Пігмаліон" (А.Васін, М.Піков, В.Власов). 2.Буше Ф. “Пігмаліон і Галатея”. (твір для читця і сімох інструменталістів). 3.Зуппе Ф. “Чудова Галатея” (оперета). 4.Онеггер А. Музика до х/ф “Пігмаліон”. 5.Фільм-балет “Галатея” (в гол. ролі К.Максимова, реж. О.Белінський, хореограф Д.Брянцев). 6.Лоу Ф. “Моя чарівна леді” (мюзикл на 2 дії). 7.Роден О. Бюст Б.Шоу. 8.Кишфалуді-Штробль Ж. “Бернард Шоу”.


1.Васильєв Є. Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон… // ЗЛ. – 1999. – №11.

2. Ковбасенко Ю. Джордж Бернард Шоу: "Я впливав на Жовтневу революцію" // ЗЛ. – 2000. – №5.

3. Ніколенко О. Основні тенденції розвитку драматургії кн. ХІХ – поч. ХХ ст. // ЗЛ. – 1999. – №11. 4.Ромм А. Джордж Бернард Шоу. – М.-Л., 1965. 5. Шоу Б. О драме и театре. – М., 1963.


4. Підсумок (2 год.)

2.

Узагальнення та систематизація вивченого протя­гом року матеріалу

Учень:

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;

повторює, узагальнює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу (реалізм, література другої половини ХІХ ст.);

ТЛ Дає визначення понять: верлібр; зовнішня і внутрішня дія; історичний роман; психологічний роман; соціально-психологічний роман; філософський роман.


















Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет