Володимир личковах дивосад культури вибрані статті з естетики, культурології



жүктеу 2.85 Mb.
бет10/14
Дата02.04.2019
өлшемі2.85 Mb.
түріКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Примітки


1.Лагутенко Ольга. Після заходу сонця: Віта Хайдурова. Виставка.- К., 1996.

2.Петрова Ольга. Япония. Дневник туриста в “розовых очках”: Рукопись. – К., 2005.


РЕСТАВРАТОР АСТРАЛЬНОГО СВІТУ


(творчість Анатолія Фурлета крізь призму еніоестетики)

Вступ. Світоглядні ідеї філософії космізму знайшли своє образно-естетичне виявлення у малярстві М.Реріха, К.Юона, художників групи “Амаравелла”: П.Фатєєва, Б.Смирнова-Русецького, С.Шиголева, В.Чорноволенка. Існувала також радянська школа космічного мистецтва на чолі з А.Соколовим. Космічні мотиви характерні й для творчості сучасних митців, зокрема, членів Міжнародної асоціації астрономічних художників, малярської школи “спейс-арт” (П.Лі, Д.Тукяроні, Д.Фостер). Метафізичні, енерго-інформаційні плани присутні в живопису О.Петрова і О.Коренєвої (Росія), Л.Дімкової (Болгарія), О.Костецького (Україна). На разі проаналізуємо езотеричні, “астральні” виміри творчості Анатолія Фурлета — відомого київського художника, який є світоглядно близьким до енерго-інформаційної естетики, повязаної з філософським космізмом і мистецьким символізмом.


Аналіз досліджень і публікацій. Образи Анатолія Фурлета кожному здаються знайомими. В загадкових силуетах сармато-, русько-, чернечо-, та ангелоподібного штибу багато хто вбачає “знайомих незнайомців”, а містична символіка викликає відчуття колись розгаданого ребуса. У тих, хто вже писав про “дивоцвіт” живопису Фурлета, з’явилися асоціації з маревом, сновидіннями, жіночністю кохання, вишуканим мереживом тендітної емоційності. І це справді так, якщо зупинитись на вході до країни чудес, куди запрошує нас фурлетівська “Чорна курка”. Емоції, лірико-поетичний словесний потік переповнює кожного, хто стоїть на переході від світу щільного, “проявленого” до світу тонкого, “непроявленого”. А що ж там, у “задзеркаллі” буття і свідомості, у світі, який називають Астралом, і який представлений, на мою думку, у творчості А.Фурлета? Розкрити метафізичний, езотеречний, “астральний” план його живопису і складає мету статті.

Виклад основного матеріалу. У сучасній езотеричній та парапсихологічній літературі тонкий (астральний) світ описується як такі природні утворення, котрі звязані з реальним психофізичним простором, в якому знаходиться людина, через особливі енергоінформаційні звязки. Властивості астрального світу, натурально, відрізняються від звичної для нас фізичної метрики і топології, а особливі звязки людини з ними є можливими лише у змінених станах його психіки (транс, екстаз, гіпноз, інтуїтивно-образний інсайт взагалі). Перепрошую за цю словникову довідку, але без неї, як і без спеціальної термінології, важко увійти в Астрал, який художніми засобами моделює, а я думаю, що радше “реставрує” митець, який невипадково любить працювати в “чалмі” - бандані. Він, як Гуру, знає і розповідає про тонкий світ, і не стільки метафізично, скільки естетично.


Його картини сприймаються як візуалізований “покров Майї”. Давньоіндійське уявлення про майю тлумачить дійсність як марення божества, а світ розуміє як божественну гру. Стосовно богів Майя позначає позитивну магічну силу, дивовижну метаморфозу. Майя — божественна жінка небесного походження — персоніфікує ілюзорність буття, за зовнішнім покровом якого ховається його справжня суть. Так і на картинах Фурлета присутні різні плани буття, які вступають у “гру” між собою, і ще невідомо, який з них є більш або менш оманливим чи реальним. Художник інколи навмисно підкреслює ідею “покрова Майї”, вибудовуючи такі собі “картини в картинах”, немов натягуючи полотно на полотні чи навіть зшиваючи їх незграбними, грубими стежками (“Сієста, “Леді Ді”, “Сарматка”).

Що ж на покрові і за покровом образів Фурлета? Які світи зображує художник, і як до них потрапити у сприйнятті-інтерпретації? Думаю, “ключем” до розуміння творчості А.Фурлета може слугувати його картина “Реставрація”. Через різнокольорові шари основних космічних субстанцій, прямо з-під землі до неба, проростає жіноче тіло, як відродження із за-буття до тут-буття. Згадується федорівська ідея воскресіння предків, оживлення всіх людей для космічного крейсерування в інших світах. Воскресителем у картині виступає сам митець, він, як “реставратор життя”, видобуває його з тліну непам'яті, з підземних і позаземних просторищ потойбіччя. Воскресіння здійснюється художніми засобами: саме як реставрація картини життя і земного образу живої плоті через нашарування нових, все більш органічних кольорів. Реставраційна акція Фурлета на разі здійснюється у зворотному порядку: не в глибину, до найнижчих шарів, а назовні — через прирощування матеріалу. Тут не ми йдемо до Астралу, а навпаки, астральні сутності матеріалізуються по дорозі до нас. Але шлях “засвічений” і структурований вже по всіх щаблях переходу. Обіцянкою воскресіння - реставрації просякнутий і “Великдень” з його світовим яйцем, сповненим потенції вічного життя, і “Молитва”, яка твориться вже в чистих просторах благодатної синергії.

Художник і гуру А.Фурлет реставрує астральний світ, виходячи з горизонтального ритму кольорових поверхнь. Тільки горизонти йдуть не вдалечінь, а вишукуються один над одним, утворюючи барвисту ієрархію. Вона, на мою думку, відповідає будові видимого і невидимого світів, а надто, — ієрархії Вищих Сутностей (Енергія, Слово і Сила, які породжують сім “Великих Логосів” у семи “Космічних Планах”). За сучасними езотеричними уявленнями, від Бога-Творця походять і 7 “планетарних духів”, які еманують через семиричну еволюція: 1) світ Бога, 2) світ Незайманих Духів, 3) світ Божественного Духу, 4) світ Життєвого Духу, 5) світ Думки, 6) світ Бажань, 7) Фізичний світ. Цікаво, що саме семиричний ритм пронизує і астрологічні ери, і еволюційний процес на Землі, і історію людських рас, і навіть будову людського тіла. Так чи так, цей ритм стає композиційним принципом фурлетівських образів з їх горизонтальними нашаруваннями астральних планів космічного, земного і людського буття.

Підпорядковуючись логіці Астралу, художник свідомо чи, може, позасвідомо використовує насиченість і динаміку кольорів, їх присмерковість чи осяйність для характеристики рівня і значення подій в їхньому “тонкому” існуванні, на переході від одного плану духовної ієрархії до іншої. Нечисленні монохромні роботи пов’язані, мабуть, з початком руху, або його стабілізацією у певному горизонті Астралу. Таким початковим значенням входу до астрального світу відрізняється “Колискова” і та ж сама “Сієста”. Фіксуючи стани сновидіння і релаксації, спираючись на домінанти брунатного і олівкового кольорів, вони вказують на порогову ситуацію, з якої починається реставрація тонких матерій. Вже тут художник запроваджує метод “латання” полотна-покрови, часто позначаючи “латки” реставрації сакрального особливими знаками (хрести, зірки, геометричні фігури, мозаїчна орнаментика).

Наступний щабель переходу здійснюється через езотеричне “Звернення”, ісіхастську “Молитву” і навіть символічне “Жертвоприношення”. Всі ці моменти проявлення “непроявленого” світу набувають метарелігійного значення, коли розширюються до переживання сакральності буття та історії, до бачення Астралу як перманентного свята. Реставрація продовжується через відкриття святості й святковості інфратонкого світу, в якому відтворюються духовні сенси земного існування, де існують, а можливо, і створюються першообрази космічних та історичних подій. Фурлетське “Свято” є універсальним, що символізується зодіачним вселенським конем під хрестоподібними зірками. В ноосфері святовідношення знаходиться “Таке це літо золоте”, “День, що пролітає над нами…” (з присвятою пам’яті митрополита Іларіона — Івана Огієнка). Метарелігійний контекст, з обрядовими, молитовними і храмовими деталями, притаманний і “Святу весни”, і “Духу України”, і всім роботам, де є присутність Того, хто “Світло твого дня”.

Езотеричні прозріння і духовно-реставраційна діяльність мистця можуть бути зрозумілими через поняття психічної енергії — так званого “космічного флюїда”. З точки зору сучасної еніології, космічний флюїд — це астральний прообраз усіх видимих і невидимих структур у Всесвіті, що передає програми їхньої еволюції, сконцентровані в Духовному імпульсі. Він являє собою вібруючу пластичну субстанцію, яка формує Творчий Дух і є посередником між Духом і Матерією. Як на мене, цима флюїдами, якщо не просякнуті, то викликані до життя картини А.Фурлета, які дійсно вібрують, мерехтять, калейдоскопічно змінюються (“Закутана в пахощі сонця і м’яти”, “Ранок”). Цим характерні і портретні роботи, адже людина з її свідомістю також належить до астральних структур психічної енергії.

Звичайно, будь-якому художнику важко передати суть енерго-інформаційних зв’язків з Астралом, адже вони невидимі. Натомість, у живопису А.Фурлета існують символічні форми контактів з тонкою матерією. Вони представлені священними сосудами, обрядовими дзвіночками, митрополичими посохами, атрибутами жертовників, екзотичними рослинами, метеликами, птахами і навіть бульбашками води. У “Водохрещі” сакрально стилізовані ополонки увінчуються складною композицією з антропоморфним синтезом риби-птаха-рослини. Здавна найнадійними провідниками до потойбіччя, дороговказами Астралу вважалися метелики (які у Фурлета пов’язуються з жіночністю — “Вона”, “Аукціон” тощо), та особливо птахи (які у художника набувають характеристик “Дивоптаха”, котрий щедро розсіює свої пір’я павича на шляху реставрації потойбіччя). Невипадково “пташині” мотиви зустрічаємо в “Мандрівниках”, “Арлекіні”, “Жриці”, а “Весна” ототожнюється не лише з квітами, а й з міфологічним птахом-людиною. Весь астральний світ в цілому, його енерго-інформаційна суть закономірно постає перед очима художника як випромінюючий світлову енергетику “Жовтий птах” (взагалі золоті акорди і жовтосині кольорові гармонії є у Фурлета домінантними).

Крізь призму вічності реставрується і далека історія, і прекрасні миттєвості життя. У міфологічному часі “вічного повернення” розгортаються сюжети про “повелителя”, Соломію, Гонту, інших українських персонажів “під хоругвою”. Астральні хронотопи художника-сталкера прикрашені дорогоцінними тканинами біблійної та античної історії, скіфським і сарматським золотом, складними органічно-механічними конструкціями, художніми стилізаціями “під старовину”.

Цікаво, що всі зображені речі втрачають свій “речовинний” характер, а стають радше знаками, “мітками” проявлених сенсів. Астральна предметність в образах Фурлета — це, скоріше, Deus in rebus (“Бог у речах”), естетичний пантеїзм тонкої матерії. Може, тому так святково сприймаються і сюжети про природне життя, які реставровані художником в їх астральному значенні (“Весняний передзвін”, “Білий ранок”, “Ранковий туалет”). Насичені небесною і ангельською символікою, вони перетворюються в духовні ландшафти життя з ізідівським покликом до вічної таємниці.

Так само втаємничено виглядають і люди, зображені на портретах у своїх астральних вимірах А.Фурлет і тут йде по шляху реставрації людського тіла і духу за семиричним принципом їхньої будови. Згідно з еніологією, конституція людини складається з чотирьох матеріальних тіл (фізичне, ефірне, астральне, ментальне) і трьох духовних (розум, душа і дух духовного тіла), пов’язаних із сім’ю чакрами. Художник інтуїтивно вибудовує цю езотеричну анатомію через різнокольорові шари-горизонти і орнаменти-калейдоскопи. І не золоті корони прикрашають голови прекрасних жінок (“Оксана”), а золотава райдуга, мереживо психологічно-особистісних кольорів позначають ауру зображеної людини, її неповторно-індивідуальне енергетичне поле (“Жінка в сірому”).

Знаменно, що самого себе, своє “астральне тіло” і творче існування художник ототожнює із святом Березілля, з весняними символами і передзвонами. Мотив священного дерева, зокрема, берези, як символа ритуальної чистоти, зустрічається у багатьох роботах (“Весна”, “Без назви”) і позначає, на мою думку, присутність автора у своїх образах, його жіночу “Аніму” на перетині світів. Автопортретним характером відзначається і зображення павича, який має широкий спектр астральної символіки — від космоса в його повноті і зоряного неба до сонячного і місячного кола. Ще в Давній Греції візерунки, що прикрашають розкішний хвіст павича, називали “очима Аргоса”, який за наказом Гери повинен слідкувати за місячною коровою Іо. Відтак павич позначає чоловічу душу художника — “Анімус”, і пов’язується з мистецьким спогляданням і милуванням. Ці автохарактеристки розкриваються через домінування синього кольору, в якому, думаю, душа художника — гуру і сталкера — зливається з Астралом.

Ще один автобіографічний сюжет міфопоетично передається через мандри ангела, що торує шляхи в астральному світі. Вони пролягають від фата-моргани в Саккарі до високих небес із зірками-квітками, за якими вгадується ще одне небо. Не завжди буває благодатно на цьому шляху, і мандруючий ангел може стати пораненим в “клоунаді” життя, звідки потяг до “золотого часу” і очікування “бажаних гостей”. Душа художника тяжіє до реставрації нових непроявлених світів.

Але попереду — ментальний світ, що має ще більш тонкішу природу, ніж світ астральний. За “покровом Майі” він пов’язується з чистою енергією думки, виявляючись у творчих мисле-образах. Тому “реставраційна” діяльність митця стає тут інставрацією — творчістю загальних родів буття в нефігуративних універсаліях. Мудрістю інставрації назвав мистецтво французький естетик Ежен Суріо. Вона полягає в сукупності спрямованих і мотивованих починань, котрі відверто тяжіють до удосконалення певного буття. Анатолій Фурлет через реставрацію-інставрацію підіймається до ментального світу, який проявляє в серії творчих дій, спрямованих до покладення істини вічного буття в міфопоетичне образне існування. Для цього митець використовує арсенал енерго-інформаційної естетики, або словами поета Данила Кубая, стає “хвилеподібним” і “розчленованим”:

Розділився на кілька мітів,

потім став співом

хоча був і шулікою

викраденого звуку,

став одним з кількох

розділився знову

і зрозумів,

що єдине, яке єднає

то необхідність ділитися.



Висновки. Живопис Анатолія Фурлета розвиває й доповнює традиційні мотиви космізму в образотворчому мистецтві. Він звертається не стільки до космічних тем як таких, а до їхніх метафізичних, езотеричних, “астральних” змістів. Творчість художника просякнута естетикою енерго-інформаційних взаємодій, що входить в обєкт метафізики духовного життя. Відтак здається перспективним подальший розвиток еніології та еніоестетики на основі відповідних досліджень класичного і сучасного мистецтва.




Примітки


  1. Амаравелла: Каталог произведений группы “Амаравелла” из коллекции Ю.В.Линника. – Петрозаводск, 1989 (без нумерації сторінок).

  2. Журавлев В.И. Современное миропонимание. – Донецк, 1999. – 486с. Он же. Энергоинформационная модель реального мира и человеческой психики. – Донецк, 2001. – 366с.

  3. Личковах В.А. Космизм в философии и символизм в искусстве //Русский космизм: по материалам ІІ и ІІІ Всесоюзных Федоровских чтений. – М.,1990. – С.124-126. Его же. Энергоинформационные потенциалы искусства ХХ века: эниоэстетика авангардизма //Научные основы энергоинформационных взаимодействий в природе. – Международный Конгресс “Интер-ЭНИО-97”. – Крым, Украина, 1997. – С.81-83.

  4. Проект земного шара будущего: каталог выставки. – М., 1990. – 54с.





Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет