Володимир чорномор



жүктеу 0.53 Mb.
бет1/3
Дата21.04.2019
өлшемі0.53 Mb.
  1   2   3



Володимир ЧОРНОМОР

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

В СОНЯЧНИХ КУПЕЛЯХ

БАЛАКЛАВИ


Севастополь

„ПРОСВІТА”

2013


ББК 84.4 УКР 6

П 84

Володимир ЧОРНОМОР

  1. ЛЕСЯ УКРАЇНКА В СОНЯЧНИХ КУПЕЛЯХ БАЛАКЛАВИ. Дослідження, нариси, вірші. Севастополь, „Просвіта” -

2013 р. – 68 с.

ISBN 966-7639-03-9
© Проценко В..М. 2013

© СО „ПРОСВІТА” 2013






Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Леся Українка


ПЕРЕДМОВА
Велика українська письменниця і визначна просвітянка Леся Українка (Косач-Квітка Лариса Петрівна, 25.02.1871 – 1.08.1913) – проповідниця української національної ідеї і продовжувач філософських та соціологічних традицій, започаткованих у національній літературі Т.Шевченком та І.Франком. За демократичні погляди Лесю Українку переслідували, а в 1907 році вона була заарештована разом із прогресивними діячами М. Лисенком і Б. Грінченком.

Народилася в Новограді-Волинському (Звягелі) теперішньої Житомирської області. Батько, Петро Антонович Косач закінчив Київський університет. Виконував у Новограді-Волинському обов’язки голови з’їзду мирових посередників по селянським справам, а згодом став головою.

Мати Лесі Українки Ольга Петрівна (дівоче прізвище – Драгоманова, а в літературі – Олена Пчілка), письменниця. Вона закінчила Київський пансіон Нельговської для шляхетних дівчат. У Новоград-Волинському Ольга Петрівна зайнялася літературною, науково-етнографічною, педагогічною, громадською діяльністю.

З дитячих років і все своє життя Леся хворіла на туберкульоз і важкий стан здоров’я змушував лікуватись на курортах в Криму, ( в Ялті, Євпаторії, Балаклаві), в Італії (Сан-Ремо), в Грузії (Тбілісі, Телаві, Кутаїсі, Хоні) та Єгипті (Гелуан).

Померла в Грузії, в м. Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Леся Українка палко вболівала за поневолений стан України і рідного народу. Вона – співець найтонших людських почуттів. В своїх творах досягла вершин поетичної майстерності. Вона людина виняткової мужності, духовної краси і таланту. Її мистецьке обдарування проявилося у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.

Леся Українка неодноразово відвідувала Севастополь і прожила в Балаклаві осінній сезон 1907-го, маючи від того неабияке враження. Деякі подробиці візиту Лесі залишилися для балаклавців невідомими, та й сама вона тривалий час була віддаленою і незнайомою. Але тепер все зовсім по-іншому. Вона з’явилася у мармурі на площі Першого травня Балаклави і залишилася тут назавжди.

Зведення пам’ятника великій поетесі в м. Балаклаві ініціював Севастопольський фонд Лесі Українки до дня святкування 2500-річчя Балаклави.  Робота над увічненням образу поетеси здійснювалась на конкурсній основі. Балаклавський скульптор В.Суханов разом з місцевим архітектором В.Івановим стали переможцями конкурсу і отримали премію за кращий проект пам'ятника видатній українській поетесі Лесі Українці. Конкурс проводився за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2003 року «Про підготовку та відзначення 2500-річчя заснування Балаклави». В рамках конкурсу було запропоновано зробити погруддя поетеси. Але після довгих пошуків скульптор Володимир Суханов дійшов висновку, що за характером і душевним станом такої особистості, як Леся Українка, потрібно створювати більший пам’ятник. У скульптора були й інші роздуми: ставити на постамент поетесу молодою дівчиною, чи вже зрілою жінкою? Як потім показав аналіз фотознімків і літератури про письменницю, спогади про особливі риси її характеру, звички та особливості її візиту до Балаклави – задум удався, і виник в уяві скульптора образ 36-річної Українки, саме такої, якою вона приїжджала до Балаклави. Місцева влада визначила місце для пам’ятника – площа Першого Травня. Відкриття пам'ятника відбулося 3 жовтня 2004 року. Севастопольський поет Іван Левченко спеціально на честь відкриття пам'ятника Лесі Українці в Балаклаві написав рядки:

Ти, Лесю, утретє у нас в Балаклаві.

Прийшла, щоб лишитися тут назавжди.

У променях вічної пам'яті й слави

Твої на землі цій священній сліди…

Творчий неповторний світ Володимира Суханова спонукав багатьох прихильників познайомитись з його оригінальною особистістю. Це не обминуло і мене. Ось і майстерня – частина підвалу п'ятиповерхівки. На стелажах варіанти відомих мені мініатюрних пам'ятників, меморіальних дошок. Вражають мініатюрні копії пам'ятників воїнам-жиділовцям у Хмельницькому, прославленому командиру Новікову на вулиці його імені в Балаклаві та меморіальні дошки, у різні роки відкриті в Балаклаві на честь відомих в її історії людей: Купріна, Назукіна, Крестовського. А ще на стелажах скульптурні портрети різних діячів. Увагу привертає несподіване – граціозно виліплений скіф з жорнами у вигляді довгастих гранітних терок. Серед творінь Володимира Єгоровича – пам'ятка медикам-захисникам, героїчним визволителям Севастополя на вулиці 5-ій Бастіонній (1976 рік), бюсти адмірала Макарова і хірурга Пирогова у Саках (1985 рік). Добре знайомі севастопольцям пам'ятник розвідникам Чорноморського флоту на вулиці Леніна і комплекс Героям ескадри на Приморському бульварі і, нарешті, декілька пробних варіантів скульптури Лесі Українки. Перш ніж створити оригінальну скульптуру, автор витратив немало енергії і часу. Володимир Єгорович, переробляючи ряд ескізів та проектів, знайшов той дух величі поетеси, який, без сумніву, надихає на позитивну оцінку.

За високу майстерність і вклад в українське просвітництво Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка удостоїло Володимира Суханова найвищої громадської нагороди «Будівничий України».

Про власні досягнення Володимир Єгорович розповідає скупо. І, врешті, пояснює, чому він вибрав білий мармур. Саме мармур, тонкий і прозорий, дав можливість передати летючу душу дочки Прометея і лицарський погляд „поетки рісорджименто”.

І ось вона – Леся, в сонячних купелях Балаклави, дивиться кудись далеко, замислившись над життям, роботою, долею... в руці аркуш паперу, на якому можна навіть прочитати щойно народжені рядки... Встановлений пам’ятник був освячений благочинним отцем Володимиром. Пам’ятник тендітній українці зі зболеним серцем повинен стати ще однією точкою для повернення жителям Балаклави, Севастополя, Криму історії життя і творчості Лесі Українки.

Ціла плеяда критиків розкрила суть та значення творчості письменниці, серед яких нині актуальна настанова Миколи Зерова для молоді: «Леся Українка стає в наших очах чільною постаттю свого літературного покоління… має сформувати настрої і повести за собою кадри нової інтелігенції».

Проминуло 100 років від дня смерті Лесі Українки. Слід підкреслити, що з приводу смерті українські видання висловлювали шану й подив перед визначною донькою України.



СТЕЖКА ЛЕСІ НА ЗЕМЛІ ЛІСТРИГОНІВ
Щоліта більше мільйона туристів відвідує загадкову бухту античних Лістригонів і цікавиться навколишніми історичними пам’ятками. Тут, в центрі Балаклави, біля Набережної, височіє пам’ятник Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) авторської роботи місцевого скульптора Володимира Суханова з білого мармуру. Він привертає увагу більшості туристів. Але балаклавський період життя Лесі Українки мало вивчений, а відпочивальники цікаві і допитливі. На допомогу екскурсоводам пропоную нові розвідки щоденного життя Лесі Українки, пов’язаного з особистостями, подіями і тутешніми пам’ятками. Який був побут, де жила і з ким спілкувалась Леся Українка, що впливало на її творчість, безперечно, цікавить нас усіх.

Як відомо, вперше Леся Українка ступила на севастопольську землю 29 серпня 1890 році з пароплаву у супроводі матері, письменниці Олени Пчілки. Від Євпаторії морська подорож тривала більше двох годин і була для поетеси вкрай збудливою, ліричною Готель «Ветцель», вул. Єкатерининська, 2.



Фото архіву.

надихнула на незвичайні рядки вірша «Грай, моя пісне». В Севастополі перед поетесою відкрилась чудова панорама Графської пристані з її каскадом колон і гармонією сходів, яку вона оглянула, прямуючи до готелю Ветцеля. Готель розташований в зручному місці за дві сотні метрів від порту. Тут були номери вартістю від 1 до 5 рублів на добу, першокласний ресторан з терасою, електричне освітлення, читальня, ванни, душ. Він, на жаль, втрачений під час Другої світової війни, але фотознімок лишився. Там нині височіє основна будівля міської держадміністрації. Власник готелю почесний громадянин міста М.І.Ветцель люб’язно прийняв жіноцтво Косачів. Він мешкав поруч в 3-поверховому будинку, що до нині зберігся і використовується міською державною адміністрацією.

Цього ж дня у Севастополі обидві письменниці знайомляться з місцевими пам’ятками культури, які пов’язані з подіями Кримської війни. З Графської пристані вони милуються Південною бухтою, мандрують східцями, а потім йдуть на Морський бульвар до пам’ятника, встановленого на честь подвига Олександра Казарського. На той час центральні вулиці Севастополя були вимощені бруківкою, був запроваджений одноколійний трамвайний рух. Тут перебувало кілька приватних навчальних закладів: чоловіча прогімназія Колядинського, дитячий садок і підготовча школа Дріггенпрейс, музичне училище Самойлової. .Місто припало до душі, вселило дух романтизму. Безкрай моря, розкішні природні імпровізації на тлі вітрильного флоту додавали енергії, сили і ліризму думок. Картини незнайомого міста Лесю чарували до вечора, а потім вона з матір’ю поїхала до Бахчисараю. Там їх вразили пам’ятки культури кримськотатарського народу, особливо потаємно-загадкові ханські палаци, їх прикраси, що дивилася зі стін, вітражів і музейних експозицій. Мати і донька залишилися на ночівлю. Оксамитова ніч швидко огорнула місто. Однак Леся, хоч і була стомлена, не спала. Безгомінний Бахчисарай під золотим місячним промінням їй здавався зачарованим силою якогось чаклуна. Раз у раз в уяві спалахували враження дня. Вони окрилили поетесу, і згодом вона напише пронизливі твори «Бахчисарай», «Бахчисарайська гробниця» і «Бахчисарайський палац». Тісно примикає до цього триптиху і вірш «Татарочка». Побачивши, найвірогідніше за Бахчисараєм, вродливу дівчину в шапочці та одязі, що відрізнявся від українського, вона називає її чарівницею.

Опісля добової подорожі вони повертаються до Севастополя в готель Ветцеля. Наступного ранку знову подорож романтичним диліжансом до Ялти через знаменитий гірський перевал – Байдарські ворота.



Був кінець серпня 1890 року. Південний берег Криму приголомшив дівчину своєю дивовижною красою. Тут, з висоти Байдарських воріт, заворожують мовчазні, суворі гори, що піднімаються над глибоченним урвищем, збуджує свіжістю море, чарують казкові шати похилого узбережжя. Далі дорога пролягла понад морем. І блиск хвиль, і гірські силуети, і розмаїття дерев – до всього прикипала поглядом поетеса. Та найбільше їй запам’ятався перевал Шайтан-Мердвен, його уступи, що піднімалися аж до хмар. Враження підсилила почута від місцевих жителів легенда, яку Л. Українка переказує у вірші «Мердвен» (Чортові сходи) і в екіпажі пише «Байдари».

Коли вдруге 22 березня 1907 року Леся Українка відвідала Севастополь, тут мало що змінилося. Цього разу її супроводжував на лікування друг, музикознавець-фольклорист Климент Квітка. Вони відразу облаштувались в тому ж готелі Ветцеля та поцікавились тутешніми умовами курортного лікування. Майже дві доби вони знайомились з севастопольськими пам’ятками. Струм морських припливів, велич курганів, краса міста спонукали поділитися добрими почуттями з батьками. 24 березня 1907 року Леся надіслала їм картку з видом Приморського бульвару та написом: “Море синє і гарне - се ми гуляємо по сьому бульвару”.

Вони скористалися довідковим бюро, яке розташувалось недалеко будинку Садовської по вулиці Катерининській і видавало докладні відомості про курорти, лікувальні установи і приватні пансіонати в Криму, В пошуках належних умов для оздоровлення вони об'їздили Севастополь і Балаклаву. Крислаті оливкові гаї на скелястому узбережжі, зелені низки струнких тополь і кипарисів, мелодії хвиль золотого пляжу біля самих руїн стародавнього поселення та пейзажі весняної бухти чарували поетесу. Літературознавці відзначають, що Балаклавська бухта мала сильний вплив на Лесю Українку і її подальшу творчість. Саме тут вона задумала твори, в яких оживуть герої античності і середньовіччя – персонажі драматургії і поезії. На жаль, березень 1907-го пронизував вітрами, і балаклавський лікар порадив більш затишну Ялту. Але Ялту теж протинали шквали, і це змусило їх повернутися до Києва. Згодом, 25 липня 1907 р. Климент Квітка і Леся Українка повінчалися у київській Вознесенській церкві. Леся мріє знову побувати в Криму. Вона своїм рідним повідомляє: «Діло закінчено — ми обвінчалися… і ми збираємося до Криму».

То ж серпнева подорож до Севастополя для молодого подружжя була жаданою. На цей раз вони зупинилися в готелі “Кіст” поряд з Графською пристанню. Будинок зберігся донині. Він переданий в оренду Чорноморському флоту Російської Федерації.

Готель «Кіст» на Графській пристані. Фото архіву.

Збудований готель голландським майстром–корабелом Фердинандом Кістом, запрошеним на будівництво флоту. Земельна ділянка під будинок дарована Фердинанду імператорським указом за заслуги перед імператорською короною. Перші два дні Леся і Климент присвятили прогулянкам по Севастополю. В готелі подружжя займало кращий із 85 номерів з виглядом на Графську пристань. Звідти можна було здійснити екскурсію на човні до північної сторони міста та Інкерманського монастиря.

Тут же стоїть будівля Морського зібрання і вхід на Приморський бульвар, де можна було відпочити, відвідати театр, послухати музику. В період весняно-літньо-осіннього сезону на Приморському бульварі грав флотський оркестр. Тут часто виступав хор матросів і гімназисток товариства «Кобзар», яким керував учитель Севастопольської державної жіночої гімназії Григорій Заголо, а поруч у літньому театрі відбувались вистави української драматичної трупи під керівництвом режисера Миколи Коновалова.

Леся і Климент відвідали театр і зав’язали знайомства з місцевими акторами. Актриса Соколова запросила молоде подружжя в Балаклаву. На дачі Соколової, окрім місцевого театрального бомонду, високих чинів флоту та поважного градоначальства, нікого не приймали. Адже власниця дачі Ольга Тимофіївна Соколова була дружиною командира ескадри Севастопольського рейду контр-адмірала Федосєьва Петра Петровича, власника комерційних об’єктів. З 1891 року він посідав посаду секретар-скарбника Севастопольського комітету директорів і мав розкішний особняк у Севастополі на вулиці Соборній, 15. Соколова була енергійною, привітною і досвідченою пані, присвятила себе театру та викладанню німецької мови, музики і співів у державній жіночій гімназії. Від неї подружжя дізналось про умови проживання та оздоровлення в Балаклаві. На той час в місті працювала риболовецька артіль Георгія Паратіно, яка забезпечувала консервну фабрику Йосипа Кефелі та харчовий ринок. Балаклавці пишалися виноградниками Костянтина Сірмута, братів Георгія і Миколи Ароні та генерал-майора Олександра Вітмера – почесного громадянина Балаклави. Вони поставляли кращі сорти винограду та вина високого ґатунку. Осінній сезон обдаровував широким асортиментом екзотичних фруктів і овочів. Балаклава була окремою адміністративною одиницею і стрімко розвивалася. На кошти Вітмера була зведена міська управа, початкова школа (нині Будинок дитячої творчості), маєток "Благодать" і готель.

Від захопливих розповідей та добрих стосунків з Соколовою шлях молодого подружжя потягся до Балаклави. Цього разу вони жили тут два місяці, а Климент Квітка влаштувався службовцем Балаклавського суду.

Тодішня Балаклава приваблювала творчу інтелігенцію неперевершеною красою. Улюбленим місцем зустрічей була кав'ярня К. С. Гіна, де завжди звучала музика. Будинок цей з використанням класичних мотивів зберігся і спільно з сусіднім будинком формує затишний куточок, характерний для забудови того часу. Поряд "Гранд-готель" на 45 номерів, а напроти, на березі, ресторан-поплавок. Цей ансамбль прикрашав тільки-но збудований готель "Росія" з розкішним павільйоном на березі бухти. Далі – мебльоване приміщення "Монплезір" (будівля не збереглася). В кінці балаклавської бухти гостинно приймав відвідувачів комплекс приватних оздоровчих утворень: грязьові ванни оздоровниці К. Скірмунта, купальні К.Гіна та морські ванни на 12 кабін. Усі ці приватні та суспільні заклади були в полі зору поетеси і створювали можливості для відновлення здоров’я.

На Набережній працювала земська лікарня і аптека М. О. Злотницького. В той час прийом хворих здійснював міській лікар А. С. Кушуль, що кватирував у Афанасія Хрістопуло і земський В. А. Глінка, що орендував дачу Турчанінової. Леся Українка і Климент Квітка лікувались під наглядом Глінки. Лікарською практикою хворих на туберкульоз займався дипломований фельдшер Є. М. Аспід, який володів знахарськими таємницями, мав надприродні здібності дотиком руки визначати температуру і ставити діагноз хвороби.

В Балаклаві до послуг поетеси була міська публічна бібліотека на п’ять тисяч книг з невеликим читальним залом. До 1906 року в бібліотеці працювала Олена Левенсон, яка вела альбом автографів літераторів, артистів і знаменитостей. На жаль, її разом з письменником О.Купріним в січні 1906 року видворили з Балаклави за прихильність до революційного руху. Леся Українка спілкувалася уже з її наступником Олександром Цакні, завідувачем бібліотеки, що була центром культурно-інформаційного життя.

Попри всі утиски демократії в місті працював театр "Прогрес", в якому, крім постійної трупи, грали приїжджі знаменитості. Леся Українка, як відомий драматург того часу, була не тільки глядачем вистав, але й спілкувалася з багатьма його акторами. Подружжя щовечора здійснювало прогулянки понад бухтою та в Пушкінському сквері. Це були їхні улюблені місця. Інколи вони піднімались вгору на Стрімчак подивитися з височини на прекрасні краєвиди. Там працював буфет, і можна було відпочити на лавках, встановлених понад схилом.

Під час святкових літургій подружжя відвідувало місцеву Свято-Микільську церкву (нині Дванадцяти Апостолів).

Всі, хто побував у Балаклаві, можуть собі уявити всі картини мальовничої Лістригонії і пройдені стежини тридцятисемирічної Лесі. Краса бухти надзвичайна. Дача Соколової біля самого гирла на скелястій Новій набережній (нині — Набережна Назукіна, 34), а вікна флігеля дивляться з висоти десяти метрів на бухту. Дві інші будівлі дачного комплексу збереглися до наших днів. Вони дивом уникли загибелі від запустіння і реконструйовані в 2011 році новим власником - приватною компанією сина Президента України Віктора Януковича. Нині українська інтелігенція чекає відкриття в одній із кімнат невеликого музею. Адже тут Леся Українка мала щастя прожити перші подружні дні, саме тут зустріла свій осінній «виноградний сезон» і саме тут синьокрила Балаклава спонукала її до творчості. Тут, над бухтою, вона пише вірш «За горою блискавиці» присвячений подіям Першої російської революції. Завершує драму «У пущі», продовжує драматичну поему «Руфін і Прісцілла», на яку надихають вежі і стіни генуезької фортеці, що височать біля самої дачі. У Балаклаві письменниця працює над поемами «Кассандра», «Айше і Мухаммед», «Іфігенія в Тавриді». Вона інколи їздить до Севастополя та листується з рідними. На той час з Балаклавою був прекрасний поштовий зв'язок, працювала телефонна станція на 10 апаратів. Між Севастополем та Балаклавою щоденно курсували диліжанси (поштові карети), а у церковні свята ходив катер до Георгіївського монастиря. В цей період поетеса познайомилася з багатьма цікавими людьми, які вплинули на її творчість, і варто продовжувати розвідки, щоб мати повне уявлення про життя нашої славетної письменниці.

У Лесі склалися добрі стосунки зі знаменитим кобзарем Гнатом Тихоновичем Гончаренком, який переїхав із Харківщини до сина. Леся була зачарована його мистецтвом. Чисті звуки кобзи, мов перлини, пересипалися у швидких пасажах, зростали і набирали сили звучання у переходах, вирували дужими акордами, а потім стихали серед співу. Пізніше, коли скінчилися балаклавська медова осінь, коли Леся лікувалась у Ялті, зробила запис пісень видатного кобзаря. Вона лишила свій висновок: “Гончаренко грає ліпше, ніж співає: в музиці він віртуоз межи простими бандуристами”, а у листі до Гната Хоткевича, датованому 4 грудня 1908 року, вона згадує тую незбагненну загадку кобзаря: «Він при співі дум, настроєних на мінорному звукоряді, акомпанував на мажорному звукоряді, і його виконання якимось чудом не різало вухо”.

Серед балаклавської інтелігенції того часу мав вагу і відомий письменник, лікар та громадський діяч Сергій Єлпатьєвський, пов'язаний з народовольцями. Можливо, їх стежини проходили поруч, можливо, перетиналися, але на ці питання знайдемо відповідь у подальших розвідках.


ВЕЧІРНЯ БАЛАКЛАВА
Мов зачарована вечірня Балаклава.

Ген, над водою сонце догоря,

Грайливим шляхом стелеться до краю

Розливом хвиль коралова зоря.

Стікає в бухту Символів таємно

Проміння ночі для щасливих снів,

Які завжди казкові і приємні

На золотій, улюбленій землі.

Колише душу чарівна долина,

У берег б'є вечірній водограй

Он дива тінь виходить із глибини,

Щоб сторожить сей мальовничий рай.

У цій красі нікому ще не спиться

Це час дозвіль, кохання і розрад.

Ще виграє в тополі струмом листя

І, як бурштин, палає виноград.

Від вечорінь червоно спіють персі,

Морелі зріють золотом зірниць

І сяють очі амазонок-вершниць

У поколіннях юних чарівниць…

Затихне площа, всі човни причалять,

І красні мрії витечуть у сни,

Лиш статуї і мури Балаклави

Вітають щиро землю з давнини…



ФЛІГЕЛЬ, В ЯКОМУ ЖИЛА І ТВОРИЛА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА, НЕ ВІДБУДОВАНИЙ…
У червні 2012 року було повідомлено про завершення реконструкції набережної Назукіна у Балаклаві, яка є найбільш відвідуваним місцем цього району Севастополя. З неї відкривається вид на Балаклавську бухту і гору Кастрон з руїнами генуезької фортеці Чембало.

Балаклавську набережну побудували ще наприкінці 19 століття. І тут розташуваласяся низка історичних будівель, які держава оголосила пам'ятками архітектури. Наприклад, це дача артистки Соколової, побудована у стилі італійського ренесансу.



Саме у верхньому флігелі, який досі не реставрований, у 1907 році зупинялися поетеса Леся Українка і її чоловік Климент Квітка. Дачу Соколової називали однією з найбільш найпіднесених споруд містечка.

Українська преса дуже багато писала про реставрацію дачного комплексу Соколової, стверджуючи, що будинок, де жила Леся Українка реставровано. Однак ніхто точно не дослідив, які саме споруди реставрували. Тепер відомо, що повністю відновлені дві будівлі, які були зведені в 1909 році.

На час перебування поетеси в Балаклаві цих споруд ще не було. За радянських часів Балаклава була закритим військовим об’єктом, і перлину архітектури – верхній флігель дачного комплексу було знищено.

У 2004 році військові демілітаризували Балаклавську набережну. А у серпні 2006 року власниками набережної стали ТОВ "Аквалайн плюс" та ТОВ "Українсько-інвестиційний центр". Фірми запропонували реконструювати будови бухти. Але називалося це "реконструкцією готельно-розважального комплексу з яхт-клубом та житловою забудовою".

Реконструкція проходила без втручання громадськості, але за висновками експертиз. Інвестори оприлюднили результати експертизи й переконали місцеву владу, що будинки не підлягають реконструкції. Вони запропонували наступний варіант: розібрати пам’ятки архітектури й потім відновити їх за фотознімками та інженерними записами переважно з «рідного» матеріалу. Було навіть проведено громадські слухання, які дали згоду на це. Як давалась ця «згода» – громадськості невідомо, оскільки місцеве об’єднання «Просвіта» про ці збори не знало взагалі. Громаді було обіцяно, що набережну реконструюють, історичні пам’ятки відновлять і дозволять вільний доступ до набережної. Під це провели гарну інформаційну кампанію в Севастополі, розповідаючи, що в архітектурну низку відновлених пам’яток органічно впишуть готельно-розважальний комплекс і будинок, де жила Леся Українка.

Тож фірми розібрали пам’ятки архітектури і звели точно такі ж, але нові. Місцеві жителі збентежені від того, як уміло преса здійснювала маніпуляції громадською думкою і стверджувала, що будинок Лесі Українки відбудований, але на сьогодні ніхто не збирається установлювати належну пам'ятну дошку і звісно чому – будівлі ніяким чином не причетні до перебування тут Лесі Українки.

Окрім того, прохід на набережну для простих громадян закритий. Набережна стала приватною територією і вона нагадує закритий яхт-клуб, хоча територія розділена невеликим парканчиком, який відокремлює безпосередньо саму набережну і комплекс будівель.

Коли просвітяни звернулися з низкою запитань, чому в черговий раз і експерти, і владні структури, і інвестори не відновили верхній флігель, де жила Леся Українка, відповідь була однозначною – в розпорядження інвесторів не представлений план і фотознімки флігелю. Але архівні фотознімки дуже чітко з трьох сторін окреслюють будівлю, до того ж зберігся фундамент і основа каскаду сходинок.

Попри це, інвестори здійснили експертизи тільки двох споруд і швиденько 11 лютого 2008 року їх розібрали, повідомивши про благодійництво «Аквалайн плюс» на користь збереження архітектурної спадщини Криму у севастопольських газетах. Інше повідомлення, розміщене в номері «Урядового кур’єра» 19 лютого 2008 року: «У Балаклаві протягом року відновлять колишню дачу актриси Соколової, де у верхньому флігелі з 26 серпня до 12 жовтня 1907 року мешкала... Леся Українка. Про це повідомили у керівництві підприємства «Аквалайн плюс», яке, окрім цієї будівлі, повністю відновить у первинному вигляді ще три архітектурні споруди, що мають архітектурну цінність і включені до переліку пам’яток історії та архітектури».

То ж потрібно відповісти за свої обіцянки і взятися за відновлення верхнього флігеля.

Верхній флігель дачі Соколової. Фото архіву.


Каталог: authors
authors -> Партрэт маці (Mors porträtt)
authors -> Стэфан Жаромскі / Stefan Żeromski (1864 – 1925) – польскі пісьменнік І публіцыст, “сумленне польскай літаратуры”
authors -> Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”
authors -> Міністерство екології та природних ресурсів україни департамент геодезії, картографії та кадастру інструкція
authors -> Видання Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль операція "заповіт" Чекістська справа №206 Київ – Вінниця


Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет