З російської переклав: Глушак Д. Д



жүктеу 1.76 Mb.
бет1/11
Дата30.03.2019
өлшемі1.76 Mb.
түріРассказ
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


Тіна Сіліг
ЧОМУ НІХТО НЕ РОЗПОВІВ МЕНІ ЦЕ В 20?
Інтенсив з пошуку себе в цьому світі

З російської переклав: Глушак Д.Д



2016 р.

Tina Seelig


WHAT I WISH I KNEW WHEN I WAS 20
A Crash Course on Making Your Place in the World

Harperone

Тина Силиг

ПОЧЕМУ НИКТО НЕ РАССКАЗАЛ МНЕ ЭТО В 20?

Интенсив по поиску себя в этом мире



Москва

«Манн, Иванов и Фербер»

2016

Чому ніхто не розповів мені це в 20? Інтенсив з пошуку себе в цьому світі / Тіну Сіліг ; перекл. з англ. П. Миронова. - М. : Манн, Іванов і Фербер, 2016.

ISBN 978-5-00057-858-2

Із чого починати власну справу? Де знайти прибуткову ідею? Як навчитися вирішувати проблеми? Над чим краще працювати й на що витрачати сили й час?

Рецепт і історія успіху кожної людину унікальні, як відбитки пальців. Єдине правило полягає в тому, що люди обмежені лише своєю енергією й уявою, адже можна щодня випробовувати сили, самостійно вибирати нову точку зору й дивитися на будь-яке завдання в новому світлі.

Автор книги — викладач курсу «підприємництво й інновації» у Стенфордському університеті — на прикладах із власного досвіду розповідає про нестандартний підхід до розв'язку бізнес-проблем, проривне мислення й інновації.

Для тих, хто прагнув би прочитати один із кращих курсів Стенфорда з саморозвитку й креативності.

Раніше книга видавалася в «Манн, Іванов і Фербер» за назвою «Зроби себе сам. Поради для тих, хто прагне залишити свій слід».


© Tina Seelig, 2009

© Переклад на російську мову, видання російською мовою, оформлення. ТОВ «Манн, Іванов і Фербер», 2016

Електронна версія книги

підготовлена компанією Webkniga.ru, 2016

Книгу скачано з сайту: http://tfile.me/

ЗМІСТ

Розділ 1. Купи один і отримай ще два безкоштовно……..6

Розділ 2. Цирк вверх ногами…………………………………..12

Розділ 3. Бікіні або смерть……………………………………..19

Розділ 4. А тепер дістаньте гаманці………………………….28

Розділ 5. Секретний інгредієнт Кремнієвої долини………35

Розділ 6. Без варіантів… Інжиніринг — для дівчисьок….47

Розділ 7. Як перетворити лимонад у вертоліт……………..55

Розділ 8. Намалюйте мішень навколо стріли………………63

Розділ 9. Чи будуть це запитувати на іспиті?.....................73

Розділ 10. Експериментальні артефакти……………………80

Подяки……………………………………………………………….84

Примітки…………………………………………………………….86



РОЗДІЛ 1

Купи один і отримай ще два безкоштовно

Як заробити грошей, маючи в розпорядженні всього п'ять доларів і дві години часу?

Саме таке завдання я роздала студентам Стенфордського університету, що відвідували мої заняття. Кожна із чотирнадцяти команд отримала конверт із 5 доларами «стартового капіталу» і інструкцію про те, що час на планування обмежений тільки загальними рамками експерименту ( від обіду середи до вечора неділі), але після розкриття конверта є тільки дві години на те, щоб заробити максимально можливу суму. До опівночі неділі кожна команда повинна була відправити мені один слайд із описом проробленої роботи, а зранку у понеділок у них було по три хвилини на презентацію свого розв'язку. У кожної команди був шанс продемонструвати свої підприємницькі здатності за допомогою виявлення можливостей, оцінки припущень, обмежених ресурсів і максимального використання уяви.

Що б зробили ви, виявившись на місці цих студентів? Коли я ставлю це запитання іншим групам, хтось звичайно кричить: «Поїхав би в Лас-Вегас» або «Купив би лотерейний квиток». Як правило, це викликає загальний сміх. Ці люди готові на високий ризик в обмін на досить невеликий шанс удачі. Нерідкісні пропозиції про відкриття імпровізованої автомийки або лотка із продажу прохолодних напоїв — у цих випадках 5 доларів використовувалися б для закупівлі матеріалів і продуктів для початку роботи. Цілком гідні варіанти для тих, хто прагнув би небагато заробити за кілька годин. Але більшість моїх студентів в остаточному підсумку знаходили спосіб вийти за рамки стандартів. Вони взяли під сумнів величезну кількість традиційних розв'язків і змогли реалізувати масу можливостей для створення максимальної цінності в заданих умовах.

Як же їм це вдалося? Ось підказка: команди, що заробили найбільше грошей, взагалі не користувалися стартовими 5 доларами. Вони зрозуміли, що ця сума, по суті, ніяк їм не допоможе, і вирішили подивитися на проблему ширше: «Що якщо ми почнемо з повного нуля?» Вони оглянулися по сторонах, покопалися у своїх талантах і розблокували свій творчий потенціал, щоб визначити суть проблем ( про які вони, може, і чули, але ніколи не замислювалися над їхнім розв'язком). Розібравшись із ними, а потім над ними попрацювавши команди, що виграли, змогли виручити до 600 доларів, а середнє повернення на інвестиції в розмірі 5 доларів склало 4 000 відсотків! Якщо взяти до уваги, що багато взагалі не використовували споконвічно видану суму, то фінансове повернення щодо неї було практично безмежним.

Так що ж вони зробили? Усі команди виявилися неймовірно винахідливими. Одна група звернула увагу на проблему, властиву безлічі студентських містечок, — довгі черги перед популярними ресторанчиками суботнім вечором — і вирішила допомогти людям, які не прагнули чекати. Члени команди бронювали по декілька столиків у ресторанах. З настанням призначеної години вони за 20 доларів продавали право на вхід у ресторан бажаючим негайно туди потрапити.

За вечір члени команди зробили кілька цікавих спостережень. Насамперед, вони зрозуміли, що дівчатам-студенткам краще вдається продавати заброньовані столики, чим юнакам, — імовірно, тому, що клієнтам було комфортніше спілкуватися з молодими жінками. Тому команда скорегувала план: тепер юнаки бігали по містечку й займалися бронюванням, а дівчата продавали місця в чергах. Також команда помітила, що найкраще операція вдається в тих ресторанах, де клієнтам, що очікують, видають пейджери, на які приходять сигнали про готовність столика. Фізичний обмін пейджерами створював у клієнтів враження, що вони отримують за свої гроші щось вагоме й матеріальне. Їм було комфортно передавати гроші, отримуючи пейджер.

Інша команда зробила ще простіше. Вони поставили перед будинком студентського союзу спеціальну стійку й прийнялися безкоштовно вимірювати тиск у велосипедних шинах. При необхідності підкачування члени команди з радістю робили це всього за один долар. Спочатку їм видалося, що вони наживаються на своїх товаришах — студентах, які теоретично могли безкоштовно підкачати шини на найближчій бензоколонці. Але, обслуживши декількох перших клієнтів, команда зрозуміла, що велосипедисти були неймовірно їм вдячні. Незважаючи на можливість безкоштовного підкачування й на простоту цієї операції, нова послуга здалася клієнтам зручною й цінною. По суті, уже через годину після початку роботи команда перестала брати фіксовану плату й просила замість цього заплатити суму, яку клієнт порахував би доречною. Прибуток відразу виріс у кілька разів. Команда змогла заробити значно більше грошей, коли клієнти просто дякували їм за безкоштовну послугу, чим коли платили по фіксованій ставці. Багаторазово повторюваний процес, протягом якого вносилися невеликі зміни у відповідь на дії клієнтів, дозволяв оптимізувати стратегію «на льоту».

Кожний із цих проектів приніс командам по декілька сотень доларів, і це неабияк здивувало інших. Але одній команді вдалося заробити цілих 650 доларів: вони змогли подивитися на наявні в їхнім розпорядженні ресурси під зовсім іншим кутом зору. Ці студенти визначили, що найкоштовніший їхній ресурс — це не 5 доларів і не дві години часу, а три хвилини презентації в понеділок, і вирішили продати цей час одній компанії, яка прагнула запросити на роботу студентів. Вони створили трихвилинний рекламний ролик цієї компанії й показали його студентам замість розповіді про свої дії на попередньому тижні. Це було чудовим розв'язком ( про який навіть не задумалися всі інші).

Інші одинадцять команд також щось придумали. Хтось організував фотозйомку на щорічному університетському балі, хтось створив карти із вказівкою розташування ресторанів у студентському містечку й продавав їх батькам студентів під час гостьового уїк-енду, а хтось почав робити футболки з малюнком за бажанням клієнтів. Одна команда втратила всі гроші: вони купили кілька парасолів у розрахунках продати їх у дощовий день у Сан-Франциско. Але не встигнули студенти почати продажі, як дощ у місті припинився. І, зрозуміло, одна команда відкрила ручну автомийку, а друга — встановила лоток із прохолодними напоями, але віддача в цих випадках була значно нижче середнього.

Я вважаю, що подібні змагання відмінно вчать основам підприємницького мислення. Але після першого такого змагання я не могла позбутися відчуття незадоволеності. Насамперед, мені не хотілося вселяти студентам думку, що цінність завжди вимірюється у фінансових термінах. Після йього наступного разу я вирішила дещо змінити й замість грошей поклала в конверти 10 звичайних скріпок для паперу, а командам сказала, що протягом декількох наступних днів у них є по чотири години, для того щоб створити за допомогою цих скріпок максимальний обсяг «цінності», причому ця цінність могла вимірюватися будь-яким зручним для них способом.

На цю ідею мене наштовхнула історія Кайла Макдональда, який почав ланцюжок обмінів, маючи на старті одну звичайну червону скріпку для паперів, і закінчив придбанням у власність цілого будинку (1). Кайл створив спеціальний блог, у якому описував, що відбувається й домовлявся про черговий обмін. Спочатку він обміняв скріпку на авторучку у формі рибки. Її він обміняв на дверну ручку, а ту — на малюсіньку електроплитку і так далі. Цінність кожного нового предмета поступово росла, і приблизно через рік він зміг у результаті обмінів отримати будинок своєї мрії. З обліком того, що Кайлу вдалося зробити всього з однієї скріпкою, я почувала, що мої 10 скріпок для кожної команди були по-справжньому щедрим дарунком. Виконання завдання почалося ранком у вівторок, а на наступний вівторок були заплановані презентації команд.


До суботи я почала хвилюватися, не чи зайшла занадто далеко. Очікуючи, що команди не впораються із завданням, я була готова його скасувати. Але мої побоювання виявилися необґрунтованими. Кожна із семи команд обрала свій спосіб для виміру «цінності». Одна розв'язала, що скріпки можна вважати новою валютою, і почала збирати їх. Інша прочитала про те, що на даний момент світовий рекорд для довжини ланцюжка зі скріпок становить близько 30 кілометрів, і вирішила побити його. Хлопці звернулися до друзів і сусідів, розповіли про свою ідею цілому ряду місцевих магазинів і компаній і в підсумку з'явилися в класі з величезною горою скріпок, з'єднаних разом. Захопившись ідеєю, вони вирішили побити існуючий світовий рекорд навіть після того, як я оголосила про завершення завдання (я певна, що їм це не вдалося, але цей приклад наочно показує, наскільки велику енергію гарна ідея здатна акумулювати в команді).

Одна з команд, схильна до провокацій і демонстративної поведінки, з'явилася в класі з коротким відео: під пісню «Погані хлопці» студенти розкривали скріпками замки кімнат у гуртожитку й крали мобільні телефони, сонячні окуляри й комп'ютери на багато тисяч доларів. Перш ніж я зомліла, вони зізналися, що це жарт, і показали інший фільм, що показував, що саме вони почали насправді. Вони обміняли скріпки на дошку для оголошень, а потім поставили її поруч із супермаркетом. На дошці було написано: «Студенти Стенфорда на продаж: купи одного й отримай ще двох безкоштовно». Команда була уражена тим, наскільки популярним виявилася їхня пропозиція. Студенти тягали важкі сумки із продуктами для покупців, виносили сміття з магазинів, а згодом навіть улаштували справжній мозковий штурм на прохання однієї жінки, що зіштовхнулася із проблемою в бізнесі. У якості плати за консультацію вона віддала їм три не потрібні їй комп'ютерних монітори.

Протягом цілого ряду років я проводила подібні експерименти, міняючи скріпки на листки для записів Post-it, гумки або пляшки з водою. Щоразу студенти дивували й мене, і самих себе тим, як багато можна зробити навіть при обмежених ресурсах і в обмежений час. Наприклад, за допомогою одного впакування Post-it студенти змогли створити спільний музичний проект, кампанію по інформуванню людей про небезпеки, пов'язані із хворобами серця, і рекламний ролик за назвою «Відключи» (Unplug-It), щодо священної економії електроенергії. Згодом ідея цієї вправи розвинулася в ціле змагання, що отримало назву Innovation Tournament («Турнір інновацій»), у якому беруть участь сотні команд із усього світу(2). У кожному випадку учасники використовують конкуренцію як засіб для того, щоб подивитися навколо свіжим поглядом і побачити колись приховані можливості. Вони кидають виклик традиційним припущенням і за рахунок цього створюють неймовірно високу цінність практично з порожнечі. Пригоди команд із листочками Post-it були зняті на плівку й лягли в основу документального фільму за назвою Imagine It(3).

Описані вище вправи дозволяють зробити кілька висновків, які, на перший погляд, суперечать здоровому глузду. По-перше, нас оточує безліч можливостей. У будь-якому місці й у будь-який час ви можете подивитися навколо й виявити масу проблем, що бідують у розв'язку. Деякі з них досить очевидні: це й черги в популярні ресторани, і велосипедні шини,що періодично спускають. Інші більш масштабні й пов'язані із загальносвітовими питаннями. Вінод Хосла, один із засновників компанії Sun Microsystems і успішний венчурний капіталіст, виразився із цього приводу так: «Чим масштабніша проблема, тим більше можливостей. Ніхто не буде платити вам за розв'язок того, що не є проблемою»(4).

По-друге, незалежно від масштабу проблеми для її розв'язку завжди є креативні способи, навіть при умові обмеженості наявних у вашому розпорядженні ресурсів. Саме із цим зв'язане визначення підприємництва, яким користується безліч моїх колег-викладачів: підприємець — це людина, яка завжди займається виявленням проблем, перетворенням їх у можливості й пошуком креативних способів використання обмежених ресурсів для досягнення цілей. Більшість людей сприймає проблеми як нерозв'язувані й тому не бачить творчих розв'язків, що перебувають у них прямо перед носом.

По-третє, ми занадто часто задаємо тверді рамки для проблем. Коли з'являється просте завдання, наприклад заробити гроші за дві години, більшість людей швидко перескакує до стандартної відповідної реакції. Люди не роблять крок назад і не вивчають проблему в більш широкому контексті. Але варто зняти шори — і ви побачите цілий світ нових можливостей. Студенти, що брали участь в моїх експериментах, відмінно запам'ятали цей урок. Згодом багато хто з них говорили, що для зневіри й бездіяльності немає ніякого виправдання, адже поруч завжди можна знайти якусь проблему, що бідує в розв'язку.

Завдання, про які я розповідаю, входять у курс по підприємництву й інноваціях, який я читаю в Стенфордському університеті. Головне завдання курсу — показати студентам, що будь-яку проблему можна сприймати як можливість для застосування креативного розв'язку. Насамперед, я концентруюся на індивідуальній креативності, далі переходжу до креативності команд, а потім поринаю у вивчення питань креативності й інновацій у великих організаціях. Спочатку я даю студентам прості завдання, а потім починаю їх ускладнювати. У міру вивчення курсу студентам стає усе більш комфортно сприймати проблеми з погляду можливостей — і в остаточному підсумку вони готові відразу ж приступати до розв'язку практично будь-якої проблеми, що виникає в них на шляху.

Протягом 10 років я працювала в Стенфорді керівником програми технологічних проектів Stanford Technology Ventures Program (STVP)(5) у складі Школи інженерних наук. Наша місія полягає в навчанні вчених і інженерів основам підприємництва й забезпеченні їх інструментом для розвитку підприємництва в будь-якій сфері їх інтересів. Ми віримо, що в міру росту кількості університетів по усьому світі вже недостатньо, щоб студенти залишали стіни навчальних закладів з однією тільки технічною освітою. Для того щоб стати успішними, їм необхідно розуміти, як стати лідером-підприємцем у будь-якому робітничому середовищі й у будь-якій сфері життя.

Робота STVP концентрується на викладанні, наукових дослідженнях і вибудовуванні зв'язків зі студентами, викладачами й підприємцями по усьому світу. Ми намагаємося зробити так, щоб наші студенти, «люди у формі букви T»(6), глибоко розбиралися принаймні в одній дисципліні, а також мали широкі знання в області інновацій і підприємництва, що дозволяють їм ефективно співробітничати із професіоналами з інших областей і перетворювати ідеї в реальність-(7). Незалежно- від їхньої ролі в організації, наявність підприємницького мислення допоможе їм вирішувати будь-які проблеми (починаючи від невеликих завдань, з якими кожний з нас зустрічається щодня, і закінчуючи загальносвітовими кризами, що вимагають уваги й зусиль жителів усієї планети). По суті, підприємництво сприяє розвитку цілого ряду важливих для життя навичок, починаючи від лідерства й формування команд і закінчуючи вмінням проводити переговори, створювати інновації й ухвалювати рішення.

Також я входжу до складу викладацького колективу Інституту дизайну імені Хассо Платтнера (Hasso Plattner Institute of Design) у Стенфорді, що носить неформальну й ласкаву назву d.school(8). Ця крос-дисциплінарна програма залучає викладачів із усього університету, у тому числі з бізнес-школи, а також шкіл медицини, інженерних наук і освіти. Інститут був задуманий і вибудуваний Девідом Келлі, стенфордським викладачем інженерної механіки й засновником компанії IDEO, відомої своїми нескінченно винахідливими продуктами й ідеями. На кожному курсі d.school викладають як мінімум два викладачі різних дисциплін, а набір досліджуваних питань практично безмежний — починаючи від «дизайну для екстремальної доступності» і закінчуючи вкрай заразливими ідеями в області дизайну для людей похилого віку. Як викладач d.school, я зазнаю неймовірної насолоди від настільки незвичайного досвіду співробітництва, екстремальних мозкових штурмів і швидкого створення моделей — усе це виникає щоразу, коли ми ставимо перед студентами ( та й собою) великі й заплутані завдання, для яких існує не один правильний розв'язок.

У цій книзі розповідаються історії, як ті, що відбувалися в класах Стенфорда, так і пов'язані з моїм колишнім досвідом ученого, підприємця, консультанта по керуванню, викладача й письменника. Тут є історії й про інших людей — підприємців, винахідників, художників і вчених, —, що вибирали для свого руху вперед безліч шляхів. Мені пощастило перебувати в оточенні людей, яким вдалося зробити масу неймовірних речей, тому що колись вони поставили під сумнів устояні припущення. Ці люди з готовністю ділилися із мною своїми історіями успіхів і невдач.

Багато з ідей моєї книги суперечать тому, що прийнято викладати в рамках традиційної освітньої системи. По суті, у школі нам часто нав'язують зовсім не ті правила, за якими живе реальний світ. Це приводить до неймовірно сильного стресу в той момент, коли ми залишаємо школу й починаємо шукати свій шлях у житті. Часом нам надзвичайно складно вибудувати міст через прірву між заученими знаннями й реальним життям, але це цілком можливо при наявності підходящих інструментів і правильного мислення.

Студентів і школярів звичайно оцінюють в індивідуальному порядку, а потім розставляють їхні результати по шкалі, називаній кривою успішності. Іншими словами, коли хтось виривається вперед, інші виявляються за. І це не просто приводить до стресу — у реальному світі за таким принципом майже ніхто не працює. За межами шкіл люди звичайно працюють у складі команди з єдиною метою, і перемога одного стає перемогою всіх. По суті, у світі бізнесу усередині великих команд звичайно перебуває по декілька дрібних, і ціль кожного рівня ієрархії полягає в досягненні власного успіху як частини успіху всієї структури.

У типовому класі є вчитель, що вважає, що його робота полягає в передачі учням інформації. Двері в клас закриті, а стільці пригвинчені до підлоги обличчям до викладача. Студенти роблять записи, знаючи, що потім їх будуть перевіряти на знання матеріалу. У якості домашнього завдання їх просять прочитати тексти з підручника й самостійно їх зрозуміти. Це зовсім не схоже на те життя, яке їм доведеться вести після закінчення навчання. У ньому ми самі стаємо своїми вчителями, самостійно визначаємо, що нам слід знати, де знаходити інформацію і як її переробляти. Фактично реальне життя — це іспит, на якому можуть задати зовсім будь-яке питання. Двері відкриті навстіж, можна користуватися найрізноманітнішими ресурсами й знаходити розв'язки для маси неочевидних завдань, пов'язаних з роботою, родиною, друзями й світом у цілому. Карлос Віньоло, прекрасний викладач із Університету Чилі, поділився із мною думкою про те, що іноді студентам корисно вчитися в гірших викладачів — це куди краще готує їх до життя, у якому в них може не виявитися талановитих наставників.

Крім того, при навчанні в складі великих груп знання студентів звичайно перевіряються за допомогою тестів з декількома варіантами відповідей ( з яких усього один є правильним). Для отримання гарної оцінки потрібно вказати необхідний варіант відповіді. У реальному житті на кожне питання можна знайти відразу кілька відповідей, вірних тією чи іншою мірою. А що ще більш важливо — є право на помилку. По суті, невдачі — це найважливіша частина процесу навчання. Подібно еволюції, що представляє собою серію проб і помилок, наше життя повне фальстартів і неминучих поразок. Ключ до успіху лежить у здатності витягти урок із придбаного досвіду й рухатися вперед із цими новими знаннями.

Для більшості людей реальний світ зовсім не подібний на навчальний клас. Немає однозначної відповіді, неминуче ведучої до успіху, а кількість можливих варіантів дій може здатися приголомшуючою. І хоча родина, друзі й сусіди з радістю діляться з нами порадами на будь-який випадок, вибір напрямку для руху залишається винятково нашою особистою відповідальністю. При цьому корисно знати, що нам не обов'язково бути абсолютно правими із самого початку. Життя дає кожному з нас масу можливостей для того, щоб експериментувати й комбінувати наші навички й захопленість дуже різними, новими й незвичайними способами.

Представлена в цій книзі концепція перевертає з ніг на голову безліч відомих нам ідей. Сподіваюся, мені вдасться спонукати вас побачити самих себе й навколишній світ у новому світлі. Ідеї прямолінійні, але не завжди інтуїтивно зрозумілі. Як викладач в областях інновацій і підприємництва, я своїми очима бачу, наскільки важливо для людей, що працюють у динамічному середовищі, де ситуація змінюється вкрай швидко, уміти виявляти наявні можливості, створювати баланс між пріоритетами й вчитися на невдачах. Я сподіваюся, що мої концепції виявляться цінними й придатними для тих, хто прагне самостійно отримати від життя найголовніше.

У наступних розділах я буду розповідати історії, які довідалася з безлічі джерел, починаючи від недавніх випускників коледжів і закінчуючи маститими професіоналами. Сподіваюся, ви знайдете серед них думки, співзвучні вашим, і отримаєте достатню кількість надихаючих порад, які допоможуть вам ухвалювати правильні рішення. По суті, ціль цієї книги полягає в тому, щоб спонукати вас подивитися на життя з нової точки зору, усвідомити перешкоди, з якими ви зустрічаєтеся щодня, і накреслити план руху в майбутнє. Книга дозволяє вам брати під сумнів загальноприйняту мудрість і заново переоцінювати правила, за якими живе навколишній світ. Зрозуміло, на кожному кроці вас стане супроводжувати непевність, але якщо ви будете знати, як справляються з нею інші, стрес перетвориться в порушення, а проблеми — у можливості.






Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


©kzref.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет