Слідами прози



жүктеу 35.4 Kb.
Дата13.04.2019
өлшемі35.4 Kb.

СЛІДАМИ ПРОЗИ

Чудовий і неповторний світ прозових творів. Романи, повісті, оповідання - усе містить у собі щось незворушне та вічне. І завжди відбивають серце автора, яке переосмислювало, переробляло сотні разів, перепускало через призму своїх безкінечних думок побачене і почуте, перш ніж написані рядки з'єднуються у собі в одне і постануть у вигляді цілісного й закінченого твору. І хай то буде роман чи оповідання - усе потребує довершеності у всіх своїх проявах. А герої - допомоги та підтримки, перш ніж вони упевнено й самостійно ступатимуть дорогами своєї долі.

Процес важкий і дуже копіткий, але не в тому річ. Головне те, що вийде в результаті такої довгої, важкої праці, останньої крапки в кінці останнього речення твору.

Усе це є особливим світобаченням та світосприйняттям у душі того, хто за допомогою пера подає розповідь вже цілком осмисленою і сформованою. Так, як це робить письменник і редактор журналу "Вітчизна" Олександр Кіндратович Глушко - член національних спілок письменників та журналістів України, викладач Інституту журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка та нашого Університету "Україна".

Він народився на березі Чорного моря, тому його дитинство було тісно пов'язане з півднем України, що в майбутньому відіграло значну роль у виборі тем для написання творів.

Олександр Глушко свого часу зацікавився спорудами маяків на Чорноморському узбережжі. Їх було дуже багато: Воронцовський, Кінбурнський та ін. Між іншим, Фороський маяк, що у Єгипті, є одним із семи чудес світу. Тож пан Олександр розпочав вивчати історію цих споруд. Виявилося, що на одному з них (за архівними даними), а це була сорокаметрова башта, — спалив себе чоловік. Коріння цих відомостей сягало ще у глибину століть, коли в Україні існувало козацтво.

айки", на яких запорожці поверталися з Туреччини додому, могли заблукати в нічній темряві, бо на ту мить згасла лампа на маяку. І козак, який тоді чергував біля споруди і не мав жодних засобів для встановлення лампи, аби якось допомогти своїм побратимам допливти до берега, запалив себе. Це був страшний та мужній вчинок людини, яка до кінця залишалася вірним і щирим товаришем своїм братам-козакам. Ті реальні факти живої історії лягли в основу документального нарису "Живий факел". З нього і розпочався творчий шлях Олександра Глушка в літературі.

Довгий час після виходу цієї книжки у світ письменник отримував величезну кількість листів від моряків та людей, які цікавилися історією. Були похвали, відгуки на книгу, критика (як справедлива, так і ні). Але Олександр Кіндратович до цього часу зберігає той мішок листів, як пам'ять про вихід "Живого факела" і про події, які стали поштовхом для написання роману-трилогії.

Поїхавши якось на Кінбурнський півострів і пробувши там деякий час, Олександр Глушко розпочинає писати повість "Кінбурнська битва". Їде до Москви і вивчає архівні документи стосовно причин російсько-турецької війни. Врешті повість стала розростатися, перетворюючись із кожним новим написаним розділом у роман. Твір вийшов вдалим. І знову критика, цілі гори листів, але вже із закликом продовжити історії героїв, розповісти, що буде далі. І Олександр Кіндратович береться за роботу, пише наступний роман під назвою "Стрибок Тарпана". А нині він працює над третім романом, назва якого перебуває у таємниці. Але достеменно відомо, що там йдеться про 1812 рік і війну царської Росії з Наполеоном. Він завершить і цю трилогію.

Творчість О. Глушка досить різноманітна та різножанрова. Письменник глибоко цікавиться історією українського народу. За час його творчої діяльності вийшло 12 книг. Одна з них - "Фонтан з музикою" - новели та оповідання. Одне з оповідань було визнано крамольним. Це було за радянські часи, коли кожен твір, як відомо, підпадав під жорсткий контроль влади. Цензура дуже ретельно провіювала творчу працю тих, хто з'явився на видноколі українського письменства, і надалі її контролювала. Тому написання книг, а потім і видання їх було досить складним процесом. До того ж в результаті могло потягнути за собою цілу низку неприємностей.

Пан Глушко ось уже шістнадцять років очолює журнал "Вітчизна". Він згадує ті часи, коли на сторінках часопису з'являлися нові постаті, нові письменники, твори яких були цікавими та захоплюючими. Але йому відомі й факти придушення творчості тих людей, які писали те, що не подобалося тодішній владі. Ось тільки один епізод із історії журналу. 1968 року на сторінках "Вітчизни" було надруковано роман Олеся Гончара "Собор". Одразу ж після виходу номера почалося масове вилучення його з бібліотек, повністю знищувався тираж. Почалося, як ми знаємо зі шкільних підручників, цькування О. Гончара. Подібне траплялося й із іншими письменниками.

Після смерті Сталіна з'являються шестидесятники, твори яких внесли новий струмінь у розвиток літератури. Це справило ефект вибуху бомби. І журнал був одним із тих видань, на сторінках яких завжди буяла українська мова і де можна було сказати правду.

Тож висновок напрошується сам: творчість - це складний і тривалий процес, і все, що з нею пов'язане, має свої наслідки. У недавні часи вони могли бути несподіваними та жорстокими. Але завжди дуже важливо творчій особистості не розгубитися перед випробуванням долі і не дати себе зламати.
Тетяна КОВАЛЬЧУК,

студентка ІІ курсу



(спеціальність "Видавнича справа та редагування")

Газета «Університет «Україна», №11, 2001


Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет