Сталий розвиток промисловості та суспільства 22-25 травня 2012 р. Секція Геологія, прикладна мінералогія, екологія Тези доповідей Кривий Ріг 2012



жүктеу 1.62 Mb.
бет2/7
Дата07.09.2018
өлшемі1.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Выводы

1. Загрязнение подземных вод в зоне влияния накопителей завода по производству кальцинированной соды «Лиссода», вызванное фильтрацией дистиллерной суспензии из накопителей, и смешиванием дистиллерной суспензии с подземными водами трещинно-карстовой зоны меловой толщи маастрихтского яруса, способствует значительному росту скорости растворения вмещающих карбонатных пород.

2. Вариативность механизмов и констант скорости растворения мела объясняется существенным изменением растворимости в воде как исходных компонентов дистиллерной суспензии, так и продуктов растворения мела.

3. Числовая модель процесса растворения карбонатных осадочных пород (мела и мергеля) может быть использована при исследовании техногенного карстообразования в других регионах, в условиях гидрохимического и геотермического загрязнения подземных вод, аналогичных наблюдаемым в зоне влияния накопителей завода «Лиссода».


Литература

1. Аксельруд Г.А. Растворение твердых пород / Г.А. Аксельруд, А.Д.Молчанов. – Москва: Химия, 1977. – 272 с.

2. Климчук А.Б. Эволюционная типология карста // Спелеология и карстология.– 2010.– № 4.– С. 23-32.

3. Мохонько В.И. Чепижко А.В. Эколого-геологические проблемы техногенных карстовых процессов в северо-западном Донбассе // Збірник наукових праць Національного гірничого університету (Дніпропетровськ).– 2005.– № 23.– С. 196-203.

4. Якуч Л. Морфогенез карстовых областей. Вариации эволюции карста // Москва: Прогресс, 1979.– 388 с.

УДК 549 : 553.31 : 622.7 (477.63)


Смірнов О.Я., Євтєхов В.Д., Євтєхов Є.В.

Філенко В.В., Тіхлівець С.В.


Мінералогічне обГрунтування оптимальної технології збагачення гематитових кварцитів

Валявкинського родовища Криворізького басейну


Гематитові кварцити Валявкинського родовища є продуктом гіпергенних змін магнетитових кварцитів. Протягом останніх років вони досліджуються як перспективна залізорудна сировина для виробництва високоякісного гематитового концентрату. Промислові поклади гематитових кварцитів містяться в складі трьох стратиграфічних горизонтів саксаганської світи родовища: шостого, п’ятого і четвертого залізистих горизонтів [1, 3, 5-7]. Особливості тектонічної будови родовища обумовили відсутність п’ятого залізистого горизонту на сучасного рівні розкриття гематитових кварцитів забоями кар’єру №3 гірничо-збагачувального комплексу комбінату “АрселорМіттал Кривий Ріг».

Вивітрювання первинних магнетитових кварцитів супроводжувалось значним спрощенням їх мінерального складу. Причиною цього було заміщення різних за складом залізовмісних силікатів і карбонатів дисперсним гематитом в асоціації з мінералами групи кремнезему (кварцом і відносно рідкісними халцедоном і опалом), а при наявності в складі первинних силікатів глинозему – також каолінітом. Магнетит заміщувався гематитом (мартитом). Залізна слюдка і кварц істотних змін при вивітрювання не зазнавали [2-4, 8-14].



Таким чином, полімінеральні первинні залізисті кварцити, в корі вивітрювання заміщувались їх вивітреними різновидами, до числа яких входить не більше 20 мінеральних видів і різновидів. Серед них два рудоутворювальних мінерали – кварц і гематит. Останній представлений трьома морфологічними різновидами (мартитом, залізною слюдкою і дисперсним гематитом).

Мартит – головний рудний мінерал гематитових кварцитів родовища. Він утворює псевдоморфози по ізометричних кристалах первнного магнетиту, успадковує його гіллясті, гіллясто-блокові, блокові, стрічкоподібні, рідше вкраплені агрегати в рудних прошарках залізистих кварцитів. В процесі вивітрювання структура рудних прошарків і морфологія агрегатів магнетиту в цілому унаслідується мартитом, але істотно змінюється анатомія кристалів магнетиту. Гіпергенні зміни супроводжуються появою, а потім поступовим збільшенням кількості дрібних лускуватих кристалів гематиту (залізної слюдки), які псевдоморфно заміщують первинні октаедричні кристали магнетиту. Процес мартитизации, зазвичай, поступово захоплює кристали та агрегати магнетиту в напрямку від їх периферійних до центральних зон. У зв’язку з частковим виносом заліза при мартитизации магнетиту агрегати мартиту характеризуються підвищеною пористістю, низькою механічною міцністю. Середній розмір виділень мартиту в рудах четвертого залізистого горизонту – 0,071 мм, шостого залізистого горизонту – 0,067 мм.

Залізна слюдка значно поступається мартиту в кількісному відношенні, але в складі гематитових кварцитів із центральних зон обох досліджених залізистих горизонтів вона відіграє роль рудоутворювального мінералу. Найчастіше залізна слюдка присутня в нерудних прошарків гематитових кварцитів. Розмір її кристалів коливається в широких межах – від 0,001 до 0,5 мм за максимальним виміром. В складі мартит-залізнослюдових і залізнослюдко-мартитових, кварцитів четвертого і шостого залізистих горизонтів таблитчасті, пластинчасті та лускуваті кристали залізної слюдки присутні не тільки в нерудних, але й у рудних прошарках. Вони характеризуються значно більшим розміром – від 0,02 до понад 1,0 мм.

Дисперсний гематит, як зазначалось вище, є продуктом гіпергенного руйнування залізо-вмісних силікатів і карбонатів. Відіграє роль рудоутворювального мінералу лише в складі дисперсногематит-мартитових і мартит-дисперсногематитових кварцитів з приконтактових зон четвертого і шостого залізистих горизонтів. Мінеральні різновиди гематитових кварцитів, які містять дисперсний гематит, мають незначне поширення в розрізі покладу гематитових руд шостого залізистого горизонту і відносяться до другорядних. Це пояснюється низьким вмістом силікатів і карбонатів у складі первинних магнетитових кварцитів цього горизонту. Дисперсний гематит представлений рихлими, землистими агрегатами дуже дрібних лускуватих кристалів розміром від 0,001 до 0,01 мм.

Гетит в рудах родовища є кінцевою формою гіпергенного заміщення всіх залізовмісних мінералів вихідних залізистих кварцитів. Найбільшим поширенням гетит користується на рівні верхніх гіпсометричних горизонтів кори вивітрювання четвертого і шостого залізистих горизонтів. Він розвивається шляхом метасоматичного заміщення нерудних (силікати, карбонати, кварц), меншою мірою рудних (мартит, залізна слюдка, реліктовий магнетит) мінералів або заповнює тріщини, порожнини, утворює прожилки потужністю від 0,01 мм до 50-60 мм. Зазвичай, гетит представлений радіально-променистими, концентрично-зональними агрегатами голчастих, пластинчастих кристалів або прихованокристалічними натічними агрегатами.

Дисперсний гетит, як і гетит є кінцевою формою вивітрювання залізо-вмісних силікатів і карбонатів. Представлений дуже дрібними (від 0,001 до 0,005 мм) лускуватими, пластинчастими, голчастими індивідами, які, зазвичай, спільно з каолінітом складають рихлі, землисті агрегати. Утворюється шляхом заміщення первинних залізистих силікатів і карбонатів при вивітрюванні. Відрізняється від гетиту кольором (бурувато-жовтим, жовтувато-бурим), а в хімічному відношенні – підвищеним вмістом води.

Магнетит у складі гематитових кварцитів є реліктовим мінералом. Найчастіше присутній у центральних частинах індивідів і агрегатів мартиту у вигляді ксеноморфних, пластинчастих, сітчастих реліктових включень. У складі гетит-гематитових кварцитів магнетит присутній у дуже незначній кількості (не більше 1 мас.%), але його вміст збільшується з глибиною. Середній розмір реліктових включень магнетиту в індивідах і агрегатах мартиту четвертого і шостого залізистих горизонтів близько 0,02 мм.

Кварц – головний нерудний мінерал гематитових кварцитів. Він є основним компонентом нерудних прошарків і в кількості до 30-40 объемн.% присутній у рудних прошарках бідних гематитових руд. Для гіпсометрично верхніх горизонтів кори вивітрювання продуктивної залізорудної товщі родовища характерна маршалітизація агрегатів кварцу і зворотнє за геохімічним спрямуванням окварцування вивітрених залізистих кварцитів. Кварц представлений, переважно, ксеноморфними індивідами розміром від 0,01 до 0,1 мм, іноді до 0,3 мм; середні показники – від 0,03 до 0,05 мм.

Вміст другорядних і акцесорних мінералів незначний, зазвичай, вміст кожного з них не перевищує 1 мас.%.

Таким чином, в складі гематитових руд четвертого і шостого залізистих горизонтів можна виділити чотири основні групи мінералів, враховуючи особливості їх поведінки при збагаченні руд:

– зернисті рудні мінерали, до числа яких входять: мартит, залізна слюдка, гетит, лепідокрокіт, магнетит; у процесі дроблення і подрібнення індивідів і агрегатів цих мінералів до стадії їх розкриття утворюється зернистий матеріал (крупність частинок, переважно, понад 0,03 мм), який у процесі збагачення руд легко відділяється від частинок розкритих нерудних мінералів;

– дисперсні (тонкозернисті) рудні мінерали: дисперсний гематит і дисперсний гетит; агрегати цих мінералів після дроблення і подрібнення перетворюються на шламоподібний матеріал (переважний розмір частинок менше 0,01 мм), який практично не піддається розділенню з використанням традиційних методів збагачення;

– нерудні мінерали групи кварцу: кварц, незначною кількістю халцедон, опал; при дробленні і подрібненні агрегатів цих мінералів утворюється, переважно, зернистий матеріал з крупністю частинок понад 0,03 мм; але внаслідок підвищеної крихкості мінералів групи кварцу в продуктах подрібнення присутня також значна кількість пере подрібненого кварцу з розміром частинок менше 0,02 мм;

– інші мінерали: різною мірою вивітрені залізисті силікати й карбонати (хлорит, біотит, кумінгтоніт, стильпномелан, селадоніт, мінесотаїт, сидерит, сидероплезит, пістомезит та ін.), новостворені беззалізисті та низькозалізисті силікати й карбонати (гідрослюди, бейделіт, монтморилоніт, каолініт, кальцит, арагоніт та ін.), інші мінерали; при їх дробленні і подрібненні утворюється, переважно, шламоподібний матеріал з крупністю частинок менше 0,03 мм;

Після дроблення і подрібнення гематитових кварцитів індивіди й агрегати всіх рудоутворювальних і другорядних мінералів перетворюються на два гранулометричних продукти:

– зернистий, який складається з частинок мартиту, залізної слюдки, гетиту, лепідокрокіту, магнетиту, кварцу;

– пелітоморфний (шламоподібний), до складу якого входять наддрібні частинки дисперсного гематиту, дисперсного гетиту, вивітрених реліктових і новоутворених силікатів, карбонатів, сульфатів та інших мінералів.

Агрегати мартиту, які характеризуються відносно низькою міцністю, в процесі дроблення і подрібнення можуть зазнавати переподрібнення. Також схильний до переподрібнення маршалітизований кварц. В зв’язку із цим однієї з основних проблем рудопідготовки є вибір технології подрібнення гематитових кварцитів, яка б дозволяла своєчасно виділяти готові до збагачення (розкриті) частинки рудних і нерудних мінералів і запобігала б їх переподрібненню і, як наслідок,– ошламуванню продуктів подрібнення бідних гематитових руд.

Аналізуючи результати дослідження мінерального складу, структури й текстури гематитових кварцитів родовища, фізичних властивостей мінералів, можна зробити висновок, що основними операціями, які можуть забезпечити оптимальні показники збагачення гематитової сировини, є:

– ефективна рудоподготовка;

– оптимальна дешламация продуктів подрібнення;

– раціональне збагачення підготовленого матеріалу.

Вибір ефективної технології збагачення руд грунтується на використанні значних градієнтів фізичних властивостей мінералів, які розділяються. Такі градієнти між рудними й нерудними мінералами гематитових руд Валявкинського родовища існують за їх щільністю, питомою магнітною сприйнятливістю й флотованістю.

Щільність мартиту, залізної слюдки й магнетиту становить 5100-5200 кг/м3, гетиту й лепідокрокіту – 4000-4500 кг/м3; для мінералів групи кварцу значення цього показника практично у два рази нижчі – від 1900-2200 кг/м3 (опал) до 2650 кг/м3 (кварц). Таким чином, збагачення руд з використанням гравітаційних апаратів може бути ефективним.

Рудні й нерудні мінерали гематитових руд значно відрізняються за питомою магнітною сприйнятливістю. Магнетит відноситься до феромагнетиків, які характеризуються високим значенням цього параметру. Мартит, залізна слюдка, гетит і лепідокрокіт є феримагнетиками з відносно низькими показниками питомої магнітної сприйнятливості. Мінерали групи кварцу та силікати – діамагнетики і парамагнетики, практично немагнітні мінерали. Отже, виділення залізовмісних мінералів може бути забезпечене методом високоінтенсивної «мокрої» магнітної сепарації. Обставиною, яка може ускладнити процес, є присутність у складі гематитової руди мінералів, які дуже відрізняються за магнітністю: з одного боку, высокомагнітного магнетиту, з другого – слабкомагнітних мартиту, залізної слюдки, гетиту та лепідокрокіту.

Мінерали групи кварцу, з одного боку, і рудні мінерали, з другого – характеризуються різними флотаційними характеристиками. Розділення їх можливе з використанням флотореагентів. Але, розглядаючи флотаційні способи збагачення гематитових кварцитів, слід брати до уваги можливі екологічні проблеми при їх упровадженні у виробництво.

Таким чином, мінералогічно, фізично, екологічно обгрунтованими методами збагачення гематитових кварцитів Валявкинського родовища можна вважати гравітаційний, магнітний або комбінований магнітно-гравітаційний.


Литература

1. Акименко Н.М., Белевцев Я.Н., Горошников Б.И. и др. Геологическое строение и железные руды Криворожского бассейна // Москва: Госгеолтехиздат, 1957.– 280 с.

2. Белевцев Я.Н., Кравченко В.М., Кулик Д.А. и др. Железисто-кремнистые формации докембрия европейской части СССР. Генезис железных руд // Киев: Наукова думка, 1991.– 215 с.

3. Белевцев Я.Н., Тохтуев Г.В., Стрыгин А.И. и др. Геология криворожских железорудных месторождений // Киев: Изд. АН УССР, 1962.– Т. 1 – 484 с., т. 2 – 567 с.

4. Бура Г.Г. Глинистые минералы «красковых» руд Криворожского бассейна // Известия Днепропетровского горного института.– 1972.– Т. 58.– С. 67-71.

5. Додатко О.Д., Дорфман Я.З. Про кори вивітрювання порід залізисто-кременистої формації Криворіжжя // Доповіді АН УРСР. Серія Б.– 1973.– № 5.– С. 395-398.

6. Євтєхов В.Д. Етапи формування комплексної мінерально-сировинної бази залізорудних родовищ Криворізько-Кременчуцького лінеаменту // Відомості Академії гірничих наук України.– 1997.– №4.– С. 111-114.

7. Епатко Ю.М., Додатко А.Д., Эльянов М.Д. Сравнительная характеристика площадных кор выветривания и глубинных зон окисления железисто-кремнистых пород Украинского щита // Доклады АН УССР. Серия Б.– 1982.– №12.– С. 12-15.

8. Корнилов Н.А. К вопросу о сущности мартитизации магнетита в железисто-кремнистых формациях докембрия // Записки Всесоюзного минералогического общества.– 1968.– №4.– С. 417-430.

9. Лазаренко Е.К., Гершойг Ю.Г., Бучинская Н.И. и др. Минералогия Криворожского бассейна // Киев: Наукова думка, 1977.– 544 с.

10. Мартыненко Л.И., Попов Е.А., Татунь Г.Г. и др. Основные закономерности формирования коры выветривания железистых пород Кривого Рога // Геология рудных месторождений.– 1971.– № 5.– С. 87-97.

11. Поваренных А.С. К вопросу о природе гидроокислов железа в красковых рудах Криворожского бассейна / Геология и горное дело. Сборник научных трудов Научно-исследовательского горнорудного института (Кривой Рог) // Москва: Металлургиздат, 1959.– №2.– С. 253-256.

12. Юрк Ю.Ю. Процеси мартитизації і утворення мартиту в породах і рудах Кривого Рогу./ Матеріали з мінералогії України. Труди Інституту геологічних наук АН УРСР // Київ: Вид. АН УРСР, 1960.– Вип. 6.– С. 58-80.

13. Юрк Ю.Ю., Шнюков Е.Ф. Рудные минералы Криворожской железорудной полосы // Киев: Изд. АН УССР, 1958.– 100 с.

14. Ярощук М.А., Епатко Ю.М. Мартитизация магнетита в глубинных зонах окисления докембрийских железисто-кремнистых формаций // Геологический журнал.– 1976.– №2.– С. 15-20.

УДК 564.8 : 551.781 (477.63)


Сыстерова Д.Э.
изученность палеогеновых брахиопод Украины

и пути их дальнейшего исследования


История изучения палеогеновых брахиопод Украины насчитывает немногим более 20 лет. Первая работа, в которой они были описаны и изображены (всего два вида), была опубликована в 1955 г. В.К.Василенко [1] и касалась представителей рода Crania из датских отложений Крыма. Последняя работа, опубликованная В.А.Зелинской, вышла в свет в 1977 г. В ней детально охарактеризован один вид рода Lacazella, обнаруженный в среднеэоценовых отложениях Никопольского бассейна [8].

Подобное положение объясняется тем, что, с одной стороны, раковины брахиопод в палеогеновых осадках Украины встречаются сравнительно редко, а с другой стороны, этому способствовало долгое время господствовавшее среди палеонтологов Украины мнение о том, что изучение брахиопод – удел, главным образом, специалистов по палеозойским и мезозойским отложениям, а кайнозойские брахиоподы практического и научного значения не имеют [9].

Для того, чтобы брахиоподы заняли достойную «нишу» среди групп фауны, важных для стратиграфии палеогена, многое было сделано известным украинским палеонтологом, специалистом по двустворчатым моллюскам В.А.Зелинской. На протяжении 15 лет она опубликовала несколько статей и одну монографию, в которых затрагиваются вопросы как таксономии, так и стратиграфического значения палеогеновых брахиопод Украины. Только благодаря этим печатным работам мы можем в настоящее время судить о составе брахиоподовой фауны палеогена Украины.

Более подробно историю изучения брахиопод Украины можно представить следующим образом.

К наиболее ранним работам относятся статья Н.П.Ковалевой, в которой приводится видовой состав палеоценовых брахиопод Крыма [10], и статья В.А.Зелинской, в которой описаны пять видов брахиопод из среднеэоценовых отложений окрестностей городов Орджоникидзе, Верховцево и Крюково [2].

В 1964 г. Ю.И.Селин в монографии, посвященной олигоценовым моллюскам южной части Украины, описал также один крупный вид теребратулид, отпечатки и ядра которого изредка встречаются в марганцевой руде Никопольского бассейна [13].

В.А.Зелинская опубликовала в 1970 г. описание нескольких новых видов теребратулид из среднеэоценовых отложений Среднего Побужья и окрестностей села Устиновка Черкасской области [3]. В этом же году совместно с Д.Е.Макаренко они описали несколько новых видов брахиопод из нижнего палеоцена Украины [4].

С.А.Мороз и Н.И.Нехрикова в 1974 г. описали два вида брахиопод (один из них новый для науки) из палеоценовых отложений Днепровско-Донецкой впадины [12]. В этом же году была опубликована статья Д.Е.Макаренко, в которой приводится описание нового вида краний из среднеэоценовых осадков окрестностей г. Ингульца [11].

В 70-х годах ХХ века В.А.Зелинская опубликовала ряд статей, посвященных стратиграфическому значению и условиям обитания палеогеновых брахиопод Украины [5, 6]. В 1975 году была опубликована монография по брахиоподам палеогена Украины, в которой были обобщены все данные по их видовому составу, описаны и изображены 27 видов брахиопод из эоценовых и один вид из олигоценовых отложений [7].

Таким образом, за 22 года изучения брахиопод были опубликованы 9 статей и одна монография, в которых приведены описания и изображения палеоцен-олигоценовых брахиопод Украины. Анализ этих работ показывает, что в палеогеновых породах Украины к настоящему времени были выявлены 40 видов брахиопод, из них 8 оказались новыми для науки.

Однако за последние 35 лет не было опубликовано ни одной работы по палеогеновым брахиоподам Украины. Они выпали из внимания как специалистов по палеонтологии и стратиграфии, так и геологов-производственников, несмотря на то, что находки отдельных створок брахиопод продолжались при проведении разных видов геологических работ. Например, в последнее время раковинки неизвестного ранее вида рода Lacazella были обнаружены в окрестностях г. Кривого Рога [14]. А в детритусовых песках Рыбальского карьера г. Днепропетровска было встречено большое количество мелких раковин брахропод, которые ждут своего дальнейшего изучения.

Следует отметить, что в настоящее время брахиоподы не только не изучаются, но и не используются для расчленения, сопоставления и датировки палеогеновых отложений Украины. В действующих ныне их стратиграфических схемах среди характерных видов ископаемой фауны и флоры брахиоподы отсутствуют.

Основными направлениями дальнейших исследований брахиопод палеогена Украины, по мнению автора, являются следующие: ревизия на современном уровне систематики всех ранее обнаруженных таксонов; изучение появившегося в последнее время нового палеонтологического материала по брахиоподам, выявление видов брахиопод, которые можно использовать при стратиграфическом расчленении и корреляции.
ЛИТЕРАТУРА

1. Василенко В.К. Крании верхнемеловых отложений Крыма // Вопросы палеонтологи.– 1955.– Вып. 61.– № 2.– 127 с.

2. Зелинская В.А. Брахиоподы из верхнего эоцена Украины // Палеонтологический журнал.– 1962.– № 2.– С. 106-111.

3. Зелинская В.А. Новые теребратулиды эоцена Украины // Палеонтологический сборник.– 1970.– № 1.– С. 55-61.

4. Зелінська В.О., Макаренко Д.Є. Нові види брахіопод з нижнього палеоцену України // Доповіді АН УРСР.– 1970.– № 5.– С. 391-394.

5. Зелинская В.А. Условия существования и распространения брахиопод в палеогеновых морях Украины / Экология беспозвоночных третичных морей Украины. // Киев: Наукова думка, 1971.– С. 24-31.

6. Зелінська В.О., Соколов І.П. Горизонт з брахіоподами в київській світі України // Доповіді АН УРСР.– 1971.– № 12.– С. 1062-1064.

7. Зелинская В.А. Брахиоподы палеогена Украины // Киев: Наукова думка, 1975.– 148 с.

8. Зелінська В.О. Перші Lacazella (Brachiopoda) в палеогені України // Доповіді АН УРСР. Серія Б.– 1977.– № 8.– С. 687-689.

9. Зелинская В.А. Изученность кайнозойских брахиопод Украины и их стратиграфическое значение / Палеонтологические исследования на Украине. Материалы І-й годичной сессии Украинского палеонтологического общества // Киев: Наукова думка, 1980.– С. 142-147.

10. Ковалева Н.П. Новые данные о видовом составе брахиопод нижнепалеогеновых отложений Крыма (Бахчисарайский район) и Закавказья (Сухумский район) // Доклады АН СРСР.– 1961 – Т. 136, № 3.– С. 686-688.

11. Макаренко Д.Е. Новый вид Crania из верхнего эоцена Украины // Палеонтологический сборник.– 1974.– Вып. 11.– С. 46-49.

12. Мороз С.А., Нехрикова Н.И. Характерные представители брахиоподовой фауны палеоцена северной Украины // Палеонтологический сборник.– 1974.– Вып. 11.– С. 42-45.

13. Селин Ю.И. Стратиграфия и моллюски олигоцена Большетокмакского марганцеворудного бассейна // Москва: Недра, 1964.– 240 с.

14. Сыстерова Д.Э. Новый вид брахиопод из среднеэоценовых отложений окрестностей г. Кривого Рога // Сучасна геологічна наука і практика в дослідженнях студентів і молодих фахівців. Матеріали 9-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції, Кривий Ріг, 22-24 березня 2012 р. // Кривий Ріг: Видавничий центр Криворізького національного університету, 2012.– С. 75-78.

УДК 553.46 (477.63)


Перков Е.С., Поповченко С.Е.
Некоторые особенности ГЕОЛОГии залежей

хромитовых руд из НИКЕЛЕНОСНЫХ КОР ВЫВЕТРИВАНИЯ ультрабазитов СРЕДНЕГО ПОБУЖЬЯ


Недостаточная изученность хромового оруденения в составе нонтронитовых кор выветривания ультрабазитовых массивов Среднего Побужья в условиях острого дефицита хромитового сырья обусловливает актуальность его детального изучения. Разработка рациональных схем выемки и обогащения хромитовых руд из единой продуктивной толщи коры выветривания требует определения условий залегания и распространения рудных тел, качественных и количественных характеристик руд.

Мезозой-кайнозойская площадная кора выветривания, в которой присутствуют залежи хромитовых руд, покрывает около 80% территории изученного района. Мощность ее зависит от степени последующего размыва. Минеральный, химический состав хромитовых руд и вмещающих пород определялся составом материнских пород, длительностью гипергенеза, физического состояния выветриваемых пород и интенсивностью эрозии поверхности [1, 2].

Площадная кора выветривания имеет мощность от первых метров до 25-30 м, а линейная распространяется на глубину до 170 м при средней мощности от 0,5 до 20 м. Последняя пользуется ограниченным распространением, приурочена к зонам разломов и поверхностям контакта тел горных пород разного состава. Поверхность коры выветривания представляют собой сильно расчлененную денудационную равнину с общим уклоном с севера на юг. Существенное понижение уровня поверхности наблюдается к югу от р. Южный Буг, а глубина залегания кровли коры выветривания в целом увеличивается с севера на юг на 100 и более метров.

Кора выветривания характеризуется зональным строением с постепенными переходами между зонами. По степени выветривания исходных пород выделяются три зоны (снизу вверх): зона дезинтеграции (дресвянистая) → зона промежуточных продуктов выветривания (гидрослюдисто-глинистая) → зона конечных продуктов выветривания (глинистая). Четкость проявления зональности в большинстве геологических разрезов нарушается из-за чередования различных по составу зон, монолитности толщи и условий залегания пород, подвергающихся выветриванию.

На территории района наиболее широко развиты четыре минералогические разновидности кор выветривания, но комплексная никель-хром-титановая минерализация связана с корой выветривания монтмориллонит-нонтронитовой разновидности. Для нее характерна такая вертикальная зональность (снизу вверх): зона дезинтеграции и выщелачивания → зона нонтронитовых (монтмориллонит-нонтронитовых пород) → зона глинисто-гидрогетитовых пород.

Рыхлые хромитовые руды образуют плащеобразные залежи мощностью от первых сантиметров до 5-7 м, реже залегают в виде вытянутых линзообразных тел, приуроченых к отрицательным формам палеорельефа. Максимальная концентрация хромшпинелидов отмечается в приповерхностных горизонтах охристо-нонтронитовой коры выветривания. В результате неоднократного размыва площадных кор выветривания, концентрации хромшпинелидов наблюдаются над вмещающими каолинит-монтмориллонитовыми породами и в перекрывающих коры выветривания песчано-глинистых отложениях палеогена и неогена, достигая промышленных концентраций [3]. При этом отмечается удаленность ореолов рассеяния от коренных источников более чем на 300 м.

На участках переотложенной коры выветривания Липовеньковской группы массивов, а также в зоне влияния временных водотоков широкое распространение получили мелкие линзовидные тела хромитовых руд с содержанием хромита до 75-90 мас.% [3]. Реже отмечаются конусоподобные ореолы хромита, сформировавшиеся в процессе водно-ветровой эрозии коренных залежей и выполняющие, как правило, палеодепресии и мелкие отрицательные формы на площади своего распространения. Рудные ореолы характеризуются слабой площадной сортировкой обломочного материала.

В переделах детально разведанного Восточно-Липовеньковского массива методом полуколичественного спектрального анализа содержание хрома, превышающее 1 мас.%, было выявлено в материале 44,7% изученных проб. Методом химического анализа промышленные и близкие к ним содержания Cr2O3, превышающие 5 мас.%, установлены для материала 22,1% проб, что свидетельствует о высокой степени рудоносности разведанной площади. Для сравнения, в пределах Пушковской площади содержание Cr2O3, превышающее 5 мас.%, вывлено в материале 42% изученных проб. Распространенность залежей руд с промышленным содержанием Cr2O3 составляет около 46% от всей площади нонтронитовых кор выветривания Восточно-Липовеньковского, Западно-Липовеньковского, Школьного, Северо-Пушковского и Северо-Капитановского массивов ультрабазитов.

Распространенность руд с содержанием Cr2O3, превышающим 35 мас.%, в границах Восточно-Липовеньковского участка несколько выше по сравнению с разрабатываемым Западно-Липовеньковским месторождением (соответственно, 18,5 и 14,2%). Вместе с тем, количество относительно легко обогащаемых хромитовых руд (с содержанием Cr2O3 10-35 мас.%) на Восточно-Липовеньковском месторождении не превышает 40%, более 41% руд представлено убогими труднообогатимыми разновидностями. При обогащении требуется подшихтовка их более богатыми рудами или использование других технологических параметров и приемов [4]. Исключение составляет Пушковский массив, для которого, по результатам геологических работ, было установлено, что хромитовая минерализация широко распространена как в неизмененных ультрабазитах, так и в коре их выветривания. Возможна переклассификация руд этого массива из промышленного ряда никель-хром в ряд хром-никель.
Литература

1. Гурский Д.С., Есипчук К.Е., Калинин В.И. и др. Металлические и неметаллические полезные ископаемые Украины. Т. 1. Металические полезные ископаемые // Киев-Львов: Центр Европы.– 2005.– 784 с.

2. Коннов В.Г., Лихов В.Н, Тульчинская Л.М., Каневский А.Я. Морфогенетические типы коры выветривания Деренюхского ультрабазитового массива на Среднем Побужье // Геологический журнал.– 1980.– №1.– С. 122-127.

3. Перков Е.С., Поповченко С.Е. Морфологические особенности хромитовой минерализации в корах выветривания ультрабазитов Среднего Побужья // Науковий вісник Національного гірничого університету (Дніпропетровськ).– 2010.– №9-10.– С. 9-14.

УДК 564.3 : 551.781.4 (477)


Грицель Г.Н.
О новом местонахождении среднеэоценовых

гастропод на территории Украины


Ископаемые остатки беспозвоночных организмов достаточно часто встречаются в палеогеновых отложениях Украины. Наиболее обычны моллюски (бивальвии) и фораминиферы. Результаты их изучения сыграли большую роль в становлении современных представлений о стратиграфии палеогена Украины и внесли заметный вклад в систематику ископаемых организмов.

До настоящего времени палеогеновые гастроподы остаются для территории Украины малоизученной группой. Долгое время в среднеэоценовых отложениях Украины было известно только одно местонахождение, откуда был возможен отбор раковин гастропод хорошей сохранности. Оно представлено несколькими обнажениями, находящимися в бортах оврагов в окрестностях г. Канева. Описаны 92 вида гастропод из этих обнажений [3]. Все другие среднеэоценовые комплексы гастропод хорошей сохранности были изучены на материале, полученном при бурении скважин, и представлены малым числом видов и малым числом экземпляров. Из работ, в которых охарактеризованы эти комплексы, можно назвать монографию И.А.Коробкова, описавшего 24 вида гастропод [2] из среднеэоценовых отложений Высопольского бокситового месторождения, и статью Ю.И.Селина, представившего описания 8 видов гастропод из среднеэоценовых глин Болтышской депрессии [4]. Из всех остальных известных по литературным данным среднеэоценовых местонахождений описаны единичные виды гастропод, обычно представленные отпечатками и ядрами раковин [1].

Следовательно, если не считать каневского комплекса гастропод, в среднеэоценовых породах Украины раковины гастропод встречаются редко и обычно имеют плохую сохранность. На этом фоне находка несколько сотен раковин гастропод хорошей сохранности в среднеэоценовых породах карьера Ингулецкого горнообогатительного комбината (г. Кривой Рог) имеет важное значение как для их таксономии, так и для стратиграфии эоцена Украины.

В западном борту карьера ИнГОКа на первичных каолинах, являющихся продуктами выветривания архейских гранитоидов, залегают следующие слои осадочных пород среднего эоцена (снизу вверх по разрезу).

1. Валунник бурожелезняковый. Диаметр валунов достигает 0,6 м. Мощность слоя 0,3-0,7 м.

2. Галечник бурожелезняковый. Мощность 1,5-1,9 м.

3. Пески гравийные слабоглинистые зеленовато-светлосерые, с многочисленными раковинами бивальвий и кораллов. Мощность 2,5-3 м.

4. Алеврито-глинистая порода серовато-зеленого цвета. Неполная мощность 0,5 м.

Выше слоя 4 находится поверхность уступа карьера.

Раковины гастропод извлечены из верхней части слоя 3. По предварительным подсчетам, здесь обнаружены 30 видов крупных гастропод и 52 вида гастропод, представленных мелкими (до 5 мм) раковинами. Среди них наиболее многочисленны Diodora incerta (Desh.), Patella imbrex Cossm. & Piss., Sigmesalia hamiltoni (Desh.), S. intermedia (Desh.), Hipponix comptus Desh., Calyptraea lamellossa Desh. Наиболее эффектны крупные (высотой 40-60 мм) раковины видов: Pleurotomaria concava Desh., Sucum bulbus (Soland.), Trochus (Tectus) margaritaceus (Desh.).

Обнаружение в среднеэоценовых образованиях окрестностей г. Кривого Рога большого числа видов брюхоногих позволит не только расширить таксономическую базу гастропод палеогена Украины, но и решить задачи расчленения и корреляции эоценовых осадков.
ЛИТЕРАТУРА

1. Клюшников М. Н. Стратиграфия и фауна нижнетретичных отложений УССР // Труды Института геологических наук АН УССР. Серия стратиграфия и палеонтология.– 1958.– Вып. 13.– 549 с.

2. Коробков И. А. Моллюски бучакской и киевской свит Южной Украины // Ленинград: Изд. Ленинградского государственного университета, 1962.– 96 с.

3. Макаренко Д.Е., Зелинская В.А. Моллюски среднего эоцена платформенной Украины // Киев: Наукова думка, 1982.– 167 с.

4. Селин Ю.И. Среднеэоценовые гастроподы Болтышской депрессии (УССР) // Палеонтологический сборник.– 1971.– Вып. 2.– № 7.– С. 35-40.

УДК 567.3 : 551.782 (477.63)


Березовский Д.А.
О находке позвонка акулы в неогеновых отложениях

Никопольского марганцеворудного бассейна


При ознакомлении с геологическим строением, условиями залегания и методикой добычи марганцевой руды в Шевченковском карьере г. Орджоникидзе на «свежей» поверхности уступа карьера среди среднесарматской моллюсковой фауны был обнаружен рыбий позвоночный диск хорошей сохранности. Анализ палеонтологической и геологической литературы, посвященной сарматским отложениям Украины и их фауне, показал, что подобные позвонки в отечественной литературе ещё не описывались.

На Шевченковском карьере ведется добыча марганцевой руды нижнеолигоценового возраста. Пласт оксидной марганцевой руды имеет мощность до 2,5 м и залегает в зеленовато-серой алевритовой глине. Нижнеолигоценовые образования обычно залегают на среднеэоценовых алеврито-глинистых или глинисто-алевритовых породах и перекрыты песками, глинами и известняками миоценового возраста [1].

Обнаруженный позвоночный диск имеет идеально круглые очертания, диаметр его 3,3 см, толщина – 1 см. Он представлен двумя полыми полого-конусовидными фигурами, спаянными своими вершинами. По абрису эти конусы скреплены друг с другом ещё и пластинчатыми вертикальными перемычками (толщиной 1-2 мм), радиально расходящимися от центра позвонка.

По результатам консультаций с известными украинскими специалистами по кайнозойским рыбам Н.И.Удовенко и А.И.Братишко выяснилось, что найденный позвонок принадлежит акуле. Акулы имеют хрящевой скелет, поэтому в ископаемом состоянии обычно сохраняются только их зубы. Очень редко сохраняются и позвоночные диски. Это происходит только в том случае, если хрящи пропитываются минеральными растворами, в результате чего происходит их фоссилизация (окаменение). Очевидно, благоприятные условия захоронения способствовали тому, что позвоночный диск сохранился в горной породе на протяжении около 12 млн. лет.

Сравнение обнаруженного позвоночного диска с изображениями подобных образований, описанными в литературе и размещенными в Интернет, позволило выявить, что такие позвонки почти полностью идентичны позвонкам акул рода Otodus, которые обитали в нормально-соленых морских бассейнах, достигали в длину 10 м и вымерли в середине эоценовой эпохи.

Позвоночный диск акулы был найден на поверхности уступа, недавно вскрытого для выемки марганцевой руды. Уступ сложен песками и ракушечными известняками. На его поверхности вместе с диском позвоночника обнаружены (in situ) крупные створки бивальвий Mactra pallasi Baily (определения А.А.Березовского), что позволило определить возраст этих пород, как среднесарматский.

Позвонки акул в среднесарматских отложениях Украины до настоящего времени не были обнаружены. В миоцене (в т.ч. и в среднем сармате) море, покрывавшее Украину, имело пониженную соленость (примерно равную солености современного Черного моря) и являлось нетипичной средой обитания акул, которые предпочитали воды нормальной солености.

Нормально-морские отложения Шевченковского карьера представлены нижнеолигоценовыми глинами, содержащими пласты марганцевой руды. В этих отложениях изредка встречаются зубы акул и позвоночные диски рыб. Но эти палеонтологические остатки всегда имеют темно-серый или черный цвет (за счет их пропитки растворами, содержащими соединения марганца) и худшую сохранность.

Сравнение найденных в нижнеолигоценовых отложениях позвоночных дисков с описанным диском позволяет утверждать, что он первоначально не залегал в нижнеолигоценовых породах. Во-первых, диски имеют различный цвет и разную степень сохранности. Во-вторых, они залегали в разных по составу осадочных породах, что идентифицировалось после изучения позвонков под бинокулярным микроскопом. На поверхности, а также в порах и щелях на дисках из нижнеолигоценовых пород осталась зеленая глина. На рассматриваемом диске – белый глинистый песок, т.е. порода, неизвестная из нижнеолигоценовых образований. И в-третьих, нижнеолигоценовые позвоночные диски относятся совсем к другому роду рыб. Другие породы, образовавшиеся в нормально-морских условиях (средне и верхнеэоценовые), в Шевченковском карьере не вскрыты.

Переотложение обнаруженного диска акулы из более древних пород (эоценовых и палеоценовых) исключается, т.к. он не окатан, имеет «свежий» вид и такой же цвет, как и находившиеся совместно с ним створки среднесарматских моллюсков.

Таким образом, находка позвонка акулы в среднесарматских отложениях Никопольского бассейна поставила несколько вопросов. Главный из них – как акула, обитатель нормально-морских вод, оказалась в опресненном бассейне? Ближайший морской бассейн в неогене (Средиземное море) был удален от места находки на расстояние более чем в 1000 км. Объяснения этому факту мы пока нет.
Литература

1. Баранова М.Н., Басс Ю.Б., Богданович В.В. и др. Никопольский марганцеворудный бассейн // Москва: Недра, 1964.– 535 с.

УДК 502.64 (477.63)


Бондар Ю.О.
ГЕОЛОГІЧНі ПАМ’ЯТКи КРИВОРІзького басейну
До геологічних пам’яток природи відносяться унікальні або типові об’єкти природного і штучного походження, які найбільш повно для даної місцевості відображають хід геологічних процесів і їх наслідки, мають наукову, освітню, культурно-пізнавальну, естетичну цінність, доступні для спостереження й вивчення, охороняються державою. Необхідною ознакою геологічних пам’яток є також високий рівень відслоненості, морфологічна виразність.

Виділяють наступні види геологічних пам’яток природи (ГПП): 1) стратиграфічні, 2) геохронологічні, 3) палеонтологічні, 4) мінералогічні, 5) петрографічні, 6) тектонічні, 7) вулканічні, 8) космогенні, 9) геоморфологічні, 10) гідролого-гідрогеологічні, 11) спелеологічні, 12) історико-гірничопромислові, 13) гляціологічні, 14) узбережно-аквальні, 15) музейно-колекційні [2].

На території України розташовані понад 100 геологічних пам’яток, які характеризуються значною різноманітністю [1, 2]. В межах Дніпропетровської області зосереджено 20 геологічних пам’яток, з яких 2/3 належать до стратиграфічного і геохронологічного видів.

Криворіжжя належить до небагатьох регіонів України, в межах яких збереглись унікальні геологічні об’єкти – свідки найдавніших періодів геологічного розвитку нашої планети. Переважають пам’ятки стратиграфічного і петрографічного видів. Вони мають виняткове наукове, науково-виробниче значення для фахівців-геологів як еталони при геологічному картуванні, кореляції стратиграфічних або магматичних комплексів тощо. Деякі з розрізів, особливо ті, в яких яскраво проявлені наслідки різних геологічних процесів (шаруватість, складчастість, розривні порушення, магматичні тіла, гідротермальні жили, знаки брижі, органічні залишки тощо), можна використовувати як об’єкти геологічного туризму, проведення навчальних, пізнавальних екскурсій для студентів і школярів. До таких об’єктів можна віднести наступні.

1. Скельні виходи плагіогранітоїдів по берегах ріки Інгулець на околицях сіл Раєво-Олександрівка, Лозуватка, Чкалівка та інших, які є фрагментами земної протокори, сформованої 3,2-3,4 млрд. років тому. Найбільш представницькі природні відслонення цих порід, які віднесені до геологічних пам’яток, розташовані поблизу села Лозуватка.

2. Відслонення амфіболітів розміром до 5х12 м у долині р. Інгулець між селами Латівка й Рахманівка та на лівому схилі р. Саксагань поблизу шахти «Родіна», які є продуктами вулканічної діяльності віком 2,8-3,2 млрд. р. Макроскопічно амфіболіти являють собою дрібнозернисті масивні породи темнозеленого до чорного забарвлення, складені, головним чином, роговою обманкою, біотитом, плагіоклазом. Характерною властивістю амфіболітів є мигдалекам’яна текстура, а також кульова окремість. Ці дві ознаки вказують на те, що вулканічні виверження відбувались у підводних умовах на дні криворізького мезоархейського палеобасейну.

3. Метаконгломерати, метагравеліти і метапісковики, які утворюють скельний лівий берег р. Інгулець висотою до 5 м неподалік від селища Південного гірничозбагачувального комбінату. Час формування цих метакластолітів відповідає віковому діапазону 2,6-2,4 млрд. р. Конгломерати, які складають верстви потужністю до 5 м, розділені проверстками гравелітів потужністю до 1,5 м. Розмір гальки з конгломератів коливається, переважно, від 1 до 5 см, проте окремі гальки мають розмір до 20 см. Вище за течією ріки в двох природних відслоненнях на відстані близько 60-70 м вздовж берегового схилу відслонені пісковики, які в нижній частині розрізу перешаровуються з гравелітами.

4. Численні відслонення порід залізистих і сланцевих горизонтів саксаганської світи криворізької серії по берегах рік Інгулець і Саксагань (скелі МОДРу, рудоуправління ім. С.М.Кірова, балки Північна Червона та ін.), формування яких відбувалося 2,4-2,2 млрд. р. тому.

5. Продукти космічного бомбардування земної поверхні метеоритами, яке відбулось 360-400 млн. р. тому. Вони збереглись у вигляді брил розміром до 1,5 х 2,5 м [4, 5] у верхів’ях балки Північна Червона; частина їх знаходиться під відвалами розкривних порід Первомайського кар’єру Північного гірничозбагачувального комбінату.

Оцінка геологічних пам’яток природи має важливе значення для їх раціонального використання і збереження. При комплексній оцінці геологічних пам’яток природи слід враховувати наступні критерії: рідкісність, вразливість, морфометричні характеристики, наявність інфраструктури, в тому числі транспортної, екологічний стан, наявність офіційного природоохоронного статусу, естетична цінність. Автором розроблена методика оцінювання геологічних пам’яток природи, з використанням якої можна проводити їх ранжування.

Крім названих критеріїв оцінки геологічних пам’яток, повинна враховуватись низка додаткових чинників, які дозволяють підвищити рівень значимості геологічних пам’яток. До них можна віднести: особливості геологічної будови, умови утворення, високий рівень простежуваності, доступність, структурно-текстурні особливості, мінеральний склад, наявність і характер тектонічних порушень та ін.

За наведеними критеріями більшість геологічних пам’яток природи Криворізького басейну належить до рідкісних зі значним ступенем вразливості внаслідок можливості їх руйнування або пошкодження. Вони характеризуються сприятливими морфометричними показниками, задовільним екологічним станом, наявністю певної інфраструктури, в тому числі транспортної. Серед офіційно облікованих геологічних пам’яток природи більшість належить до групи об’єктів місцевого значення.

Окремим проблемним питанням збереження геологічних пам’яток басейну є необхідність їх юридичного оформлення. Це надасть додаткових можливостей їх збереження і раціонального використання в наукових і пізнавальних цілях.
Література

1. Безвинний В.П., Білецький С.В., Бобров О.Б. та ін. Геологічні пам’ятки України // Київ.– Т. 1-3.

2. Гриценко В.П., Іщенко А.А., Русько Ю.О. та ін. Геологічні пам’ятки природи України: проблеми вивчення, збереження та раціонального використання // Київ: ІГН НАНУ, 1995.

3. Манюк В.В. Исторический обзор изучения геологического наследия в Украине / Материалы конференции // Миасс, 2007.

4. Паранько І.С., Євтєхов В.Д., Євтєхов Є.В. Необхідність збереження скельних виходів Дубової балки як геологічної пам’ятки Криворізького басейну// Геолого-мінералогічний вісник Криворізького технічного університету.– 2006.– № 2 (16).– С. 112-115.

5. Паранько І.С., Стеценко В.В., Бутирін В.К., Козар М.А. Путівник геологічних екскурсій IV Науково-виробничої наради геологів-зйомщиків України // Кривий Ріг, 2007.

УДК 564.1 : 551.781.4 (477)


Березовский А.А.
Крупный вид Cardidae (Bivalvia)

из эоценовых отложений Украины


В эоценовых песчаниках окрестностей села Вороновка на берегу р. Южный Буг Б.Ф.Зернецким в начале 50-х годов ХХ ст. были обнаружены крупные (высотой около 10 см) отпечатки и ядра створок. С некоторой долей условности он отнес их к виду Cardium gigas Defr. Описание и изображение раковин было приведено в рукописи его кандидатской диссертации (1954 г.).

М.Н.Клюшников поместил позднее изображения этих экземпляров в свою монографию и описал их под названием Cardium gigas Defr. var. reticulata var. nov. [1, табл. 10, фиг. 13, 14]. К сожалению, плохое качество фототаблиц монографии долгое время не позволяло судить обо всех морфологических особенностях раковин из окрестностей с. Вороновка, новых же находок не было.

Только в начале ХХI века в верхнеэоценовых песках Рыбальского карьера г. Днепропетровска удалось обнаружить один обломок створки, принадлежащий, несомненно, к рассматриваемому виду. Хорошая сохранность этого экземпляра позволила сделать вывод о том, что подобные створки не являются вариетом (разновидностью) Vepricardium gigas Defr., а должны быть выделены в отдельный вид Vepricardium reticulata (Klushnikov). Описание его приведено ниже.

Обломок имеет высоту около 40 мм. Его скульптура характеризуется наличием низких и плоских радиальных ребер шириной до 1 мм. На участке шириной 10 мм умещается 6 подобных ребер. Ребра имеют трапециевидное поперечное сечение, плоскую вершину и сильно наклоненные склоны. Склоны ребер и дно интеркостальных промежутков покрыты отчетливыми хорошо выступающими поперечными перемычками, толщина которых достигает 0,25 мм. На участке склона ребра высотой 10 мм умещается 20-21 подобных перемычек. Интеркостальные промежутки меньше ребер примерно в два раза. Вершины ребер переднего поля посередине несут легко отламывающиеся, хорошо заметные бугорки.

Размеры образца № М-154/1 следующие: ширина обломка 40 мм, высота – 30 мм.

По скульптуре найденный фрагмент раковины практически полностью соответствует скульптуре экземпляров из песчаников с. Вороновки, описанных в качестве нового вариета V. gigas (Defr.) [1].

Отпечатки крупных створок, имеющих описанную скульптуру, найдены также в среднеэоценовой алевритово-глинистой породе, вскрытой карьером Ингулецкого горнообогатительного комбината (ИнГОКа). У этих экземпляров отсутствуют бугорки на ребрах заднего поля, возможно, они не сохранились.

От типичных створок V. gigas створки раковин описываемого вида отличаются другим поперечным сечением ребер, значительно меньшим их количеством и наличием перемычек в интеркостальных промежутках.

Места нахождения раковин: пески Рыбальского карьера, песчаники с. Вороновка, глинисто-алевритовые породы карьера ИнГОКа, г. Ингулец.

Распространение моллюска: средний-верхний эоцен Украины.

Собранный материал представляют один обломок и два отпечатка раковин.
ЛИТЕРАТУРА

1. Клюшников М.Н. Стратиграфия и фауна нижнетретичных отложений УССР / Труды Института геологических наук АН УССР. Серия стратиграфия и палеонтология // Киев, 1958.– Вып. 13.– 549 с.

УДК 549 : 553.31 : 553.8 (477.63)


Андрейчак В.О., Євтєхов В.Д.
Генетична МІНЕРАЛОГІя СОКОЛИНОГО, КОТЯЧОГО й ТИГРОВОГО ОКА КРИВОРІзького басейну
В Криворізькому бассейні відомі декілька проявів тигрового, соколиного й котячого ока – найяскравіших різновидів кольорового каменю залізорудних родовищ Криворізького басейну [3, 5, 6]. Найбільш масштабний прояв ока розташований у північно-західному борті кар’єру №2 Центрального гірничозбагачувального комбінату (ЦГЗКу). В стратиграфічному відношенні згідні з шаруватістю вмісних залізистих кварцитів або пологосічні лінзовидні, жилоподібні тіла самоцвітів потужністю до 5-7 см тяжіють до приконтактових зон сьомого сланцевого горизонту з шостим залізистим горизонтом.

Самоцвіти характеризуються різним забарвленням: для тигрового ока властивий бурувато-жовтий, золотистий колір; соколине око представлене двома кольоровими різновидами: блакитним або синім і сірим; для котячого ока характерне зеленувато-сіре, бурувато-зелене забарвлення.

Колір і гемологічна цінність самоцвітів визначаються їх мінеральним складом, структурою, текстурою, умовами генезису.

Утворення соколиного ока сірого кольору пов’язане з оквацуванням куммінгтонітового азбесту, яким виповнені альпійські прожилки в магнетит-кумінгтонітових (так званих «малорудних») кварцитах сьомого сланцевого горизонту. Такі прожилки зустрічаються у товщах відповідного мінерального складу магнетит-силікатних кварцитів Ганнівського, Первомайського, Інгулецького та інших залізорудних родовищ Криворізького басейну, породи яких метаморфізовані в умовах, близьких до термодинамічних умов епідот-амфіболітової фації [1, 2, 5]. Але феноменом Глеюватського родовища є надзвичайна поширеність таких альпійських жил. Утворення жил, вірогідно, відбувалось на прогресивній стадії динамотермального метаморфізму в умовах утворення численних тріщин, які заповнювались матаморфогенними гідротермальними розчинами.

Окварцування кумінгтоніт-азбесту генетично було, вірогідно, пов’язане з процесами регресивної стадії динамотермального метаморфізму. Воно супроводжувалось утворенням волокнистих кристалів кварцу, які, як свідчать мікроскопічні спостереження, досить точно наслідують волокнисту форму первинних кристалів кумінгтоніту. Зазвичай, зберігались складні згини його волокнистих індивідів, що надало самоцвіту мінливості, переливчастості забарвлення. Надлишкове залізо, яке вивільнялось із кристалічної гратки кумінгтоніту в процесі його окварцування, індивідуалізовувалось у вигляді дрібних (зазвичай, до 0,1 мм) субідіоморфних кристалів магнетиту, які утворюють вкрапленість у агрегатах самоцвіту. В межах ділянок прояву самоцвіту можна спостерігати всі перехідні стадії формування сірого соколиного ока – від жил первинного кумінгтоніт-азбесту (який криворізькі гемологи зневажливо називають «ганчірковим оком») через частково окварцовані його різновиди до високоякісного соколиного ока.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет