Євген Наконечний


--------------------------------------------------------------------------------



жүктеу 4.18 Mb.
бет22/22
Дата03.04.2019
өлшемі4.18 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Дорошенко Д. І. Історія України: В 2-х т.— К., 1991.— Т. І.— С. 20.

[2] Дашкевич Я. Жидівсько-українські взаємини середини XVI – початку XX ст.: Періоди рівноваги // Слово і час.— 1992.— № 9.— С. 67.

[3] Єфремов С. Жидівська справа на Україні.— К.: Вік, 1909.— С. 10.

[4] Хонигсман Я. С., Найман А. Я. Жиды Украины (краткий очерк истории).— К., 1992.— Часть І.— С. 13.

[5] Дашкевич Я. Проблематика вивчення жидівсько-українських відносин (XVI – почат. XX ст.) // Світ.— 1991.— № 3–4 (Спец. вип.: Матеріали Міжнародної наукової конференції “Проблеми українсько-жидівських відносин”. 7–9 червня 1991 р., Київ).— С. 25.

[6] Россман В. Леонід Фінберг розмовляє з Йосипом Зісельсом. Євреї в сучасній Україні, реалії та перспективи // “Ї”: незалежний культурологічний часопис.— 1996.— № 8.— С. 78.

[7] Подольський А. Жидівські студії в Україні: розвиток, тенденції, перспективи // Український гуманітарний огляд. Вип. “Критика”.— 1999.— С. 261.

[8] Етимологічний словник української мови.— К.: Наук. думка, 1985.— Т. II.— С. 196–197.

[9] Брик С. Олександер. Назви “єврей” і “жид” // Діялоги.— [Єрусалим], 1985.— Ч. 7–8.— С. 8.

[10] Там само.— С. 177.

[11] Сербин Р., Харчун Я. “Шовкова” русифікація української діяспори // Сучасність.— 1993.— № 8.— С. 145.

[12] Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова.— К., 1928.— С. XIII.

[13] Брик С. Олександер. Назви “єврей” і “жид” // Діялоги.— [Єрусалим], 1985.— Ч. 7–8.— С. 9.

[14] “Ми — не жиди, ми — євреї…”: Заява Жидівської ради України // Високий замок.— Львів, 1995.— 5 груд.

[15] Єфремов С. Жидівська справа на Україні.— К.: Вік, 1909.— С. 69.

[16] Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання.— [Б. м.]: Сучасність, 1983.— С. 62.

[17] Славутич Яр. “Жид” чи “єврей”? // Діялоги.— [Єрусалим], 1987.— Ч. 13–14.— С. 3.

[18] Сербин Р., Харчун Я. “Шовкова” русифікація української діяспори // Сучасність.— 1993.— № 8.— С. 146.

[19] Світ.— 1991.— № 3–4 (Спец. вип.: Матеріали Міжнародної наукової конференції “Проблеми українсько-жидівських відносин”. 7–9 червня 1991 р., Київ).— С. 14.

[20] Караванський С. Секрети української мови.— К.: УКСП “Кобза”, 1991; Лесюк С. Словник русизмів у сучасній українській мові.— Ів.-Франківськ, 1993.

[21] Горбач О. Генеза української мови, та її становище серед інших слов’янських // Фенікс.— Дітройт; Мюнхен, 1959.— З. 9.— С. 3.

[22] Брик С. Олександер. Назви “єврей” і “жид” // Діялоги.— [Єрусалим], 1985.— Ч. 7–8.— С. 8.

[23] Рудницький Я. Етимологічний словник української мови.— Оттава, 1982.— Т. II.— С. 313.

[24] Стебельський Б. Шевченкові назви народів // Визвольний шлях.— 1994.— Кн. 6.— С. 734–744.

[25] Єфремов С. Жидівська справа на Україні.— К, 1909.— С. 7.

[26] Славутич Яр. “Жид” чи “єврей”? // Діялоги.— [Єрусалим], 1987.— Ч. 13–14.— С. 4.

[27] Рябчук М. “Всесвітня жидо-масонська змова” та перспективи антисемітизму на Україні // Сучасність.— 1992.— Ч. 8.— С. 112.

[28] Сверстюк Є. Зерна українсько-ізраїльської “солідарності” // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали.— [Б. м.]: Сучасність, 1983.— Т. III.— С. 19.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Здійснити третє доповнене і значно розширене видання науково-публіцистичного дослідження “Украдене ім’я…” спонукало автора Євгена Наконечного щире і широке зацікавлення цим твором як в різних верствах українства (серед наукової і художньої інтелігенції, студентства, робітництва, селянства, військових…), так і в різних кінцях світу (в самій Україні, в США, Канаді, Аргентині, Австралії, Ізраїлі, Польщі, Словаччині, Росії, Казахстані…), звідки надійшли, і далі надходять, численні прохання переслати книгу.

Побажання перевидати книгу масовим накладом висловлюються і в рецензіях і відгуках фахівців.

Так, доктор історичних наук, професор Станіслав Паливода в тижневику “Львівська панорама” за 7 лютого 1997 року пише: “Ми знали “Украдене щастя” Івана Франка — глибоко психологічну драму, радше трагедію людського життя. “Украдене ім’я”, або “Чому русини стали українцями”… — не п’єса, це наукове дослідження з історії українського народу, яке, побачивши світ, відразу ж стало бібліографічною рідкістю”.

Доктор філософських наук Іван Паславський (тижневик “Час”, 20 вересня 1996 року): “Наукова імпотенція численних доцентів, професорів та академіків радянського зразка сьогодні найяскравіше виявляє себе саме в історичній науці. Може, якраз тому найбільш вартісні праці з української історії виходять зараз з-під пера інтелектуалів, не обтяжених марксистсько-ленінською методологією і москвоцентризмом. До таких праць належить розвідка Євгена Наконечного “Украдене ім’я…”

Доктор Йосип Кульчик (журнал “Нові дні”, Канада, липень-серпень 1997 року): “Книжку Євгена Наконечного я “ковтнув” за півночі… Дякую авторові за інтелектуальну учту! Тепер ось прочитав її вдруге, але з олівцем, бо робив собі нотатки. Я вже мав час насолоджуватися. І вчитися. Автор написав гарну наукову працю!

“Украдене ім’я” Євгена Наконечного повинно бути надруковане чужими мовами в специфічних наукових журналах для ознайомлення міжнародного наукового світу. А серед українства слід пропагувати цю книжку для самоосвіти”.

Український письменник, публіцист і науковець у Словаччині, дійсний член НАН України Микола Мушинка (ЗНТШ, 2000 р. — Т. 238): “Для нас — закарпатських русинів-українців праця Є. Наконечного “Украдене ім’я” мала б стати настольною книжкою, бо читачі знайдуть у ній відповіді на болючі питання й нашої регіональної історії. В добрій пригоді вона стане, головним чином, для учителів, студентів і працівників культури… Книжку конче потрібно перекласти чужими мовами, щоб і перед чужинцями розмотати складне й заплутане питання про “вкрадене ім’я”.

Висока оцінка наукової і суспільної вартості дослідження дається також в публікаціях доктора історичних наук, професора Я. Грицака (Die Formierung der modernen ukrainischen Nation // Österreichische osthefte.— Wien, 2000), доктора економічних наук С. Вовканича і кандидата філософських наук С. Цапка (газета “Високий замок”, 19 березня 1996 року), кандидата історичних наук Володимира Пашука (Biuletyn ukrainoznawczy / Połudn.-Wschod. In-t Naukowy w Przemyslu.— 1999.— N 5), публіцистки О. Рязанової (газета “Франкова криниця”, 24 вересня 1996 року) та інших.

У монографії “Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов” (Київ, 2001. — С. 82) член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор Півторак Г. П. зокрема зауважує: “Час, причини, етапи і наслідки для українців втрати давньої назви їхнього краю Русь і поступове закріплення її у формі Росія за Московською державою глибоко і всебічно розкриті в монографії (на жаль, маловідомій широкому читацькому загалу) львівського дослідника Є. Наконечного “Украдене ім’я: Чому русини стали українцями?”.

Автор дослідження Є. Наконечний розповів кілька випадків звертань до нього з приводу придбання книжки людей нібито далеких від високої академічної науки і літератури (майстра-облицювальника, шофера-“дальнобійника”, годинникаря, перукаря, кухаря, курсантів військового коледжу…). Та особливо хвилююче враження справила розповідь про старшу жінку — дружину незрячого, яка благала допомогти придбати книжку, щоб читати її чоловікові вголос.

Отже, і на третьому виданні монографії “Украдене ім’я”, очевидно, крапку ставити передчасно. Воно знову ж таки вийде мізерним накладом і аж ніяк не зможе (навіть частково) задовольнити попит. Залишається сподіватись, що серед видавців і підприємців знайдуться справжні лицарі національного духу, які візьмуться ще раз перевидати цю унікальну працю і пустити її у широкий світ. І не лише українською мовою…



 

Валерій Трипачук, письменник


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет