Тарас Шевченко 1814-1861 рр



жүктеу 49.25 Kb.
Дата06.05.2019
өлшемі49.25 Kb.

Тарас Шевченко ( 1814-1861 рр.)

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 бе­резня 1814 року в селі Моринці колишнього Звенигородського повіту (тепер Черкаська об­ласть) у родині кріпаків.

У 1829—1831 рр. разом з дворовими кріпака­ми перебував у Вільні, місці нового призначення поміщика, де вперше мав можливість познайо­митися з великим містом, з польською культу­рою. Національно-визвольне польське повстан­ня погнало переляканого пана Енгельгардта з Вільна до Петербурга. 1831 року в складі поміщицької челяді Шевченко прибуває до імперської столиці.

22 квітня 1838 року, на двадцять четвертому році життя, його викуплено з кріпацтва. Згодом Шевченко вступає до Петербурзької академії мистецтв (став учнем К. Брюллова).

1840 року вийшов у світ перший «Кобзар» Шевченка, до якого ввійшло 8 творів — «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Катерина», «Перебендя», «Тополя», «Іван Підкова», «Тара­сова ніч», «До Основ'яненка», «Думка» («Нащо мені чорні брови»).

Упродовж 1843-1845 рр. здійснив першу по­дорож в Україну. (поезія «трьох літ»(



1845 року рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові «звання некласснаго худож­ника» (тобто звичайного художника). У 1845 ро­ці виїздить на Україну «для художніх занять», як співробітник археографічної комісії подорожує по Лівобережній Україні.

У 1847 році здійснив другу подорож в Україну.

Протягом 1847-1857 рр. відбував заслання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, 1857 року його звільнено. На 1857—1861 рр. при­падає останній плідний творчий період поета.

1859 року Т. Шевченко здійснив останню по­дорож в Україну.

1860 року побачив світ «Кобзар».

10 березня 1861 року Т. Шевченко помер у Петербурзі. 22 травня 1861 року - перепохований на Чернечій (Тара­совій) горі в Каневі.
«До Основ'яненка»
Вірш написаний під враженням від нарису Квітки- Основяненка про кошового отамана Чорноморського козацького війська «головатий. Матеріали до історії Малоросії. у першому виданні «Кобзаря» були такі стрічки

Наш завзятий Головатий

Не вмре, не загине…

Однію з найхарактеніших ознак творчості Тараса Шевченка є звер­нення до історії України, її славного минулого. У вірші «До Основ'янен­ка» Кобзар сумує за козацькою воль­ницею, згадує колишню славу рідної землі. Свою тугу автор передає через систему персоніфікацій: очерети за­питують у Дніпра, а могили — у вітру, тирса — у степу, а чайки — у синього моря одне й те саме: де ви, преславні козаки? Запитують і вод­ночас кличуть їх повернутися. Зви­чайно, повернення можливе, але тільки як повернення ідеї.

Послання «До Основ'яненка» разом з поемами «Іван Підкова» і «Тарасова ніч» підносять минуле, сповнене ге­роїчними подіями й постатями:

Не вернеться воля,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Серце поета сповнене пекучими думками про те, що «Козацтво гине…»

Поет намагається пробудити в на­щадків гідність, колишню звитягу, запорізьке лицарство, честь. На дум­ку Т. Шевченка, нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:

Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України.
«Катерина»
Поема написана в Петербурзі в 1838 році, коли Т. Шевченко був уже на волі, навчався в Академії мис­тецтв. Поема має присвяту «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года». За жанром — ліро-епічний твір. Ситуація, що ле­жить в основі сюжету поеми (дівчина полюбила чоловіка, довірилася йому, а він покинув її) є вельми поширеною в літературах різних народів. Т. Шевченко читав твори з подібни­ми сюжетними мотивами («Кларису» С. Річардсона, «Бідну Лізу» М. Ка­рамзіна, «Еду» Є. Баратинського). Однак він інтерпретує цей сюжет аб­солютно по-своєму. Він звертає увагу на зруйновану долю жінки-матері, від якої через те, що народила «неза­конну» дитину, відвернулися батько, матір, усе село. У ліричних відступах поеми автор співчутливо ставиться до Катерини («Катерино, серце моє, лишенько з тобою»). Та він не засу­джує батьків, які виганяють доньку з дому. Тільки в контексті народної моралі можна зрозуміти позицію ав­тора, який поклонявся материнству:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Поема починається зверненням-застереженням поета до українських дівчат:

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо завами.

Ю. Івакін зауважує: «В «Катери­ні» слово «москаль» означає військо­вого, офіцера царської армії, чужинство якого на українському терені загострено відчувала висока націо­нальна свідомість поета».

В українській літературі існує чи­мало описів постою загонів царської армії в селі. Це явище було звичним. У повісті Шевченка «Наймичка» чи­таємо: «Когда вьі вьезжаете в мало-российское село и видите у ворот на вьісоком шесте несколько соломенньіх кисточек, зто значит, что в селе не пехота, а кавалерия квартирует». Розташування військових викли­кало в багатьох недобрі передчуття: «Вздрогнуло сердце не одного чернобрового косаря при виде зтих зло-вещих вех. Не один из них припомнил страшньїе, трагические рассказьі про бесталанньїх покрьіток».



Композиційно поема складається з п'яти розділів. Шевченко дуже ко­ротко говорить про стосунки Катери­ни й офіцера:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю Там занапастила. Зав'язка подій — знайомство Кате­рини з офіцером, його від'їзд і наро­дження в Катрі нешлюбного сина, од­носельці «кують речі недобрії» щодо Катерини. Одна з найдраматичніших сцен у поемі — вигнання Катерини з дому:

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Остались сиротами

Старий батько й мати. Кульмінація сюжету поеми — зус­тріч Катерини з офіцером-спокусником. Він ганебно втікає, не бажаючи подивитися на дитину, грубо відшто­вхнувши ту, якій присягався.

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Трагічна смерть Катерини в кінці розділу — розв'язка сюжету.

Найкоротший, п'ятий розділ, ви­конує роль епілогу. Катрин син — по­водир сліпого кобзаря. Завершальна сцена поеми — москаль, тепер уже великий пан, удруге відцурався свого сина:

А пан глянув... одвернувся...

Пізнав препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята...

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти. Трагічну долю Катерини, яку згу­били «чужі люде», Шевченко показав з винятковою силою, гуманно стверджуючи людські права матері, сироти. Царська цензура відчула ще й символічний план відтворення в по­емі долі обдуреної України, бо з текс­ту поеми були вилучені рядки про гетьманщину й навіть пейзажний об­раз «ставок під кригою в неволі», асоційований з Україною.


Завдання: Визначте риси романтизму, сентименталізму та реалізму в поемі «Катерина». Які з них переважають?






Достарыңызбен бөлісу:


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет