Володимир чорномор



жүктеу 0.53 Mb.
бет2/3
Дата21.04.2019
өлшемі0.53 Mb.
1   2   3

ПОНАД СТИХІЇ
З чорних хмарин громовиця лунала,

Небо іскрило над буряним морем…

Лесина доля стихію спізнала

Та й пробудилася перловим словом.

В серці рядки поетичні заграли

Наче живі кольори Балаклави,

Як громовиця, строфою злітали –

Стрілами жовтня і блиском заплави

Понад життя, щоби вічно горіти

Духом поетки, долаючи смерті

Бути на крилах над світом новітнім

Понад стихії у вічному леті.



ЛЕСИНА ПІСНЯ НАД БУХТОЮ СИМВОЛІВ
З наближенням пам’ятних днів Лесі Українки хотілося б вкотре вінок її слави прикрасити квітами з Балаклавського узбережжя та відшукати в бухті Символів її мрії і творче натхнення. У своїх розвідках багато сказали про Лесю поети і літературознавці, але мало хто з критиків детально досліджував балаклавські сторінки її творчості, відчув і доніс до шанувальників стан її душі, високоосвіченої, оптимістичної і енергійної натури, в якій народжувалась неперевершена поезія.



Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів!..

Документальні джерела стверджують, що життя Лесі було обмежене лікарями через тяжку хворобу і перенесені хірургічні операції. Вона вкрай потребувала постійного лікування. Молода жінка змушена була лікуватись на грязьовому курорті в Саках, потім в Євпаторії, де так багато дізналася про Севастополь і Балаклаву.

Морські ванни мали позитивний вплив на фізичний стан Лесі. Рука поетеси відразу потяглась до пера. Її перший євпаторійський вірш – "Тиша морська" – шедевр пейзажної поезії юної дівчини, захопленої дивовижним довкіллям. Піднесена інтонація вірша відкриває вразливість і щедрість душі. І ось, нарешті, 29 серпня 1890 року перша подорож Лесі Українки пароплавом до Севастополя. Морські краєвиди надихають поетесу на нові поетичні рядки що лягли в основу вірша: «Грай, моя пісне!...». Вірш суголосний першому, але у ньому поетеса зосереджує увагу на морі, яке здатне надихати на творчість митця, повертати йому жагу праці:

Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая,

Вона не питає, куди вона плине,

Линь, моя пісне, як чайка прудкая,

Вона не боїться, що в морі загине.

Цей вірш був поміщений у розгорнуту збірку "Український декламатор" (1904 р.) – своєрідну поетичну антологію початку ХХ століття. У рукописному альбомі "POESIE" під цим віршем Леся Українка власноруч додає: "Серед моря 17 серпня".

В час огляду поетесою севастопольської архаїки, пам’яток Севастопольської оборони одним із неперевершених природних куточків була бухта Символів в Балаклаві, про яку згадував ще великий Гомер. Тут в душі поетеси воскресла давня міфологія... У березні 1907-го вона знову разом з Климентом Квіткою приїхала до Севастополя і намірилась лікуватись в Балаклаві, але через холодні весняні вітри її наміри не здійснились. В цьому ж році балаклавська тепла осінь привітно прийняла подружжя. Двохповерховий верхній флігель дачі актриси Соколової з трома вікна височів на схилі. Він був майже двохмісячним прихисток молодого подружжя. Леся була в захваті від краси мальовничого узбережжя.



Зліва, вище дачі Соколової, флігель в якому жила Л.Українка
На той час вона уже була відома в багатьох літературних колах своїми неперевершеними драматичними творами, статтями до журналів, публікаціями, поезіями, піснями. Леся дуже любила українські народні пісні. Знала вона їх безліч. І, виймаючи їх з дорогоцінної скриньки пам’яті, дарувала той чи інший мотив своєму коханому. Вона заглибилась в красу фольклору, почала творити. Яскравим прикладом творчості є її вірш "За горою блискавиці", написаний 12 вересня 1907 року. Ліричний сюжет твору побудованій на грі тьми і світла, темних і світлих фарв, на їх протиборстві. Вірш можна традиційно віднести до пейзажної лірики, оскільки він написаний за всіма правилами цього жанру. Головна думка твору – прозріння людства.

Композиційно твір поділяється на дві частини. Перші дві строфи в ньому – це неповторний краєвид, створений поетесою від враження побаченої блискавки в затоці:



За горою блискавиці,

А в долині нашій темно

У затоці чорні води

Плещуться таємно.

Враження від ігрищ стихії подіяли на уяву поетеси, народили пророчі рядки, за якими постає видовище борні: «бистрі очі» блискавиці, що проникають в чорну хвилю «срібними мечами».

Друга композиційна частина твору з алегоричним змістом, з відповідною символікою і філософськими роздумами, з безперечною проекцією на соціальні катаклізми. Світло має перемогти темінь, але тоді, коли яскрава блискавка осяє всю затоку аж до самої глибини:

Аж тоді на світло світлом

Відповість оця затока,

Як висока Блискавиця

Стане ще й глибока

Наступ світла на темряву, заклик до високого просвітлення і глибокого оновлення – такі прагнення передової української інтелігенції того часу.



Аж тоді на світло світлом

Відповість оця затока.

В алегоричних образах вірша присутня думка про те, що не можна втрачати віру в ту бурю, яка запалить небо і змете чорний морок.

Потрібно зважити і ті обставини, що вірш написаний після недавніх революційних змагань, то, мабуть, ота "буря ясноока" і є тією силою, якою тьма буде подолана. Це провідна думка всього твору. Червоні зорі, ясноокі бурі, розквітлі вогні стають для поетеси традиційними. До них вона апелює в багатьох своїх творах.

У вересні Леся Українка багато читає і намагається завершити свої грандіозні твори, розпочаті раніше

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо підкреслити духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу.

Її постійно хвилювала тема митець і суспільство. У Балаклаві вона плідно працює і над драматичною поемою "У пущі", піднімає важливі проблеми мистецтва. Герой драми Річард Айрон, в минулому талановитий скульптор мріє у новітньому світі утвердити свій талант, але потрапляє у середовище, яке поетеса влучно позначила метафорою "у пущі". Річард втрачає свій природній хист, бо не може творити тільки для самого себе. Громада його не розуміє, бо її члени не доросли до високого мистецтва. На мою думку, Леся Українка піднімає актуальні питання байдужості та ігнорування спільнотою мистецтва, яке, на жаль, притаманне і нашому часові. Цим хворіють бездуховні урядовці та жадібні олігархи – власники життєвих благ. На рівень культури спільноти жоден митець не може вплинути без колективного розуміння краси мистецтва і потреби духовного росту. А ще Леся Українка змальовує внутрішній стан Річарда, який не може реалізуватись, а його ровесники користуються тільки геніальними зразками попередників. Цій драмі чи не найбільше віддавала часу поетеса над балаклавською затокою, про що повідомляє у листі до матері: "...взялася до неї (драми - С.К.) дуже ретельно, бо щось мені чується, що як не скінчу тепер, то так вона вже й залишиться, а мені її шкода..."

Вона замальовує малого Деві – нащадка роду з рішучим мистецьким обдаруванням. Дід його був маляр, батько романтик і мрійник, дядько скульптор, але вони не змогли осягнути вершини своїх талантів. Це мабуть, і спричинило постійне невдоволення та нахил до бунтарства:

«Такий ввесь рід: вікліфовці, лолларди,



«незгідні», «незалежні», «рівноправці» —

такі були мої питомі предки ...

І саме Деві, віднайшовши у собі талант під впливом дядька, уміє остаточно створити собі умови, в яких цей талант дійде до повного розвитку

В Балаклаві, неподалік від руїн генуезьких башт, вона працювала над поемою «Руфін і Прісцілла», розвінчуючи теорію і практику християнства – релігії смирення, непримиренної до поступу. Вона працювала і над драматичним етюдом «Йоганна, жінка Хусова», що стала окрасою її літературної творчості та надбанням української класики. Я вчитувався в її рядки, прагнучи відшукати в них мальовничий вид мису Айя або ж події, пов’язані з вежами Генуезької фортеці, і відчував витання духу тих часів. Дослідники творчості Лесі Українки вважають, що вона закінчила цю поему в Балаклаві. Але усе відбувалося в перервах між загостреннями хвороби. Недуга знесилювала її тіло і як тільки відпускала, вона була знову енергійна, весела і пристрасна до роботи. То існують усі підстави детальніше досліджувати балаклавський період в житті Лесі Українки.


Леся УКРАЇНКА
папір, акварелі, туш

робота Володимира Чорномора

2011 рік
ДО ПОРТРЕТУ

ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Я написав портрет

Збудивши акварелі,

Відчувши подих фарб

Та гаму кольорів,

Рух пензля і думок

Втілив я на папері:

У погляді – струмок,

У обрисі – мотив...

В сюжет вогонь поклав

Калину... Україну...

Малиновий корсет

Та вишиванки цвіт...

Хтось пише натюрморт

Хтось ліпить Катерину,

А я, мій ідеал,

Мій материнський світ.

Портрет рецензував

Надфаховий художник

Тут розміри не ті,

Тут схибила рука...

Ти б краще малював

Пейзажі й натюрморти...

Він так і не відчув,

Що в нім моя душа.

Що в нім моє життя,

Моя любов і шана.

Все, що з дитячих літ

Завжди в мені болить.

Я фарбами прикрив,

Тяжкі, душевні рани,

І в гаму кольорів

Вдихнув щасливу мить.



ЛИСТИ З БАЛАКЛАВИ
Колодяжне на Волині севастопольцям маловідоме, але його краєвиди зачарували багатьох його відвідувачів. У другій половині ХIХ століття в цьому мальовничому селі осіла велика і дружна родина Косачів. З неї вийшла Леся Українка. Вона подарувала нам величезну творчу спадщину. До того ж вона не раз відвідувала наше місто, спілкувалася з багатьма людьми, і тодішня буденність, безперечно, лишила віддзеркалення в її творчості.

Майже чверть століття тому в сімферопольському видавництві "Таврія" вийшов досить об'ємний збірник "Кримські спогади" з творами, навіяними Лесі Українці полуденним краєм, а також її листи. Їх у Балаклаві написано три: два-рідним і одно письменнику і лексикографу Борисові Грінченку.





Центр Балаклави на початку XX століття

Цікаво, чи припало до душі гостям містечко, короноване руїнами генуезької фортеці? Для проживання Леся Українка і Климент Квітка зняли не нижній, як зараз дехто намагається представити, а верхній, стилізований під будиночок петровської епохи невеликий в три вікна флігель дачі Соколової. Звідси до входу в блакитну бухту, до оглядового майданчика з видом на мис Айя рукою подати. Краще місце і в сучасній Балаклаві навряд чи знайдеш. Воно мало сподобатися подружжю. В котрий раз перечитую кожний рядок і кожне слово балаклавських листів Лесі Українки і намагаюсь відтворити її душевний стан, клопоти, спосіб життя і засмучений тим, що поетеса жодного слова не пише про своє захоплення красою нашого краю. Адже, безперечно, були і прогулянки за межі оселі і троє вікон в бік бухти відкривали найкращі краєвиди.

Листи поетеси, надіслані з Балаклави матері, аж ніяк не могли здивувати відому українську письменницю Олену Пчілку, котра добре знала ці місця. Але все ж таки поетеса їй повідомляє, що в тому місці Нової набережної, де розташована дача Соколової, немає пилу, немає і тієї тисняви, що "роблять центр Балаклави таким загидженим і противним". Ось, власне, і все, що хоч якось можна віднести до вражень про Балаклаву. Ні слова також про місцевих і прибулих літераторів, місцевий театр, бібліотеку, спілкування з колегами по перу. А в ті часи Балаклава приваблювала людей творчих професій. Її набережна полюбилась цілої когорти вітчизняних літераторів.

Треба пам'ятати про те, що Леся тут напружено працювала над двома об'ємними віршованими драмами – "Руфін і Прісцілла" та "У пущі" про що вона повідомляла і матері, і Борисові Грінченку , а на довгі листи просто бракувало часу. Крім того, один з творів був "законтрактований" видавництвом, і це змушувало цілком віддатись музі.

Тому багато місця в листах з Балаклави Леся Українка відвела творчим справам. З великою насолодою вона пише додому, що "час і обставини дуже сприяють... роботі, так як клопоту по будинку немає ніяких, маючи обід і вечерю від господині".

Читаєш листи і відчуваєш не тільки захоплену творчістю поетесу, але й дбайливу дружину. Вона турбується про самопочуття Климента Васильовича більше, ніж про своє власне, а Климент Квітка пережив її на 40 років. Вона повідомляє матері, як її коханий переніс подорож, яка у нього температура. Вона тішиться з того, що "Кльоня не вимагає догляду, так як настільки зміцнів, що все собі робить сам". У нього вистачає сил навіть допомагати переписувати чернетки.

В такому творчому пориві у Лесі Українки не лишалось місця для творів про Балаклаву. Однак вона написала чудовий вірш. Окрилила її грозова злива. Тут завжди осінні шквали щорічно вражають своїм видовищем.

«Музей Лесі Українки в Колодяжному залишає разюче враження, – ділиться з просвітянами побаченим і пережитим Олександра Гречко. – Це "білий будинок", де розгорнута багата літературна експозиція з життя і творчості Лесі Українки, це "сірий будинок" Косачів, це бронзовий бюст поетеси в центрі просторого двору, це криниця із живою водою і навколо квітники та сад. Поруч – прозоре озерце. Під зеленим пагіллям дерев живуть бронзові герої творчої драми поетеси "Лісова пісня": Мавка, Лукаш і Калина...

З хвилюванням оглядаєш "білий будинк" поетеси, – продовжує Олександра Гречко. Двері ліворуч – робочий кабінет і спальня. Цю крихітну кімнатку з меблями червоного дерева через колір стін називають рожевою, стелю вінчають ламані лінії геометричного грецького орнаменту-меандру! Про свою обитель поетеса писала улюбленому дядькові Михайловы Драгоманову: "Відчуваю себе" як не може бути (тобто як слід) у своїй новій рожевій обителі з білими меандрами ", так як" ... тут, крім письменства, і живе діло, і милі для мене люди, тут не відчуваю себе зайвою в світі ".

Італійський орнамент на глечику і грецький на карнизі в робочому кабінеті – це балаклавський слід від генуезької вежі і колориту помешкання Соколової.

Навіть кущі кримського кизилу у дворі поетеси зачаїлися так, що наче ось-ось за ними заплеще балаклавська бухта. Леся так всім серцем полюбила південь, що навіть кримський кизил прижився на сніжній Волині! Його прутики, привезені нею з Криму, прикрасили благодатну землю рідної садиби, і нині стовбури кизилу у всій своїй красі.. Колодяжани, з легкої руки поетеси, виростили її кизил майже в кожному дворищі.

– Уявіть собі, кизил у нас повністю дозріває, – хвалиться завідувач музею Віра Комзюк – З ягід ми готуємо варення.

Років п'ять тому, – згадує Олександра Гречко, – я зустрічала Віру Комзюк в Севастополі, а потім їздила в Балаклаву поглянути на місця, пов'язані з життям і творчістю Лесі Українки».

З того часу багато що змінилося, але між Балаклавою і Колодяжним залишилися міцні зв'язки, започатковані листуванням з рідними геніальної поетеси.

А тоді, в Балаклаві, Леся Українка була спочатку в розпачливому стані. Адже флігель Соколової в той час був чи не єдиною будівлею на схилі, неподалік Стрімчака і поетеса спочатку почувалась в ньому, як на острівці. Про це вона повідомила в листі до матері, датованому 28 серпня 1907 року: Ми з Кльонею почуваємось... "немов на дощечці серед океану", - так самотньо і безпорадно ...” Наступного дня вона знову відправила матері: листа: „поки ще маємось ми добре, тільки все спимо після подорожніх та перед- і після- виїзних клопотів. Хату та утримання маємо добрі, то є шанси, що добре і хутко поправимось”. Уже через добу перші враження поетеси протилежно змінилися. З’явилася надія поправити тут здоров’я, і взагалі відчувається вдоволення обраним житлом.

А вже невдовзі мати отримала і такого листа: „...надзвичайно чисте повітря нашого теперішнього мешкання, ... різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на сю дачу. Тут хоч і не дуже тепло, зате пороху зовсім нема і нема тої тісноти, що робить центр Балаклави таким загидженим і противним.

В той час в центрі міста працювала рибацька артіль, велась приватними особами стихійна торгівля фруктами і це позначилось на чистоті центру міста, але це не означає, що Лесі Українці не подобалось місто. Більше всього їй не подобались ті обставини, що зумовлювали тисняву і забруднення.

Про своє балаклавське життя Леся Українка написала і Борисові Грінченку: "...коли не їм виноград, то пишу, - оце і все "поробляння "...



УРОК

Леся Українка і Балаклава


Мета: створити в уяві учнів образ Лесі Українки як особистості та закласти підґрунтя до адекватного сприйняття поезії Лесі Українки, розвивати уяву, навички аналізу, логічного та образного мислення, виховувати почуття гідності та любові до своєї батьківщини.

Місце проведення: бібліотека ім. Купріна у Балаклаві.

Оформлення: учні сідають у коло, на столах розкладені папки з архівними документами бібліотеки, фотокартки Севастополя і Балаклави кінця ХІХ ст. та пам'ятників Лесі Українці в світі, збірки творів Лесі Українки.

Гості: автор пам'ятника в Балаклаві В.Суханов, працівники бібліотеки, місцеві письменники.

Хід зустрічі.

І. Вступне слово вчителя.

Сьогодні мені хочеться згадати ще про одну точку на карті Криму, де перебувала Леся Українка – це наша Балаклава.

Балаклава – містечко неповторної краси, де зійшлися разом гори, скелі й море. Скіфи називали його Палаклава, Палакіон, стародавні греки, а пізніше візантійці – Сюмболон, генуезці – Чембало, турки – Баликая, а Леся ступила вже на землю сучасної Балаклави.

Увійти у безсмертя людина може двома шляхами: створивши або велике Зло, або велике Добро. Імена тих і інших пам'ятають цілі покоління: Понтій Пилат, Геродот, Ісус, Галілей, Шевченко, Сталін...

Але, як сказала Леся Українка, „завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так буде довіку, поки житимуть люди і поки ростуть терни"

Зерна Лесиної поезії, її палкої душі не зникли безслідно, а проросли в одних хвилюючими спогадами й глибокими роздумами, в інших – новою поезією та творчим поривом, у більшості – у пам'ятниках та музейних меморіалах.

У 2004 році з'явилося ще одне місце на Лесиній карті, що логічно продовжило історію перебування письменниці у Криму, – було відкрито пам'ятник Лесі в Балаклаві.

Наше завдання – дослідити, як справжній творець у мистецтві розкриває в геніальній постаті Лесі Українки особливі грані та відтінки і створює неповторний образ.

ІІ. Робота з архівними матеріалами про перебування Лесі Українки в Балаклаві, історії створення її пам'ятників у світі.

Учні знайомляться з документами, статтями газет і журналів. Кожен має можливість виписати щось цікаве для себе. Особливу увагу учні та вчитель звертають на вірші, створені в цей період, виразно зачитують їх, знаходячи у збірнику, намагаються пояснити, як образний світ того чи іншого вірша може бути пов'язаний із особистим життям поетеси. Шляхом аналізу поезій учні створюють уявлення про настрої та риси характеру поетеси.

ІІІ. Виступ працівника бібліотеки

(Під час розповіді учні роздивляються фотокартки самої Лесі Українки, порівнюють їх з фотокартками пам'ятників, письмово створюють узагальнювальну таблицю „Пам'ятники-образи Лесі Українки в світі")

Географія пам'ятників-образів Лесі Українки велика: від грузинського міста Сурамі через всю Україну і до далеких канадських Клівленда і Саскуту та італійського Сан-Ремо.

Гірко, але перший пам'ятник Лесі поставлено у 1952 році не на українській землі, а на грузинській, у м. Сурамі – останній земній її оселі, звідки вона пішла у безсмертя. Тамара Абакалія зробила його із рожевого табориту, намагаючись передати тендітність Лесиного тіла й силу та могутність душі.

Звичні стереотипні визначення Л. Українки як великої, видатної і геніальної для скульптора мертві та безкрилі. Необхідно створити образ, передати його сутність

За свідченнями учасників, Леся Українка була невеличкого зросту, схорована, зжерта під кінець життя сухотами кісток. Жіночої вроди та й вроди взагалі – не мала, бо й той чар свіжості, що бачимо на деяких фотографіях дитинства, ніколи не розквітнув, а, зів'явши передчасно, зник без вороття. Отже, зовнішні, фізичні дані – не давали матеріалу, тим більше для пам'ятника, що мусить мати елемент монументальності.

Автору пам'ятника у Клівленді пощастило розкрити і показати людську суть Лесі: вічний сенс постаті й справжнє єство особистості як письменника й людини. Леся Українка в цім монументі – не йде, а гряде, як непереможна правда, як непоборна, неуникнена неминучість. У постаті від „фізики" залишилися – хіба антично-прекрасна голова Лесі з її високим чолом Атени-Софії та ще той біль, що горів у ній завжди і що супроводив і підкреслював урочистий тріумф її Духа доньки Олени Пчілки, а мешканки вершин і вічності, повноправної громадянки Олімпу!

Так Михайло Черешнівський відкрив і розкрив суть Лесі-олімпійки, Лесі-класика в глибиннім, а не історично-літературнім значенні цього слова.

Міцно вкарбувалося ім'я славетної Дочки Прометея в історію Волині. Кожен лучанин шанує співачку досвітних огнів і знає її творчість. Саме тому ім'ям поетеси названо багато культурних і навчальних споруд, зокрема Волинський державний університет, у приміщенні якого у 1985 р. відкрито її музей. На честь славетної землячки названо центральну вулицю, парк культури і відпочинку – улюблений куточок усіх лучан.

А сам пам'ятник було споруджено в 1977 р. Пам’ятник, вилитий із бронзи. Автори цього мистецького витвору – скульптори Н.Німенко і М.Обезнюк. Митцям вдалось глибоко розкрити образ Лесі як людини незбореного духу, мужньої і ніжної водночас. ЇЇ струнка постать гордо височить, непохитно стоячи на гранітному постаменті, вражає бездоганністю людської особистості, прагненням злетіти до найвищої мети, людського устремління до кращого майбутнього. Дочка Прометея тримає у руці книжку, що навіки зостанеться з Лесею, її порадницю й приятельку, джерело натхнення, її життя. Обличчя – відкрите, щире, спокійне, а погляд – спрямований у вічність.

Та особливе буйноцвіття образу Лесі Українки розкрилося у творчості скульпторки Галини Кальченко. Любов і захоплення Лесею Українкою не покидали видатну майстриню впродовж усього її життя. Не випадково на запитання одного письменника: „З чого почалася скульпторка Г. Кальченко?" – була відповідь коротка й впевнена: „З Лесі Українки!" Вперше образ великої поетеси Галина спробувала відтворити на третьому курсі Київського державного художнього інституту. Перед студентами було поставлено завдання – розробити модель пам'ятника Лесі до 80-річчя від дня її народження. Робота заполонила студентку. Вона зробила п'ять варіантів моделі.

У цих перших спробах Г. Кальченко ще не наважується відійти від фотографії, занадто детально проробляє обличчя, одяг. Дається взнаки недостатній досвід відбору головного. Але скульпторка вже вносить своє особисте розуміння духовного світу героїні, опромінює риси її обличчя натхненням, прагне передати поетичність, піднесеність образу.

По закінченні інституту та аспірантури художниця виконує мармуровий портрет Лесі, який нині – в Державному музеї українського образотворчого мистецтва у Києві.

Згодом з-під різця Галини Никифорівни постала зовсім інша Леся – нова, навіть незвичайна. Нікому досі не пощастило показати поетесу такою, якою сприймали її сучасники: вишуканою і разом з тим сильною, жіночною і водночас мужньою. Такою приходить вона до нас через свою поезію – болюче прекрасна, незалежна й ніжна. Галина Кальченко безнастанно творила свою Лесю, відкриваючи для себе і людей нові й нові грані безмежно глибокої душі поетеси, її героїчної вдачі. Робила пам'ятники, статуї, портрети, барельєфи, меморіальні дошки, медалі.

У літературно-меморіальному музеї Л. У. в Києві „оселилася" мармурова Леся, яку авторка назвала „Стояла я і слухала весну". Г.Никифорівна якось сказала: „Я творила не хвору і немічну Ларису Косач, а Лесю Українку". Леся! Струнка, тендітна й чарівна. Вона стоїть, прислухаючись до мрійної мелодії весни. Погляд ледь примружених очей лине в далечінь. Ліва рука чайкою злетіла до плеча. А свіжий сильний вітер підхопив край пелерини, обвіяв обличчя прохолодою, обійняв тендітну постать жінки, крізь той вітер, здається, вчуваєш слова її вірша „Стояла я і слухала весну".

(Учениця, підготовлена заздалегідь, виразно зачитує вірш.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла)

Статуя „Думи мої" (1971 р.) також у музеї на вулиці Саксаганського у Києві. Поетеса стоїть спокійно, поза статична, постать гранично узагальнена, побудована чіткими уповільненими ритмами форм. Леся наче зупинилась в зажурі, трохи нахиливши свою горду, гарну голову. Художниця залишає невідшліфованою постать, одяг, прикраси, роблячи тільки натяк на плахту, вишивку на сорочці, низку коралів. Силует постаті чіткий, лаконічний, тому увага глядача зосереджується насамперед на обличчі.

Портрет Лесі України (1971 р.) якоюсь мірою, мабуть, підготовча робота до постаті „Думи мої..." Але його можна розглядати і як цілком завершений самостійний твір. Скульпторка створила образ глибоко драматичний, навіть трагічний, емоційно і пластично викінчений. Якою ж треба володіти майстерністю, яким тактом і відчуттям міри, щоб у статичному портреті, де ані поривання, ані зовнішньої динаміки, передати безмежне страждання і велич людської душі. Виразності, яка вражає, авторка сягнула не деталізацією окремих рис обличчя, як то було в ранніх творах, а сміливим узагальненням. В ясному, строгому образі Лесі – все дуже лаконічне й стримане, тільки гарні брови ледь заломилися від страждання, очі задивлені в далечінь, чітко окреслені вуста міцно стулені. Ледь-ледь помітна гра світла й тіней підсилює психологічну виразність твору.

Г. Кальченко писала в щоденнику, що і в творчих пошуках біля своїх Лесь промовляла до них Лесиними таки ж словами: „О Боже Духа! Дай іншу душу творові моєму або мою від мене відбери". У ньому пристрасність, мужність. Благородство. Це вже не юна Леся, що „Слухала весну", а зріла жінка, борець, мислитель. „Я прагнула передати весь драматизм великої Лесі, життя якої стало взірцем надлюдської стійкості та мужності".

Коли Кальченко працювала над пам'ятником, що височить нині на площі імені Лесі Українки в Києві, їй особливо часто закидали, що її Леся позбавлена ознак фізичної недуги. Так, поетеса була невиліковно хвора, але скульпторка творила образ людини, яка сама про себе писала:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи думка й пісня кволі?

А висновок такий: „..Леся повинна бути прекрасною, як її поезія, бо ж сама була людиною неповторної духовної краси. Так і тільки так – йти від поезії в пошуках образу поетеси. Бо поезія – то душа поета, в ній вся сила почуттів ,краса думок й багатства. Підтримку своїм думкам художниця знайшла в Андрія Малишка:

Я не бачив тебе недужою

І не чув про жалі і втому,

Серед літа ідеш із ружами

На Вкраїну до свого дому...

В українській скульптурі ми не знайдемо жодного прикладу такої вірності образові, яку засвідчила Г.Кальченко своєю працею над пам'ятниками Л.Українці.

ІV. Робота з укладеною таблицею

Після виступу бібліотекаря учні можуть ставити запитання, декілька хвилин ділитися своїми враженнями. Після цього вони показують створені таблиці і починають малювати на великому аркуші єдину узагальнену таблицю, яку потім подарують бібліотеці.

V. Доповіді 3-є учнів – три періоди в житті Лесі Українки, пов'язані із Балаклавою.

Доповіді учні залишають після роботи в архіві бібліотеки.

1 учень: Про Балаклавський період Лесі Українки у наукових та періодичних джерелах сказано не так вже й багато: зустріч могла б статися ще у 1890 році, коли за порадою київського лікаря Павловського мати повезла юну поетесу на лікування грязями та купання в Євпаторію; потім була невеличка подорож до Бахчисарая, Ялти, з заїздом до Севастополя, де Леся милувалася красою Приморського бульвару.

2 учень: Йшли роки у пошуках зцілення на різних курортах, далеких від Криму. А от у березні 1907 року Лесі Українка разом зі своїм товаришем Климентієм Квіткою знов потрапляє до Севастополя. Друзі зупиняються в готелі „Ветцель" і мріють відвідати Балаклаву, про яку так багато чули. Лікар категорично не радить цього робити, і він не помиляється. Прямуючи до Ялти, подорожні дійсно побачили над Балаклавою хуртовину, що починалась. Тож мрія не здійснилася.

3 учень: Втретє до Севастополя Лесю привела дорога у серпні 1907 року. 36-річна поетеса після недовгого перебування в готелі „Кіст" за порадою лікаря прямує на весь виноградний сезон до Балаклави і знову з Климентієм Квіткою.

Учитель: Немає сумнівів, що Лариса Петрівна на все подальше життя була полонена чарівністю цього заповідного і романтичного куточка, неповторною красою природи, овіяного легендами, що сягають углиб тисячоліть. На березі бухти, схожої на античну амфору, неначе ожили перед нею улюблені з юних літ герої давньогрецької міфології, які стали персонажами її поезії та драматургії.

Але таке враження від Балаклави не перше. Коли Леся, вже зареєструвавши шлюб, з чоловіком Климентом приїхали до Балаклави то центральні вулиці їй не сподобалася. На початку століття Балаклава була дуже жвавим містом: бібліотека, магазини, театр, натовп відпочивальників, рибацька артіль і безліч торговців. У пошуках спокою і тиші Леся з Климентом у перший день перебування в Балаклаві були розчаровані побаченим.

Письменниця напружено працює. З'являються вірші „За горою блискавиці", „Народ пророкові". (3 учні виразно читають ці вірші)

Геніальне обдарування Українки дедалі більше виривалось з тісних рамок власне поезії. Владно кликала до себе ширшим простором драматургія, де з кожним новим твором авторка стверджувалася як майстер віршованої драми. У Балаклаві працює вона над драматичною поемою „Руфін і Прісцілла", драматичним етюдом „Йоганна, жінка Хусова", надсилає кореспонденцію до газет і журналів, переробляє драму „У пущі".

Минуло майже 100 років з того часу. Деякі подробиці візиту Лесі залишилися для балаклавців невідомими та й сама вона тривалий час була далекою і чужою. Але тепер все зовсім по-іншому...

Як пише сучасний поет І.Левченко, знову Леся Українка з'явилася у Балаклаві на площі Першого Травня і залишилася там назавжди...

Ти, Лесю, удруге у нас в Балаклаві.

Прийшла, щоб лишитися тут назавжди.

У променях вічної пам'яті й слави

Твої на землі цій священній сліди.

Ти дихаєш з нами цим простором синім.

І древня Чембало спів слухає твій.

Відлунює він на Поділлі, Волині,

По всій Україні лунає моїй.

Рішення про увічнення образу поетеси було прийнято ще два роки тому, а робота над ним була покладена на севастопольського скульптора Володимира Суханова, члена творчого об'єднання „Мистецький шлях", заслуженого скульптора України, який виборов грант в 200 тисяч гривень.

VІ. Бесіда зі скульптором В.Сухановим

В.Суханов: Було запропоновано робити погруддя поетеси. Але після довгих пошуків дійшов висновку: щоб передати характер та душевний стан такої людини, як Леся, треба робити півфігуру. Спочатку це викликало спротив долучених до роботи людей: „Не зрозуміло, де стоїть Леся: чи в морі, чи де?". Та побачивши перероблений макет, вони погодилися з тим, що це дійсно правильний варіант. Схожого пам'ятника – немає. Саме у півфігурі дійсно відчуваєш усю велич духу Лесі Українки. Однак були й роздуми іншого плану: робити Лесю молодою дівчиною, чи вже зрілою жінкою? Мною було проштудійовано багато літератури про письменницю, спогадів про неї, про особливі риси її характеру, звички, про її візит до Балаклави. На щастя, збереглося і дуже багато фотоматеріалів з життя. Все це створило в моїй уяві образ 36-річної Українки, саме такої, якою вона приїжджала до Балаклави.

Почалися пошуки остаточного вигляду фігури. Було зроблено десятки глиняних та гіпсових фігурок: Леся з квітами, з книгою, з олівцем, по-різному зодягнена... відпрацьовувалася кожна деталь. Я навіть жив у своїй майстерні, пробуджуючись іноді вночі і починаючи творити. Потім я виставив всі свої фігурки в лінію та почав придивлятися, яка з них викликає почуття сили і міцності духу, яка створює уявлення реальної Лесі. Деякі скульптори одразу починають робити „начисто". Тоді робота виходить такою, яка вийде. Для мене ж важливим було не загубити жодної деталі, створити образ, який був би рідним для кожного балаклавця, а це н е так уже і легко. Пошуки тривали декілька місяців, і от образ було знайдено.

Створивши 5 макетів площі, пройшовши через низку непростих дебатів, визначили місце для пам'ятника – площу Першого Травня, і матеріал – мармур. Саме мармур, тонкий і прозорий, створював можливість передати летючу душу дочки Прометея і лицарський погляд „поетки рісорджименто".

На питання, чому обрали не пропонований крупнозернистий турецький мармур, а дуже дорогий італійський, скульптор Володимир Суханов відповів: „Я прийняв таке рішення через якість каменю. Турецький мармур має більш крупне зерно, тому випрацьовувати на ньому дрібні деталі неможливо. Завдяки використанню італійського мармуру ми змогли зробити навіть кісточку на руці, кожну вію. І хоча цей камінь не такий білосніжний, та зберігається він довше: приблизно 700 років".

Коли всі організаційні моменти було вирішено, прийшов час для напруженої праці терміном півроку: створений макет пам'ятника потрібного розміру було відформовано, залито гіпсом та перевезено з маленької майстерні до великого цеху Балаклавського рудоуправління, де я з помічниками почав міліметр за міліметром відпрацьовувати кожну деталь... і ось вона – Леся. Дивиться кудись далеко, замислившись над життям, роботою, долею... в руці аркуш паперу, на якому навіть можна прочитати щойно народжені рядки...

Учитель: Відкриття пам'ятника 3 вересня 2004 року було пов'язане з урочистостями на честь 2500-річчя міста, на якому зібралися представники різних гілок влади, громадських організацій, творча інтелігенція, шанувальники творчості Українки. Щойно встановлений пам'ятник було в цей день освячено благочинним Севастопольського округу отцем Володимиром. Біля пам'ятника прозвучало багато теплих слів. Так директор ялтинського музею Лесі Українки Олена Газізова привітала балаклавців, зазначивши що в Ялті місце, де розташовано пам'ятник Лесі, стало святим для всіх ялтинців. „Проходячи повз нього, вони кажуть: це наша Леся. Сьогодні до вас прийшла ваша Леся і я щиро вітаю вас з цією подією. Замкнулася дуга, і ми стали воістину містами-побратимами."

Після офіційної частини всі присутні поринули до глибин Лесиного слова, навіть доторкнулися до її душі, почувши рядки творів, написаних саме в „балаклавський період". Здається, з того дня в серцях кожного балаклавця дійсно живе своя Леся.

Учні ставлять запитання скульпторові.

VІІ. Підсумковий етап роботи

Учитель пропонує учням скласти макет стінної газети «Леся Українка очима митців-скульпторів».



Балаклава. Вид із Стрімчака. Фото 1906 і 2013 р.р.

Каталог: authors
authors -> Партрэт маці (Mors porträtt)
authors -> Стэфан Жаромскі / Stefan Żeromski (1864 – 1925) – польскі пісьменнік І публіцыст, “сумленне польскай літаратуры”
authors -> Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”
authors -> Міністерство екології та природних ресурсів україни департамент геодезії, картографії та кадастру інструкція
authors -> Видання Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль операція "заповіт" Чекістська справа №206 Київ – Вінниця


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет